Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/3264/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; банківської діяльності; кредитування.
Надіслано судом: 06.02.2025. Зареєстровано: 06.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 07.02.2025.
Дата набрання законної сили: 05.02.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 лютого 2025 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  910/3264/19 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Губенко Н.М.
		 
		за участю секретаря судового засідання:  Натаріної О.О.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ю-Бейс"
		 
		на рішення Господарського суду міста Києва
		(суддя - Гулевець О.В.)
		від 19.03.2024
		та постанову Північного апеляційного господарського суду
		(головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.)
		від 02.10.2024
		 
		у справі № 910/3264/19 
		 
		за позовом Національного банку України
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ю-Бейс" (правонаступника Публічного акціонерного товариства "Златобанк"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго"
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Златобанк"                     
		про визнання недійсним правочину,
		за участю представників учасників справи:
		позивача - не з`явилися
		відповідача 1 - Авраміч В.О.
		відповідача 2 - не з`явилися 
		третіх осіб - не з`явилися
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог
		 
		1.1. Національний банк України (далі - НБУ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Златобанк" (далі - ПАТ "Златобанк") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" (далі - ТОВ "Соларенерго") про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ "Соларенерго" №    12 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013.
		 
		1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що майнові права за кредитним договором №   8/33/13-KLMV від 21.01.2013 перебувають у заставі Національного банку України відповідно до договору застави № 12/ЗМП/2 від 26.03.2014, відтак порушує права останнього, як заставодержателя за вказаним договором застави та впливає на втрату предмета застави.
		 
		2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2021, позов задоволено повністю.
		 
		2.2. Постановою Верховного Суду від 25.05.2022 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 у справі №910/3264/19 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		2.3. Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що саме на суди покладено значний обсяг відповідальності за дотримання принципу правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд. 
		 
		ТОВ "Соларенерго" у суді першої інстанції в своїх поясненнях посилалося на судові рішення у справі №    910/20978/15, однак, зазначене суди попередніх інстанцій не дослідили, не оцінили і не відобразили ці обставини в оскаржуваних рішеннях.
		 
		Також Верховний Суд вказав про відсутність підстав вважати, що ПАТ "Златобанк" порушив будь-яким чином свої зобов`язання як заставодавець чи вчинив правочин всупереч приписів законодавства, що ставить під сумнів доводи НБУ про незаконність оспорюваного правочину з цих підстав та порушення прав НБУ.
		 
		Крім того, Верховний Суд зазначив, що судом апеляційної інстанції не враховано, що позивач мав довести те, що він не міг отримати інформацію про порушення свого права раніше, при цьому суд апеляційної інстанції не оцінював доказів, а саме копію заяви Національного банку України про вступ у справу №    910/20978/15 від 15.03.2016, копію пояснень Національного банку України від 15.03.2016, копію листа Національного банку України від 13.05.2015.
		 
		2.4. За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 у справі № 910/3264/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.
		 
		2.5. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у рішенні Господарського суду міста Києва від 08.10.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2016 у справі №    910/20978/15 надано оцінку заяві ТОВ "Соларенерго" № 12 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог та її відповідності вимогам статті 601 Цивільного кодексу України та встановлено обставини щодо зустрічності, однорідності та настання строку виконання зобов`язань, що в силу положень частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доведенню. При цьому також зазначив про необхідність дотримання принципу юридичної визначеності як елементу верховенства права відповідно до частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Також суд першої інстанції, врахувавши встановлені рішенням суду обставини щодо припинення правовідносин за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013, дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ "Соларенерго" № 12 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013 не захистить порушене право (не відновить стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу), оскільки залишиться чинним рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 у справі №    910/20978/15, а отже обраний позивачем спосіб захисту в будь-якому випадку є неефективним в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		 
		Також судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності. Проте оскільки судом встановлено необґрунтованість позовних вимог НБУ, то ним не застосовано сплив позовної давності як підстави для відмови. 
		 
		2.6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 у справі № 910/3264/19 змінено, шляхом викладення мотивувальної частини в редакції даної постанови. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		2.7. Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотивувальну частину рішення, виходив з того, що оспорюваний правочин - заява ТОВ "Соларенерго" № 12 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013 не відповідає положенням статті 601 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 203 Господарського кодексу України, оскільки вимоги за кредитним договором, договорами про відступлення та договорами банківських рахунків/вкладів не є однорідними, що є підставою для визнання такого правочину недійсним на підставі частини  першої статті 215 Цивільного кодексу України. При цьому, суд апеляційної інстанції відхилив посилання на судові рішення, прийняті у справі №    910/20978/15, оскільки Національний банк України не приймав участі у справі №    910/20978/15, а під час розгляду цієї справи встановлено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, як заставодержателя.
		 
		Втім, встановивши, що про порушення своїх прав, як заставодержателя, НБУ знало з 13.05.2015, а тому строк позовної давності сплив 13.05.2018, тоді як НБУ звернувся із даним позовом до суду 14.03.2019, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності.
		 
		3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		 
		3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі №910/3264/19, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ю-Бейс" подало касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги НБУ задовольнити в повному обсязі.
		 
		3.2. Підставами касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ю-Бейс" визначило пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського  процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		3.4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ю-Бейс" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 17.10.2023 у справі №    910/21220/21, від 20.06.2023 у справі № 922/2088/21 (щодо обов`язку відповідача довести обставини щодо початку перебігу позовної давності); від 28.05.2020 у справі №    910/13119/17 (щодо визначення початку перебігу позовної давності; застосування статей 261, 262 Цивільного кодексу України, статей 74, 80, 86, 91, 236, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України); від 06.02.2019 у справі №    145/797/15-ц, від 28.05.2020 у справі №    910/13119/17, від 19.08.2021 у справі №    910/570/16, від 11.10.2023 у справі № 910/7381/21 (щодо застосування статей 74, 80 Господарського процесуального кодексу України).
		 
		3.5. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		3.6. Крім того підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо визначення початку перебігу строків позовної давності для заставодержателя майнових прав за кредитним договором, у випадку подання третьою особою позову до заставодавця про визнання припиненими кредитних зобов`язань на підставі одностороннього правочину.
		 
		3.7. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
		 
		3.8. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судові рішення попередніх інстанцій ухвалено з порушенням пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України а саме: суд не дослідив зібрані у справі докази.
		 
		3.9. ТОВ "Соларенерго" у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів та вимог касаційної скарги та вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача, також зазначає, що НБУ, в силу прямих приписів законодавства, які чітко встановлюють обов`язки, повноваження та взаємозв`язок Національного банку України з його посадовою особою - куратором та Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, повинен був знати про порушення своїх прав. При цьому товариство також наголошує на тому, що в позові Національного банку України має бути відмовлено по суті внаслідок набрання законної сили рішення суду першої інстанції у справі №    910/20978/15.
		 
		3.10. Національним банком України також подано відзив на касаційну скаргу, яким підтримано вимоги та доводи останньої, НБУ просить касаційну скаргу задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги НБУ задовольнити, мотивуючи його помилковістю висновку суду апеляційної інстанції про пропуск банком строку позовної давності.
		 
		3.11. Від третьої особи Публічного акціонерного товариства "Златобанк" надійшли пояснення, відповідно до яких останнім підтримано вимоги та доводи касаційної скарги, банк просить касаційну скаргу задовольнити, оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги НБУ задовольнити, мотивуючи його помилковістю висновку суду апеляційної інстанції про пропуск банком строку позовної давності.
		 
		3.12. Додатковими пояснення скаржник підтримав свої вимоги, викладені в касаційній скарзі та зазначив про процесуальні порушення, вчинені судом апеляційної інстанції.
		 
		3.13. Від ТОВ "Соларенерго" до Верховного Суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на неможливість бути присутнім у судовому засіданні.
		 
		Відповідно до частини першої статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
		 
		За змістом частини другої статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
		 
		З огляду на наведені вище приписи законодавства, а також враховуючи, що відповідача-2 було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання; останній виклав свою позицію щодо спірних правовідносин у поданому ним відзиві на касаційну скаргу; явка представників не визнавалася обов`язковою, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи на іншу дату. Крім того статтею 197 Господарського процесуального кодексу України передбачено право сторін на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференцій. 
		 
		До того ж Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 
		 
		21.01.2013 між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" (кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" (позичальник) укладено кредитний договір № 8/33/13-KLMV (далі - кредитний договір).
		 
		Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредит, а позичальник зобов`язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього кредитного договору.
		 
		Згідно з пунктом 1.2. кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредитні кошти у наступних валютах: у гривні та доларах США у формі відкриття відкличної кредитної лінії, в межах максимального ліміту заборгованості, визначеного цим кредитним договором. Базовою валютою є гривня. Кредит може надаватися траншами у будь-якій валюті, зазначеній в кредитному договорі, відповідно до письмової заяви позичальника. Позичальник має право в будь-який час без повідомлення банку здійснювати погашення поточної заборгованості по кредиту і за умови дотримання умов надання кредитних коштів, встановлених цим кредитним договором, може знову отримувати кредит в межах максимального ліміту за кредитною лінією. Грошові кошти за кредитною лінією надаються банком за заявками позичальника після їх акцепту банком. Заявка складається за формою, затвердженою банком, в 2-х примірниках. Зобов`язання банка по кредитуванню в рамках даного кредитного договору визначаються сумою акцептованої ним заявки та виникають в момент акцепту заявки. При наданні позичальнику кредитних коштів за акцептованою заявкою в обсязі, зазначеному в заявці така заявка вважається виконаною, а зобов`язання банка дотриманими. При досягненні позичальником максимального ліміту заборгованості нові заявки банком не розглядаються до часткового або повного повернення кредитних коштів. Після часткового/повного повернення кредиту позичальник може надавати в банк нові заявки в межах чинного максимального ліміту заборгованості.
		 
		За умовами пункту 1.3 кредитного договору максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 110 000 000,00 грн. Максимальний ліміт заборгованості на день надання кредиту в разі надання його траншами розраховується в базовій валюті шляхом складання сум виданих траншів в кожній з валют цього кредитного договору, помножених на офіційний курс гривні до валюти наданих траншів, встановлений Національним банком України на день надання чергового траншу, та поділених на курс гривні до базової валюти, встановлений Національним банком України на день надання чергового траншу.
		 
		Пунктом 1.4 кредитного договору встановлено, що строк дії максимального ліміту заборгованості за кредитною лінією складає 6 місяців. Кінцева дата повернення кредиту не пізніше 19.07.2013 включно.
		 
		Додатковими договорами до кредитного договору було внесено зміни, в тому числі строк користування кредитом було продовжено до 27.07.2015.
		 
		05.03.2014 між Національним банком України та АТ "Златобанк" укладено кредитний договір № 12.
		26.03.2014 між Національним банком України (заставодержатель) та Публічним акціонерним товариством "Златобанк" (заставодавець) укладено договір застави майнових прав № 12/ЗМП/2 (далі - договір застави), предметом якого є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними особами, перелік яких наведений у додатку № 1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною (далі всі зазначені вище кредитні договори та генеральні кредитні договори, договори про відкриття кредитної лінії, договори про кредитування, чи інша назва договору про надання кредитних коштів на умовах повернення, платності, строковості, забезпеченості та цільового характеру використання разом та/або окремо іменуються - кредитні договори).
		 
		Як передбачено пунктом 1.3 договору застави надана застава забезпечує належне виконання заставодавцем вимог заставодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з кредитного договору, а також усіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них), в тому числі щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, що наведені у цьому договорі.
		 
		Згідно з додатком № 1 до договору застави у забезпечення надано, зокрема, майнові права за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013, укладеним між ПАТ "Златобанк" та ТОВ "Соларенерго".
		 
		12.02.2015 між ПАТ "Златобанк" (боржник), ТОВ "Соларенерго" (новий кредитор) та ТОВ "Агрофірма сошників плюс" (первісний кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги №    100 (далі - договір про відступлення-1).
		 
		Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору про відступлення-1 в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває належне первісному кредиторові право вимоги у боржника грошових коштів на загальну суму, що складає еквівалент 6 465 236,70 доларів США, в обсязі та умовах, що існували на момент переходу цих прав. За цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного та реального виконання обов`язку з повернення залишку коштів в розмірі, що складає еквівалент 6 465 236,70 доларів США.
		 
		Згідно з пунктом 1.4 договору про відступлення-1 право вимоги засновано на правочинах, укладених між первісним кредитором та боржником, а також на договорах відступлення прав вимоги, укладених первісним кредитором з клієнтами боржника згідно переліку, що додається до даного договору.
		 
		Підписанням цього договору Публічне акціонерне товариство "Златобанк" підтверджує факт належного повідомлення про відступлення прав вимоги, визнає відступлення прав грошової вимоги в розмірі, зазначеному в пункті 1.3 цього договору, та зобов`язується виконувати свої обов`язки за правочинами на користь нового кредитора. Одночасно з передачею прав вимоги новому кредитору припиняються зобов`язання боржника по відношенню до первісного кредитора (пункт 1.7 договору про відступлення-1).
		 
		12.02.2015 між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" (боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будинок Краусса" (первісний кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (далі - договір про відступлення-2).
		 
		Відповідно до договору про відступлення-2 банк має певні зобов`язання з повернення грошових коштів згідно з договорами, що зазначені нижче на загальну суму 2    528    869,61 доларів США, 82    762    615,83 грн (що є еквівалентом 3    271    365,92 доларів США), 158    245,45 євро (що є еквівалентом 178    769,88 доларів США), 217    516,90 російських рублів (що є еквівалентом 3    323,60 доларів США):
		 
		- договір банківського рахунку №    8380-ЮР від 16.10.2014, укладений між банком та Приватним акціонерним товариством "Бахмутський аграрний союз";
		 
		- договір банківського рахунку №    2477-ЮР від 19.08.2011, укладений між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "Регіон";
		 
		- договір банківського рахунку фізичної особи від 20.03.2014, укладений між банком та Акнєвською Тетяною Миколаївною;
		 
		- договір про відкриття поточного рахунку та надання і використання платіжної картки від 18.03.2014, укладений між банком та Акнєвською Тетяною Миколаївною;
		 
		- договір банківського рахунку фізичної особи від 20.03.2014, укладений між банком та Акнєвським Юрієм Петровичем;
		 
		- угода про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 076689, яка укладена між банком та Акнєвським Юрієм Петровичем;
		 
		- договір про відкриття поточного рахунку та надання і використання платіжної картки від 03.09.2013, укладений між банком та Акнєвським Юрієм Петровичем;
		 
		- угода про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 079123 від 19.01.2015, яка укладена між банком та Грушком Ігорем Анатолійовичем;
		- договір банківського вкладу № 062703 "Класичний плюс" в іноземній валюті від 06.06.2014, укладений між банком та Грушком Ігорем Анатолійовичем;
		 
		- договір банківського вкладу № 060929 "Весняний" в іноземній валюті від 07.05.2014, укладений між банком та Грушком Ігорем Анатолійовичем;
		 
		- угода про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 077401 від 17.12.2014, яка укладена між банком та Грушком Ігорем Анатолійовичем;
		 
		- договір банківського рахунку № 7587-ЮР від 26.02.2014, укладений між банком та Приватним акціонерним товариством "Аквасервіс";
		 
		- договір банківського рахунку № 5432-ЮР від 04.02.2013, укладений між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість".
		 
		Відповідно до договору про відступлення права вимоги-2 до ПАТ "Златобанк" за зазначеними договорами на загальну суму, еквівалентну 5  982 329,01 доларів США, були передані/відступлені відповідними особами-кредиторами (клієнтами, вкладниками) банку на користь ТОВ "Будинок Краусса" за наступними договорами: договір №    1 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір №2 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір №3 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір №4 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір №5 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір №6 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір №  7 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015; договір №  8 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015; договір №9 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015; договір №    10 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015; договір №11 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015; договір №12 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015; договір №13 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015.
		 
		Згідно з пунктом 1.5 договору про відступлення-2 підписанням цього договору банк підтверджує факт належного повідомлення про відступлення прав вимоги, визнає відступлення прав грошової вимоги в розмірах, зазначених в абзаці (А) в преамбулі цього договору та зобов`язується виконувати свої обов`язки за договорами банківського рахунку на користь нового кредитора. Одночасно з передачею прав вимоги новому кредитору припиняються зобов`язання боржника по відношенню до первісного кредитора.
		 
		12.02.2015 між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" (боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" (новий кредитор) та Національним університет "Львівська політехніка" (первісний кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 102 (надалі - договір про відступлення-3).
		 
		Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору про відступлення-3 в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває належне первісному кредиторові право вимоги у боржника грошових коштів на загальну суму, що складає еквівалент 1 805 038,47 доларів США, в обсязі та умовах, що існували на момент переходу цих прав. За цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного та реального виконання обов`язку з повернення залишку коштів в розмірі, що складає еквівалент 1 805 038,47 доларів США.
		 
		Згідно з пунктом 1.4 договору про відступлення право вимоги-3 засновано на правочинах, укладених між первісним кредитором та боржником, а також на договорах відступлення прав вимоги, укладених первісним кредитором з клієнтами боржника, згідно переліку, що додається до даного договору.
		 
		Як передбачено пунктом 1.7 договору про відступлення-3, підписанням цього договору ПАТ "Златобанк" підтверджує факт належного повідомлення про відступлення прав вимоги, визнає відступлення прав грошової вимоги в розмірі, зазначеному в пункті 1.3 цього договору, та зобов`язується виконувати свої обов`язки за правочинами на користь нового кредитора. Одночасно з передачею прав вимоги новому кредитору припиняються зобов`язання боржника по відношенню до первісного кредитора.
		 
		На підставі трьох договорів про відступлення права вимоги ТОВ "Соларенерго" набуло права вимоги до ПАТ "Златобанк" за грошовими зобов`язаннями на загальну суму 14 252 604,18 доларів США.
		 
		Заявами № 12 та № 12-1 від 12.02.2015 ТОВ "Соларенерго" повідомило ПАТ "Златобанк" про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013. 
		 
		Відповідно до заяви №12-1 від 12.02.2015 ТОВ "Соларенерго" на підставі пункту 1.2. кредитного договору заявило про дострокове повне погашення поточної заборгованості шляхом зарахування заборгованості відповідача в рахунок погашення своєї заборгованості за кредитним договором.
		 
		Разом з тим, 11.08.2017 ПАТ "Златобанк" листом №2323 повідомило Національний банк України, що заборгованість ТОВ "Соларенерго" перед ПАТ "Златобанк" за кредитним договором № 8/33/13-KLMV станом на 01.08.2017 становить 500 931 598,56 грн.
		Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що заява ТОВ "Соларенерго" №    12 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №  8/33/13-KLMV від 21.01.2013 порушує права та інтереси Національного банку України, оскільки майнові права за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 перебувають у заставі Національного банку України відповідно до договору застави №12/ЗМП/2 від 26.03.2014. 
		 
		Позивач зазначає, що зобов`язання Публічного акціонерного товариства "Златобанк" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" за договорами відступлення права вимоги визначені в гривні, євро, доларах США, російських рублях, в той час як вимоги за кредитним договором № 8/33/13-KLMV визначені в гривнях та доларах США, що свідчить про неоднорідність вимог за вказаними договорами. 
		 
		За таких обставин, позивач просить суд визнати недійсним заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" №    12 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №    8/33/13-KLMV від 21.01.2013.
		 
		5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
		 
		5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені    пунктами 1, 3, 4, 8    частини першої статті 310,    частиною другою    статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		5.2. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що спір у даній справі виник з приводу наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
		 
		5.3. Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що саме на суди покладено значний обсяг відповідальності за дотримання принципу правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд. 
		 
		ТОВ "Соларенерго" посилалося на судові рішення у справі №    910/20978/15, однак, зазначене суди попередніх інстанцій не дослідили, не оцінили і не відобразили ці обставини в оскаржених рішеннях.
		 
		5.4. Частиною п`ятою статті 310 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
		 
		5.5. Відповідно до частин першої - третьої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
		 
		Аналогічні положення закріплені також у статті 601 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
		 
		За змістом частини п`ятої статті 202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
		 
		5.6. Судами встановлено, що оспорювана заява ТОВ "Соларенерго" про зарахування зустрічних однорідних вимог за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у справі.
		 
		Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
		 
		5.7. Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 Цивільного кодексу України):
		 
		- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);
		 
		- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
		 
		- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.
		 
		Відповідно до статті 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.
		 
		Тлумачення вказаних норм свідчить, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування, оскільки, сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов`язання, для цього (припинення зобов`язання) необхідна наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін.
		 
		Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково.
		 
		Отже, у разі несприйняття адресатом заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, учасники правовідносин мають можливість звернутися за судовим захистом, подавши позов про визнання такого правочину недійсним або визнання зобов`язань такими, що припинилися у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
		 
		5.8. Судом встановлено, що ТОВ "Соларенерго" у серпні 2015 року звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Златобанк", в якому просило суд визнати припиненими правовідносини між ними за кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013 та за договорами іпотеки від 18.02.2013 та від 31.07.2013 на підставі заяв ТОВ "Соларенерго" №12 та №12-1 від 12.02.2015 про зарахування зустрічних однорідних вимог.
		 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 у справі № 910/20978/15, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 та Вищого господарського суду України від 15.03.2016, позовні вимоги задоволено, визнано припиненими правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" та Публічним акціонерним товариством "Златобанк" за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013, за договором іпотеки від 18.02.2013, посвідченим приватним нотаріусом Рогатинського нотаріального округу Дзерою Л.О., зареєстрованого в реєстрі за № 363, за договором іпотеки від 31.07.2013, посвідчений приватним нотаріусом Рогатинського нотаріального округу Дзерою Л.О., зареєстрованого в реєстрі за № 2540.
		 
		Верховним Судом України постановою від 30.11.2016 відмовлено у задоволенні заяви ПАТ "Златобанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15.03.2016.
		 
		Під час розгляду справи №    910/20978/15, судами було встановлено, що зобов`язання між ТОВ "Соларенерго" та ПАТ "Златобанк" є зустрічними, однорідними, строк виконання яких настав або визначений моментом пред`явлення вимоги, у зв`язку з чим позивачем правомірно було реалізовано передбачене статтею 601 Цивільного кодексу України право та направлено на адресу відповідну заяву про зарахування таких зустрічних однорідних вимог у сумі 14 252 604,18 доларів США, а отже і грошове зобов`язання ТОВ "Соларенерго" за кредитним договором перед ПАТ "Златобанк" у розмірі 14    252    604,18 доларів США в силу приписів статті 601 Цивільного кодексу України було припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяв № 12 та №12-1 від 12.02.2015.
		 
		Таким чином, у рішенні Господарського суду міста Києва від 08.10.2015, постанові Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 та постанові Вищого господарського суду України від 15.03.2016 у справі № 910/20978/15 судами було встановлено обставини відповідності заяви ТОВ "Соларенерго" №12 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог вимогам статті 601 Цивільного кодексу України, та встановлено обставини щодо зустрічності, однорідності та настання строку виконання зобов`язань.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		 
		Преюдиціальність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
		 
		Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
		 
		Преюдиціальні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		 
		Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиціального значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиціальне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
		 
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що обставини встановлені рішенням суду у справі №    910/20978/15 щодо припинення правовідносин за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" та Публічним акціонерним товариством "Златобанк", які є учасниками у цій справі №    910/3264/19, в силу приписів статті 601 Цивільного кодексу України та на підставі заяв № 12 та № 12-1 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог, відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, повторного доведення при розгляді         справи №910/3264/19 не потребують.
		 
		Разом з тим, колегія вважає, що висновки суду апеляційної інстанції стосовно того, що Національний банк України не був стороною у справі №    910/20978/15, не змінює статус встановлених у справі №    910/20978/15 обставин щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" та Публічного акціонерного товариства "Златобанк".
		 
		5.9. Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		 
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002, "Справа "Совтрансавто-Холдинг" проти України").
		 
		Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц звернула увагу, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53).
		 
		Наразі саме на суди покладено значний обсяг відповідальності за дотримання принципу правової визначеності.
		 
		Крім того, в основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.
		Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.
		 
		Принцип правової визначеності серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Брумареску проти Румунії" від 28.10.1999 (заява №28342/95). Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії" (заява №52854/99), від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України" (заява №41984/98), від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії" (заява №69529/01), від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" (заява №24465/04), від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України" (заява №3236/03), в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.
		 
		Поняття "перегляд" охоплює не лише перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої інстанції в межах однієї справи чи перегляд рішення за нововиявленими обставинами. У рішенні ЄСПЛ у справі "ЦЕНТР "УКРАСА" проти України" від 25.11.2021 (заява №2836/10) ЄСПЛ дійшов висновку, що судові рішення у провадженні №15/140 фактично нівелювали результати провадження №12/254, що остаточне рішення і призвело до порушення принципу юридичної визначеності (констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції).
		 
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що обставини щодо правомірної реалізації ТОВ "Соларенерго" права згідно статті 601 Цивільного кодексу України вже було предметом судового розгляду у справі № 910/20978/15 і з цього питання на момент розгляду даної справи є остаточне та обов`язкове до виконання рішення суду.
		 
		Висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності однорідності вимог за договорами банківських рахунків/вкладів, кредитним договором та договорами про відступлення права вимоги є здійсненням судом повторної оцінки доказів, які вже були предметом дослідження у суді, що не відповідає принципу остаточності рішення. При цьому, із оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції не вбачається, що ним було встановлено наявність особливих або непереборних обставин для відходу від зазначеного принципу.
		 
		5.10. Щодо заявленої ТОВ "Соларенерго" заяви про застосування наслідків спливу позовної давності.
		 
		Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		 
		Згідно із частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		 
		Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач - що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
		 
		Встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування ним матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
		 
		Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
		 
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач звернувся до суду із цим позовом 14.03.2019 (відповідно до конверта).
		 
		За переконанням позивача, строки позовної давності не пропущені, оскільки про існування спірного одностороннього правочину НБУ дізнався 15.08.2017 з листа АТ "Златобанк" № 2323 від 11.08.2017.
		 
		За умовами укладених між НБУ та АТ "Златобанк" кредитного договору №12 від 05.03.2014 (пункт 2.3.5) та договору застави (пункт 3.4.4) АТ "Златобанк" зобов`язаний надавати НБУ щомісячно до 15 числа місяця, наступного за звітним оновлену інформацію у формі реєстру щодо пулу кредитів, майнові права за якими виступають забезпеченням за цим кредитним договором для збереження ліквідності; зведену інформацію про рух коштів за позичковими рахунками позичальників, майнові права за кредитами яких передані у забезпечення, узагальнену на підставі відповідних виписок. 
		 
		Отже, за встановленими судами обставинами, АТ "Златобанк" у строк до 15.03.2015 мав повідомити НБУ про звернення до нього ТОВ "Соларенерго" із заявами про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21.01.2013 №8/33/13-KLMV. 
		 
		Судами обох інстанцій встановлено, що Національний банк України листом від 13.05.2015 №    20-02012/32318 у відповідь на запит АТ "Златобанк" № 721 від 19.03.2015 повідомив, що ним, як заставодержателем, не надавалась згода заставодавцю Акціонерному товариству "Златобанк" на відчуження заставленого майна шляхом уступки прав вимоги за кредитними договорами, наведеними в додатку № 1 до листа від 19.03.2015 № 721, які забезпечують виконання зобов?язань за кредитами Національного банку України. 
		 
		Отже, за переконаннями судів обох інстанцій, Національний банк України знав про порушення своїх прав, як заставодержателя, з 13.05.2015,  а тому строк позовної давності сплив 13.05.2018, натомість з позовною заявою звернувся лише 14.03.2019.
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 755/13805/16-ц).
		 
		Таким чином, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання.
		 
		Враховуючи те, що колегія суддів погодилася із висновком місцевого господарського суду стосовно необґрунтованості позовних вимог НБУ, то обґрунтованим також буде висновок про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності. 
		 
		Отже, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції, ухваливши по суті правильне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, помилково відмовив у його задоволенні у зв`язку із застосуванням наслідків спливу позовної давності.
		 
		При цьому Суд зазначає, що оскільки доводи касаційної скарги з посиланням на пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України стосуються питання застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності, проте колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог НБУ з підстав їх необґрунтованості, то зазначене виключає необхідність надання Верховним Судом оцінки аргументам скаржника, які стосуються питанню застосування позовної давності.
		 
		Доводи скаржника про не дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України також відхиляються судом касаційної інстанції, у зв`язку з непідтвердженням підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		6.1. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
		 
		6.2. Згідно з положеннями статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		6.3. Верховний Суд вважає, що місцевий господарський суд правильно застосував до спірних правовідносин положення чинного законодавства та дійшов обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування однорідних грошових вимог.
		 
		Натомість суд апеляційної інстанції помилково змінив законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, у зв`язку із чим Верховний Суд застосовує у цій справі положення статті 312 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		7. Судові витрати
		 
		7.1. Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки Суд дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою лише змінено мотивувальну частину рішення, то немає правових підстав для перерозподілу судових витрат, понесених заявником у суді касаційної інстанції.
		 
		Судові витрати, понесені скаржником у зв`язку з поданням касаційної скарги, покладаються на нього.
		 
		Керуючись статтями 236, 238, 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ю-Бейс" задовольнити частково. 
		 
		2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі №910/3264/19 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 - залишити в силі.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                  В. Студенець
		 
		 
		Судді                                                                                                              С. Бакуліна 
		 
		 
		                                                                                                                       Н. Губенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...