Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 344/5275/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення); Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості.
Надіслано судом: 06.02.2025. Зареєстровано: 06.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 07.02.2025.

Номер судового провадження: 1-кп/344/448/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62023140150000015

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 344/5275/24 
		       Провадження № 1-кп/344/448/25 
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМУКРАЇНИ 
		05 лютого 2025 року місто Івано-Франківськ
		Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
		головуючого  судді: ОСОБА_1 ,
		при секретарів с/з: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участі прокурорів: ОСОБА_4 ,
		захисника: ОСОБА_5 ,
		потерпілої: ОСОБА_6 ,
		представника потерпілої: ОСОБА_7 ,
		обвинуваченого: ОСОБА_8 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Полтава, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин України, одружений, на утриманні має двох малолітніх дітей; який до 01.02.2023 проходив військову службу за призовом під час мобілізації на посаді радіотелефоніста радіостанції інформаційно-телекомунікаційного вузла військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні солдат, працює водієм в ТОВ «Карпатнафтогазсервіс» реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , раніше не судимий
		у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.406 КК України, - 
		В С Т А Н О В И В: 
		ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем порушив статутні правила взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що виявилося в завданні побоїв.
		Злочин вчинено за наступних обставин.
		12.01.2023, приблизно о 09:00 годині солдат ОСОБА_8 , знаходячись у приміщенні холу військової частини НОМЕР_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , будучи невдоволеним висловлюваннями солдата ОСОБА_6 , яка з 25.02.2022 року проходить військову службу за призовом під час мобілізації на посаді діловода групи логістики військової частини НОМЕР_1 , прагнучи продемонструвати їй, свою удавану перевагу перед нею, принизити її честь та гідність, тим самим утвердивши власний авторитет у військовому колективі, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, всупереч інтересам служби, з прямим умислом, вчинив порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що виразилось у нанесенні одного удару правою рукою в ліву частину голови та одного удару лівою рукою в праву частину голови ОСОБА_6 , при цьому нецензурно лаючись та погрожуючи фізичною розправою, чим заподіяв їй фізичний біль.
		Таким чином ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.406 КК України. 
		У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 вину у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.406 КК України не визнав. Суду пояснив, що з 28.02.2022 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а на даний час звільнений з військової служби. 12.01.2023 року приблизно о 09:00 годині після загального шикування в нього виникла словесна перепалка з потерпілою ОСОБА_6 , під час якої остання образила його маму нецензурною лексикою. Маючи намір розібратись в ситуації, що виникла він пішов за потерпілою в хол військової частини НОМЕР_1 і між ними продовжилась словесна перепалка. Свідок ОСОБА_9 маючи намір припинити конфлікт стала між обвинуваченим та потерпілою ОСОБА_6 , а обвинувачений в цей час відштовхнув потерпілу і на цьому конфлікт припинився. Відповідаючи на запитання повідомив, що жодних ударів потерпілій не наносив та не розуміє чому потерпіла ОСОБА_6 та свідок ОСОБА_9 обмовляють його. Вказав, що дійсно намагаючись примиритись з потерпілою просив у неї вибачення, просив друзів поговорити з нею, а також скидав їй відео своїх малолітніх дітей. 
		Захисник обвинуваченого ОСОБА_8  адвокат ОСОБА_5 вказав суду, що стороною обвинувачення не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження фактів та обставин викладених у обвинувальному акті, а тому просив суд обвинуваченого ОСОБА_8 виправдати 
		Незважаючи не визнання вини обвинуваченим ОСОБА_8 , його винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується показаннями допитаних під час судового розгляду кримінального провадження потерпілої та свідків. 
		Так, допитана у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_6 надала пояснення, які підтверджують обставини, що викладені в обвинувальному акті. Зокрема вказала, що 12.01.2023 року приблизно о 09:00 годині вона разом із ОСОБА_9 та ОСОБА_10 перебувала в холі військової частини НОМЕР_1 , що за адресою: АДРЕСА_2 та вони обговорювали те, що жінки у військовій частині займаються фізично важкою роботою, в той час, як чоловіки часто відпрошуються, проходять службу з обіду тощо. Вказала, що в той момент обвинувачений ОСОБА_8 почав голосно кричати у її сторону та погрожував їй, що продовжував робити і після шикування та переслідував її і свідка ОСОБА_9 . Також вказала, що у той час, коли вона разом із свідком ОСОБА_9 перебували у черговій частині до них підійшов обвинувачений ОСОБА_8 та продовжив голосно кричати і нецензурно лаятись у її сторону, після чого наблизився до потерпілої та двічі вдарив по голові. Свідок ОСОБА_9 вхопила обвинуваченого ОСОБА_8 за руки чим зупинила протиправні дії останнього, а потерпіла від ударів присіла, закрила обличчя руками та почала плакати. 
		Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 - повідомила, що вона є діючим військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . 12.01.2023 року приблизно о 09:00 годині вона разом з потерпілою у даному кримінальному провадженні ОСОБА_6 перебувала в холі військової частини де вони обговорювали те, що жінки у військовій частині займаються фізично важкою роботою, в той час, як чоловіки часто відпрошуються та проходять службу з обіду. Вказала, що обвинувачений ОСОБА_8 , який занаходився в приміщенні чергової частини, почувши їхню розмову, вийшов з приміщення чергової частини та розпочав конфлікт з потерпілою. У ході словесного конфлікту обвинувачений та потерпіла обмінювались образливими словами. Через деякий час свідок зрозуміла, що конфлікт може перерости в бійку і з метою недопущення цього вона стала між обвинуваченим ОСОБА_8 та потерпілою ОСОБА_6 , однак це не завадило обвинуваченому нанести два удари правою та лівою рукою по голові потерпілій. Після нанесених ударів потерпіла відійшла назад закривши обличчя руками та почала плакати і конфлікт на цьому завершився. Вказала, що відразу після конфлікту потерпіла ОСОБА_6 викликала працівників поліції, а також повідомила, що через декілька днів обвинувачений попросив вибачення в потерпілої в присутності інших військовослужбовців.
		Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 - повідомила, що вона є діючим військовослужбовцем та також проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 12.01.2023 року приблизно о 09:00 годині вона була свідком початку словесного конфлікту між обвинуваченим ОСОБА_8 та потерпілою ОСОБА_6 . Вказала, що вона не бачила продовження конфлікту та не бачила як обвинувачений наносив удари потерпілій, оскільки в цей час пішла здавати зброю після нічного чергування, а коли повернулась то побачила, що потерпіла плаче закривши обличчя руками. Про факт побиття обвинуваченим ОСОБА_8 потерпілої ОСОБА_6 їй стало відомо від свідка ОСОБА_9 , яка була очевидцем вказаних подій. . 
		Окрім показань обвинуваченого, потерпілої та свідків, вина обвинуваченого ОСОБА_8 доводиться письмовими доказами, які були предметом дослідження в ході судового розгляду кримінального провадження.
		Так, відповідно до наказу від 28.02.2022 року командира військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_8 зарахований до списків особового складу військової частини на всі види забезпечення та приступив до виконання службових обовязків на посаді радіотелефоніста радіостанції інформаційно-телекомунікаційного вузла (а.п.67 том 1).
		Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2022 року ОСОБА_6 зарахована до списків особового складу військової частини, на всі види забезпечення та призначена на посаду діловода групи логістики військової частини НОМЕР_1 , військове звання «Старший солдат» (а.п.138, том 1).
		Відповідно до витягу з наказу №32 від 01.02.2023 року командира військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_8 23.01.2023 року звільнено з військової служби в запас та з 01.02.2023 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 і знято з усіх видів забезпечення. (а.п.68, том 1)
		Протоколом про прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію (а.п.76-79, том 1) встановлено, що 13.01.2023 року потерпіла ОСОБА_6 звернулась із заявою про вчинення у період часу з 09:00 години по 10:00 годину 12.01.2023 року щодо неї неправомірних дій ОСОБА_11 , який є військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_3 , зокрема про те, що останній наніс їй тілесні ушкодження.
		Повідомленням військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинення військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.406 КК України відповідно до якого, 12.01.2023 року близько 09:00 годині на території військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_8 вчинив відносно старшого солдата цієї ж військової частини ОСОБА_6 кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.406 КК України, внаслідок чого ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження у вигляді забою м`яких тканин голови та додатками до нього, а саме догоспітальним протоколом № 337 та довідкою №103 відповідно до яких потерпілій ОСОБА_6 встановлено діагноз забій м`яких тканин голови та завушних ділянок (а.п.83-86, том 1) 
		Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.п.66, том 1) встановлено, що на підставі матеріалів правоохоронних та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень 18.01.2023 року внесено відомості про вчинення солдатом військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.406 КК України, а саме за фактом порушення останнім статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями тобто нанесенні двох ударів в голову старшого солдата цієї ж військової частини ОСОБА_6 (жінка) за відсутності між ними відносин підлеглості.
		Протоколом проведення слідчого експерименту від 26.04.2023 року (а.п.87-89, том 1) проведеного старшим слідчим П`ятого слідчого відділу Територіального управління Державного Бюро розслідувань у присутності двох понятих, за участі потерпілої ОСОБА_6 та представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_12 . Даним протоколом встановлено, що 12.01.2023 року приблизно о 09:00 годині потерпіла ОСОБА_6 разом ОСОБА_9 та ОСОБА_10 перебувала в холі військової частини НОМЕР_1 , що за адресою: АДРЕСА_2 та вони обговорювали те, що жінки у військовій частині займаються фізично важкою роботою, в той час, як чоловіки часто відпрошуються, проходять службу з обіду тощо. Встановлено, що в той момент обвинувачений ОСОБА_8 почав голосно кричати у сторону потерпілої ОСОБА_6 та погрожувати останній, що продовжував робити і після шикування та переслідував потерпілу, яка перебувала разом із ОСОБА_9 . Також встановлено, що у той час коли потерпіла ОСОБА_6 разом із свідком ОСОБА_9 перебували у черговій частині у двері зайшов обвинувачений ОСОБА_8 та продовжував голосно кричати та нецензурно лаятись у сторону потерпілої ОСОБА_6 після чого наблизився до останньої та вдарив її. ОСОБА_9 вхопила обвинуваченого ОСОБА_8 за руки чим зупинила протиправні дії останнього.
		Протоколом проведення слідчого експерименту від 26.04.2023 року з відеозаписом до нього (а.п.90-93, том 1) проведеного старшим слідчим П`ятого слідчого відділу Територіального управління Державного Бюро розслідувань у присутності двох понятих та за участі свідка ОСОБА_9 та представника військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_12 . Даним протоколом встановлено, що 12.01.2023 року приблизно о 09:00 годині потерпіла ОСОБА_6 разом ОСОБА_9 та ОСОБА_10 перебувала в холі військової частини НОМЕР_1 , що за адресою: АДРЕСА_2 та вони обговорювали те, що жінки у військовій частині займаються фізично важкою роботою, в той час, як чоловіки часто відпрошуються, проходять службу з обіду тощо. Встановлено, що в той момент обвинувачений ОСОБА_8 почав голосно кричати у сторону потерпілої ОСОБА_6 та погрожувати останній, що продовжував робити і після шикування та переслідував потерпілу, яка перебувала разом із ОСОБА_9 . Також встановлено, що у той час коли потерпіла ОСОБА_6 разом із свідком ОСОБА_9 перебували у черговій частині у двері зайшов обвинувачений ОСОБА_8 та продовжував голосно кричати та нецензурно лаятись у сторону потерпілої ОСОБА_6 після чого наблизився до останньої та вдарив її. ОСОБА_9 вхопила обвинуваченого ОСОБА_8 за руки чим зупинила протиправні дії останнього. На долученому до протоколу проведення слідчого експеременту відеозаписі відображені обставини, які відповідають обставинам, які зазначені у даних протоколах.
		Інші долучені стороною обвинувачення письмові докази, зокрема і висновки експертиз судом не беруться до уваги, оскільки вони не несуть доказового навантаження у даному кримінальному провадженні.
		Зазначені докази суд визнає належними та допустимими та такими, що у сукупності поза розумним сумнівом доводять винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
		Суд не бере до уваги показання обвинуваченого, про те, що він не наносив жодних ударів потерпілій, оскільки такі спростовуються показаннями потерпілої ОСОБА_6 , показаннями свідка ОСОБА_9 та протоколами слідчих експерементів з ними, а також наявними в кримінальному провадженні медичними документами. 
		Таким чином, суд з урахуванням досліджених під час судового розгляду доказів, приходить до висновку, що ОСОБА_8 будучи військовослужбовцем порушив статутні правила взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що виявилося в завданні побоїв потерпілій ОСОБА_6 . 
		Щодо заявленого захисником клопотання про визнання недопустимими доказами наявної в матеріалах кримінального провадження медичної документації на ім`я ОСОБА_6 , у зв`язку з її невідповідністю висновкам судово-медичних експертиз суд констатує наступне. 
		Однією із засад кримінального провадження, закріпленої у п.15 ч. 1 ст.7 КПК, є змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до положень частин 13 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Керуючись вимогами статей 3, 56, 60 КПК потерпіла та заявник мають право подавати докази не тільки суду, але й і слідчому. Отже, виходячи із законодавчих норм, потерпіла та заявник наділені правом безпосередньо надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються шкоди здоров`ю, завданої злочином, а слідчий зобов`язаний прийняти ці документи для виконання завдань кримінального провадження та з`ясування всіх обставин, що згідно зі ст. 91 КПК належать до предмета доказування. При цьому наявні в матеріалах кримінального провадження висновки судово-медичних експертиз жодним чином не вказують на недопустимість долучених до заяви про кримінальне правопорушення медичних документів. 
		Окрім того, у силу ч.2 ст.242 цього Кодексу призначення експертизи є обов`язковим тільки для встановлення ступеня тяжкості та характеру саме тілесних ушкоджень, поряд з тим в данному кримінальному провадженні дії обвинуваченого кваліфіковано за ч.1 ст.406 КК України саме за заподіяння потерпілій побоїв. Системний аналіз ч.1 ст.126 та ст.405 КК України дає можливість зробити висновок, що побої - це неодноразові удари, що наносяться одночасно одному потерпілому, при цьому характерною ознакою побоїв є відсутність наслідків у вигляді тілесних ушкоджень. Таким чином, у даному кримінальному провадженні обставини, що згідно зі ст.91 КПК належать до предмета доказування, а саме факт насення обвинуваченим двох ударів руками по голові потерпілій ОСОБА_6 можуть бути встановлені і без висновку судово-медичної експертизи.
		З огляду на викладене аргументи про недопустимість як доказу догоспітального протоколу № 337 та довідки №103 є неприйнятними. 
		Щодо зазначення захисником в судових дебатах про те, що в матеріалах кримінального провадження відсутній обов`язковий для даного кримінального провадження висновок судово-медичної експертизи про наявність у потерпілої ОСОБА_6 отриманих за наслідком конфлікту з обвинуваченим тілесних ушкоджень, суд зазначає наступне.
		У силу ч.2 ст.242 КПК України призначення експертизи є обов`язковим тільки для встановлення ступеня тяжкості та характеру саме тілесних ушкоджень, поряд з тим кримінальне правопорушення передбачене ч.1 ст.406 КК України з об`єктивної сторони характеризується завданні побоїв чи вчиненні іншого насильствата та відсутністю наслідків у вигляді тілесних ушкоджень. Таким чином в даному кримінальному провадженні висновок судово-медичної експертизи є необов`язковим і обставини, що згідно зі ст.91 КПК належать до предмета доказування, а саме факт нанесення обвинуваченим двох ударів по голові потерпілій ОСОБА_6 може бути встановлено та встановлено судом без висновку судово-медичної експертизи, з показань свідків, потерпілої ОСОБА_6 , самого обвинуваченого та письмових доказів.
		Будь-яких інших версій, які б суд мав змогу перевірити під час судового розгляду стороною захисту не висунуто, а інші показання обвинуваченого не впливають на обсяг обвинувачення та кваліфікацію його дій. Також сторонами кримінального провадження не заявлено клопотань про необхідність доповнення судового розгляду. 
		Розглядаючи кримінальне провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_8 суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, у межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
		Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази взаємопов`язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини зазначені у ст.91 КПК України та вони зібрані у порядку, встановленому ст.93 КПК України, жодних обставин, передбачених ст.87 КПК України, з якими закон пов`язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв`язку з чим підстави для визнання цих доказів недопустимими відсутні.
		Суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину доведена поза розумним сумнівом та кваліфікує його дії за ч.1 ст.406 КК України як порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, що виявилося в завданні побоїв.
		Згідно з ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а відповідно ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. 
		Призначаючи покарання обвинуваченому суд враховує: ступінь тяжкості вчиненого злочину, що згідно ст.12 КК України є нетяжким злочином; дані про особу обвинуваченого, який є особою молодого віку, з середньою освітою, має постійне місце проживання, має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітню дочку ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_3 , позитивно характеризувався по місцю проходження військової служби; хворіє на гонартроз; приймав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України; на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий.
		При призначенні покарання, суд зважує на роз`яснення, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 №7 (зі змінами), зокрема в п.1, звертається увага на те, що суди при призначенні покарання мають суворо дотримуватися вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через них реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а в п.3 наголошується на тому, що, встановлюючи ступінь тяжкості злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його скоєння (зокрема форми вини, мотиву й мети, способу, стадії скоєння, кількості епізодів злочинної діяльності, характеру і ступеня тяжкості наслідків, що настали).
		Обставин, які відповідно до ч.1 ст.66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченого судом не встановлено.
		Обставин, які відповідно до ч.1 ст.67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого в ході судового розгляду судом не встановлено. 
		Окрім цього, з досудової доповіді про обвинуваченого вбачається середня ймовірність вчинення ОСОБА_13 повторного кримінального правопорушення та середній рівень його небезпеки для суспільства, в тому числі для окремих осіб, а виправлення ОСОБА_13 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства, в тому числі окремих осіб.
		Отже, враховуючи вищенаведене, думку прокурора та представника потерпілої які просили призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки із застосуванням ст.75 КК України та встановленням іспитового строку; думку обвинуваченого та захисника, які просили виправдати обвинуваченого ОСОБА_8 , дані про особу винного, відсутність обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання, суд приходить до висновку, що ОСОБА_8 слід призначити основне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.1 ст.406 КК України. 
		Суд приходить до висновку, про неможливість призначення обвинуваченому інших, передбачених санкцією ч.1 ст.406 КК України покарань, а саме у виді арешту та тримання у дисциплінарному батальйоні, оскільки дані покарання можуть бути призначені тільки спеціальним суб`єктам  військовослужбовцям , однак як встановлено в ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_13 звільнений з військової служби. 
		Суд, при призначенні покарання не застосовує до обвинуваченого ОСОБА_8 вимоги ст.75 КК України, оскільки враховує ставлення самого обвинуваченого до вчиненого, а саме не визнання ним своєї вини та характер кримінального правопорушення, а саме завдання обвинуваченим побоїв військовослужбовцю  жінці. 
		Саме таке покарання буде відповідати не тільки тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставинам справи, але й особі обвинуваченого, буде обґрунтованим, необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
		Під час судового провадження потерпіла ОСОБА_6 заявила цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_8 , у якому просила суд стягнути у її користь з обвинуваченого ОСОБА_8 понесені нею витрати пов`язані з лікуванням у розмірі 1974(одна тисяча дев`ятсот сімдесят чотири) гривні, 21 копійка, також просила стягнути з обвинуваченого ОСОБА_8 завдану їй кримінальним правопорушенням моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень, 00 копійок. 
		В обґрунтування свої позовних вимог потерпіла ОСОБА_6 вказала, що за фактом вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення їй завдана матеріальна шкода у виді витрат на лікування загальний розмір яких становить 1974 (одна тисяча дев`ятсот сімдесят чотири) гривні, 21 копійка. На підтвердження чого долучила квитанції про оплату послуг та медикаментів. Окрім того, вказує, що вона зазнала моральної шкоди, яку вона оцінює в розмір 100 000 (сто тисяч) гривень, 00 копійок, оскільки за наслідком протиправних дій обвинуваченого вона отримала душевні страждання та тяжкий психофізіологічний стан. 
		Обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник під час судового розгляду заперечили щодо задоволення цивільного позову. 
		Щодо заявленого потерпілою ОСОБА_6 цивільного позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд вважає наступне.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.127 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення. Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
		Відповідно до ч.ч. 1,4,5 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
		Відповідно до ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому. 
		Згідно вимог ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Цивільний позов у частині відшкодування потерпілій ОСОБА_6 завданої кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди є обґрунтованим, оскільки підтверджується чеком №105800 про оплату первинного огляду лікаря офтальмолога та чеками на придбання медичних препаратів.
		Що стосується позовних вимог в частині відшкодування спричиненої моральної шкоди, то відповідно до ст. 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, а саме: душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із втратою, знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, необхідність докладання додаткових зусиль та витрачання часу на поновлення порушеного права, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. 
		При визначенні розміру моральної шкоди суд виходить із засад справедливості, добросовісності та розумності, а тому розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою.
		При встановленні розміру моральної шкоди суд враховує те, що потерпіла та її представник не надали достатніх доказів на підтвердження заявленого ними розміру моральної шкоди, однак у ході судового розгляду було доведено протиправність діяння обвинуваченого, яке виразилось у спричиненні тілесних ушкоджень та матеріальної шкоди потерпілій та відмові добровільно відшкодувати дану шкоду, а тому виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, суд прийшов до висновку, що з обвинуваченого на користь потерпілої слід стягнути завдану кримінальним правопорушенням моральну шкоду у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень, а відтак дана позовна вимога підлягає частковому задоволенню. 
		Суд принагідно роз`яснює, що при отриманні додаткових доказів доведеності заявлених у даному цивільному позові позовних вимог та формуванні нових позовних вимог потерпіла не позбавлена права звернутись із цивільним позовом у порядку цивільного судочинства.
		Щодо стягнення на користь потерпілої судових витрат пов`язаних з розглядом справи, а саме витрат на професійну правову допомогу, то суд вважає наступне.
		За змістом п.1 ч.1 ст.118 КПК України, до процесуальних витрат належать, зокрема, витрати на правову допомогу.
		Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.48 постанови № 10 Пленуму ВССУ від 17 січня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
		Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
		Главою 8 КПК України визначено процесуальні витрати у кримінальному провадженні, ст.120 КПК України до них віднесено витрати на правову допомогу, частиною 2 даної статті передбачено, що витрати, пов`язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, відповідача, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, відповідач.
		У разі ухвалення обвинувального вироку, відповідно до ст.124 КПК України, суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати, і оскільки потерпілою надано суду належні та допустимі докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, загальна сума вказаних витрат є співмірною з складністю даного кримінального провадження то з обвинуваченого в користь потерпілої підлягають стягненню процесуальні витрати в даному кримінальному провадженні, а саме витрати на професійну правову допомогу в розмірі 15 000 грн. 
		Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , не обирався, підстави для його обрання відсутні. 
		Долю речових доказів вирішити відповідно до ст.100 КПК України. 
		Керуючись ст.ст.368, 370, 373, 374, 615 Кримінального процесуального кодексу України, суд  
		У Х В А Л И В :
		ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.406 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.
		Строк відбування покарання ОСОБА_8 рахувати з моменту його фактичного затримання для виконання вироку. 
		Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 - задовольнити частково. 
		Стягнути з ОСОБА_8 РНОКПП: НОМЕР_2 у користь ОСОБА_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 - 1974 (одну тисячу дев`ятсот сімдесят чотири) гривні, 21 копійку, на відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди. 
		Стягнути з ОСОБА_8 РНОКПП: НОМЕР_2 у користь ОСОБА_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 - 30 000 (тридцять тисяч) гривень на відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням моральної шкоди та 15 000 ( п`ятнадцять тисяч тисяч) гривень витрат на правову допомогу.
		Копію вироку вручити обвинуваченому та прокурору в день його проголошення. Учасники судового провадження мають право отримати його копію в суді.
		Вирок може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		Суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...