Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/8056/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 06.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 07.02.2025.
Дата набрання законної сили: 29.01.2025
Номер судового провадження: 61-10473ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 січня 2025 року            
		м. Київ
		 
		справа № 759/8056/22
		провадження № 61-10473св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),  Пархоменка П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 , 
		треті особи: Служба у справах дітей Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,
		ВСТАНОВИВ: 
		Короткий зміст позовних вимог
		У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.
		Позов мотивований тим, що 25 лютого 2011 року вона та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, перебуваючи в якому у них народилась дочка  - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року шлюб між ними розірвано. Після розірвання шлюбу вони проживають окремо, а їх спільна малолітня дочка проживає разом з нею.
		З 24 лютого 2022 року на території України введено правовий режим воєнного стану, українські міста і села постійно обстрілюють. У зв`язку із воєнними діями у місті Києві вона з дочкою тимчасово виїхали на захід України, де дитина завершувала навчальний рік дистанційно, що негативно впливає як на рівень отриманих знань, так і на здоров`я. Зважаючи на положення щодо порядку перетину державного кордону, їй для виїзду за кордон із дитиною потрібен дозвіл від батька, який вона не має можливості отримати, оскільки відповідач на її звернення не відповідає, відповідний дозвіл для виїзду за кордон не дає та не інформує про місце свого перебування. З огляду на наведене, вона має об`єктивний інтерес у визначенні місця проживання дитини з нею, оскільки лише так вона зможе повноцінно виконувати свої обов`язки по догляду за дитиною, сприяти розвитку, забезпечувати безпеку та належну освіту. 
		Вона створила належні умови для виховання та розвитку дитини, належним чином виконує покладені на неї батьківські обов`язки щодо виховання, розвитку та утримання дитини, має самостійний і стабільний дохід, позитивно характеризується на роботі, дитина з народження безперервно проживає з нею, має прихильність до матері. При цьому проживання разом з батьком буде суперечити та шкодити інтересам дитини, особливо у період дії правового режиму воєнного стану, оскільки чоловік може бути мобілізований у будь-який момент.
		Визначення місця проживання дитини з матір`ю необхідне для захисту інтересів і прав дитини щодо тимчасового виїзду за кордон на лікування, оздоровлення та відпочинок дитини з матір`ю.
		ОСОБА_1 просила суд визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на момент розгляду справи малолітня дочка сторін ОСОБА_3 проживає з матір`ю у Республіці Польща. Вказані обставини сторонами не оспорюються. У контексті суті поняття «місце проживання» відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» місцем проживання дитини є місцем проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною і батьками.
		Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 було запропоновано з`ясувати думку дитини щодо предмету позовних вимог або скористатись послугами Міського центру дитини Служби у справа дітей та сім`ї ВО КМР за направленням Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та згодою батьків, щодо психоемоційного стану дитини та її особистих характеристик, прихильності дитини до батьків чи інших родичів, розуміння вікових особливостей. Разом з тим, ОСОБА_1 згоди на з`ясування думки дитини не надала, як і на обстеження дитини психологами Міського центру дитини. 
		Зі змісту пояснень, отриманих від ОСОБА_2 , вбачається, що він приймає участь у вихованні дитини, надає фінансову допомогу, добровільно дає згоду на тимчасовий виїзд дитини за кордон. Відповідач наголошував, що спору між ним та матір`ю щодо визначення місця проживання дитини відсутнє, оскільки між ними існує домовленість про проживання дитини з матір`ю. 
		Захисту підлягає наявне законне порушене право/інтерес особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. При цьому, саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються відповідачем, а тому потребують захисту. Суд не встановив обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про наявність між сторонами неузгоджень щодо визначення місця проживання дитини. Після фактичного припинення шлюбно-сімейних стосунків сторони в позасудовому порядку дійшли згоди, що їх дочка залишається проживати з матір`ю, з якою вона проживає й наразі в Республіці Польща. Відповідач цієї домовленості не порушував та не виражає наміру аби дитина проживала з ним. Саме по собі посилання позивача на існування реальної загрози, що відповідач забере дитину в нову сім`ю суд оцінює критично, оскільки такі твердження не підтвердженні доказами та ґрунтуються на домислах позивача. 
		Короткий зміст постанови та додаткової постанови апеляційного суду
		Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції залишив поза увагою висновки Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 757/555/22 суд касаційної інстанції вказав, що саме по собі пред`явлення позову про визначення місця проживання дитини з матір`ю та подальше оскарження відповідачем рішення про задоволення цього позову в апеляційному порядку дає підстави для висновку, що між сторонами наявні неврегульовані питання щодо визначення місця проживання дитини. При цьому, у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц Верховний Суд уже викладав висновок про те, що відсутність заперечень з боку відповідача щодо проживання дитини разом із позивачем не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі.
		Висновок органу опіки та піклування оцінюється судом як один із доказів має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову чи відмови у його задоволенні.
		Вирішуючи питання доцільності визначення місця проживання неповнолітньої ОСОБА_4 , розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, розвитку та забезпечення безпеки, апеляційний суд вважав, що при вирішенні цього спору мають першочергове значення саме найкращі інтереси дитини. Враховуючи вік дитини та те, що на цей час дочка фактично проживає з матір`ю, визначення місяця проживання дитини з матір`ю буде відповідати саме інтересам дитини, позитивно сприятиме її розвитку, як психологічному, так і фізичному. Крім того, батько дитини, у разі визначення місця проживання дитини з матір`ю, не обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу про дитину та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з матір`ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням. 
		З огляду на встановлені у справі обставини, апеляційний суд зробив висновок, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
		Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати за розгляд справи судом апеляційної інстанції, які складаються з: судового збору у розмірі 1 488,60 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16 555,00 грн.
		Аргументи учасників справи
		22 липня 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, а судові витрати покласти на позивача.
		Касаційна скарга мотивована тим, що позивач вказувала, що дитина проживає разом із нею постійно, а доводів та доказів на підтвердження перешкоджання ним спільному проживанню із дитиною не наводила та не надала. Він, у свою чергу, підтверджував факт проживання дитини з позивачем та відсутність з його сторони дій щодо перешкоджання чи порушення прав дитини чи позивача. На підтвердження чого надав відповідні докази, зокрема щодо надання ним нотаріально посвідчених згод на виїзд дитини за кордон разом із позивачем у різні періоди часу.
		Службою у справах дітей було запропоновано ОСОБА_1 з`ясувати думку дитини щодо предмета спору, проте позивач своєї згоди на це не надала. Так само і під час розгляду справи ОСОБА_1 не заявляла клопотання про заслуховування думки дитини.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд: не встановив жодних обставин у справі, які б підтверджували наявність порушених прав позивача чи інтересів дитини відповідачем; послався на нерелевантну постанову Верховного суду у від 29 листопада 2023 року у справі № 757/555/22, в якій були встановлені інші фактичні обставини справи (зокрема, орган опіки та піклування у своєму висновку вважав за можливе та доцільне визначити місце проживання дитини разом із позивачем в тій справі); не врахував та не мотивував свою незгоду з висновком органу опіки та піклування, так само як і помилково не звернув уваги на відмову позивача в наданні згоди на з`ясування думки дитини Службою у справах дітей і на обстеження дитини психологами Міського центру дитини; не навів конкретних контраргументів того, що задоволення позову буде відповідати найкращим інтересам дитини.
		            04 грудня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду письмові пояснення, у яких просила касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду залишити без змін та стягнути судові витрати з відповідача на її користь за розгляд справи в суді касаційної інстанції.
		Зазначила, що відповідач з однієї сторони заявляє позицію, що він не заперечує щодо проживання дитини з матір`ю, але в той же час відповідач фактично заперечує проти позову про визначення місця проживання дитини з матір`ю та оскаржує рішення апеляційного суду про визначення місця проживання з матір`ю. Це свідчать про наявність між сторонами у справі неузгоджень щодо визначення місця проживання дитини. 
		Обставини справи визначають, що дитина проживає фактично з матір`ю, з якою у неї стійкий моральний зв`язок. Умови проживання дитини є нормальними, що визначено у наявному в справі висновку органу опіки та піклування. Відсутні будь-які обставини, які перешкоджають визначенню проживання дитини разом з матір`ю, і відповідач не довів таких обставин. При наявності оскарженої відповідачем постанови апеляційного суду є правова визначеність щодо місця проживання дитини та досягнуто ефективного захисту прав та інтересів позивача, забезпечено якнайкращий інтерес дитини. Тому постанова апеляційного суду прийнята в інтересах дитини, а не відповідача. 
		У суду апеляційної інстанції не було підстав для врахування постанов Верховного Суду, на які посилається відповідач, оскільки конкретні фактичні обставини справ, за результатами розгляду яких зроблено такі висновки, є відмінними від цієї справи.
		Вказуючи у касаційній скарзі про те, що під час розгляду справи судом першої інстанції позивач не заявляла клопотання про заслуховування та з`ясування думки дитини, відповідач визнає наявність спору. Водночас, відповідач теж мав процесуальне право заявити відповідне клопотання, проте не зробив цього. Під час розгляду справи в суді першої інстанції в судовому засіданні 13 вересня 2023 року її представником зауважено, що представником органу опіки та піклування у цьому судовому засіданні надано неправдиву інформацію щодо з`ясування думки дитини щодо проживання з одним з батьків. В дійсності представник Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації разом з фахівцем Шевченківської районного в місті Києві центру соціальних служб обстежували умови проживання дитини і тоді вони спілкувалися з дитиною ОСОБА_3 та з`ясовували думку дитини щодо проживання з одним з батьків. Дитина їм повідомила про бажання проживати з матір`ю, що сторонами не заперечувалося. Проте у висновку органу опіки та піклування про це не зазначено, її представник в судовому засіданні 13 вересня 2023 року підняв питання про те, що позивач у наступне судове засідання, що призначалося на 31 жовтня 2023 року, може привести дитину з метою з`ясування думки дитини щодо проживання з одним з батьків. На що суд повідомив про те, що не вбачає потреби опитувати дитину, так як батько висловився, що не заперечує проти того, що дочка бажає проживати з матір`ю. У цьому засіданні був присутній також відповідач, який не висловив слів підтримки щодо порушеного питання про необхідність встановлювати цю обставину безпосередньо за участі дочки в судовому засіданні.
		Наголошує, що вона не заперечувала  і не заперечує щодо з'ясування думки дитини щодо проживання з одним з батьків, а у випадку призначення Верховним Судом засідань готова привести дитину в судове засідання.
		Також заявлено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції складаються з: 12 500,00 грн фіксованої частини оплати гонорару за надання правової допомоги адвоката; грошових сум в гривнях, які складатимуть грошові еквіваленти 100,00 дол. США за кожне судове засідання; судового збору, у випадку їх оплати. 
		Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
		Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
		В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19, від 31 січня 2024 року у справі №  753/9726/21, від 26 січня 2023  року у справі № 164/812/21, від 09 лютого 2023  року у справі № 753/572/20, від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 07 лютого 2024 року у справі №  225/2468/21, суд не дослідив зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини справи 
		Суди встановили, що 25 лютого 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, який розірвано на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року.
		ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася дочка ОСОБА_3 , місце проживання якої з 07 жовтня 2020 року по цей час зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року у справі № 761/25504/22 стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 у розмірі 4000,00 грн, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно починаючи з 16 листопада 2022 року та до її повноліття.
		Згідно з договором про поділ майна подружжя від 01 жовтня 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 переходить в особисту приватну власність ОСОБА_2 , а земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_3 переходить в особисту приватну власність ОСОБА_1 . 
		Відповідно до договору дарування квартири від 01 жовтня 2020 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 , яка діє як законний представник від імені малолітньої дитини ОСОБА_3 , квартиру АДРЕСА_4 .
		За змістом характеристики від 01 липня 2022 року, за підписом голови правління ГО ЦСРХОКУ «Промінь надії», вбачається, що з 2017 року ОСОБА_1 користується послугами ГО «Промінь надії» з надання освітніх послуг її дочці ОСОБА_3 та за цей період зарекомендувала себе як відповідальна, пунктуальна, активна та цілеспрямована мати.
		Відповідно до характеристики від 01 липня 2022 року, за підписом генерального директора ПрАТ «ДАТАГРУП» М. Шелемби, ОСОБА_1 працює в ПрАТ «ДАТАГРУП» в дирекції з регуляторно-юридичного супроводження та комплаєнс директором департаменту комплаєнс та юридичного супроводження з 12 вересня 2016 року по цей час. Зарекомендувала себе як відповідальний, ініціативний та дисциплінований працівник.
		Згідно з заявою від 23 листопада 2022 року, зареєстрованої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Науменко М. Г. , ОСОБА_2 дає свою згоду на тимчасовий виїзд за кордон до Республіки Польща та Країн Шенгенської угоди малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 23 листопада 2022 року по 01 червня 2023 року у супроводі ОСОБА_1 . 
		Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 14 червня 2023 року ОСОБА_1 було запропоновано з`ясувати думку дитини щодо предмету позовних вимог або скористатися послугами Міського центру дитини Служби у справа дітей та сім`ї ВО КМР за направленням Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та згодою батьків щодо психоемоційного стану дитини та її особистих характеристик, прихильності дитини до батьків чи інших родичів, розуміння вікових особливостей. ОСОБА_1 згоди на з`ясування думки дитини не надала, як і на обстеження дитини психологами Міського центру дитини.
		Позиція Верховного Суду
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження 
		№ 61-2417сво19)).
		Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
		Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
		Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
		Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
		Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
		При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
		Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
		Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (стаття 141 СК України).
		Відповідно до частини другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
		Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
		Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
		Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
		При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п`ята статті 19 СК України).
		У частині шостій статті 19 СК України передбачено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2023 року у справі № 757/555/22 вказано, що «Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що в цій справі відсутній спір між батьками з приводу визначення місця проживання дитини та зауважує, що: - по-перше, у випадку, коли суд уважає, що в справі відсутній предмет спору, то суд своєю ухвалою закриває провадження в справі (пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України), а не відмовляє в задоволенні позову; - по-друге, відсутність спору характеризується тим, що між сторонами не залишається неврегульованих питань, а тому задоволення матеріально-правової вимоги позивача за такої ситуації є недоцільним та таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, які вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою. Натомість у справі, яка переглядається, саме по собі пред`явлення ОСОБА_1 позову про визначення місця проживання дитини з матір`ю та подальше оскарження відповідачем рішення про задоволення цього позову в апеляційному порядку дає підстави для висновку, що між сторонами наявні неврегульовані питання щодо визначення місця проживання дитини».
		У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження 
		№ 61-11625сво22), на яку посилається скаржник, вказано, що «сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів. Судам слід пам`ятати, що основним суб`єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина.
		У спорах про визначення місця проживання дитини суди мають крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: - особисті якості батьків (моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, перебування на диспансерному нагляді, притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності); - відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (встановлення повного чи часткового виконання батьківських обов`язків, наявність причин що впливають на виконання батьківських обов`язків; встановлення, чи враховують мати/батько інтереси дитини, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною); - можливість створення дитині належних умов для виховання і розвитку (наявність самостійного доходу, належних житлових умов у кожного із батьків); - стан здоров`я дитини (наявність хвороб у дитини, що потребують посиленого догляду, наявність у батьків навичок щодо надання первинної медичної допомоги); - стан безпеки дитини (можливість створення дитині безпечних умов для життя та розвитку) тощо. Указане тлумачення статті 161 СК України при розгляді категорії справ, що стосуються надчутливої сфери правовідносин (оскільки йдеться не просто про спір між позивачем і відповідачем, а про долю дитини), є сталим та однозначним у практиці Верховного Суду (див. постанови від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 761/35714/16-ц, від 23 жовтня 2021 року у справі № 127/17427/20, від 08 вересня 2023 року у справі № 639/3862/20, від 28 вересня 2023 року у справі № 944/5191/19).».
		У постанові Верховного Суду  складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, на яку містить посилання касаційна скарга, зазначено, що:
		«дитина є суб`єктом права і, незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя. Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Під час визначення місця проживання дитини, зважаючи на вікову категорію, необхідно проводити з нею бесіду, головним завданням якої є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення її інтересів та з`ясування думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.
		Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (заява 39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей. Проте, при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Результат аналізу наведених вище норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, насамперед повинні бути враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору.
		Суд апеляційної інстанції, дослідивши та оцінивши висновок Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 05 березня 2020 року у сукупності з іншими доказами у справі, зокрема і наданими позивачем довідками, дійшов правильного висновку, що суд першої інстанції не надав належної оцінки цьому висновку, який оцінюється критично, з огляду на те що за відсутності ризиків для здоров`я чи нормального розвитку та виховання дитини в разі проживання її з матір`ю визначення місця проживання дитини з батьком, без урахування бажання самої дитини, буде порушенням її прав.
		З огляду на введення воєнного стану в Україні, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя. Посилання у касаційній скарзі, що суд апеляційної інстанції під час з`ясування думки дитини не створив сприятливого оточення, не забезпечив залучення кваліфікованого фахівця (дитячого психолога), заслуховування думки дитини відбувалось в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в присутності матері, чим порушив пункт 64 розділу 6 принципів Комітету, є необґрунтованими з огляду на таке. Верховний Суд зазначає, що згідно з пунктом 64 розділу 6 принципів Комітету під час опитування дитини суд залучає кваліфікованого фахівця, наскільки це можливо. Водночас відповідно до пункту 72 розділу 6 принципів Комітету передбачена можливість для суду дозволяти дитині не давати свідчення, з урахуванням найкращих інтересів і добробуту дітей. Суд апеляційної інстанції створив усі умови для реалізації права дитини бути заслуханою у спосіб, який суд правильно визначив як можливий під час триваючої широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, коли дитина перебуває на території іншої держави, яка надає прихисток громадянам України. Верховний Суд зауважує, що принципи Комітету є практичним інструментом для держав-членів у процесі адаптації їх судових і позасудових систем до конкретних прав, інтересів і потреб дітей і не мають пріоритету над Конвенцією про права дитини, проте враховані судом під час нового розгляду справи. Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позивач не надав достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання дитини з батьком з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами і бажаннями її батьків, а також, що в умовах воєнного стану в Україні дитині безпечніше залишатись з матір`ю в Румунії. Верховний Суд, враховуючи норми Конвенції про права дитини щодо забезпечення її якнайкращих інтересів та безпеки і права на життя, введення в Україні воєнного стану, перебування дитини з матір`ю в Румунії, її право бути заслуханою, бажання самої дитини, якій виповнилося 11 років на час ухвалення оскаржуваного рішення, дійшов висновку про обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції щодо недоведеності позовних вимог та відсутності підстав для задоволення позову».
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін,кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
		Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
		Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.
		У справі, що переглядається:
		ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада 2022 року зобов`язано Службу у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації надати висновок щодо вирішення вказаного спору. У висновку Органу опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 від 14 червня 2023 року ОСОБА_1 було запропоновано з`ясувати думку дитини щодо предмету позовних вимог або скористатися послугами Міського центру дитини Служби у справа дітей та сім`ї ВО КМР за направленням Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та згодою батьків щодо психоемоційного стану дитини та її особистих характеристик, прихильності дитини до батьків чи інших родичів, розуміння вікових особливостей. ОСОБА_1 згоди на з`ясування думки дитини не надала, як і на обстеження дитини психологами Міського центру дитини. Враховуючи наведене, керуючись інтересами дитини, рекомендовано врегулювати сімейні відносини за домовленістю (договором), що забезпечить найкращі інтереси дитини;
		відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що фактично між сторонами відсутній спір про право, а ОСОБА_1 не надала належні та допустимі докази того, що відповідачем порушені її права та інтереси, за захистом яких вона звернулась до суду;
		задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що саме по собі пред`явлення позову про визначення місця проживання з матір`ю та подальше оскарження рішення в апеляційному порядку дає підстави для висновку, що між сторонами наявні неврегульовані питання щодо визначення місця проживання дитини. Висновок органу опіки та піклування оцінюється судом як один з доказів та не може бути безумовною підставою для задоволення чи відмови у задоволенні позову. Враховуючи вік дитини, інтереси дитини, а також проживання на цей час дитини разом з матір`ю, суд вважав, що визначення місця проживання дитини з матір`ю відповідатиме саме інтересам дитини;
		апеляційний суд не звернув увагу на те, що предметом позову у цій справі є визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким позивач звернулась у липні 2022 року, а отже на момент звернення до суду дочці сторін було 11 років, відтак в силу вимог частини другої статті 160 СК України її місце проживання визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Суд першої інстанції вказаного також не врахував, оскільки помилково вважав, що фактично між сторонами відсутній спір про право;
		аналіз матеріалів справи свідчить, що під час розгляду справи думка дитини щодо визначення місця проживання заслухана не була, так само як її волевиявлення щодо зазначеного питання не було з`ясовано та відображено, зокрема, у висновку органу опіки та піклування, в якому зазначено, що мати дитини відповідної згоди на з`ясування думки дочки не надала;  
		аналіз матеріалів справи свідчить, зокрема підтверджується аудіозаписом судового зсідання 13 вересня 2023 року, що представник позивача під час судового засідання вказував, що ОСОБА_1 не заперечує щодо заслуховування думки дитини у разі необхідності.
		суди не заслухали думку дитини, яка досягла десяти років, про визначення її місця проживання, що з урахуванням приписів частини другої статті 160 СК України, частин першої та другої статті 171 СК України є обов`язковим.
		Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
		Оскільки встановлено підстави для скасування постанови апеляційного суду, то суд касаційної інстанції інші підстави відкриття касаційного провадження та доводи касаційної скарги не аналізує.
		 Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення у справі ? скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Крім того, враховуючи те, що в силу вимог пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК додаткове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення, додаткова постанова апеляційного суду також підлягає скасуванню.
		Щодо розподілу судових витрат
		Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).
		Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року скасувати.
		Передати справу № 759/8056/22 на новий розгляд до суду першої інстанції.
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Святошинського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2023 року, постанова Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року та додаткова постанова Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                           В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков
		 
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...