Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 357/17314/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано судом: 06.02.2025. Зареєстровано: 07.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 10.02.2025.

Номер судового провадження: 2/357/1357/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 357/17314/24
		Провадження № 2/357/1357/25
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		06 лютого 2025 рокуБілоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого - судді Бондаренко О.В., за участю секретаря судового засідання  Каплічної Ж.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», про захист прав споживачів,
		В С Т А Н О В И В :
		29.11.2024 представник позивача, адвокат Романченко Олексій Михайлович, звернувся до суду з вказаним позовом, шляхом направлення через підсистему «Електронний суд», обґрунтовуючи тим, що 06.12.2013 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено депозитний договір № SAMDNWFD0070028566200, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було розміщено депозитний вклад у розмірі 16207,11 доларів США строком на 366 днів під 10 % річних. На підставі п. 3 даного договору вищевказаний депозитний договір неодноразово продовжувався. Договір продовжено строком до 06.12.2020. В той же час, у ОСОБА_1 виникла необхідність у достроковому розірванні даного договору. Враховуючи викладене, керуючись п. 5 договору № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013, 26.12.2019 на адресу АТ КБ «Приватбанк» було направлено заяву вих. № 309/12-2019 від 26.12.2019, в якій було повідомлено про дострокове розірвання депозитного договору №SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013, з 13.01.2020. Листом від 08.01.2020 АТ КБ «Приватбанк» відмовило у поверненні ОСОБА_1 його депозиту у зв`язку із припиненням діяльності банку на території АР Крим. 08.02.2020 до АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 звернувся із заявою від 07.02.2020, в якій повторно повідомив про розірвання вищевказаних депозитних договорів та просив повідомити адресу відділення АТ КБ «ПриватБанк», в якому він може одержати його депозити разом із нарахованими відсотками. Оскільки відповіді відповідача на це звернення позивач також не отримав, ОСОБА_1 25.02.2020 звернуся до Білоцерківського міськрайонного суду із позовом до АТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів та повернення вкладу, відсотків та інших нарахувань по договору №SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 26.01.2022 по справі № 357/2296/20, що набрало законної сили 04.08.2022 та залишено без змін по суті спору постановою Верховного Суду від 02.08.2023, стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 в розмірі 16 207,11 доларів США та суму нарахованих відсотків в розмірі 9 879,67 доларів США, загалом 26 086,78 доларів США. Крім того, в цій справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що укладений в 2014 році між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» договір про переведення боргу банку перед ОСОБА_1 на фінансову компанію, є таким, що не відбувся. Належним відповідачем за грошовим зобов`язанням, що виникло з договору вкладу, є саме АТ КБ «ПриватБанк». Договір вкладу №SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 є розірваним з 13.01.2020, що встановлено в рішенні Білоцерківського міськрайонного суду від 26.01.2022 по справі № 357/2296/20. 19.11.2024 АТ КБ «Приватбанк» у добровільному порядку виконало рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 26.01.2022 по справі № 357/2296/20. Звертаєувагу, що в рамках цивільної справи № 357/7395/20 із АТ КБ «Приватбанк» було стягнуто на користь ОСОБА_1 3 % річних за період прострочення з 13.01.2020 по 23.02.2022, в рамках цивільної справи № 357/7048/22 із АТ КБ «Приватбанк» було стягнуто на користь ОСОБА_1 3 % річних за період прострочення з 24.02.2022 по 16.09.2022 та в рамках цивільної справи № 357/11484/23 із АТ КБ «Приватбанк» було стягнуто на користь ОСОБА_1 3 % річних за період прострочення з 17.09.2022 по 31.03.2024. Отже, оскільки Банк не виконав вчасно основне грошове зобов`язання з повернення заборгованості по договору вкладу та нарахованих процентах, позивач набув право на стягнення з банку 3 % річних за період з 01.04.2024 по 19.11.2024. Таким чином, розмір 3 % річних на суму вкладу 16 207,11 доларів США за період 01.04.2024 по 19.11.2024 становить 310,38 доларів США (3/365х16207,11х233/100), а розмір 3% річних на проценти по вкладу в сумі 9 879,67 доларів США становить 189,20 доларів США (3/365х9879,67х233/100). У зв`язку з цим, просив у судовому порядку стягнути з відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 310,38 доларів США як 3% річних за прострочення повернення вкладу в сумі 16207,11 доларів США за договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 за період з 01.04.2024 по 19.11.2024; 189,20 доларів США як 3% річних за прострочення повернення нарахованих процентів в сумі 9879,67 доларів США за договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 за період з 01.04.2024 по 19.11.2024.
		02.12.2024 судом постановлено ухвалу, якою відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
		13.12.2024 представник відповідача, за довіреністю у справі - Штронда Антон Михайлович, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що АТ КБ «ПриватБанк» із заявленим позовом не погоджується, вважає його необґрунтованим та безпідставним з наступних підстав. 17.11.2014 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ Фінансова компанія «Фінілон» було укладено договір про переведення боргу з подальшим укладенням 18.11.2014 додаткової угоди до цього договору. Відповідно до умов договору електронний Додаток №1 містить перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, за якими було здійснено переведення боргу на ТОВ ФК «Фінілон», в тому числі і по договору №SAMDNWFD0070028566200 якій є предметом спору. Із зазначеного вбачається що з 17.11.2014 за зазначеним договором, якій є предметом спору в даній справі було змінено боржника, з первісного боржника ПАТ КБ «Приватбанк» на нового боржника - ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон». На підставі п. 1.1.7.58 Умов та правил надання банківських послуг, на офіційному сайті Банку було розміщене Банком повідомлення з наступним змістом: «У зв`язку з анексією АР Крим і зупиненням діяльності Банка на цій території в розділ «1.1.7. Додаткові положення» Умов та правил надання банківських послуг внесені зміни про порядок взаємодії за договорами Клієнта з Банком. У разі невиконання Клієнтом обов`язків, передбачених п.1.1.7.59 цих Умов та Правил, подальша взаємодія по договору Клієнта з Банком буде здійснюватись з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32. У разі незгоди Клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення Клієнт направляє Банку в строк до 15.02.2015. Ненадання Клієнтом заперечень у вказаний в цьому пункті строк, підтверджує здійснення Банком переводу боргу по договорам клієнта на ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» зі згоди Клієнта». З огляду на те, що будь-яких письмових заперечень від ОСОБА_1 відносно переведення Банком на ТОВ ФК «Фінілон» боргу за договором банківського вкладу, якій є предметом спору у даній справі, на адресу банку не надходило, то вважається, що переведення боргу банком було здійснено зі згоди ОСОБА_1 . Отже, в наслідок укладання 17.11.2014 між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ ФК «Фінілон» Договору переведення боргу за зобов`язаннями Банку щодо виплати коштів за договором, якій є предметом спору у даній справі, АТ КБ «Приватбанк» на цей час не несе жодних зобов`язань за таким договором, а ТОВ ФК «Фінілон» є новим боржником за договором у відповідності до умов Договору про переведення боргу від 17.11.2014.Договір про переведення боргу від 17.11.2014 був укладений сторонами (ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «Фінілон») у простій письмовій формі з дотримання всіх належних та встановлених законодавством необхідних умов для укладання такого виду правочину (наявна згода щодо всіх істотних умов договору та фактично передано зобов`язання (перераховані грошові кошти кредиторів новому боржнику). Отримання згоди від Кредиторів (клієнтів Кримської філії ПриватБанк), грошові кошти яких були переведені на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон» відбулося з повним дотримання вимог чинного законодавства. Згода або незгода Кредитора на переведення боргу є одностороннім волевиявленням Кредитора, направленим до первісного, нового чи обох боржників. Отже, згода Кредитора немає право встановлювального значення при укладанні договору між боржниками (Первісним та Новим), оскільки для укладання такого договору потрібна лише домовленість двох сторін, визначення сторонами істотних умов договору та укладення договору у встановленій законом формі. Таким чином, згода Кредитора є однією з умов дійсності договору переведення боргу у відношенні лише одного з його наслідків (заміни боржника), але не є необхідним елементом самого договору про переведення боргу та не може впливати на його недійсність в цілому. До того ж, згода Кредитора на переведення боргу є юридичною дією, що може як передувати, так і слідувати за моментом переведення боргу, оскільки Цивільним Кодексом України прямо не передбачено право кредитора надавати згоду на переведення боргу виключно перед укладанням та виконанням правочину. Згода Кредитора, у тому числі яка надана/отримана шляхом вираження її через конклюдентні дії такого Кредитора (що є також юридичним фактом, що породжує цивільні правовідносини), до яких відноситься також і «мовчазна» згода, надана після укладання та виконання сторонами договору про переведення боргу - свідчить про досягнення ефекту переведення боргу і перебування Кредитора у зобов`язальному правовідношенні з новим боржником. Враховуючи вищевикладене, отримання згоди від Кредитора до моменту укладання договору про переведення боргу є лише логічним аспектом та не є «юридично визначеним», тобто прямо встановленим Законом. Таким чином, розміщення Банком повідомлення від 15.02.2015 на офіційному сайті Приватбанк у відповідному розділі Умов та Правил зі встановленням строку для кредиторів (клієнтів Кримської філії ПриватБанк) до 15.02.2015 для подання (надсилання) письмових заперечень (висловлення незгоди) щодо переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон» було цілком правомірною юридичною дією Банку, яка кореспондувалася з вимогами законодавства, а отримання банком у такий спосіб згоди від кредиторів було підтвердженням їх відношення до укладеного 17.11.2014 правочину та досягненням ефекту переведення боргу за ним. З урахуванням вищенаведеного, вбачається, що Договір про переведення боргу від 17.11.2014: не є нікчемним, є правомірним, є правомірним, укладений з повним дотриманням вимог ст. 520, 521 ЦК України та зберігає свою обов`язковість для виконання своїх обов`язків новим боржником (ТОВ «ФК «Фінілон») перед кредиторами та суди не можуть ігнорувати наявність такого правочину при вирішенні питання про належність відповідача у справах про стягнення коштів за договорами банківських вкладів та обов`язковість виконання новим боржником своїх зобов`язань перед кредиторами. Щодо нарахованих позивачем 3% річних за ст. 625 ЦКУ, зазначає, що у зв`язку з тим, що АТ КБ «Приватбанк», не є боржником за депозитним договором якій є предметом спору, отже відсутні підстави для стягнення з банку 3% річних нарахованих позивачем. Враховуючи вищезазначені доводи, АТ КБ «ПриватБанк» не є належним відповідачем по справі, таким чином не вбачається правових підстав для задоволення позовних вимог до АТ КБ «ПриватБанк». Також, зазначає, що АТ КБ «Приватбанк» не визнає заявлені позовні вимоги у справі, однак при цьому, наголошує та звертає увагу суду на той факт, що суми коштів, які позивач просить стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь, зазначені без відрахування з цих сум податків та зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку. Таким чином, з метою недопущення неоднозначного тлумачення судового рішення під час його виконання, з огляду на те, що при виконанні судового рішення та при наявності відкритого виконавчого провадження з приводу виконання такого рішення, виникатимуть питання щодо порядку виконання судових рішень в частині сплати боржником грошових коштів стягувачу, які повинні бути оподатковані у встановленому законом порядку, АТ КБ «ПриватБанк» просить суд зазначити у резолютивній частині рішення у справі (у випадку прийняття рішення на користь позивача та стягнення коштів з банку) про те, що сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку. Тому, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
		16.12.2024 судом постановлено ухвалу, якою заяву представника відповідача, за довіреністю у справі - ОСОБА_2 , із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», про захист прав споживачів, залишено без задоволення.
		20.12.2024 представник позивача, адвокат Романченко Олексій Михайлович, подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що переводу боргу не відбулось, а банк є належним відповідачем. Так, відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк є боржником в зобов`язальних грошово-депозитних правовідносинах з позивачем, оскільки за умовами такого зобов`язання має вчинити дії грошового характеру на користь кредитора  позивача на його розсуд та за його вимогою, зокрема: повернути вклади та сплатити проценти за їх користування. З цього питання слід зазначити, що діючим законодавством України не передбачено винятку із загального правила щодо необхідності отримання згоди кредитора на переведення боргу у грошових зобов`язаннях. У депозитному договорі відсутнє застереження про право Банку на переведення боргу без згоди позивача  вкладника, так само як і відсутнє право на односторонню зміну зобов`язань, що виникла на підставі цих договорів. Посилання Банку на Умови та правила надання банківських послуг, що міститься на веб-сайті Банку у мережі інтернет, є юридично неспроможним доводом, оскільки позивач як сторона депозитних договорів не підписував жодних Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк». Банк не надав Суду редакцію Умов та Правил в редакції, чинній на день укладення обох договорів, підписану позивачем. Відтак подання цих Умов та Правил в судовому засіданні не надасть їм доказового значення, оскільки Банк, як заінтересована сторона, може відредагувати їх зміст під вигідні для нього умови. Тому надання Умов та Правил банком, не підписаних позивачем в день укладення депозитного договору, слід розцінювати як односторонню зміну умов зобов`язання. Також, без письмової згоди позивача, як кредитора у спірних грошових відносинах, договір переводу боргу між банком та фінансовою не відбувся, оскільки в ньому відсутня згода кредитора, як істотна умова господарського договору. Окремо звертаємо увагу Суду на той факт, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 26.01.2022 по справі № 357/2296/20, що набрало законної сили 04.08.2022 та залишено без змін по суті спору постановою Верховного Суду від 02.08.2023, ухвалено стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 в розмірі 16 207,11 доларів США та суму нарахованих відсотків в розмірі 9 879,67 доларів США, загалом 26 086,78 доларів США. Крім того, в цій справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що укладений в 2014 році між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» договір про переведення боргу банку перед ОСОБА_1 на фінансову компанію, є таким, що не відбувся. Належним відповідачем за грошовим зобов`язанням, що виникло з договору вкладу, є саме АТ КБ «ПриватБанк». Тому, саме АТ «КБ «Приватбанк», а не ТОВ «ФК «Фінілон» є належним відповідачем у даній справі. Отже, за відсутності згоди ОСОБА_1 на переведення боргу за договором банківського вкладу від № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 на ТОВ «ФК Фінілон», доводи АТ КБ «Приватбанк» щодо відсутності у останнього зобов`язань з виплати боргу за вказаним банківським вкладом є безпідставними та не спростовують обов`язку банку виконати умови укладеного з ОСОБА_1 договору депозитного вкладу. Щодо нарахування 3 % річних на прострочені суми вкладу та відсотків, зазначає наступне. У позовній заяві зазначено, що судовими рішеннями в рамках цивільної справи №357/7395/20 із АТ КБ «Приватбанк» було стягнуто на користь ОСОБА_1 3 % річних за період прострочення з 13.01.2020 по 23.02.2022, а судовими рішеннями в рамках цивільної справи №357/7048/22 із АТ КБ «Приватбанк» було стягнуто на користь ОСОБА_1 3 % річних за період прострочення з 24.02.2022 по 16.09.2022. При цьому рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 26.10.2022 у справі №357/7048/22 було прийнято до уваги доводи представника АТ КБ «Приватбанк» та було відмовлено у стягнення 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України на суму відсотків по вищевказаному вкладу. В тім, постановою Київського апеляційного суду від 01.03.2023, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №357/7048/22 позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних, нарахованих на суму відсотків за вкладом, було задоволено. Щодо судових витрат на правничу допомогу, то 09 травня 2023 року між Адвокатським бюро «Олексія Романченко» та ОСОБА_1 було укладено Договір №29/05-2023. На виконання п. 6.2. даного договору 28.11.2024 між АБ «Олексія Романченко» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду № 5 до Договору № 29/05-2023 від 09.05.2023. Відповідно до п. 1 Додаткової угоди № 5 до Договору №29/05-2023 від 09.05.2023 Адвокатське бюро «Олексія Романченко» прийняло на себе зобов`язання надати Клієнту правову допомогу в рамках цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживача - стягнення 3 % річних за порушення строків виконання зобов`язань за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013. Відповідно до п. 2 Додаткової угоди № 5 до Договору № 29/05-2023 від 09.05.2023 сторони погодили, що гонорар Адвокатського бюро за ведення справи, визначеної у п. 1 даної додаткової угоди, у суді першої інстанції становить 15000,00 гривень у будь-якому випадку, навіть у разі ухвалення судом рішення не на користь Клієнта. Отже, сума гонорару Адвокатського бюро є фіксованою та не залежить від витрат часу, обсягу підготовлених та поданих документів чи ухвалення судом рішення на користь Клієнта, а тому ці обставини не впливають на вартість наданої професійної правничої допомоги та, відповідно, на розмір судових витрат.19.12.2024 між Адвокатським бюро «Олексія Романченко» та ОСОБА_1 було підписано Акт виконаних робіт № 7 до Договору № 29/05-2023 від 09.05.2023, відповідно до якого сторони погодили, що відповідно до п. 1, 8 Додаткової угоди № 5 від 28.11.2024 до Договору № 29/05-2023 від 09.05.2023 Адвокатське бюро надало Клієнту професійну правничу допомогу у Білоцерківському міськрайонному суді Київської області при розгляді справи № 357/17314/24 про захист прав споживача. Згідно із п. 2 Додаткової угоди № 5 від 28.11.2024 до Договору № 29/05-2023 від 09.05.2023 гонорар Адвокатського бюро за надання професійної правничої допомоги Клієнту становить 15000,00 грн, які мають бути сплачені Клієнтом протягом 30 днів з моменту ухвалення рішення по суті спору. Таким чином, понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу підтверджено належними та допустимими доказами, а тому вказані витрати підлягають стягненню із відповідача на користь позивача. Тому, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та при ухваленні рішення по справі вирішити питання про стягнення із відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.
		Враховуючи, що станом на 06.02.2025 клопотань відповідно до вимог ст. 279 ЦПК України від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з викликом учасників справи до суду не надходило, суд, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, дійшов висновку, про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.
		Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
		Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
		Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
		Судом встановлено, що 06.12.2013 між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір №SAMDNWFD0070028566200, відповідно до умов якого позивачем було розміщено депозитний вклад у ПАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 16207,11 доларів США строком на 366 днів під 10 % річних (а.с. 15, 17-18), що також підтверджується копією квитанції (а.с. 16).
		П. 3 Договору передбачено, що він неодноразово продовжується за умови відсутності заяви вкладника про бажання забрати кошти та в п. 5 Договору сторони дійшли згоди, що у вкладника та у банку є право достроково розірвати договір, повідомивши про це один одного за два дні до дати розірвання договору.
		26.12.2019 ОСОБА_1 направив на адресу АТ КБ «ПриватБанк» заяву № 309/12-2019, в якій він повідомив банк про дострокове розірвання депозитного договору №SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 з 13 січня 2020 року.
		АТ КБ «Приватбанк» листом від 08.01.2020 відмовило у поверненні ОСОБА_1 його депозиту у зв`язку із припиненням діяльності банку на території АР Крим.
		27.01.2020 ОСОБА_1 направив на адресу АТ КБ «ПриватБанк» заяву №093/01-2020 про дострокове розірвання депозитного договору №SAMDN25000732037052 від 09.01.2013з 01.02.2020.
		07.02.2020 ОСОБА_1 направив на адресу АТ КБ «ПриватБанк» заяву, в якій повторно повідомив про розірвання вищевказаних депозитних договорів та просив повідомити адресу відділення АТ КБ «ПриватБанк», в якому він може одержати його депозити разом із нарахованими відсотками.
		Вищезазначені обставини встановлені рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.01.2022, у справі №357/2296/20, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», про повернення депозитних вкладів, задоволено частково, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу за депозитним договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 у розмірі 16 207,11 доларів США та суму нарахованих відсотків в розмірі 9 879,67 доларів США, загалом 26 086,78 доларів США, а в задоволенні іншої частини вимог відмовлено (а.с. 28-45).
		Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.01.2022 у справі №357/2296/20, набрало законної сили 04.08.2022, оскільки постановою Київського апеляційного суду від 04.08.2022 рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.01.2022 змінено та викладено мотивувальну частину в редакції постанови Київського апеляційного суду від 04.08.2022 (а.с. 19-27).
		26.09.2022 рішенням Білоцерківського міськрайонного суду у справі № 357/7395/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09.03.2023 та постановою. Верховного Суду від 24.04.2024, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 1 655,26 доларів США, як три відсотки річних за порушення строків виконання грошового зобов`язання з повернення депозиту та відсотків за депозитним договором №SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013, за період з 13.01.2020 по 23.02.2022, що підтверджується інформацією з ЄДРСР.
		26.10.2022 рішенням Білоцерківського міськрайонного суду у справі № 357/7048/22, частково зміненим постановою Київського апеляційного суду від 01.03.2023 та залишеним у силі у вказаних частинах постановою Верховного Суду від 04.07.2023, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 % річних на суму вкладу 16 207,11 доларів США за період з 24.02.2022 по 16.09.2022 у розмірі 273,08 доларів США та 3% річних на суму процентів по вкладу за період з 24.02.2022 по 16.09.2022 у розмірі 166,47 доларів США, що підтверджується інформацією з ЄДРСР.
		16.04.2024 рішенням Білоцерківського міськрайонного суду у справі №357/11484/23 залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13.08.2024, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3% річних за прострочення повернення вкладу за договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 в період з 17.09.2022 по 31.03.2024 у розмірі 747,30 доларів США та 3% річних за прострочення повернення нарахованих процентів за договором № SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 в період з 17.09.2022 по 31.03.2024 у розмірі 455,55 доларів США, що підтверджується інформацією з ЄДРСР.
		Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Також, встановлено, що 19.11.2024 АТ КБ «Приватбанк» виконало рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 26.01.2022 по справі № 357/2296/20, що підтверджується випискою по особовому рахунку позивача за 19.11.2024 (а.с. 14).
		При вирішенні спору суд виходить з наступного.
		Відповідно до ст. 42 Конституцій України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
		За загальними правилами ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Згідно ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами між клієнтом та банком.
		Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, в якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (частини перша, третя статті 1058 ЦК України).
		Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (частини перша, третя статті 1060 ЦК України).
		В ч. 1 та 5 статті 1061 ЦК України закріплено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав
		З викладеного слідує, що строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
		Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		У § 52, 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29 січня 2013 року у справі «Zolotas проти Греції» (№ 2) суд зазначив, що, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунку нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є одним з основоположних елементів правової держави («NejdetSahin I PerihanSahin v. Turkey», № 13279/05, § 56, 20 жовтня 2011 року).
		Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого протоколу).
		Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що у банку відсутні зобов`язання за вказаним депозитним договором №SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 перед позивачем, оскільки 17.11.2014 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ Фінансова компанія «Фінілон» було укладено договір про переведення боргу з подальшим укладенням 18.11.2014 Додаткової угоди до цього договору, а тому АТ КБ «Приватбанк» з 17.11.2014 не несе зобов`язань за депозитним договором №SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013, який є предметом спору, а ТОВ «ФК «Фінілон» є новим боржником за даним договором. Також, зазначає, що у разі незгоди Клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення Клієнт направляє Банку в строк до 15.02.2015. Неподання Клієнтом заперечень у вказаний в цьому пункті строк, він підтверджує здійснення Банком переводу боргу по договорам Клієнта на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» зі згоди Клієнта». Будь-яких письмових заперечень від ОСОБА_1 відносно переведення Банком на ТОВ ФК «Фінілон» боргу за договором №SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 на адресу Банку не надходило, тому, вважається, що переведення боргу Банком було здійснено зі згоди ОСОБА_1 . Згода або незгода Кредитора на переведення боргу є одностороннім волевиявленням кредитора, направленим до первісного, нового чи обох боржників. Тобто, у даному випадку мова йде не про дозвіл чи заборону на укладення договору переведення боргу, оскільки будь-яка особа вправі домовитися з іншою про виконання останньою певного зобов`язання перед Кредитором. Отже, згода Кредитора немає право встановлювального значення при укладанні договору між первісним боржником та новим боржником, оскільки для укладання такого договору потрібна лише домовленість двох сторін (первісного та нового боржників), визначення сторонами істотних умов договору та укладення договору у встановленій законом формі (письмова, нотаріальна). Таким чином, згода кредитора є однією з умов дійсності договору переведення боргу у відношенні лише одного з його наслідків (заміни боржника), але не є необхідним елементом самого договору про переведення боргу. До того ж, згода кредитора на переведення боргу є юридичною дією, що може як передувати, так і слідувати за моментом переведення боргу, оскільки Цивільним Кодексом України прямо не передбачено право кредитора надавати попередню згоду на переведення боргу. Згода кредитором, у тому числі яка надана шляхом вираження її через конклюдентні дії такого Кредитора (тобто як юридичний факт, що породжує цивільні правовідносини), до яких відноситься також і «мовчазна» згода, після укладання договору про переведення боргу між первісним та новим боржниками, свідчить про досягнення ефекту переведення боргу і перебування кредитора у зобов`язальному право відношенні з новим боржником. Таким чином, у зв`язку з тим, що АТ КБ «ПриватБанк» не є боржником за депозитним договором №SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013, отже відсутні підстави для стягнення з Банку 3 % річних за цим договором. У зв`язку з чим, належним відповідачем у даній цивільний справі має бути ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон».
		Однак, суд критично оцінює зазначені твердження, оскільки належним відповідачем у даній справі є АТ КБ «Приватбанк», виходячи з наступного.
		За положеннями ст. 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
		Також, відповідно до вимог ст. 520 ЦК України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
		В ст. 521 ЦК України регламентовано лише форму правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні, самого договору про переведення боргу, але не форми погодження кредитора на таке переведення. 
		Ст. 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
		Крім того, передбачені ст. 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не застосовуються до правовідносин сторін, беручи до уваги недоведеність поширення Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» на відносини, які виникли за укладеним між сторонами договором банківського вкладу, застосування вказаної норми в даному випадку не підлягає.
		В постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року (справа №321/1260/19) вказано, що суди необґрунтовано констатували нікчемність договору переведення боргу від 17 листопада 2014 року. Разом з тим, відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.
		В постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року (справа №757/61918/18) міститься правовий висновок, згідно якого доводи АТ КБ «ПриватБанк» про те, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» було укладено договір, за умовами якого товариство стало боржником за договорами банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вкладник надав згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договорами банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі №729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21), від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21), від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21) у подібних правовідносинах та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 року у справі №199/3152/20.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
		Таким чином, Договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ ФК «Фінілон» є таким, що не породив юридичних наслідків, за ним не відбулось переведення боргу перед ОСОБА_1 з АТ КБ «Приватбанк» на ТОВ ФК «Фінілон» за депозитним договором №SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013.
		Дана обставина встановлена постановою Київського апеляційного суду від 04.08.2022 у справі №357/2296/20, якою змінено рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.01.2022 у справі №357/2296/20, мотивувальну частину якого викладено в редакції цієї постанови.
		Вищезазначені обставини не підлягають доказуванню відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, оскільки встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, у якій брали участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Також, даною постановою встановлено факт укладення 06.12.2013 між сторонами договору банківського вкладу №SAMDNWFD0070028566200, договірні правовідносини за яким припинилися з 13.01.2020.
		Однак, ні вклад, ні нараховані проценти за вкладом №SAMDNWFD0070028566200 від 06.12.2013 АТ КБ «ПриватБанк» не були сплачені аж до 19.11.2024.
		За змістом ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно до ч.2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
		Тобто після розірвання договору його умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договору у контексті ст. 598 та ст. 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №320/5115/17 зроблено висновок, що після розірвання договору його умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договору у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що при вирішенні цього спору суди не врахували, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.
		У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2022 року у справі № 321/1260/19 зроблено висновок про те, що «з моменту розірвання договору вкладу нарахування передбачених договором процентів припиняється, а права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Однак при вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що виплата передбачених договорами та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківських вкладів проценти не нараховуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після розірвання договорів вкладів, не застосовуються».
		Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
		Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
		За змістом ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
		За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
		Положення ст. 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
		Тобто відповідно до положень ст. 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.
		За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
		Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).
		Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
		Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
		Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.
		Отже, після розірвання договору банківського вкладу банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі ст. 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Закінчення строку дії договору банківського вкладу або розірвання договору банківського вкладу на вимогу однієї із сторін в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.
		Отже, в даній справі договірні правовідносини сторін трансформувалися у зобов`язальні, пов`язані із стягненням грошових коштів на підставі рішення суду, невиконання якого зумовлює застосування положень ч.2 ст. 625 ЦК України на всю суму боргу.
		Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.07.2024 у справі №161/11703/22.
		Встановивши, що рішення суду АТ КБ «Приватбанк» виконав лише 19.11.2024, суд дійшов висновку, про наявність у позивача права на стягнення відповідно до ст. 625 ЦК України трьох процентів річних унаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду.
		Між тим, правові підстави щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 3 % річних нарахованих на суму вкладу та відсотків за період невиконання рішення з 01 квітня 2024 року по 19 листопада 2024 року відсутні, з огляду на наступне.
		Згідно з п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
		Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому його дія неодноразово продовжувалася та який діє і на даний час.
		З урахуванням викладеного та положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, суд вважає, що відсутні підстави для стягнення з банку на користь ОСОБА_1 3% річних, нарахованих на суму вкладу та відсотків за період невиконання рішення з 01 квітня 2024 року по 19 листопада 2024 року, тобто в період дії воєнного стану.
		Викладене також узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 липня 2024 року у № 161/11703/22.
		Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення в повному обсязі.
		Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню.
		Керуючись ст. 41, 42 Конституції України, ст. 205, 192, 513, 520, 521, 524, 526, 530, 533, 589, 599, 625, 631, 1058, 1060, 1061 ЦК України, ст. 4, 12, 76  81, 82, 141, 258, 259, 264  265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд 
		У Х В А Л И В :
		У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ: 14360570, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50), про захист прав споживачів, відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення складено 06.02.2025. 
		Суддя: О. В. Бондаренко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...