Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 496/3687/13-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); В порядку КПК України; Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими (виключними) обставинами.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 08.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 10.02.2025.
Дата набрання законної сили: 04.02.2025
Номер судового провадження: 51-4496км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 лютого 2025 року
		м. Київ
		справа № 496/3687/13-к
		провадження № 51-4496км18
		 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                    ОСОБА_1 ,
		суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,          
		прокурора                                          ОСОБА_5 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 02 червня 2016 року щодо ОСОБА_6 і касаційну скаргу останнього на вирок Біляївського районного суду Одеської області від 13 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 02 червня 2016 року в частині його засудження за ч. 1 ст. 309 КК України у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 1201217048000527, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Коломиї Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз - 20 березня 2009 року Залізничним районним судом м. Сімферополя за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді арешту на строк 4 місяці, звільненого 05 травня 2009 року,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 119 КК України;
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 , раніше судимого 06 червня 2008 року Суворовським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років,  дії якого ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 червня 2008 року були перекваліфіковані на ч. 2 ст. 186 КК України та якому було призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільненого постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 22 червня 2011 року умовно-достроково на 1 місяць 27 днів,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 1 ст. 309 КК України.
		Історія кримінального провадження
		Біляївський районний суд Одеської області вироком від 13 листопада 2015 року: 
		ОСОБА_7 визнав невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за ст. 119, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України та виправдав. Засудив за пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;
		ОСОБА_6 .
		Визнав невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України та виправдав. Засудив за: ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; ч. 1 ст. 396 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців 3 дні.
		На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців 3 дні.
		Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 02 червня 2016 року задовольнив частково апеляційні скарги прокурора, засудженого ОСОБА_7 та його захисника, скасував вирок районного суду від 13 листопада 2015 року щодо ОСОБА_7 у пред`явленому йому обвинуваченні за пунктами 4, 6 ч. 2 ст. 115 КК України за епізодом вбивства ОСОБА_8 та щодо ОСОБА_6 в частині засудження за ч. 1 ст. 396 КК України і в частині виправдання останнього у пред`явленому йому обвинуваченні за пунктами 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_7 за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, а кримінальне провадження в цій частині направив на новий судовий розгляд в іншому складі суду зі стадії підготовчого засідання. 
		У частині виправдання ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 119 КК України та засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 309 КК України вирок суду залишено без змін.
		Судові рішення щодо ОСОБА_7 в касаційному порядку не оскаржуються.
		Прокурор оскаржив ухвалу апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність стосовно засудженого ОСОБА_6 , зокрема апеляційний суд, залишаючи вирок районного суду в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 309 КК України без змін, не виключив із вироку посилання на ст. 70 КК України.
		Засуджений ОСОБА_6 оскаржив указані судові рішення в частині  його засудження його за ч. 1 ст. 309 КК України.  
		Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини в частині обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 309 КК України
		На початку травня 2013 року, більш точного часу суд не встановив, ОСОБА_6 , знаходячись у під`їзді будинку АДРЕСА_3 , незаконно шляхом знахідки придбав, для особистого вживання та без мети збуту 1,202 г речовини, що містить психотропну речовину, обіг якої обмежений - амфетамін кількісним вмістом 0,854 г, після чого, помістивши її між обкладинкою та першою сторінкою паспорта громадянина України на своє ім`я, у період із початку травня до 10 травня 2013 року незаконно, з метою особистого вживання, без мети збуту, зберігав там.
		Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити ухвалу апеляційного суду та виключити посилання на призначення ОСОБА_6 на підставі ст. 70 КК України остаточного покарання за сукупністю злочинів. Свої вимоги мотивує тим, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи вирок районного суду щодо засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 396 КК України та залишаючи його без змін у частині засудження останнього за ч. 1 ст. 309 КК України, не виключив з вироку суду посилання на призначення покарання на підставі ст. 70 КК України.
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6  просить судові рішення щодо нього скасувати в частині засудження за ч. 1 ст. 309 КК України. 
		Стверджує, що докази, покладені в основу його обвинувачення за зазначеною статтею, є недопустимими. Зокрема, указує на недопустимість як доказів його винуватості: протоколу обшуку житла від 10 травня 2013 року та висновку експерта № 478. Свої доводи мотивує тим, що слідчий суддя надавав дозвіл на відшукування за місцем його мешкання речей, документів або знарядь вбивства ОСОБА_9 , а не на відшукування і вилучення порошкоподібних речовин.
		Крім того, зауважує, що відомості про вчинення правопорушення за ч. 1 ст. 309 КК України до ЄРДР були внесені з порушенням вимог ч. 1 ст. 214 КПК України, і, як наслідок, вважає всі слідчі (розшукові) дії неправомірними, а встановлені за результатом їх проведення докази - недопустимими.
		Наголошує, що суд неправомірно стягнув з нього на користь держави процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів. 
		Також указує на незастосування судами до нього положень ст. 49 КК України.
		У запереченнях на касаційну скаргу прокурора засуджений ОСОБА_6 просить залишити її без задоволення як безпідставну. 
		Позиції інших учасників судового провадження 
		У судовому засіданні прокурор підтримала подану скаргу та заперечувала щодо задоволення скарги засудженого.
		Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
		Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
		Мотиви Суду
		Щодо доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 .
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 вказує на недоведеність його винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, використання судом для обґрунтування своїх висновків недопустимих доказів.
		Проте зазначені доводи засудженого не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
		Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, з додержанням вимог ст. 23 КПК України та на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими в їх взаємозв`язку відповідно до ст. 94 КПК України.
		Також у касаційній скарзі засуджений наголошує на порушенні приписів ст. 214 КК України, оскільки відомості за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, внесено до ЄРДР лише 23 липня 2013 року, хоча порошкоподібну речовину було вилучено під час обшуку в його помешканні ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Колегія суддів не погоджується із цими твердженнями засудженого, виходячи з наведених нижче міркувань. 
		Як видно з матеріалів справи, у кримінальному провадженні № 12012170480000527 за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115 КК України, слідчий суддя задовольнив клопотання слідчого та надав дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 . На підставі даної ухвали 10 травня 2013 року слідчий провів обшук, під час якого в ОСОБА_6 було виявлено та вилучено порошкоподібну речовину. Цього ж дня слідчий призначив експертизу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів. Після надходження висновку експертизи слідчий, маючи достатні відомості щодо предмета кримінального правопорушення, який є психотропною речовиною - амфетаміном, 23 липня 2013 року вніс відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 309 КК України, до ЄРДР, що, на переконання суду касаційної інстанції, не є порушенням вимог ч. 1 ст. 214 КПК, оскільки саме на той час слідчий шляхом самостійного виявлення дійшов висновку про наявність обставин, що можуть свідчити про вчинення ОСОБА_6 ще й цього кримінального правопорушення.
		Таким чином, доводи засудженого про недотримання положень ст. 214 КПК України і недопустимість усіх доказів за обвинуваченням його за ч. 1 ст. 309 КК України є неспроможними.
		Не заслуговують на увагу і його посилання на недопустимість як доказу протоколу обшуку житла, оскільки дії слідчого цілком узгоджуються з вимогами ст. 236 КПК України, згідно з приписами якої за рішенням слідчого чи прокурора може бути проведено обшук осіб, які перебувають в житлі чи іншому володінні, якщо є достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження (ч. 5). У частині 7 згаданої статті зазначено, що предмети, і вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
		Стосовно доводів засудженого про незастосування судами до нього положень ст. 49 КК України
		Так, ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, який відповідно до ч. 3 ст. 12 КК України (у редакції Законом від 15 листопада 2011 року № 4025-VI) є злочином середньої тяжкості.
		Відповідно до ст. 49 КК України (у редакції Законом від 08 квітня 2014 року № 1183- VIІ) у разі вчинення злочину середньої тяжкості особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п`ять років.
		За матеріалами справи, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 309 КК України ОСОБА_6 вчинив у 2013 році, тобто до дня набрання вироком законної сили (02 червня 2016 року - дата постановлення ухвали апеляційного суду) строк давності притягнення до кримінальної відповідальності не минув.
		Таким чином, підстав до застосування ст. 49 КК України до цього кримінального правопорушення у судів не було.
		Стосовно доводів засудженого про неправомірність стягнення з нього судом на користь держави процесуальних витрат пов`язаних із залученням експертів.
		Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів.
		Керуючись указаною нормою закону, суд першої інстанції ухвалив щодо   ОСОБА_6 обвинувальний вирок за ч. 1 ст. 309 КК України та стягнув з нього пов`язані з проведеною у справі експертизою наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів № 478 витрати, які згідно з довідкою науково-дослідного експертно-криміналістичного центру становили 880,20 грн (т. 4, а.п. 30).
		З урахуванням наведеного доводи засудженого в цій частині також є безпідставними.
		Що стосується доводів касаційної скарги прокурора.
		Сторона обвинувачення ставить питання про зміну ухвали апеляційного суду та виключення з неї посилання на призначення ОСОБА_6 покарання на підставі ст. 70 КК України. Проте, колегія суддів вважає цей довід невмотивованим, оскільки з резолютивної частини рішення не вбачається посилань цього суду на призначення покарання за сукупністю злочинів. Навпаки, апеляційний суд залишив вирок районного суду без змін саме в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 309 КК України. Тому, беручи до уваги зазначене, касаційна скарга прокурора не містить достатніх обґрунтувань для зміни судового рішення. 
		Отже, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону судами попередніх інстанцій не допущено.
		З урахуванням викладеного касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та прокурора необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
		 
		ухвалив:
		Вирок Біляївського районного суду Одеської області від 13 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 02 червня 2016 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора і засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                                     ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...