Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 162/401/21 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 08.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 10.02.2025.
Дата набрання законної сили: 05.02.2025
Номер судового провадження: 51-4333км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021030530000159

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 лютого 2025 року
		м. Київ
		справа № 162/401/21
		провадження № 51-4333км24
		 
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду 
		у складі:
		головуючого                                               ОСОБА_1 ,
		суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання               ОСОБА_4 , 
		прокурора                                                    ОСОБА_5 ,
		захисника                                                    ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
		засудженого                                               ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах засудженого   ОСОБА_7 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 30 травня 2024 року щодо 
		ОСОБА_7 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Любешів Волинської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз - за вироком Кузнєцовського міського суду Рівненської області за ч. 3 ст. 187 Кримінального кодексу України (надалі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців, 
		засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185; ч. 1 ст. 345 КК.
		Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
		За вироком Любешівського районного суду Волинської області від 21 грудня 2023 року ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст.185 КК на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 345 цього Кодексу - 1 рік.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3  роки 6 місяців.
		Згідно з положеннями ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарань за цим вироком та вироками Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 липня 2023 року і  Кузнєцовського міського суду Рівненської області від 16 листопада 2023року, визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років 10 місяців з конфіскацією всього майна.
		У строк покарання, остаточно призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 , за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховано частково відбуте покарання за вироками Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 липня 2023 року та Кузнєцовського міського суду Рівненської області від 16 листопада 2023 року.
		Також, у строк відбування покарання ОСОБА_7 на підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано період його попереднього ув`язнення у цьому кримінальному провадженні, зокрема, з 21 травня по 09 вересня 2021 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
		Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з дня ухвалення цього вироку.
		Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат.
		Згідно з вироком ОСОБА_7 близько 02:00 21 травня 2021 року, діючи умисно з корисливим мотивом, з метою викрадення чужого майна проник на огороджену територію домогосподарства по АДРЕСА_1 , де шляхом відкриття дерев`яного вікна, проник у будинок ОСОБА_8 , звідки виніс належний останній бензотример «Morkle Garten MG 5200» вартістю 2047,42 гривень, який переніс та поклав на землю поруч з гаражним приміщенням вказаного домогосподарства. З метою пошуку та викрадення іншого майна, шляхом демонтування скла у віконній рамі,  ОСОБА_7 проник у згадане гаражне приміщення за вищевказаною адресою, однак у подальшому був затриманий працівниками поліції і у зв`язку з чим не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця з причин, що не залежали від його волі.
		Крім цього, ОСОБА_7 близько 02:40 21 травня 2021 року, перебуваючи у гаражному приміщенні ОСОБА_8 по АДРЕСА_1 , під час затримання оперуповноваженими працівниками Камінь-Каширського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , начальником відділення поліцейської діяльності № 1 (сел. Любешів) Камінь-Каширського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області ОСОБА_11 , заступником начальника відділення поліцейської діяльності № 1 (сел. Любешів) Камінь-Каширського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області ОСОБА_12 за вчинення кримінального правопорушення, а саме таємного викрадення чужого майна (крадіжки), поєднаного з проникненням у житло, усвідомлюючи, що зазначені працівники поліції відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» перебувають при виконанні своїх службових обов`язків, діючи умисно, висловив погрозу позбавлення життя вказаних працівників поліції шляхом підриву їх гранатою, при цьому повідомив, що має при собі гранати, одна з яких знаходиться у сумці біля викраденого бензотримера. Працівники поліції сприйняли такі погрози як реальні, оскільки виявили у згаданій сумці пристрій, ззовні схожий на гранату «Ф-1», тому залишили територію зазначеного домогосподарства, побоюючись за своє життя та здоров`я.
		Волинський апеляційний суд ухвалою від 30 травня 2024 року залишив без змін вирок місцевого суду.
		 
		 
		Вимоги, викладені у касаційній скарзі і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. 
		Обґрунтовуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, захисник звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів сторони захисту в частині недопустимості доказів, якими доводилась винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК і наводить докладні мотиви в цій частині.
		На переконання касатора, апеляційний суд не зважив на твердження захисника про непереконливість показань свідків, допитаних за епізодом обвинувачення за ч. 1 ст. 345 КК.
		Наголошує на тому, що жоден з працівників правоохоронних органів не був визнаний потерпілим.
		Додав, що суд апеляційної інстанції, незважаючи на те, що в апеляційній скарзі порушувалось питання про неповноту судового розгляду і невідповідність висновків суду фактичним обставинам, не здійснив повторного дослідження доказів відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК.
		Підсумовуючи доводи, викладені у касаційній скарзі адвокат покликається на недотримання апеляційним судом вимог ст. 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК).
		Позиції інших учасників судового провадження
		До початку касаційного розгляду прокурор ОСОБА_13 , який брав участь у розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, подав письмові докази заперечення в яких обґрунтовує позицію безпідставності поданої касаційної скарги.
		У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 і його захисник ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу останнього і просили її  задовольнити з урахуванням викладених у ній мотивів, прокурор ОСОБА_5 уважала, що скарга не підлягає задоволенню, адже не містить переконливих аргументів і зазначила про законність ухвали апеляційного суду.
		 
		 
		Мотиви Суду
		За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під часперевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
		Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
		Оспорювання захисником установлених за результатами судового розгляду (за епізодом засудження за ч. 1 ст. 345 КК) фактів  із викладенням власної версії події, що зводиться до  тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, враховуючи вимоги ст. 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. 
		Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй касаційній скарзі захисник, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
		З огляду на це, доводи в частині оцінки показань ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 і ОСОБА_12 були предметом оцінки суду апеляційної інстанції, який не знайшов у них суперечностей або неповноти і визнав їх достатніми для доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК. 
		Даних, які би вказували на підстави для визнання показань зазначених свідків недопустимими доказами як касаційна скарга, так і матеріали кримінального провадження не містять.
		Згідно з журналами судових засідань від 30 серпня та 13 вересня 2023 року свідки були попереджені про кримінальну відповідальність і допитані в змагальному процесі з наданням кожній зі сторін можливості поставити запитання та висловлювати заперечення.
		Колегія суддів погоджується, з думкою апеляційного суду, що відсутність відеозапису з місця події (з бодікамер поліцейських) не є безумовною підставою для виправдання ОСОБА_7 , зважаючи на безпосередню оцінку показань свідків, які були присутні на місці події.
		Крім цього, показання свідків щодо реальності погрози застосування гранати з боку засудженого підтверджується тим, що у ході огляду місця події території домогосподарства на АДРЕСА_1 було вилучено рюкзак у якому був предмет схожий на корпус гранати.
		Твердження про те, що працівників правоохоронних органів не було визнано потерпілими, а тому фактично відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 345 КК, колегія суддів уважає непереконливими. 
		Так, юридична конструкція с. 345 КК - «у зв`язку з виконанням цим працівником своїх службових обов`язків» вказує на те, що злочин вчиняється саме у зв`язку з діяльністю працівника правоохоронного органу, тобто така діяльність не влаштовує винного, що спонукає до вчинення злочину. Таке спонукання  (мотив злочину) викликає у винного бажання не допустити діяльності працівника правоохоронного органу, змінити її характер, припинити її тощо.
		Водночас, основним безпосереднім об`єктом ч. 1 ст. 345 КК є суспільні відносини, що забезпечують додержання нормативно визначеного порядку виконання працівником правоохоронного органу службових обов`язків.
		З об`єктивної сторони указане кримінальне правопорушення може полягати у погрозі позбавлення життя.
		Згідно зі сформульованого обвинувачення та встановленими фактичними обставинами, ОСОБА_7 усвідомлював, що прибули працівники правоохоронних органів і у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків, висловив їм погрозу застосувати гранату. З цього моменту кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 345 КК є закінченим, оскільки має формальний склад.
		За таких обставин, відсутність у працівників правоохоронних органів, які прибули на виклик, статусу потерпілого не впливає на кваліфікацію за ч. 1 ст. 345 КК.
		Беручи до уваги викладене, колегія суддів уважає, що заперечення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК зводиться до незгоди з судовим рішенням та надання власної оцінки доказам та обставинам справи.
		На підставі наведеного вище висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 345 КК обґрунтовані.
		Доводи з приводу неповноти апеляційного розгляду, через те, що суд повторно не дослідив доказів є надуманими.
		Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Як убачається з апеляційних скарг та журналу судового засідання від 30 травня 2024 року сторона захисту не порушувала питання про повторне дослідження доказів.
		Понад те, апеляційний суд не дав іншу оцінку доказам та погодився з висновками місцевого суду.
		З урахуванням відсутності переконливих підстав за обставин цього кримінального провадження, обов`язку повторно досліджувати докази у суду апеляційної інстанції не виникло.    
		Щодо епізоду обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК, колегія суддів виходить із такого.
		Законом № 3886-IX у ст. 51 КУпАП, якою передбачена відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підвищена верхня межа вартості майна, викрадення якого охоплюється цим положенням, до 2 неоподатковуваних мінімумів (надалі - НМ).
		Відповідно до Податкового кодексу України та Закону № 3886-IX вартість викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК у 2021 році становила 2270 грн. 
		Як убачається зі сформульованого обвинувачення, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК 21 травня 2021 року, а  розмір викраденого майна становить 2047, 42 грн.
		З урахуванням положень ст. 5 КК, а також тієї обставини, що вартість викраденого майна на час вчинення кримінального правопорушення не перевищувала 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, дії ОСОБА_7 охоплюються  ст. 51 КУпАП. 
		Водночас, з огляду на спосіб вчинення крадіжки, а саме скоєння її з проникненням у інше приміщення, колегія суддів уважає, що дії ОСОБА_7 підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 162 КК у зв`язку з таким.
		Частиною 3 ст. 337 КПК встановлено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
		Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі (ч. 1 ст. 12 КК).
		З огляду на зміст ч. 1 ст. 162 КК, дії/діяння, кваліфіковані за цією нормою, на відміну від кваліфікованих за ч. 3 ст. 185 КК, є кримінальним проступком, а тому їх перекваліфікація покращує ставище засудженого.
		Вирішуючи питання щодо наявності підстав для кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 162 КК, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених судами попередніх інстанцій, не вдаючись до оцінки/переоцінки доказів.
		Як убачається зі змісту касаційної скарги сторона захисту не заперечує наявність в діях ОСОБА_7 ознак кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК.
		Об`єктивна сторона ст. 162 КК полягає, зокрема, в незаконному проникненні до житла чи іншого володіння особи.
		Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи, потрібно розуміти будь-яке вторгнення, здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи з порушенням у встановленому законом порядку.
		На підставі наведеного, враховуючи положення ч. 3 ст. 337 КПК, Суд уважає за необхідне перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 на ч. 1 ст. 162 КК  і призначити покарання в межах санкції цієї частини статті, та відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК змінити судові рішення.
		Наведене узгоджується з висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, викладеному у постанові від 07 жовтня 2024 року у справі № 278/1566/21 (провадження 51-2555кмо23).
		Беручи до уваги перекваліфікацію дій ОСОБА_7 на ч. 1 ст. 162 КК, що не заперечується останнім, колегія суддів не перевіряє доводів щодо недопустимості доказів за епізодом обвинувачення за ч. 3 ст. 185 КК, оскільки вони не впливають на висновки щодо перекваліфікації.
		Більше того ці докази не є предметом доказування за ч. 1 ст. 162 КК.
		Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були підставами для скасування ухвали апеляційного суду, колегія суддів не установила, а тому скарга захисника не підлягає задоволенню.
		Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
		У порядку ч. 2 ст. 433 КПК вирок Любешівського районного суду Волинської області від 21 грудня 2023 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 30 травня 2024 року щодо ОСОБА_7 змінити.
		Перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК на ч. 1 ст. 162 цього Кодексу та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, за ч. 1 ст. 345 КК призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, визначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців. 
		На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарань за даним вироком та вироками Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 липня 2023 року і Кузнєцовського міського суду Рівненської області від 16 листопада 2023 року, визначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією всього майна.
		У решті судові рішення залишити без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                            ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...