Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/18834/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано судом: 07.02.2025. Зареєстровано: 08.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 10.02.2025.
Дата набрання законної сили: 07.02.2025
Номер судового провадження: К/990/35162/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 лютого 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 520/18834/24
		адміністративне провадження № К/990/35162/24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Єресько Л.О.,
		суддів: Соколова В.М.,  Білак М.В., 
		розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу       № 520/18834/24
		за позовом  ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання постанови і бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії
		за касаційною скаргою  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мухітдінов Рустам Джурайович,
		на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року, постановлену суддею Сагайдак В.В.
		та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Бегунца А.О., суддів: Мельнікової Л.В., Курило Л.В.
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		1. Позивач ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Голосіївського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Голосіївський ВДВС, відповідач) у якому просила:
		1.1. визнати протиправною постанову ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві (Код ЄДРПОУ 34999976) №248/4 від 04.04.2011;
		1.2. визнати бездіяльність Голосіївського ВДВС, що полягає у не знятті арешту з майна ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) накладеного згідно постанови ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві № 248/4 від 04.04.2011; запис в Єдиному реєстрі заборон про арешт нерухомого майна, об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно, реєстраційний номер обтяження: 11029542 від 04.04.2011 - протиправною;
		1.3. зобов`язати Голосіївський ВДВС зняти арешт з усього нерухомого майна ОСОБА_1 , який накладений згідно постанови ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві №248/4 від 04.04.2011; запис в Єдиному реєстрі заборон про арешт нерухомого майна, об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно, реєстраційний номер обтяження: 11029542 від 04.04.2011, обтяжувач: відділ державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві (Код ЄДРПОУ: 34999976).
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		2. Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 10.07.2024, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2024, відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), дійшовши висновку, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		2.1. Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що спірні правовідносини стосуються права власності та користування нерухомим майном, що належить позивачу. Отже, предметом спірних правовідносин є майнові права та інтереси позивача на нерухоме майно.
		2.2. Суд першої інстанції зазначив, що з позовною заявою позивач звернувся до суду для захисту права власності та розпорядження нерухомим майном, а не для оскарження дій органу державної виконавчої служби. У позові немає вимог щодо визнання неправомірними дії відповідача, а лише наявні вимоги зобов`язати відповідача скасувати арешт (заборона відчуження) нерухомого майна позивача, що накладений в рамках виконавчого провадження.
		2.3. За таких обставин суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виснував, що позивач, звертаючись до суду із цією позовною заявою, мав намір лише вирішити питання про зняття арешту з нерухомого майна, тож спір у цій справі не має ознак публічно-правового та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
		3. У свою чергу суд апеляційної інстанції, на підтримку доводів суду першої інстанції про те, що спір у справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, послався на висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 22.01.2020 у справі № 340/25/19 про те, що якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин та у постанові від 21.08.2019 у справі         № 911/1247/18 про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) й виникають із цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції.
		3.1. Апеляційний суд на мотивування своєї позиції звертає увагу, що позивач в позовній заяві зазначає, що наявність арешту є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння майном та що спір виник не у зв`язку з оскарженням бездіяльності у вигляді не зняття арешту державним виконавцем, який здійснював виконавчі дії у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 на стадії їх завершення під час повернення виконавчих документів стягувачу у 2011 році, а у зв`язку з тим, що за заявою ОСОБА_1 від 11.06.2024 державний виконавець відмовився зняти арешт з майна в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2, поза межами виконавчого провадження.
		3.2. Крім того суд апеляційної інстанції зауважив, що в поданій до суду першої інстанції 05.07.2024 позовній заяві позивач не визначав предметом спірних правовідносин неправомірні дії відповідача щодо винесення постанови про накладення арешту на майно ОСОБА_1 .
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
		4. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мухітдінов Р.Д., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2024 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2024, а справу № 520/18834/24 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		4.1. Скаржник обґрунтовує касаційну скаргу порушенням норм процесуального права судами попередніх інстанцій щодо відмови у відкритті провадження у справі.
		4.2. На переконання касатора, позов належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки звернення ОСОБА_1 до суду обґрунтоване саме неправомірними діями відповідача щодо накладення арешту на все майно позивачки та його бездіяльності щодо не зняття арешту з цього майна.
		4.3. Касатор звертає увагу на те, що за повідомленням відповідача запис про арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 11029542 від 04.04.2011, неможливо ідентифікувати, як такий, що винесений в рамках конкретного виконавчого провадження, тому висновки суду про те, що позов має розглядатися судом загальної юрисдикції, є передчасним.
		4.5. Наголошує, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували доводів про те, що ОСОБА_1 зверталась до відповідача із проханням вжити заходи щодо зняття арешту з майна в рамкам виконавчого провадження № НОМЕР_2 шляхом вилучення запису про обтяження з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та отримавши відмову і вважаючи такі дії неправомірними, звернулась до суду із цим позовом. 
		4.6. Позивач наголошує, що відмовивши у відкритті провадження у справі, суди порушили право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також положення українського законодавства та практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Беллет проти Франції»).
		5. Ухвалою Верховного Суду Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.10.2024 відкрито касаційне провадження                        (№ К/990/35162/24) за цією касаційною скаргою.
		6. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 06 лютого 2025 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
		Позиція інших учасників справи
		7.  Від відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.
		Оцінка Верховного Суду
		8. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
		9. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеної в частині другій статті 328 КАС України, та посилання скаржника на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
		10. Перевіряючи правильність дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права необхідно врахувати таке.
		11.   Спірним питанням на стадії касаційного перегляду є належність вказаного спору до юрисдикції адміністративних судів.
		12. Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		13. Відповідно до частин першої, п`ятої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
		14.   Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		15.   У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип доступу до правосуддя.
		16.   Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист у виді незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
		17.   Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France, заява № 23805/94).
		18. Частиною першою статті 8 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
		19. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		20. Частиною третьою статті 3 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		21. Адміністративною справою у розумінні пункту 1 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
		22. За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		23. За приписами пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		24. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
		25. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		26. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
		27. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
		28. Як установлено судами попередніх інстанцій та убачається із матеріалів справи, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, номер інформаційної довідки: 381112571 від 31.05.2024 на майно              ОСОБА_1 , згідно постанови ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві №248/4 від 04.04.2011 наявний відповідний запис про арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 11029542 від 04.04.2011. Обтяжувач: ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві, код 34999976, 03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 22/15.
		29. Голосіївський ВДВС у листі № 30693/27.1-24 від 10.06.2024, наданому на запит позивача, повідомив, що згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень (надалі - АСВП) на виконанні у ВДВС Голосіївського РУЮ перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання судового наказу            № 2-н-322 від 28.09.2009, виданого Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «Альфа банк» боргу в розмірі 274050,61 грн. Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем 03.12.2009 відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 та на підставі пункту 2 частини першої статті 47 цього Закону 28.04.2011 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Також зазначено, що за наслідками перевірки у АСВП інших проваджень щодо стягнення з ОСОБА_1 на виконанні у відповідача не перебувають.
		30. В подальшому 11.06.2024 позивач подав до Голосіївського ВДВС заяву про вжиття заходів щодо зняття арештів в рамках виконавчого провадження                     № НОМЕР_2.
		31. 28.06.2024 від Голосіївського ВДВС позивач отримав лист №10785 від 24.06.2024, в якому повідомлено, що згідно відомостей АСВП, в рамках примусового виконання виконавчого провадження № НОМЕР_2 постанова про арешт майна боржника або про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження не виносилась. Водночас, відповідно до інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявний арешт: зареєстрований 04.04.2011 за № 11029542, об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно, обтяжувач: ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві. Також у цьому листі повідомлено, що вказане обтяження не можливо ідентифікувати як таке, що внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна в рамках конкретного виконавчого провадження.
		32.   Позивач переконує, що оскільки неможливо визначити в рамках якого виконавчого провадження накладено арешт на її нерухоме майно, відтак спір у справі не пов`язаний із процесом виконання рішення суду, який розглянув справу, тому такий спір не підсудний суду загальної юрисдикції, а має розглядатись саме за правилами адміністративного судочинства.
		33.   Крім того  ОСОБА_1 у позовній заяві звертає увагу на те, що боргові зобов`язання у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2, які утворились на підставі кредитного договору № 490046281 від 03.09.2007 із ЗАТ «Альфа банк», були виконані у добровільному порядку та переконує, що спір у справі виник саме у зв`язку із відмовою відповідача зняти арешт з її майна.
		34.   Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку з яким погодився й апеляційний суд, що за суб`єктним складом сторін та сутністю спору ця справа підлягає розгляду судом загальної юрисдикції у порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.
		35.   Положеннями частини першої статті 287 КАС визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
		36.   Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. 
		36.1.   Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій   статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;              9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2   пункту 10-4 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою   статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11   Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
		36.2. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
		37. З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.
		38. Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
		39. Суд зауважує, що для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
		40.   Так, підставою цього позову ОСОБА_1 визначила наявність арешту, накладеного на її нерухоме майно та відмову відповідача вчинити дії щодо зняття арешту з майна. 
		41.   За приписами частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
		42.   Частиною третьою статті 9 КАС України передбачено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		43.   Тобто, саме позивач у позовній заяві визначає порушене право та спосіб його захисту.
		44. Поряд із цим, за відсутності встановлених у справі обставин щодо накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_1 у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2 чи іншого провадження, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що спір у справі належить вирішувати суду цивільної юрисдикції.
		45.   У свою чергу суд апеляційної інстанції, як на підтвердження своїх доводів щодо необхідності розгляду спору й справі за правилами цивільного судочинства помилково послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 340/25/19, оскільки позов у цій справі було подано спадкоємицею ОСОБА_2 - боржника у виконавчому провадженні № 23555996, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого судом цивільної юрисдикції і накладення арешту на невизначене майно спадкодавця перешкоджало позивачу оформити її спадкове право на нерухоме майно. Проте у справі, що розглядається позов подано учасником виконавчого провадження та як уже зазначено, судами не було встановлено у рамках якового виконавчого провадження накладено арешт на майно. 
		46.   Посилання суду апеляційної інстанції на висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 21.08.2019 у справі № 911/1247/18 не є обґрунтованими, оскільки за обставинами цієї справи арешт накладено у межах кримінальної справи на підставі положень Кримінального процесуального кодексу України 1960 року які регулюють питання щодо обов`язку забезпечення цивільного позову та передбаченої законом (можливої) конфіскації майна і спір у справі мотивовано позбавленням власника права розпоряджатися своїм майном.
		47. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли необґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
		48.   Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права знайшли своє підтвердження під час перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		49.   Водночас, Суд вважає безпідставним посилання в касаційній скарзі на практику Великої Палати Верховного Суду у справі № 175/1571/15 (постанова від 23.11.2021), оскільки спір у цій справі стосувався оскарження постанови начальника Олександрійського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про результати перевірки законності виконавчого провадження № 49471419 та зобов`язання начальника Олександрійського міськрайонного ВДВС повторно розглянути скаргу ОСОБА_3 від 16 вересня 2019 року і не є релевантною до спірних правовідносин у справі 520/18834/24.
		50.   Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
		51.   За наведеного правового регулювання та обставин справи Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконних рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		52.   Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		53.   З огляду на результат касаційного розгляду справи питання про розподіл судових витрат не вирішується.
		Керуючись статтями 345, 353, 359 КАС України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мухітдінов Рустам Джурайович, задовольнити.
		Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року у справі № 520/18834/24 скасувати.
		Справу № 520/18834/24 направити для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов   М.В. Білак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...