Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 626/284/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 11.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 11.02.2025.
Дата набрання законної сили: 28.01.2025
Номер судового провадження: 51-2901км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017220350000739

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 січня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 626/284/18
		провадження № 51 - 2901 км 19
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати 
		Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
		 
		головуючого судді                                   ОСОБА_1 ,
		суддів:                                                                     ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                              ОСОБА_5 ,
		у режимі відеоконференції:
		захисника                                                               ОСОБА_6 ,
		засудженого                                                          ОСОБА_7 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Лозівського районного суду Харківської області від 07 квітня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 16 січня 2024 року стосовно
		ОСОБА_7 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
		уродженця та мешканця 
		 
		 
		АДРЕСА_1 ,
		 
		засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України(далі - КК).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Лозівський районний суд Харківської області вироком від 07 квітня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, засудив ОСОБА_7 за:
		- ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років;
		- ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;
		- на підставі ст. 70 КК визначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.
		За обставин, детально викладених у судових рішеннях, ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, маючи умисел на позбавлення життя ОСОБА_8 , з мотивів особистої помсти на ґрунті ревнощів, 02 листопада 2017 року приблизно о 18:00 прийшов до місця проживання потерпілого за адресою: АДРЕСА_1 , де в ході бійки завдав ОСОБА_8 наявним у нього при собі ножем 42 удари в різні частини тіла потерпілого, заподіявши останньому тілесних ушкоджень, від яких він помер на місці події.
		Після цього ОСОБА_7 обшукав кишені потерпілого ОСОБА_8 та заволодів мобільним телефоном «Nokia Lumia 710», вартістю 182 грн,                   з сім-картою мобільного оператора ПрАТ «МТС Україна», чоловічим портмоне, пластиковими картками банків ПАТ КБ «ПриватБанк» та АО «Ощадбанк», карткою магазину «Брусничка».
		Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_7 незаконно проник до будинку потерпілого за вказаною вище адресою, звідки таємно викрав телевізор «Samsung», вартістю 10 276 грн, тим самим спричинивши потерпілому матеріальних збитків на загальну суму 10 458 грн.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Свої вимоги захисник мотивує тим, що:
		- судові інстанції невірно кваліфікували дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК, так як умислу на вбивство ОСОБА_8 у нього не було, він діяв з перевищенням меж необхідної оборони, захищаючись від неправомірних дій потерпілого, який мав в руках предмет, схожий на викрутку, та за своєю статурою був міцнішим і вищим за ОСОБА_7 ; 
		- суд першої інстанції у вироку: при обґрунтуванні своїх висновків допустив припущення, послався на обставини, які нічим не підтверджені, безпідставно відкинув одні докази та взяв до уваги інші, не здійснив аналізу всіх доказів, не виконав вказівок суду касаційної інстанції, що, на думку захисника, призвело до ухвалення незаконного вироку;
		- суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на допущені порушення, натомість сам допустив припущення в ухвалі, перекрутив фактичні обставини справи й постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
		Позиції учасників судового провадження
		Захисник і засуджений підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.
		Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника, просив залишити без зміни оскаржувані судові рішення стосовно ОСОБА_7 .
		Мотиви Суду
		Положеннями ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
		У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 покликається на істотне порушення вимог КПК у справі, неправильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК, наголошуючи на тому, що останній захищався від посягань ОСОБА_8 , діяв з перевищенням меж необхідної оборони, а тому його дії слід кваліфікувати за ст. 118 КК.
		Водночас висновки судів про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, стороною захисту не оспорюються.
		Проте викладені у касаційній скарзі доводи сторони захисту Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального і кримінального процесуального законів з огляду на таке.
		Відповідно до ч. 1 ст. 115 КК умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. 
		З об`єктивної сторони умисне вбивство характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
		Такі самі ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
		За змістом ст. 24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
		Статтею 36 КК визначено право кожної особи на необхідну оборону, що є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (частина третя статті 27 Конституції України).
		Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність у заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.
		Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (частина третя статті 36 КК).
		Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.
		Втім, стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
		При розгляді справ даної категорії суди також повинні з`ясовувати, чи мала особа, яка захищалась, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної й достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
		Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
		У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
		Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. 
		Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		За змістом ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку. 
		Згідно зі ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
		Як убачається з судових рішень, указаних вимог закону при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 судами першої та апеляційної інстанцій дотримано.
		Свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви. 
		При цьому суд першої інстанції врахував, зокрема:
		- показання обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілої ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ;
		та відомості, які містяться в:
		- протоколах: огляду місця події (домоволодіння АДРЕСА_2 ) та трупа від 02 листопада 2017 року; огляду місця події (автомобіля «ВАЗ 2104», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був у користуванні ОСОБА_7 ) від 03 листопада 2017 року; огляду місця події (ділянка автошляху Високе-Берестовенька в населеному пункті с. Берестовенька Красноградського району Харківської області) від 04 листопада 2017 року, (з фототаблицями до них);
		- протоколах проведення слідчих експериментів від: 03 листопада 2017 року (з відеозаписом до нього), 25 січня 2018 року (зі стенограмою та відеозаписом до нього), згідно з якими ОСОБА_7 розповів і показав, де саме він викинув свої особисті речі та речі ОСОБА_8 після нанесення йому тілесних ушкоджень; надав пояснення щодо механізму нанесення ним тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 та йому ОСОБА_15 ;
		- висновках експертів № 243-КРт/17 від 29 січня 2018 року, № 368-КРт/17 від 31 січня 2018 року, згідно з якими смерть ОСОБА_8 настала в результаті завдання йому гострої крововтрати, яка розвинулась внаслідок сукупності множинних колото-різаних, різаних ран голови, шиї, тулуба, кінцівок, які утворились від клинка колюче-ріжучого знаряддя, що має обушок з «П» - подібним поперечним перерізом і вираженими ребрами, довжиною леза не менше 15 см, шириною - не більше 3 см - від дії леза ножа, наданого на дослідження. На трупі ОСОБА_8 виявлено 42 різаних та колото-різаних поранення, 1 синець та 7 саден. Між настанням смерті ОСОБА_8 та виявленими у нього тілесними ушкодженнями мається причинний зв`язок. Різані рани на лівій долоні, виявлені на трупі ОСОБА_8 , можна розцінювати як характерні для самооборони;
		- висновку експерта № 328-КР/17 від 03 листопада 2017 року, згідно з яким у ОСОБА_7 мали місце 12 легких тілесних ушкоджень, які могли виникнути в час та за умов, вказаних освідуваним ОСОБА_7 ;
		- висновках експертів № 2302-И/17, № 2301-И/17 від 06 грудня 2017 року, згідно з якими на спортивних брюках, футболці, вилучених на узбіччі автошляху в напрямку с. Берестовенька Красноградського району Харківської області зі сторони с. Високе, знайдені сліди крові ОСОБА_8 і ОСОБА_7 ;
		- висновках експертів № 2303-И/17 від 11 грудня 2017 року, № 2304-И/17 від 06 грудня 2017 року, № 2300-И/17 від 12 грудня 2017 року, згідно з якими: на будівельній рукавиці, фрагменті куртки, які під час слідчого експерименту були виявлені та вилучені на узбіччі автошляху поблизу с. Берестовенька Красноградського району Харківської області, знайдена кров ОСОБА_7 з домішками крові ОСОБА_8 ; 
		- висновку експерта № 105 від 06 лютого 2018 року, згідно з яким фрагмент клинка ножа в рукоятці та фрагмент клинка ножа, що були вилучені під час слідчого експерименту, раніше складали одне ціле;
		- висновку експерта № 423-МК/17 від 22 січня 2018 року, згідно з яким виявлені на предметах одягу ОСОБА_8 пошкодження утворились від дії гострокінцевих, загострених з однієї сторони, пласких предметів (предмета), які мали загострене лезо, П-подібний обух, з вираженими ребрами - клинком,  наданим на судово-медичну експертизу, або будь-яким іншим клинком з аналогічними конструктивними характеристиками;
		- висновку експерта № 40-КР/18 від 30 січня 2018 року, згідно з яким надані ОСОБА_7 показання під час слідчого експерименту про спосіб спричинення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_8 не суперечать даним, отриманим при судово-медичній експертизі ОСОБА_7 ;
		- висновку експерта № 37-КРт/18 від 30 січня 2018 року, згідно з яким надані ОСОБА_7 показання під час слідчого експерименту про кількість спричинення ним тілесних ушкоджень ОСОБА_8 не відповідають даним, отриманим при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_8 , спосіб спричинення частини тілесних ушкоджень ножем ОСОБА_8 не суперечить даним, отриманим при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_8 ;
		- висновку експерта № 5077 від 17 листопада 2017 року, згідно з яким вартість телевізору «Samsung» становить 10 276 грн, мобільного телефону «Nokia Lumia 710 RM-803» - 182 грн.
		Надаючи оцінку зазначеним доказам, суд першої інстанції вказав на те, що вони не протирічать об`єктивним даним матеріалів кримінального провадження та підтверджують вину обвинуваченого. 
		Отже, дослідивши зібрані у справі докази та здійснивши їх аналіз, суд першої інстанції встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, й, ухвалюючи вирок, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_7 вчинив інкриміноване йому суспільно небезпечне діяння та його винуватість доведена поза розумним сумнівом. 
		Також суд першої інстанції не залишив без уваги доводи сторони захисту й на їх спростування зазначив, що під час судового розгляду не встановлено доказів на підтвердження їхньої позиції про те, що під час події мало місце таке суспільно небезпечне посягання, яке обумовило з боку ОСОБА_7 невідкладну необхідність в заподіянні шкоди для негайного відвернення або припинення суспільно небезпечного посягання з боку  ОСОБА_8  з нанесенням потерпілому такої кількості ударів. Суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_7 міг уникнути описаного розвитку конфлікту або знайти інший вихід із ситуації, проте цією можливістю не скористався.
		Водночас колегія суддів суду першої інстанції слушно зауважила на тому, що знаряддя злочину (ніж, який він носив при собі), кількість ударів (42 удари), характер завдання ударів (з великою силою) та локалізація заподіяних тілесних ушкоджень (життєво важливі органи) свідчать про умисел ОСОБА_7 під час конфлікту саме на позбавлення життя  ОСОБА_8 . 
		З огляду на викладене доводи сторони захисту про ненаведення судом мотивів щодо неврахування висновків експертів № 37-КРт/18, №40-КР/18 від 30 січня 2018 року, протоколу слідчого експерименту від 25 січня 2018 року та, як наслідок, невиконання вказівок суду вищої інстанції про відсутність аналізу доказів на підтвердження висновку щодо наявності у  ОСОБА_7 умислу на вбивство ОСОБА_8 є необґрунтованими.
		За змістом вироку колегія суддів касаційного суду вбачає, що суд першої інстанції навів достатнє обґрунтування відсутності підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 115 на ст. 118 КК.
		Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
		Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 368, 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Відповідно до ст. 65 КК при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, наявність обставини, що пом`якшує покарання - сприяння слідству, відсутність обтяжуючих покарання обставин, дані про особу винного, зокрема те, що він раніше не судимий, з вищою освітою, неодружений, офіційно працевлаштований, за місцем реєстрації та роботи характеризується позитивно, тобто дотримався вимог статей 50, 65-67, 70 КК. 
		Наведені в касаційній скарзі доводи захисника, аналогічні доводам апеляційних скарг сторони захисту, були перевірені судом апеляційної інстанції, який, розглядаючи апеляційні скарги обвинуваченого та захисника на вирок суду першої інстанції, з дотриманням вимог 404, 405, 407, 414 КПК, проаналізував їх, дав на них відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.
		За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, досліджених місцевим судом і врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_7 у вчиненні саме інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, й належним чином умотивував свої висновки.
		Перевіряючи доводи сторони захисту, суд апеляційної інстанції проаналізував встановлені судом першої інстанції обставини, зібрані у справі докази та не встановив у ситуації, що склалась між ОСОБА_8 і ОСОБА_7 , таких обставин, які б унеможливили уникнення останнім конфлікту та наявності достатніх підстав для виправдання нанесення потерпілому такої кількості ударів. При цьому апеляційний суд зазначив про те, що в ході розгляду кримінального провадження версія обвинуваченого про необхідну оборону не знайшла свого підтвердження. 
		Так само суд апеляційної інстанції не встановив істотних порушень КПК, які були би підставою для скасування оскаржуваного вироку.
		Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
		Водночас, посилаючись у касаційній скарзі на те, що суд безпідставно відкинув і не надав аналізу наявності у ОСОБА_7 різаної рани, захисник не наводить належних мотивів того, яким чином зазначене перешкодило суду постановити законне та обґрунтоване рішення з огляду на сукупність здобутих у справі доказів та обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій:
		- відповідно до яких саме ОСОБА_7 з мотивів особистої помсти на ґрунті ревнощів прийшов на територію домоволодіння потерпілого, із заздалегідь заготовленим ножем та у змінному одязі;
		- щодо застосування знаряддя злочину (ножа, який він носив при собі), кількості ударів (42 удари),характеру завдання ударів (з великою силою), локалізації заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень (у життєво важливі органи) та можливості залишити місце конфлікту за наявності загрози з боку  ОСОБА_8 . 
		З огляду на зазначене тих істотних порушень вимог кримінального процесуального права, які були би безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень та які перешкодили чи могли перешкодити судам постановити законні та обґрунтовані судові рішення, суд касаційної інстанції не встановив.
		Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд
		постановив:
		касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Лозівського районного суду Харківської області від 07 квітня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 16 січня 2024 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.
		Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                              ОСОБА_2                            ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...