Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 904/1060/24 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; За спожиті енергоносії.
Надіслано судом: 12.02.2025. Зареєстровано: 12.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 13.02.2025.
Дата набрання законної сили: 06.02.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 лютого 2025 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  904/1060/24 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Ємця А. А.,
		 
		за участі: 
		секретаря судового засідання - Іщука В. В.,
		представників:
		позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» - 
		Сахнова Д. А., 
		відповідача Акціонерного товариства «Дніпровська теплоелектроцентраль» - не з`явився,  
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» 
		на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2024 (суддя - Новікова Р. Г.)
		та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.11.2024 (колегія суддів: Кощеєв І. М. (головуючий), судді: Чус О. В., Дармін М. О.)
		 
		у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» 
		до Акціонерного товариства «Дніпровська теплоелектроцентраль», м. Кам`янське
		про стягнення суми боргу в розмірі 2 419 959 грн та 3 % річних в розмірі                     9 435,93 грн,
		 
		УСТАНОВИВ:
		 
		У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» (далі - ТОВ «Енера Суми», Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства «Дніпровська теплоелектроцентраль», м. Кам`янське (далі - АТ «Дніпровська ТЕЦ», відповідач), у якому просило стягнути з відповідача 2 419 959 грн заборгованості за спожиту електричну енергію з ПДВ, 9 435,93 грн 3  % річних та 17 152,74 грн судового збору.
		 
		Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем своїх зобов`язань з оплати вартості електричної енергії за договором про постачання електричної енергії споживачу № 42400025 від 01.02.2023.
		 
		02.04.2024 відповідач направив до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому просив закрити провадження у справі в частині стягнення суми боргу в розмірі 1 000 000,00 грн, зменшити розмір 3 % річних з нарахованої суми в розмірі 9  435,93 грн на 90 %, відстрочити виконання судового рішення у справі на один рік з моменту набрання цим рішенням законної сили, посилаючись на часткову сплату суми боргу в розмірі 1 000 000,00 грн, та для підтвердження надав платіжну інструкцію № 495 від 26.03.2024.
		 
		Крім того, відповідач повідомив, що звертався до позивача із пропозицією укласти мирову угоду для врегулювання спору у цій справі.
		 
		11.04.2024 позивач направив до суду відповідь на відзив, у якій вказав, що підтримує закриття провадження у справі в частині стягнення суми боргу в розмірі 1 000 000,00 грн, проте заперечує проти зменшення розміру 3 % річних та відстрочення виконання рішення, а також заперечує проти пропозиції відповідача щодо укладення мирової угоди. У решті позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
		 
		Господарський суд Дніпропетровської області у рішенні від 19.06.2024 позовні вимоги ТОВ «Енера Суми» до АТ «Дніпровська ТЕЦ» задовольнив частково. Закрив провадження у справі в частині стягнення суми боргу у розмірі 1 000 000,00 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору. Стягнув з АТ «Дніпровська ТЕЦ» на користь ТОВ «Енера Суми» 1 419 959,00 грн боргу, 9 435,93 грн 3 % річних та 17 152,74 грн судового збору. Відстрочив виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області на 9 місяців - до 19.03.2025.
		 
		Центральний апеляційний господарський суд згідно з постановою від 20.11.2024 апеляційну скаргу ТОВ «Енера Суми» залишив без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2024 - без змін.
		 
		Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, ТОВ «Енера Суми» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилається на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування до спірних правовідносин норм права, а саме: статей 2, 15, 331 ГПК України, у відносинах щодо відстрочення виконання судового рішення.
		 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 904/1060/24 визначено колегію суддів у складі: Жайворонок Т. Є. (головуючої), Булгакової І. В., Ємця А. А.
		 
		Верховний Суд згідно з ухвалою від 19.12.2024 відкрив касаційне провадження у справі № 904/1060/24 та встановив строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 03.01.2025.
		 
		30.01.2025 від АТ «Дніпровська ТЕЦ» до Верховного Суду надійшло клопотання, у якому відповідач просить Суд долучити до матеріалів справи докази виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2024.
		 
		Суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання, з огляду на вимоги частини другої статті 300 ГПК України, відповідно до якої суд касаційної інстанції не має права збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
		 
		Суди попередніх інстанцій встановили, що 01.02.2023 ТОВ «Енера Суми» (постачальник) та АТ «Дніпровська ТЕЦ» (споживач) уклали договір про постачання електричної енергії споживачу № 42400025 (далі - Договір).
		 
		За умовами пунктів 1.1, 1.2 Договору встановлено порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії.
		 
		Умови Договору розроблені відповідно до Закону України (далі - ЗУ) «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 р. № 312 (далі - Правила № 312).
		 
		Згідно з пунктом 2.1 Договору постачальник зобов`язується поставити електричну енергію відповідно ДК 021:2015 09310000-5 (електрична енергія на транспортування теплової енергії власними тепловими мережами та на власні потреби АТ «Дніпровська ТЕЦ») споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач зобов`язується оплатити вартість використаної (поставленої) електричної енергії, в порядку та на умовах, передбачених цим договором (далі - товар).
		 
		Відповідно до пункту 2.2 Договору обов`язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором системи розподілу (далі - ОСР) договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії.
		 
		У додатковій угоді № 5 від 22.12.2023 до Договору (далі - Додаткова угода № 5) сторони обумовили збільшити ціну за одиницю товару на 2,46 % без збільшення загальної суми договору та встановити нову ціну за 1кВт/год на рівні: з 12.12.2023 - 6,015942 грн кВт/год (з ПДВ); викласти в новій редакції пункти 2.4 та 5.1 Договору; встановити, що умови цієї додаткової угоди застосовуються до правовідносин, які виникли між сторонами з 12.12.2023.
		 
		Згідно з пунктом 2.4 Договору від 01.02.2023 в редакції Додаткової угоди № 5 загальний прогнозований обсяг постачання (споживання) електричної енергії за цим договором не повинен перевищувати 3 873 703,83 кВт/год, в тому числі: лютий - березень 2023 року - 1 298   479 кВт/год; квітень - червень 2023 року - 362 569кВт/год; липень - 10 серпня 2023 року (включно) - 122 983кВт/год; 11.08.2023 - 10.11.2023 (включно) - 508 371кВт/год; 11.11.2023 року - 11.12.2023 - 647   690 кВт/год; 12.12.2023 року - 31.12.2023 - 933 611,83 кВт/год.
		 
		У пункті 5.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 5 сторони встановили, що  ціна за 1 кВт/год електричної енергії (за одиницю товару) за цим договором становить 3,75 грн без ПДВ, крім того ПДВ 0,75 грн, разом з ПДВ 4,50 грн - з 01.02.2023; ціна за 1 кВт/год електричної енергії (за одиницю товару) за цим договором становить 3,79997 грн без ПДВ, крім того ПДВ 0,759994 грн, разом з ПДВ 4,559964 грн  - з 01.04.2023; ціна за 1 кВт/год електричної енергії (за одиницю товару) за цим договором становить 3,85482 грн без ПДВ, крім того ПДВ 0,770964 грн разом з ПДВ 4,625784 грн - з 01.07.2023 до 10.08.2023 (включно); ціна за 1 кВт/год електричної енергії (за одиницю товару) за цим договором становить 4,690511 грн без ПДВ, крім того ПДВ 0,938102 грн, разом з ПДВ 5,628613 грн - з 11.08.2023 року; ціна за 1 кВт/год електричної енергії (за одиницю товару) за цим договором становить 4,904566 грн без ПДВ, крім того ПДВ 0,980913 грн, разом з ПДВ 5,885479 грн - з 11.11.2023; ціна за 1 кВт/год електричної енергії (за одиницю товару) за цим договором становить 5,013285 грн без ПДВ, крім того, ПДВ 1,002657 грн, разом з ПДВ 6,015942 грн - з 12.11.2023 року.
		Згідно з пунктом 2.5 Договору обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені споживачем, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача, про що споживач у письмовій формі повідомляє постачальника.
		 
		У пункті 3.1 Договору визначено, що початком строку (періоду) постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього договору. Постачання електричної енергії за договором здійснюється до 31.12.2023 включно.
		 
		За умовами пункту 5.2 Договору загальна вартість цього договору (ціна договору) не перевищить 16 962   744,97 грн, крім того, ПДВ 3 392 549 грн, разом з ПДВ           20 355 293,97 грн.
		 
		Загальна вартість договору складається з суми всіх вартостей фактично поставлених (спожитих) обсягів електричної енергії споживачу протягом всього періоду постачання. Вартість фактично поставлених (спожитих) обсягів електричної енергії споживачу за місяць дорівнює добутку ціни за 1 кВт/год електричної енергії та фактично поставленого (спожитого) обсягу електричної енергії за такий місяць, що визначений в акті приймання-передачі електричної енергії, підписаному сторонами (пункт 5.3 Договору).
		 
		Згідно з пунктом 5.4 Договору ціна товару та цього договору не включає вартості послуг з розподілу електричної енергії, технічного обслуговування комерційного обліку тощо. Вказані послуги оплачуються ОСР споживачем самостійно.
		 
		За умовами пункту 5.5 Договору обсяг споживання електричної енергії по об`єктах споживання споживача визначається на підставі даних показників приладів обліку, на підставі чого постачальник надає підписаний в двох примірниках акт приймання-передачі електричної енергії. Споживач зобов`язаний розглянути та підписати вказаний акт у строк, що не перевищує 5 (п`ять) робочих днів з дати його отримання або дати вмотивовану відмову від підписання такого акта у цей же строк. Один примірник підписаного акта повертається постачальнику.
		 
		Відповідно до пункту 5.6 розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
		 
		Щомісячний плановий платіж до 10 числа розрахункового місяця - 50 % вартості заявлених обсягів на розрахунковий місяць з урахуванням ПДВ. Розрахунок за спожиту у поточному розрахунковому періоді електричну енергію здійснюється споживачем протягом 7-ми робочих днів з моменту завершення поточного розрахункового періоду на підставі виставленого постачальником рахунку (пункт 5.7 Договору).
		 
		Згідно з умовами пункту 5.8 Договору датою виконання зобов`язань споживача щодо оплати за електричну енергію вважається дата перерахування споживачем на банківський рахунок постачальника грошових коштів.
		 
		Сторони у пункті 15.1 Договору обумовили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) і діє в частині поставки електричної енергії до 31.12.2023 (включно), а в частині розрахунків за неї - до повного їх здійснення.
		 
		Згідно з пунктом 16.1 Договору невід`ємною частиною цього договору є: додаток № 1 «Заява-приєднання до Договору»; додаток № 1.1 «Місце поставки» (Перелік та адреси об`єктів).
		 
		Як встановили суди попередніх інстанцій, відповідно до умов Договору позивач поставив електричну енергію, а відповідач її спожив, що підтверджується актом прийняття-передавання товарної продукції - електричної енергії № 1622993-2312-1 від 31.12.2023 на суму 3 919 959,00 грн.
		 
		На підставі вказаного акта позивач виставив відповідачу рахунок за грудень 2023 № 1622993-2312-1 від 31.12.2023 на суму 3 919 959,00 грн.
		 
		Оскільки вартість поставленої енергії була сплачена відповідачем частково у розмірі 1 500 000,00 грн, позивач подав до суду позов про стягнення суми боргу в розмірі 2 419 959,00 грн, посилаючись на несплату відповідачем вартості спожитої електричної енергії за вказаним актом прийняття-передавання товарної продукції.
		 
		Відповідач наведеного не заперечував та не оспорював існування вказаної суми боргу.
		 
		Після відкриття провадження у цій справі (18.03.2024) відповідач сплатив частину суми боргу у розмірі 1 000 000,00 грн, що підтверджується  платіжною інструкцією № 495 від 26.03.2024.
		 
		У зв`язку з наведеним відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд закрити провадження у справі в частині стягнення суми боргу в розмірі 1 000 000,00 грн; зменшити розмір 3 % річних з нарахованої суми в розмірі 9 435,93 грн на 90 %; відстрочити виконання судового рішення у справі на один рік з моменту набрання цим рішенням законної сили. Вказував, що згідно з рішенням Кам`янської міської ради № 2009-44/УП від 09.07.2020 АТ «Дніпровська ТЕЦ» є постачальником послуг централізованого теплопостачання в правобережній частині м. Кам`янське, а джерелом коштів підприємства є оплата споживачами послуг з теплопостачання. Отже, підставами невиконання грошових зобов`язань перед позивачем стали об`єктивні обставини, що не залежать від волі підприємства. Введення воєнного стану в Україні значно вплинуло на розрахунки споживачів за послуги теплопостачання, що унеможливлює своєчасне виконання зобов`язань підприємства. Крім того, він як об`єкт критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектора, що має стратегічне значення, вживає усіх можливих заходів для погашення боргу.
		 
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, закриття провадження у справі в частині стягнення суми боргу у розмірі 1 000 000,00 грн та відстрочення виконання рішення суду, місцевий господарський суд виходив з того, що наявні загальновідомі обставини, зокрема, військова агресія проти України, внаслідок якої масовані ракетні обстріли енергетичної інфраструктури України негативно вплинули на економіку держави та насамперед ускладнили діяльність відповідача, який перебуває в зоні інтенсивного ураження ворогом об`єктів енергетичної інфраструктури. Оскільки на відповідача фактично покладено зобов`язання забезпечити здійснення ним виробничої діяльності в умовах неплатоспроможності населення, вирішив, що відстрочка виконання рішення призведе до реального виконання рішення суду, оскільки дасть можливість відповідачу продовжувати свою господарську діяльність та належним чином виконувати свої господарські зобов`язання. Крім того, відстрочення забезпечить реальне виконання останнім цього рішення без накопичення боргів із заробітної плати, тобто дозволить досягти мети виконання судового рішення з дотриманням балансу інтересів обох сторін (співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора), до того ж тривалість відповідного відстрочення для стягувача не є надмірною та визначена з урахуванням дозволених процесуальним законом меж. Надання відстрочення не заблокує роботи підприємства відповідача та дозволить останньому отримати дохід, який потім він зможе спрямувати на погашення заборгованості перед позивачем.
		 
		Суд першої інстанції також врахував, що відповідач не ухиляється від сплати заборгованості, вживає заходів щодо погашення наявного боргу перед позивачем, зокрема, частково сплатив суму боргу в розмірі 1 000 000,00 грн, а вказані господарські операції за спірним договором не можна віднести до категорії комерційних операцій на власний ризик, оскільки відповідач є теплопостачальним підприємством, метою укладання відповідачем спірного договору є забезпечення потреб цивільного населення (в переважній більшості) тепловою енергією, можливість розрахунків відповідача з позивачем залежать від надходження до відповідача грошових коштів від кінцевих споживачів теплової енергії.
		 
		Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду виключно в частині відстрочення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області на 9 місяців, дійшов висновку про наявність виняткових обставин, які істотно ускладнюють вчасне виконання відповідачем рішення суду, що є підставою для частково задоволення клопотання відповідача в частині відстрочки виконання рішення у цій справі на 9 місяців - до 19.03.2025.
		 
		З такими висновками судів попередніх інстанцій не погодився позивач ТОВ «Енера Суми» та, посилаючись на відсутність висновків суду касаційної інстанції щодо застосування у подібних правовідносинах положень статей 2, 15, 331 ГПК України, оскаржив їх у касаційному порядку.
		 
		Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
		 
		Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		Водночас скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбаченого  пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
		 
		Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		Так, предметом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2024 та постанова Центрального  апеляційного господарського суду від 20.11.2024 в частині задоволення клопотання про відстрочення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області на 9 місяців.
		 
		Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин статті 2, 15 та 331 ГПК України, не з`ясували обставини, що мають значення для справи, недотрималися принципу пропорційності та балансу інтересів сторін, в результаті чого відповідачу неправомірно надали відстрочку виконання рішення суду на 9 місяців до 19.03.2025. Вказує, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють або роблять його неможливим у визначений строк або встановлений господарським судом спосіб. Проте суди не врахували, що:
		- і позивач, і відповідач є підприємствами паливно-енергетичного комплексу, що є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (позивач є постачальником електричної енергії, а відповідач - теплової);
		-   введення в Україні воєнного стану у зв`язку з військовою агресією вплинуло не тільки на діяльність відповідача, а й на діяльність позивача, що постачає електричну енергію побутовим споживачам і малим непобутовим споживачам;
		-   військова агресія також вплинула і на діяльність позивача, оскільки територія його ліцензійної діяльності безпосередньо межує з територією країни-агресора та відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 відноситься до території активних бойових дій та території можливих бойових дій, що значно вплинуло на заборгованість населення Сумської області за надані позивачем послуги;
		-   факт невиконання ДП «Гарантований покупець» своїх зобов`язань перед позивачем, у результаті чого наявна значна заборгованість.
		 
		Окрім наведеного, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно врахували аргумент відповідача про введення неповного робочого тижня на підприємстві у зв`язку зі зниженням обсягів виробництва та реалізації з 01.04.2024 до 30.09.2024, оскільки вказана обставина жодним чином не впливає на виконання зобов`язання, яке згідно з умовами договору повинно виконуватися вчасно та належним чином. Проте відповідач, на думку скаржника, не довів скрутного матеріального становища та відсутність обігових коштів на його рахунках, що, крім того, не є виключною обставиною та чинить негативний вплив не тільки на відповідача, а отже, суди не повинні були задовольняти клопотання про відстрочення виконання судового рішення. 
		 
		Відповідно до статті 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
		 
		У статті 331 ГПК України передбачено порядок вирішення питання про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, зміна способу та порядку виконання судового рішення.
		 
		За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 331 ГПК України підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
		 
		Отже, ураховуючи положення частин четвертої та п`ятої статті 331 ГПК України, суд, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
		 
		Ураховуючи викладене, вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.
		Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 ГПК України, вказана норма не вимагає, а господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.
		 
		Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо. 
		 
		Отже, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінювати докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 цього кодексу. 
		 
		Відповідно до вказаної норми господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах. Близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17.
		Оскільки виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, згідно з пунктом 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом, як це визначено у пункті 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012. 
		 
		Право людини на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 р., п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II ). За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення ЄСПЛ у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії», № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V ).
		 
		ЄСПЛ у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008  зазначив, що, ураховуючи що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 
		1)   чи зумовлена затримка у виконанні рішення особливими і непереборними обставинами;
		2)   чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексація присудженої суми; 
		3)   чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як «потерпілої сторони»; 
		4)   чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
		 
		Ураховуючи викладене, недостатнім є лише факт відсутності у боржника коштів, суди обов`язково повинні враховувати інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
		 
		Отже, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції остаточні судові рішення не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції»).
		 
		Ураховуючи загальновідомі обставини, зокрема, військову агресію російської федерації проти України, внаслідок якої масовані ракетні обстріли енергетичної інфраструктури України негативно вплинули на економіку держави та ускладнили діяльність АТ «Дніпровська ТЕЦ», що знаходиться в зоні інтенсивного ураження ворогом об`єктів енергетичної інфраструктури, та те що  відповідач зобов`язаний забезпечити здійснення ним виробничої діяльності в умовах неплатоспроможності населення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відстрочка виконання рішення призведе до реального виконання рішення суду, оскільки дасть можливість відповідачу продовжувати свою господарську діяльність та належним чином виконувати свої господарські зобов`язання. Відстрочення забезпечить реальне виконання останнім цього рішення без накопичення боргів із заробітної плати, тобто дозволить досягти мети виконання судового рішення з дотриманням балансу інтересів обох сторін (співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора), до того ж тривалість відповідного відстрочення для стягувача не є надмірною та визначена з урахуванням дозволених процесуальним законом меж. Надання відстрочення не заблокує роботи підприємства відповідача та дозволить йому отримати дохід, який надалі може спрямувати на погашення заборгованості перед позивачем. Крім того, суди взяли до уваги й те, що відповідач визнає наявність обов`язку перед позивачем та не ухиляється від сплати заборгованості, а, навпаки, вживає заходів щодо погашення наявного боргу, що підтверджується, зокрема,  сплатою відповідачем суми боргу в розмірі 1  000  000,00 грн. Крім того, господарські операції за спірним договором не можна віднести до категорії комерційних операцій на власний ризик, оскільки відповідач є теплопостачальним підприємством, метою укладання ним спірного договору є забезпечення потреб цивільного населення ( в переважній більшості) тепловою енергією, а отже, можливість розрахунків відповідача з позивачем залежать від надходження до грошових коштів від кінцевих споживачів теплової енергії.
		 
		Суди попередніх інстанцій також врахували збитки, понесені через військову агресію, матеріальний стан як позивача, так і відповідача, та необхідність проведення ремонтних робіт об`єктів (інфраструктури життєзабезпечення населення, в тому числі закладів охорони здоров`я) та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення відповідного клопотання відповідача та відстрочення виконання рішення суду на 9 місяців.
		 
		Отже, враховуючи наведене та встановлені Судом обставини справи, а також правове регулювання спірних правовідносин, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для відстрочення виконання рішення суду відповідно до вимог статті 331 ГПК України.
		 
		Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, не спростовують.
		Натомість скаржник, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, фактично просить суд касаційної інстанції переоцінити докази у справі. Однак саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.
		 
		Ураховуючи те що вирішення питання щодо відстрочення виконання рішення перебуває в межах повноважень господарського суду, який у рішенні навів відповідні та достатні підстави для обґрунтування свого висновку про відстрочення виконання рішення на 9 місяців у цій справі, і в цьому випадку не вбачається, що суд використав свої повноваження з порушенням вимог чинного законодавства або з недотриманням «справедливого балансу» між сторонами, колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про задоволення заяви про можливість часткового задоволення заяви про відстрочення виконання рішення на 9 місяців - до 19.03.2025, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення в оскаржуваній  частині - без змін.
		 
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. 
		Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц.
		 
		Отже, посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування до спірних правовідносин норм статей 2, 15, 331 ГПК України не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 16.01.2020 у справі № 910/1820/19, а тому колегія суддів не вбачає необхідності додаткового формування висновку щодо застосування до спірних правовідносин вказаних скаржником положень ГПК України.
		 
		Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
		 
		У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
		 
		Отже, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у подібних правовідносинах.
		 
		Відповідно, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з такої підстави.
		 
		Інші аргументи касаційної скарги зазначеного не спростовують та не доводять неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до статті 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
		 
		Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		 
		За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, та вагомі доводи, викладені скаржником у касаційній скарзі, що стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		У статті 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами були ухвалені рішення в оскаржуваній частині з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.
		 
		Судовий збір у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції відповідно до вимог статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
		 
		Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Суми» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.06.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.11.2024 у справі № 904/1060/24 - без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий  суддя                                                                         Т. Є. Жайворонок
		Суддя                                                                                                 І. В. Булгакова 
		Суддя                                                                                                 А. А. Ємець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...