Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 713/1153/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 12.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 13.02.2025.
Дата набрання законної сили: 05.02.2025
Номер судового провадження: 61-17202ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		 
		05 лютого 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 713/1153/23
		провадження № 61-17202св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Вижницька міська рада Вижницького району Чернівецької області, ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Одинака О. О., Кулянди М. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вижницької міської ради Вижницького району Чернівецької області (далі - Вижницька міська рада), ОСОБА_2 про скасування рішення про зняття особи із зареєстрованого місця проживання.
		 
		Позов мотивований тим, що 20 квітня 2023 року позивач отримав від Вижницької міської ради повідомлення про зняття його із задекларованого/зареєстрованого місця проживання особи за заявою 
		ОСОБА_2 .
		 
		Вказував, що, знявши його з реєстраційного обліку за місцем постійного проживання, відповідач позбавив його права на житловий сервітут та права проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де він постійно проживає з дня свого народження 
		і дотепер, окрім періоду військової служби.
		 
		Зазначав, що його право на проживання та право бути зареєстрованим за вказаною адресою підтверджене такими судовими рішеннями: рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 жовтня 2018 року 
		у справі № 713/1368/18, постановою Чернівецького апеляційного суду від 
		20 грудня 2018 року, рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 вересня 2019 року у справі № 713/477/18, постановою Верховного Суду від 21 січня 2022 року у справі № 713/477/19 (провадження 
		№ 61-9326св20), в мотивувальній частині якої зазначено: «Верховний Суд, аналізуючи доводи касаційної скарги, оцінює відповідність вимог 
		ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення пропорційності (необхідності у демократичному суспільстві) згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 
		(далі - Конвенція). Припинення права користування ОСОБА_1 , 
		ОСОБА_3 спірним житлом не відповідає такій пропорційності з огляду на те, що домоволодіння на першому АДРЕСА_2 складається з двох будинків, 
		в одному з яких проживають відповідачі; крім спірного, іншого житлового будинку вони не мають». 
		 
		Позивач указував, що, знявши його із зареєстрованого місця проживання та позбавивши житлового сервітуту на право проживання в житловому будинку, відповідачі проігнорували судові рішення, ухвалені іменем України, в яких підтверджено право на житловий сервітут, та по суті позбавили його єдиного житла.
		 
		Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив скасувати рішення Вижницької міської ради Чернівецької області від 20 квітня 2023 року про зняття його з реєстраційного обліку за місцем постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 . 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 05 липня 
		2023 року в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення суду мотивоване правомірністю дій відповідача щодо зняття 
		позивача із зареєстрованого місця проживання, оскільки декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не 
		є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом); жодне рішення суду не скасовує право власності ОСОБА_2 , він 
		є єдиним власником житлового будинку за адресою: 
		АДРЕСА_1 ; оскільки саме власник житлового будинку звернувся до органу реєстрації із заявою про зняття з реєстрації позивача, то введення в Україні воєнного стану не є перешкодою для зняття, оскільки право власності 
		є непорушним, і власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частина друга статті 319 ЦК України).
		 
		Постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 листопада 2023 року, 
		з урахуванням ухвали Чернівецького апеляційного суду від 24 січня 2024 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
		 
		Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 05 липня 
		2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено.
		 
		Визнано незаконним та скасовано рішення Вижницької міської ради Чернівецької області від 20 квітня 2023 року про зняття ОСОБА_1 
		з реєстраційного обліку за місцем його постійного проживання за адресою: 
		АДРЕСА_1 .
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що  ОСОБА_1 був зареєстрований в цьому господарстві з 1992 року на підставі чинних на той час норм законодавства, які надавали йому право користуватись житлом, де було зареєстроване його місце проживання. Наявність у ОСОБА_1 права на користування цим будинком (сервітут) підтверджується рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 жовтня 2018 року 
		у справі № 713/1368/18, постановою Чернівецького апеляційного суду від 
		20 грудня 2018 року, рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 вересня 2019 року у справі № 713/477/18, постановою Верховного Суду від 21 січня 2022 року. Реєстрація місця проживання 
		є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти особу 
		з реєстрації за місцем проживання можна лише за умови втрати нею права користування цим житлом чи у зв`язку з її виселенням (добровільно чи 
		у примусовому порядку).
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		29 листопада 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточненої касаційної скарги просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 листопада 2023 року та залишити в силі рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 05 липня 2023 року.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, незважаючи на пряму норму - статтю 18 Закону України «Про надання публічних (електронних послуг публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», безпідставно застосовує правовий висновок Верховного Суду, який був зроблений у справі за позовом банку до фізичних осіб про визнання осіб такими, що втратили право користування майном, на яке звернено стягнення як на предмет іпотеки, та зняття з реєстраційного обліку. За наявності прямої норми посилання апеляційного суду на наявність житлового сервітуту 
		у позивача є безпідставним.
		 
		Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» у спірних правовідносинах.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		 
		Рух касаційної скарги та матеріалів справи
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 грудня 2023 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу 
		Олійник А. С.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Вижницького районного суду Чернівецької області.
		 
		01 травня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 жовтня 2024 року касаційну скаргу і матеріали справи 
		№ 713/1153/23 передано судді-доповідачу Коротуну В. М.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду. 
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 19 березня 2024 року вказано, що наведені 
		у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Суди встановили, що  ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 .
		 
		ОСОБА_2 є власником житлового будинку 
		АДРЕСА_3 .
		 
		Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 жовтня 
		2018 року у справі № 713/1368/18 за позовом  ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування Вижницької районної державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом виселення в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Постановою Чернівецького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 жовтня 
		2018 року у справі № 713/1368/18 залишено без змін.
		 
		Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, 
		з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що доводи ОСОБА_2 ґрунтуються на припущеннях про створення йому перешкод у користуванні його власністю.
		 
		У справі № 713/1368/18 суди встановили, що згідно із записом 
		в погосподарській книзі № 13, особовий рахунок № НОМЕР_1 , з часу набуття 
		у власність вказаного житлового будинку в ньому був зареєстрований, зокрема, син ОСОБА_1 , 1991 року народження.
		 
		Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 вересня 
		2019 року у справі № 713/477/19 за позовом  ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування Вижницької районної державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив з того, що немає належних доказів укладення між позивачем і ОСОБА_1 договору найму житла, 
		а також доказів того, що дії відповідачів перешкоджають позивачу користуватися та розпоряджатися власністю, а борг за комунальні послуги виник з вини відповідачів.
		 
		Постановою Чернівецького апеляційного суду від 03 червня 2020 року рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 вересня 2019 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення залишено без змін.
		 
		Залишивши без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач належними та допустимими доказами не довів, що відповідачі чинять йому перешкоди у користуванні власністю та є підстави для їх виселення.
		 
		Постановою Верховного Суду від 21 січня 2022 року рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 вересня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 червня 2020 рокузалишено без змін.
		 
		Верховний Суд, аналізуючи доводи касаційної скарги, оцінив відповідність вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення критерію пропорційності (необхідності у демократичному суспільстві) згідно зі статтею 8 Конвенції. Зазначив, що припинення права користування  ОСОБА_1 , ОСОБА_3 спірним житлом не відповідає такій пропорційності з огляду на те, що домоволодіння на 
		АДРЕСА_1 складається з двох будинків, в одному з яких проживають відповідачі;крім спірного житлового будинку, іншого житла вони не мають. 
		 
		Верховний Суд вказав, що інтереси позивача як власника житла не перевищують інтересів  ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_1 проживає у будинку з дитинства, іншого житла у відповідачів немає, крім того, позивач не спростував висновків судів про те, що виселення відповідачів 
		з будинку буде надмірним тягарем для них.
		 
		У справі № 713/477/19 суди встановили, що ОСОБА_2 є власником домоволодіння у 
		АДРЕСА_1 . У цьому господарстві розташовані два будинки. Позивач проживає у житловому будинку під літ. «Б». У житловому будинку під літ. «А»  ОСОБА_1 проживає з народження як член сім`ї позивача, 
		ОСОБА_3 вселилася до будинку після укладення шлюбу із сином позивача. З ними проживають малолітні діти: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
		 
		У справі, що переглядається, суди встановили, що 20 квітня 2023 року до Центру надання адміністративних послуг Вижницької міської ради 
		ОСОБА_2 як власник житла подав заяву про зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), у якій просив зняти ОСОБА_1 із зареєстрованого місця проживання (перебування) за вказаною вище адресою.
		 
		20 квітня 2023 року ОСОБА_1 знято із зареєстрованого місця проживання (перебування) за вказаною адресою, про що йому повідомлено листом від 
		20 квітня 2023 року.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Касаційний суд заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду з таких мотивів.
		 
		Звертаючись до суду з позовом про скасування рішення Вижницької міської ради Чернівецької області від 20 квітня 2023 року, яким позивача знято із реєстраційного обліку за місцем його постійного проживання, ОСОБА_1 вказував на те, що, знявши його із зареєстрованого місця проживання та позбавивши права проживання в житловому будинку, відповідачі проігнорували судові рішення, ухвалені іменем України, в яких підтверджено право позивача на користування спірним житлом, та по суті позбавили його єдиного житла.
		 
		У справі, що переглядається:
		 
		суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив із правомірності дій відповідача щодо зняття позивача із зареєстрованого місця проживання, оскільки декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не 
		є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом); жодне рішення суду не скасовує право власності ОСОБА_2 , він є єдиним власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; оскільки саме власник житлового будинку звернувся до органу реєстрації із заявою про зняття з реєстрації позивача, то введення в Україні воєнного стану не є перешкодою для зняття, позаяк право власності 
		є непорушним, і власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частина дуга статті 319 ЦК України);
		 
		апеляційний суд, задовольняючи позов, зробив висновок, що  ОСОБА_1 був зареєстрований в цьому господарстві з 1992 року на підставі чинних на той час норм законодавства, які надавали йому право користуватись житлом, де було зареєстроване його місце проживання. Наявність у ОСОБА_1 права на користування цим будинком (сервітут) підтверджується рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 31 жовтня 2018 року 
		у справі № 713/1368/18, постановою Чернівецького апеляційного суду від 
		20 грудня 2018 року, рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 27 вересня 2019 року у справі № 713/477/18, постановою Верховного Суду від 21 січня 2022 року. Реєстрація місця проживання 
		є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти особу 
		з реєстрації за місцем проживання можна лише за умови втрати нею права користування цим житлом чи у зв`язку з її виселенням (добровільно чи 
		у примусовому порядку).
		 
		Надаючи оцінку заявленим вимогам в межах доводів позовних вимог, колегія суддів враховує таке.
		 
		Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		З 01 грудня 2021 року набув чинності Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1871-IX), який регулює відносини 
		у сфері надання публічних послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 18 Закону № 1871-IX зняття повнолітньої особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється, зокрема, за заявою власника житла.
		 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 256 затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування).
		 
		Згідно з пунктами 50, 61 цього Порядку підставою зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) за заявою власника житла є подання ним заяви установленої форми згідно 
		з додатком 6, документа, що посвідчує особу (у разі особистого звернення), та документа, що підтверджує право власності на житло, в якому задекларовано/зареєстровано місце проживання (перебування) особи (осіб), що знімається.
		 
		Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється за заявою власника житла без згоди на те зареєстрованої особи.
		 
		Водночас, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказував, що оскаржуваним рішенням порушено його право на житло.
		 
		Надаючи оцінку цим аргументам, Верховний Суд враховує таке.
		 
		У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається 
		в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію 
		і природні якості землі.
		 
		Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. 
		 
		У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
		 
		Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
		 
		Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		 
		У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються 
		в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.
		 
		Згідно з частиною другою статті 150 ЖК України громадяни, які мають 
		у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
		 
		Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
		 
		До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (частина друга статті 64 ЖК України). 
		 
		Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення ЄСПЛу справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, 
		а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
		 
		Концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим законом порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків 
		з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛу справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
		 
		Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
		 
		Надаючи оцінку праву особи на місце реєстрації у житлі, колегія суддів зазначає таке.
		 
		Відповідно до пункту 12 частини першої статті 2 Закону № 1871-IX реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
		 
		Реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою: 
		 
		1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом;
		 
		2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою;
		 
		3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб 
		у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках (стаття 3 Закону № 1871-IX).
		 
		Результат аналізу мети реєстрації місця проживання особи дозволяє зробити висновок, що така юридична дія необхідна особі для реалізації її конституційних прав, які залежать від місця реєстрації особи, а тому зняття її з місця реєстрації, зокрема за заявою власника нерухомого майна, свідчить про порушення її прав, зокрема й цивільних, які підлягають захисту 
		в судовому порядку.
		 
		Встановивши, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в спірному будинку з народження як член сім?ї власника спірного будинку, іншого житла не має, врахувавши висновки судів, зроблені у справах № 713/1368/18 
		і № 713/477/19 щодо пропорційності втручання у право нажитлозгідно зі статтею 8 Конвенції, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову, оскільки відновлення місця реєстрації позивача буде відповідати її меті і забезпечить реалізацію позивачем наданих йому конституційних прав, які залежать від місця реєстрації особи.
		 
		Ураховуючи наведене, слід зробити висновок, про те, що вирішуючи спір 
		у цій категорії справ, де предметом розгляду є рішення органу щодо зняття особи із зареєстрованого місця проживання, для правильного застосування норм матеріального права, з урахуванням законності та справедливості 
		і з огляду те, що саме на суд покладено обов?язок з?ясування всіх фактичних обставин справи, судовій оцінці підлягає не лише законність 
		рішення органу, яким знято особу із зареєстрованого місця проживання, 
		а й право особи бути зареєстрованою у житлі, в якому вона має право на проживання. Вказане, у свою чергу, спрятиме меті реєстрації місця проживання (перебування) особи та забезпечить відновлення (у разі порушення) її конституційних прав у соціальній сфері життя, оскільки відсутність в особи зареєстрованого місця проживання (а у справі, що 
		є предметом касаційного перегляду, позивач зареєстрований у спірному будинку з народження) матиме безумовний вплив на його соціальне існування. Також судовій оцінці підлягає і стаття 8 Конвенції в контексті втручання у право особи на повагу до житла, складовою якого є і право бути зареєстрованим у житлі.
		 
		Разом з тим у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2024 року у справі № 127/21333/22 (провадження № 61-13014св23) за позовом  ОСОБА_7 до Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради, треті особи: ОСОБА_8 , АТ КБ «ПриватБанк», про визнання незаконними рішення і дії Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради щодо зняття ОСОБА_7 з реєстрації місця проживання касаційний суд погодився 
		з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з огляду на подання ОСОБА_8 документів, необхідних для зняття ОСОБА_7 
		з реєстрації місця проживання, що свідчить про відсутність порушень 
		з боку Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради при прийнятті рішення від 18 серпня 2022 року про зняття ОСОБА_7 
		із зареєстрованого місця проживання, яке прийнято за заявою власника квартири.
		 
		Водночас у справі № 127/21333/22 суди установили, що «у справі 
		№ 127/17899/21 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7 , третя особа - ОСОБА_9 , про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселенняпостановою Вінницького апеляційного суду від 30 березня 
		2022 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 20 червня 2022 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у вказаній справі, суди виходили із того, що ОСОБА_7 ставиться до спірного жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, не втратила бажання користуватися ним у подальшому, і дії відповідача не свідчать про втрату з її боку інтересу до спірного житла.
		 
		Суди дійшли висновку, що існують достатні і тривалі зв`язки відповідача 
		з конкретним місцем проживання - квартирою 
		АДРЕСА_4 , що у розумінні статті 8 Конвенції охоплюється поняттям «житло».
		 
		Також враховано, що доказів наявності у ОСОБА_7 іншого житла на праві власності немає».
		 
		При цьому оцінки пропорційності втручання у право особи на повагу до свого житла відповідно до статті 8 Конвенції суди у справі № 127/21333/22 (касаційне провадження № 61-13014св23) не надали.
		 
		Суди розглянули справу № 127/21333/22, надавши оцінку лише правомірності прийняття Департаментом адміністративних послуг Вінницької міської ради рішення про зняття особи із зареєстрованого місця проживання, проте не врахували і не надали оцінки власне самому праву особи на реєстрацію місця проживання в контексті конституційних прав, які залежать від такої реєстрації, що може призвести до їх обмеження.
		 
		Право власника знімати із зареєстрованого місця проживання інших осіб не 
		є абсолютним і не може порушувати права осіб, що на законних підставах проживають у спірному житлі. Інший підхід до тлумачення прав власників житла в такій категорії спорів може спричинити масове порушення прав, 
		в тому числі і членів сім?ї власника, другого з подружжя, батьків, дітей та інших осіб, які на законних підставах проживають та використовують свою реєстрацію місця проживання у різних сферах життєдіяльності.
		 
		За результатом аналізу справи № 127/21333/22 (касаційне провадження 
		№ 61-13014св23) можна зробити висновок, що фактичні обставини справи, яка переглядається, і фактичні обставини справи № 127/21333/22 (касаційне провадження № 61-13014св23) є подібними, а саме: наявні тривалі зв?язки позивачів з місцем проживання, з реєстрації в якому в подальшому оскаржуваними рішеннями їх було знято, і немає доказів наявності 
		у позивачів іншого житла.
		 
		Врахувавши подібність справи, яка переглядається, із справою 
		№ 127/21333/22, колегія суддів зазначає таке.
		 
		Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, від 11 квітня 
		2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 
		2013 року).
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» («Brumarescu v. Romania», заява № 28342/95, 
		п. 61).
		 
		Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає не тільки виконуваність судових рішень, а й стабільність правового регулювання. Завданням правозастосовчої практики є, серед іншого, формування такого застосування норм права, яке забезпечує рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права, що поліпшує громадське сприйняття справедливості, а також підвищує довіру до відправлення правосуддя.
		 
		Завжди існуватиме потреба у роз`ясненні нечітких норм або тих, що потребують пристосування до обставин, що змінюються. Багато законів неминуче сформульовані у термінах, що тією чи іншою мірою є нечіткими, 
		і тлумачення й застосування яких є питанням практики. Функція здійснення правосуддя, закріплена за судами, полягає саме у подоланні сумнівів щодо тлумачення, що залишаються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, п. 65).
		 
		Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду 
		у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		 
		Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може призвести до порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції.
		 
		З урахуванням викладеного колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування відповідних положень Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2024 року у справі № 127/21333/22 (провадження 
		№ 61-13014св23), сформулювавши висновок про те, що, вирішуючи спір 
		у цій категорії справ, де предметом розгляду є рішення органу щодо зняття особи із зареєстрованого місця проживання, для правильного застосування норм матеріального права, судовій оцінці підлягає не лише законність 
		рішення органу, яким знято особу із зареєстрованого місця проживання, 
		а й право особи бути зареєстрованою у житлі, в якому вона має право на проживання. Вказане, у свою чергу, спрятиме меті реєстрації місця проживання (перебування) особи та забезпечить відновлення (у разі порушення) її конституційних прав у соціальній сфері життя, оскільки відсутність в особи зареєстрованого місця проживання (а у справі, що 
		є предметом касаційного перегляду, позивач зареєстрований у спірному будинку з народження) матиме безумовний вплив на його соціальне існування. Також судовій оцінці підлягає і стаття 8 Конвенції в контексті втручання у право особи на повагу до житла, складовою якого є і право бути зареєстрованим у житлі.
		 
		Згідно з частиною другою статті 403 ЦПК України та з урахуванням наведеного є підстави для передання справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Справу № 713/1153/23 за позовом  ОСОБА_1 до Вижницької міської ради, ОСОБА_2 про скасування рішення про зняття особи із зареєстрованого місця проживання за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 листопада 2023 року передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська        Судді: А. Ю. Зайцев         Є. В. Коротенко         В. М. Коротун         М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...