Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 639/4094/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 12.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 13.02.2025.
Дата набрання законної сили: 10.02.2025
Номер судового провадження: 61-4191ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА                                                                                                      
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 лютого 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 639/4094/15
		провадження № 61-4191св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі:  ОСОБА_2 , Харківська міська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Харківської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування та витребування його з чужого незаконного володіння
		 
		за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 травня 2017 року у складі судді Труханович В. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Лобова О. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті її діда ОСОБА_9 та батька - ОСОБА_10 , витребувати вказаний житловий будинок з незаконного володіння           ОСОБА_2 ; визнати недійсним рішення 42-ї сесії Харківської міської ради                    6-го скликання від 23 вересня 2015 року № 200/15 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» (далі - рішення Харківської міської ради від 23 вересня 2015 року № 200/15) у частині передання                ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,0558 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності від 13 листопада 2015 року, індексний номер 47551239, на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , площею 0,0558 га.
		 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав її дідові ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Після смерті діда спадщину прийняли його дружина  ОСОБА_3 , його син ОСОБА_10 (батько позивачки) та мати ОСОБА_11 .
		 
		ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		 
		Після смерті ОСОБА_10 позивачка як донька спадкодавця прийняла спадщину шляхом подання заяви до нотаріальної контори.
		 
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 лютого 2008 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 визнано за ОСОБА_12 - племінником власника, сином його брата ОСОБА_13 .
		 
		На підставі договору купівлі-продажу від 29 березня 2008 року, право власності на спірний житловий будинок перейшло до ОСОБА_8 .
		 
		Згідно з договором купівлі-продажу від 12 квітня 2008 року, право власності на спірний житловий будинок перейшло від ОСОБА_8 до ОСОБА_7 .
		 
		За договором купівлі-продажу від 20 травня 2008 року, право власності на житловий будинок перейшло від ОСОБА_7 до ОСОБА_6 .
		 
		За договором купівлі-продажу від 11 лютого 2015 року право власності на                           1/2 частину цього житлового будинку перейшло від ОСОБА_6 до ОСОБА_5 .
		 
		За договором купівлі-продажу від 11 лютого 2015 року право власності на                               1/2 частину цього житлового будинку перейшло від ОСОБА_6 до                        ОСОБА_2 .
		 
		За договором дарування від 12 лютого 2015 року право власності на 1/2 частину цього житлового будинку перейшло від ОСОБА_5 до ОСОБА_2 .
		 
		Таким чином, власником житлового будинку АДРЕСА_1 на Карачівському шосе зараз                       є ОСОБА_2 .
		 
		Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 лютого 2009 року у справі    № 2-352/2009 скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Харкова                                       від 25 лютого 2008 року.
		 
		Спадщину після смерті її діда - власника спірного житлового будинку ОСОБА_9 прийняв її батько ОСОБА_10 , а після смерті батька спадщину прийняла вона.
		 
		Отже, з ІНФОРМАЦІЯ_4 року, з дня відкриття спадщини після смерті ОСОБА_10 , спадщина, зокрема спірний житловий будинок, належить позивачці.
		 
		ОСОБА_12 набув право власності на спадкове майно, а потім і розпорядився ним, не маючи на це законних підстав.
		 
		Спадкове майно вибуло з володіння позивача поза її волею. Усі подальші правочини із відчуження спірного майна є нікчемними, а позивачка має право витребувати своє майно у теперішнього власника ОСОБА_2 .
		 
		У зав`язку з цим позивачка просила позов задовольнити.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Жовтневий районний суд м. Харкова рішенням від 12 травня 2017 року позов         ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на 1/3 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_10 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 . В іншій частині позову відмовив. 
		 
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними. Суд виходив з того, що є підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності у порядку спадкування за законом на 1/3 частину спірного житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель після смерті ОСОБА_10 . Інші вимоги суд вважав недоведеними та необґрунтованими. При цьому суд зазначив, що вимоги позову про витребування майна є не належним способом захисту у спірних правовідносинах.
		 
		Враховуючи, що станом на 23 вересня 2015 року єдиним власником спірного будинку була ОСОБА_2 , суд дійшов висновку, що рішення Харківської міської ради про передання у її власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), було прийнято у межах повноважень.
		 
		Жовтневий районний суд м. Харкова додатковим рішенням від 29 серпня 2017 року доповнив резолютивну частину рішення Жовтневого районного суду м. Харкова                  від 12 травня 2017 року та вказав, що судові витрати, які сплачені ОСОБА_1                       у загальній сумі 2 676,50 грн, необхідно залишити за позивачем.
		 
		Суди розглядали справу неодноразово.
		 
		Харківський апеляційний суд постановою від 11 серпня 2020 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 травня 2017 року в частині витребування 1/3 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та                           в частині скасування рішення Харківської міської ради від 23 вересня 2015 року                         № 2000/15 і виданого на його підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно скасував. Витребував у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Скасував рішення Харківської міської ради від 23 вересня 2015 року № 2000/15 і видане на його підставі свідоцтво про право власності на нерухоме майно. В іншій частині рішення суду залишив без змін.
		 
		Верховний Суд постановою від 03 червня 2021 року касаційну скаргу  ОСОБА_2 задовольнив частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Верховний Суд мотивував постанову тим, що апеляційний суд розглянув справу без повідомлення ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.
		 
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		 
		Полтавський апеляційний суд постановою від 22 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова                від 12 травня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування 1/3 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та скасування рішення Харківської міської ради від 23 вересня 2015 року № 2000/15                     і виданого на його підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно скасував та ухвалив у цій частині нове рішення, яким позов задовольнив. Витребував у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/3 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Скасував рішення Харківської міської ради                     від 23 вересня 2015 року № 2000/15 і видане на його підставі свідоцтво про право власності на нерухоме майно. В іншій частині рішення суду залишив без змін.
		 
		Апеляційний суд мотивував постанову тим, що місцевий суд правильно виходив                     з того, що є підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/3 частину спірного житлового будинку в порядку спадкування за законом після                          ОСОБА_10 . Водночас апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про безпідставність вимоги позивачки в частині визнання за нею права власності на іншу частину спірного житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті її діда ОСОБА_9 , оскільки судовим рішенням Апеляційного суду Харківської області від 19 березня 2014 року, яке набрало законної сили, встановлено, що спадкоємцями померлого ОСОБА_9 є його дружина, син, та матір, які спадщину прийняли, однак належним чином не оформили. Будь-яких доказів про те, що ОСОБА_10 , батько позивачки, після якого вона успадкувала належну йому 1/3 частину спірного будинку, прийняв спадщину після                               ОСОБА_11 , а саме 1/3 частини будинку, матеріали справи не містять. Також не доведено набуття права власності позивачки за набувальною давністю на                       1/3 частину спірного будинку, яка належала ОСОБА_3 .
		 
		Таким чином, ОСОБА_1 є власником 1/3 частини житлового будинку в порядку спадкування за законом після ОСОБА_10 , однак ОСОБА_12 відчужив це майно поза її волею. З огляду на це суд дійшов висновку, що вимоги позивачки про витребування належного їй майна є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		 
		Також апеляційний суд зазначив, що, вирішуючи вимоги, які стосуються земельної ділянки, місцевий суд не врахував, що власником 1/3 частини житлового будинку           з відповідною частиною надвірних будівель є позивачка, а тому передання                       у власність земельної ділянки під будівництво та для його обслуговування лише на користь одного із співвласників порушує права іншого.
		 
		З огляду на це суд вважав, що є підстави для скасування рішення Харківської міської ради від 23 вересня 2015 року № 2000/15 та видане на його підставі свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
		 
		Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
		 
		У березні 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 травня 2017 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказувала те, що справу розглянуто за відсутності ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які не були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України); суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що за наявності інформації про зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , розміщення на офіційному вебсайті судової влади України судової повістки-повідомлення про призначення справи до розгляду відповідно до статті 128 ЦПК України не є належним повідомленням відповідача про дату, час і місце судового засідання. Також скарга містить доводи про те, що апеляційний суд розглянув справу без участі інших відповідачів, зокрема ОСОБА_3 , які не були належним чином повідомлені про розгляд справи.
		 
		Оскільки ОСОБА_2 не була повідомлена про дату розгляду справи, вона була позбавлена можливості заявити клопотання про застосування позовної давності та про виклик експерта для надання пояснень з приводу складеного висновку від 20 листопада 2019 року № 22348.
		 
		Суди не звернули уваги на те, що 1/3 частина спірного будинку не виділена в натурі, а тому виключається можливість витребування такого майна із чужого незаконного володіння.
		 
		Крім того, суди не врахували, що позивачка не надала доказів відмови їй у видачі свідоцтва про право власності у зв`язку з відсутністю правовстановлювальних документів, а тому її звернення до суду з позовом є передчасним.
		 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		 
		26 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи 
		 
		Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_14 є онукою ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме: на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Згідно з довідкою П`ятої Харківської державної нотаріальної контори надійшли заяви про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_9 від дружини спадкодавця - ОСОБА_3 , сина спадкодавця - ОСОБА_10 , матері спадкодавця - ОСОБА_11 . Крім того, заяву про прийняття спадщини за заповітом подав племінник спадкодавця, ОСОБА_12 .
		 
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 30 листопада 1990 року заповіт від 26 листопада 1987 року, складений від імені ОСОБА_9 на ім`я ОСОБА_12 , був визнаний недійсним.
		 
		Спадкоємці ОСОБА_9 - дружина ОСОБА_3 , син ОСОБА_10 , матір ОСОБА_11 - прийняли спадщину, однак належним чином не оформили.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_11 .
		 
		З відповіді П`ятої Харківської державної нотаріальної контори від 06 листопада      2015 року № 3393/01-16 відомо, що після померлої ОСОБА_11 , згідно                                       з алфавітними книгами обліку спадкових справ та книгами обліку і реєстрації спадкових справ П`ятої Харківської державної нотаріальної контори, заяви про прийняття та про відмову від прийняття спадщини не подавалися, спадкова справа не заводилася.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_10 . 
		 
		З відповіді П`ятої Харківської державної нотаріальної контори від 06 листопада        2015 року № 3393/01-16 відомо, що після померлого ОСОБА_10 була заведена спадкова справа № 268/2005, з якої встановлено, що після смерті ОСОБА_10 , який за життя проживав на АДРЕСА_2 , із заявою про прийняття спадщини звернулася його донька ОСОБА_14 .
		 
		01 квітня 2008 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_10 . Спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складається з 1/4 частини квартири АДРЕСА_3 .
		 
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 лютого 2008 року право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1  було визнано за ОСОБА_12 - племінником власника, сином його брата                         ОСОБА_13 .
		 
		На підставі договору купівлі-продажу від 29 березня 2008 року право власності на спірний житловий будинок перейшло до ОСОБА_8 .
		 
		На підставі договору купівлі-продажу від 12 квітня 2008 року власником спірного будинку став ОСОБА_7 . 
		 
		За договором купівлі-продажу від 20 травня 2008 року новим власником спірного житлового будинку став ОСОБА_6 , який 11 лютого 2015 року продав                                1/2 частину спірного будинку ОСОБА_5 , а іншу 1/2 частину будинку - ОСОБА_2 .
		 
		Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 лютого 2009 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 лютого 2008 року було скасовано.
		 
		12 лютого 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_2 набула право власності на                            1/2 частину спірного будинку, таким чином ставши єдиною власницею спірного житлового будинку.
		 
		Рішенням Харківської міської ради від 23 вересня 2015 року № 200/15 ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,0558 га, кадастровий номер 6310137900:10:037:0002, яка належить територіальній громаді м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		13 листопада 2015 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,0558 га, що за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23 серпня 2018 року у цій справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання: «Чи є домоволодіння літ. «З-2» загальною площею 97,6 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , новим будівництвом або воно є реконструкцією домоволодіння літ. «А-1» загальною площею 58,0 кв. м за вказаною адресою?».
		 
		З висновку експертів Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса від 20 листопада 2019 року № 22348 відомо, що житловий будинок літ. «З-2» загальною площею 97,6 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є реконструкцією житлового будинку літ. «А-1» загальною площею 58,0 кв. м, що належав до домоволодіння на АДРЕСА_1 .
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                 є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті,         є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що судові рішення оскаржені в частині задоволених позовних вимог, а тому переглядаються лише в цій частині. 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		 
		Спірні правовідносини стосуються захисту прав позивачки на спадкове майно                           (житловий будинок), яке залишилось після смерті її батька  ОСОБА_10 , право власності на яке набуте за рішенням суду, яке в подальшому скасоване. У період чинності рішення суду та після його скасування спірний будинок був неодноразово відчужений на користь інших осіб за цивільно-правовими угодами. Крім того, позивачка доводить своє право на земельну ділянку, розташовану під спірним будинком, яку приватизувала кінцева набувачка.
		 
		Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
		 
		Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності (частина перша статті 386 ЦК України).
		 
		Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		 
		Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		 
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
		 
		Згідно з частинами другою, третьою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
		 
		Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
		 
		Згідно з частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
		 
		Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
		 
		Суди попередніх інстанцій встановили, що  ОСОБА_1 є дочкою та спадкоємицею ОСОБА_10 , після смерті якого була заведена спадкова справа № 268/2005.
		 
		Також встановлено, що спадковою масою є, зокрема, 1/3 частина житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 25 лютого 2008 року було визнано за ОСОБА_12 , однак це рішення в подальшому було скасоване.
		 
		В період чинності рішення суду та після його скасування спірний будинок був неодноразово відчужений на користь інших осіб за цивільно-правовими угодами.
		 
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
		 
		Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно з чужого незаконного володіння,                             а з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, також і від його добросовісного набувача.
		 
		Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		 
		Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).
		 
		Власник, з дотриманням норм статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не                                          є ефективним способом захисту права власника.
		 
		Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду                            від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.
		 
		У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих                           і достатніх доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня                            2020 року у справі № 910/1809/18).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі                          № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначено, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення.
		 
		Суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для звернення позивачки до суду з цим позовом стала перереєстрація на користь третіх осіб права власності спірного будинку, право на 1/3 частину якого вона набула у порядку спадкування після смерті її батька. 
		 
		Встановивши, що право власності на спірний будинок було визнано за          ОСОБА_12 на підставі рішення, яке в подальшому скасовано, суди дійшли правильного висновку, що ОСОБА_12 не мав права на відчуження цього майна,      а тому на користь позивачки, яка прийняла спадщину в установлений законом строк, підлягає витребуванню 1/3 частину спірного будинку.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі                         № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) вказано, що: «належна позивачці                           1/2 частки нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки,                         є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.[...] Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного                                   у постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня                    2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у постановах                від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі».
		 
		В спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України (див. правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12)).
		 
		З огляду на зазначене безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що                         1/3 частина спірного будинку не виділена в натурі, а тому виключається можливість витребування такого майна із чужого незаконного володіння.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що позивачка не надала доказів відмови у видачі їй свідоцтва про право власності у зв`язку з відсутністю правовстановлювальних документів, а тому її звернення до суду з позовом є передчасним, обґрунтовано спростував суд з посиланням на те, що позивачка не має можливості оформити                    в нотаріальній конторі спадкові права після смерті батька, оскільки немає правовстановлювальних документів на спадкове майно, а також власником спірного житлового будинку є ОСОБА_2 .
		 
		Посилання в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_2 була позбавлена можливості заявити клопотання про застосування позовної давності, не заслуговують на увагу, оскільки ні під час розгляду справи в місцевому суді                              (у відзиві на позовну заяву, письмовій промові у судових дебатах), ні під час апеляційного розгляду (в апеляційній скарзі) ОСОБА_2 не скористалася таким правом.
		 
		Також необґрунтованими є і посилання відповідачки про неможливість подання клопотання про виклик експерта для надання пояснень з приводу складеного висновку від 20 листопада 2019 року № 22348 з огляду на те, що розгляд справи          у суді апеляційної інстанції тривав кілька років, а тому вона мала достатньо часу для заявлення такого клопотання, однак ним не скористалася.
		 
		Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення заявниці апеляційним судом про час і місце розгляду справи.
		 
		Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи;                   3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
		 
		З матеріалів справи відомо, що апеляційний суд надсилав ОСОБА_2 судові повістки-повідомлення за адресою зареєстрованого її місця проживання ( АДРЕСА_1 ), ця адреса зазначена нею в апеляційній та касаційній скаргах.
		 
		Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 11 січня та 22 лютого 2024 року, адресовані ОСОБА_2 повернулась до апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (аркуші справи 39, 47 зворот, 57,                            70 зворот, том 7). 
		 
		ОСОБА_2 іншої адреси проживання (листування), крім тієї, яка зазначена в апеляційній скарзі, суду не повідомила, а тому відповідно до норм статті 128 ЦПК України вважається такою, що повідомлена про дату, час і місце судового засідання.
		 
		Верховний Суд також зауважує, що ОСОБА_2 є особою, яка ініціювала судовий розгляд (подала апеляційну скаргу), тому на неї поширюється обов`язок         з розумним інтервалом часу цікавитися провадженням у її справі.
		 
		За таких обставин додаткове розміщення апеляційними судом на офіційному вебсайті судової влади України судової повістки-повідомлення про призначення справи до розгляду не свідчить про порушення ним процесуальних норм, а лише вказує на вжиття ним усіх можливих заходів щодо повідомлення учасників про розгляд справи. 
		 
		Таким чином, аргументи касаційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суд розглянув справу за відсутності                           ОСОБА_3 , яка не була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, також не заслуговують на увагу.
		 
		Згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
		 
		ОСОБА_3 касаційну скаргу на рішення судів попередніх інстанцій не подавала, а тому у суду касаційної інстанції немає підстав для застосування зазначеної норми за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
		 
		Верховний Суд враховує, що касаційна скарга не містить доводів про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при розгляді вимог про скасування рішення Харківської міської ради від 23 вересня 2015 року № 2000/15 та виданого на його підставі свідоцтва.
		 
		З огляду на вказане Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів                     у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Судові рішення в оскаржуваній частині відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		 
		Оскільки дію рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 травня                          2017 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2024 року, у зв`язку із залишенням цих судових рішень без змін їх дію необхідно поновити.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 травня 2017 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
		 
		Поновити дію рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 травня                        2017 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,                    є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		Судді:А. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...