Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/13928/21-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо прав інтелектуальної власності, з них:; щодо авторських прав.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.02.2025.
Дата набрання законної сили: 05.02.2025
Номер судового провадження: 61-7427ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		05 лютого 2025 року                                 
		м. Київ                                                               
		 
		справа № 757/13928/21-ц
		 
		провадження № 61-7427св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),  
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 рокуу складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Немировської О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про порушення авторського права та стягнення компенсації.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що їй на підставі права власності (авторського права) належить концептуальна колекція творів « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка створювалась правовласницею у графічній формі                                 в рамках творчої майстерні «Український ренесанс» у період з 2004 по 2014 роки.
		 
		Вказувала, що закріпленням її авторства та творчого внеску при створенні збірки                    в рамках проекту є зареєстроване Державною службою інтелектуальної власності України на її ім`я свідоцтво № НОМЕР_1 про реєстрацію авторського права на твір             від 29 грудня 2014 року « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Також доказом закріплення авторства                                        є опублікування знаку «копірайт», відомостей про автора та контактні дані у порядку, встановленому статтею 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
		 
		Зазначала, що у травні 2018 року вона зафіксувала факти використання відповідачкою в якості ілюстрації до оголошень про продаж товарів на ресурсах:  ІНФОРМАЦІЯ_3  та ІНФОРМАЦІЯ_4 видозміненої графічної форми твору «ІНФОРМАЦІЯ_5 », що є частиною твору « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (« ІНФОРМАЦІЯ_11 »).
		 
		Так, згідно з висновком судового експерта Петренка С. А. від 12 квітня 2019 року              № 31-01 за результатами судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності об`єктами авторського права ОСОБА_1 є:
		Твір № 1 - твір утилітарного призначення, значок нагрудний «ІНФОРМАЦІЯ_12», - «Значок: Прапор малий, 0.8х1.2 см латунь, травлення, емаль, позолота (585 проба) нікелювання, хромування або покриття силіконовим композитом» має мініатюрний розмір 8х12 мм, хвилеподібну верхню та нижню сторони, золотисте обрамленням по контуру, а також золотисту хвилеподібну лінію поділу кольорів, випуклу поверхню, що утворюється завдяки оптичному ефекту покривних матеріалів. Гармонійне поєднання таких складових елементів, з урахуванням співвідношення пропорцій частин та кольору, як мініатюрний розмір, золотисте обрамленням по контуру, а також золотиста хвилеподібна лінія поділу кольорів, випукла поверхня, що утворюється завдяки оптичному ефекту покривних матеріалів, у сукупності є нюансом виробу, його оригінальною творчою складовою.
		Твір № 2 - художній твір образотворчого мистецтва « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». В експертному висновку зазначено таке:
		«Окремі складові частини збірки творів під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та власні назви деяких з них, є об`єктами авторського права (авторства ОСОБА_1 ), які можуть використовуватися самостійно. Твір під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (коротка назва « ІНФОРМАЦІЯ_11 ») є оригінальним та таким, що створений творчою працею автора ОСОБА_1 ».
		 
		Вказувала, що відповідачка, усвідомлюючи, що в кожного твору є творець та маючи у відритому доступі безперешкодний доступ до твору, знала про існування автора твору або не могла не знати, але не зв`язалася з правовласником чи його представником для узгодження питань щодо умов використання об`єктів інтелектуальної власності.
		 
		Посилалася на те, що дозвіл на використання об`єкта авторського права відповідачка не отримала, авторську винагороду від прибутку не нарахувала, назви об`єктів авторства, вихідні дані та ім`я автора не зазначила.
		 
		Ураховуючи наведене,  ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідачки на свою користь компенсацію у розмірі 80 мінімальних заробітних плат, що складає                    480 000 грн за вісьмома фактами використання її об`єкта авторського права «Значок «Прапор двоколірний з тризубом жовтого та блакитного кольору».
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 травня 2022 року                 у складі судді Волкової С. Я., з урахуванням ухвали Печерського районного суду                    м. Києва від 21 грудня 2023 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 480 000 грн компенсації за порушення майнових авторських прав.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутність у відповідачки,                     як особи, що використовує та здійснює багаторазове відтворення через соціальні мережі видозміненої графічної форми твору «ІНФОРМАЦІЯ_5 », що є частиною твору « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (« ІНФОРМАЦІЯ_11 »), створеного ОСОБА_1 та є об`єктом її авторського права, дозволу на використання твору, свідчить про порушення відповідачкою майнових авторських прав ОСОБА_1 .
		 
		Оскільки позивачкою належними та допустимими доказами підтверджено, що  ОСОБА_2 порушено її майнові права, як суб`єкта авторського права шляхом вчинення дій, які були порушенням такого права, районний суд дійшов висновку про те, що авторські права ОСОБА_1 підлягають захисту шляхом стягнення                                  з відповідачки на її користь 480 000 грн компенсації.
		 
		У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 травня 2022 року.
		 
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року,                                 з урахуванням ухвали Печерського районного суду м. Києва від 28 грудня 2023 року про виправлення описки, у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 травня 2022 року відмовлено.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
		Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 травня 2022 року скасовано.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 7 200 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.
		 
		Скасовуючи судове рішення та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів авторського права на графічну форму твору «ІНФОРМАЦІЯ_5 », тому посилання позивачки на порушення її авторських прав є безпідставним.
		 
		Апеляційний суд зазначив, що збірка творів « ІНФОРМАЦІЯ_7 »)» є збірником творів з багатьох об`єктів у розумінні пункту 15 статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), тому додана позивачкою копія свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір від 29 грудня 2014 року № НОМЕР_1 на збірник сама по собі не свідчить про авторство на твори, що входять до них як складові частини, зокрема, на графічну форму твору «ІНФОРМАЦІЯ_5 » як частини збірника.
		 
		Суд апеляційної інстанції вважав, що висновок експертного дослідження                                      від 12 квітня 2019 року № 31-01, зроблений на замовлення позивачки майже за два роки до звернення до суду з вказаним позовом, із застереженням експерта про те, що вся надана на дослідження інформація прийнята ним як достовірна та спеціально не перевірялася, не може беззаперечно свідчити про авторство                 ОСОБА_1 на твори, що входять до них, як складові частини, зокрема, на графічну форму твору «ІНФОРМАЦІЯ_5 » як часини збірника.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року скасувати та залишити в силі заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 травня 2022 року.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У травні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду                            у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду                                          від 03 червня 2024 року заявнику поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, а касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
		 
		У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2025 року справу призначено до розгляду.
		 
		 
		 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає положенням статей 263-265 ЦПК України                               та підлягає скасуванню. Вважає, що суд апеляційної інстанцій не перевірив усіх доказів на підтвердження її авторства, детального опису і авторського твору реалізованого відповідачкою значка « ІНФОРМАЦІЯ_5 » та не дав оцінку усім наданим доказам.
		 
		Зазначає, що з урахуванням принципу матеріально-правової презумпції авторства спростувати факти порушення повинна була саме відповідачка як особа, яка, на думку автора, порушила її авторські права.
		 
		На думку заявника, суд апеляційної інстанції, у порушення вимог статтей 284, 287, 288 ЦПК України, наділив відповідачку правом повторного перегляду заочного рішення. При тому, що суд першої інстанції в ухвалі від 23 листопада 2023 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення вже надав оцінку відсутності доказів, що свідчать про поважність причин неявки                                 в судове засідання та (або) неповідомлення їх суду, а також причин неподання відзиву.
		 
		Крім того, апеляційний суд не врахував, що вона була позбавлена можливості подати заяву про зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки перебуває на тимчасово окупованій території у м. Нова Каховка Херсонської області, де ведуться активні бойові дії. При цьому з огляду на принципи диспозитивності та змагальності, суд не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу,           з власної ініціативи.
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 922/2464/17, від 20 червня 2018 року                           у справі № 755/14110/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц,                       від 03 червня 2020 року у справі № 686/22409/17-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 569/12278/16-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 808/1849/18, від 11 листопада 2021 року у справі № 910/7520/20, що передбачено пунктом 1 частини другої                    статті 389 ЦПК України.
		 
		Також підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У липні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Пащенко П. М. подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції. Вважає оскаржувану постанову апеляційного суду такою, що відповідає вимогам статей 263-265 ЦПК України.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 є автором твору « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (« ІНФОРМАЦІЯ_11 »), що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір                             № НОМЕР_1 , зареєстрованого Державною службою інтелектуальної власності України 29 грудня 2014 року (том 1, а. с. 32 зворот). 
		 
		Відповідно до висновку експерта від 12 квітня 2019 року № 31-01 за результатами судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності, складеного судовим експертом Петренком С. А., на замовлення ОСОБА_1 , об`єктом дослідження були: твір « ІНФОРМАЦІЯ_2 », складові частини збірки творів під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 »: ІНФОРМАЦІЯ_8 х 12 мм, Прапори 16 х 24 мм, Щити та тризуби 6 х 9 мм, 11 х АДРЕСА_1 х 14 мм,  14 х 15 мм, Кулони, підвіски, сережки 10 х 10 мм, 16 х 16 мм, 18 х 18 мм, 18 х 25 мм, 24 х 36 мм, і на вирішення якого були поставлені питання: чи є складові частини збірки творів « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (« ІНФОРМАЦІЯ_11 ») об`єктами інтелектуальної власності автора ОСОБА_1 , є окремими частинами твору, які можуть використовуватися самостійно, а саме: Значки у формі Прапорця 8 х 12 мм, Значки у формі Прапора 16 х 24 мм, значки у формі Щита з тризубцем 6 х 9 мм,                          1 х 16 мм,   12 х 18 мм, 22 х 32 мм, Значки у формі Сердечка 13 х 14 мм та 14 х 15 мм, Кулони, підвіски 18 х 18 мм, 18 х 25 мм, Сережки 18 х 18 мм, Власна назва згідно каталогу реєстрації: 04.5 - «Серце патріота»; чи є твір під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (« ІНФОРМАЦІЯ_11 ») оригінальним та таким, що створений творчою працею автора ОСОБА_1 , твір під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » є оригінальним та таким, що створений творчою працею автора ОСОБА_1 (том 1, а. с. 47-88).
		 
		Експерт у висновку від 12 квітня 2019 року № 31-01 зазначив, що твір підлягає охороні незалежно від його культурного або утилітарного призначення. Це питання набуває особливої цікавості щодо творів мистецтва або прикладних наук, що використовується у торгівлі або промисловості. Факт того, що рисунок або інший художній твір були виконані для задоволення потреб промисловості або торгівлі не позбавляє їх правової охорони авторським правом, та експерт зазначив, що, виходячи із наданих на дослідження матеріалів, очевидно, що об`єкти, які містяться на зображеннях збірки творів і які є її складовими: за матеріалами - виготовлені                   з металу; за технікою виконання - вкриті/емаллю мають позолоту, хромування, нікелювання або покриття силіконовим композитом; за функціональними ознаками їх використання є прикрасами та нагрудними значками; за своєю видовою належністю є творами ужиткового мистецтва; щодо наявності об`єктивної форми усі складові частини збірки творів мають об`єктивну форму свого існування, та                              у висновку зазначив, що правова охорона розповсюджується не тільки на увесь твір, а також на його окремі частини, якщо вони відповідають умовам охороноздатності. При дослідженні складових частин збірки творів експертом зроблено висновок, що до неї входять як об`єкти авторського права, так і об`єкти, які не підлягають авторсько-правовій охороні. Між тим окремі складові частини збірки творів під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та власні назви деяких з них є об`єктами авторського права (авторства ОСОБА_1 ), які можуть використовуватись самостійно, а саме: Значки Частини 2 Збірки: « ІНФОРМАЦІЯ_9 », що містить наступний опис: ІНФОРМАЦІЯ_9 , оригінальна авторська конфігурація значка у виді фігурного прапору (дві догуподібні смужки жовтого та блакитного кольору, розділені горизонтальною золотистою перетинкою та вертикальною перетинкою між емалями) на короткому флагштоку, що містить золотавий Тризубець. Творчий елемент (нюанс) - це фігурний прапор із золотистим обрамленням, є об`єктом авторського права (Частина 2 Дослідження складових частин «Збірка творів « ІНФОРМАЦІЯ_10 », що є додатком до висновку експерта).
		 
		У соціальних мережах: ІНФОРМАЦІЯ_3  та ІНФОРМАЦІЯ_4              в якості ілюстрації до оголошень про продаж товарів здійснено використання видозміненої графічної форми твору «ІНФОРМАЦІЯ_5 », що є частиною твору « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (« ІНФОРМАЦІЯ_11 ») (том 1, а. с. 15-27).
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій                   статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                   з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                     і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Щодо оскарження постанови Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року по суті спору
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу                   (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити                    у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		 
		Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних                             і матеріальних інтересів, що виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом (частини перша і друга                                       статті 54 Конституції України).
		 
		Відповідно до статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
		 
		Суб`єктами права інтелектуальної власності є творець (творці) об`єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору (стаття 421 ЦК України).
		 
		Майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (частина перша статті 424 ЦК України).
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 433 ЦК України, пункту 10                        частини першої статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» об`єктами авторського права є твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо.
		 
		Водночас не є об`єктом авторського права державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій (пункт «г» частини першої статті 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
		 
		Згідно із статтею 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону.
		 
		Статтями 435, 437 ЦК України та статтею 11 Закону України «Про авторське право             і суміжні права» визначено, що первинним суб`єктом авторського права є автор твору, а авторське право виникає з моменту створення твору.
		 
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» контрафактний примірник твору, фонограми, відеограми - це примірник твору, фонограми чи відеограми, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний                з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі примірники захищених в Україні творів, фонограм і відеограм, що ввозяться на митну територію України без згоди автора чи іншого суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав, зокрема з країн, в яких ці товари, фонограми і відеограми ніколи не охоронялися або перестали охоронятися.
		 
		Національним стандартом № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року                           № 1185, визначено, що контрафактна продукція - це продукція або примірник, які випускаються, відтворюються, публікуються, розповсюджуються, реалізуються тощо з порушенням майнових прав інтелектуальної власності.
		 
		Автору твору належать особисті немайнові права, визначені                                           статтею 423 ЦК України, а також право: 1) вимагати зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору, якщо це практично можливо; 2) забороняти зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору; 3) обирати псевдонім у зв`язку                                з використанням твору; 4) на недоторканність твору (стаття 438 ЦК України                             у редакції, чинній на момент подання позову).
		 
		Відповідно до статті 423 ЦК України особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об`єкта права інтелектуальної власності;                                    2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об`єкта права інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
		 
		За змістом статей 440, 441 ЦК України, статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора            (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб`єктом авторського права. Виключне право на використання твору автором                 (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір              у будь-якій формі і будь-яким способом. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти: 1) відтворення творів; 2) публічне виконання і публічне сповіщення творів; 3) публічну демонстрацію і публічний показ; 4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; 5) переклади творів;                      6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; 7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;                                      8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору; 9) подання своїх творів до загального відома публіки так, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; 10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп`ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або                   у формі, яку зчитує комп`ютер; 11) імпорт примірників творів. Цей перелік не                         є вичерпним.
		 
		Згідно із частиною першою статті 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору                  будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21-25 цього Закону.
		 
		Відповідно до пункту «а» частини першої статті 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їхні майнові права, визначені статтями 15, 17, 27, 39-41 цього Закону, з урахуванням умов використання об`єктів авторського права  і (або) суміжних прав, передбачених статтями 21-25, 42, 43 цього Закону, а також зловживання посадовими особами організації колективного управління службовим становищем, що призвело до невиплати або неналежних розподілу і виплати винагороди правовласникам.
		 
		Згідно з абзацом першим частини першої статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися                                          в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.
		 
		При порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об`єктів суміжних прав, використанні творів                                   і об`єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право:
		а) вимагати визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;
		б) звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;
		в) подавати позови до суду про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
		г) подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.
		 
		Відповідно до частини першої, пункту 5 частини другої статті 432 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об`єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення.
		 
		У пункті 42 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 2010 року                 № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» судам роз`яснено, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Отже, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав. Для визначення суми такої компенсації, яка є адекватною порушенню, суд має дослідити: 1) факт порушення майнових прав та яке саме порушення допущено;                   2) об`єктивні критерії, що можуть свідчити про орієнтовний розмір шкоди, завданої неправомірним кожним окремим використанням об`єкта авторського права і (або) суміжних прав; 3) тривалість та обсяг порушень (одноразове чи багаторазове використання спірних об`єктів); 4) розмір доходу, отриманий унаслідок правопорушення; 5) кількість осіб, право яких порушено; 6) наміри відповідача;                    7) можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо.
		 
		Апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 того, що відповідачка реалізувала значок, право інтелектуальної власності на який має позивачка.
		 
		Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.
		 
		Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
		 
		Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		 
		Тож саме позивач як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.
		 
		За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що потрібно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
		 
		Згідно з правилами частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		 
		Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Верховним Судом ураховано, що неподання позивачкою належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало підставою для вмотивованого висновку апеляційного суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .
		 
		Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову, за загальним правилом, покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належно реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.
		 
		Ураховуючи, що позивачка не довела своїх позовних вимог, посилатися на те,          що саме відповідачка повинна спростовувати презумпцію авторства,                                     є помилковим.
		 
		Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи апеляційним судом та неврахування наявних                                   у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суд встановив обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законного судового рішення по суті спору.
		 
		Наведені в обґрунтування касаційної скарги доводи, не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палата Верховного Суду                         від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
		 
		Ураховуючи, що позивач не довела порушення її прав відповідачем реалізацією значка « ІНФОРМАЦІЯ_5 », не підлягають оцінці доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, зроблених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), якими передбачено, що встановлення кількості порушень особистого немайнового права та точних дат таких порушень                                        не є обов`язковим для задоволення позову в частині цієї позовної вимоги;                                від 03 червня 2020 року у справі № 686/22409/17/17-ц (провадження                                             № 61-38612св18), якими визначено порядок розрахунку суми компенсації за порушення авторського права.
		 
		Щодо доводів касаційної скарги про застосування до спірних правовідносин правого висновку, зробленого у постанові від 17 червня 2020 року у справі                                № 569/12278/16-ц (провадження № 61-177св18), то Верховний Суд встановив, що                у зазначеній постанові суд касаційної інстанції не сформулював правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо підстав для проведення судової експертизи у справах про захист права інтелектуальної власності, а тому немає підстав для застосування висновків суду касаційної інстанції по суті спору у зазначеній справі до спірних правовідносин у справі, що переглядається, оскільки обов`язковими для врахування є правові висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах,                      а не правова оцінка, дана судом у певній справі щодо вирішення спору по суті.
		 
		Посилання касаційної скарги заявника на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 травня                        2018 року у справі № 922/2464/17, від 20 червня 2018 року у справі № 755/14110/15-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 808/1849/18, від 11 листопада 2021 року у справі № 910/7520/20, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. 
		 
		Колегія суддів відхиляє доводи заявника про порушенням апеляційним судом норм процесуального права, а саме вимог статтей 284, 287, 288 ЦПК України, та наданні відповідачці права повторного перегляду заочного рішення.
		 
		Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга                   статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема, на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8                         частини другої статті 129 Конституції України).
		 
		Глава 11 «Заочний розгляд справи» розділу ІІІ «Позовне провадження» ЦПК України встановлює особливі умови та порядок проведення заочного розгляду справи, ухвалення заочного рішення, подання і розгляду заяви про його перегляд, а також скасування й оскарження цього рішення.
		 
		Згідно із частиною першою статті 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. 
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 288 ЦПК України позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
		 
		Отже, у разі скасування заочного рішення і призначення справи до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження суд за результатом розгляду справи відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України повторно може ухвалити заочне рішення. На повторне заочне рішення спеціальні правила перегляду за заявою відповідача не поширюються, а тому відповідач може оскаржити його в апеляційному суді в загальному порядку.
		 
		Тлумачення статей 284, 287, 288 ЦПК України дає підстави для висновку,                                 що ЦПК України передбачає дві форми перегляду заочного рішення: загальну (перегляд в апеляційному порядку) та спеціальну (перегляд судом, який виніс заочне рішення, за заявою відповідача). При цьому апеляційну скаргу можуть подати сторони (відповідач лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення) та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов`язки.
		 
		Отже, процесуальним законом визначено спеціальний порядок перегляду заочного рішення, який проводиться судом, що його ухвалив, лише за письмовою заявою відповідача, і це є лише його персоніфікованим правом (див.: постанови Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі № 756/11925/16-ц (провадження                                № 61-33409св18), від 25 березня 2019 року у справі № 462/3542/16-ц (провадження № 61-7677св18), від 12 червня 2019 року у справі № 308/8618/17 (провадження                       № 61-23208св18), від 05 лютого 2020 року у справі № 369/1534/18 (провадження                    № 61-47851св18), від 08 квітня 2020 року у справі № 488/3949/16-ц (провадження              № 61-3498св20), від 22 липня 2020 року у справі № 760/13894/14-ц (провадження         № 61-19413св19), від 07 вересня 2022 року у справі № 294/1347/17 (провадження           № 61-4584св22).
		 
		У справі, що переглядається Верховним Судом, встановлено, що заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		 
		У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 травня 2022 року.
		 
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року,                                 з урахуванням ухвали Печерського районного суду м. Києва від 28 грудня 2023 року про виправлення описки, у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 травня 2022 року відмовлено.
		 
		У грудні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 травня           2022 року.
		 
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 травня 2022 року та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на апеляційну скаргу, який за формою                           і змістом має відповідати вимогам статті 360 ЦПК України.
		 
		Отже, відповідачка скористалася передбаченим частиною першою                                     статті 284 ЦПК України правом на подання до суду заяви про перегляд заочного рішення суду, у задоволенні якої їй було відмовлено ухвалою суду від 23 листопада                2023 року. 
		 
		За таких обставин, ОСОБА_2 набула права на подання апеляційної скарги на заочне рішення суду, отже апеляційним судом не було порушено вимог статей 284, 287, 288 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідачки на заочне рішення суду після відмови у перегляді такого рішення судом першої інстанції.
		 
		Щодо оскарження постанови Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу
		 
		Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення                                          (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		 
		Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
		 
		Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
		 
		Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
		 
		Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої                                          статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		 
		За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката,                в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо,                   а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		 
		Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		 
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		 
		Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
		 
		Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		 
		Тлумачення наведеної норми права дає підстави для висновку, що можливість подання сторонами доказів в підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу у відповідній інстанції, процесуальний закон ставить у залежність від процесуальної стадії розгляду справи у конкретній інстанції.
		 
		Тобто докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції подаються до закінчення судових дебатів у справі саме в суд першої інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом першої інстанції за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, відповідно подаються до закінчення судових дебатів під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення апеляційним судом за умови, що до закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції сторона зробила про це відповідну заяву. Повторне подання доказів в суді апеляційної (касаційної) інстанції в підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, процесуальний закон не вимагає.
		 
		Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені                                                    у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
		 
		Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
		 
		Установлено, що клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката у суді апеляційної інстанції стороною позивача заявлено не було.
		 
		Підстав для зменшення належно підтверджених відповідачем витрат на правничу допомогу в апеляційного суду не було.
		 
		Установивши, що відповідачка надала докази понесення нею витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши реальність понесення нею таких витрат, керуючись принципами справедливості та верховенства права, критеріями розумності,                           з урахуванням конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення відповідної заяви ОСОБА_2 .
		 
		Верховний Суд погоджується з таким судовим рішенням суду апеляційної інстанції та враховує, що такі витрати були реально понесені, їх розмір був визначений між адвокатом і клієнтом у договорі про надання правової допомоги, а позивачка не подала відповідної заяви про зменшення таких витрат.
		 
		Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки апеляційним судом належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено                                    з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають,                 то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено                        з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
		 
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені              у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 рокузалишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,  є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Д. Д. Луспеник   І. Ю. Гулейков   Б. І. Гулько   Г. В. Коломієць   Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...