Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 725/5612/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 14.02.2025.
Дата набрання законної сили: 12.02.2025
Номер судового провадження: 61-14917ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         
		12 лютого 2025 року
		м. Київ
		справа № 725/5612/23
		провадження № 61-14917 св 24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., 
		Лідовця Р. А.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Морозової Оксани Володимирівни на постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 червня 
		2024 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		1.            Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У липні 2023 року       ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до  ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловим приміщенням.
		Позовна заява мотивована тим, що рішенням Першотравневого районного суду 
		м. Чернівці від 30 квітня 2014 року у справі № 725/925/13-ц його позов задоволено частково. Визнано за ним право спільної часткової власності на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ним право приватної власності на нежиле приміщення - паркомісце НОМЕР_6 у будинку 
		АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_5 право приватної власності на торговельний павільйон, площею 60 кв. м, який розміщений у торгівельному секторі № НОМЕР_1 , торгівельне місце № НОМЕР_2 на міському торговельному комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Стягнуто з ОСОБА_5 на його користь 97 600 грн у рахунок відшкодування половини вартості придбаних меблів та побутової техніки. Стягнуто з ОСОБА_5 на його користь 91 834 грн у рахунок відшкодування витрат, понесених на капітальний ремонт будинку 
		АДРЕСА_3 , який належить 
		ОСОБА_5 на праві власності.
		ОСОБА_2 є власником 2/3 частки квартири 
		АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 19 лютого 2021 року.
		Згідно з технічним паспортом вказана квартира, загальною площею 106,7 кв. м, житловою площею 72,3 кв. м, складається з житлової кімнати (15-2), 
		площею 33,6 кв. м, житлової кімнати (15-4), площею 21,9 кв. м, житлової кімнати (15-6), площею 16,8 кв. м, кухні, площею 12,8 кв. м, коридору 1, площею 10,2 кв. м, коридору 2, площею 4,0 кв. м, ванної площею 3,8 кв. м, вбиральні 
		площею 1,9 кв. м.
		Позивач вважав, що житлова кімната, площею 21,9 кв. м, максимально відповідає його частці у праві спільної часткової власності на спірну квартиру.
		У добровільному порядку щодо користування спірною квартирою він з відповідачем дійти не можуть, оскільки між ними існують конфліктні відносини. 
		З врахуванням викладеного ОСОБА_1  просив суд визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , а саме виділити йому у користування житлову кімнату, позначену в технічному паспорті № 15-4 , площею 21,9 кв. м; приміщення кухні, санвузлу, ванної кімнати, коридору № 15-1 , коридору № 15-5 залишити у спільному користуванні його та ОСОБА_6 .
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 29 лютого 2024 року 
		у складі судді Стоцької Л. А. позов  ОСОБА_1 задоволено. Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином: виділено у користування ОСОБА_1 кімнату (позначена на плані № 15-6), площею 16,80 кв. м; приміщення кухні, санвузла, ванної кімнати та коридори № 15-1 і № 15-5 залишено у спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1 073,60 грн.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що висновком судової будівельно-технічної експертизи Чернівецького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 19 січня 2024 року № 1/24-29, здійсненої на виконання ухвали суду, запропоновано наступний поділ спірної квартири: власнику 1/3 частки надати кімнату (1/2 частки) (позначена на плані № 15-2), 
		площею 33,60 кв. м, кімнату (позначена на плані № 15-6), площею 16,80 кв. м, кухню (1/2 частки), площею 12,80 кв. м, коридор (1/2 частки), площею 10,20 кв. м, коридор (1/2 частки), площею 4,00 кв. м, ванну кімнату (1/2 частки), 
		площею 3,80 кв. м, та вбиральню (1/2 частки), площею 1,90 кв. м, та власнику 
		2/3 частки кімнати (1/2 частки) (позначеної на плані № 15-2), площею 33,60 кв. м, 
		2-га кімната (позначена № 15-4), площею 21,90 кв. м, кухню (1/2 частки), площею 12,80 кв. м, коридор (1/2 частки), площею 10,20 кв. м, коридор (1/2 частки), площею 4,00 кв. м, ванну кімнату (1/2 частки), площею 3,80 кв. м, вбиральню 
		(1/2 частки), площею 1,90 кв. м. 
		Позивач не заперечував щодо такого визначення порядку користування квартирою.
		Виходячи із загальної житлової площі спірної квартири, розміру кожної жилої кімнати, кількості осіб, що проживають у квартирі, висновку судової будівельно-технічної експертизи, суд першої інстанції зазначив про те, що встановлення порядку користування квартирою не впливає на розмір часток сторін у праві власності на неї і не обмежує їх право власності. Допоміжні приміщення квартири: кухня, коридор, ванна кімната, туалет, підлягають залишенню у спільному користуванні співвласників квартири.
		Такий порядок відповідатиме інтересам усіх проживаючих осіб у квартирі.
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Чернівецького апеляційного суду від 11 червня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 задоволено частково. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 29 лютого 2024 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто 
		з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 1 610,10 грн.
		Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що сторони у добровільному порядку не досягли згоди щодо порядку та способу спільного користування спірною квартирою, що стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом, а тому безпідставними є доводи відповідача про відсутність доказів існування між сторонами неприязних відносин, чи спору щодо користування квартирою. 
		З урахуванням планування спірної квартири, відповідно до якого прохідна житлова кімната (15-2), площею 33,6 кв. м, є приміщенням спільного користування разом з приміщеннями коридорів, кухні, вбиральні та ванної кімнати, встановити порядок користування квартирою у співвідношенні часток співвласників 1/3 до 2/3 без суттєвих збільшень чи зменшень площі користування неможливо.
		Встановлений судом першої інстанції порядок користування квартирою, згідно з  яким виділено у користування ОСОБА_1 кімнату (позначена на плані № 15-6), площею 16,80 кв. м, приміщення кухні, санвузлу, ванної кімнати та коридори 
		№ 15-1 і № 15-5 залишено у спільному користуванні ОСОБА_1 
		та ОСОБА_6 не враховує, що прохідна житлова кімната (15-2), 
		площею 33,6 кв. м, є приміщенням спільного користування разом з приміщеннями коридорів, кухні, вбиральні та ванної кімнати.
		Ураховуючи викладене, апеляційний суд вказав, що встановлений судом першої інстанції порядок користування квартирою приховує фактичне користування ОСОБА_1 прохідною житловою кімнатою (15-2), площею 33,6 кв. м, що суттєво збільшує реальну частку ОСОБА_1 та зменшує реальну частку ОСОБА_6 по відношенню до ідеальної частки у праві спільної власності.
		Таким чином, встановлення порядку користування квартирою із значним відхиленням від ідеальних часток співвласників не є належним вирішенням спору між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_6 щодо порядку користування квартирою.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - Морозова О. В. просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 січня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 725/5612/23 
		з Першотравневого районного суду м. Чернівці. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
		У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2025 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що позивач позбавлений можливості вільно розпоряджатися і користуватися своєю часткою у спірній квартирі, так як він та відповідач у добровільному порядку не можуть дійти згоди щодо користування квартирою. У   ОСОБА_1 відсутнє інше нерухоме майно. Визначений судом першої інстанції порядок користування житловими приміщеннями у спірній квартирі відповідав інтересам усіх проживаючих у ній осіб. 
		Факт користування ОСОБА_1 іншою житловою кімнатою (15-2), 
		площею 33,6 кв. м, як прохідною, не порушить права та інтереси відповідача, оскільки не передбачає її використання лише позивачем для проживання.
		З урахуванням особливостей проектування спірної квартири інших варіантів користування житловим приміщенням, крім того, який було визначено судом першої інстанції, немає.
		Апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі. Приміщення квартири відповідач періодичної здає в оренду, що свідчить про наявність у нього на праві власності іншого житла. 
		Доводи особи, яка подала відзив
		У січні 2025 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7  подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають. Позивачем належними доказами не підтверджено факт існування конфліктних відносин з відповідачем. Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи Чернівецького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 19 січня 2024 року № 1/24-29 та технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_4 , площею 33,6 кв. м, фактично є житловою кімнатою, тому позивачу для того, щоб мати можливість користуватися кімнатою 15-6, кухнею, вбиральнею, коридором - необхідно також використовувати приміщення 15-2, що у свою чергу по співвідношенню часток суттєво збільшить площу користування позивача та зменшить площу користування відповідача по співвідношенню часток. Вказані обставини свідчать про порушення майнових прав відповідача.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 квітня 2014 року 
		у справі № 725/925/13-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа - публічне акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк», про поділ майна подружжя задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на нежиле приміщення - 
		паркомісце НОМЕР_6 у будинку АДРЕСА_2 . Визнано 
		за ОСОБА_5 право приватної власності на торговельний павільйон, 
		площею 60 кв. м, який розміщений у торгівельному секторі № НОМЕР_1 , торгівельне місце № НОМЕР_2 на міському торговельному комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 97 600 грн у рахунок відшкодування половини вартості придбаних меблів та побутової техніки. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 91 834 грн у рахунок відшкодування витрат понесених на капітальний ремонт будинку АДРЕСА_3 , який належить ОСОБА_5 на праві власності.
		Відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 червня 2021 року № 262614368 встановлено право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , та реєстрацію права власності ОСОБА_6 на 2/3 частки на підставі свідоцтва про право власності від 19 лютого 2021 року, право власності ОСОБА_1 
		на 1/3 частку на підставі рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці 
		від 30 квітня 2014 року у справі №725/925/13.
		Згідно з технічним паспортом, виготовленим Чернівецьким міським комунальним бюро технічної інвентаризації 11 серпня 2014 року, квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 106,7 кв. м, житловою площею 72,3 кв. м, складається з житлової кімнати (15-2), площею 33,6 кв. м, житлової кімнати (15-4), площею 21,9 кв. м, житлової кімнати (15-6), площею 16,8 кв. м, кухні, площею 12,8 кв. м, коридору 1, площею 10,2 кв. м, коридору 2, площею 4,0 кв. м, ванної, площею 3,8 кв. м, вбиральні площею 1,9 кв. м.
		У висновку судової будівельно-технічної експертизи Чернівецького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 19 січня 2024 року № 1/24-29, здійсненої на виконання ухвали суду, зазначено про те, що встановити порядок користування спірною квартирою у співвідношенні часток співвласників від 1/3 до 2/3 без суттєвих збільшень, чи зменшень площі при користуванні 
		не надається можливим у зв`язку з тим, що приміщення 15-2, площею 33,6 кв. м, вказано у технічному паспорті, як житлова кімната, проте фактично не відповідає вимогам до житлових кімнат та є приміщенням спільного користування разом 
		з приміщеннями коридорів, кухні, вбиральні та ванної кімнати.
		Пропонується наступний варіант встановлення порядку користування квартирою 
		у співвідношенні часток співвласників 1/3 до 2/3:
		 - власнику 1/3 частки надати приміщення 1/2 коридору, площею 10,2 кв. м, 
		1/2 житлової кімнати, площею 33,6 кв. м, 1/2 кухні, площею 12,8 кв. м, житлову кімнату, площею 16,8 кв. м, 1/2 коридору, площею 4,0 кв. м, 1/2 ванної кімнати, площею 3,8 кв. м, 1/2 вбиральні, площею 1,9 кв. м, 1/2 балкону, площею 0,8 кв. м, балкон, площею 0,9 кв. м;
		- власнику 2/3 частки надати приміщення 1/2 коридору, площею 10,2 кв. м, 
		1/2 житлової кімнати, площею 33,6 кв. м, 1/2 кухні, площею 12,8 кв. м, 
		1/2 коридору, площею 4,0 кв. м, житлову кімнату, площею 21,9 кв. м, 1/2 ванної кімнати, площею 3,8 кв. м, 1/2 вбиральні, площею 1,9 кв. м, 1/2 балкону, 
		площею 0,8 кв. м.
		Частка власника 1/3 частки квартири становить 48/100, частка власника 
		2/3 частки квартири становить 52/100.
		2. Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - Морозової О. В. підлягає задоволенню. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Оскаржувана постанова апеляційного суду вищезазначеним вимогам закону не відповідає. 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
		або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		У частинах першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
		та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
		до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
		Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
		Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 
		ЦК України).
		Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
		Зазначена норма регулює саме порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.
		Аналіз положень статті 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. 
		При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. 
		Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
		Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України 
		від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 та постановах Верховного Суду 
		від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16 (провадження № 61-24395св18), 
		від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18 (провадження № 61-15087св20), від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/19 (провадження № 61-5255св20), 
		від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19 (провадження № 61-10474св21), від 15 вересня 2021 року у справі № 719/637/20 (провадження № 61-11437св21), від 06 лютого 2023 року у справі № 607/22941/21 (провадження № 61-12444св22), від 18 грудня 2024 року у справі № 203/5356/23 (провадження № 61-13543св24).
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних вимог закону не звернув уваги на те, що правовідносини щодо встановлення порядку користування майном не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається. Разом із тим суд виділяє у користування сторонам спору в натурі частки, співмірні розміру їх часток у праві власності на спільне майно, проте допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. 
		Отже, апеляційний суд не врахував, що таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників. 
		Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23) зауважував, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 про встановлення порядку користування спірним житловим приміщенням, суд апеляційної інстанції не врахував наявність між співвласниками такого майна спору щодо користування ним, хоча судом апеляційної інстанції встановлено цей факт. У зв`язку із цим Верховний Суд відхиляє доводи відзиву на касаційну скаргу про те, що між сторонами конфліктні відносини відсутні, так як це судом встановлено і такі мотиви суду відповідач у касаційному порядку не оскаржив. 
		Таким чином, відмова суду апеляційної інстанції у встановленні порядку користування спірним майном призводить до правової невизначеності у спірних правовідносин та відсутності реальної можливості у позивача реалізувати своє право на користування належним йому майном.
		У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
		Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, виходячи із загальної житлової площі спірної квартири, розміру кожної жилої кімнати, кількості осіб, що проживають у квартирі, висновку судової будівельно-технічної експертизи Чернівецького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 19 січня 2024 року № 1/24-29, яким запропоновано виділити у користування ОСОБА_1 кімнату (позначена на плані № 15-6), площею 16,80 кв. м, дійшов обґрунтованого висновку про те, що встановлення порядку користування квартирою не впливає на розмір часток сторін у праві власності на неї і не обмежує їх право власності. 
		Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про виділення позивачу у користування кімнати (позначеної на плані № 15-6), площею 16,80 кв. м, а допоміжні приміщення квартири: кухня, коридор, ванна кімната, туалет, залишено у спільному користуванні сторін у справі. Встановлений районним судом порядок користування квартирою відповідатиме інтересам усіх проживаючих осіб у ній.
		Доводи відповідача про те, що згідно із установленим судом першої інстанції порядком користування спірною квартирою виділена позивачу у користування площа квартири значно перевищує належну йому частку у спільному майні, а саме частка власника 1/3 частки квартири становить 48/100, а частка власника 
		2/3 частки квартири становить 52/100, є необґрунтованими, оскільки цей спір не стосується порядку поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму, а судове рішення про встановлення порядку користування спільним майном не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників. Крім того, прохідна кімната не виділялась у користування позивача й зазначене не свідчить про незаконність судового рішення. У цій частині (щодо порядку користування квартирою, в якій кімнати є суміжними) висновок районного суду відповідає правовій позиції, викладеній 
		у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 рокуу справі № 753/95/21 (провадження № 61-3800сво23).
		Отже, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі судового рішення суду першої інстанції.
		Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Щодо розподілу судових витрат 
		У касаційній скарзі представником ОСОБА_1 - Морозовою О. В.  порушено клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.
		Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
		Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
		Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
		Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року 
		№ 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи і фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		Чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
		Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 
		3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
		Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Касаційна скарга надіслана учасникам справи і клопотання сторін про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між ними, не надійшло, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.
		Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження 
		№ 11-1465 заі 18); від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382 цс 19); від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження 
		№ 14-26 цс 21); від 07 липня 2021 року у справа № 910/12876/19 (провадження 
		№ 12-94 гс 20).
		На підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 надано: угоду про надання правової допомоги від 21 липня 2023 року, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 04 листопада 2024 року, акт наданих послуг від 04 листопада 2024 року, довідку від 04 листопада 2024 року, згідно з якою ОСОБА_1 сплачено адвокату Морозовій О. В. гонорар за отриману правничу допомогу 15 000 грн.
		З урахуванням обґрунтувань клопотання про стягнення судових витрат та наданих позивачем доказів, Верховний Суд дійшов висновку про стягнення 
		з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції у розмірі 15 000 грн. Такий розмір витрат на правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги.
		Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Морозової Оксани Володимирівни  задовольнити.
		Постанову Чернівецького апеляційного суду від 11 червня 2024 року скасувати, рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 29 лютого 2024 року залишити у силі.
		Стягнути з  ОСОБА_2  на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції, у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисячі) грн.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                   Д. Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                             І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                      Б. І. Гулько
		 
		                                                                                      Г. В. Коломієць
		 
		                                                                                      Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...