Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Категорія справи № 766/9915/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.02.2025.
Дата набрання законної сили: 11.02.2025
Номер судового провадження: 51-2359км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22023000000001092

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		11 лютого 2025 року
		м. Київ
		справа № 766/9915/23
		провадження № 51 - 2359 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
		суду у складі
		головуючого                       ОСОБА_1 ,  
		суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю:
		секретаря судового
		засідання                             ОСОБА_4 ,
		прокурора                            ОСОБА_5 ,
		захисника                            ОСОБА_6 
		засудженого                       ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Херсонського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22023000000001092, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Гола Пристань Херсонської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 26 січня 2024 рокуОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 111-1 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані зі здійсненням господарської діяльності у сфері пасажирських перевезень строком на 10 років, без конфіскації майна. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього певні обов`язки. На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_7 у строк призначеного покарання час попереднього ув`язнення з 7 жовтня 2023 року по день постановлення вироку, тобто по 26 січня 2024 року, з розрахунку - один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
		Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, за обставин, детально викладених у вироку.
		Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу прокурора. Вирок скасував в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалив в цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 111-1 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, органах місцевого самоврядування, органах самоорганізації населення, а також займатися підприємницькою діяльністю у сфері надання послуг щодо пасажирських перевезень наземним транспортом міжміського, приміського сполучення, визначену відповідно за класифікацією видів економічної діяльності за кодом 49.31 «Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення», строком на 10 років та конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. В решті вирок залишив без зміни.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		В касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання та призначити  ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 111-1 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, органах місцевого самоврядування, органах самоорганізації населення, а також займатися підприємницькою діяльністю у сфері надання послуг щодо пасажирських перевезень наземним транспортом міжміського, приміського сполучення, визначену відповідно за класифікацією видів економічної діяльності за кодом 49.31 «Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення», строком на 10 років, без конфіскації майна та на підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки. Зазначає, що апеляційним судом у вироку не наведено мотивів, чому призначене ОСОБА_7 місцевим судом покарання із звільненням від його відбуття з випробуванням є недостатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів та які сам обставини вчиненого ним злочину цьому перешкоджають. Вказує, що посилання суду апеляційної інстанції на суспільну небезпечність злочину, на переконання сторони захисту, не може бути достатньою підставою для призначення покарання з конфіскацією майна та реальним його відбуттям, оскільки колабораційна діяльність, як вид злочину, є суспільно небезпечним, як і будь-який інший злочин, окрім того, що його виникнення, як виду, пов`язане саме з воєнним станом в країні, але це не свідчить, що засуджений за такий злочин автоматично позбавляється права на застосування до нього ст. 75 КК.
		Позиції учасників судового провадження
		Засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечував проти її задоволення.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
		Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості  ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 111- 1 ККу касаційній скарзі захисником не оспорюються. При розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349  КПК, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обстави, які ніким не оспорюються.
		Доводи, викладені у касаційній скарзі захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_7 апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.
		Відповідно до положень статей 370, 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
		Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.
		Відповідно до ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
		Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують
		Згідно зі ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду в межах його дискреційних повноважень, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду повинен ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення рішення, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, характер суспільно небезпечного діяння, його наслідки, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягається до кримінальної відповідальності. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальну поведінку; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.
		Як убачається з вироку місцевого суду, при призначенні ОСОБА_7 покарання суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є нетяжким злочином, дані про особу засудженого, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання на протязі 17 років у м. Херсоні, характеризується позитивно, поживав разом з цивільною дружиною, конфліктів з сусідами не має, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, повністю визнав свою вину та щиро розкаявся, розповів про обставини вчинення ним злочину, що, на думку місцевого суду, свідчить про його активну позицію щодо з`ясування фактичних обставин кримінального правопорушення, негативну оцінку своєї поведінки, бажання виправити ситуацію, а також готовність понести покарання за свої дії.
		З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що необхідним й достатнім для виправлення  ОСОБА_7  та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі на певний строк, з застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані зі здійсненням господарської діяльності у сфері пасажирських перевезень. 
		При цьому, враховавши конкретні обставини кримінального провадження, вищезазначені дані про особу засудженого, його вік, відсутність судимостей, характеристику з місця проживання, критичне ставлення до вчиненого, дій  ОСОБА_7  спрямованих на сприяння розкриттю кримінального правопорушення, наявність місця проживання, відсутність обтяжуючих обставин, суд вважав за можливе звільнити його на підставі ст. 75 КК від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку.
		Не погодившись із вироком місцевого суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій на обґрунтування своєї позиції щодо незаконності цього рішення виклав змістовні, конкретні доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК, що призвело до призначення покарання обвинуваченим, яке не відповідає вимогам КК, та просив скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 покарання, яке потрібно відбувати реально з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, органах місцевого самоврядування, органах самоорганізації населення, а також займатися підприємницькою діяльністю у сфері надання послуг щодо пасажирських перевезень наземним транспортом міжміського, приміського сполучення, визначену відповідно за класифікацією видів економічної діяльності за кодом 49.31 «Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення» та конфіскацією майна.
		Зокрема сторона обвинувачення вказувала на те, що місцевий суд, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_7 від покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, не звернув уваги на те, що в умовах воєнного стану такі дії засудженого несли значну суспільну небезпеку, що можуть спричинити дестабілізацію у суспільстві, формування викривленої свідомості у громадян України про події, які відбуваються та здійснюють підтримку ідей, які пропагуються російською владою.
		Переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд дійшов висновку, що призначене ОСОБА_7 покарання місцевим судом за ч. 4 ст. 111-1 КК, у виді позбавлення волі на мінімальний строк, відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є достатнім та необхідним для їх виправлення та попередження нових правопорушень.
		Разом із тим, апеляційний суд у вироку зазначив про необґрунтованість звільнення судом першої інстанції засудженого від відбування призначеного йому покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, а тому цей суд, дотримуючись вимог ст. 420 КПК, скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 в частині призначеного йому покарання та ухвалив в цій частині новий вирок.
		Зокрема суд зазначив, що поза увагою місцевого суду залишилось те, що звільняючи ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, суд хоча і мотивував своє рішення та фактично не врахував конкретні особливості цього кримінального правопорушення й обставин його вчинення, такі як колабораційна діяльність, і зазначені судом обставини в будь-якому випадку не виправдовують злочинні дії обвинуваченого, пов`язані з провадженням господарської діяльності у взаємодії з окупаційною адміністрацією держави-агресора.
		На переконання апеляційного суду, посилання суду першої інстанції в обґрунтування прийнятого рішення на позитивні відомості про особу винного та критичне ставлення ОСОБА_7 до вчиненого ним кримінального правопорушення, обставини, що пом`якшують його покарання, які вказують на можливість його виправлення без відбування основного покарання у виді позбавлення зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК, не є достатніми для застосування положень ст. 75 КК, враховуючи характер і суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, його спрямованість з метою завдання шкоди суспільним відносинам у сфері національної безпеки України.
		З врахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства, а отже, і про безпідставність рішення суду першої інстанції щодо його звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, з чим погоджується й колегія суддів.
		При цьому апеляційний суд вірно застосував до ОСОБА_7 додаткове покарання як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю так і конфіскацію майна, оскільки відповідно до санкції ч. 4 ст. 111-1 КК додаткове покарання є обов`язковим.
		Колегія суддів вважає, що призначене апеляційним судом ОСОБА_7 покарання ґрунтується на положеннях статей 50, 65 КК, відповідає принципам справедливості, співрозмірності та індивідуалізації покарання.
		Переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість призначеного покарання за вироком апеляційного суду, в касаційній скарзі захисника не наведено.
		Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування чи зміни оскаржуваного вироку, при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено, а тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Вирок Херсонського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника  ОСОБА_6 -без задоволення.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                         ОСОБА_2                            ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...