Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 308/10158/22 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 14.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.02.2025.
Дата набрання законної сили: 11.02.2025
Номер судового провадження: 51-1529км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42022071210000064

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		11 лютого 2025 року
		м. Київ
		справа №  308/10158/22
		провадження № 51 - 1529 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
		суду у складі
		головуючого                       ОСОБА_1 ,  
		суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю:
		секретаря судового
		засідання                             ОСОБА_4 ,
		прокурора                            ОСОБА_5 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Львівського апеляційного суду від 16 травня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022071210000064, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Ганичі Тячівського району Закарпатської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 19 січня 2024 рокуОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 332 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування на строк 3 роки. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього певні обов`язки. 
		Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України та сприянні таким діям, вчинене за попередньою змовою групою осіб, за обставин, детально викладених у вироку.
		Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора. Вирок скасував в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалив в цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 332 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. У решті вирок суду першої інстанції залишив без зміни.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		В касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання та звільнити  ОСОБА_7 від призначеного за ч. 2 ст. 332 КК покарання з випробування на підставі ст. 75 КК. Вказує, що апеляційний суд дійшов до безпідставного і неправильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК. Зазначає, що ОСОБА_7 є особою молодого віку, має міцні соціальні зв`язки, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, займається волонтерською діяльністю, під час розгляду справи в апеляційному суді повністю визнав свою вину та щиро розкаявся, що, на переконання захисника, дає підстави для ствердного однозначного висновку про те, що його підзахисний не є суспільно-небезпечним, став на шлях виправлення, і його виправлення та перевиховання можливе без ізоляції від суспільства.
		В запереченнях на касаційну скаргу захисника прокурор просить залишити її без задоволення, а вирок апеляційного суду без зміни.
		Позиції учасників судового провадження
		Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор заперечував проти її задоволення.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
		Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості  ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 332  ККу касаційній скарзі захисником не оспорюються.
		 
		Доводи, викладені у касаційній скарзі захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_7 апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.
		Відповідно до положень статей 370, 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
		Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.
		Відповідно до ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
		Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують
		Згідно зі ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду в межах його дискреційних повноважень, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду повинен ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення рішення, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, характер суспільно небезпечного діяння, його наслідки, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягається до кримінальної відповідальності. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальну поведінку; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.
		Як убачається з вироку місцевого суду, при призначенні  ОСОБА_7 покарання суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, те, що вчинений ним злочин немає корисливого мотиву, дані про його особу, який молодий за віком, по місцю проживання характеризується позитивно, не визнав вину, однак визнав фактичні обставини справи, до кримінальної відповідальності притягується вперше, відсутність обставин, які пом`якшують покарання, та обставин, які обтяжують його покарання.
		Врахувавши всі ці обставини у сукупності, суд призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування на строк 3 роки та дійшов висновку про можливість його звільнення від відбування основного покарання з випробуванням на підставі статей 75, 76 КК.
		Не погодившись із вироком місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, подав на нього апеляційну скаргу, в якій стверджував про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК, що призвело до м`якості призначеного засудженому покарання.
		Зокрема прокурор вказував на те, що судом не враховано підвищеної суспільної небезпеки вчиненого правопорушення в умовах воєнного стану та мобілізації, коли Україна потребує захисту свого суверенітету та суспільства у цілому, коли країна знаходиться в умовах військової агресії ворога та під загрозою перебуває життя кожного її громадянина. Саме тому в Україні діє заборона залишення її меж чоловіками призовного віку, яку цинічно проігнорував обвинувачений, вчиняючи за попередньою змовою групою осіб дії, що сприяють ухиленню особами від мобілізації та в умовах воєнного стану сприяють демотивації суспільства, тому суворе запобігання вчиненню цієї категорії злочинів в умовах воєнного стану є вкрай важливим для суспільства у цілому.
		Апеляційний суд погодився з доводами прокурора про безпідставність застосування судом першої інстанції до  ОСОБА_7 положень ст. 75 КК, задовольнив частково апеляційну скаргу прокурора, та дотримуючись вимог ст. 420 КПК, скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного засудженому покарання та звільнення від його відбування з випробуванням.
		Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд у вироку зазначив про те, що судом першої інстанції недостатньо врахована особа обвинуваченого, який вчинив, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 332 КК, яке характеризується підвищеною суспільною небезпекою в умовах воєнного стану та мобілізації, коли Україна потребує захисту свого суверенітету та суспільства у цілому, коли країна знаходиться в умовах військової агресії ворога та під загрозою перебуває життя кожного її громадянина.
		Також колегія суддів вказала на те, що обвинувачений вини у вчиненні інкримінованого йому правопорушення не визнав та у вчиненому не розкаявся, а тому у суду відсутні підстави вважати, що ОСОБА_7 зробив для себе належні висновки та може виправитись без реального відбуття покарання.
		За доводами суду апеляційної інстанції факт наявності в обвинуваченого постійного місця проживання, його вік, не можуть враховуватись як підстава для звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням.
		Оцінюючи заперечення на апеляційну скаргу сторони захисту, колегія зазначила, що перебування ОСОБА_7 у громадській організації та надання ним волонтерської допомоги Збройним Силам України дійсно характеризує обвинуваченого з позитивного боку. Разом з тим, розглядаючи можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на цій підставі, апеляційний суд зауважив, що перебування ОСОБА_7 у громадській організації мало місце і до введення в Україні воєнного стану, викликаного повномасштабною агресією російської федерації, однак це членство не запобігло вчиненню ним кримінального правопорушення.
		За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК, з чим погоджується й колегія суддів.
		Призначаючи ОСОБА_7 покарання, апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до категорії тяжких злочинів, та який в умовах воєнного стану характеризується підвищеною суспільною небезпекою, у вчиненому не розкаявся, та дійшов висновку про необхідність призначення засудженому покарання такого ж виду і на той самий строк, як його призначив суд першої інстанції, яке, однак, належить відбувати реально. 
		При цьому суд апеляційної інстанції вказав на те, що додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до ОСОБА_7 не застосовується, оскільки згідно з п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року №7 позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується як додаткове покарання лише в тих випадках, коли вчинення злочину було пов`язане з посадою обвинуваченого або із заняттям ним певною діяльністю. Втім, зазначених даних у межах цього кримінального провадження не встановлено.
		На переконання суду апеляційної інстанції, саме таке покарання буде відповідати вимогам ст. 65 КК за своїм видом та буде необхідним для досягнення його мети, тобто необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_7 та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.
		Колегія суддів вважає, що призначене апеляційним судом  ОСОБА_7  покарання ґрунтується на положеннях статей 50, 65 КК, відповідає принципам справедливості, співрозмірності та індивідуалізації покарання.
		Переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість призначеного покарання за вироком апеляційного суду, в касаційній скарзі захисника не наведено.
		Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування чи зміни оскаржуваного вироку, при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено, а тому касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Вирок Львівського апеляційного суду від 16 травня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника  ОСОБА_6 -без задоволення.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                         ОСОБА_2                            ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...