Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 473/4406/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано судом: 13.02.2025. Зареєстровано: 14.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.02.2025.
Дата набрання законної сили: 06.05.2025
Результат оскарження 06.05.2025 Миколаївський апеляційний суд: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/473/161/2025

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                                   
		                                    Справа № 473/4406/24
		 
		РІШЕННЯ
		іменем України
		 
		"06" лютого 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючої судді Лузан Л.В., за участю секретаря судового засідання Гоженко В.О., представниці позивачки ОСОБА_1 , представниці відповідачки Вуїв О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики,
		 
		встановив
		у серпні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, поданим в її інтересах адвокатом Прилуцькою Ніною Миколаївною, до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики, витребування майна з чужого незаконного володіння.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 з 31 липня 1992 року перебувають в зареєстрованому шлюбі. За час перебування в шлюбі останні придбали: нежитлову будівлю, магазин з підвалом загальною площею 275,8 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку за цією ж адресою, кадастровий номер 4810200000:11:034:0189, площею 0,0266 га; комплекс будівель загальною площею 823,9 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку за вищевказаною адресою, кадастровий номер 4810200000:06:007:0009, площею 2512 кв.м. Вказане майно реалізується через державну системуелектронних торгів, про що позивачці стало відомо 23 червня 2023 року.
		   В подальшому позивачка дізналася, що реалізація їх спільного з чоловіком майна проводиться в порядку виконання рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 січня 2021 року, відповідно до якого з відповідача ОСОБА_3 на користь відповідачки ОСОБА_4 стягнуто заборгованість за договором позики від 18 грудня 2014 року в загальному розмірі 3292200,00 грн. 
		   Проте вказаний договір позики, який виходитьзамежі дрібногопобутового, всупереч вимогам закону був укладений відповідачем ОСОБА_5 без їїзгоди,як дружини,тому позивачка ОСОБА_2 просила визнатинедійсним договірпозики від18грудня 2014року зпідстав, передбачених ст.ст.203, 215, 369 ЦК України, ст.65 СК України.
		   Крім цього, позивачка ОСОБА_2 просила витребувати із незаконного володіння відповідачки ОСОБА_4 частку нежитлової будівлі, магазину з підвалом, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки за цією ж адресою, кадастровий номер 4810200000:11:034:0189, площею 0,0266 га; частку комплексу будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 та земельної ділянки за вищевказаною адресою, кадастровий номер 4810200000:06:007:0009, площею 2512 кв.м. (відповідачка ОСОБА_4 набула у власність майно на підставі акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 07 липня 2023 року). Вказані вимоги обґрунтовані, зокрема тим, що приватний виконавець перед вирішенням питання щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника не з`ясував питання, чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з іншими особами, та в подальшому не вчинив дій щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
		Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 серпня 2024 року відкрито провадження по справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
		Ухвалою суду від 06 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння виділені в самостійне провадження.
		При цьому, 25 вересня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Токовенка О.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити в задоволенні позову, зокрема з огляду на те, що в даному випадку (один з подружжя виступає позичальником) отримання згоди другого з подружжя не потрібно, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. 
		01 жовтня 2024 року від представниці відповідачки ОСОБА_4 ОСОБА_6 надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просила відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 . При цьому вказувала на те, що позивачка не довела належними та достатніми доказами наявність підстав для визнання договору позики недійсним, які існували в момент його вчинення, відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України. Посилання останньої щодо відсутності її згоди як дружини позичальника на укладення спірного договору позики не заслуговує на увагу, оскільки в цьому випадку правочин не стосується спільного майна подружжя. Також представниця відповідачки у відзиві просила про застосування до вимог позовної давності.
		Ухвалою суду від 25 листопада 2024 року закрито підготовче провадження по справі, призначено її до судового розгляду.
		В судовому засіданні представниця позивачки адвокат Прилуцька Н.М. позовні вимоги ОСОБА_2 підтримала, надала пояснення аналогічні викладеним у позові, додавши при цьому, що про існування спірного договору позики позивачка дізналася під час розгляду справи № 473/3217/23, його копію отримала разом з апеляційною скаргою від 06 березня 2024 року на рішення, ухвалене у вказаній справі.
		Представниця відповідачки ОСОБА_4 адвокат Вуїв О.В. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 з підстав, викладених у відзиві на позов.
		Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Токовенко О.В. в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги ОСОБА_2 визнав.
		Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів, суд прийшов до наступного. 
		Як вбачається з матеріалів справи, 31 липня 1992 року відділом ЗАГС виконкому Ужгородської міської ради Закарпатської області зареєстрований шлюб між позивачкою ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 
		18 грудня 2014 року між відповідачкою ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено письмовий договір позики, відповідно до якого ОСОБА_4 передала ОСОБА_3 кошти в сумі 2046000 грн. 00 коп., що еквівалентно на час укладення договору 124000 доларів США, які останній зобов`язався повертати частинами щомісяця 18 числа, починаючи з 18 січня 2015 року до 18 листопада 2015 року в розмірі, еквівалентному 2000 доларів США (всього 22000 доларів США) та 18 грудня 2015 рокузалишок суми, що становить еквівалент 102000 доларів США. 
		На підтвердження отримання відповідачем ОСОБА_3 коштів, зазначених у договорі позики від 18 грудня 2014 року, останнім написана розписка від 18 грудня 2014 року.
		Згідно рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 січня 2021 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягнуто заборгованість за договором позики від 18 грудня 2014 року в розмірі 3292200,00 грн, проценти за користування позикоюза період з 18 грудня 2014 року по 18 грудня 2015 року в розмірі 824673, 55 грн, проценти, нараховані відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, за період з 19 грудня 2015 року по 26 березня 2018 року в розмірі 2240499,95 грн. За наслідками перегляду рішення суду в апеляційному та касаційному порядку вказане рішення залишено без змін (постанова Миколаївського апеляційного суду від 23 березня 2021 року, постанова Верховного Суду від 10 серпня 2021 року).
		На підставі вказаного рішення судом видані виконавчі листи, які перебувають на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шевченко Т.С.
		Аналізуючи вимоги та заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.
		Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України).
		Згідно ч.1ст. 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1ст. 627 ЦК України).
		З положень ст.ст.1046,1047 ЦК Українивбачається, що за договором позики (який укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми) одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
		Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
		   Стаття 204 ЦК Українизакріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. 
		   Згідно положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		    Відповідно до ст.ст. 15,16 ЦК Україникожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу. Наявність інтересу означає, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб.
		При цьому, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
		Згідно ч.ч.1,2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
		    Відповідно до ч.4 ст. 369 ЦК Україниправочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
		Згідно ст.60СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		За змістом ч.ч.1,3 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Відповідно доч.ч.1-3ст.65СК Українидружина,чоловік розпоряджаютьсямайном,що єоб`єктомправа спільноїсумісної власностіподружжя,за взаємноюзгодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
		Приписи ст.65 СК України регулюють правовідносини щодо розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя (наприклад, передачу спільних коштів у позику), про що зазначено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 жовтня 2023 року в справі № 756/8056/19).
		Разом з тим, для укладання договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібно, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин.
		Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 26 вересня 2018 року в справі № 713/285/2012 (провадження № 61-10345св18), від 18 листопада 2019 року в справі № 569/7631/15-ц (провадження № 61-1261св18), від 27 листопада 2019 року в справі № 133/3928/14-ц (провадження № 61-33048св18), від 24 березня 2020 року в справі № 521/20211/16-ц (провадження № 61-47423св18), від 09 червня 2020 року в справі № 522/20907/16-ц (провадження № 61-1595св17).
		   З огляду на викладене, посилання позивачки ОСОБА_2 як на підставу для визнання договору позики недійсним з підстав відсутності згоди дружини позичальника на укладення спірного правочину є безпідставним, оскільки позичальник, беручи в борг грошові кошти спільним майном не розпоряджався, а відтак у даному випадку отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується розпорядження спільним майном.
		   За встановлених обставин, спірний договір не суперечить вимогам закону, не порушує прав позивачки (доказів протилежного останньою не надано), а тому вимоги ОСОБА_2 є безпідставними та не підлягають задоволенню.
		   Факт визнання відповідачем ОСОБА_3 позовних вимог ОСОБА_2 не спростовує вищевикладене, з огляду на наступне.
		Відповідно до ч.6 ст. 263 ЦПК України, якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
		Згідно ч.4 ст. 206 ЦПК України в разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
		Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.
		Тобто, повинно мати місце не лише визнання позову відповідачем , а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні. Крім того, позоввизнаний одним із двох відповідачів ОСОБА_3 , а відповідачка ОСОБА_4 проти задоволення позову заперечувала.
		   Враховуючи вищевикладене, позовна давність у даному випадку не застосовується судом, оскільки суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги.
		Керуючись ст.ст.12,13,81,141,258,259,263-265,268 ЦПК України, суд
		 
		УХВАЛИВ
		у задоволенні позовних вимогОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнаннянедійсним договорупозики відмовити.
		Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повне судове рішення складено 13 лютого 2025 року.
		 
		 
		 
		Суддя                                        Л.В.Лузан

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...