Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 913/65/25 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи наказного провадження.
Надіслано судом: 13.02.2025. Зареєстровано: 14.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.02.2025.
Дата набрання законної сили: 13.02.2025
Номер судового провадження: 16/913/65/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		просп. Науки, 5, м. Харків, 61612, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
		 
		 
		 УХВАЛА
		про відмову у видачі судового наказу
		 
		13 лютого 2025 року м.Харків Справа № 913/65/25
		 Провадження №16/913/65/25
		 
		Господарський суд Луганської області у складі судді Шеліхіної Р.М., розглянувши в порядку наказного провадження заяву № 05-02/2025 від 05.02.2025 
		стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливно Процесинговий Центр» (просп. Берестейський, буд. 65, оф. 300, м. Київ, 03117, ідентифікаційний код 43552213)
		до боржника  Товариства з обмеженою відповідальністю «Лік-Авто» (вул. Гагаріна, буд. 109, оф. 204, м. Сіверськодонецьк, Луганська область, 93400, ідентифікаційний код 41801120)
		про видачу судового наказу за вимогою про стягнення заборгованості за договором №610/1 від 27.09.2021 у розмірі 91 077,62 грн
		 
		без повідомлення (виклику) представників сторін, 
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		12.02.2024 до Господарського суду Луганської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Паливно Процесинговий Центр» із заявою № 05-02/2025 від 05.02.2025 про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лік-Авто» заборгованості за договором № 610/1 від 27.09.2021 у розмірі 91 077,62 грн, з яких: 25 043,27 грн  інфляційні витрати; 4 865,00 грн  3 % річних; 61 169,35 грн  пеня; та витрат з оплати судового збору в розмірі 302 грн 80 коп.
		В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неналежне виконання боржником своїх зобов`язань за договором № 610/1 від 27.09.2021 щодо своєчасної та повної оплати за отримане пальне, у зв`язку з чим виникла заборгованість, що стало підставою для нарахування пені за період з 03.03.2022 по 09.12.2024 у розмірі 61 169,35 грн; інфляційних втрат за період з березня 2022 року по листопад 2024 року в розмірі 25 043,27 грн; 3% річних за період з 03.03.2022 по 09.12.2024 у розмірі 4 865,00 грн.
		Розглянувши заяву про видачу судового наказу та додані до неї документи, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 147 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці.
		Відповідно до ч. 1 ст. 150 ГПК України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником.
		Заява про видачу судового наказу має містити підпис заявника або його представника. При цьому, вказана заява має бути підписана власноручно, відтворення підпису за допомогою факсиміле або інших технічних засобів відтворення зображення підпису процесуальним законом не допускається. 
		Такі приписи кореспондуються з положеннями ч. 8 ст. 42 ГПК України відповідно до якої, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, на такі документи накладається кваліфікований електронний підпис учасника справи (його представника) відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
		Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).
		Вказані положення засвідчують обов`язковість та безумовність вимоги господарського процесуального законодавства стосовно підписання письмових заяв, клопотань чи заперечень власноручним або кваліфікованим електронним підписом заявника (його представника) або особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, як підтвердження справжньої волі учасника справи.
		Використання в такому випадку факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, або іншого аналога власноручного підпису ГПК України не допускає.
		Разом з тим, всупереч наведеним вимогам, заява № 05-02/2025 від 05.02.2025 про видачу судового наказу, подана в паперовій формі, замість власноручного підпису директора ТОВ «Паливно Процесинговий Центр» Цібульського М. В. містить його зображення, а саме факсимільне відтворення підпису (відбиток). Також факсимільне відтворення підпису використано і при засвідченні долучених до заяви копій документів.
		Оскільки процесуальним законодавством не передбачено інших способів звернення до суду, окрім особистого звернення заявника та підписання заяви уповноваженою особою, то подання відповідних заяв з використанням факсимільного відтворення підпису певної особи, який є фактично штампом із зображенням певного підпису фізичної особи, не відповідає вимогам ч. 2 ст. 4, ст.ст. 42, 46, ч. 1 ст. 150 Господарського процесуального кодексу України та не може бути доказом волевиявлення певної особи на підписання документа. Вказана правова позиція викладена також в постанові Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 916/3209/20 та ухвалах Верховного Суду від 24.03.2020 у справі №5015/118/11, від 12.10.2020 у справі № 922/561/20 та від 12.10.2020 у справі № 6/1-10 тощо.
		Відтак заявником не виконано вимог ч. 1 ст. 150 ГПК України.
		Відповідно до п.п. 3, 4 ч. 3 ст. 150 ГПК України що до заяви про видачу судового наказу додаються: копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
		Згідно з ч.ч. 2, 4, 5 ст. 91 ГПК України письмові докази, до яких належать і документи, подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
		Разом з цим, як вбачається з додатків до позову, в якості доказу заявником до позову додано ксерокопію документа, а саме: платіжної інструкції № 3789 від 05.02.2025, який не є ані оригіналом документа, ані засвідченою у встановленому законом порядку копією документа. Так, взагалі на вказаному документі відсутня відмітка про засвідчення копії відповідно до ст. 91 ГПК України.
		Отже, додана до заяви про видачу судового наказу копія документа, надана на підтвердження обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, взагалі не завірена, відповідно до зазначених норм чинного законодавства, оскільки відповідність копії письмового доказу оригіналу не засвідчена заявником з дотриманням вимог норми ст. 91 ГПК України із зазначенням дати такого засвідчення.
		Також суд звертає увагу на те, що наданий документ платіжної інструкції містить скріплений печаткою підпис на його паперовій ксерокопії, однак, не містить дати засвідчення. При цьому, з вказаного документу вбачається, що він сформований з використанням системи дистанційного обслуговування банку, однак, він не є ані електронною копією, ані належним чином засвідченою паперовою копією електронного документа.
		Відтак заявником не виконано вимог п. 4 ч. 3 ст. 150 ГПК України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України (далі  ЦК України) договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		Крім цього, відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України (далі  ГК України) господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
		Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		Підпис на правочині, для якого визначено обов`язкову письмову форму, виконує функцію підтвердження волевиявлення сторони, зафіксованого у тексті цього правочину. При цьому підпис є обов`язковим атрибутом письмової форми правочину.
		Тобто, належним підтвердженням досягнення сторонами згоди щодо визначених у договорі умов є, зокрема, їх підписи.
		Відсутність підпису сторони на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абз. 1 ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		Отже, відсутність підпису сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення, свідчить про неукладеність такого правочину.
		Відповідно п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір  домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
		Згідно з ч.ч. 3, 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
		Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
		За статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
		Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа.
		Таким чином, без накладеного кваліфікованого електронного підпису електронний документ не може вважатися створеним, і тому, не може розглядатися судом, як доказ.
		Докази наявності укладення договору в письмовій або електронній формі надаються з дотриманням вимог, встановлених статтями 91, 96 ГПК України.
		Однак, заявником не виконано вимоги п. 3 ч. 3 ст. 150 ГПК України щодо додання до заяви про видачу судового наказу копії договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості.
		Так, додана до заяви копія договору № 610/1 від 27.09.2021 не містить підпису другої сторони договору. Зі змісту наданої копії договору вбачається, що остання має підпис лише Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливно Процесинговий Центр» в особі уповноваженого представника, тоді як підпис представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Лік-Авто» відсутній, а тому зробити висновок, що правочин є укладений в суду підстав не має.
		Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу.
		За приписами ч. 2 ст. 152 ГПК України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
		За таких обставин, оскільки заявником не дотримано вимог ч. 1 ст. 150 ГПК України, п.п. 3, 4 ч. 3 ст. 150 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливно Процесинговий Центр» № 05-02/2025 від 05.02.2025 про видачу судового наказу.
		Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.
		Відповідно до ч. 2 ст. 151 ГПК України у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
		Керуючись ст.ст. 91, 147, 150-154, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		у х в а л и в:
		 
		У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Паливно Процесинговий Центр» № 05-02/2025 від 05.02.2025 про видачу судового наказу  відмовити.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею  13.02.2025 та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст. 256 ГПК України та порядку, визначеному ст. 257 ГПК України.
		 
		 
		СуддяРіта ШЕЛІХІНА

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...