Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/627/23 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Укладення договорів (правочинів); банківської діяльності; кредитування; забезпечення виконання зобов’язань.
Надіслано судом: 14.02.2025. Зареєстровано: 14.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.02.2025.
Дата набрання законної сили: 11.02.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		11 лютого 2025 року 
		м. Київ
		cправа №  908/627/23 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
		секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
		за участю представників:
		позивача - Киричука Р. П. (адвокат), 
		відповідача-1 - не з`явилися,
		відповідача-2 - не з`явилися, 
		третіх осіб - не з`явилися,
		розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства "ОТП БАНК" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2024 (головуючий - Чередко А. Є., судді Іванов   О.   Г., Парусніков Ю. Б.) у   справі
		за первісним позовом Акціонерного товариства "ОТП БАНК"
		до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ІМПУЛЬС.М",
		2) ОСОБА_1 , 
		за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Міністерства фінансів України, 2) Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України,
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2, - ОСОБА_2 ,
		про стягнення 11 007   715,24 грн      
		та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ІМПУЛЬС.М" 
		до Акціонерного товариства "ОТП БАНК" 
		про визнання кредитного договору недійсним частково.
		Короткий зміст і підстави вимог первісного та зустрічного позовів
		1. 24.02.2023 Акціонерне товариство "ОТП БАНК" (далі - АТ "ОТП БАНК", Банк, Кредитор, позивач) звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ІМПУЛЬС.М" (далі - ТОВ   "АГРО-ІМПУЛЬС.М", Товариство, Позичальник, Клієнт, відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , Поручитель, відповідач-2) про стягнення солідарно з відповідачів 11 007   715,24 грн заборгованості станом на 25.01.2023 за договором про надання банківських послуг від   25.06.2021 № СR 21-552/200-2 (далі - кредитний договір від 25.06.2021, договір № СК 21-552/200-2), з яких: 10 000 000 грн    заборгованості по тілу кредиту; 1 007 715,24 грн заборгованості по процентам, посилаючись на положення статей 525, 526, 530, 536, 553, 554, 610, 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 193, 198 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
		Первісна позовна заява обґрунтовується неналежним виконанням Товариством грошових зобов`язань за кредитним договором від 25.06.2021 як основного зобов`язання та невиконанням Поручителем взятих на себе зобов`язань згідно з договором поруки від   25.06.2021 № SR 21-758/200 (далі - договір поруки від   25.06.2021, договір № SR 21-758/200).
		2. 30.05.2023 ТОВ   "АГРО-ІМПУЛЬС.М" звернулося до Господарського суду Запорізької області із зустрічним позовом до АТ "ОТП БАНК" про визнання недійсним договору № СR 21-552/200-2 в частині умови, викладеної в третьому реченні третього абзацу пункту 12.2 цього договору в такій редакції: "Така Прострочена заборгованість Принципала перед бюджетом за Договором стягується з Принципала Бенефіціаром у порядку, встановленому чинним законодавством України та Договором, з подальшим перерахуванням Бенефіціаром пропорційної частки в рахунок погашення заборгованості Принципала перед державним бюджетом в порядку, передбаченому цим Договором та Договором про надання державної гарантії на портфельній основі" , з посиланням на норми статей 14, 16, 203, 215, 216, 511, 560, 569 ЦК України.
		Зустрічна позовна заява аргументована тим, що: 1) умова кредитного договору від   25.06.2021, згідно якої Банк може стягувати з позичальника суму коштів, сплачену Гарантом за Гарантією, суперечить актам цивільного законодавства та іншим умовам кредитного договору; 2) з редакції оспорюваної частини договору № СR 21-552/200-2 вбачається, що його сторони фактично передбачили обов`язок Гаранта не користуватися своїм правом регресу до Позичальника (негативне зобов`язання), що є недопустимим; 3) відповідно до норм ЦК України та умов кредитного договору від   25.06.2021 (перше речення абзацу 3 пункту 12.2 договору) після сплати гарантії у розмірі 5 млн. грн, до Гаранта перейшло право вимоги до відповідача щодо повернення цієї суми коштів, однак матеріали справи не містять жодних доказів того, що Гарант уповноважив позивача на стягнення вказаної суми коштів і що він відмовився від свого права вимоги до відповідача, тоді як після сплати гарантії право вимоги на відповідну суму (на 5 млн. грн) перейшло до Гаранта; 4) вказана умова кредитного договору від   25.06.2021 порушує права Позичальника, оскільки дія цієї умови може призвести до подвійного стягнення заборгованості за кредитним договором з Позичальника; 5) у разі задоволення позову Кредитора в частині стягнення з Позичальника суми гарантії, можуть скластися обставини, за яких Гарант скористається своїм правом вимоги до Позичальника, внаслідок чого Позичальник може зазнати значних збитків.
		Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
		3. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.04.2024 (головуючий - Дроздова   С.   С., судді Корсун В. Л., Ярешко О. В.)   первісний позов задоволено повністю. У   задоволенні зустрічного позову відмовлено. 
		Рішення в частині задоволення первісного позову мотивоване обґрунтованістю позовних вимог, оскільки Товариство порушило умови кредитного договору від   25.06.2021 у частині обов`язку зі своєчасного повернення кредитних коштів і сплати процентів за користування ними, внаслідок чого Позичальник і Поручитель несуть солідарну відповідальність перед Банком. При цьому суд першої інстанції, дійшов висновку щодо правомірності нарахування Банком 1 007 715,24 грн процентів за період з 01.05.2022 по 24.01.2023 відповідно до положень статті 1048 ЦК України, визначивши такі проценти як проценти за "користування кредитом".
		Водночас відмова місцевого господарського суду в задоволенні зустрічного позову про визнання частково недійсним договору №   СR 21-552/200-2 аргументована погодженням сторонами всіх умов оспорюваного договору, в зв`язку з чим у разі незгоди з умовами вказаного договору Клієнт вправі був відмовитися від підписання договору або вимагати внесення змін у ті його положення, які не влаштовують Позичальника.  
		4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2024 рішення Господарського суду Запорізької області від 25.04.2024 скасовано в частині стягнення 49   998,31 грн заборгованості по процентам та ухвалено нове рішення про відмову в цій частині позову.
		Зазначена постанова мотивована тим, що, враховуючи викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 висновок про те, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування, а право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, суд першої інстанції безпідставно стягнув із відповідачів проценти за користування кредитом у сумі 49 998,31 грн, нараховані після пред`явлення Банком вимоги про дострокове повернення кредиту від 30.11.2022 № 73-3-2/5531 (про   погашення заборгованості по кредиту (кредитної лінії та овердрафту) у повному обсязі протягом 7 банківських днів), а саме за період з 10.12.2022 по 24.01.2023. 
		При цьому твердження позивача про те, що проценти за "користування кредитом" нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння ним правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання.
		Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що Кредитор не позбавлений в цілому на отримання відшкодування за неправомірне користування кредитом, оскільки законодавчо йому надано можливість погоджувати в договорі умови, що визначають проценти за прострочення виконання грошового зобов`язання, як це передбачено частиною 2 статті 625 ЦК України.
		Разом з тим апеляційний суд відхилив доводи позивача щодо неможливості поширення положень ЦК України про позику на спірні правовідносини, оскільки відповідно до частини 2 статті 1054 цього Кодексу до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		5. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, АТ "ОТП БАНК" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення солідарно з відповідачів на користь Банку 49   998,31 грн заборгованості по процентам, а рішення суду першої інстанції в цій частині позову залишити в силі.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		6. На обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, наголошуючи на тому, що: 
		1) апеляційний суд не врахував висновку щодо застосування положень пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України (в контексті того, що вимоги про визнання договору припиненим можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №   905/2260/17; 
		2) суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування принципу верховенства права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №   233/3676/19, від 29.04.2020 у справі № 9901/831/18;
		3) апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування положень статей 204, 629 ЦК України (в контексті презумпції правомірності правочину та обов`язковості виконання сторонами договору, який не визнано недійсним), викладених у постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 23.09.2020 у справі №   497/1085/16-ц і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 911/747/17, чим, на думку скаржника, зумовлюється правомірність умов кредитного договору від   25.06.2021 щодо припинення нарахування процентів лише в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі;
		4) необхідно відступити від висновків щодо застосування норм статей 1046, 1048, 1050 ЦК України в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 та врахованих апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови, яке (відступлення) позивач аргументує неможливістю застосування зазначених норм цивільного законодавства, які регулюють відносини позики, до кредитних правовідносин в частині виникнення, зміни, припинення та недійсності зобов`язань позичальника щодо сплати процентів, урегульованих статтями 1054, 1055, 10561 ЦК України;
		5) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм частин 1, 2 статті 1054 та статті 10561 ЦК України в кредитних правовідносинах (у частині підстав, умов та періоду нарахування процентів і щодо зобов`язання позичальника сплатити проценти), а, на думку скаржника, відсутність такого висновку не дає судам права при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин, враховувати наявні висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 1048 ЦК України. 
		Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
		7. Відповідачі та треті особи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
		Розгляд справи Верховним Судом 
		8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від   20.01.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "ОТП БАНК" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2024 у справі №   908/627/23 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 11.02.2025.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		9. 25.06.2021 між АТ "ОТП БАНК" (Банк) і ТОВ "АГРО-ІМПУЛЬС.М" (Клієнт) укладено договір №   СR 21-552/200-2, за умовами пунктів 1, 1.2, 2, 3 якого генеральний строк становить період з дати укладення договору до 24.06.2024 включно. Кредит - банківська послуга, що надається Банком без взяття на себе твердого зобов`язання, при якій Клієнт може отримати від Банку грошові кошти на певний строк на умовах повернення та платності (проценти), однією сумою або частинами, в розмірі, порядку та на умовах, встановлених у договорі. Банк надає на вимогу Клієнта банківську послугу, а Клієнт приймає банківську послугу та зобов`язується належним чином виконувати зобов`язання, що встановлені в договорі відносно такої банківської послуги, в тому числі своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату послуг банку. Ціна (сума) договору дорівнює генеральному ліміту (10 000   000 грн).
		У підпунктах 1.1.1.1, 1.1.1.2, 1.1.1.4, 1.1.1.6, 1.1.1.6.1, 1.1.1.6.2, 1.1.1.9 пункту 1.1 кредитного договору від   25.06.2021 його сторони погодили, що вид банківської послуги: Кредитна лінія. Ліміт банківської послуги - 10 000 000 грн. Дата припинення чинності Лімітом банківської послуги - 24.06.2024 включно. Стандартний розмір та тип процентної ставки - змінювана процентна ставка (до якої відносяться базова процентна ставка/компенсаційна процентна ставка). Стандартний розмір Базової процентної ставки: Індекс UIRD (3 місяці) + 6 % річних. Протягом строку дії договору Банк має право ініціювати зміну стандартного розміру процентної ставки в порядку, передбаченому пунктом 5 договору. Стандартний розмір Компенсаційної процентної ставки: Станом на дату укладання договору: 0 (нуль)/3 (три) % річних. Вказаний розмір може змінюватись у порядку, визначеному пунктом 5.2 договору. День нарахування процентів: останній календарний день місяця. 
		Пунктом 5 договору №   СR 21-552/200-2 передбачено, що Банк здійснює надання банківських послуг за плату, що має сплачуватися Клієнтом Банку в порядку та на умовах договору виключно в безготівковій формі. Залежно від виду банківської послуги видами плат можуть бути проценти та/або комісійна винагорода, проте цей перелік не є вичерпним і сторонами можуть бути погоджені інші види плати. Розмір плати визначається сторонами в договорі. Проценти щодо такої банківської послуги як кредит та/або кредитна лінія, виконання зобов`язань відносно якої здійснюється Клієнтом вчасно, без будь-яких порушень, нараховані станом на день нарахування процентів, повинні сплачуватися Клієнтом Банку протягом першого банківського дня наступного за таким днем нарахування процентів. Проценти щодо банківської послуги, виконання зобов`язання відносно якої здійснюється Клієнтом з порушеннями (невчасно та/або неналежним чином), розраховуються та нараховуються кожного дня протягом строку дії такого порушення та повинні сплачуватися Клієнтом Банку негайно (за першої нагоди) в повному обсязі таких нарахованих процентів. 
		За змістом пункту 5.3 кредитного договору від   25.06.2021 Клієнт позбавляється права на отримання державної підтримки за Програмою з дати виявлення Банком та/або Фондом певних подій. З урахуванням умов Програми призупиняється надання компенсації процентів Клієнту, якщо він допустить прострочення більше ніж на 15 календарних днів виконання зобов`язань зі сплати Процентів (їх частини) та/або з повернення Кредиту (його частини), або з інших підстав, які передбачені або будуть передбачені умовами Програми.
		Згідно з пунктами 8, 9, 11 кредитного договору від   25.06.2021 Банк вправі вимагати виконання боргових зобов`язань в цілому або у визначеній Банком частині у разі настання випадку невиконання умов договору. Банк зобов`язується надати Банківську послугу Клієнту відповідно до положень Договору за умови відсутності підстав (обставин) для відмови в погодженні (неприйнятті до) виконання заяви про надання банківської послуги, та/або відмови в наданні банківської послуги, та/або вимоги Банку щодо виконання боргових зобов`язань. Клієнт зобов`язаний належним чином без будь-яких порушень виконувати боргові зобов`язання відповідно до положень договору.
		Банк виконав передбачені договором № СR 21-552/200-2 зобов`язання, надавши Клієнту кредит, що підтверджується випискою по рахунку та меморіальними ордерами: від 15.09.2021 №   23528186, від 29.09.2021 № 46228197, від 14.12.2021 № 22015634, від 15.12.2021 №   23948649, від 20.12.2021 № 31543443.
		10. 25.06.2021 з метою забезпечення належного виконання зобов`язань Клієнта (відповідача-1) за кредитним договором від   25.06.2021 між АТ "ОТП БАНК" (Банк) і громадянином ОСОБА_1 (Поручитель) було укладений договір № SR 21-758/200, за умовами пунктів 2, 3 якого в силу поруки, створеної відповідно до умов договору поруки, Поручитель поручається перед Банком (позивачем) за виконання Клієнтом боргових зобов`язань. Поручитель відповідає перед Банком за порушення (невиконання та/або неналежне виконання) боргових зобов`язань Клієнтом. Порукою забезпечується виконання боргових зобов`язань у повному обсязі. Порука та солідарний обов`язок Поручителя перед Банком виникають з моменту укладення договору поруки та є чинними протягом всього строку (терміну) дії боргових зобов`язань. Клієнт і Поручитель відповідають перед Банком як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед Банком в тому ж обсязі, що і Клієнт, у таких же порядку та строках, що й Клієнт. Банк має право вимагати виконання боргових зобов`язань частково або в повному обсязі як від Клієнта та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо.
		Відповідно до пункту 13 договору поруки від 25.06.2021 Поручитель зобов`язаний забезпечити належне виконання боргових зобов`язань як шляхом впливу на Клієнта, так і шляхом виконання боргових зобов`язань згідно з договором поруки.
		У пункті 14 ("Вимога Банку") договору № SR 21-758/200 зазначено, що цим Банк вимагає від Поручителя як солідарного боржника за борговими зобов`язаннями виконувати боргові зобов`язання в порядку та строки, передбачені договором. Сторони підтверджують, що положення цього пункту є достатньою підставою для цілей здійснення поручителем виконання боргових зобов`язань згідно з договором без необхідності направлення Банком Поручителю будь-якої додаткової вимоги, так само як без необхідності наявності будь-якого порушення договору.
		11. Товариство не здійснювало повернення кредитних коштів, тому заборгованість по тілу кредиту становить 10   000 000 грн. 
		Банком були нараховані проценти за користування кредитом за період з 01.05.2022 по   24.01.2023 у загальній сумі 1   007   715,24 грн виходячи з визначеної договором № СR 21-552/200-2 процентної ставки.
		У зв`язку з тим, що Позичальник допустив прострочення більше ніж на 15 календарних днів виконання зобов`язань зі сплати процентів (їх частини) та/або з повернення кредиту (його частини), 19.10.2022 АТ "ОТП БАНК" направило на електронну адресу ТОВ "АГРО-ІМПУЛЬС.М" повідомлення № 300-3-300-4-300-3/382 про позбавлення права на отримання державної підтримки.
		12. У подальшому, на підставі пункту 8 кредитного договору від   25.06.2021 Кредитор вимагав від Товариства погасити заборгованість по кредиту (кредитна лінія та овердрафт) за цим договором у повному обсязі протягом 7 банківських днів з дня пред`явлення Банком досудової вимоги від 30.11.2022 № 73-3-2/5531. 
		Зазначену вимогу АТ "ОТП БАНК" листом надіслало на електронну пошту ТОВ "АГРО-ІМПУЛЬС.М" (agroimpulsllc@gmail.com), проте її залишено без задоволення.
		09.12.2022 Банк направив на електронну адресу Позичальника (agroimpulsllc@gmail.com) повідомлення № 73-3-2/5751 про настання гарантійного випадку.
		У зв`язку з настанням гарантійного випадку 04.01.2023 Гарантом (Міністерством фінансів України) було сплачено 5 000 000 грн за Гарантією відповідно до умов пунктів 12.1, 12.2 кредитного договору від 25.06.2021.
		Позиція Верховного Суду
		13. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Оскільки вимоги поданої касаційної скарги стосуються незгоди Банку із постановою суду апеляційної інстанції саме в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення солідарно з відповідачів 49   998,31 грн заборгованості по процентам за користування кредитом і виключно в цій частині рішення суду першої інстанції було предметом апеляційного оскарження та перегляду, то колегія суддів здійснює касаційний перегляд зазначеної постанови лише у відповідній частині.
		14. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
		15. В основу оскаржуваної постанови про часткову необґрунтованість первісного позову (в   частині вимог про солідарне стягнення з відповідачів 49   998,31 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, нарахованим за період з 10.12.2022 по 24.01.2023, тобто після пред`явлення Банком до Позичальника вимоги про дострокове повернення кредиту від   30.11.2022 № 73-3-2/5531) покладено сформульований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, однак у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність у виді сплати процентів відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором. 
		16. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду апеляційної інстанції з   огляду на таке. 
		17. Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Частинами 1, 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що в разі якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
		18. Відповідно до частин 1, 2 статті 553   ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.
		За змістом статті 554 ЦК України   у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. 
		Згідно з частиною 1 статті 543 ЦК України    у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
		19. Суд апеляційної інстанції на обґрунтування оскаржуваної постанови послався на викладені в пунктах   95- 106 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №   910/4518/16 такі висновки щодо комплексного застосування норм статей 625, 1048 ЦК України в подібних кредитних правовідносинах:
		"Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
		Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт   6.28)).
		На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
		Велика Палата Верховного Суду нагадує, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання (пункт 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №   758/1303/15-ц). Тому   наслідки порушення грошового зобов`язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов`язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору.
		Якщо грошове зобов`язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов`язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов`язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов`язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті   625 ЦК України.
		Так само якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.
		Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за "користування кредитом" могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів. Так, неможливо розумно пояснити, чому, наприклад, замовник робіт або послуг, який прострочив їх оплату, має сплачувати проценти річних за статтею 625 ЦК України, розмір яких може бути зменшений судом, якщо він надмірно великий порівняно зі збитками кредитора, а за прострочення повернення кредиту в такій самій сумі позичальник має додатково сплачувати ще й проценти як плату за "користування кредитом", розмір якої не може бути зменшений судом.
		Викладене вище свідчить, що наслідки порушення грошового зобов`язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов`язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо.
		Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у   розмірі, встановленому законом або договором.
		Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №   646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).
		Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).
		При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність".
		20. Водночас у постанові від 23.05.2018 у справі 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду розмежувала поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами", а отже, "проценти за користування кредитом" - це проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики) визначених в договорі, і такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, і які сплачуються позичальником та порядок виплати яких урегульовано частиною 1 статті 1048 та частиною 1 статті 1051 ЦК України. "Проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами" - це проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, порядок виплати яких урегульовано частиною 2 статті   625 ЦК України, в зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування.
		21. У свою чергу, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №   444/9519/12 (пункти 90, 91), від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі №   161/12771/15-ц, від   23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, від 04.02.2020 у справі №   912/1120/16 (пункти 6.19, 6.28) і від   23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц (пункт 31) зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, наведено висновки про те, що: 1)   після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання; 2)   оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватися одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті   1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
		22. Таким чином, з огляду на те, що в зв`язку з пред`явленням Банком згідно з частиною   2 статті   1050 ЦК України вимоги про дострокове повернення Позичальником кредиту від   30.11.2022 № 73-3-2/5531 (про   погашення заборгованості по кредиту (кредитної лінії та овердрафту) у повному обсязі протягом 7 банківських днів), суд першої інстанції безпідставно стягнув із відповідачів проценти за користування кредитом у сумі 49 998,31 грн, нараховані після пред`явлення Товариству зазначеної вимоги, а саме за період з 10.12.2022 по   24.01.2023, як наслідок, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Банк має право на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України за вказаний період прострочення.
		23. Ураховуючи наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду щодо комплексного застосування норм частини 2 статті 625, частини 1 статті   1048 та частини 2 статті   1050 ЦК України, а також достовірно встановлений апеляційним судом факт припинення з 10.12.2022 права Банку нараховувати передбачені договором проценти за кредитом у зв`язку з направленням Позичальнику 30.11.2022 вимоги про дострокове погашення заборгованості по кредиту в повному обсязі протягом 7 банківських днів з дня її пред`явлення, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про недопустимість нарахування кредитором з   10.12.2022 будь-яких інших відсотків річних, крім передбачених частиною 2 статті   625 ЦК України, в спірних охоронних правовідносинах.
		24. Позивач у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме: 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України  
		25. Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
		Таким чином, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
		26. У пунктах   91, 103, 108, 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №   910/4518/16 викладено висновки про те, що: 1) припис абзацу 2 частини 1 статті   1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування, а право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України; 2) отже, в разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором; 3) в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача (кредитора) забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання; 4) проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення   кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.
		27. Необхідність відступлення від зазначених правових висновків Великої Палати Верховного Суду скаржник аргументує лише неможливістю застосування норм статей 1046, 1048, 1050 ЦК України, які регулюють відносини позики, до кредитних правовідносин в частині виникнення, зміни, припинення та недійсності зобов`язань позичальника щодо сплати процентів, урегульованих статтями 1054, 1055, 10561 ЦК України.
		28. Проте колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи скаржника про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм статей 1046, 1048, 1050 ЦК України в подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від   05.04.2023 у справі № 910/4518/16, з огляду на таке.
		29. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
		У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
		30. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від   04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43- 45), від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і №   818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у   справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від   21.08.2019 у справі № 2-836/11 (пункт 24), від   26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (пункт   23), від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах №   264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від   07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 (пункти   58, 59), від 29.09.2020 у справі №   712/5476/19 (пункт 40), від 25.05.2021 у справі №   149/1499/18 (пункт 29); від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у   справі №   233/2021/19 (пункт 34), від   02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від   09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт   31), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі №   362/643/21(пункт 45)).
		31. У пунктах   75- 78, 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №   910/4518/16 викладено такі висновки щодо застосування норм статей 625, 1048, 1054 ЦК України в подібних кредитних правовідносинах:
		"75. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
		76. Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2)   отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.
		77. Отже, позичальник отримує "чужі" грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.
		78. Поняття "користування кредитом", яким послуговуються скаржники, є окремим випадком "користування чужими коштами". Термін "користування чужими коштами" Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).
		Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
		Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
		Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		87. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця".
		Наведеним спростовується помилкове посилання скаржника на неможливість застосування норм статей 1046, 1048, 1050 ЦК України, які регулюють відносини позики, до кредитних правовідносин в частині виникнення, зміни, припинення та недійсності зобов`язань позичальника щодо сплати процентів, урегульованих статтями 1054, 1055, 10561 ЦК України.
		При цьому апеляційний суд, відхиляючи аналогічні доводи Банку (щодо неможливості поширення положень ЦК України про позику на спірні кредитні правовідносини), правомірно зазначив, що відповідно до частини 2 статті 1054 цього Кодексу до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.  
		32. Колегія суддів наголошує на тому, що в раніше ухвалених постановах від 28.03.2018 у справі №   444/9519/12 (пункти 90, 91), від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі №   161/12771/15-ц, від   23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, від 04.02.2020 у справі №   912/1120/16 (пункти 6.19, 6.28) і від   23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц (пункт 31) зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, сформувалася усталена правова позиція Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, проте в подальшому права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
		33. Разом з тим суд касаційної інстанції зауважує, що Велика Палата Верховного Суду ухвалювала постанови від 28.03.2018 у справі №   444/9519/12 (предмет позову - стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором), від 04.07.2018 у справі №   310/11534/13-ц (предмет позову - стягнення солідарно з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором), від 31.10.2018 у справі №   161/12771/15-ц (предмет позову - стягнення солідарно з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором), від 04.02.2020 у справі №   912/1120/16 (предмет - визнання грошових вимог кредитора до поручителя в справі про банкрутство), від   23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц (предмет позову - стягнення солідарно з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором), від 05.04.2023 у справі №   910/4518/16 (предмет - визнання грошових вимог кредитора до позичальника в справі про банкрутство) зі спорів, що виникли з відносин, пов`язаних із невиконанням/неналежним виконанням позичальниками саме кредитних договорів, укладених із банківськими установами, а не договорів позики, чим також спростовується безпідставне твердження скаржника про викладення в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №   910/4518/16 лише висновків щодо застосування норм статей 1046, 1048, 1050 ЦК України, які регулюють відносини позики.
		34. За наведених вище обставин колегія суддів констатує, що скаржник належним чином не обґрунтував необхідності відступлення від зазначеного усталеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, правомірно врахованого апеляційним судом при вирішення спору, що виник з подібних кредитних правовідносин.
		Отже, зазначена позивачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом   2 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови із зазначеної підстави.
		Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України  
		35. З мотивів, наведених у пунктах 19, 26, 31- 33 цієї постанови, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частин 1, 2 статті   1054 та статті 10561 ЦК України в кредитних правовідносинах (у частині підстав, умов та періоду нарахування процентів і щодо зобов`язання позичальника сплатити проценти), оскільки, по-перше, в пунктах   75- 78, 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №   910/4518/16 викладено висновки щодо застосування норм статей 625, 1048, 1054 ЦК України в подібних кредитних правовідносинах.
		36. По-друге, наявність сформульованого в постановах від 28.03.2018 у справі №   444/9519/12 (пункти 90, 91), від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі №   161/12771/15-ц, від   23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, від 04.02.2020 у справі №   912/1120/16 (пункти 6.19, 6.28) і від   23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц (пункт 31) усталеного правового висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України припиняється право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, наразі виключає необхідність формування Верховним Судом висновку щодо застосування положень статті 10561 ЦК України, які визначають порядок, розмір та умови сплати процентів за правомірне користування кредитними коштами, оскільки спірні правовідносини, пов`язані з неправомірним нарахуванням Банком процентів за користування кредитом у сумі 49 998,31 грн за спірний період (з 10.12.2022 по 24.01.2023), тобто після пред`явлення Банком вимоги про дострокове повернення кредиту від 30.11.2022 № 73-3-2/5531, взагалі не є предметом регулювання статті 10561 цього Кодексу.
		Адже, проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення   кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України (див. пункт 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №   910/4518/16).
		37. За викладених вище обставин колегія суддів не вбачає підстав для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статті 10561 ЦК України в правовідносинах, пов`язаних із нарахуванням процентів за користування кредитом після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту.
		38. Таким чином, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом   3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови із зазначеної підстави (схожий   висновок про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку щодо питання застосування наведеної скаржником норми права викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від   31.08.2021 у справі №   916/1852/20, від   11.01.2022 у справі № 924/1263/19, від 05.07.2022 у справі №   904/7077/20, від 15.11.2022 у   справі № 916/596/21, від 28.02.2023 у справі №   910/13661/21, від 23.05.2023 у   справі №   910/10442/21, від 07.11.2023 у справі №   910/3733/23, від 23.01.2024 у справі №   904/1270/22, від 14.05.2024 у справі №   904/2130/23,   від 08.10.2024 у справі № 912/2326/23, від 12.11.2024 у справі № 922/5494/23).
		Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України  
		39. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 49   998,31 грн заборгованості по процентам за користування кредитом та водночас відхиляє доводи скаржника щодо неврахування апеляційним судом під час ухвалення оскаржуваної постанови: 1) висновку щодо застосування положень пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України (в контексті того, що вимоги про визнання договору припиненим можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №   905/2260/17; 2) висновків щодо застосування принципу верховенства права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №   233/3676/19, від   29.04.2020 у справі № 9901/831/18; 3) висновків щодо застосування положень статей 204, 629 ЦК України (в контексті презумпції правомірності правочину та обов`язковості виконання сторонами договору, який не визнано недійсним), викладених у постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від   23.09.2020 у справі №   497/1085/16-ц і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 911/747/17, з   огляду на таке.
		40. Суд касаційної інстанції не бере до уваги помилкове посилання скаржника на нібито сформульований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №   905/2260/17 (предмет позову - визнання договору оренди нежитлового приміщення припиненим із певної дати, яка минула, та зобов`язання орендодавця прийняти нежитлове приміщення за актом прийому-передачі) висновок про те, що вимоги про визнання договору припиненим можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору, оскільки насправді в пунктах 57- 59 зазначеної постанови міститься зовсім протилежний висновок Великої Палати Верховного Суду, а саме про те, що нормами статті 20 ГК України та статті 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору. Звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати, тоді як відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 20 ГК України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.
		Натомість скаржник належним чином не обґрунтував, як врахування/неврахування зазначеного висновку Великої Палати Верховного Суду може вплинути на вирішення цього господарського спору по суті заявлених вимог (у частині стягнення солідарно з відповідачів 49   998,31 грн заборгованості по процентам за користування кредитом), оскільки в межах цієї справі позов про припинення кредитного договору ніким не заявлявся та судами не розглядався. 
		41. Так само скаржник жодним чином не обґрунтував того, як врахування/неврахування загального висновку щодо застосування принципу верховенства права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №   233/3676/19 (предмет позову - визнання переукладеним договору оренди земельної частки (паю) на тих самих умовах), від   29.04.2020 у справі № 9901/831/18 (визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України) якимось чином може вплинути на вирішення цього господарського спору по суті заявлених вимог (у частині стягнення солідарно відповідачів 49   998,31 грн заборгованості по процентам за користування кредитом).
		Адже відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2)   діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.
		Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
		При цьому Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі №   755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення подібних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
		Колегія суддів наголошує на тому, що покладений в основу оскаржуваної постанови висновок апеляційного суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог у частині стягнення солідарно з відповідачів на користь Банку 49   998,31 грн заборгованості по процентам за користування кредитом цілком відповідає останній правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №   910/4518/16 зі спору, що виник з подібних правовідносин, яку (правову позицію) на підставі частини статті 236 ГПК України обґрунтовано врахував суд апеляційної інстанції, тоді як висновки щодо застосування принципу верховенства права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від   01.09.2020 у справі №   233/3676/19, від   29.04.2020 у справі № 9901/831/18 відповідного висновку апеляційного суду не спростовують.
		42. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті   60 постанови Великої Палати Верховного Суду від   23.06.2020 у   справі №   696/1693/15-ц).
		При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які   можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від   12.10.2021 у   справі №   233/2021/19).
		43. Так, ухвалюючи постанову від   23.09.2020 у справі №   497/1085/16-ц, якою було скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог Герасічкіна   О. М. про визнання неправомірними дій Акціонерного товариства "УкрСиббанк" щодо анулювання та списання 85 412,16 доларів США заборгованості за договором споживчого кредитування та визнання зобов`язання за кредитним договором припиненим у зв`язку з переданням відступного та відмовлено в задоволенні позову в цій частині, Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду зазначив таке:
		"У справі, що переглядається, прощення боргу втілене в односторонньому правочині кредитора. Недійсність такого одностороннього правочину й законом прямо не встановлена, а тому в аспекті положень частини першої статті 204 ЦК України такий правочин є правомірним, якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, він може бути оспорений лише в судовому порядку і належним способом захисту в такому разі має бути визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України). Спроба позивача використати такий спосіб захисту, як визнання дій банку неправомірними, не відповідає засадам презумпції правомірності правочину. За таких обставин вимоги про визнання дій банку неправомірними щодо анулювання у 2015 році кредитного боргу та списання заборгованості як безнадійної підлягають залишенню без задоволення.
		Оскільки договір про передачу відступного між сторонами не укладався, у задоволенні вимог про припинення зобов`язання за кредитним договором на підставі статті 600 ЦК України необхідно відмовити".
		Однак, по-перше, на відміну від цієї господарської справи, правовідносини в цивільній справі №   497/1085/16-ц виникли з договору споживчого кредитування, особливості регулювання яких згідно з частиною 3 статті 1054 ЦК України встановлено законом, зокрема, Законами України "Про споживче кредитування" та "Про захист прав споживачів".
		По-друге, скаржник не обґрунтував того, яким чином врахування/неврахування висновку щодо презумпції правомірності одностороннього правочину прощення боргу, викладеного в зазначеній постанові Верховного Суду може вплинути на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови в частині відмови в стягненні солідарно з відповідачів 49   998,31 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, оскільки в межах цієї справи позов про визнання недійсним правочину прощення боргу та припинення зобов`язання за кредитним договором не заявлявся та судами не розглядався. 
		Водночас доводи скаржника про правомірність умови кредитного договору від   25.06.2021 щодо припинення нарахування процентів лише в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі, які ґрунтуються на відсутності визнання судом вказаної умови недійсною, колегія суддів не бере до уваги з огляду на їх невідповідність останній правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №   910/4518/16 (зі спору, що виник з подібних кредитних правовідносин) та врахованій апеляційним судом при вирішення цього спору.
		У свою чергу, ухвалюючи постанову від   11.09.2018 у справі № 911/747/17 (предмет позову - стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди державного майна), Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що орендодавець правомірно здійснив розрахунок орендних платежів за листопад 2016 року - січень 2017 року з урахуванням індексації, оскільки індексація орендної плати передбачена законом, зокрема частиною 3 статті 762 ЦК України, частиною 1 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та умовами укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та Приватним акціонерним товариством "Авіакомпанія "Українські вертольоти" договору оренди, який сторонами не оскаржувався та є дійсним, доказів внесення сторонами змін до договору оренди в частині індексації орендної плати матеріали справи не містять, питання зміни порядку розрахунку оренди або зупинення індексації на 2016 рік сторонами за договором не було погоджено.
		При цьому в зазначеній постанові викладено висновок Верховного Суду про те, що пункт 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" не може зупиняти дію статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" щодо індексації орендної плати, а відтак у ній не міститься висновку Верховного Суду щодо застосування статей 625, 1048, 1050, 1054 ЦК України, якими регулюються спірні кредитні правовідносини в цій справі. 
		44. Таким чином, за змістовним, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій господарській справі та в справах №№   497/1085/16-ц, 911/747/17 не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин, їх неоднакове правове регулювання і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього господарського спору.
		45. Наведеним вище повністю спростовується безпідставне твердження скаржника про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №   905/2260/17, від 01.09.2020 у справі №   233/3676/19, від   29.04.2020 у справі № 9901/831/18, у постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від   23.09.2020 у справі №   497/1085/16-ц і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №   911/747/17.
		46. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом   1 частини   2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, однак наразі виключається можливість закриття касаційного провадження в частині зазначеної скаржником підстави з огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду (в оскаржуваній частині) відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №   910/4518/16, які (висновки) є останньою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду при вирішенні спорів, що виникають з подібних правовідносин.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		47. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		48. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		49. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		50. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, та апеляційний суд, на відміну від місцевого господарського суду, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову в частині солідарного стягнення з відповідачів 49   998,31 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, як наслідок, оскаржувану постанову ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
		51. Отже, зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1-3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, а інші доводи скаржника не спростовують висновку суду апеляційної інстанції про часткову відмову в задоволенні позову, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови.
		Розподіл судових витрат
		52. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства "ОТП БАНК" залишити без задоволення.
		Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2024 у справі №   908/627/23 залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                 Ю. Я. Чумак
		Судді                                                                                                    Т.   Б. Дроботова
		                                                                                                             Н. О. Багай

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...