Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/19654/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 15.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.02.2025.
Дата набрання законної сили: 05.02.2025
Номер судового провадження: 61-15194ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 лютого 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 522/19654/21
		провадження № 61-15194св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		судді-доповідача - Грушицького А. І.,
		суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,
		 
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 ,
		заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року у складі колегії суддів Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.
		 
		у справі за клопотанням ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення суду першої інстанції № 16 Барселони (з сімейних справ), Королівство Іспанія, № 130/2021 від 29 березня 2021 року, боржник - ОСОБА_2 ,
		 
		Короткий зміст клопотання
		 
		У жовтні 2021 року ОСОБА_1 через свого представника звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з клопотанням про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. У клопотанні просила суд:
		 
		- визнати на території України рішення суду першої інстанції № 16 Барселони (з сімейних справ), Королівство Іспанія, № 130/2021 від 29 березня 2021 року;
		- надати дозвіл на примусове виконання на території України рішення суду першої інстанції № 16 Барселони (з сімейних справ), Королівство Іспанія, № 130/2021 від 29 березня 2021 року;
		- стягувати з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 10 000,00 євро щомісячно, що становить суму у гривнях відповідно до курсу Національного банку України на день ухвалення судового рішення, починаючи з дати проголошення рішення судом, а саме - 29 березня 2021 року і до повноліття дитини;
		- стягувати з ОСОБА_3 на її користь компенсаційні виплати у розмірі 
		30 000,00 євро щомісячно, що становить суму у гривнях відповідно до курсу Національного банку України на день ухвалення судового рішення, починаючи з дати проголошення рішення судом, а саме - 29 березня 2021 року;
		- стягнути з ОСОБА_3 на її користь суму грошових коштів у розмірі 
		2 000 000,00 євро, що становить суму у гривнях відповідно до курсу Національного банку України на день ухвалення судового рішення.
		 
		Існування підстав для задоволення клопотання обґрунтовувала тим, 
		що 29 березня 2021 року суд першої інстанції № 16 Барселони (з сімейних справ), Королівство Іспанія, ухвалив рішення № 130/2021 про схвалення Регуляторної угоди від 16 лютого 2021 року, підписаної ОСОБА_1 та  
		 
		ОСОБА_5 добровільно не виконує рішення суду першої інстанції № 16 Барселони (з сімейних справ), Королівство Іспанія, № 130/2021, що змусило заявника звернутись в суд із цим клопотанням.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Приморський районний суд м. Одеси у складі судді Абухіна Р. Д. ухвалою 
		від 01 лютого 2022 року клопотання представника ОСОБА_1 задовольнив у повному обсязі.
		 
		Ухвалу місцевий суд мотивував відсутністю підстав для відмови у наданні дозволу на примусове виконання зазначеного рішення іноземного суду. При цьому місцевий суд вказав, що рішення суду першої інстанції № 16 Барселони (з сімейних справ), Королівство Іспанія, № 130/2021 від 29 березня 2021 року набрало законної сили; боржник ОСОБА_3 не був позбавлений можливості взяти участь у судовому процесі, був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, достеменно знав про суть документів та погоджувався з їх змістом; відсутнє рішення суду України, що набрало законної сили, у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах та відсутня справа у провадженні суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, спір за законом України підлягає судовому розгляду, а виконання рішення не загрожує інтересам України. 
		 
		Одеський апеляційний суд постановою від 05 вересня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 задовольнив частково. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01 лютого 2022 року скасував. Клопотання ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення першої інстанції № 16 Барселони (з сімейних справ), Королівство Іспанія, № 130/2021 від 29 березня 2021 року залишив без задоволення.
		 
		Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_1 в частині стягнення 
		з ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 у розмірі 10 000,00 євро щомісячно та компенсаційних виплат у розмірі 30 000,00 євро щомісячно, суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення іноземного суду про стягнення аліментів та компенсаційної виплати ухвалено не в порядку спірної процедури і розмір зазначених стягнень не визначався судом.
		 
		Суд апеляційної інстанції вказав, що в порядку судової процедури іноземний суд схвалив підписану сторонами регуляторну угоду про утримання ОСОБА_3 дитини та дружини після розірвання шлюбу. На ці платежі застосовуються положення Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання, що підписана 23 листопада 2007 року та ратифікована Україною 11 січня 2013 року і набрала чинності для України 01 листопада 2013 року (далі - Конвенція). Проте Україна, ратифікуючи Конвенцію, заявила про своє право не визнавати й не виконувати угоди про утримання.
		 
		Відмовляючи у клопотанні ОСОБА_1 про надання дозволу на примусове виконання рішення суду першої інстанції № 16 Барселони (з сімейних справ), Королівство Іспанія, № 130/2021 від 29 березня 2021 року в частині стягнення з  ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми грошових коштів в розмірі 2 000 000,00 євро, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні будь-які документальні підтвердження виконання самою ОСОБА_1 схваленої рішенням іноземного суду регуляторної угоди, що в такому випадку є підставою для відмови у стягненні з ОСОБА_3 на її користь 2 000 000,00 євро для придбання нового житла.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		20 жовтня 2023 року ОСОБА_6 , який діє від імені ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року у вказаній справі.
		 
		Заявник у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу місцевого суду.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Верховний Суд ухвалою від 13 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребував справу із Приморського районного суду міста Одеси.
		 
		26 грудня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
		 
		На підставі ухвали Верховного Суду від 04 червня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
		 
		Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів 
		від 06 січня 2025 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. 
		(суддя-доповідач), Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Сердюк В. В.
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження, зокрема, посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 3, 10 
		та 30 Конвенції, а також пункту 5 Закону України від 11 січня 2013 року № 26-VII «Про ратифікацію Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання».
		 
		Стверджує, що ототожнення апеляційним судом рішення суду першої інстанції № 16 Барселони (з сімейних справ), Королівство Іспанія, № 130/2021 від 29 березня 2021 року, яким затверджена регуляторна угода з угодою про утримання не відповідає приписам Конвенції.
		 
		Наголошує, що оскільки держава Україна, ратифікуючи Конвенцію, не заявляла застережень щодо визнання та виконання судових рішень, то суди при розгляді відповідного клопотаннямають дотримуватись вимог Глави І Розділу ІХ ЦПК України та перевірити відсутність підстав для відмови у задоволенні відповідного клопотання.
		 
		Обґрунтовуючи існування підстави для касаційного оскарження постанови апеляційного суду, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник вважає, що суд апеляційної інстанції неналежно дослідив зібрані у справі докази, зокрема текст рішення суду першої інстанції № 16 Барселони (з сімейних справ), Королівство Іспанія, № 130/2021 від 29 березня 2021 року. Так, заявник наполягає, що регуляторна угода, затверджена рішенням іноземного суду, не містить застережень за яких ОСОБА_3 має право не виконувати обов`язків, покладених на нього умовами цієї угоди.
		 
		Відзив на касаційну скаргу 
		 
		05 січня 2024 року Погорілий О. В., який діє від імені ОСОБА_3 , через систему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу.
		 
		У відзиві зазначається про невідповідність нормам Конвенції доводів касаційної скарги щодо помилкового ототожнення судом апеляційної інстанції порядку визнання та виконання рішення іноземного суду із порядком визнання та виконання угоди про утримання.
		 
		Посилаючись на безпідставність аргументів касаційної скарги, представник ОСОБА_3 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Рішенням суду першої інстанції № 16 Барселони (з сімейних справ), Королівство Іспанія, № 130/2021 від 29 березня 2021 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 
		та ОСОБА_3 і схвалено підписану сторонами Регуляторну угоду від 16 лютого 2021 року. Регуляторною угодою, серед іншого, встановлено наступне: ОСОБА_3 зобов`язується вносити на банківський рахунок, що належить ОСОБА_1 , протягом перших 5 днів кожного місяця суму в 10 000,00 євро на місяць (аліменти); встановлюються компенсаційні виплати на користь дружини за рахунок чоловіка у розмірі 30 000,00 євро на місяць; ОСОБА_3 отримає належну йому частину будинку в Барселоні, натомість виплатить ОСОБА_1 суму у 2 000 000,00 євро протягом місяця з моменту підписання угоди, яку ОСОБА_1 витратить на придбання нового будинку.
		 
		Судами встановлено, що рішення суду першої інстанції № 16 Барселони (з сімейних справ), Королівство Іспанія, № 130/2021 від 29 березня 2021 року набуло законної сили та не виконується ОСОБА_3 належним чином, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 із цим клопотанням до суду.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права 
		і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		 
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. 
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Визнання рішення іноземного суду - поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом (пункт 10 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
		 
		Відповідно до статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. В Україні не можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах щодо стягнення заборгованості з підприємства оборонно-промислового комплексу, внесеного до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, на користь юридичної особи держави-агресора та/або держави-окупанта або юридичної особи з іноземними інвестиціями чи іноземного підприємства держави-агресора та/або держави-окупанта.
		 
		Згідно зі статтею 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
		 
		Відповідно до статті 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.
		 
		Між Україною та Королівством Іспанія міжнародні договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах не укладалися, а тому в даному випадку визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності.
		 
		Вимоги до клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду визначено у статті 466 ЦПК України.
		 
		Згідно з частиною шостою статті 467 ЦПК України, розглянувши подані документи та вислухавши пояснення сторін, суд постановляє ухвалу про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду або про відмову у задоволенні клопотання з цього питання. 
		 
		Відповідно до статті 468 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено:
		1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;
		2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи;
		3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України;
		4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;
		5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред`явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;
		6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;
		7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;
		8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання;
		9) в інших випадках, встановлених законами України.
		 
		Так, у статті 468 ЦПК України закріплено перелік випадків, який не є вичерпним, за яких суд може відмовити у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду за відсутності врегулювання цього питання умовами укладених між державами міжнародних договорів.
		 
		Водночас, згідно зі статтею 22 Конвенції, державою-учасницею якої є також Королівство Іспанія, у визнанні та виконанні рішення може бути відмовлено, якщо:
		a) визнання та виконання рішення є очевидно несумісним з основами правопорядку («ordre public») запитуваної держави;
		b) рішення було отримано шляхом шахрайства у зв`язку з процесуальними питаннями;
		c) провадження між тими самими сторонами про той самий предмет триває в органі запитуваної держави, і таке провадження було розпочато раніше;
		d) рішення є несумісним з рішенням, винесеним між тими самими сторонами 
		та про той самий предмет або в запитуваній державі, або в іншій державі, якщо це останнє рішення відповідає умовам, необхідним для визнання та виконання в запитуваній державі;
		e) у справі, у якій відповідач або не з`явився, або не був представлений у провадженні в державі походження:
		i) коли закон держави походження передбачає повідомлення про провадження, відповідач не був належним чином повідомлений про провадження та не мав можливості бути заслуханим або
		ii) коли закон держави походження не передбачає повідомлення про провадження, відповідач не був належним чином повідомлений про рішення та не мав можливості оскаржити або подати апеляцію на підставі неправильного встановлення обставин справи та застосування закону, або
		f) рішення було прийнято в порушення статті 18.
		 
		Відповідно до приписів частини першої статті 25 Конвенції до заяви про визнання та виконання відповідно до статті 23 або статті 24 повинні додаватися: a) повний текст рішення; b) документ, у якому зазначається, що рішення є таким, що підлягає виконанню в державі походження, та, якщо це рішення адміністративного органу, документ, у якому зазначається, що вимоги пункту 3 статті 19 виконані, якщо така держава не визначила відповідно до статті 57, що рішення її адміністративних органів завжди відповідають цим вимогам; c) якщо відповідач не з`явився та не був представлений у провадженні в державі походження, документ або документи, які засвідчують, залежно від обставин, що відповідач був належним чином повідомлений про провадження та мав можливість бути заслуханим, або що відповідач був належним чином повідомлений про рішення та мав можливість оскаржити або подати апеляцію на підставі неправильного встановлення обставин справи та застосування закону; d) у разі необхідності документ про суму будь-яких заборгованостей і дату, на яку ця сума нарахована; e) у разі необхідності стосовно рішення, яке передбачає автоматичне корегування шляхом індексації, документ з інформацією, необхідною для проведення відповідних розрахунків; f) у разі необхідності документація, яка показує обсяг безоплатної правової допомоги в державі походження, яку отримав заявник.
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
		 
		Обов`язок доведення наявності підстав для відмови у визнанні і виконанні рішення іноземного суду покладається на сторону, яка заперечує проти заяви (клопотання) стягувача (див. постанови Верховного Суду від 11 липня 2022 року
		у справі № 761/11623/17 та від 23 вересня 2022 року у справі № 686/11087/20).
		 
		Задовольняючи клопотання представника ОСОБА_1 про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, місцевий суд дослідив зміст клопотання і доданих до нього документів та встановив його відповідність законодавчим вимогам. Вивчивши перелік підстав для відмови у наданні дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, передбачених нормами ЦПК України та Конвенції, суд першої інстанції, на підставі встановлених у справі фактичних обставин, дійшов висновку про їх відсутність у справі, що переглядається.
		 
		Разом із цим, скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки розмір аліментів та компенсаційних виплат не визначався іноземним судом, а в порядку судової процедури було схвалено підписану сторонами регуляторну угоду, до платежів щодо утримання ОСОБА_3 дитини та дружини після розірвання шлюбу, необхідно застосовувати положення Конвенції, які регулюють угоду про утримання та застереження, які застосувала Україна при ратифікації Конвенції. Відмовлячи у задоволенні клопотання в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 2 000 000,00 євро, апеляційний суд вказав на недоведеність тієї обставини, що ОСОБА_1 виконала обов`язок щодо передачі належної їй частини будинку, що, в свою чергу, свідчило б про виникнення у неї права на отримання грошової компенсації.
		 
		Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції у зв`язку із наступним.
		 
		Зміст доданого ОСОБА_1 до клопотання рішення іноземного суду, перекладеного у відповідності до законодавчих вимог, вказує, що у Королівстві Іспанія розірвання шлюбу може відбуватися за процедурою взаємної згоди за умови представлення сторонами регуляторної угоди. 
		 
		Така регуляторна угода, серед іншого, передбачає вирішення між подружжям питання здійснення батьківських повноважень відносно дітей, розподіл майна між подружжям, а також може врегулювати питання утримання одного з подружжя та отримання ним компенсаційних виплат.
		 
		Відповідно до визначення терміну «угода про утримання», що закріплений у статті 3 Конвенції, яке також наведене в оскаржуваній постанові апеляційного суду, нею є письмова угода стосовно сплати утримання, яка: i) формально складена чи зареєстрована як автентичний документ компетентним органом або ii) посвідчена чи укладена, зареєстрована чи надана до компетентного органу й може підлягати переглядові та зміні компетентним органом.
		 
		Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов мотивованого висновку, що регуляторна угода, в якій за взаємною згодою сторін під час розірвання шлюбу визначені питання сплати аліментів на утримання дітей або утримання іншого подружжя (аліменти) і яка схвалена судом не в порядку спірної процедури, є за своєю правовою сутністю угодою про утримання, яка в розумінні Конвенції, охоплюється терміном судове рішення.
		 
		Порядку визнання та виконання угоди про утримання присвячена окрема стаття 30 Конвенції, у частині 8 якої передбачена можливість договірної держави заявити про своє право не визнавати й не виконувати угоди про утримання. 
		 
		Так, апеляційний суд обґрунтовано звернув увагу, що згідно із пунктом 5 Закону України від 11 січня 2013 року № 26-VII «Про ратифікацію Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання» Україна відповідно до статті 62 Конвенції залишає за собою право не визнавати і не виконувати угоди про утримання.
		 
		Оскільки рішення іноземного суду про стягнення аліментів та компенсаційної виплати ухвалено не в порядку спірної процедури і зазначені стягнення не визначалися судом, а в порядку судової процедури було схвалено підписану сторонами регуляторну угоду про утримання ОСОБА_3 дитини та дружини після розірвання шлюбу, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що на частину платежів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 у розмірі 10 000,00 євро щомісячно, а також компенсаційних виплат у розмірі 30 000,00 євро щомісячно, передбачених умовами регуляторної угоди, застосовуються положення Конвенції, які регулюють угоду про утримання та застереження, які застосувала держава Україна при ратифікації Конвенції.
		 
		Той факт, що регуляторна угода укладена за взаємною згодою сторін, за відсутності спору та конфлікту між сторонами, вказує на те, що цей нормативний договір за своєю суттю є угодою про утримання.
		 
		Вирішуючи клопотання в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми грошових коштів в розмірі 2 000 000,00 євро, апеляційний суд правомірно виходив з того, що вказану суму коштів, згідно змісту регуляторної угоди, ОСОБА_1 має витратити на придбання нового будинку за умови отримання ОСОБА_3 частини будинку в Барселоні, в якому подружжя спільно проживало до розірвання шлюбу. 
		 
		Регуляторною угодою, яка схвалена судом, передбачено, що обидва заявники зобов`язуються прийти до суду для затвердження цього договору про розірвання шлюбу, а також зобов`язуються підписати стільки судових, нотаріальних або інших документів офіційних чи приватних, які будуть необхідними для визнання дійсним цього нормативного договору та договору про здійснення батьківських прав.
		 
		За відсутності будь-яких документальних підтверджень факту складення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відповідних нотаріальних або інших документів щодо передачі ОСОБА_3 відповідної частини будинку, немає підстав для надання дозволу про примусове виконання рішення першої інстанції №16 Барселони (з сімейних справ), Королівство Іспанія, № 130/2021 від 29 березня 2021 року й у цій частині, про що обґрунтовано зазначив апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції. 
		 
		Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду, касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту 
		її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                             А. І. Грушицький    Судді  С. О. Карпенко     І. В. Литвиненко     Є. В. Петров     В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...