Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/18321/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 15.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.02.2025.
Дата набрання законної сили: 11.02.2025
Номер судового провадження: 61-9975ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 лютого 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 638/18321/19
		провадження № 61-9975св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника Акціонерного товариства «Кристалбанк» - адвоката Гарвасюка Віталія Юрійовича на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2023 року в складі судді Шишкіна О. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 06 червня 2024 року в складі колегії суддів Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.
		 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Кристалбанк», треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Тимченко Тетяна Володимирівна, ОСОБА_2 , про визнання припинення зобов`язання за іпотечним договором, про зняття заборони відчуження предмета іпотеки та
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати припиненими зобов`язання за іпотечним договором                    від 11 травня 2007 року б/н, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ВАТ «ВіЕйБі Банк») та нею, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тимченко Т. В., зареєстрованим у реєстрі за № 1137, згідно з яким в іпотеку було передано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; зняти заборону відчуження квартири    АДРЕСА_2 та виключити відповідні записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек. 
		 
		Підставою для задоволення позову вказувала, що, оскільки основне зобов`язання (за кредитним договором) припинилося 16 жовтня 2019 року у зв`язку з повним виконанням ОСОБА_2 як позичальником його обов`язків за цим кредитним договором, внаслідок повного виконання основного зобов`язання припиняється забезпечення його іпотекою та обтяження квартири забороною її відчуження.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		14 вересня 2023 року рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано іпотеку за іпотечним договором від 11 травня 2007 року, укладеним між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 , посвідченим 11 травня 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тимченко Т. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 1137, такою, що припинена. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		06 червня 2024 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства (далі - АТ) «Кристалбанк» залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2023 року залишено без змін.
		Судові рішення мотивовані тим, що пред`явлення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_2 позову про стягнення заборгованості за кредитним договором свідчить про те, що кредитор використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, та на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, порядку сплати процентів за користування кредитом, тобто після зміни банком строку виконання основного зобов`язання право кредитодавця нараховувати інші передбачені договором платежі припинилося. Позивачем обраний правомірний та ефективний спосіб захисту своїх прав та інтересів - визнання права (що включає в себе також відсутність права), тому задоволення позовних вимог шляхом визнання припиненою іпотеки, а не визнання припиненим зобов`язання за іпотечним договором, знаходиться в межах позовних вимог та підлягає задоволенню. Позовні вимоги про виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек записів про іпотеку за іпотечним договором                        від 11 травня 2007 року, укладеним між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 , не підлягають задоволенню, оскільки виключення зазначеного запису відноситься до компетенції нотаріуса.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги  
		 
		11 липня 2024 року представник АТ «Кристалбанк» - адвокат Гарвасюк В. Ю. засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 червня 2024 року, в якій просить їх в частині задоволення позову скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
		 
		У частині відмови в позові судові рішення не оскаржуються, тому Верховним Судом не переглядаються. 
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що виконання рішення суду не є виконанням кредитного зобов`язання. Строк виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, про що зазначено в постанові  Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі                               № 444/9519/12. За умовами кредитного договору проценти мають нараховуватися до дня фактичного повернення кредиту, тому рішення суду про стягнення заборгованості не припиняє нарахування таких процентів. Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року в справі № 910/17048/17. 
		У мотивувальній частині заочного рішення Дзержинського районного суду                       м. Харкова від 20 лютого 2013 року в справі № 2-3762/11 сума боргу розрахована в іноземній валюті, адже валютою боргу за договором є долар США, тому вказівка в резолютивній частині рішення на стягнення боргу в гривні не звільняє позичальника від обов`язку повернути кредит в доларах США. Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16 та від 04 липня 2018 року в справі
		№ 761/12665/14-ц. Кошти в розмірі 44 000,00 доларів США позичальником не повернуті. 
		Суди не дали оцінку обставинам наявності в суді справи № 638/9516/16-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якій спір не вирішено. 
		Право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки припиненою, а не шляхом припинення договору іпотеки чи шляхом припинення зобов`язання за договором. Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 04 лютого 2015 року в справі                                № 6-243цс14, у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року в справі             № 695/3790/15-ц, від 02 жовтня 2019 року в справі № 126/1056/15-ц. Обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою відмови в позові. 
		Задовольнивши неналежно заявлену вимогу про визнання припиненим зобов`язання за іпотечним договором в спосіб визнання іпотеки припиненою, суди вийшли за межі позову та порушили принцип диспозитивності цивільного процесу, щодо обв'язковості врахування якого зазначено в постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року в справі № 760/23795/14, від 01 квітня 2020 року в справі № 686/24003/18, від 19 серпня 2020 року в справі                                   № 287/587/16,  від 15 липня 2019 року в справі № 235/499/17 та від 08 серпня 2019 року в справі № 450/1686/17. 
		Суди помилково застосували висновки Великої Палати Верховного Суду в постановах від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 17 квітня                 2018 року в справі № 522/407/15-ц та висновки Верховного Суду в постанові                  від 16 лютого 2022 року в справі № 344/17498/20, що стосуються відмінних правовідносин. 
		Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах, а саме щодо наявності/відсутності підстав визнання зобов`язання за іпотечним договором припиненими (стаття 17 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон про іпотеку)) в системному поєднанні зі статтею 598, 599 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України в разі існування заборгованості за кредитним договором, предметом якого є кредитні кошти в іноземній валюті та яка існує внаслідок поступового виконання боржником рішення суду про стягнення боргу, прийнятого на певну дату, в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України. 
		Позиція інших учасників справи
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		11 травня 2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 179, відповідно до умов якого позичальник отримав грошові кошти в сумі 44 000,00 доларів США зі сплатою 14 % річних строком до 11 травня 2014 року (а. с. 4-8, т. 1).
		11 травня 2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 для забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором укладено іпотечний договір, за яким ОСОБА_1 передала банку в іпотеку однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
		У березні 2011 року представник ПАТ «ВіЕйБі Банк» звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 загальну суму заборгованості 317 614,88 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 27 829,85 доларів США, що еквівалентно 222 240,84 грн; заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом - 8 135,45 доларів США, що еквівалентно 64 967,26 грн, та штрафу за несвоєчасне погашення кредиту та процентів за користування кредитом - 30 406,78 грн.
		Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2013 року в справі № 2-3762/11 позов ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 317 614,88 грн та судові витрати в розмірі 2 361,59 грн. Зустрічні позови ОСОБА_2 до ПАТ «ВіЕйБі Банк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними та розірвання договору іпотеки залишені без задоволення (а. с. 11, т. 1).
		Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2016 року в справі № 2-3762/11 заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2013 року змінено в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 . Ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними та розірвання договору іпотеки з інших підстав. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
		04 липня 2019 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та АТ «Кристалбанк» укладений договір про відступлення прав вимоги № 24436, відповідно до якого                                   АТ «Кристалбанк» набуло всіх прав кредитора за кредитними операціями, переданими йому згідно з договором № 1 до договору про відступлення прав вимоги № 24436 від 04 липня 2019 року, зокрема права кредитора за кредитним договором від 11 травня 2007 року № 179, стороною якого є ОСОБА_2                  ( а. с. 20-21, т. 1).
		За квитанцією від 16 жовтня 2019 року № ПН1153362 перераховано                                317 614,88 грн з призначенням платежу «сплата боргу за ВП № 58750241»                           (а. с. 15, т. 1).
		Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенко І. А. від 17 листопада 2020 року закінчено виконавче провадження                         № 58750241, відкрите на підставі виконавчого листа № 2-1341/11, виданого Дзержинським районним судом м. Харкова 24 травня 2016 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованості за кредитним договором від 11 травня 2007 року № 179  в сумі 317 614,88 грн та судові витрати у розмірі 2 361,59 грн у зв`язку з тим, що на рахунок приватного виконавця для обліку депозитних сум та зарахування стягнутих з боржника коштів, надійшли кошти, яких достатньо для задоволення вимог стягувача за виконавчим документом (т. 1,  а. с. 104).
		Позиція Верховного Суду
		 
		Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами  1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
		 
		Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. 
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.  
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). 
		 
		Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		 
		Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		 
		Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		 
		Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).
		 
		За змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		 
		Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		 
		У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		 
		Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		 
		Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону про іпотеку іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		 
		Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону про іпотеку). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону про іпотеку).
		 
		За змістом статті 11 Закону про іпотеку іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.
		 
		Закон про іпотеку є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону про іпотеку містять виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.
		 
		Підстави припинення іпотеки: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених Законом про іпотеку.
		 
		Отже, іпотека припиняється в разі припинення основного зобов`язання, зокрема, на підставі виконання.
		 
		Законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов`язаних з припиненням іпотеки, оскільки за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості іпотека припиняється за фактом виконання основного зобов`язання.
		 
		АТ «Кристалбанк» заперечує виконання ОСОБА_2 основного зобов`язання, посилаючись на те, що: за умовами кредитного договору проценти мають нараховуватися до дня фактичного повернення кредиту, тому рішення суду про стягнення заборгованості не припиняє нарахування таких процентів; валютою боргу за договором є долар США, тому вказівка в резолютивній частині рішення на стягнення боргу в гривні не звільняє позичальника від обов`язку повернути кредит в доларах США.
		 
		Верховний Суд вважає наведені доводи безпідставними, з огляду на таке. 
		 
		У постанові від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц (провадження                    № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
		 
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року в справі                         № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) зробила висновок про те, що в разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.
		 
		У цій справі банк як кредитор за кредитним договором відповідно до вимог статей 6, 627 ЦК України та реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у 2011 році достроково стягнув заборгованість за кредитним договором, визначивши заборгованість у валюті гривні України, вказавши, що саме 317 614,88 грн є повним розміром заборгованості, включаючи борг за тілом кредиту і процентами, заборгованість за комісією та штрафами.
		 
		Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2013 року в справі № 2-3762/11 позов задоволено, з ОСОБА_2 стягнуто заборгованість, визначену у гривні, а не в еквіваленті до валюти зобов`язання, й це рішення суду виконане боржником у гривні повністю 16 жовтня 2019 року.
		 
		Кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, тобто банк визначив зобов`язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.
		 
		Такі висновки щодо кваліфікації спірних правовідносин містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі                                     № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18). 
		 
		Згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України від 02 червня                          2016 року № 1404-VIII«Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
		 
		Оскільки в статті 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, то з часу зарахування на банківський рахунок сум, стягнутих за рішенням суду або добровільно сплачених позичальником на вимогу про дострокове повернення позики, ці зобов`язання вважаються припиненими.
		 
		Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Бабенко І. А. від 17 листопада 2020 року закінчено виконавче провадження                         № 58750241, відкрите на підставі виконавчого листа № 2-1341/11, виданого Дзержинським районним судом м. Харкова 24 травня 2016 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованості за кредитним договором від 11 травня 2007 року № 179  в сумі 317 614,88 грн та судові витрати у розмірі 2 361,59 грн у зв`язку з тим, що на рахунок приватного виконавця для обліку депозитних сум та зарахування стягнутих з боржника коштів, надійшли кошти, яких достатньо для задоволення вимог стягувача за виконавчим документом (а. с. 104, т. 1).
		 
		Установивши, що основне зобов`язання, на забезпечення виконання якого був укладений іпотечний договір, припинилося у зв`язку з належним виконанням, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виснував про наявність підстав для припинення іпотеки.
		 
		За відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та вимог кредитора на момент виконання рішення суду про стягнення заборгованості та припинення у зв`язку із цим основного зобов`язання іпотека припиняється (висновки Верховного Суду в постановах від 16 жовтня 2024 року в справі № 686/9633/22 (провадження № 61-5849св23) та від 02 жовтня 2024 року в справі                                      № 638/12581/18 (провадження № 61-17474св23)). 
		 
		Посилання заявника на те, що відповідно до пунктів 2.4, 2.5 кредитного договору проценти нараховуються на фактичну суму наданих кредитних коштів і за фактичне користування такими коштами, а за прострочення повернення кредиту проценти за користування сумами до повернення нараховуються в порядку, визначеному на умовах підпунктів 2.4.1-2.4.2, тому нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, є самовільним тлумаченням змісту кредитного договору. У рішенні Апеляційного суду Харківської області від 29 березня 2016 року в справі № 2-3762/11 зазначено, що відповідно до пункту 5.2 кредитного договору невиконання або неналежне виконання позичальником зобов`язань щодо повернення кредитних коштів, сплати процентів, а так само невиконання або неналежне виконання зобов`язань, передбачених пунктами 3.3, 5.1 цього договору, є умовами, за яких припиняється кредитування  банком позичальника, а позичальник здійснює дострокове повернення отриманих кредитних коштів банку, сплачує проценти за користування кредитними коштами. 
		 
		Отже, в цій справі строк (термін) виконання зобов`язання пов`язується із достроковою вимогою кредитора про повернення кредитних коштів, тому посилання заявника на постанови Великої Палати Верховного Суду                                    від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 та від 18 січня 2022 року в справі № 910/17048/17 безпідставне. 
		 
		Заперечуючи проти позову з підстав наявності в позичальника заборгованості за кредитним договором, АТ «Кристалбанк» жодних доказів на підтвердження такої обставини суду не надало.
		 
		Матеріали справи не містять доказів пред`явлення кредитором вимог до позичальника відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
		 
		Не свідчить про наявність обґрунтованої заборгованості позичальника й справа № 638/9516/16-ц про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якій закрито провадження ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2024 року через відсутність предмета спору (оскаржується в апеляційному порядку). 
		 
		Касаційна скарга мотивована також тим, що право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки припиненою, а не шляхом припинення договору іпотеки чи шляхом припинення зобов`язання за договором. Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду України в постанові від 04 лютого 2015 року в справі № 6-243цс14, у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2019 року в справі № 695/3790/15-ц,                                від 02 жовтня 2019 року в справі № 126/1056/15-ц. Обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою відмови в позові. 
		 
		Верховний Суд у цій постанові не відступає від своїх висновків про те, що право іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки,  однак висновує про те, що суди не вийшли за межі позовних вимог й не порушили принцип диспозитивності, як зазначає заявник, з огляду на таке. 
		 
		Відповідно до частини першої, пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
		 
		Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів, а предметом спору є об`єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
		 
		Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, тоді як правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
		 
		Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави зробити висновок, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, керуючись фактами, установленими під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
		 
		Зміст позовних вимог спрямований на визнання іпотеки такою, що припинена, тому Верховний Суд погоджується з висновками судів про задоволення такого позову. Неточність формулювання відповідних вимог (визнання припинення зобов`язання за іпотечним договором) позивачем не становить підставу відмови в задоволенні обґрунтованого позову.  
		 
		Заявник зазначив, що, задовольнивши неналежно заявлену вимогу про визнання припинення зобов`язання за іпотечним договором в спосіб визнання іпотеки припиненою, суди вийшли за межі позову та порушили принцип диспозитивності цивільного процесу, щодо обв'язковості врахування якого зазначено в постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року в справі                            № 760/23795/14, від 01 квітня 2020 року в справі № 686/24003/18, від 19 серпня 2020 року в справі  № 287/587/16,  від 15 липня 2019 року в справі № 235/499/17 та від 08 серпня 2019 року в справі № 450/1686/17. 
		 
		Верховний Суд не встановив невідповідності висновків судів у цій справі наведеним вище висновкам Верховного Суду, адже Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права в різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
		Доводи касаційної скарги про те, що суди помилково застосували висновки Великої Палати Верховного Суду в постановах від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 17 квітня 2018 року в справі № 522/407/15-ц та висновки Верховного Суду в постанові від 16 лютого 2022 року в справі № 344/17498/20, які стосуються відмінних правовідносин, є безпідставними, адже суди застосували висновки у наведених справах для вирішення цього спору в тих межах, які стосуються спірних правовідносин. 
		Не становлять підставу скасування оскаржуваних судових рішень і доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо наявності/відсутності підстав визнання зобов`язання за іпотечним договором припиненими в разі існування заборгованості за кредитним договором, предметом якого є кредитні кошти в іноземній валюті та яка існує внаслідок поступового виконання боржником рішення суду про стягнення боргу, прийнятого на певну дату, в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України. 
		Такі висновки сформульовані Верховним Судом неодноразово, зокрема в постановах від 16 жовтня 2024 року в справі № 686/9633/22 (провадження                          № 61-5849св23) та від 02 жовтня 2024 року в справі № 638/12581/18 (провадження № 61-17474св23), які застосовані в цій постанові. 
		Інші доводи касаційної скарги на правильність судових рішень не впливають та їх не спростовують.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову без змін.  
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). 
		 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 389, 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника Акціонерного товариства «Кристалбанк» - адвоката Гарвасюка Віталія Юрійовича залишити без задоволення.
		 
		Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 06 червня 2024 року в частині задоволення позову залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:О. М. Ситнік     В. М. Ігнатенко      І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...