Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 585/3727/19 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 15.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.02.2025.
Дата набрання законної сили: 11.02.2025
Номер судового провадження: 51-5251км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019200100000585

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 лютого 2025 року
		м. Київ
		справа № 585/3727/19
		провадження № 51-5251км24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                     ОСОБА_1 ,
		суддів                                                 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,
		прокурора                                         ОСОБА_5 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 січня 2024 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 30 вересня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019200100000585, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 27 лютого 2018 року за ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст. 104 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 2 роки,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.
		Короткий зміст історії справи 
		За вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 січня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. 
		На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком і за сукупністю вироків остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
		Стягнуто процесуальні витрати, а також вирішено долю речових доказів.
		Ухвалою Сумського апеляційного суду від 30 вересня 2024 року вирок районного суду залишено без змін.
		Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 18 серпня 2019 року приблизно о 00:00 на вул. Гетьмана Мазепи у м. Ромнах, вирішивщи заволодіти автомобілем ВАЗ - 2106, р.н.з НОМЕР_1 , який зареєстрований за ОСОБА_8 та перебуває у користуванні ОСОБА_9 , за допомогою викрутки відімкнув замок на водійських дверцятах і проник усередину, далі знайшов біля важеля перемикання передач ключі від замка запалення, завів автомобіль та поїхав з місця події. Викраденим автомобілем ОСОБА_7 розпорядився на власний розсуд.
		Крім того, 25 серпня 2020 року, близько 02:10 він, перебуваючи на вул. Гетьмана Мазепи в м. Ромнах, через незамкнені водійські дверці проник у салон автомобіля Opel моделі Kadett, р.н.з. НОМЕР_2 , що зареєстрований за ОСОБА_10 та перебуває у користуванні ОСОБА_9 , увімкнув тумблер, завів двигун автомобіля і поїхав з місця події.
		Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій підзахисного, порушує питання про зміну оскаржених судових рішень у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність судами через незастосування положення ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. 
		Свої доводи мотивує тим, що суди належним чином не врахували конкретних обставин кримінального провадження, обставин, які пом`якшують покарання: щирого каяття, активного розкриття злочину та усунення заподіяної шкоди, думки потерпілого, який не наполягав на позбавленні волі, даних про особу підзахисного, зокрема того, що він має постійне місце проживання і позитивні характеристики, проживає разом із батьками - пенсіонерами, які страждають на низку хронічних захворювань та потребують стороннього нагляду, є студентом. Усі ці обставини в сукупності, на думку захисника, давали судам підстави для звільнення ОСОБА_7 відповідно до ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням. 
		Позиції інших учасників судового провадження
		Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.
		У судовому засіданні прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги.
		Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді
		Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
		Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 і правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 289 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
		Мотиви Суду
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника щодо неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність через незастосування ст. 75 КК України під час призначення підзахисному покарання не заслуговують на увагу, виходячи з такого.
		Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
		Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
		За статтею ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК України означає з`ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене в конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд, призначаючи покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності, визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, зважаючи на його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність                  в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом і розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
		За правилами ст. 75 КК України у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.
		Як убачається з матеріалів цього кримінального провадження, районний суд, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, за результатами перегляду вироку щодо ОСОБА_7 дотримався наведених вимог матеріального права.
		Обираючи винному покарання, урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про його особу, визнав обставиною, що пом`якшує покарання - активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та не встановив обставин, які його обтяжують.
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника про неврахування судом під час призначення ОСОБА_7 покарання щирого каяття та добровільного відшкодування збитку, як обставин, що пом`якшують покарання, то суд навів у вироку відповідні на те мотиви. Зокрема, районний суд послався, що ОСОБА_7 в судовому засіданні фактично свою вину не визнав, негативної оцінки своїх дій та співчуття потерпілому не висловив, готовності понести заслужене покарання не виказав. Не знайшов районний суд і підстав для визнання пом`якшуючою обставиною добровільного відшкодування збитку, зазначивши, що викрадені автомобілі повернула потерпілому поліція та матеріали провадження не містять доказів про відшкодування потерпілому засудженим будь-якої шкоди.
		Урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, районний суд, дотримуючись принципу індивідуалізації та, виходячи з особливостей конкретних обставин кримінального правопорушення, реалізовуючи свої дискреційні повноваження, дійшов правильного висновку про необхідність призначення покарання у виді позбавлення волі за ч. 2 ст. 289 КК України у мінімальних межах санкції вказаної статті та не встановив підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України.
		Колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в межах поданих апеляційних скарг, надала відповіді на всі доводи скарги, погодилася з призначеним судом першої інстанції покаранням.
		При цьому апеляційний суд слушно послався, що попри доводи апеляційної скарги сторони захисту, районний суд, призначаючи покарання, урахував думку потерпілого, проте вона не є вирішальною, а тому була вірно врахована судом першої інстанції у сукупності з усіма матеріалами кримінального провадження.
		Що стосується посилань захисника на безпідставне неврахування судом під час призначення покарання того, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, е мешкає там з батьками, які мають ряд захворювань і потребують догляду, апеляційний суд звернув увагу, що в засудженого є сестра, а отже, він не єдина дитина в батьків, крім того, відомостей про те, що він брав участь у їх утриманні й батьки потребують його піклування, матеріали справи не містять.
		Отже, апеляційний суд не встановив підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, зазначивши, що виправлення ОСОБА_7 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
		Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, приймаючи своє рішення в частині призначеного засудженому покарання, діяв в межах своїх дискреційних повноважень.
		Окремо колегія суддів хоче звернути увагу, що з положень ст. 75, а також ч. 3 ст. 78 КК України випливає, що в разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування ст. 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати на підставі ст. 71 КК України остаточне покарання у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком та покарання за новим вироком. У таких випадках вчинення нового злочину в період іспитового строку стає фактичною підставою для визнання (скасування) призначеного за попереднім вироком покарання у виді позбавлення волі, від відбування якого звільнялась особа, таким, що належить відбувати реально, і повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.
		Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з указаним рішенням судів щодо відсутності підстав для застосування до засудженого положень ст. 75 КК України, тому касаційні доводи захисника є неспроможними.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		У цьому кримінальному провадженні суди дійшли обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженому покарання, яке він має відбувати реально.
		Судові рішення в частині призначеного засудженому покарання без застосування положень ст. 75 КК України належним чином мотивовані й узгоджуються з приписами статей 370, 419 КПК України.
		Призначене засудженому ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам 
		статей 50, 65, 71 КК України. Таке покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. 
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не допущено, призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, а тому касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення  - без зміни. 
		Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 24 січня 2024 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 30 вересня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7  - без задоволення.
		Постанова остаточна й оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                     ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...