Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 183/774/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 17.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 18.02.2025.
Дата набрання законної сили: 22.01.2025
Номер судового провадження: 61-2499ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		22 січня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 183/774/17
		провадження № 61-2499св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), 
		суддів: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
		 
		учасники справи за первісним позовом:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 (правонаступниками якого є ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ), ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Новомосковський відділ державної виконавчої служби у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Катерина Юріївна, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_8 ,
		 
		учасники справи за зустрічним позовом:
		позивач -  ОСОБА_6 ,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , Піщанська сільська рада Новомосковського району Дніпропетровської області, Новомосковська районна державна адміністрація,
		треті особи: ОСОБА_2 (правонаступниками якого є ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ), приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Наталія Володимирівна, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_6 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2024 року в складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позовів
		 
		У лютому 2017 року  ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_10 ,  ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Новомосковського відділу державної виконавчої служби у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка К. Ю., Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельних ділянок, витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки, визнання права власності на земельну ділянку.
		 
		Первісний позов мотивований тим, що ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку розміром 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1223235500:03:016:0552, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 грудня 2010 року, який було укладено між ним та ОСОБА_9 , договір посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного округу Ріхтер Н. В. та зареєстровано в реєстрі за № 2401. На підставі вказаних документів він 30 грудня 2010 року отримав Державний акт ЯИ № 482249 на право власності на зазначену земельну ділянку, який було зареєстровано в книзі реєстрації державних Актів за № 01-10-126-02177.
		 
		Однак, 29 липня 2014 року зазначену земельну ділянку продано на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 який судовим рішенням визнано недійсним.
		 
		У подальшому земельна ділянка площею 0,2436 га, кадастровий номер 1223285500:03:016:0552, була розділена на дві земельні ділянки - кадастровий номер 1223285500:03:016:1552 та кадастровий номер 1223285500:03:016:2552 площею по 0,1218 га кожна.
		 
		14 серпня 2014 року ОСОБА_7 відповідно до договору купівлі-продажу продав по 1/2 частині земельної ділянки ОСОБА_6 та ОСОБА_10 . На підставі вказаного договору 14 серпня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Михайлець К. О. здійснено реєстрацію нерухомого майна за № 15149105.
		 
		Відповідно до договору дарування від 29 вересня 2016 року ОСОБА_10 подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1218 га, кадастровий номер 1223285500:03:016:1552.
		 
		Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року, визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності ОСОБА_8 на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , індексний № 24610977 від 23 липня 2014 року, на земельну ділянку площею 0,2436 га, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване в Державному реєстрі речових прав 23 липня 2014 року за реєстраційним № 413779112232.
		 
		Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 29 липня 2014 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , відповідно до якого ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_7 купив земельну ділянку площею 0,2436 га, що надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1223285500:03:016:0552.
		 
		Постановою Верховного Суду 07 листопада 2018 року у справі № 183/7939/14 рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року скасовано в частині задоволення позову ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки ОСОБА_6 та ОСОБА_10 у цій частині позову відмовлено. В іншій частині залишено без змін.
		 
		Судовими рішеннями встановлено незаконність набуття права власності ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , отже, останній не мав права розпоряджатись земельною ділянкою та передавати у власність ОСОБА_6 та ОСОБА_10 . На думку позивача, останні набули право власності на спірну земельну ділянку без жодної правової підстави, та не мали права розпоряджатись та ділити її на дві нові земельні ділянки, відчужувати їх на користь третіх осіб.
		 
		Також, ОСОБА_1 зазначав, що на підставі ухвали про забезпечення позову відділом державної виконавчої служби Новомосковського управління юстиції було накладено арешт на земельні ділянки: Номер запису про обтяження: 8122231 від 17 грудня 2014 року, номер запису про обтяження: 8099451 від 16 грудня 2014 року, - щодо земельної ділянки кадастровий номер: 1223285500:03:0l6:2552. Номер запису про обтяження: 8103128 від 16 грудня 2014 року, - щодо земельної ділянки кадастровий номер: 1223285500:03:016:1552.
		 
		Проте, знаючи про наявність справи в провадженні Новомосковського міськрайонного суду, наявність арешту та винесені рішення судів, ОСОБА_10 та ОСОБА_2 зняли арешт та здійснили відчуження земельної ділянки, чим порушили права ОСОБА_1 
		 
		ОСОБА_1 просив:
		            визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки розміром 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в   АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1223285500:03:016:0552, укладений 14 серпня 2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Михайлець К. О., зареєстрованого за номером 1785;
		            скасувати рішення № 15149105 про реєстрацію права власності на земельну ділянку розміром 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1223285500:03:016:0552 за ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , яке було прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Михайлець К. О. 14 серпня 2014 року;
		            скасувати рішення № 29912993 про реєстрацію права власності на земельну ділянку розміром 0,1218, кадастровий номер 1223235500:03:016:2552, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 від 02 червня 2016 року, винесеного приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О. А.;
		            скасувати рішення № 29913246 про реєстрацію права власності на земельну ділянку розміром 0,1218, кадастровий номер 1223235500:03:016:1552, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_10 від 02 червня 2016 року, винесеного приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О. А.;
		            визнати недійсним договір дарування земельної ділянки загальною площею 0,1218 га, кадастровий номер 1223235500:03:016:1552, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою К. Ю., серія номер договору 5198;
		            скасувати рішення № 312631037 від 29 вересня 2016 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, загальною площею 0,1218 га, кадастровий номер кадастровий номер 1223235500:03:016:1552, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 ;
		            витребувати з чужого незаконного володіння земельну ділянку площею 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1223285500:03:016:0552, що належить ОСОБА_1 ,
		            визнати право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:0552 за ОСОБА_1 .
		 
		У лютому 2021 року ОСОБА_6 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Новомосковської районної державної адміністрації, третя особа - ОСОБА_2 , приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Н. В., Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання недійсним рішення Піщанської сільської ради, скасування Державного акту, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельних ділянок, витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки, визнання права власності.
		 
		Зустрічний позов мотивований тим, що продавець ОСОБА_9 відчужувала земельну ділянку, набувши право власності на неї на підставі рішення сесії Піщанської сільської ради № 7-55/V від 29 грудня 2007 року, після чого отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 625975 від 22 грудня 2010 року, який зареєстрований 12 грудня 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01-10-126-01955.
		 
		Після цього, ОСОБА_1 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 482249 від 30 грудня 2010 року, який зареєстрований 29 грудня 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 01-10-126-02177.
		 
		Ні в державному акті на право власності на земельну ділянку, що був виданий на ім`я ОСОБА_9 , ні в державному акті, що був виданий на ім`я ОСОБА_1 кадастровий номер земельної ділянки 1223285500:03:016:0552 не зазначений.
		 
		Такий кадастровий номер присвоєно земельній ділянці за заявою ОСОБА_8 , і вперше здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з таким кадастровим номером 18 липня 2014 року за ОСОБА_8 .
		 
		В свою чергу, ОСОБА_1 лише 12 грудня 2016 року зареєстрував своє право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552, що вже належала ОСОБА_6 . Підставою набуття права власності згідно Інформаційної довідки є рішення Новомосковського міськрайонного суду від 17 жовтня 2016 року по справі № 183/7939/14, яке на дату реєстрації не набрало законної сили та оскаржувалося ОСОБА_6 в апеляційному порядку.
		 
		Реєстрація права власності ОСОБА_1 на частину земельної ділянки, яка належить ОСОБА_6 , та якій присвоєно кадастровий номер 1223285500:03:016:2552 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була здійснена 12 грудня 2016 року державним реєстратором Новомосковської районної державної адміністрації Співак С. Г.
		 
		Рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 має бути скасовано, оскільки така реєстрація відбулася на підставі рішення Новомосковського міськрайонного суду від 17 жовтня 2016 року по справі № 183/7939/14, яке станом на грудень 2016 року не набрало законної сили та оскаржувалося ОСОБА_6 в апеляційному порядку. Державний реєстратор Співак С. Г. не здійснила перевірку судового рішення з приводу набрання його законної сили.
		 
		Рішенням Новомосковського міськрайонного суду від 17 жовтня 2016 року та постановою Верховного Суду від 07 листопада 2018 року не було визнано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552, внаслідок чого у ОСОБА_1 відсутні правовстановлюючі документи, що підтверджують його право на земельну ділянку з кадастровим номером 1223285500:03:016:2552, тому вважає рішення державного реєстратора Співак С. Г. від 12 грудня 2016 року про реєстрацію право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно таким, що підлягає скасуванню.
		 
		ОСОБА_6 , з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 22 липня 2022 року, просила:
		            поновити позовну давність;
		            визнати недійсним рішення Піщанської сільської ради від 29 грудня 2007 року за №7-55/V про надання у власність ОСОБА_9 земельної ділянки площею 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
		            визнати недійсним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 625975 від 12 грудня 2010 року, виданий ОСОБА_9 на підставі рішення Піщанської сільської ради від 29 грудня 2007 року за № 7-55/V площею 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
		            визнати недійсним договір купівлі-продажу від 24 грудня 2010 року земельної ділянки кадастровий номер 1223285500:03:016:0552 площею 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Н. В., та зареєстрований в нотаріальному реєстрі за № 2401;
		            визнати недійсним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:0552, серії ЯИ № 482249 від 29 грудня 2010 року, виданий ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 2010 року площею 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
		            скасувати рішення державного реєстратора Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Співак С. Г. від 15 грудня 2016 року за індексним номером 32948319 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 939920112232) площею 0,1218 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в Державного реєстрі речових прав на нерухоме майно;
		            скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552 площею 0,1218 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552 площею 0,1218 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 939920112232), зареєстрованого 15.12.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності 18055975;
		            витребувати з чужого незаконного володіння земельної ділянки кадастровий номер 1223285500:03:016:2552 площею 0,1218 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_6 ;
		            визнати право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 939920112232, площею 0,1218 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою:  АДРЕСА_1 .
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
		 
		Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2021 року:
		залучено як правонаступника після смерті ОСОБА_10 у цивільній справі - ОСОБА_2 .
		 
		Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області в складі судді: Сороки О. В., від 07 жовтня 2022 року:
		в задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено;
		зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено частково;
		визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , серії ЯК №625975 від 12 грудня 2010 року, виданий на ім`я ОСОБА_9 , на підставі рішення Піщанської сільської ради від 29 грудня 2007 року за №7-55/V, площею 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;
		визнано недійсним договір купівлі-продажу від 24 грудня 2010 року земельної ділянки площею 0,2436 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 2401;
		визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , серії ЯИ № 482249 від 29 грудня 2010 року, виданий на ім`я ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 2010 року;
		скасовано рішення державного реєстратора Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Співак С. Г. від 15 грудня 2016 року за індексним номером 32948319 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 939920112232) площею 0,1218 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
		скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552 площею 0,1218 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
		витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552 площею 0,1218 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
		визнано за ОСОБА_6 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 939920112232, площею 0,1218 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
		в іншій частині зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено;
		вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		            на момент звернення ОСОБА_1 з позовом про зміну предмету позову, реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1223285500:03:016:2552 була здійснена за ним на підставі рішення суду, що не набрало законної сили;
		            державний реєстратор використовує відомості Єдиного державного реєстру судових рішень за допомогою офіційного веб-порталу судової влади України, з метою встановлення набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі поданого рішення суду, та у разі відсутності рішення суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень запитує копію такого рішення суду від відповідного суду та зупиняє розгляд заяви про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;
		            суду не надано належних та допустимих доказів про те, що державним реєстратором Співак С. Г. при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32948319 від 15 грудня 2016 року були дотримані  норми спеціального закону, а тому позов ОСОБА_6 в частині скасування рішень про реєстрацію права власності на земельну ділянку обґрунтований та підлягає задоволенню;
		            ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , здійснюючи поділ земельної ділянки з кадастровим номером 1223285500:03:016:0552 на дві окремі земельні ділянки з кадастровими номерами 1223285500:03:016:2552 та 1223285500:03:016:1552 відповідно, дотрималися вимог земельного законодавства України;
		            суд встановив, що вперше державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 1223285500:03:016:0552 була здійснена Держгеокадастром в 2014 році на підставі звернення ОСОБА_8 , а тому наявні підстави для задоволення позову ОСОБА_6 в частині визнання за нею права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1223285500:03:016:2552 площею 0,1218 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та витребування цього майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 .
		 
		Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
		 
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року:
		залучено ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 до участі у справі як правонаступників прав та обов`язків померлого ОСОБА_2 .
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2024 року:
		апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Шпаковою Т. С., задоволено частково;
		рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення;
		позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Новомосковського відділу державної виконавчої служби у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка К. Ю., Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельних ділянок, витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки, визнання права власності на земельну ділянку задоволено частково;
		витребувано з чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 , спадкоємцями якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , земельну ділянку площею 0,1218 га з кадастровим номером 1223285500:03:016:1552, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 та передано її ОСОБА_1 , зобов`язано державного реєстратора зазначені відомості внести до державного реєстру;
		скасовано рішення № 15149105 від 14 серпня 2014 року про державну реєстрацію приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Михайлець К. О. права власності на земельну ділянку розміром 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1223285500:03:016:0552 за ОСОБА_6 та ОСОБА_10 ;
		скасовано рішення № 29912993 від 02 червня 2016 року про державну реєстрацію приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О. А. права власності на земельну ділянку розміром 0,1218, кадастровий номер 1223235500:03:016:2552, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 ;
		скасовано рішення № 29913246 від 02 червня 2016 року про державну реєстрацію приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Перфіловою О. А. права власності на земельну ділянку розміром 0,1218, кадастровий номер 1223235500:03:016:1552, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_10 ;
		скасовано рішення № 31631037 від 29 вересня 2016 року про державну реєстрацію приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою К. Ю. права власності на земельну ділянку загальною площею 0,1218 га, кадастровий номер 1223235500:03:016:1552, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , правонаступниками якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;
		в іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено;
		у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Новомосковської районної державної адміністрації, третя особа - ОСОБА_2 , приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Н. В., Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24 грудня 2010 року, скасування рішення державного реєстратора, витребування з чужого незаконного володіння та визнання права власності на земельну ділянку відмовлено.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		            встановлено, що на підставі рішення сесії Піщанської сільської ради від 29 грудня 2007 року № 7-55/V ОСОБА_9 отримала у власність земельну ділянку площею 0,2436 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1 . Її право власності на земельну ділянку посвідчено державним актом, в якому відображено схему земельної ділянки з описом її меж, та зареєстрованим у Книзі записів реєстарції державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01-10-126-01955, що узгоджується з положеннями статей 116, 126 ЗК України;
		            відсутність кадастрового номера земельної ділянки в Державному акті на право власності обумовлена тим, що форма Державного акту із зазначенням кадастрового номера була затверджена 02 квітня 2002 року (постанова Кабінету Міністрів України №449, що втратила чинність 23 липня 2013 року), у зв`язку з чим Державні акти старого зразка не містять кадастрового номеру і вони є дійсними і без нього;
		            ОСОБА_9 правомірно на підставі рішення сільської ради № 7-55/V від 29 грудня 2007 року було виділено на праві власності земельну ділянку, право власності посвідчено державним актом серії ЯК № 625975, зареєстрованим за № 011012601955 від 16 грудня 2010 року. Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області підтвердило наявність реєстрації, що земельна ділянка з кадастровим номером 1223285500:03:016:0552 площею 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована за ОСОБА_9 ;
		            відсутні підстави вважати, що ОСОБА_9 не передавалася у власність зазначена земельна ділянка. Доказів того, що державний акт був підроблений, матеріали справи не містять. Піщанською сільською радою зазначений державний акт та право власності ОСОБА_9 на спірну земельну ділянку не оспорювалися;
		            на запит суду першої інстанції 28 травня 2015 року сільський голова Піщанської сільської ради Мазниця М. П. надав відповідь за № 284/02-24 про те, що копію рішення сесії сільської ради від 29 грудня 2007 року про виділення земельної ділянки у власність ОСОБА_9 не можливо видати у зв`язку із вилученням цієї сесії згідно протоколу виїмки від 14 березня 2011 року оперуповноваженим по ОВД УБОП ГУМВД України в Дніпропетровській області;
		            функції з реєстрації договорів і державних актів були передані органам Держкомзему. Реєстрація договорів і державних актів здійснювалася в Книзі реєстрації державних актів і договорів. В Державному реєстрі правочинів приватним нотаріусом Новомосковського району Ріхтер Н. В. 27 грудня 2010 року було зареєстровано договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 1223285500:03:016:0552 між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів;
		               до 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 ЦК України - з моменту державної реєстрації такого договору.
		прив`язка моменту виникнення прав на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, саме до моменту такої реєстрації прав була здійснена в редакції частини четвертої статті 334 ЦК України, яка набрала чинності з 01 січня 2013 року (підпункт 4 пункту 3 розділу І, пункт 1 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1878-VI);
		особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності. Цей правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17. Починаючи з 01 січня 2013 року права на землю виникають з моменту державної реєстрації прав в Державному реєстрі речових прав;
		апеляційним судом встановлено, що 27 грудня 2010 року за договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Н. В., ОСОБА_9 продала, а ОСОБА_1 купив земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:0552 площею 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
		на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_1 отримав державний акт серія ЯИ № 482249 про право власності на земельну ділянку площею 0,2436. Державний акт складено в двох примірниках, один з яких передано власникові земельної ділянки, другий зберігався в відділі Держкомзему у Новомосковському районі. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за № 01-10-126-02177 Головою Піщанської сільської ради Мазниця М. П. 30 грудня 2010 року зареєстровано реєстратором у відділі Держкомзему у Новомосковському районі;
		договір купівлі-продажу від 27 грудня 2010 року зареєстровано в Державному реєстрі правочинів, що підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів;
		            ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку, який діяв на грудень 2010 року, та як власник має право для його захисту;
		            суд першої інстанції на зазначене вище уваги не звернув та помилково керувався тим, що позивач не зареєстрував за собою право власності на спірне нерухоме майно, тому в нього відсутнє право власності на спірну земельну ділянку;
		            кадастровий номер 1223285500:03:016:0552 при розподілі спірної земельної ділянки було архівовано і замість нього земельним ділянкам присвоєно нові кадастрові номери 1223285500:03:016:1552 та 1223285500:03:016:2552 . Звернувшись з позовними вимогами про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки площею 0,2436 га в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1223285500:03:016:0552, ОСОБА_1 обґрунтовував позов тим, що зазначена земельна ділянка вибула із його володіння поза його волею, а тому він ставить питання про витребування саме цієї земельної ділянки;
		            таким чином витребуванню підлягають дві земельні ділянки з кадастровими номерами 1223285500:03:016:2552 та 1223285500:03:016:1552, оскільки вони фактично складають одну земельну ділянку, яка належить на праві власності позивачеві, її загальний розмір, конфігурація не змінилися, лише зареєстровано за двома кадастровими номерами 1223285500:03:016:1552 та 1223285500:03:016:2552;
		            виходячи із того, що позивач фактично має на меті захистити своє порушене право витребуванням спірної земельної ділянки, яка на даний час формально розділена на дві земельні ділянки площею 0,1218 га кожна із присвоєнням нових кадастрових номерів 1223285500:03:016:1552 та 1223285500:03:016:2552, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню з витребуванням на користь ОСОБА_1 від ОСОБА_2 , правонаступниками якого є ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , земельної ділянки площею 0,1218 га з кадастровим номером 1223285500:03:016:1552 з послідуючою відповідною державною реєстрацією;
		            земельна ділянка площею 0,1218 га з кадастровим номером 1223285500:03:016:2552 вже зареєстрована за ОСОБА_1 12 грудня 2016 року в державному реєстрі прав власності на підставі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2016 року;
		            щодо вимог про скасування рішень про реєстрацію права власності на земельну ділянку розміром 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1223285500:03:016:0552 за ОСОБА_6 та ОСОБА_10 від 14 серпня 2014 року; про реєстрацію права власності на земельну ділянку розміром 0,1218, кадастровий номер 1223235500:03:016:2552 за ОСОБА_6 від 02 червня 2016 року; про реєстрацію права власності на земельну ділянку розміром 0,1218, кадастровий номер 1223235500:03:016:1552, за ОСОБА_10 від 02 червня 2016 року; про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, загальною площею 0,1218 га, кадастровий номер кадастровий номер 1223235500:03:016:1552 від 29 вересня 2016 року за ОСОБА_2 , то колегія суддів вважала, що такі вимоги за встановлених обставин підлягають задоволенню, так як вони призведуть до відновлення порушених прав позивача без застосування додаткових способів захисту;
		            щодо вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладеного 14 серпня 2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 і ОСОБА_10 , та договору дарування земельної ділянки загальною площею 0,1218 га, кадастровий номер 1223235500:03:016:1552, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 і визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:0552, то вони не підлягають задоволенню. Оскільки в даному випадку належним способом захисту порушеного права є витребування спірної земельної ділянки із чужого незаконного володіння і визнання договорів недійсними та визнання права власності є зайвим та неналежним способом захисту порушеного права;
		            за встановлених обставин підстави для витребування на користь ОСОБА_6 та визнання за нею права власності на земельну ділянку розміром 0,1218, кадастровий номер 1223235500:03:016:2552 відсутні.
		            посилання на те, що вимоги ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки уже розглядалися в справі № 183/7939/14 не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки в зазначеній справі розглядалися позовні вимоги про визнання права власності та виходячи із цього витребування земельної ділянки від ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , яку вони отримали на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 14 серпня 2014 року з ОСОБА_7 , з підстав, передбачених в статті 392 ЦК України. Тому в такому випадку при зверненні з позовом про визнання права власності відсутні підстави для витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки витребувати майно може лише його власник. Оскарженим рішенням вирішуються позовні вимоги про витребування земельної ділянки на підставі статті 388 ЦК України і за іншого обґрунтування та інших встановлених обставин;
		відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що вперше державна реєстрація спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1223285500:03:016:0552 була здійснена Держгеокадастром в 2014 році на підставі звернення ОСОБА_8 . Проте такий висновок не відповідає встановленим обставинам. Відповідно до договору купівлі-продажу від 27 грудня 2010 року ОСОБА_1 купив у ОСОБА_9 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,2436 га з кадастровим номером 1223285500:03:016:0552 в АДРЕСА_1 . Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського міськрайонного округу Ріхтер Н. В. та зареєстровано в реєстрі правочинів за № 2401. Таким чином кадастровий номер земельної ділянки 1223285500:03:016:0552 було зазначено ще в договорі купівлі-продажу від 27 грудня 2010 року, і крім того за таким кадастровим номером була зареєстрована спірна земельна ділянка за ОСОБА_9 , що підтверджується інформацією із Держгеокадастру. Зазначене спростовує висновок суду першої інстанції, що спірній земельній ділянці не було присвоєно кадастрового номеру до 2014 року;
		за встановлених обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та скасування рішень про реєстрацію права власності. Зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають із викладених вище підстав.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		20 лютого 2024 року ОСОБА_6 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2024 року, у якій просила:
		оскаржену постанову апеляційного суду скасувати;
		рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2022 року залишити без змін.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		            апеляційний суд не здійснив процесуальні дії, які повинні бути спрямовані на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав;
		            апеляційний суд не звернув уваги на те, що його вимоги щодо визнання права власності на спірну земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:0552, вже були ним заявлені у грудні 2014 року та розглянуті судом. ОСОБА_1 в 2014 році позивався до тих же самих сторін;
		            позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду;
		            апеляційний суд визначив інший предмет спору, ніж той, що заявлений ОСОБА_1 у позові, що є порушенням норм процесуального законодавства, оскільки суд при вирішенні справи зобов`язаний враховувати підставу (обґрунтування) та той предмет позовних вимог, що заявлений;
		            апеляційний суд, виходячи за межі позовних вимог ОСОБА_1 визнав за ОСОБА_1 право власності на іншу земельну ділянку з іншою площею, тобто предмет позову був змінений апеляційним судом, що є грубим порушенням норм процесуального законодавства;
		            апеляційний суд ухилився від встановлення обставин справи та дослідження наявних у справі доказів і обмежився висновками, які ґрунтуються на припущеннях та на безпідставних твердженнях;
		            висновок апеляційного суду про те, що голова сільради Мазниця М. П. підтвердив, що на державному акті міститься його підпис, не підтверджуються жодним документом, жодним іншим доказом, та навіть не підтверджуються і його поясненнями, оскільки він жодного разу не був присутній в судовому засіданні.
		 
		У грудні 2024 року ОСОБА_1 подав письмові пояснення, підписані представником ОСОБА_11 , в яких просить відмовити ОСОБА_6 у задоволенні касаційної скарги, а постанову апеляційного суду залишити без змін.
		 
		Пояснення мотивовані тим, що:
		            на державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід. Так, державний акт на право власності на землю, що видано на ім`я ОСОБА_12 містить відповідну відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід;
		право власності на майно за ОСОБА_1 , зареєстровано на законних підставах, є законним та легітимним;
		матеріали справи містять достатню кількість належних та допустимих доказів, які підтверджують право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, правомочність її реєстрації та доброчесність ОСОБА_1 як власника цієї земельної ділянки;
		ОСОБА_6 та ОСОБА_10 здійснила дії направлені на поділ спільної земельної ділянки та виділення часток в натурі при усвідомленні наявності судового спору щодо права власності на вказану земельну ділянку, а також добре знаючи про наявність судового рішення про забезпечення позову та накладення арешту на земельні ділянки;
		ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та ОСОБА_2 знали про наявність справи в провадженні Новомосковського міськрайонного суду, наявність арешту, усвідомлюючи негативні наслідки, умисно незаконним способом зняли арешт та здійснили відчуження земельної ділянки, чим грубо порушили права ОСОБА_1 та недоброчесно заволоділи земельними ділянками;
		            дарувальник і обдаровуваний знали і розуміли незаконність вчинюваної угоди, знали і розуміли про наявність прав третіх осіб на спірну земельну ділянку, а відповідно ОСОБА_10 та ОСОБА_2 знали про наявність прав третіх осіб, проте уклали зазначену угоду в порушення вимог законодавства, що позбавляє їх можливості визнання доброчесності відчуження та набування майна.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою  ОСОБА_6 . 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2024 року:
		            заяву ОСОБА_3 про відкликання касаційної скарги задоволено;
		            касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2024 року повернуто.
		 
		11 вересня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 05 червня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: 
		            суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 183/7939/14; від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18; від 08 квітня 2020 року у справі № 910/16868/19; від 19 травня 2021 року у справі № 161/8523/18; від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц; від 02 вересня 2020 року у справі № 417/7171/19; від 12 серпня 2020 року у справі № 347/2115/17; від 10 червня 2020 року у справі № 366/2099/17; від 04 травня 2020 року у справі № 153/1368/17; від 27 травня 2020 року у справі № 761/35475/18; від 13 травня 2020 року у справі № 265/4455/19; від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19; від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18; від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17; від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц; від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11; від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17; від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц; від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц; від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц; від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18; від 06 листопада 2019 року у справі № 464/4574/15-ц; від 06 листопада 2019 року у справі № 756/17180/14-ц; від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц; від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц; від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18; від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц; від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц; від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а; від 13 лютого 2019 року у справі № 264/4263/16-ц; від 24 вересня 2019 року у справі № 819/1420/15; від 14 березня 2018 року у справі № 696/323/17-ц; від 02 жовтня 2019 року у справі № 750/3021/18; від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц; від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13; від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17; від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18; від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18; від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17; від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц; у справі № 924/233/18; від 24 липня 2018 року у справі № 907/609/17; від 23 травня 2018 року у справі № 5028/21/39б; від 18 квітня 2018 року у справі № 922/312/17; від 03 травня 2018 року у справі № 902/215/17; від 17 квітня 2018 року у справі № 914/1044/13-г; від 06 червня 2018 року у справі № 17/05/5026/275/2012; від 27 березня 2018 року у справі № 908/284/17; від 22 березня 2018 року у справі № 916/325/17; від 28 листопада 2018 року у справі № 914/31/18; від 12 червня 2018 року у справі № 916/3318/16; від 24 травня 2018 року у справі № 922/2212/17; від 12 квітня 2018 року у справі № 910/23064/16; від 22 травня 2018 року у справі № 922/2573/17; від 29 серпня 2018 року у справі № 910/11257/17; від 02 квітня 2018 року у справі № 916/1141/17; від 20 серпня 2018 року у справі № 905/2464/17; від 15 травня 2018 року у справі № 924/635/17; від 19 червня 2018 року у справі № 904/830/13-г; від 20 березня 2018 року у справі № 910/5909/17; від 21 травня 2018 року у справі № 920/99/17; від 10 грудня 2018 року у справі № 910/11962/17; від 16 травня 2018 року у справі № 904/3724/17; від 29 березня 2018 року у справі № 910/6986/17; від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц; від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17; від 20 вересня 2018 року у справі № 126/1373/17; від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17; від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17; від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18; від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19; від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц; від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц; від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц; від 31 жовтня 2018 року у справі № 369/382/17; від 15 січня 2020 року у справі № 334/452/18-ц; від 23 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц; від 27 березня 2019 року у справі № 202/1452/18; від 17 січня 2018 року у справі № 907/485/16; від 05 грудня 2022 року у справі № 233/4580/20; від 02 вересня 2020 року у справі № 417/7171/19; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц та постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14.
		 
		Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується: 
		в частині задоволених первісних позовних вимог  ОСОБА_1  про:
		витребування з чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 , спадкоємцями якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , земельної ділянки площею 0,1218 га з кадастровим номером 1223285500:03:016:1552 за адресою АДРЕСА_1 та передання її ОСОБА_13 , зобов`язання державного реєстратора зазначені відомості внести до державного реєстру;
		скасування рішення № 15149105 від 14 серпня 2014 року про державну реєстрацію приватним нотаріусом права власності на земельну ділянку розміром 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1223285500:03:016:0552 за ОСОБА_6 та ОСОБА_10 ;
		скасування рішення № 29912993 від 02 червня 2016 року про державну реєстрацію приватним нотаріусом права власності на земельну ділянку розміром 0,1218, кадастровий номер 1223235500:03:016:2552, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 ;
		скасуваннярішення № 29913246 від 02 червня 2016 року про державну реєстрацію приватним нотаріусом права власності на земельну ділянку розміром 0,1218, кадастровий номер 1223235500:03:016:1552, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_10 ;
		скасування рішення № 31631037 від 29 вересня 2016 року про державну реєстрацію приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою К. Ю. права власності на земельну ділянку загальною площею 0,1218 га, кадастровий номер 1223235500:03:016:1552, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , правонаступниками якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;
		 
		в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог       ОСОБА_14  про:
		визнання недійсним Державногоакту на право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , серії ЯК № 625975 від 12 грудня 2010 року, виданого на ім`я ОСОБА_9 , на підставі рішення Піщанської сільської ради від 29 грудня 2007 року за №7-55/V, площею 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;
		визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24 грудня 2010 року земельної ділянки площею 0,2436 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 2401;
		визнання недійсним Державногоакту на право власності на земельну ділянку площею 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , серії ЯИ № 482249 від 29 грудня 2010 року, виданого на ім`я ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 2010 року;
		скасування рішення державного реєстратора Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 15 грудня 2016 року за індексним номером 32948319 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 939920112232) площею 0,1218 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
		скасуваннядержавної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552 площею 0,1218 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
		витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 земельної ділянки кадастровий номер 1223285500:03:016:2552 площею 0,1218 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
		визнання за ОСОБА_6 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 939920112232, площею 0,1218 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому касаційним судом не переглядається.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_9 на підставі рішення сесії Піщанської сільської ради від 29 грудня 2007 року № 7-55/V є власником земельної ділянки площею 0,2436 га.
		 
		Земельна ділянка розташована по АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Ділянка була сформована з описом меж. Акт зареєстрований в Книзі записів реєстарції державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01-10-126-01955, що засвідчено підписом Голови Піщанської сільської ради Мазниця М. П., підписом начальника відділу Держкомзему Новомосковському районі та реєстратором. Копія державного акту, яка знаходиться в матеріалах справи, завірена приватним нотаріусом з оригіналу, про що мається відповідна відмітка та печатка.
		 
		За інформацією управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області від 13 квітня 2017 року за № 99-406-99.8-1359/2-17 земельна ділянка з кадастровим номером 1223285500:03:016:0552 площею 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, зареєстрована за ОСОБА_9 . Підстава надання земельної ділянки-рішення сесії № 7-55/V від 29 грудня 2007 року. Право власності посвідчено державним актом серії ЯК № 625975, зареєстрованим за № 01-10-126-01955 від 16 грудня 2010 року. Документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_9 та державний акт в управлінні відсутні.
		 
		Відсутність кадастрового номера земельної ділянки в Державному акті на право власності обумовлена тим, що форма Державного акту із зазначенням кадастрового номера була затверджена 02 квітня 2002 року (постанова Кабінету Міністрів України № 449, що втратила чинність 23 липня 2013 року), у зв`язку з чим Державні акти старого зразка не містять кадастрового номеру і вони є дійсними і без нього.
		 
		Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_9 правомірно на підставі рішення сільської ради № 7-55/V від 29 грудня 2007 року було виділено на праві власності земельну ділянку, право власності посвідчено державним актом серії ЯК № 625975, зареєстрованим за № 011012601955 від 16 грудня 2010 року. Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області підтвердило наявність реєстрації, що земельна ділянка з кадастровим номером 1223285500:03:016:0552 площею 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована за ОСОБА_9 . За таких обставин відсутні підстави вважати, що ОСОБА_9 не передавалася у власність зазначена земельна ділянка. Доказів того, що державний акт був підроблений, матеріали справи не містять. Піщанською сільською радою зазначений державний акт та право власності ОСОБА_9 на спірну земельну ділянку не оспорювалися.
		 
		27 грудня 2010 року за договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Н. В., ОСОБА_9 продала, а ОСОБА_1 купив земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:0552 площею 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу від 27 грудня 2010 року зареєстровано в Державному реєстрі правочинів, що підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів.
		 
		На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_1 отримав державний акт серія ЯИ № 482249 про право власності на земельну ділянку площею 0,2436. Державний акт складено в двох примірниках, один з яких передано власникові земельної ділянки, другий зберігався в відділі Держкомзему у Новомосковському районі. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за № 01-10-126-02177 Головою Піщанської сільської ради ОСОБА_15 30 грудня 2010 року зареєстровано реєстратором у відділі Держкомзему у Новомосковському районі.
		 
		Належну на праві власності ОСОБА_1 земельну ділянку розміром 0, 2436 га, кадастровий номер 1223285500:03:016:0552, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 липня 2014 року було продано на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 ..
		 
		Спірна земельна ділянка належала ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , індексний номер 24610977 від 23 липня 2014 року, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 липня 2014 року за реєстраційним  № 413779112232.
		 
		14 серпня 2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 і ОСОБА_10 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_6 та ОСОБА_10 купили кожна по 1/2 частині земельної ділянки площею 0,2436 га, кадастровий номер 1223285500:03:016:0552, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Михайлець К. О., реєстровий номер № 1785. На підставі вказаного договору 14 серпня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Михайлець К. О. здійснено реєстрацію нерухомого майна за № 15149105.
		 
		У подальшому земельна ділянка площею 0,2436 га, кадастровий номер 1223285500:03:016:0552 була розділена на дві земельні ділянки, кадастровий номер земельної ділянки 1223285500:03:016:2552 та кадастровий номер земельної ділянки 1223285500:03:016:1552, що підтверджується технічною документацією (а. с. 126-175, т.1) За ОСОБА_10 зареєстровано земельну ділянку площею 0,1218 га з кадастровим номером 1223285500:03:016:1552, що підтверджується Інфомаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.187,188 т.1) За ОСОБА_6 зареєстровано земельну ділянку площею 0,1218 га з кадастровим номером 1223285500:03:016:2552.
		 
		29 вересня 2016 року укладено нотаріально посвідчений договір дарування земельної ділянки площею 0,1218 га з кадастровим номером 1223285500:03:016:1552 між ОСОБА_10 та її сином ОСОБА_2 та в цей же день проведена державна реєстрація, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		 
		За інформацією управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_9 та державний акт в управлінні відсутні.
		 
		У 2010 році відбулася крадіжка документів в архіві документів у відділі Держкомзему у Новомосковському районі, в тому числі були викрадені документи, на підставі яких громадянам видавались документи на право власності на земельні ділянки, у тому числі і документи, на підставі яких ОСОБА_9 та ОСОБА_1 . Окрім того, 04 квітня 2012 року управлінням по боротьбі з організованою злочинністю УМВС України у Дніпропетровській області в Новомосковському відділі Держкомзему у Дніпропетровській області було вилучено книгу реєстрації Державних актів, в якій містилися відомості щодо реєстрації державних Актів на земельні ділянки. Вказані обставини стали причиною того, що у попередніх відповідях щодо права власності ОСОБА_9 та ОСОБА_1 надавалась інформація про відсутність відомостей про право власності вказаних осіб на земельну ділянку із кадастровим номером 1223285500:03:016:0552.
		 
		Слідчим управлінням Головного управління Національної поліції 28 березня 2017 року проінформовано, що на запит суду надати вилучені 14 березня 2011 року в Піщанській сільській раді документи не є можливим.
		 
		Відповідно листів сільського голови Піщанської сільської ради Мазниця М. П. від 28 травня 2015 року за № 284/02-24 та від 16 травня 2017 року за № 327/02-24 копію рішення сесії сільської ради від 29 грудня 2007 року про виділення земельної ділянки у власність ОСОБА_9 неможливо видати у зв`язку із вилученням цієї сесії згідно протоколу виїмки від 14 березня 2011 року оперуповноваженим по ОВД УБОП ГУМВД України в Дніпропетровській області. Тобто рішення сесії сільської ради від 29 грудня 2007 року про виділення земельної ділянки у власність ОСОБА_9 були втрачені з причин, які не залежали від останньої.
		 
		Сільський голова не вказував в листах, що земельна ділянка у власність ОСОБА_9 не виділялася. Навпаки Голова підтвердив, що на держакті його підпис.
		 
		У відповіді від 16 січня 2017 року за № 24/02-24 на запит адвоката та в листі в слідчий відділ від 04 вересня 2017 року сільський голова Піщанської сільської ради Мазниця М. П. зазначив, що Піщанською сільською радою на підставі рішення № 7-16/V від 29 грудня 2007 року земельної ділянки площею 0,2436 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_9 у власність не передавалась, таке рішення не приймалося та 55 сесія V скликання не проводилася. В листі не зазначено звідки взята така інформація при тому, що всі документи в сільській раді з земельного питання були вилучені згідно протоколу виїмки від 14 березня 2011 року оперуповноваженим по ОВД УБОП ГУМВД України в Дніпропетровській області. Вилучені документи не поверталися.
		 
		Лист сільського голови Піщанської сільської ради Мазниця М. П. від 16 січня 2017 року на запит адвоката та лист в слідчий відділ від 04 вересня 2017 року про те, що Піщанською сільською радою на підставі рішення № 7-16/V від 29 грудня 2007 року земельна ділянка площею 0,2436 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_9 у власність не передавалась та 55 сесія V скликання не проводилася, судом не прийнятий до уваги та оцінений критично, оскільки вони спростовуються листами цього ж сільського Голови від 28 травня 2015 року за № 284/02-24 та від 16 травня 2017 року за № 327/02-24 , в яких він зазначав, що копію рішення сесії сільської ради від 29 грудня 2007 року про виділення земельної ділянки у власність ОСОБА_9 не можливо видати у зв`язку із вилученням цієї сесії згідно протоколу виїмки від 14 березня 2011 року оперуповноваженим по ОВД УБОП ГУМВД України в Дніпропетровській області. Вилучені документи не поверталися.
		 
		Інформація, викладена у листі сільського голови Піщанської сільської ради ОСОБА_15 від 16 січня 2017 року на запит адвоката та лист в слідчий відділ від 04 вересня 2017 року про те, що не приймалося рішення про виділ ОСОБА_9 спірної земельної ділянки у власність є неналежним доказом, оскільки спростовується встановленими обставинами і зокрема:
		на запит суду першої інстанції 28 травня 2015 року сільський голова Піщанської сільської ради Мазниця М. П. надав відповідь за № 284/02-24 про те, що копію рішення сесії сільської ради від 29 грудня 2007 року про виділення земельної ділянки у власність ОСОБА_9 не можливо видати у зв`язку із вилученням цієї сесії згідно протоколу виїмки від 14 березня 2011 року оперуповноваженим по ОВД УБОП ГУМВД України в Дніпропетровській області. І не зазначав, що таке рішення не приймалося;
		Державний акт на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_9 підписаний головою Піщанської сільської ради Мазниця М. П., про що він не заперечував в судовому засіданні. Надавати зразки підпису для проведення почеркознавчої експертизи він відмовився;
		зазначене спростовується інформацією Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області, яке підтвердило, що земельна ділянка з кадастровим номером 1223285500:03:016:0552 площею 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована за ОСОБА_9 .
		 
		Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2016 року в справі № 183/7939/14 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/62359234), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/71024856):
		            позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
		            визнано недійсним та скасовано Свідоцтво про право власності ОСОБА_8 на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , індексний номер 24610977 від 23 липня 2014 року на земельну ділянку площею 0,2436 га, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1223285500:03:016:0552, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав 23 липня 2014 року за реєстраційним номером 413779112232;
		            визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 29 липня 2014 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , відповідно до якого ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_7 купив земельну ділянку площею 0,2436 га, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1223285500:03:016:0552;
		            визнано право власності ОСОБА_1 , на земельну ділянку площею 0,2436 га., яка складається з: земельної ділянки площею 0,1218 га, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1223285500:03:016:2552; земельної ділянки площею 0,1218 га. яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1223285500:03:016:1552;
		            витребувано на користь ОСОБА_1 , з володіння ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,1218 га, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1223285500:03:016:2552;
		            витребувано на користь ОСОБА_1 з володіння ОСОБА_10 земельну ділянку площею 0,1218 га, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 1223285500:03:016:1552;
		            в задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Постановою Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 183/7939/14 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/77801210):
		            касаційні скарги ОСОБА_6 та представника ОСОБА_10 - ОСОБА_16 задоволено частково;
		            рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку та витребування землі від ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , у цій частині позову відмовлено;
		            в іншій частині рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2017 року залишено без змін.
		У постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 183/7939/14 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/77801210) вказано, що:
		            ОСОБА_1 набув спірну земельну ділянку у власність за договором купівлі-продажу від 27 грудня 2010 року, який не визнано в судовому порядку недійсним, а тому в силу змісту статті 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину він є правомірним та зберігає правові наслідки, передбачені ним, поки не доведено інше. У зв`язку з наведеним колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що набуття спірної земельної ділянки ОСОБА_17 та її подальше відчуження порушує права  ОСОБА_1 ;
		            обставини дотримання порядку набуття земельної ділянки у власність у порядку приватизації попереднім власником - ОСОБА_9 - в межах позову ОСОБА_1 не входять до предмета доказування, оскільки права позивача на земельну ділянку виникли з договору купівлі-продажу від 27 грудня 2010 року, дійсність якого не оспорена;
		            згідно відповіді Піщанської сільської ради від 28 вересня 2015 року рішень щодо передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_8 рада не приймала, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про недійсність та скасування свідоцтва про право власності ОСОБА_8 на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , індексний № 24610977 від 23 липня 2014 року;
		            оскільки у ОСОБА_8 не виникло право власності на спірну земельну ділянку, вона не мала повноважень на розпорядження нею, у зв`язку з чим договір купівлі-продажу землі між нею та ОСОБА_7 суперечить вимогам статей 203, 215 ЦК України й підлягає визнанню недійсним;
		            проте не можна погодитися із висновками судів щодо задоволення позову в частині визнання права власності на землю за ОСОБА_1 та витребування землі на його користь. Таким чином, право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому підстави для захисту цього права в судовому порядку за статтею 392 ЦК України відсутні. Крім того, згідно інформаційного листа Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області від 13 квітня 2017 року (т. 4, а. с. 13) земельна ділянка площею 0,2436 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1223285500:03:016:0552, зареєстрована за ОСОБА_9 31 грудня 2012 року. Позов про витребування майна за статтею 388 ЦК України може пред`явити власник цього майна, а ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку у встановленому законом порядку не зареєстрував, тому не має повноважень на витребування землі від ОСОБА_6 та ОСОБА_10 . З урахуванням викладеного, у позові в частині визнання права власності на землю за ОСОБА_1 та витребування землі на його користь необхідно відмовити на підставі статті 412 ЦПК України. В іншій частині судові рішення залишаються без змін за статтею 410 ЦПК України.
		 
		Земельна ділянка площею по 0,1218 га з кадастровим номером 1223285500:03:016:2552 на підставі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2016 року зареєстрована за ОСОБА_1 12 грудня 2016 року в державному реєстрі прав власності.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Щодо касаційної скарги  ОСОБА_6 на постанову апеляційного суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування з чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 , спадкоємцями якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , земельної ділянки площею 0,1218 га, передання її ОСОБА_1 та зобов`язання державного реєстратора зазначені відомості внести до державного реєстру, скасування рішення № 29913246 від 02 червня 2016 року про державну реєстрацію на земельну ділянку розміром 0,1218, кадастровий номер 1223235500:03:016:1552, скасування рішення № 31631037 від 29 вересня 2016 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку загальною площею 0,1218 га, кадастровий номер 1223235500:03:016:1552
		 
		Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		 
		Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).
		 
		Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
		 
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження № 61-3480сво21) вказано, що:
		«Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). 
		У справі, що переглядається, інші відповідачі (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них».
		 
		У постанові Верховного  Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 761/18365/20 (провадження № 61-9164св23) вказано, що:
		«основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). У справі, що переглядається: в касаційних скаргах скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, просять скасувати постанову апеляційного суду як в частині задоволених позовних вимог до них, так і в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4; інші відповідачі (ОСОБА_3, ОСОБА_4) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. 
		Така процесуальна поведінка інших відповідачів (ОСОБА_3, ОСОБА_4) свідчить про їх повну згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до них. Аналіз аргументів касаційних скарг свідчить, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не навели переконливих доводів, яким чином судове рішення апеляційного суду порушує їх права та інтереси в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, за умови, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не оскаржили постанову апеляційного суду, тобто погодилися з постановою апеляційного суду в частині позовних вимог до них. Тому оскаржену постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4 належить залишити без змін».
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) зазначено, що: 
		«131. У справі, що переглядається, прокурор пред`явив чотири вимоги: про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 до таких відповідачів: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Плисківської сільської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку до Плисківської сільської ради та дві вимоги про визнання договорів оренди недійсними до Плисківської сільської ради та ТОВ «Івангородське».
		132. З касаційною скаргою на судові рішення в цій справі звернулося лише ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області. Плисківська сільська рада як особа, за якою зареєстроване право власності на спірні земельні ділянки, та ТОВ «Івангородське» як їх орендар своїм правом на подання касаційної скарги, а так само приєднатися до касаційної скарги не скористалися. Така процесуальна поведінка відповідачів фактично підтверджує їх повну згоду з судовими рішеннями.
		133. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у касаційній скарзі не навело доводів з приводу незаконності та/або необґрунтованості судових рішень у частині задоволення позову в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання договорів оренди землі недійсними, а також не зазначило, як задоволення зазначених вимог порушує його права та інтереси за умови, що відповідачі, до яких пред`явлені такі позовні вимоги, судові рішення не оскаржили».
		 
		Див. також аналогічні висновки, зроблені, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2024 року в справі № 757/72370/17-ц (провадження № 61-18092св23), в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2024 року в справі № 947/4615/23 (провадження № 61-10957св24)).
		 
		У справі, що переглядається:
		            відповідач за первісним позовом ОСОБА_6 не погоджується з постановою апеляційного суду щодо часткового задоволення первісного позову ОСОБА_1 ;
		            втім, відповідачі за первісним позовом ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (правонаступники  ОСОБА_2 ), ОСОБА_7 , Новомосковський відділ державної виконавчої служби у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) не скористались своїм правом подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну їх згоду з оскарженим судовим рішенням в частині часткового задоволення позовних вимог первісного позову;
		аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що відповідач ОСОБА_6 не навела переконливих доводів, яким чином постанова апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог первісного позову порушує її права та інтереси, за умови, що інші відповідачі за первісним позовом не оскаржили судове рішення в цій частині, тобто, погодилися з цим судовим рішенням;
		тому належить залишити без змін постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних ОСОБА_1 про: 
		витребування з чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 , спадкоємцями якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , земельної ділянки площею 0,1218 га з кадастровим номером 1223285500:03:016:1552 та передання її ОСОБА_1 та зобов`язання державного реєстратора зазначені відомості внести до державного реєстру;
		скасування рішення про державну реєстрацію приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу права власності на земельну ділянку розміром 0,1218, кадастровий номер 1223235500:03:016:1552, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_10 ;
		скасування рішення про державну реєстрацію приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу права власності на земельну ділянку загальною площею 0,1218 га, кадастровий номер 1223235500:03:016:1552, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , правонаступниками якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
		 
		Щодо касаційної скарги ОСОБА_6 на постанову апеляційного суду про задоволення первісних позовних вимог  ОСОБА_1 про скасування рішення № 15149105 від 14 серпня 2014 року та скасування рішення № 29912993 від 02 червня 2016 року і відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 625975 від 12 грудня 2010 року, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24 грудня 2010 року земельної ділянки площею 0,2436 га, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,2436 га, серії ЯИ № 482249 від 29 грудня 2010 року, скасування рішення державного реєстратора Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 15 грудня 2016 року за індексним номером 32948319, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552 площею 0,1218 га, витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 земельної ділянки кадастровий номер 1223285500:03:016:2552 площею 0,1218, визнання за ОСОБА_6 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 939920112232, площею 0,1218
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
		 
		Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
		 
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
		 
		Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
		 
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
		 
		Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
		 
		У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
		 
		Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).
		 
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
		 
		В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
		 
		Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
		 
		Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
		 
		Касаційний суд вже наголошував, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)).
		 
		Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
		 
		Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).
		 
		Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
		 
		Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.
		 
		Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).
		 
		Визнання недійсним нікчемного правочину чи встановлення нікчемності правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. пункти 53 - 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), пункти 69 - 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).
		 
		Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом (стаття 210 ЦК України).
		 
		Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (частина третя та четверта статті 334 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		 
		Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (частина третя статті 640 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		 
		Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		 
		Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (частина друга статті 719 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		 
		Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину (частина перша та друга статті 126 ЗК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		 
		Існує ієрархія між ЦК як кодифікованим законом та іншими (поточними) законами, що регулюють цивільні відносини. Ця ієрархія базується на визнанні ЦК основним актом цивільного законодавства (вимір ієрархії по горизонталі). У статті 4 ЦК України закріплюється пріоритет норм ЦК (як основного регулятора приватних відносин) над нормами інших законів. Причому, що такий спосіб вирішення колізії норм ЦК із нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм ЦК над нормами інших законів, підтримувався, зокрема, Конституційним Судом України (див.: рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), Верховним Судом України (див.: постанову Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13, постанову Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15), постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20)).
		 
		Ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. Крім Конституції України, ЦК України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням ЦК України та інших законів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням ЦК України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення ЦК або іншого закону. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 676/47/21 (провадження № 61-8014св22)).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 34/3161/17 (провадження № 14-188цс20) зроблено висновок, що 
		«75. Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми ЦК України.
		76. Суперечність між одночасно чинними нормами частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV (у редакції Закону № 1878-VI) та частини четвертої статті 334 ЦК України (у редакції, чинній до 01 січня 2013 року) слід вирішувати на користь норми ЦК України: до 01 січня 2013 року право власності в набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 цього Кодексу - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину.
		77. Особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.
		33. Ураховуючи, що: Закон № 1952-ІV як акт цивільного законодавства повинен був прийматися відповідно до ЦК України; сторони, укладаючи договір купівлі-продажу нерухомого майна, не можуть відступити від положень ЦК України; ЦК України як основний акт цивільного законодавства (на момент виникнення спірних правовідносин) містив чіткі та зрозумілі положення щодо визначення умов та моменту виникнення права власності у набувача нерухомого майна за відповідним правочином, які в повній мірі відповідають принципу правової визначеності та принципу легітимних (законних) очікувань; ЦК України (на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачав необхідності державної реєстрації права на нерухоме майно та відповідно не містив відсилочної норми на положення Закону № 1952-ІV, - Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в її постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19)».
		 
		Касаційний суд вже звертав увагу, що законодавцем до 01 січня 2013 року встановлювалися різні правові режими для договору дарування та договору купівлі-продажу земельної ділянки. Договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягав і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Право власності на земельну ділянку виникало з моменту здійснення державної реєстрації договору купівлі-продажу (частина четверта статті 334 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Договір дарування земельної ділянки підлягав тільки нотаріальному посвідченню. Право власності на земельну ділянку виникало з моменту здійснення нотаріального посвідчення договору дарування (частина третя статті 334 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Для визначення того, яка норма підлягає застосуванню (ЦК чи Закон № 1952-IV), слід застосовувати частину другу статті 4 ЦК, що закріплює пріоритет норм ЦК над нормами інших законів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 504/112/22 (провадження № 61-1582св23)).
		 
		Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (див. пункт 7.36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17 (провадження № 12-2гс19)).
		 
		Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).
		 
		Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
		 
		Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).
		 
		Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).
		 
		Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).
		 
		Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).
		 
		Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).
		 
		Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19)).
		 
		Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) вказано, що:
		«46. Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66))».
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що: 
		«5.57. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть. 
		5.58. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.
		5.59. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця. 
		5.60. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		5.61. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).
		5.62. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
		5.64. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном».
		 
		Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).
		 
		Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22)).
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		 
		Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).
		 
		Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		 
		У справі, що переглядається:
		            апеляційний суд при задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення № 15149105 від 14 серпня 2014 року та скасування рішення № 29912993 від 02 червня 2016 року і відмові у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 625975 від 12 грудня 2010 року, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24 грудня 2010 року земельної ділянки площею 0,2436 га, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,2436 га, серії ЯИ № 482249 від 29 грудня 2010 року, скасування рішення державного реєстратора Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 15 грудня 2016 року за індексним номером 32948319, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552 площею 0,1218 га, витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 земельної ділянки кадастровий номер 1223285500:03:016:2552 площею 0,1218, визнання за ОСОБА_6 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 939920112232, площею 0,1218, вважав, що  ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку, який діяв на грудень 2010 року та як власник має право для його захисту. Вимоги про скасування рішення № 15149105 від 14 серпня 2014 року та скасування рішення № 29912993 від 02 червня 2016 року підлягають задоволенню, так як вони призведуть до відновлення порушених прав позивача без застосування додаткових способів захисту. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваних рішень, що відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України. Підстави для задоволення вимог  ОСОБА_6 про недійсність державних актів, скасування рішення про державну реєстрацію, скасування державної реєстрації права власності, витребування ділянки та визнання права власності на неї відсутні;
		апеляційний суд врахував, що договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягав і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Право власності на земельну ділянку виникало з моменту здійснення державної реєстрації договору купівлі-продажу (частина четверта статті 334 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин);
		апеляційний суд встановив, що оскільки до 01 січня 2013 року право власності в набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 ЦК України (з моменту державної реєстрації такого договору як правочину), то ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку в грудні 2010 року. За таких обставин, апеляційний суд обґрунтовано вважав що ОСОБА_1 має суб`єктивне право, яке підлягає захисту; 
		апеляційний суд встановив, що спір у справі виник у зв`язку з тим, що спірне майно, яке належить позивачеві  ОСОБА_1 на праві приватної власності, відчужене особою, яка на момент відчуження 29 липня 2014 року не була та не могла бути його володільцем та власником і не мала на це права, а саме на підставі визнаного недійсним та скасованого свідоцтва про право власності ОСОБА_8 та визнаного недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 29 липня 2014 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 ; земельна ділянка з кадастровим номером 1223285500:03:016:0552 площею 0, 2436 га ОСОБА_6 та ОСОБА_10 була розподілена на дві земельні ділянки однакової площі за кадастровими номерами 1223285500:03:016:2552 та 1223285500:03:016:1552;
		апеляційний суд не врахував, що рішення суду про витребування з незаконного володіння нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. А тому в задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення № 15149105 від 14 серпня 2014 року та скасування рішення № 29912993 від 02 червня 2016 року слід відмовити внаслідок того, що вони є неналежними способами захисту в цій справі. Тому постанову апеляційного суду в цій частині потрібно скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині змінити в мотивувальній частині;
		апеляційний суд не звернув уваги, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду; порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду позову про оспорення правочину (ресцисорного позову), має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину; відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Тому в задоволенні зустрічної позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24 грудня 2010 року земельної ділянки площею 0,2436 га, з урахуванням вствнолених обставин справи, потрібно було відмовити внаслідок того, що в ОСОБА_6 відсутнє порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу в момент вчинення правочину. Як наслідок постанову апеляційного суду в цій частині належить змінити в мотивувальній частині;
		апеляційний суд не врахував, що в задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання недійсними державних актів, скасування рішення про державну реєстрацію, скасування державної реєстрації права власності,визнання права власності на земельну ділянку належить відмовити, адже вказані вимоги є неналежними способами захисту в цій справі. Тому постанову апеляційного суду в цій частині належить змінити в мотивувальній частині;
		апеляційний суд при відмові в задоволенні зустрічної вимоги ОСОБА_6 про витребування земельної ділянки обґрунтовано вважав, що в її задоволенні належить відмовити, оскільки саме  ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку ще в грудні 2010 року та його суб`єктивне право підлягає захисту. Тому в цій частині постанову апеляційного суду належить залишити без змін.
		 
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		 
		Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)). 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що судове рішення в частині задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення № 15149105 від 14 серпня 2014 року, рішення № 29912993 від 02 червня 2016 року та відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 625975 від 12 грудня 2010 року, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24 грудня 2010 року земельної ділянки площею 0,2436 га, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,2436 га, серії ЯИ № 482249 від 29 грудня 2010 року, скасування рішення державного реєстратора Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 15 грудня 2016 року за індексним номером 32948319, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552 площею 0,1218 га, визнання за ОСОБА_6 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 939920112232, площею 0,1218, прийняте частково із порушенням норм матеріального права. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в іншій оскарженій частині прийнята без дотримання норм матеріального та процесуального праваі зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.
		 
		У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що:
		касаційну скаргу належить задовольнити частково;
		постанову апеляційного суду в частині задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення № 15149105 від 14 серпня 2014 року та рішення № 29912993 від 02 червня 2016 року скасувати, а рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зазначених вимог змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови;
		постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 про визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 625975 від 12 грудня 2010 року, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24 грудня 2010 року земельної ділянки площею 0,2436 га, визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,2436 га, серії ЯИ № 482249 від 29 грудня 2010 року, скасування рішення державного реєстратора Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 15 грудня 2016 року за індексним номером 32948319, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552 площею 0,1218 га, визнання за ОСОБА_6 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 939920112232, площею 0,1218змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови;
		в іншій оскарженій частині постанову апеляційного суду належить залишити без змін.
		 
		Висновки за результатами розподілу судових витрат
		 
		Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
		 
		Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Оскільки апеляційним судом питання про розподіл судових витрат не вирішувалось, а касаційна скарга задоволена частково в частині двох позовних вимог немайнового характеру то з позивача за первісним позовом на користь особи, яка подала касаційну скаргу покладається 2 560,00 грн судового збору за подання касаційної скарги.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
		 
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2024 року в частині задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1 про: 
		скасування рішення № 15149105 від 14 серпня 2014 року про державну реєстрацію приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Михайлець К. О. права власності на земельну ділянку розміром 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1223285500:03:016:0552 за ОСОБА_6 та ОСОБА_10 ,
		скасування рішення № 29912993 від 02 червня 2016 року про державну реєстрацію приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О. А. права власності на земельну ділянку розміром 0,1218, кадастровий номер 1223235500:03:016:2552, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 , 
		скасувати.
		 
		Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2022 року в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 про: 
		скасування рішення № 15149105 від 14 серпня 2014 року про державну реєстрацію приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Михайлець К. О. права власності на земельну ділянку розміром 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1223285500:03:016:0552 за ОСОБА_6 та ОСОБА_10 ;
		скасування рішення № 29912993 від 02 червня 2016 року про державну реєстрацію приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О. А. права власності на земельну ділянку розміром 0,1218, кадастровий номер 1223235500:03:016:2552, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 , 
		змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		 
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2024 року в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 про:
		визнання недійсним Державногоакту на право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , серії ЯК № 625975 від 12 грудня 2010 року, виданого на ім`я ОСОБА_9 , на підставі рішення Піщанської сільської ради від 29 грудня 2007 року за №7-55/V, площею 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;
		визнання недійсним договору купівлі-продажу від 24 грудня 2010 року земельної ділянки площею 0,2436 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між  ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 2401;
		визнання недійсним Державногоакту на право власності на земельну ділянку площею 0,2436 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , серії ЯИ № 482249 від 29 грудня 2010 року, виданого на ім`я ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 2010 року;
		скасування рішення державного реєстратора Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 15 грудня 2016 року за індексним номером 32948319 про державну реєстрацію права власності  ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 939920112232) площею 0,1218 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
		скасуваннядержавної реєстрації права власності  ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552 площею 0,1218 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
		визнання за  ОСОБА_6 права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1223285500:03:016:2552, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 939920112232, площею 0,1218 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,
		змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		 
		В іншій оскарженій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2024 року залишити без змін.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 2 560 грн судового збору за подання касаційної скарги.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2024 рокув скасованій частині втрачає законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                        В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                         Д. А. Гудима
		 
		                                                                                                  І. О. Дундар
		 
		                                                                                                  Є. В. Краснощоков
		 
		                                                                                                  П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...