Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 311/1731/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 17.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 18.02.2025.
Дата набрання законної сили: 29.01.2025
Номер судового провадження: 61-15765ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 січня 2025 року            
		м. Київ
		 
		справа № 311/1731/18
		провадження № 61-15765св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:  головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
		відповідач (позивач за зустрічним позовом ) - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Карою Русланою Теодозіївною, на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 11 листопада 2021 року у складі судді Задорожка Д. А. та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Онищенка Е. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди.
		Позов мотивовано тим, що 18 квітня 2018 року, близько 04:10 год., на платній автостоянці у м. Дніпрорудне по вул. Центральна, 26, сталася пожежа, під час якої згоріли належні їй три автомобілі: Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI 2001 року випуску р.н. НОМЕР_1 , Mercedes-Benz Sprinter 313D 2006 року випуску р.н. НОМЕР_2 , Volkswagen LT 35 TDI 2005 року випуску р.н. НОМЕР_3 . Вказана подія підтверджується Актом про пожежу від 18 квітня 2018 року, складеним провідним інспектором Василівського PC ГУ ДСНС України в Запорізькій області Бондаренко М. В. Причиною пожежі, зазначеною в акті, є занесення джерела запалення із зовні. 
		01 березня 2012 року між ОСОБА_1 та власником автостоянки, розташованої у м. Дніпрорудне по вул. Центральна, відповідачем у справі, - ОСОБА_2 , укладено Договір № 38, предметом якого є надання ОСОБА_1 як автоволодільцю місця на платній автостоянці для трьох транспортних засобів, одним із яких був Mercedes-Benz Sprinter 313D 2006 року випуску р.н. НОМЕР_2 . 
		Стосовно інших двох автомобілів: Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI 2001 року випуску р.н. НОМЕР_1 та Volkswagen LT 35 TDI 2005 року випуску р.н. НОМЕР_3 письмовий договір про зберігання транспортних засобів між сторонами не укладався. 
		У зв`язку з тим, що сторони співпрацювали з 2012 року і за цей період у них склалися довірчі стосунки, ними в усній формі обговорено, що замість інших двох автомобілів, зазначених у договорі № 38, а саме: Mercedes-Benz р.н. НОМЕР_4 та Volkswagen LT-35 р.н. НОМЕР_5 , на автостоянці будуть знаходитися транспортні засоби Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI 2001 року випуску р.н. НОМЕР_1 та Volkswagen LT 35 TDI 2005 року випуску р.н. НОМЕР_3 . 
		Вказаний договір укладений строком на один рік з моменту його підписання. Проте, відповідно до умов договору, він автоматично продовжується на наступні роки за умови: своєчасної оплати автоволодільцем місця на автостоянці (п. 2 та п. 4 Договору) та при наявності вільних місць. Також в п. 7 договору зазначено, що він (договір) є пропуском на автостоянку. Пунктом 3 Договору визначено, що власник автостоянки зобов`язується надати автоволодільцю місце на автостоянці для автомобіля та забезпечити збереження ввіреного йому автомобіля. 
		Факт знаходження на момент виникнення пожежі належних ОСОБА_1 автомобілів на автостоянці дає підставу вважати, що договір був чинним. В іншому випадку позивач не мала б права та можливості в`їзду на територію автостоянки. 
		Таким чином, відповідно до умов Договору, відповідачем як власником автостоянки ОСОБА_1 було надано три місця на автостоянці для автомобілів, а позивачкою щомісячно вносилась плата за надані для її автомобілів місця на автостоянці, що зафіксовано у касовій книзі. 
		В акті про пожежу вказано, що причиною пожежі стало занесення джерела запалення із зовні, що свідчить про невиконання відповідачем як володільцем автостоянки, як умови укладеного договору, так і приписів статті 977 ЦК України. 
		Відповідно до звіту про оцінку автомобіля Volkswagen LT 35 TDI 2005 року випуску р.н. НОМЕР_3 № 38 від 30 квітня 2018 року, вартість матеріального збитку, завданого внаслідок термічного пошкодження транспортного засобу складає 188 007,25 грн. 
		Звітом про оцінку автомобіля Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI 2001 року випуску р.н. НОМЕР_1 № 37 від 27 квітня 2018 року визначено вартість матеріального збитку, завданого внаслідок термічного пошкодження транспортного засобу, яка складає 200 560, 47 грн. 
		Згідно зі звітом про оцінку автомобіля Mercedes-Benz Sprinter 313D 2006 року випуску р.н. НОМЕР_2 , вартість матеріального збитку, завданого внаслідок термічного пошкодження транспортного засобу, складає 307 797,60 грн. 
		Вартість кожної автотоварознавчої експертизи складає 1 100,00 грн, що в цілому становить 3 300,00 грн. 
		Укладаючи договір про надання послуг автостоянки, і сплачуючи добросовісно і регулярно всі необхідні платежі, вона розраховувала на те, що її автомобілі, які приносять їй дохід, будуть збережені і непошкоджені. Внаслідок події ОСОБА_1 пережила тяжкий стрес, від побаченого у неї сталася істерика, вона довго не могла прийти до тями. Певний час у неї була емоційна депресія, що негативно відобразилось не тільки на її душевному стані, але і на стані її сина, який бачив її переживання. При цьому відповідачем не вчинено жодних дій щодо усунення негативних наслідків події. На теперішній час вона позбулась основного засобу заробітку, необхідних для забезпечення себе та сина, якого вона утримує сама, а події, які сталися 18 квітня 2018 року, повністю змінили уклад життя позивача як на теперішній час, так і на майбутнє, позбавили ОСОБА_1 впевненості в завтрашньому дні. Розмір завданої їй відповідачем моральної шкоди становить 150 000,00 грн. 
		Просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь:
		635 665,32 грн - майнової шкоди, завданої внаслідок знищення транспортних засобів; 
		3 300,00 грн в якості вартості автотоварознавчих експертиз; 
		150 000 грн моральної шкоди;
		витрати на правову допомогу в розмірі 6 000,00 грн та понесені витрати на оплату судового збору. 
		У липні 2018 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , який мотивовано тим, що письмовий договір № 38 від 01 березня 2012 року з ОСОБА_1 він ніколи не укладав і підпис, що міститься в договорі, виконано не ним, а іншою особою. 
		Просив суд визнати недійсним договір № 38 від 01 березня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . 
		Короткий зміст судових рішень
		Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 11 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про відшкодування майнової та моральної шкоди задоволено частково. 
		Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 638 965,32 грн майнової шкоди, 6 389,83 грн витрат на оплату судового збору та 6 000,00 грн витрат на правову допомогу, а всього 651 355,15 грн. 
		В задоволенні первісного позову в іншій частині відмовлено. 
		В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору з надання послуг автостоянки недійсним відмовлено. 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з наданих первісним позивачем доказів на підтвердження своїх вимог доведено наявність укладеного між сторонами договору зберігання транспортних засобів на належній первісному відповідачу ОСОБА_2 автостоянці в м. Дніпрорудне та, як наслідок, поширення на правовідносини, які склалися між сторонами, норм ЦК України, зокрема, які регулюють відносини з приводу зберігання майна. 
		Посилання відповідача на неукладання між сторонами відповідного договору є неспроможними, висновки судових експертиз у справі з цього приводу є суперечливими між собою, в цілому не спростовують встановлені судом обставини щодо виникнення і подальшого існування між сторонами у справі правовідносин зі зберігання транспортних засобів, враховуючи тривалість вказаних правовідносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . 
		Факт знаходження на момент виникнення пожежі належних ОСОБА_1 автомобілів на автостоянці дає підстави вважати, що договір від 01 березня 2012 року був чинним, і в іншому випадку позивач не мала б права та можливості в`їзду на територію автостоянки. 
		ОСОБА_1 зазнала майнових втрат внаслідок неналежного виконання відповідачем як власником автостоянки обов`язків щодо зберігання транспортних засобів, тому вимоги ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди є обґрунтованими. 
		При цьому, встановлена судом загальна сума завданих ОСОБА_1 внаслідок пошкодження транспортних засобів збитків становить 696 365,32 грн. Враховуючи вимоги ЦПК України, зокрема, принцип диспозитивності, суд вважає необхідним позов в цій частині задовольнити повністю в межах заявлених ОСОБА_1 вимог на суму 635 665,32 грн (згідно уточненої позовної заяви), а також стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на оплату трьох автотоварознавчих експертиз на загальну суму 3 300 грн., а всього 638 965,32 грн майнової шкоди.
		Враховуючи, що первісним позивачем не надано доказів на підтвердження вини ОСОБА_2 у виникненні пожежі та подальшому знищенні належних ОСОБА_1 транспортних засобів, тому в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 150 000,00 грн слід відмовити.
		Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції. 
		Стосовно доводів апеляційної скарги з приводу порушення правил юрисдикції зазначив, що за суб`єктивним складом правовідносини виникли між фізичною особою ОСОБА_1 та суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 , ні предмет спору, ні характер правовідносин не пов`язаний з господарською діяльністю, оскільки спірні правовідносини виникли з приводу відшкодування шкоди заподіяної фізичній особі суб`єктом підприємницької діяльності під час виконання договору зберігання, і доводи щодо використання пошкоджених автомобілів ОСОБА_1 в своїй господарській діяльності на визначену юрисдикцію не впливають.
		Аргументи учасників справи
		У листопаді 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити рішення, яким закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 ; задовольнити вимоги ФОП ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_1 понесені судові витрати.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що на існування договірних відносин зберігання транспортних засобів суд поклався лише на пояснення свідків, що суперечить статті 937 ЦК України. Отже, суди без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 444/3133/19 та постанові від 22 листопада 2018 року у справі № 755/16499/16 ухвалили незаконні рішення.
		Якщо у відношенні одного пошкодженого автомобіля Mercedes-Benz Sprinter 313D 2006 року випуску р. н. НОМЕР_2 є оспорюваний договір, в якому згідно з висновком експертів № 34096-34098/19-32 від 22 січня 2020 року підпис від імені ОСОБА_2 виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_2 , то у відношенні двох інших автомобілів, за пошкодження яких суд стягнув кошти з відповідача, письмового договору не існує взагалі. Також як і квитанції, розписки про зберігання цих автомобілів матеріали справи не містять.
		Висновки суду про те, що факт знаходження на момент виникнення пожежі належних ОСОБА_1 автомобілів на автостоянці дає підстави вважати, що договір від 01 березня 2012 року був чинним, в іншому випадку, позивач не мала б права та можливості в`їзду на територію автостоянки, суперечать як договору (в якому відсутні 2 транспортні засоби), так і висновку експертів № 34096-34098/19-32 від 22 січня 2020 року, а також висновкам Верховного Суду у справі № 755/16499/16 від 22 листопада 2018 року, від 15 лютого 2023 року у справі № 444/3133/19, від 09 липня 2020 року у справі № 534/87/16-ц.
		Натомість в матеріалах справи містяться докази, яким суди не дали оцінку, які в сукупності з висновком експертів № 34096-34098/19-32 від 22 січня 2020 року вказують на те, що в день укладення договору зберігання 01 березня 2012 року ОСОБА_2 перебував за межами України на території Польщі, про що свідчать відповіді на адвокатський запит, текст яких переведений на українську мову та нотаріально посвідчені, що фізично не дозволяло ОСОБА_2 укласти оспорюваний договір. Надані документи свідчать про те, що ані фізично, ані теоретично ОСОБА_2 не міг укласти та підписати договір зберігання транспортних засобів з ОСОБА_1 01 березня 2012 року.
		Крім того, відповідач протягом всього розгляду справи посилався на порушенням правил юрисдикції. Зокрема, співмешканець ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 займається підприємницькою діяльністю та здійснює пасажирські перевезення. У її власності є 6 транспортних засобів, три з яких згоріли на автостоянці, що належить відповідачу. 
		На момент настання події і на сьогоднішній день ОСОБА_5 здійснює господарську діяльність - пасажирський наземний транспорт (тобто здійснює перевезення пасажирів за допомогою указаних транспортних засобів). У цій справі позовні вимоги стосуються особистого майна ОСОБА_1 , яке вона використовувала в господарських цілях - перевезення пасажирів. Тому справа мала б розглядатись Господарським судом Запорізької області.
		Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
		Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі. 
		В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 922/4239/16; у постановах Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі № 755/16499/16, від 09 липня 2020 року у справі № 534/87/16-ц, від 15 лютого 2023 року у справі № 444/3133/19, від 07 лютого 2018 року у справі № 750/2411/17).
		Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини справи
		Судивстановили, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать автомобілі: Mercedes-BENZ д/н НОМЕР_1 , Mercedes-BENZ д/н НОМЕР_6 , Volkswagen LT 35 TDI, д/н НОМЕР_3 .
		01 березня 2012 року між ОСОБА_1 та власником автостоянки, розташованої у АДРЕСА_1 , відповідачем у справі, - ФОП ОСОБА_2 , укладено Договір № 38, предметом якого є надання ОСОБА_1 як автоволодільцю місця на платній автостоянці для трьох транспортних засобів, одним із яких був Mercedes-Benz Sprinter 313D 2006 року випуску р.н. НОМЕР_6 . 
		Власником автостоянки за договором зазначений - суб`єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 .
		Вказаний договір укладений строком на один рік з моменту його підписання. Проте, відповідно до умов договору, він автоматично продовжується на наступні роки за умови: своєчасної оплати автоволодільцем місця на автостоянці (п. 2 та п. 4 Договору) та при наявності вільних місць.
		Відповідно до пункту 3 договору володілець автостоянки зобов`язується надати автоволодільцю місце на автостоянці для автомобіля і забезпечити необхідну схоронність ввіреного йому автомобіля.
		Також, в п. 7 договору зазначено, що він (договір) є пропуском на автостоянку.
		Стосовно інших двох автомобілів: Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI 2001 року випуску р.н. НОМЕР_1 та Volkswagen LT 35 TDI 2005 року випуску р.н. НОМЕР_3 письмовий договір про зберігання транспортних засобів між сторонами не укладався.
		18 квітня 2018 року близько 04 годині 10 хвилин на автостоянці у м. Дніпрорудне по вул. Центральна, 26 сталася пожежа, під час якої згоріли належні ОСОБА_1 указані три автомобілі. Вказана подія підтверджується Актом про пожежу від 18 квітня 2018 року, складеним провідним інспектором Василівського PC ГУ ДСНС України в Запорізькій області Бондаренко М. В. Причиною пожежі, зазначеною в акті, є занесення джерела запалення із зовні. Місцем, де знаходилися транспортні засоби, вказано: Василівський район, місто Дніпрорудне, вулиця Центральна, 26.
		Відповідно до звіту про оцінку автомобіля Volkswagen LT 35 TDI 2005 року випуску р.н. НОМЕР_3 № 38 від 30 квітня 2018 року вартість матеріального збитку, завданого внаслідок термічного пошкодження зазначеного транспортного засобу, складає 188 007,25 грн. 
		Звітом про оцінку автомобіля Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI 2001 року випуску р.н. НОМЕР_1 №37 від 27 квітня 2018 року визначено вартість матеріального збитку, завданого внаслідок термічного пошкодження зазначеного транспортного засобу, яка складає 200 560, 47 грн.
		Згідно Звіту про оцінку автомобіля Mercedes-Benz Sprinter 313D 2006 року випуску р.н. НОМЕР_2 вартість матеріального збитку, завданого внаслідок термічного пошкодження зазначеного транспортного засобу, складає 307 797, 60 грн.
		Загальний розмір завданих ОСОБА_1 внаслідок пошкодження транспортних засобів збитків становить 696 365,32 грн (188 007,25 грн + 200 560,47 грн + 307 797,60 грн).
		Вартість кожної автотоварознавчої експертизи складає 1 100,00 грн, що в цілому становить 3 300,00 грн. 
		В ході судового розгляду за клопотаннями ОСОБА_2 та його представника судом тричі призначалися судові почеркознавчі експертизи.
		Зокрема, згідно з висновком експерта № 4-15 від 14 лютого 2019 року відповісти на запитання: «Чи вчинено підпис у договорі № 38 від 01 березня 2012 року ОСОБА_2 власноручно чи іншою особою?» не виявилося можливим через відсутність однозначності в оцінці виявлених результатів дослідження.
		Згідно з висновком експерта № 442-19 від 09 вересня 2019 року підпис, виконаний у договорі № 38 від 01 березня 2012 року від імені ОСОБА_2 , виконаний самим ОСОБА_2 .
		Згідно з висновком експертів № 34096-34098/19-32 від 22 січня 2020 року підпис, виконаний у договорі № 38 від 01 березня 2012 року від імені ОСОБА_2 , виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням його підпису. 
		Свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 підтвердили факт систематичного зберігання належних ОСОБА_1 транспортних засобів на стоянці, належній ОСОБА_2 . Дана стоянка огороджена по периметру плитами, колючим дротом, на кутах стояли камери відеоспостереження. На автостоянці вівся журнал обліку транспортних засобів.
		16 червня 2005 року рішенням Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області № 29 затверджено проект землеустрою щодо відведення та надання в оренду земельної ділянки для будівництва відкритої автостоянки на 50 автомобілів по АДРЕСА_2 та надано ПП ОСОБА_2 в оренду терміном на 5 років земельну ділянку для будівництва відкритої автостоянки на 50 автомобілів загальною площею 0,374 га. 
		07 вересня 2015 року між Дніпрорудненською міською радою Василівського району Запорізької області та ФОП ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки під розміщення відкритої автостоянки на 50 автомобілів за вказаною адресою терміном на 5 років.
		Позиція Верховного Суду
		У статті 936 ЦК України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.
		Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем (частина перша статті 937 ЦК України).
		Згідно зі статтею 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.
		У частині першій статті 951 ЦК України передбачено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.
		Договір зберігання автотранспортних засобів належить до спеціальних видів зберігання та передбачає, що зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на підставі публічного договору. За договором зберігання транспортного засобу в боксах та гаражах, на спеціальних стоянках зберігач зобов`язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця. Прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном) (стаття 977 ЦК України).
		Згідно з пунктами 8, 12, 15, 27 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115 (далі - Правила), на території автостоянки забороняється знаходитися стороннім особам. Відповідальність за охорону транспортних засобів та майна, що тимчасово або постійно знаходиться на території автостоянки, за додержання санітарних і пожежних правил, інших вимог несуть працівники автостоянки. Під час оформлення приймання на зберігання черговий приймальник вносить необхідні дані про володільця транспортного засобу і транспортний засіб до відповідного журналу обліку транспортних засобів і розписується в ньому.Володільцеві транспортного засобу, прийнятого на довготермінове зберігання, видається перепустка за встановленим зразком. Плата за зберігання транспортних засобів на автостоянках та інші супутні послуги справляється за тарифами, встановленими відповідно до законодавства, з видачею квитанції чи касового чека. Автостоянки гарантують схоронність транспортних засобів, прийнятих на зберігання згідно з цими Правилами, а у разі їх зникнення, розукомплектування чи пошкодження під час зберігання несуть відповідальність у встановленому законодавством порядку.
		Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується (стаття 7ЦК України).
		У статті 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2018 року у справі № 750/2411/17, на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «прийняття відповідачем від позивача на зберігання 28 червня 2016 року автомобіля підтверджується перепусткою для тимчасового зберігання автомобіля терміном дії з 28 червня 2016 року до 29 червня 2016 року та фіскальним чеком ПАТ «Чернігівагроавтосервіс» про оплату послуги зберігання від 28 червня 2016 року на суму 8 грн 00 коп. Відповідно до частини першої статті 937 ЦК України договір зберігання укладається в письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що сторонами при укладенні договору зберігання автомобіля дотримано письмової форми».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2018 року у справі 
		№ 755/16499/16-ц, на яку посилається особа, яка подала касаційну скаргу, вказано, що «суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено наявність укладеного саме з відповідачем договору зберігання транспортного засобу, оскільки та обставина, що автомобіль в момент його знищення перебував на паркувальному майданчику за адресою: бульвар Перова, 27-а, місто Київ, не свідчить про наявність договірних правовідносин між сторонами у справі».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2023 року у справі № 444/3133/19, на яку посилається особа, яка подала касаційну скаргу, вказано, що «місцевий суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів факту укладення між ОСОБА_4 і ФОП ОСОБА_2 договору зберігання транспортного засобу, а обставина, що автомобіль у момент його пошкодження перебував на автостоянці, не свідчить про наявність договірних правовідносин між вказаними особами. Такого самого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09 липня 2020 року у справі № 534/87/16-ц (провадження № 10091св19)».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 643/14079/17 зроблено висновок, що «договір зберігання може укладатися із зберігачем чи професійним зберігачем. При цьому, правовий статус (зберігач чи професійний зберігач) впливає на ті обставини, які виключають відповідальність зберігача (професійного зберігача) за втрату речі. Кваліфікуючою ознакою професійного зберігача є те, що особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності. Тобто така діяльність має здійснюватися особою, яка є підприємцем, систематично. За загальним правилом, за втрату речі, під час строку зберігання, зберігач відповідає, якщо: відбулося порушення обов`язку повернути поклажодавцеві у схоронності річ; поклажодавцеві завдано збитків у вигляді втрати речі; наявний причинний зв`язок між діями (бездіяльністю) зберігача і негативними наслідками, що виявились результатом таких дій (бездіяльності); вини зберігача у настанні щодо речі негативних наслідків, яка проявилась у будь-якій формі, тобто умислу чи необережності зберігача до невиконання чи неналежного виконання своїх обов`язків. Натомість професійний зберігач має довести, що втрата речі сталася внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. У всіх інших випадках, навіть якщо вини професійного зберігача немає, він зобов`язаний відшкодувати збитки поклажодавцеві. У разі якщо зберігання здійснюється зберігачем після закінчення строку зберігання, то зберігач відповідає лише за наявності його умислу або грубої необережності. Розмір збитків завданих втратою речі зберігачем має доводитися поклажодавцем (кредитором)».
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
		Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
		У справі, що переглядається:
		            суди встановили, що 01 березня 2012 року між ОСОБА_1 та власником автостоянки - ОСОБА_2 укладено Договір № 38, предметом якого є надання ОСОБА_1 місця на платній автостоянці для трьох транспортних засобів, в якому зазначений, зокрема, Mercedes-Benz Sprinter 313D 2006 року випуску р.н. НОМЕР_6 . В п. 7 договору зазначено, що він є пропуском на автостоянку. Відповідно до пункту 3 договору володілець автостоянки зобов`язується надати автоволодільцю місце на автостоянці для автомобіля і забезпечити необхідну схоронність ввіреного йому автомобіля. Стосовно інших двох автомобілів: Mercedes-Benz Sprinter 313 CDI 2001 року випуску р.н. НОМЕР_1 та Volkswagen LT 35 TDI 2005 року випуску р.н. НОМЕР_3 , письмовий договір про зберігання цих транспортних засобів між сторонами не укладався;
		суди виходили з наявності між сторонами правовідносин зі зберігання всіх транспортних засобів, враховуючи тривалість вказаних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як суб`єктом підприємницької діяльності, на постійній основі, виконання умов таких договірних домовленостей з обох сторін, факт знаходження на момент виникнення пожежі належних ОСОБА_1 автомобілів на автостоянці, оскільки в іншому випадку позивач не мала б права та можливості в`їзду на територію автостоянки;
		колегія суддів враховує, що відповідач не спростував доводи позивача, що їй надавались місця на автостоянці для автомобілів на постійній основі, позивачем щомісячно вносилась плата за надані для її автомобілів місця на автостоянці, що зафіксовано у касовій книзі, журналі обліку транспортних засобів. Заперечуючи факт укладення сторонами письмового договору зберігання автомобілів, позивач не спростовував прийняття вказаних автомобілів на зберігання, інших підстав чи обставин їх перебування на платній автостоянці не наводив;
		за встановлених в цій справі обставин колегія суддів погоджується з висновком судів, що позивачем доведено наявність укладеного між позивачем та сторонами договору зберігання транспортних засобів на належній ФОП ОСОБА_2 автостоянці в м. Дніпрорудне, прийняття ним як професійним зберігачем на зберігання транспортних засобів, належних ОСОБА_1 (безвідносно тих, які були зазначені в тексті Договору № 38 при його укладенні 01 березня 2012 року), на підставі Договору № 38, оплати за зберігання, із внесенням черговим приймальником необхідних даних до відповідного журналу обліку транспортних засобів. Такі відносини є звичайними у сфері зберігання автотранспортних засобів на автостоянках як спеціального виду зберігання автотранспортних засобів суб`єктом підприємницької діяльності (професійним зберігачем) на підставі публічного договору, які не суперечать укладеному між сторонами договору зберігання або актам цивільного законодавства;
		протилежні доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України). Тому судові рішення про стягнення майнової шкоди, завданого внаслідок пошкодження транспортних засобів під час їх зберігання на автостоянці відповідача, є обґрунтованими.
		З урахуванням викладеного, касаційний суд відхиляє доводи скарги відповідача з посиланням на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі № 755/16499/16, від 15 лютого 2023 року у справі № 444/3133/19, від 07 лютого 2018 року у справі № 750/2411/17, оскільки у наведених справах суди встановили, що позивачем не доведено укладення сторонами договору зберігання транспортного засобу, а сама лише обставина, що автомобіль у момент його пошкодження перебував на автостоянці (паркувальному майданчику) відповідача не свідчить про прийняття його на зберігання.
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо закриття провадження у справі та погоджується з висновком апеляційного суду, що за суб`єктним складом правовідносини по договору зберігання транспортних засобів № 38 виникли між фізичною особою ОСОБА_1 та суб`єктом підприємницької діяльності - ОСОБА_2 . Ні предмет спору, ні характер правовідносин між сторонами не пов`язаний з господарською діяльністю, оскільки спірні правовідносини виникли з приводу компенсації збитків заподіяних фізичній особі - власнику автомобілів суб`єктом підприємницької діяльності під час виконання договору зберігання. Тому доводи щодо використання пошкоджених автомобілів ОСОБА_1 в своїй господарській діяльності на юрисдикцію цього спору не впливає. 
		При цьому помилковим є посилання ОСОБА_2 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2019 року в справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19), оскільки в наведеній справі позовні вимоги стосувалися невиконання відповідачем обов?язку зі сплати вартості спожитої теплової енергії у приміщенні, власником якого є фізична особа, проте вона у ньому здійснює підприємницьку діяльність як ФОП, рішенням Харківської міської ради від 15 вересня 2004 року № 869 квартира переведена у нежитлове приміщення та надано дозвіл громадянці ОСОБА_8 на її реконструкцію під перукарню з улаштуванням окремого входу, яка використовується ФОП ОСОБА_8 за призначенням. Встановивши, що у справі, яка розглядалась судами, між сторонами існують правовідносини, які притаманні господарській діяльності, Велика Палата Верховного Суду вважала обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про вирішення цього спору у порядку господарського судочинства. 
		Касаційна скарга не містить жодних доводів та відповідних їм підстав касаційного оскарження судових рішень по суті вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору з надання послуг автостоянки недійсним і первісного позову ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди. Тому з урахуванням принципу диспозитивності та меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України, визнання необґрунтованими доводів скаржника щодо порушення судами правил інстанційної юрисдикції, оскаржені судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині належить залишити без змін.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення прийняті без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
		Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2  залишити без задоволення.
		Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 11 листопада 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                           В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков
		 
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...