Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/6559/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 17.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 18.02.2025.
Дата набрання законної сили: 17.02.2025
Номер судового провадження: 61-16119ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 лютого 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 755/6559/23
		провадження № 61-16119св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ; 
		відповідач -  ОСОБА_2 ;
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року у складі судді Гаврилової О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 
		2024 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Ящук Т. І.,
		ВСТАНОВИВ:
		1.    Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. 
		Позовна заява мотивована тим, що з 14 червня 2014 року він перебував у шлюбі із ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2020 року (справа № 359/1054/20). 
		27 жовтня 2014 року він із ОСОБА_2 за спільні кошти придбали земельну ділянку, площею 0,1 га, що розташована за адресою: 
		АДРЕСА_1 , кадастровий 
		№ 3210500000:09:071:0086, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; склад угідь - 0,1 га. 
		26 грудня 2014 року він із ОСОБА_2 за спільні кошти придбали квартиру 
		АДРЕСА_2 .
		Позивач зазначав, що вищевказане нерухоме майно зареєстроване на праві приватної власності за відповідачем.
		На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 травня 2021 року,  ОСОБА_2 за його письмовою згодою продала земельну ділянку, що розташована за адресою: 
		АДРЕСА_1 , кадастровий 
		№ 3210500000:09:071:0086, за 138 600 грн, яка у повному розмірі оплачена покупцем. 
		Також відповідачка на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 20 вересня 2022 року за його письмовою згодою продала квартиру  АДРЕСА_2 за 1 554 165,50 грн, що є еквівалентом 42 500 доларів США за офіційним курсом Національного банку України, станом на день укладення договору.
		Позивач вважав, що вищевказані об`єкти нерухомого майна були спільним сумісним майном подружжя його та відповідачки, а тому йому належала 
		1/2 частина зазначеного майна.  ОСОБА_2  половину грошових коштів, отриманих від продажу їх спільного майна, йому не повернула.
		Посилаючись на викладене,ОСОБА_1 просив суд у порядку поділу майна: стягнути з ОСОБА_2  846 382,75 грн у рахунок вартості 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,1 га, що розташована за адресою: 
		АДРЕСА_1 , кадастровий 
		№ 3210500000:09:071:0086, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; склад угідь - 0,1 га, а також вартість 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 . 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. 
		У порядку поділу майна подружжя стягнуто із ОСОБА_2 на користь 
		ОСОБА_1 846 382,75 грн у рахунок вартості 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий 
		№ 3210500000:09:071:0086, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; склад угідь - 0,1 га, а також вартість 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 .
		Вирішено питання розподілу судових витрат. 
		Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що під час перебування у шлюбі сторонами набуто у спільну сумісну власність подружжя квартиру та земельну ділянку. Після розірвання шлюбу, за згодою позивача, відповідачем булопродано вказане нерухоме, проте 1/2 частину від отриманих коштів відповідачем позивачу повернуто не було, що не заперечується 
		 ОСОБА_2 .Презумпція права спільної сумісної власності подружжя спірних об`єктів нерухомого майна відповідачем не спростована. 
		Щодо позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, суд вказав, що спільне сумісне майно сторін було відчужено відповідачем за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 13 травня 2021 року, за договором купівлі-продажу квартири від 20 вересня 2022 року, а отже, станом на дату звернення позивача з цим позовом (17 травня 2023 року), позовну давність пропущено не було.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року залишено без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачкою не було надано допустимих та належних доказів на підтвердження придбання спірного майна за особисті кошти, тобто нею не було спростовано презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на спірне майно, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову  ОСОБА_1 . Продаж земельної ділянки відбувся 13 травня 2021 року, продаж квартири - 
		20 вересня 2022 року, з цим позов ОСОБА_1 звернувся до суду у травні 
		2023 року, отже у межах трирічного строку позовної давності. При цьому апеляційний суд посилався на практику Верховного Суду. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , з підстав, передбачених пунктами 1, 4, частини другої статті 389 ЦПК України у вищевказаній справі. Витребувано матеріали з суду першої інстанції.У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання судових рішень відмовлено. 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2025 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання судових рішень задоволено частково. Зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 лютого 
		2024 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
		У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду. 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що, звертаючись 17 травня 2023 року до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказував про порушення свого права володіння, користування та розпорядження майном, яке є спільною сумісною власності подружжя, про яке він дізнався після продажу спірної земельної ділянки 13 травня 2021 року та після продажу квартири 20 вересня 2022 року. Проте, вважає, що позивачу про порушення його права володіння майном було відомо з часу, коли його разом з речами виселено з квартири та забрано ключі, квартирою ОСОБА_1 не користувався після його виселення.
		Вважає, якщо майно перебуває у володінні одного з подружжя, а інший ним після виселення не користується, то у такому випадку до правовідносин про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, підлягає застосуванню позовна давність, визначена законом у три роки, що передбачено статтею 72 СК України.
		Позивач не довів, що після його виселення з квартири, він цікавилася спірним майном, ніс певні витрати з його утримання, з`ясовував розмір комунальних платежів, звертався до суду з позовом про вселення.
		ОСОБА_2 вважає, що спір між сторонами про поділ майна виник 01 червня 2019 року, оскільки позивач після виселення з квартири не користувався спірним майном, таке майно перебувало у її повному володінні та користуванні та їх спільної дитини, а тому саме з цього часу слід обчислювати позовну давність.
		Також суди не надали оцінку відсутності доказів досудового врегулювання спору, а тому неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи. Прим цьому посилалась на практику Верховного Суду. 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У січні 2025 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Яворського А. В.подано відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення 
		є законними і обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для їх скасування.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		З 14 червня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2020 року 
		(справа № 359/1054/20)(том 1, а. с.16).
		Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 жовтня 
		2014 року, який посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Дудкою О. С., ОСОБА_2 придбала земельну ділянку, площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий 
		№ 3210500000:09:071:0086, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; склад угідь - 0,1 га (том 1, а. с.17 (зворот)-19).
		У пункті 13 вищевказаного договору зазначено, що земельна ділянка набувається покупцем у спільну сумісну власність подружжя під час зареєстрованого шлюбу з її чоловіком ОСОБА_1 за його згодою, викладеною у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено 27 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області 
		Дудкою О. С.
		Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 26 грудня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Дудкою О. С., ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_2 
		(том 1, а. с.19 (зворот) -20).
		У пункті 12 договору купівлі-продажу квартири від 26 грудня 2014 року зазначено, що квартира набувається покупцем у спільну сумісну власність подружжя під час зареєстрованого шлюбу з її чоловіком ОСОБА_1 , за його згодою, викладеною у формі заяви, справжність підпису у якій засвідчено 26 грудня 2014 року приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Дудкою О.С.
		Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 травня 
		2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Дудкою О. С., ОСОБА_2 за 
		138 600 грн продала земельну ділянку, площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3210500000:09:071:0086, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; склад угідь - 0,1 га.
		У пункті 11 вказаного договору зазначено, що земельна ділянка відчужується продавцем за згодою її колишнього чоловіка ОСОБА_1 , викладеною у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено 13 травня 2021 року приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Дудкою О. С. (том 1, а. с. 21-22).
		Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 13 травня 2021 року, останній надає згоду колишній дружині ОСОБА_2 на продаж вищевказаної земельної ділянки, підтверджує, що земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя та стверджує, що договір купівлі-продажу укладається з його колишньою дружиною у їх інтересах та на умовах, які вони обговорили. У заяві зазначається, що шлюбний договір, договір користування майном, договір про поділ майна подружжя ними не укладався і встановлений законом режим спільної сумісної власності на вказане майно не змінювався (том 1, а. с.23).
		Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 20 вересня 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Хміль Т. М., ОСОБА_2 продала квартиру АДРЕСА_2 , за 
		1 554 165,50 грн, що є еквівалентом 42 500 доларів США за офіційним курсом Національного банку України, які продавець отримала від покупця повністю до підписання цього договору (том 1, а. с.23-25).
		У пункті 10 вказаного договору зазначено, що квартира відчужується за згодою колишнього чоловіка продавця ОСОБА_1 , що викладена у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено 23 грудня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д. В.
		Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 23 грудня 2021 року, останній надає згоду своїй колишній дружині ОСОБА_2 на продаж вказаної вище квартири, що належить їм на праві спільної сумісної власності та набута у період перебування у зареєстрованому шлюбі на умовах та за ціною на її власний розсуд. У заяві зазначається, що шлюбний договір, договір користування майном, договір про поділ майна подружжя ними не укладався і встановлений законом режим спільної сумісної власності на вказане майно не змінювався 
		(том 1, а. с.25).
		Державна реєстрація права власності за вказаними вище договорами купівлі-продажу була проведена у передбаченому законом порядку, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 
		від 02 травня 2023 року (том 1, а. с.26-30).
		14 квітня 2023 року ОСОБА_1 направив на поштову адресу ОСОБА_2 вимогу щодо компенсації вартості 1/2 частини вартості земельної ділянки та квартири, відповідь на яку у матеріалах справи немає.
		2.    Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження 
		у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Частинами першою, другою статті 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
		Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу.
		За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
		Презумпція спільності майна подружжя може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України 
		від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).
		Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
		Частиною третьою статті 61 СК України визначено, що, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Відповідно до частин другої, третьої статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
		Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
		Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
		Статтею 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
		Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
		Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, встановив, що спірна квартира та земельна ділянка придбані у період зареєстрованого шлюбу між  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а тому діє презумпція спільності права власності подружжя на придбане у період шлюбу майно, яка відповідачем не спростована. Після розірвання шлюбу відчужено  ОСОБА_2 відповідно до договорів купівлі-продажу за нотаріально посвідченою згодою позивача.  ОСОБА_1 є співвласником квартири та земельної ділянки, оскільки вони перебували у спільній сумісній власності колишнього подружжя, а тому, з урахуванням встановлених обставин і доказів, які підтверджують спільність набутого під час шлюбу майна, суд дійшов правильного висновку про право позивача на компенсацію їх вартості 1/2 частки.
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Відповідно до частини другої статті 72 СК Українита роз`яснень, викладених у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 
		2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
		Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
		Частиною п`ятою статті 267 ЦК України визначено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити 
		у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
		Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду 
		від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18.
		Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановив, що  ОСОБА_1 надав письмову згоду на продаж квартири та земельної ділянки - 23 грудня 2021 року. Продаж земельної ділянки був здійснений 13 травня 2021 року, продаж квартири - 20 вересня 2022 року, з цим позовом 
		ОСОБА_1 звернувся до суду у травні 2023 року, отже, у межах трирічного строку позовної давності.
		Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що строк позовної давності до вимог про стягнення частини грошових коштів, отриманих від продажу спільного майна, позивачем не пропущено. Позовна давність обчислюється від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли було укладено правочин, за яким позивач надав згоду на відчуження спільного майна.
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що спір між сторонами про поділ майна виник 01 червня 2019 року, оскільки позивач після виселення з квартири не користувався спірним майном, таке майно перебувало у її повному володінні та користуванні та їх спільної дитини, а тому саме з цього часу слід обчислювати позовну давність, є безпідставні, так як при виселенні позивача зі спірної квартири його право щодо розпорядження майном порушено ще не було і він, відповідно, не міг довідатися про можливість порушення його права власності.
		Посилання касаційної скарги на відповідні постанови Верховного Суду, 
		є помилковими, тому що у цій справі наявні інші фактичні обставини й 
		не є релевантними до справи, яка переглядається.
		Безпідставними є доводи  ОСОБА_2 про те, що після виселення позивача з квартири, він цікавилася спірним майном, ніс певні витрати з його утримання, з`ясовував розмір комунальних платежів, звертався до суду з позовом про вселення, так як вказані обставини не мають правового значення для вирішення цієї справи. 
		Посилання у касаційні скарзі про те, що суди не надали оцінку відсутності доказів досудового врегулювання спору, а тому неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи, є безпідставні, так як згідно зі статтею 201 ЦПК України таке врегулювання здійснюється за згодою сторін у справі. Заявник не надавала такої згоди. 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства та направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.
		При цьому, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року 
		та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року залишити без змін.
		Поновити виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва 
		від 26 лютого 2024 року. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, 
		є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                     Д. Д. Луспеник
		 
		Б. І. Гулько
		 
		Г. В. Коломієць

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...