Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 906/661/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них.
Надіслано судом: 18.02.2025. Зареєстровано: 18.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 19.02.2025.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ 
		 
		майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
		e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
		код ЄДРПОУ 03499916 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"10" лютого 2025 р. м. Житомир Справа № 906/661/24 
		Господарський суд Житомирської області у складі: судді Кравець С.Г. 
		секретаря судового засідання: Круглецька А.І.
		за участю представників сторін:
		від позивача-1: Бовсунівська А.В. - виписка з ЄДРЮОФОПГФ, 
		від позивача-2: Олексієнко В.М. - виписка з ЄДРЮОФОПГФ,
		від відповідача-1: Чижевський А.П. - довіреність №16 від 25.06.2024,
		від відповідача-2: Чижевський А.П. - виписка з ЄДРЮОФОПГФ,
		від відповідача-3: Юревич І.В. - адвокат, ордер серія АМ №1100507 від 17.09.2024,
		від відповідача-4: Харипончук В.Л. - доручення №5 від 14.01.2025; Івасенко Г.М. - керівник, 
		виписка з ЄДРЮОФОПГФ (приймали участь в судовому засіданні 05.02.2024),
		прокурор: Зименко Л.О. - службове посвідчення №071191 від 01.03.2023, 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
		за позовом Керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі 
		1) Житомирської обласної військової адміністрації
		2) Міністерства культури та стратегічних комунікацій України 
		до 1) Виконавчого комітету Овруцької міської ради
		2) Овруцької міської ради
		3) Свято-Василівського жіночого монастиря
		4) Комунального підприємства "Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації" 
		про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом 
		скасування державної реєстрації права власності, визнання незаконним та скасування
		рішення виконавчого комітету Овруцької міської ради, визнання недійснимта скасування свідоцтва про право приватної власності.
		 
		 
		Процесуальні дії по справі.
		Керівник Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної військової адміністрації та Міністерства культури та інформаційної політики України звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Виконавчого комітету Овруцької міської ради, Овруцької міської ради, Свято-Василівського жіночого монастиря та Комунального підприємства "Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради, в якому просить усунути перешкоди державі в особі Житомирської військової адміністрації, у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом:
		- скасування державної реєстрації права приватної власності на домоволодіння жіночого монастиря за адресою: Житомирська область, Овруцький район, м. Овруч, вул. Пролетарська, 2а за Свято-Василівським жіночим монастирем Овруцької єпархії Української православної церкви (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 15044976);
		- визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Овруцької міської ради від 23.03.2006 № 82 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб", в частині прийняття рішення про оформлення права власності на приміщення по вул. Пролетарській (на даний час Василівська), 2а в м. Овруч за Свято-Василівським жіночим монастирем Овруцької єпархії Української православної церкви;
		- визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності від 12.06.2006, серії ЯЯЯ 368371, видане Овруцькою міською радою, на нерухоме майно домоволодіння жіночого монастиря за адресою: Житомирська область, Овруцький район, м.Овруч, вул. Пролетарська, 2а за Свято-Василівським жіночим монастирем Овруцької єпархії Української православної церкви.
		Ухвалою суду від 01.07.2024 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 18.07.2024.
		В підготовчому засіданні розгляд справи неодноразово відкладався та продовжувався строк підготовчого провадження. 
		Зокрема, ухвалою суду від 30.10.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника Свято-Василівського жіночого монастиря від 09.10.2024 про закриття провадження у справі №906/661/24; продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 13.11.2024.
		Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 13.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/661/24 до судового розгляду по суті 09.12.2024.
		Ухвалою суду від 09.12.2024 змінено найменування позивача-2 у справі з Міністерства культури та інформаційної політики України на Міністерство культури та стратегічних комунікацій України (01601, м. Київ, вул. Франка Івана); продовжено строк розгляду справи по суті та відкладено розгляд справи по суті на 15.01.2025; КП "Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації" - надати господарському суду для огляду у судовому засіданні, яке призначене на 15.01.2025, інвентарну справу на будівлі по вул. Василівська (Пролетарська) №2 та №2а у м. Овруч; Свято-Василівському жіночому монастирю - надати господарському суду для огляду у судовому засіданні, яке призначене на 15.01.2025, матеріали технічної інвентаризації (технічні паспорти) на будівлі по вул. Василівська (Пролетарська) №2 та №2а у м. Овруч.
		У судовому засіданні 15.01.2025 оглянуто оригінал інвентаризаційної справи на нежитлові будівлі і споруди церкви та Свято-Василівського жіночого монастиря по вул. Васильківській 2, 2-а в м.Овруч та у зв`язку з тим, що до позову було надано лише часткові і подекуди нечитабельні копії документів, суд оголосив перерву у судовому засіданні до 05.02.2025 та зобов`язав Овруцьку міську раду надати через систему "Електронний суд" належним чином зняті копії інвентарної справи на будівлі по вул. Василівська (Пролетарська) №2 та №2а у м.Овруч.
		В судовому засіданні 05.02.2025 представник відповідача-3 просив надати час на вивчення поданих Овруцькою міською радою документів у зв`язку з чим в судовому засіданні оголошено перерву до 10.02.2025.
		Ухвалою суду від 05.02.2025 повідомлено Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, що у судовому засіданні при розгляді справи по суті оголошено перерву до 10.02.2025.
		Прокурор в судовому засіданні 10.02.2025 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав наведених у позовній заяві №52/2-5903вих24 від 11.06.2024, відповіді на відзив№52/2-7533вих-24 від 27.07.2024, промові прокурора (вх.1584/25 від 10.02.2025) (т.1, а.с.1-35, т.2, а.с.19-38, т.3, а.с.61-67).
		Представник позивача-1 - Житомирської обласної військової адміністрації в судовому засіданні 10.02.2025 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві прокурора №52/2-5903вих24 від 11.06.2024, поясненнях від 15.07.2024, відповіді на відзив від 02.08.2024 (т.1, а.с.224-226, т.2, а.с.55-57).
		Представник позивача-2 - Міністерства культури та стратегічних комунікацій України в судовому засіданні 10.02.2025 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав наведених у позовній заяві прокурора №52/2-5903вих24 від 11.06.2024, додаткових поясненнях від 09.07.2024, відповіді на відзив (т.1, а.с.211-212).
		Представник відповідачів-1,2 - Виконавчого комітету Овруцької міської ради та Овруцької міської ради в судовому засіданні 10.02.2025 позовні вимоги визнав у повному обсязі, з підстав наведених у заявах про визнання позову від 17.07.2024 та від 18.07.2024 (т.1, а.с.241-243, т.2, а.с.10-11). 
		Представник відповідача-3 - Свято-Василівського жіночого монастиря у задоволенні позову просив відмовити, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву від 15.07.2024, поясненнях від 10.09.2024 (т.2, а.с.1-4, 79-84).
		Відповідач-4 свого представника в судове засідання 10.02.2025 не направив, відзиву на позов не подав, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. В судовому засіданні 05.02.2025 представники відповідача-4 надали усні пояснення щодо матеріалів реєстраційних справ. 
		Після оголошення про перехід до стадії судових дебатів, представник відповідача-3 просив надати час для підготовки до судових дебатів у зв`язку з необхідністю викласти свою позицію письмово, з посиланням на аркуші справи. 
		Судом відмовлено у задоволенні даного клопотання представника відповідача-3, оскільки, по-перше, за клопотання представника відповідача-3 в судовому засіданні вже оголошувалась перерва, по-друге, судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали вирішення справи у даному судовому засіданні. 
		Частиною 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяв.
		Згідно з ч.4 ст.191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
		В судовому засіданні 10.02.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
		 
		Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
		Підставою звернення до суду з вказаним позовом прокурор зазначає факт протиправної реєстрації права приватної власності на пам`ятку культурної спадщини національного значення - монастирські споруди Свято-Василівського жіночого монастиря, що розташовані по вул. Василівській, 2а у м. Овруч, Коростенського району, а також факт бездіяльності уповноважених органів щодо захисту інтересів держави стосовно цього майна.
		Прокурор вказує, що передача комплексу споруд Овруцького жіночого монастиря, які становлять архітектурну цінність та є пам`яткою архітектури національного значення у власність відповідачу на час прийняття рішення Житомирською обласною радою народних депутатів було законодавчо унеможливлено, що свідчить про протиправність рішення виконавчого комітету Овруцької міської ради № 82 від 23.03.2006. Доводить, що при прийнятті оспорюваного рішення Виконкомом не було враховано відсутність первинних документів, які б вказували на існування підстав для набуття права власності на спірний об`єкт, а також доказів створення цього майна, його набуття в установленому законом порядку, передачі спірного об`єкта з державної в приватну власність.
		Зазначає, що за інформацією Міністерства культури та інформаційної політики України до останнього жодні повідомлення про зміну форми власності пам`ятки національного значення не надходили, що є прямим порушенням ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини". Вказує, що на час прийняття рішення виконавчим комітетом Овруцької міської ради на Василівську церкву та монастирські споруди також поширювалась заборона на вибуття з державної власності як пам`ятки культурної спадщини, відповідно до Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини".
		Доводить, що оскільки оспорюване рішення виконавчого комітету Овруцької міської ради № 82 від 23.03.2006 прийнято з перевищенням повноважень та за відсутності рішення власника (уповноваженого державного органу) про зміну правового статусу державного майна, то це рішення є незаконним та підлягає скасуванню. Відповідно, і Свідоцтво про право власності від 12.06.2006, серії ЯЯЯ 368371, видане Овруцькою міською радою на нерухоме майно домоволодіння жіночого монастиря за адресою: Житомирська область, Овруцький район, м. Овруч, вул. Пролетарська, 2а за Свято-Василівським жіночим монастирем Овруцької єпархії Української православної церкви, підлягає визнанню недійсним і скасуванню як підстава виникнення права власності. 
		Позивачі-1,2 позовні вимоги підтримали, з підстав зазначених прокурором та просили його задовольнити у повному обсязі. 
		Відповідачі-1,2 - Виконавчий комітет Овруцької міської ради та Овруцька міська рада в заявах про визнання позову від 17.07.2024 та від 18.07.2024 визнали заявлений прокурором позов у повному обсязі та просили позов задовольнити. 
		Відповідач-3 - Свято-Василівський жіночий монастир у відзиві на позовну заяву зазначив, що Свято-Василівський жіночий монастир не мав і не міг мати можливості перевіряти законність рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність спірного нерухомого майна, не вчинив жодних порушень, діяв правомірно та мав справедливі очікування. Відповідно, відсутня одночасна наявність трьох складових правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, зокрема, недоведеність прокурором суспільного інтересу, а також пропорційності втручання, в той час як Відповідач-3 покладався на легітимність добросовісних дій державного органу. Зазначив, що предметом спірних правовідносин є об`єкт - домоволодіння жіночого монастиря, тому до позовних вимог застосовується загальна позовна давність у три роки, перебіг якої розпочався 23.03.2006 і, відповідно, закінчився 24.03.2009. Доводить, що прокурор звернувся до суду з відповідним позовом 11.06.2024, тобто більше ніж через вісімнадцять років після прийняття оспорюваного рішення і спливу позовної давності. 
		Відповідач-4 письмового відзиву на позов не подав. Неподання відповідачем-4 письмового відзиву на позов не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
		 
		Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
		Овруцький Свято-Василівський жіночий монастир - діючий православний храм у місті Овручі, цінна давня археологічна, історико-архітектурна і сакральна пам`ятка міста та регіону. В основі монастирського ансамблю знаходиться Свято-Василівська церква, що разом із комплексом монастирських споруд, є пам`яткою архітектури національного значення.
		Мурований храм святого Василія споруджено близько 1190 року князем Рюриком Ростиславичем на місці дерев`яної церкви, яку, за переказами, збудовано 997 року князем Володимиром Святославичем. Храм неодноразово зазнавав руйнувань.
		У 1906 році було засновано жіночу громаду. Нинішня споруда - результат відновлення храму в 1907-1909 рр., виконаного за проектом відомого архітектора О.В. Щусєва (1873-1949 рр.). Всі надійні давні частини руїн храму було включено в нову кладку без змін, також збереглися фрагменти фресок 12 століття. Тоді ж за проектом архітектора В.Максимова збудовано двоповерховий корпус келій, трапезну та дзвіницю.
		Споруди Василівського жіночого монастиря розташовані на південний схід від храму. Двоповерховий корпус келій, трапезну та дзвіницю виконано у формі псковської архітектури за проектом архітектора і художника ОСОБА_1 . Стилістика будівель келій відобразила тенденції в розвитку російської архітектури початку XX ст. з її пошуком архітектурно-просторового образу, характерного для національного зодчества.
		У 1904 році Житомирське Володимиро-Василівське братство прийняло рішення про заснування при церкві Св. Василія жіночої чернечої обителі, яка б сприяла якнайшвидшій відбудові давньої святині. Жіноча община почала функціонувати з 1906 року, а 1910 року отримала статус монастиря.
		У 1929 році монастир припинив діяльність. З приміщень монахині були відселені, а корпус з усіма будівлями був переданий військовій частині і використовувався як склад до 1934 року. 
		У 1934 році у вказаному корпусі був організований дитячий будинок, який проіснував до німецької окупації - червня 1941 року. В період німецької окупації 1941 року монастир відновив діяльність.
		Церква Святого Василія і монастирські споруди, розташовані в Овручі за адресою вул. Василівська, 22, датовані XIІ-ХХ століття, є надзвичайно цінною і рідкісною історико-культурною пам`яткою. Архітектурний комплекс "Василівська церква та монастирські споруди" не занесений наразі до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, але перебуває на державному обліку як пам`ятка архітектури національного значення (постанова Ради Міністрів УРСР № 970 від 24.08.1963 р., ох. №158). 
		За визначенням сучасних науковців церква Святого Василя в Овручі є комплексною пам`яткою архітектури і монументального мистецтва другої половини XII ст. має беззаперечну історичну, архітектурну, археологічну, мистецьку, естетичну цінність, і, безумовно, має перебувати під охороною держави, і, відповідно - під наглядом фахівців-реставраторів, що підтверджується історичною довідкою Національної академії наук України Інституту історії України №123/204 від 07.05.2024 (т.1, а.с.108-113).
		Відповідно до постанови Ради Міністрів Союзу PCP від 12.05.1946 №113034630 і постанови Ради Міністрів УРСР від 12.08.1946 № 1414-78 "Про православні монастирі" виконком Житомирської обласної ради трудящих своєю постановою від 06.09.1946 №1318 зобов`язав виконком Овруцької районної ради депутатів трудящих передати монастирю націоналізовані будівлі на території монастиря на орендних засадах (т.1, а.с.49-53).
		Згідно з рішенням виконкому Житомирської обласної ради депутатів трудящих від червня 1959 року, на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 17.06.1959 №914-45, з 24.06.1959 Овруцький жіночий монастир закрито, земля, житловий 2-х поверховий корпус, священицький житловий будинок і Василівська церква із ведення монастиря вилучено (т.1, а.с.44). За п.2 указаного рішення виконкому Овруцької райради депутатів трудящих вилучені приміщення у монастиря, крім Василівської церкви, перебудували та переобладнати під дитячу лікарню.
		У 1990 році відновлено богослужіння у Василівській церкві, а в подальшому відновлено жіночий монастир.
		Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 №970 "Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української PCP" обліковується пам`ятка архітектури національного значення - Василівська церква і монастирські споруди (охоронний номер 158) ХІІ-ХХ ст., а саме Церква Св. Василія (охоронний номер 158) 1190-1909 рр., Корпус келій Василівського монастиря з дзвіницею (охоронний номер 158) 1907-1909 рр., м. Овруч, вул. Василівська, буд. 2 (т.1, а.с.104).
		Рішенням Житомирської обласної ради народних депутатів № 321 від "Про реєстрацію статутів релігійних об`єднань, християнського братства "Філадельфія" і біблійної школи, передачу культових споруд і будівництво нових церков" зареєстровано статут черничої громади православного Овруцького жіночого монастиря та передано цьому релігійному об`єднанню в безоплатне користування комплекс споруд Овруцького жіночого монастиря, з додержанням правил охорони пам`яток вітчизняної історії та культури (т.1, а.с.81-83).
		Державним комітетом України у справах релігій відповідно до свідоцтва про реєстрацію статуту релігійної організації №50 від 31.08.2004 затверджено статут Свято-Василівського жіночого монастиря Овруцької єпархії Української православної церкви, діяльність якого розповсюджується на територію м. Овруч, Житомирської області. Керівний орган релігійної організації розташований за адресою: 11101, Житомирська область, м.Овруч, вул. Пролетарська, 2 (дата державної реєстрації 20.11.1991, номер запису 12951200000000311) (т.1, а.с.80).
		В подальшому, на підставі протоколу зборів Духовного Собору Свято-Василівського жіночого монастиря м. Овруч "Про передачу нерухомого майна у власність монастиря м. Овруч, вул. Пролетарська 2а", 23.03.2006 виконавчим комітетом Овруцької міської ради прийнято рішення №82 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності у юридичних та фізичних осіб" та надано дозвіл на оформлення права власності на приміщення по вул. Пролетарській (на даний час Василівська), 2а за Свято-Василівським жіночим монастирем Овруцької єпархії Української православної церкви (т.3, а.с.68-69,т.1, а.с.75-76).
		На підставі вказаного рішення Овруцькою міською радою 12.06.2006 Свято-Василівському жіночому монастирю Овруцької єпархії Української православної церкви видано свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ 368371 на нерухоме майно - домоволодіння жіночого монастиря за адресою: Житомирська область, Овруцький район, м. Овруч, вул. Пролетарська, 2а (т.1, а.с.77, 135).
		До Державного реєстру прав власності на нерухоме майно 12.06.2006 за реєстраційним номером майна 15044976 внесено відомості, про реєстрацію домоволодіння жіночого монастиря за адресою: Житомирська область, Овруцький район, м. Овруч, вул. Пролетарська, буд. 2а за Свято-Василівським жіночим монастирем Овруцької Єпархії Української православної церкви (код ЄДРПОУ 22049403) на праві приватної власності. Підстава виникнення права власності: Свідоцтво про право власності, серії ЯЯЯ 368371, 12.06.2006 Овруцька міська рада, рішення виконкому від 23.03.2006 за №82 (т.1, а.с.36-37).
		Частиною 3 статті 4 ГПК України передбачено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
		Передумовою участі органів та осіб у господарському процесі є набуття ними процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
		Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Згідно зі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
		З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 37).
		Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом juranovitcuria ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 69).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону №1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).
		Отже, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону №1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		Відповідно до ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим. Самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається.
		Законом України "Про внесення доповнень і змін до Закону Української PCP "Про свободу совісті та релігійні організації" № 3795-12 від 20.11.1991 у статті 17 у частині другій слова "виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР - Уряду Кримської АРСР" замінено словами "обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим".
		За таких обставин, держава в особі органів, визначених статтею 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" є власником культових будівель і майна, а в контексті ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" державним органом, який реалізовує правомочності держави є Житомирська обласна державна адміністрація.
		Згідно з п.26 ч. 2 ст.15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
		Відповідно до ч.8 ст. 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування.
		Таким чином, ураховуючи набуття Житомирською обласною державною адміністрацією статусу військової та продовження дії воєнного стану в Україні, уповноваженим органом у спірних правовідносинах є Житомирська обласна військова адміністрація.
		За ст. 3 Закону України "Про охорону культурної спадщини" державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.
		Згідно з пунктом 1 Положення "Про Міністерство культури та інформаційної політики України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 № 885 (далі - Положення №885), Міністерство культури та інформаційної політики України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
		МКІП є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики, популяризації України у світі, державного іномовлення, інформаційного суверенітету України (у частині повноважень з управління цілісними майновими комплексами державного підприємства "Мультимедійна платформа іномовлення України та Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ") та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах відновлення та збереження національної пам`яті, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей.
		Міністерство культури та інформаційної політики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує, серед іншого, формування та реалізацію державної політики у сферах культури, охорони культурної спадщини тощо.
		Отже, саме на Міністерство культури та інформаційної політики України покладено обов`язок захисту інтересів держави у правовідносинах щодо здійснення контролю за ефективним використанням та збереженням об`єктів культурної спадщини.
		Оскільки указаний спір стосуються набуття права приватної власності на об`єкт культурної спадщини національного значення, указаний позов прокурором пред`являється в інтересах Міністерства культури та інформаційної політики України.
		26.04.2024 Коростенська окружна прокуратура надіслала до Житомирської обласної військової адміністрації та Міністерства культури та інформаційної політики України повідомлення, порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" №52/2-4435вих-24 та №52/2-4434вих24, в яких повідомила про встановлені порушення вимог законодавства та що у випадку невжиття заходів до усунення вищевказаних порушень самостійно, органи прокуратури звертатимуться з позовною заявою про усунення перешкод державі в особі Житомирської військової адміністрації у здійснені права користування та розпорядження державним майном шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на домоволодіння жіночого монастиря; визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Овруцької міської ради від 23.03.2006 №82; визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 12.06.2006 на домоволодіння жіночого монастиря за Свято-Василівським жіночим монастирем Овруцької єпархії Української православної церкви (т.1, а.с.114-127).
		У відповідь на вказаний лист, Міністерство культури та інформаційної політики України у листі № 06/15/4198-24 від 08.05.2024 повідомило, що підтримує необхідність звернення до суду органів прокуратури (т.1, а.с.130).
		Житомирська обласна військова адміністрація листом від 13.05.2024 №3055/2-24/31 зазначила про відсутність коштів по сплаті судового збору на реалізацію заходів Обласної програми охорони та збереження культурної спадщини Житомирської області на 2023-2024 роки (т.1, а.с.128-129).
		Суд враховує, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. 
		Громада володіє деякими ознаками суб`єкта публічно-правових відносин, яка може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи. При цьому Основним Законом України (статті 13, 23, 41, 43, 89 та 95) передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов`язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.
		Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси, тому прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави.
		У даному випадку, нездійснення уповноваженим органом захисту порушених інтересів держави (територіальної громади) і є, власне, тим виключним випадком, який відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" покладає на органи прокуратури обов`язок взяти на себе субсидіарну роль у здійсненні представництва інтересів держави в суді, шляхом зверненням до суду з вказаною позовною заявою.
		Таким чином, звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - захисту культурної спадщини, недопущення відчуження, втрати, руйнації об`єкта культурної спадщини національного значення.
		Враховуючи те, що Міністерство культури та інформаційної політики України та Житомирська обласна військова адміністрація не вживали належних заходів щодо їх усунення, визначені у повідомленні від 26.04.2024 №52/2-4435вих-24 та №52/2-4434вих24, суд дійшов до висновку, що керівник окружної прокуратури, дотримавшись вимог ст.23 Закону України "Про прокуратуру", правомірно звернувся з позовом до суду.
		 
		Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду. 
		Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. 
		Відповідно до положень ст.87 ЦК Української РСР (в редакції, чинній до проголошення незалежності України) соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.
		За статтею 87-1 ЦК Української РСР майно, закріплене за державними, міжколгоспними, державно-колгоспними та іншими державно-кооперативними організаціями, перебуває в оперативному управлінні цих організацій, які здійснюють у межах, встановлених законом, відповідно до цілей їх діяльності, планових завдань і призначення майна, права володіння, користування і розпорядження майном.
		Згідно ст. 89 ЦК Української РСР державна власність - спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна.
		На підставі постанови Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 № 506-ХІІ "Про захист суверенних прав власності Української РСР" до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна було установлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління, а також заборонено випуск і реалізацію акцій усіх державних підприємств, організацій та установ, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, розташованих на території України, фізичним та юридичним особам з-поза меж Української РСР.
		Відповідно ст. ст. 2, 3 Закону Української РСР "Про власність" право власності в Українській РСР охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин в Українській РСР має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Власність в Українській РСР виступає в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. Суб`єктами права власності в Українській РСР визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава. Українська РСР створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту.
		Статтями 31, 32 Закону Української РСР "Про власність" було визначено, що до державної власності в Українській РСР належать загально - державна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб`єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради Української РСР. Суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
		Згідно ст.34 Закону Української РСР "Про власність" загальнодержавну (республіканську) власність складають: майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради Української РСР та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об`єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв`язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об`єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. У загальнодержавній (республіканській) власності може перебувати також інше майно, передане у власність Української РСР іншими державами, а також юридичними особами і громадянами.
		Зокрема, об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб`єктами права власності (ст. 35 вказаного Закону).
		Кабінет Міністрів України постановою від 05.11.1991 № 311"Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" затвердив перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).
		Згідно цього переліку у власність областей передано об`єкти, у тому числі у сфері культури, а саме передано: організації кіновідеопрокату, концертні організації, театри, музеї, бібліотеки, центри народної творчості, культури, дозвілля, будинки і палаци культури, клуби, парки культури та відпочинку, зоопарки, атракціонні містечка, культурно-освітні училища, училища та школи мистецтв, заклади підвищення кваліфікації працівників культури, культурно - спортивні та соціально-культурні комплекси, ремонтно-виробничі комбінати, інші місцеві підприємства, об`єднання, організації та установи, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.
		До вказаного переліку не увійшли споруди - пам`ятки архітектури національного значення, що свідчить про те, що під час здійснення розмежування об`єктів між загальнодержавною та комунальною власністю всі споруди - пам`ятки архітектури національного значення, залишилися у державній власності.
		Згідно статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Лише власникові надано, згідно зі ст. 319 ЦК України право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, у т.ч. передавати його у власність іншій особі.
		Згідно ст. 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом.
		Відповідно до Преамбули Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" від 13.07.1978 № 3600-ІХ, пам`ятки історії та культури є надбанням народу. Охорона пам`яток - важливе завдання державних органів і громадських організацій.
		За змістом ст. 1 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" пам`ятками історії та культури є споруди, пам`ятні місця і предмети, пов`язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави тощо. Усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.
		Статтею 6 Закону України "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" передбачено, що до пам`яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать пам`ятки історії, пам`ятки археології, пам`ятки містобудування та архітектури, мистецтва тощо.
		За приписами ст. 17 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", з метою організації обліку і охорони пам`яток історії та культури нерухомі пам`ятки поділяються на пам`ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення. Віднесення пам`яток історії та культури до категорії пам`яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР.
		Переліки пам`яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР.
		Частина 1 статті 21 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" визначала, що будинки і споруди, віднесені до пам`яток історії та культури, надаються в користування державним, кооперативним, іншим громадським підприємствам, організаціям, установам, а також іншим організаціям і особам виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів за погодженням з спеціально уповноваженими державними органами охорони пам`яток.
		Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 №970 "Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української PCP" обліковується пам`ятка архітектури національного значення - Василівська церква і монастирські споруди (охоронний номер 158) ХІІ-ХХ ст., а саме Церква Св. Василія (охоронний номер 158) 1190-1909 рр., Корпус келій Василівського монастиря з дзвіницею (охоронний номер 158) 1907-1909 рр., м. Овруч, вул. Василівська, буд. 2. 
		В Переліку пам`яток культурної спадщини, які заносяться до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією національного значення, який є додатком до наказу Міністерства культури України №501 від 27.06.2019, за номером 17 значиться Василівська церква та монастирські споруди за адресою м.Овруч, вул.Василівська, 2 - пам`ятка архітектури ХІІ-ХХ століття.
		Згідно зі ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції 1991 року) культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР - Уряду Кримської АРСР.
		Таким чином, законодавством передбачено механізм надання у користування або передачу у власність релігійним організаціям культових будівель, які були визнані державної власністю за радянських часів, шляхом прийняття окремого рішення органу державної влади.
		Рішенням Житомирської обласної ради народних депутатів № 321 від 20.11.1991 "Про реєстрацію статутів релігійних об`єднань, християнського братства "Філадельфія" і біблійної школи, передачу культових споруд і будівництво нових церков" зареєстровано статут чернечої громади православного Овруцького жіночого монастиря та передано цьому релігійному об`єднанню в безоплатне користування комплекс споруд Овруцького жіночого монастиря, що становить архітектурну цінність з додержанням установлених правил охорони пам`яток вітчизняної історії та культури (т.1, а.с.81-83). 
		Вказаним рішенням спірне майно передавалось саме в безоплатне користування, а не повернуто у власність відповідачу-3. Це рішення ніким не оспорено, не визнано недійсним і не скасовано, що не заперечувалось представниками сторін. 
		Судом не встановлено обставин прийняття уповноваженими на те державними органами будь-яких інших рішень щодо передачі (повернення) відповідачу-3 у приватну власність комплексу споруд Овруцького жіночого монастиря. 
		Більш того, порядок передачі державного майна у приватну власність передбачено положеннями Закону України "Про приватизацію державного майна". 
		Згідно з п. 2 ст. 5 цього Закону приватизації не підлягали національні культурні та історичні цінності та об`єкти, що мають загальнодержавне значення. До об`єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться, зокрема, об`єкти культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки тощо загальнонаціонального значення. 
		Як вже було зазначено, відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 № 970 "Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР" державою взято на облік та охорону пам`ятку архітектури національного значення - Василівську церкву і монастирські споруди (охоронний номер 158) XII-ХХ ст. 
		Статтею 16 Закону України "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" № 3600-IХ від 13 липня 1978 року передбачено що пам`ятки історії та культури, незалежно від того, в чиїй вони власності перебувають, підлягають державному облікові. 
		Відповідно до п. З Розділу Х "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону. 
		Тому слід враховувати той факт, що спірне нерухоме майно з огляду на приналежність до пам`яток культури національного значення мало особливий режим використання та відчуження.
		Набрання чинності Законом України "Про охорону культурної спадщин", який замінив Закон УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії культури" у врегулюванні питань, пов`язаних з пам`ятками історії та культури, не призвело до скасування охоронюваного статусу об`єктів культурної спадщини. Отже, Василівська церква та монастирські споруди охороняються Законом України "Про охорону культурної спадщини".
		Таким чином, передача комплексу споруд Овруцького жіночого монастиря, які становлять архітектурну цінність та є пам`яткою архітектури національного значення у власність відповідачу-3 на час прийняття рішення Житомирською обласною радою народних депутатів було законодавчо унеможливлено.
		Проте, виконавчим комітетом Овруцької міської ради 23.03.2006 року прийнято рішення №82 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності у юридичних та фізичних осіб", відповідно до якого на підставі протоколу зборів Духовного Собору Свято-Василівського жіночого монастиря м. Овруч Житомирської області від 27.10.1991 року про передачу нерухомого майна у власність монастирю, м.Овруч, вул.Пролетарстка, 2а, надано дозвіл на оформлення права власності на приміщення по вул. Пролетарській (на даний час вул. Василівська), 2а за Свято-Василівським жіночим монастирем Овруцької єпархії Української православної церкви (т.3, а.с.68-69,т.1, а.с.75-76).
		Згідно з ч. 3 ст. 24, ст.ст. 25,59 Закону України "Про місцеве самоврядування", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діютьлише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. 
		Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
		Правовою підставою для прийняття виконавчим комітетом Овруцької міської ради Житомирської області рішення №82 від 23.03.2006 вказано Протокол зборів Духовного Собору Свято-Василівського жіночого монастиря м.Овруча Житомирської області від 27.10.1991 року про передачу нерухомого майна у власність монастирю, м.Овруч, вул. Пролетарська, 2-а (т.1, а.с.75-76). Такий Протокол сторонами до матеріалів справи не надано.
		Однак, Протокол зборів Духовного Собору Свято-Василівського жіночого монастиря м.Овруча Житомирської області від 27.10.1991 року про передачу нерухомого майна у власність монастирю, м.Овруч, вул. Пролетарська, 2-а не є правовою підставою виникнення права власності на культове майно в силу імперативних вимог ст.17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". 
		Зазначений Протокол жодним чином не впливає на правовідносини власності та не створює законодавчих підстав для зміни власника на майно, оскільки такий протокол не є тим правовстановлюючим документом, на підставі якого виникають, змінюються чи припиняються відносини власності.
		За наведених обставин, при прийнятті оспорюваного рішення виконавчим комітетом Овруцької міської ради не враховано відсутність первинних документів, які б вказували на існування підстав до набуття приватної права власності на спірний об`єкт, доказів створення цього майна, його набуття в установленому законом порядку, передачі спірного об`єкта з державної в приватну власність.
		Суд також приймає до уваги, що при прийнятті оспорюваного рішення відповідачем-1 не було і враховано те, що спірне майно є загальнодержавною власністю, і саме держава в особі уповноважених органів є титульним володільцем спірного майна в силу закону і може ним розпоряджатися.
		За інформацією представника Міністерства культури та стратегічних комунікацій, до останнього жодні повідомлення про зміну форми власності пам`ятки національного значення не надходили, що є прямим порушенням ст.18 Закону України "Про охорону культурної спадщини".
		Водночас, відповідно до статті 1 Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини", який набрав чинності 23.02.2005 і діяв до 17.10.2008 включно, заборонено приватизацію пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації. 
		Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини" було встановлено тимчасову заборону на зміну форми власності пам`яток культурної спадщини. 
		Тому на час прийняття рішення виконавчим комітетом Овруцької міської ради на Василівську церкву та монастирські споруди також поширювалась заборона на вибуття з державної власності як пам`ятки культурної спадщини, відповідно до Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини". 
		Відповідне правове регулювання було доступним і зрозумілим. Воно не допускало жодної можливості до 17.10.2008 включно набути з державної чи комунальної власності у приватну власність пам`ятку культурної спадщини ні за чинним законом, ні тим більше у непередбачений ним спосіб, зокрема на підставі рішення зборів Духовного Собору Свято-Василівського передого монастиря м. Овруч, якому останнє на праві власності не належало. Жодних правовстановлюючих документів на зареєстроване на праві приватної власності домоволодіння жіночого монастиря за адресою: Житомирська область, Овруцький район, м.Овруч, вул. Пролетарська, 2а як збори Духовного Собору Свято-Василівського жіночого монастиря м.Овруч так і сам Свято-Василівський жіночий монастир Овруцької єпархії Української православної церкви до виконавчого комітету Овруцької міської ради не надали. 
		Представник відповідача-1 - виконавчого комітету Овруцької міської ради в судовому засіданні позовні вимоги визнав. 
		Серед способів захисту цивільних прав Цивільний кодекс України (ст. 21) визначає можливість оскарження у судовому порядку правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. 
		Стаття 19 Конституції України, положення ст.ст. 170, 172 ЦК України містять застереження, за яким вказані суб`єкти зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України для того, щоб їх рішення (волевиявлення) відповідало внутрішній волі власника - Українського народу.
		Незаконне рішення суб`єкта владних повноважень передусім порушує права дійсного власника такого майна, адже не відповідає його волі, свавільно позбавляє власника його речових прав та засновує цивільне правовідношення на недобросовісності, що безумовно є хибою (пороком) такого рішення. Так, Верховний Суд України, зокрема, у постановах від 02.11.2016 у справі №6-2161ц16, від 23.11.2016 у справі №3-1058гс16 так і Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.12.2018 у справі №522/2110/15-ц зазначав, що воля власника може виражатися лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави. 
		Наведений спосіб захисту прямо передбачений цивільним законодавством, є ефективним з огляду на правову природу таких рішень, що поєднують у собі публічно-правові та приватно-правові елементи, а також на правові наслідки їх реалізації, які не завжди вичерпуються фактом укладення правочину чи відповідної реєстрації речового права. 
		Питання визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-и (п.п. 33 та 34) та постанові від 07.11.2018 №488/5027/14 (п.п. 25-28), у яких суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого всупереч вимогам закону, із урахуванням фактичних обставин може вважатися належним способом захисту порушеного цивільного права, який передбачено ст. 16 ЦК України.
		Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (п. 83) вказано, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому оскарження такого рішення направлене не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу. 
		Нескасований (не визнаний недійсним) акт породжує негативні правові наслідки, на які вплинула реалізація незаконного акта. 
		Так, прийняттям оспорюваного рішення фактично позбавлено державу можливості володіти, користуватися та розпоряджатися об`єктом культурної спадщини національного значення. 
		За таких обставин, суд погоджується із доводами прокурора про те, що зміна форми власності, в тому числі шляхом передачі його у власність відповідачу-3, за відсутності рішення (волевиявлення) уповноважених органів, є протиправним, а спірне майно вибуло з власності держави поза її волею. 
		Правовідносини, пов`язані з вибуттям об`єкта культурної спадщини, становлять суспільний публічний інтерес, а незаконність рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого об`єкт вибув із державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає (постанова Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі №916/2129/15). 
		Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Оскільки оспорюване рішення виконавчого комітету Овруцької міської ради №82 від 23.03.2006 в частині оформлення права власності на приміщення по вул. Пролетарській (на даний час вул. Василівська), 2а в м. Овруч за Свято-Василівським жіночим монастирем Овруцької єпархії Української православної церкви прийнято з перевищенням повноважень, за відсутності рішення власника (уповноваженого державного органу) про зміну правового статусу державного майна, без дотримання вимог ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", при дії тимчасової заборони на зміну форми власності на пам`ятки культурної спадщини - це рішення не відповідає вимогам закону, порушує права власника майна, тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню. 
		Прокурором також заявлено вимогу про визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності від 12.06.2006, серії ЯЯЯ 368371 виданого Овруцькою міською радою на нерухоме майно домоволодіння жіночого монастиря за адресою: Житомирська область, Овруцький район, м.Овруч, вул. Пролетарська, 2а Свято-Василівському жіночому монастирю Овруцької єпархії Української православної церкви.
		Порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно на час виникнення спірних правовідносин регулювався Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (далі - Положення).
		Пунктом 6.1 вище зазначеного Положення передбачено, що оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності: а) місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування: фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об?єкти нерухомого майна. 
		На підставі рішення виконавчого комітету Овруцької міської ради №82 від 23.03.2006 Овруцькою міською радою 12.06.2006 Свято-Василівському жіночому монастирю Овруцької єпархії Української православної церкви видано Свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ 368371 на нерухоме майно - домоволодіння жіночого монастиря за адресою: Житомирська область, Овруцький район, м. Овруч, вул. Пролетарська, 2а (т.1, а.с.77, 135).
		Відновленням становища, яке існувало до порушення, в обставинах конкретного спору може вважатись і визнання недійсними свідоцтва про право власності, так як такі свідоцтва посвідчують право власності і невизнання їх недійсними істотно утруднює, навіть унеможливлює захист порушених прав особи, яка звернулась до суду з відповідним позовом, адже їх чинність як правовстановлюючих документів залишає відносини зацікавлених осіб у стані правової невизначеності.
		Свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна (додаток 1 до п. 2.1 Положення). 
		З урахуванням наведеного, спір про скасування свідоцтва про право власності має розглядатися як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на будівлі іншою особою, за якою зареєстровано одноосібне право щодо спірного майна.
		Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. 
		Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання. 
		У постанові Верховного Суду від 21 січня 2020 року у справі № 915/1844/18 Верховний суд, відхиляючи посилання на неправильно обраний позивачем спосіб захисту, зокрема зазначив, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до закону, належить до документів, на підставі яких, згідно зі статтею 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", провадиться державна реєстрація права власності, яке вони посвідчують, а визнання недійсним і скасування свідоцтв про право власності на майно має на меті захист прав позивача на земельну ділянку, на якій це майно розміщене з порушенням положень закону. 
		Таким чином, Свідоцтво про право власності від 12.06.2006, серії ЯЯЯ 368371 видане Овруцькою міською радою на нерухоме майно домоволодіння жіночого монастиря за адресою: Житомирська область, Овруцький район, м. Овруч, вул. Пролетарська, 2а за Свято-Василівським жіночим монастирем Овруцької єпархії Української православної церкви підлягає визнанню недійсним і скасуванню як підстава виникнення права власності і як наслідок визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Овруцької міської ради від 23.03.2006 № 82 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності у юридичних та фізичних осіб" в частині прийняття рішення про оформлення права власності на приміщення по вул. Пролетарській (на даний час вул. Василівська), 2а в м. Овруч за Свято-Василівським жіночим монастирем Овруцької єпархії Української православної церкви.
		Відповідач-2 позов прокурора визнав про що зазначив в заяві від 18.07.2024.
		Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності на домоволодіння жіночого монастиря за адресою: Житомирська область, Овруцький район, м. Овруч, вул. Пролетарська, 2а за Свято-Василівським жіночим монастирем Овруцької єпархії Української православної церкви (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 15044976), суд враховує вищенаведене, а також таке.
		Згідно з інформацією Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, домоволодіння жіночого монастиря за адресою: Житомирська область, Овруцький район, м. Овруч, вул. Пролетарська, буд. 2а зареєстровано за Свято-Василівським жіночим монастирем Овруцької Єпархії Української православної церкви (код ЄДРПОУ 22049403) на праві приватної власності. 
		Указані відомості внесені 12.06.2006 за реєстраційним номером майна 15044976. Підстава виникнення права власності: Свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ 368371, 12.06.2006 Овруцька міська рада, рішення виконкому від 23.03.2006 за №82.
		Відповідно до відомостей КП "Коростенське МБТІ" за матеріалами інвентаризаційної справи встановлено, що по вул. Василівська (Пролетарська), 2 у м. Овруч розташована нежитлова будівля Свято-Василівського собору (церкви); відомості щодо реєстрації прав відсутні. Однак, згідно з інформацією КП "Коростенське МБТІ" по вул. Василівській (вул.Пролетарській), 2а в м. Овруч розташоване домоволодіння Свято-Василівського жіночого монастиря Овруцької Єпархії Української православної церкви. 
		Правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". 
		Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 
		Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно с офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами й одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу. 
		Так, у постанові від 16.09.2020 у справі № 804/8836/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень має розглядатися як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою. 
		При цьому скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно є належним та ефективним способом захисту позивачем своїх прав та інтересів (постанови Верховного Суду від 29.11.2022 у справі № 902/858/15 (902/310/21), від 07.12.2022 у справі 924/144/20, від 31.01.2023 у справі № 924/504/20).
		Слід зазначити, що згідно з п. 5 р. V Прикінцевих положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (на час вчинення реєстраційної дії) до створення єдиної системи органів реєстрації прав реєстрація об`єктів нерухомості проводилось комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.
		Відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), п. 1.13. визначав, що реєстрація прав проводиться в такому порядку: приймання й перевірка документів, поданих для реєстрації прав власності на нерухоме майно; установлення відсутності підстав для відмови в реєстрації прав; прийняття рішення про реєстрацію прав власності або про відмову в реєстрації прав; унесення записів до Реєстру прав; учинення написів на правовстановлювальних документах; видача витягів із Реєстру прав про реєстрацію прав.
		Згідно з п. 3.6 Тимчасового Положення реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об`єкта, права щодо якого підлягають реєстрації. 
		Пунктом 3.8. унормовано, що після прийняття рішення реєстратором та внесення запису до Реєстру прав на правовстановлювальних документах робиться відмітка (штамп) про реєстрацію відповідних прав (додаток 7), видається витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, який є невід`ємною частиною правовстановлювального документа та містить: реєстраційний номер нерухомого майна; адресу (місцезнаходження) нерухомого майна; призначення (назву) нерухомого майна; підстави виникнення чи припинення права власності; особливі позначки реєстратора (дані, у разі їх наявності, про самовільно збудовані, прибудовані чи реконструйовані об`єкти, про накладення арешту, про перебування майна у податковій заставі тощо); відомості про власника (власників); дату видачі витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно; прізвище, ім`я, по батькові реєстратора; підпис реєстратора; підпис начальника БТІ або уповноваженої ним особи. Зазначений витяг скріплюється печаткою БТІ Разом із витягом власнику (власникам) або уповноваженій особі повертаються правовстановлювальні документи.
		Водночас, відомості (назва) щодо зареєстрованого спірного нерухомого майна відсутні.
		Так, 23.03.2006 виконавчим комітетом Овруцької міської ради прийнято рішення № 82 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності у юридичних та фізичних осіб" та надано дозвіл на оформлення права власності на приміщення по вул. Пролетарській (на даний час Василівська), 2а за Свято-Василівським жіночим монастирем Овруцької єпархії Української православної церкви. Тоді як, до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно внесено відомості про домоволодіння жіночого монастиря за адресою: Житомирська область, Овруцький район, м. Овруч, вул. Пролетарська, буд. 2а, яке належить Свято-Василівському жіночому монастирю Овруцької Єпархії Української православної церкви.
		Слід зазначити, що згідно з п. 3 Тимчасового положення у реєстрації прав на нерухоме майно може бути відмовлено, якщо подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Положенням та іншими актами чинного законодавства України, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства; не проведено інвентаризаційних робіт або вони проведені не тим БТІ, яке здійснює реєстрацію прав власності на нерухоме майно.
		За інформацією КП "Коростенське МБТІ" технічна інвентаризація домоволодіння жіночого монастиря по вул. Василівській (Пролетарській) 2а проводилась лише 21.03.2018.
		Відповідно до відомостей КП "Коростенське МБТ" за матеріалами інвентаризаційної справи встановлено, що по вул. Василівська (Пролетарська), 2 у м. Овруч розташована нежитлова будівля Свято-Василівського собору (церкви). Відомості щодо реєстрації прав відсутні. 
		Однак, згідно з інформацією КП "Коростенське МБТ" по вул. Василівській (Пролетарській), 2а в м. Овруч розташовані приміщення Свято-Василівського жіночого монастиря Овруцької Єпархії Української православної церкви, які включають наступні будівлі та споруди: основна будівля домоволодіння (приміщення) Свято-Василівського жіночого монастиря Овруцької Єпархії Української православної церкви; пральня, прохідна, кухня, кладова. 
		Суд враховує, що приналежність не має самостійного значення та за призначенням без головної речі використовуватись не може, а тому є залежною від головної речі і має допоміжний статус. 
		За загальними правилами приналежність наслідує долю головної речі. Визначення речі приналежністю визначається її природними властивостями, а також характером відносин, що виникають з приводу господарського призначення речі. І приналежність, і головна річ є фізично самостійними речами, але головна річ має самостійне призначення, приналежність -допоміжне і служить найбільш повному і найкращому використанню головної речі. Головна та приналежна річ утворює одне ціле, яке передбачає їх використання за єдиним призначенням, а тому вони розглядаються як одна річ. 
		Отже, в силу приписів наведеної норми, різнорідні речі утворюють єдине ціле, яке передбачає використання їх по загальному призначенню, вони розглядаються як одна річ. Дії, угоди, укладені з приводу складної речі, розповсюджуються на всі її складові частини. 
		Спірні монастирські споруди були побудовані для обслуговування головної речі - будівлі Свято-Василівського собору (церкви) і пов`язані з ним спільним призначенням, отже, є його приналежністю і повинні завжди слідувати за головною річчю. 
		Згідно з Довідки про монастир від 1946 року, монастир заснований в 1903 році при Свято-Василівському храмі. Зокрема, у 1911 році у 80 метрах від Свято Василівського храму був побудований камінний 2 поверховий корпус з 14 кімнатами. Монастир також мав господарські будівлі: 2 камінних сарая, 2 дерев`яних сараї, кухню тимчасову з пральнею. Саме вказані об`єкти і складали монастирські споруди по вул. Пролетарській, 2 у м. Овруч, що підтверджується генеральним планом (схема) 1947 року та матеріалами інвентаризаційної справи, проведеної 1947 року. 
		З урахуванням наведеного, державна реєстрація права приватної власності на домоволодіння жіночого монастиря за адресою: Житомирська область, Овруцький район, м. Овруч, вул. Пролетарська, буд. 2а, за Свято-Василівським жіночим монастирем Овруцької Єпархії Української православної церкви є державною реєстрацію права приватної власності на монастирські споруди - корпус келій Василівського монастиря (охоронний номер 158). 
		Як пояснила представник відповідача-4, коли постало питання про те, що келії монастиря повинні бути житловими приміщеннями, для того щоб монахині могли там проживати прийшло замовлення від церкви, щоб КП "Коростенське МБТІ" зареєструвало право власності на келії як житлове приміщення. Працівниками КП "Коростенське МБТІ" було здійснено заміри келій. Однак, зареєструвати право власності на них не могли, оскільки за номером 2 по вул.Васильківський (вул.Пролетарській) вже був зареєстрований монастир, у зв`язку з чим працівники відповідача-4 самостійно вказали номер 2а для монастирських споруд при реєстрації права власності. На запитання представника відповідача-3 щодо наявності двох інвентаризаційних справ (на собор і на споруди монастиря) пояснили, що реєстраційна справа одна, а при оформленні права власності на споруди монастиря, документи, які його стосувалися були виділені в окремий том інвентаризаційної справи, залишивши в першочерговому томі документи, які стосувалися будівлі Свято-Василівського собору (церкви). 
		З урахуванням наведеного та зважаючи на факт визнання недійсним та скасування Свідоцтва про право власності від 12.06.2006, серії ЯЯЯ 368371, виданого Овруцькою міською радою на нерухоме майно домоволодіння жіночого монастиря за адресою: Житомирська область, Овруцький район, м. Овруч, вул. Пролетарська, 2а за Свято-Василівським жіночим монастирем Овруцької єпархії Української православної церкви, на підставі якого була проведена державна реєстрація прав, що свідчить про припинення речового права, суд приходить до висновку про ефективність обраного прокурором способу захисту, його відповідність змісту відповідного права і характеру його порушення, а отже заявлені вимоги в частині скасування державної реєстрації права приватної власності за відповідачем-3 на спірне нерухоме майно є законними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.
		При цьому, судом враховано, що наявність указаного запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права приватної власності на об`єкт культурної спадщини національного значення є перешкодою для реалізації державою речових прав на зазначений об`єкт.
		Поряд з цим суд відзначає, що втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		У цьому випадку, на переконання суду, дотримано вимоги пропорційності повернення спірного майна - пам`ятки архітектури національного значення, легітимній меті застосування такого обмеження права на мирне володіння майном, оскільки в силу об`єктивних, видимих природних властивостей та історичних подій пам`ятки культурної спадщини, розташованої в м.Овруч, відповідач-3 не міг не знати про її віднесення до реєстру нерухомих пам`яток України, як пам`ятки архітектури національного значення. Ознайомившись зі змістом законодавства щодо охорони і використання пам`яток історії та культури, відкритими історичними даними і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям у власність монастирські споруди Свято-Василівського жіночого монастиря, відповідач-3 міг і повинен був знати про те, що зазначена культурна пам`ятка належить до пам`яток архітектури національного значення і перебуває під особливою охороною держави.
		Судом враховується, що звернення прокурора із цим позовом до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності існування пам`ятки архітектури національного значення, її належне використання, а також на захист суспільних інтересів і права власності на неї Українського народу, оскільки пам`ятки архітектури національного значення, незалежно від форм власності території, на яких вони розташовані, є державною власністю і не могли передаватися у будь-яку іншу власність в силу ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини".
		Стосовно об`єктів культурної спадщини - пам`яток архітектури національного значення закріплено пріоритет права власності Українського народу, державної власності над приватною, тобто законного права приватної власності на вказані об`єкти не могла мати жодна юридична чи фізична особа, у тому числі і відповідач-3 - Свято-Василівський жіночий монастир. Проте, Свято-Василівський жіночий монастир набув таке право власності у спосіб, який, за формальними ознаками, має вигляд законного, оскільки юридичне оформлення права власності відповідача на монастирські споруди Свято-Василівського жіночого монастиря стало можливим у результаті прийняття органом місцевого самоврядування незаконного рішення про надання дозволу на оформлення права власності. 
		Відповідач-3 у відзиві на позовну заяву просив застосувати до спірних правовідносин норми статей 256, 257 ЦК України та у задоволенні позову відмовити у зв`язку зі спливом строку позовної давності (т.2, а.с.1-4). 
		Надаючи оцінку поданій відповідачем заяві про застосування строків позовної давності, господарський суд зазначає наступне.
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
		Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення (див. mutatismutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункти 52, 96)).
		Враховуючи правовий режим спірного майна, яке перебуває у власності Свято-Василівського жіночого монастиря - монастирські споруди Свято-Василівського жіночого монастиря, у даному спорі пред`являється негаторний позов відповідно до ст. 391 ЦК України.
		Оскільки позов пред`явлено прокурором як негаторний, суд приходить до висновку, що неправомірне володіння відповідачем-3 спірними монастирськими спорудами Свято-Василівського жіночого монастиря носить триваючий характер, тому строк позовної давності до таких вимог не може бути застосований.
		Стосовно доводів представника відповідач про те, що у період з 1959 по 1971 рік у спірному приміщенні існувала дитяча лікарня, тому як монастирські споруди не могли бути внесені в 1963 році в реєстр як культурна спадщина, суд оцінює критично, оскільки це не змінює статусу пам`ятки архітектури національного значення. 
		Щодо доводів представника відповідач-3 про недотримання процедури повідомлення, яка передує укладенню охоронного договору, яка передбачена п.13 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, щойно виявлені об`єкти культурної спадщини чи їх частини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. №1768, то суд погоджується з доводами представників позивача-2 та прокурора про те, що лише у травні 2024 були внесені зміни до вказаного порядку, який передбачав обов`язок відповідного органу повідомляти власника культурної спадщини про необхідність укладення охоронного договору. Тоді як до травня 2024 був відсутній обов`язок повідомляти про необхідність укладення такого договору, а власник мав обов`язок укласти такий договір і цій процедурі передувало виготовлення певної облікової документації на це майно. 
		Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
		Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
		Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
		Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, встановлені факти та зміст позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
		 
		Щодо розподілу судових витрат.
		 
		Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		Відповідно до ч.2 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		З матеріалів справи слідує, що при поданні позову Житомирською обласною прокуратурою сплачено судовий збір у загальному розмірі 9 084,00грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1191 від 04.06.2024 (т.1, а.с.165).
		Згідно з приписами ч.1ст.130 ГПК України та ч.3 ст.7 Закону України "Про судовий збір", у разі зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
		З підстав наведеного, у зв`язку з визнанням відповідачем-1 та відповідачем-2 позову до початку розгляду справи по суті, судовий збір в розмірі 1 514,00грн (50% від задоволеної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Овруцької міської ради), покладає на відповідача-1. Судовий збір в розмірі 1 514,00грн (50% від задоволеної вимоги про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, виданого Овруцькою міською радою), покладає на відповідача-2. Водночас, приймаючи до уваги задоволення позовних вимог у повному обсязі, суд враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача-3, судовий збір в сумі 3 028,00грн покладає на відповідача-3. 
		Житомирська обласна прокуратура має право на повернення з Державного бюджету України 50% судового збору, сплаченого при поданні позову за вимоги про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Овруцької міської ради, однак, питання про повернення судового збору станом на момент ухвалення даного рішення судом не вирішується у зв`язку з відсутністю відповідного клопотання прокуратури. 
		 
		Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, 
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		1. Позов задовольнити.
		 
		2. Усунути перешкоди державі в особі Житомирської військової адміністрації (10014, м. Житомир, майдан ім. С.П. Корольова, буд.1, код ЄДРПОУ 00022489), у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом:
		- скасування державної реєстрації права приватної власності на домоволодіння жіночого монастиря за адресою: Житомирська область, Овруцький район, м. Овруч, вул. Пролетарська, 2а за Свято-Василівським жіночим монастирем Овруцької єпархії Української православної церкви (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 15044976);
		- визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Овруцької міської ради від 23.03.2006 № 82 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності у юридичних та фізичних осіб", в частині прийняття рішення про оформлення права власності на приміщення по вул. Пролетарській (на даний час Василівська), 2а в м. Овруч за Свято-Василівським жіночим монастирем Овруцької єпархії Української православної церкви;
		- визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 12.06.2006, ЯЯЯ 368371 виданого Овруцькою міською радою на нерухоме майно домоволодіння жіночого монастиря за адресою: Житомирська область, Овруцький район, м. Овруч, вул. Пролетарська, 2а за Свято-Василівським жіночим монастирем Овруцької єпархії Української православної церкви.
		 
		3. Стягнути з Виконавчого комітету Овруцької міської ради (11101, Житомирська область, Коростенський район, м. Овруч, вул. Шевченка Тараса, буд. 31-А, код ЄДРПОУ 44065376) на користь Житомирської обласної прокуратури (10008, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 11, код ЄДРПОУ 02909950) 1 514,00грн судового збору.
		 
		4. Стягнути з Овруцької міської ради (11101, Житомирська область, Коростенський район, м. Овруч, вул. Шевченка Тараса, буд. 31-А, код ЄДРПОУ 04053370) на користь Житомирської обласної прокуратури (10008, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 11, код ЄДРПОУ 02909950) 1 514,00грн судового збору.
		 
		5. Стягнути з Свято-Василівського жіночого монастиря (11101, Житомирська область, Коростенський район, м. Овруч, вул. Пролетарська, буд.2, код ЄДРПОУ 22049403) на користь Житомирської обласної прокуратури (10008, м.Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 11, код ЄДРПОУ 02909950) 3 028,00грн судового збору.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. 
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		 
		Повне рішення складено: 18.02.25 
		 
		Суддя Кравець С.Г. 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Направити:
		1 - Житомирській обласній військовій адміністрації (ЄДРПОУ 00022489) - Електронний Суд,
		2- Міністерству культури та інформаційної політики (ЄДРПОУ 43220275) - Електронний Суд,
		3 - відповідачу-1 - Виконавчому комітету Овруцької міської ради (ЄДРПОУ 44065376) (11101, Житомирська область, Коростенський район, м.Овруч, вул. Тараса Шевченка, буд. 31-А) (рек.),
		4- відповідачу-2 - Овруцькій міській раді (ЄДРПОУ 04053370) - Електронний Суд,
		5 - відповідачу-3 - Свято-Василівському жіночому монастирю (ЄДРПОУ 22049403)(11101, Житомирська область, Овруцький район, м.Овруч, вул. Пролетарська, буд.2.) (рек.) + представнику Юревичу І.В. - Електронний Суд,
		6 - відповідачу-4 - КП "Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації" ЖОР (ЄДРПОУ 03343953) -Електронний Суд,
		7 - Коростенській окружній прокуратурі - Електронний Суд,
		8 - Житомирській обласній прокуратурі на електронну пошту: prokzt@zhit.gp.gov.ua.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...