Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/5821/13-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 19.02.2025.
Дата набрання законної сили: 13.02.2025
Номер судового провадження: 61-12663ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 лютого 2025 року
		м. Київ                                               
		 
		справа № 759/5821/13-ц
		провадження № 61-12663св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І., 
		 
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 ,
		заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Універсал Банк»,
		суб`єкт, дії якого оскаржуються -приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмила Олегівна, 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3 , на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року у складі судді Єросова І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,
		Історія справи
		Короткий зміст скарги
		19 січня 2024 року ОСОБА_1 звернулась зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О.
		Скарга мотивована тим, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. перебував виконавчий лист № 2/759/3459, виданий Святошинським районним судом м. Києва від 16 лютого 2015 року про звернення стягнення не предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014-2008-458 від 28 лютого 2008 року в розмірі 1 004 373,80 грн, виконавче провадження № НОМЕР_1 (далі - ВП НОМЕР_1), боржник - ОСОБА_2 , стягувач - Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк»). Постановою приватного виконавця від 16 січня 2023 року замінено сторону виконавчого провадження з ПАТ «Універсал Банк» на правонаступника ОСОБА_1 25 січня 2023 року на підставі заяви ОСОБА_1 приватним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. 
		Заявник вказувала, що в заяві про повернення виконавчого документу була вимога щодо надання новому стягувачу ОСОБА_1 звіту про використання приватним виконавцем Лановенко Л. О. авансового внеску та повернення новому стягувачу невикористаних сум авансового внеску. У своїй відповіді на заяву приватний виконавець вказала, що 18 березня 2019 року первісним стягувачем АТ «Універсал Банк» приватному виконавцю було сплачено авансовий внесок за ВП НОМЕР_1 у сумі 41 730,00 грн. 27 листопада 2020 року за заявою АТ «Універсал Банк» приватним виконавцем повернуто невикористаний авансовий внесок первісному стягувачу АТ «Універсал Банк» у сумі 39 382,94 грн.
		Заявник вважала дії приватного виконавця щодо повернення авансового внеску первісному стягувачу АТ «Універсал Банк» незаконними, оскільки Закон України «Про виконавче провадження», в редакції станом на 27 листопада 2020 року, не передбачає на стадії відкритого виконавчого провадження такої підстави для повернення авансового внеску стягувачу, як заява стягувача.
		Також вказувала, що постановою про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження від 25 січня 2023 року приватний виконавець визначила, що з боржника ОСОБА_2 підлягають стягненню додаткові витрати - оплата оцінки майна в розмірі 4 000,00 грн. Однак, приватний виконавець раніше вже отримала від первісного стягувача АТ «Універсал Банк» 4 000,00 грн для здійснення цього платежу. Також з боржника відповідно до постанови підлягають стягненню додаткові витрати, пов`язані з виготовленням та направленням заяви про усунення недоліків (судовий документ), листуванням по судовій справі, виготовленням та направленням додаткових пояснень (судовий документ), виготовленням та направленням клопотання про участь у судовому засіданні, виготовленням та направленням клопотання про роз`яснення судового рішення, витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подачу апеляційної скарги та інше. Вказані витрати не є витратами виконавчого провадження, а є судовими витратами, порядок стягнення яких регулюється ЦПК України.
		Заявник просила:
		визнати незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. щодо повернення авансового внеску у розмірі 39 382,94 грн на користь первісного стягувача ПАТ «Універсал Банк»;
		стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. на користь ОСОБА_1 суму авансового внеску у розмірі 39 382,94 грн;
		визнати незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. щодо винесення постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження від 25 січня 2023 року, постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 25 січня 2023 року та скасувати вказані постанови.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 серпня 2024 року, скаргу ОСОБА_3 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. про визнання незаконними дій приватного виконавця та скасування постанов залишено без розгляду.
		Судові рішення мотивовані тим, що за твердженням заявника, 21 лютого 2023 року у поштовій скриньці ОСОБА_1 знайдено лист від приватного виконавця Лановенко Л. О., в якому знаходилась, зокрема постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 25 січня 2023 року. А з текстом постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження від 25 січня 2023 року представник ОСОБА_1 ознайомився 21 лютого 2023 року в Автоматизованій системі виконавчого провадження. Тобто, саме з 21 лютого 2023 року скаржнику стало відомо про порушення її права, а тому перебіг десятиденного строку на оскарження дій та рішень приватного виконавця обліковується з цієї дати. Однак, зі скаргою у справі представник скаржника звернувся 19 січня 2024 року, тобто поза строком, встановленим частиною першою статті 449 ЦПК України, та без відповідної заяви про поновлення пропущеного процесуального строку з викладенням поважності причин його пропуску. Тому скарга на дії державного виконавця підлягає залишенню без розгляду.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У вересні 2024 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3, в якій просить скасувати ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2024 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди залишили поза увагою, що первинна скарга заявником була подана у строк, передбачений частиною статті 449 ЦПК України, тобто через три дні як їй стало відомо про порушення прав. 
		Заявник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: якщо скаржником не був пропущений первинний десятиденний процесуальний строк із звернення з первинною скаргою до суду, який передбачений частиною першою статті 449 ЦПК України і суд залишив таку скаргу без розгляду і повернув таку скаргу скаржнику, чи мають право в подальшому суди вважати, що скаржником, пропущений первинний десятиденний процесуальний строк при повторних зверненнях скаржником до суду з цією ж скаргою.
		Позиція інших учасників справи
		У грудні 2024 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржені судові рішення залишити без змін.
		Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що представник заявника звертався три рази до Солом`янського районного суду міста Києва із різними скаргами. Про порушене право скаржник дізнався 21 лютого 2023 року, а зі скаргою представник заявника звернувся 19 січня 2024 року, тобто за межами строку, встановленого частиною першою статті 449 ЦПК України, та без відповідної заяви про поновлення пропущеного процесуального строку з викладенням поважності причин його пропуску. З огляду на викладене, вважає оскаржені судові рішення законними та обґрунтованими.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.
		Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року поновлено  ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 05 серпня 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.
		У листопаді 2024 року матеріали справи № 759/5821/13-ц надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		Межі та підстави касаційного перегляду
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		В ухвалі Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
		Позиція Верховного Суду
		Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
		Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19)).
		Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
		Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).
		Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
		До справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (постанова Велика Палата Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 368/561/19 (провадження № 14-118цс20)).
		Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (частина друга статті 42 Закону України «Про виконавче провадження»).
		Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) зазначено, що:
		«імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18)».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 310/2210/21 (провадження № 14-82цс24) зроблено висновок, що:
		«Згідно з абзацами першим, дванадцятим та тринадцятим пункту 2 розділу VI Інструкції № 512/5, витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження. До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження. Якщо під час примусового виконання рішення органом державної виконавчої служби (приватним виконавцем) було здійснено додаткові витрати виконавчого провадження, виконавець на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону № 1404-VІІІ виносить постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає розміри та види додаткових витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні.
		З Інструкції № 512/5 можна виснувати, що додаткові витрати виконавчого провадження - це витрати, пов`язані з примусовим виконанням рішення суду, які не входять до складу мінімальних витрат виконавчого провадження (наприклад, витрати на проведення експертизи, зберігання арештованого майна, залучення перекладача, сплату судового збору).
		Водночас критерій «додатковості» витрат виконавчого провадження не впливає на визначення юрисдикції спору. […]
		Частина друга статті 74 Закону № 1404-VІІІ окремо визначає, що постанови виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження можуть бути оскаржені до адміністративного суду.
		Постанови виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження і про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження хоча і є відмінними постановами виконавця, проте мають подібну правову природу: обидва види постанов виконавця стосуються безпосереднього виконання рішень інших органів (посадових осіб) - виконавця, а не судового рішення. […]
		Тож за правилами адміністративного судочинства належить розглядати скарги на дії виконавця щодо винесення постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, а також визнання протиправною та скасування відповідної постанови. Подібні висновки про юрисдикцію такого спору зробив Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в постанові від 21 червня 2023 року у справі № 760/16864/19 (провадження № 61-2555св22).
		З метою узгодження практики Верховного Суду щодо розгляду за правилами адміністративного судочинства спорів про оскарження постанови виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку, сформульованого Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 24 березня 2023 року у справі № 640/12384/21».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 757/61236/16-ц (провадження № 14-431цс18) зазначено, що:
		«стороною виконавчого провадження оскаржуються дії державного виконавця, а саме постанова щодо стягнення витрат виконавчого провадження, якими є сплата авансового внеску. […] тобто питання стосується витрат виконавчого провадження, а відтак урегульовано у статті 181 КАС України та статті 74 Закону № 1404-VIII. […] Вимоги стягувача як сторони виконавчого провадження, що оскаржує законність дій державного виконавця, пов`язаних із виконанням судового рішення, ухваленого за правилами КПК України, та у зв`язку з порушенням державним виконавцем, на думку заявника, порядку звернення до виконання виконавчого листа через несплату авансового внеску - підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства».
		Суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).
		У справі, що переглядається:
		при зверненні зі скаргою  ОСОБА_1 просила визнати незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л. О. щодо повернення авансового внеску ПАТ «Універсал Банк», стягнути з приватного виконавця суму авансового внеску у розмірі 39 382,94 грн, визнати незаконними дії приватного виконавця щодо винесення постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження від 25 січня 2023 року, постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 25 січня 2023 року та скасувати вказані постанови;
		суди не врахували, що вимоги стягувача як сторони виконавчого провадження, що оскаржує законність дій виконавця, пов`язаних із виконанням судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та у зв`язку з порушенням виконавцем порядку повернення авансового внеску, а також вимоги про визнання незаконними дій виконавця щодо винесення постанов про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, а також визнання протиправними та скасування відповідних постанов підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		За таких обставин оскаржені судові рішення слід скасувати, провадження у справі закрити.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати, а провадження у справі закрити.
		Оскільки касаційний суд вирішив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, то він відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює заявнику її право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.
		Керуючись статтями 255, 256, 400, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
		Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2024 року скасувати.
		Провадження у справі № 759/5821/13-ц за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Універсал Банк», приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмила Олегівна на дії приватного виконавцязакрити.
		Повідомити  ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду та протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення вона може звернутися до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
		З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 25 січня 2024 року та постанова Київського апеляційного суду від 05 серпня 2024 року втрачають законну силу.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                   В. І. Крат
		Судді:                                                                             Д. А. Гудима
		І. О. Дундар
		Є. В. Краснощоков
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...