Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 932/13213/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них; споживчого кредиту.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2025.
Дата набрання законної сили: 12.02.2025
Номер судового провадження: 61-6055ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 лютого 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 932/13213/19
		провадження № 61-6055св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		судді-доповідача - Грушицького А. І.,
		суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», ОСОБА_2 ,
		треті особи: комунальне підприємство «Криничанське бюро технічної інвентаризації», департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 23 березня 2023 року у складі судді Цитульського В. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у складі колегії суддів Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.
		 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», ОСОБА_2 , треті особи: комунальне підприємство «Криничанське бюро технічної інвентаризації», департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про скасування державної реєстрації права власності та витребування нерухомого майна з володіння.
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» 
		(далі - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп»), ОСОБА_2 , треті особи, 
		які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: комунальне підприємство «Криничанське бюро технічної інвентаризації» 
		(далі - КП «Криничанське БТІ»), департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про скасування державної реєстрації права власності та витребування нерухомого майна з володіння.
		 
		В обґрунтування позову вказувала, що на підставі договору про надання споживчого кредиту, укладеного 23 травня 2008 року між нею та відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), вона отримала кредит на придбання нерухомого майна у розмірі 59 000 дол. США.
		 
		Того ж дня, у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 як іпотекодавець та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» як іпотекодержатель уклали договір іпотеки, предметом якого визначено квартиру АДРЕСА_1 , та належить іпотекодавцю на підставі договору 
		купівлі-продажу від 23 травня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р. за реєстровим № 3243 та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів, що підтверджується відповідним витягом від 23 травня 2008 року.
		 
		Зазначала, що у серпні 2019 року вона дізналась, що ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» звернуло стягнення на належну їй квартиру за кредитним зобов`язанням за договором від 23 травня 2008 року перед ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». 
		 
		Вказувала, що її безпідставно зняли з реєстрації місця проживання у цій квартирі. Звернення стягнення вважала незаконним, оскільки вона не отримувала повідомлення про порушення основного зобов`язання 
		та/або іпотечного договору; не отримувала повідомлення про заміну кредитора; звернення стягнення відбулось під час дії заборони, встановленої Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», та ця квартира є її єдиним житлом. 
		 
		З урахуванням заяви про зміну предмета позову, звертала увагу, що оскільки згідно договору купівлі-продажу від 27 серпня 2019 року спірна квартира була відчужена ОСОБА_2 , тому існують підстави для задоволення віндикаційного позову.
		 
		Із урахуванням зазначеного просила позов задовольнити, скасувати рішення державного реєстратора від 15 серпня 2019 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп»; витребувати вказану квартиру із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на її користь та поновити відомості щодо реєстрації права власності на цю квартиру за нею.
		 
		Короткий зміст рішень судів
		 
		Справа розглядалась судами неодноразово.
		 
		Бабушкінський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 23 березня 2023 року у задоволенні позову відмовив. Місцевий суд рішення мотивував тим, що оскільки між власником і володільцем майна немає договірних відносин, належним та ефективним способом захисту прав позивача є пред`явлення віндикаційного позову. Заявлені вимоги про скасування рішення державного реєстратора та поновлення відомостей щодо реєстрації права власності 
		не є ефективним способом захисту прав позивача.
		 
		Віндикаційний позов має бути заявлений до особи, яка є останнім набувачем майна. Зважаючи на презумпцію спільності майна подружжя, останнім набувачем спірної квартири, окрім титульного власника ОСОБА_2 , є також і її чоловік - ОСОБА_3 . Клопотань про залучення до участі у справі ОСОБА_3 як співвідповідача позивач не заявляла. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові.
		 
		Дніпровський апеляційний суд постановою від 22 серпня 2023 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2023 року скасував. Ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Верховний Суд постановою від 06 грудня 2023 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Дніпровський апеляційний суд постановою від 02 квітня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нестеченка Д. С. задовольнив частково. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська 
		від 23 березня 2023 року скасував. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив. Постанову апеляційний суд мотивував тим, що з 20 жовтня 2023 року і на момент розгляду справи власником спірної квартири є ОСОБА_4 . Враховуючи, що за ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» право власності на спірну квартиру на теперішній час не зареєстровано та спірна квартира не перебуває у власності ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено саме з цих підстав.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У квітні 2024 року ОСОБА_5 , який діє від імені ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська 
		від 23 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду 
		від 02 квітня 2024 року в указаній справі.
		 
		В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України й, вказуючи на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою від 13 травня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував її із Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.
		 
		04 червня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
		 
		На підставі ухвали Верховного Суду від 03 лютого 2025 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
		 
		Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 лютого 2025 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. 
		(суддя-доповідач), Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Сердюк В. В.
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		У касаційній скарзі заявник стверджує, що апеляційний суд в порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 388 ЦК України та статті 55 ЦПК України, встановивши обставину набуття ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру, не замінив ОСОБА_2 її правонаступником ОСОБА_4 .
		 
		Посилаючись на наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, вказує, що суди неправильно застосували норми статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та частини першої статті 387, пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України й апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 23 січня 2019 року у справі № 803/1273/16 та постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 686/20502/16-ц, від 03 квітня 2024 року у справі № 761/35482/18 та інших.
		 
		Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясували фактичні обставини справи та не дослідили наявні у справі докази, що призвело до ухвалення незаконних та необґрунтованих судових рішень. Звертає увагу, 
		що ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «ФК «Дніпропфінансгруп» не повідомляли ОСОБА_1 про укладення договору відступлення права вимоги за договором іпотеки та вона не отримувала іпотечну 
		вимогу/повідомлення про дострокове погашення заборгованості; державний реєстратор зареєстрував право власності на спірну квартиру 
		за ТОВ «ФК «Дніпропфінансгруп» за відсутності договору про задоволення вимог іпотекодержателя та всупереч заборони, встановленої Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
		 
		Відзив на касаційну скаргу 
		 
		У червні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від  ОСОБА_2 , поданий її представником ОСОБА_6 . У відзиві містяться посилання на необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для її задоволення й, відповідно, скасування оскаржуваних судових рішень. 
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		23 травня 2008 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 уклали договір кредиту, за яким банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 59 000 дол. США для купівлі житла зі сплатою 13 % річних.
		 
		23 травня 2008 року ОСОБА_7 та ОСОБА_1 уклали договір 
		купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 за 372 842,00 грн. Загальна площа квартири становить 42,8 кв. м.
		 
		23 травня 2008 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки за яким вона, в забезпечення виконання своїх кредитних зобов`язань, передала в іпотеку банку вказану квартиру. У договорі іпотеки передбачено право звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, визначному статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
		 
		03 липня 2019 року акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» 
		та акціонерне товариство «Оксі Банк» (далі - АТ «Оксі Банк») уклали договори відступлення прав вимоги за вказаними договорами кредиту та іпотеки (т. 1 а. с. 149-153, 155-157).
		 
		03 липня 2019 року АТ «Оксі Банк» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» уклали договори відступлення прав вимоги за вказаними договорами кредиту та іпотеки (т. 1 а. с. 160-162, 164).
		 
		ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» надало копії повідомлення від 08 липня 2019 року про відступлення прав вимоги від АТ «Оксі Банк» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», адресовані позивачу та докази їх надіслання 08 липня 2019 року засобами поштового зв`язку з описом вкладення (т. 1 а. с. 166, 167, 168)
		 
		Також ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» додало до відзиву на позовну заяву копію вимоги про дострокове погашення заборгованості від 08 липня 2019 року, яка містила відомості про звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку її незадоволення та докази її скерування на адресу ОСОБА_1 з описом вкладення 08 липня 2019 року (т. 1 а. с.169, 170).
		 
		Згідно зі звітом про незалежну оцінку майна, вартість спірної квартири станом на 08 серпня 2019 року становила 280 000,00 грн (т. 1 а. с. 171).
		 
		28 серпня 2019 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 набула право власності на квартиру  АДРЕСА_1  (т. 1 а. с. 125, 126). 
		 
		У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було вчинено наступні записи щодо квартири АДРЕСА_1 :
		- від 28 серпня 2019 про право власності за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 21 серпня 2019 року;
		- від 13 серпня 2019 про право власності за ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на підставі договору іпотеки, договору про відступлення прав вимоги, вимоги;
		- від 01 жовтня 2008 року про іпотеку, іпотекодержателем вказано 
		ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».
		 
		У витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04 грудня 2023 року міститься інформація про реєстрацію 09 квітня 2014 року обтяження на підставі постанови Бабушкінського ВДВС Дніпропетровського МУЮ про арешт нерухомого майна боржника ОСОБА_1 та заборони на його відчуження. Також міститься інформація про реєстрацію 31 жовтня 2016 року обтяження на підставі постанови Жовтневого ВДВС м. Дніпропетровськ ГТУЮ у Дніпропетровській області про арешт нерухомого майна боржника 
		ОСОБА_1 та заборони на його відчуження (т. 3 а. с.133).
		 
		Згідно з пунктом 9.3 кредитного договору позичальник зобов`язаний виконати вимогу кредитора про дострокове погашення грошових зобов`язань за цим договором протягом не більш ніж 30 календарних днів з моменту її пред`явлення. У разі невиконання позичальником цієї вимоги кредитор має право звернути стягнення за іпотечним договором (або пред`явити вимогу поручителю) або вжити інші заходи для стягнення заборгованості позичальника за цим договором, які не суперечать чинному законодавству України. 
		 
		Пунктом 12.1 кредитного договору передбачено, що кредитор у встановленому законодавством України порядку має право без згоди позичальника відступити своє право вимоги за цим договором будь-якій особі за умови, що одночасно він здійснює відступлення тій же особі своїх прав за іпотечним договором. 
		 
		У разі відступлення права вимоги за цим договором, кредитор зобов`язаний повідомити позичальника про факт відступлення у порядку, встановленому законодавством (пункт 12.2 кредитного договору).
		 
		Відповідно до підпункту 5.1 пункту 5 договору іпотеки від 23 травня 2008 року у разі невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим або кредитним договором у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. В такому випадку цей договір згідно зі статтями 36, 37 Закону України «Про іпотеку» вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя та є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі цього договору, який є правовстановлючим документом. 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права 
		і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		 
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
		 
		Як передбачено частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно 
		до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		 
		Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
		 
		У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		 
		Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
		 
		За змістом статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
		 
		Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
		 
		Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		Іпотека, у відповідності до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки між позивачем та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		 
		Згідно із частиною першою статті 12 вказаного Закону, у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		 
		Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, 
		яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).
		 
		У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) Велика Палата Верховного Суду вказала, що позов про витребування нерухомого майна є належним способом захисту прав іпотекодавця, який вважає, що його право порушене державною реєстрацією права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження про задоволення вимог іпотекодержателя). Вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на таке майно не є необхідними для відновлення його права.
		 
		У постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо застосування статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», визначивши, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).
		 
		Скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення за договором іпотеки, є належним способом захисту прав іпотекодавця за умови, якщо таке майно не було відчужене на користь третіх осіб. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення, що відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
		 
		З установлених судами фактичних обставин відомо, що іпотекодержатель ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» 13 серпня 2019 року зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки - спірну квартиру  АДРЕСА_1 , а 28 серпня 2019 року за договором купівлі-продажу відчужив її ОСОБА_2 .
		 
		У вересні 2019 року іпотекодавець ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду, який, зокрема, обґрунтовувала порушенням іпотекодержателем мораторію на звернення стягнення на іпотечне майно та іншими порушеннями чинного законодавства.
		 
		Варто зазначити, що 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII), у підпункті 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири 
		та 250 кв. метрів для житлового будинку.
		 
		Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
		 
		Отже, Закон № 1304-VII увів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без його згоди на відчуження.
		 
		Так, розглядаючи спір та переглядаючи оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі, Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2023 року вказав на необхідність дослідження інформації, яка наявна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відносно ОСОБА_1 , з метою надання оцінки її доводам, що спірна квартира, на яку звернуто стягнення, є її єдиним житлом, а також того, чи є добросовісною поведінка ОСОБА_2 під час придбання нею квартири.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
		 
		У частині першій статті 417 ЦПК України зазначено про обов`язковість вказівок, що містяться в постанові суду касаційної інстанції. Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
		 
		Натомість, при новому розгляді суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, обмежився лише дослідженням добросовісності дій ОСОБА_2 та не встановив, чи наявні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів Закону № 1304-VII, не перевірив дійсність посилань позивача на те, що квартира є її єдиним житлом та не дослідив чи відбулось її відчуження за згодою іпотекодавця. 
		 
		Вказані обставини також не були предметом дослідження суду першої інстанції, який, ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що позивач неправильно визначила коло відповідачів, хоча позивач заявила належну позовну вимогу про витребування майна до особи, за якою було зареєстроване право власності на спірну квартиру на час розгляду справи в суді першої інстанції.
		 
		Отже, Верховний Суд уважає частково обґрунтованими доводи касаційної скарги. Висновки судів першої та апеляційної інстанції по суті вирішення спору є передчасними та зроблені без належного та повного з`ясування усіх обставин справи.
		 
		Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
		 
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення у справі скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		При новому розгляді справи суду слід звернути увагу на викладене, встановити фактичні обставини справи, дослідити наявні у справі докази, проаналізувати всі доводи і заперечення сторін у порядку, передбаченому нормами ЦПК України, вжити заходів для з`ясування суб`єктного складу сторін спору, та, сприяючи належній реалізації сторонами наданих їм процесуальних прав, вирішити питання залучення необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат [див. висновок, викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)].
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. 
		 
		Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 23 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року скасувати.
		 
		Передати справу № 932/13213/19 на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту 
		її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                             А. І. Грушицький    Судді  С. О. Карпенко     І. В. Литвиненко     Є. В. Петров      В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...