Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 308/14313/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 19.02.2025.
Дата набрання законної сили: 13.02.2025
Номер судового провадження: 61-11901ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		13 лютого 2025 року
		м. Київ
		справа № 308/14313/19
		провадження № 61-11901св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,              Коротуна В. М.,               
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 травня                     2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 липня                              2024 року, та касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» на постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 липня 2024 року,-
		ВСТАНОВИВ:
		1.Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» (далі -                                     ПАТ АТ «Укргазбанк») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач з 20 серпня 2012 року почав працювати в ПАТ АБ «Укргазбанк» на посаді головного економіста відділу продажів фізичним особам управління роздрібних продажів відділення №280/06 АБ «Укргазбанк». 01 грудня 2017 року наказом від 27 листопада 2017 року №425П позивача було переведено на посаду заступника начальника відділення №280/06 АБ «Укргазбанк». У подальшому, наказом від 05 жовтня 2018 року №343-П Голови Правління ПАТ АБ «Укргазбанк» на нього було покладено виконання обов`язків начальника відділення №280/06 на період відпустки начальника відділення Любімової М. І. з 08 жовтня 2018 року по 21 жовтня                         2018 року.
		Однак, 22 жовтня 2018 року позивачу було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України. Згідно вказаної підозри, позивач виконуючи обов`язки начальника відділення №280/06 АБ «Укргазбанк», будучи службовою особою, що займає відповідальне становище, нехтуючи вимогами Статуту ПАТ АБ «Укргазбанк», Положення про відділення №280/06 АБ «Укргазбанк», своєї посадової інструкції, Закону України «Про банки і банківську діяльність», вчинив умисний, корупційний злочин у сфері службової діяльності, а саме, що він нібито одержав від громадянина ОСОБА_3 неправомірну винагороду за передачу йому інформації, що становить банківську таємницю.
		Вироком Ужгородського міськрайонного суду від 20 вересня 2019 року ухвалено визнати позивача, ОСОБА_1 , невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 368 КК України та повністю виправдати.
		За весь час проведення досудового слідства він перебував у стані невизначеності та після відсторонення його від посади на нього вчинявся тиск з боку керівництва ПАТ АБ «Укргазбанк» з метою примушування звільнитися з роботи та висловлювалися погрози.
		Вказаний тиск призвів до того, що він змушений був написати заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, яка датована 25 жовтня 2018 року. У результаті вищенаведеного, в нього погіршився стан здоров`я та з 26 жовтня 2018 року він змушений був звернутися за медичною допомогою.
		Відповідно до листка непрацездатності від 26 жовтня 2018 року серії                                 АДМ №621285, факт захворювання було зафіксовано 26 жовтня 2018 року, запланована дата закінчення лікування вказана - 30 жовтня 2018 року. Проте,               31 жовтня 2018 року лікування було продовжено до 02 листопада 2018 року, а з 03 листопада 2018 року лікування продовжено до 07 листопада 2018 року. Надалі, з 08 листопада 2018 року по 19 листопада 2018 року він продовжував лікування, що стверджується листком непрацездатності від 19 листопада 2018 року серії АДМ №760255. В подальшому позивач продовжував лікування в Закарпатській обласній клінічній лікарні ім. А.Новака з 20 листопада 2018 року по 27 листопада 2018 року, що підтверджується листком непрацездатності серії АДМ №674983.
		Відповідно до Довідки №16/8 від 03 грудня 2018 року, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», з 03 грудня 2018 року він перебував на амбулаторному лікуванні.
		Незважаючи на факт тривалого перебування на лікуванні, 29 жовтня 2018 року його було звільнено з роботи з посади заступника начальника відділення №280/06 АБ «Укргазбанк», про що свідчить запис в трудовій книжці, а також Довідка від 27.12.2018 року №153/107676/2018 ПАТ АТ «Укргазбанк».
		При цьому, вказує, що поспішаючи звільнити його з роботи, адміністрацією роботодавця в трудову книжку було внесено два записи про звільнення:                          №8 - на підставі наказу №377-п від 26 жовтня 2018 року та №9 - на підставі наказу №379-п від 29 жовтня 2018 року. Разом з тим, написана ним заява від 25 жовтня 2018 року про звільнення за власним бажанням містила посилання на дату звільнення - 26 жовтня 2018 року.
		Позивач зазначає, що чинне законодавство України, яким врегульовано трудові правовідносини, зобов`язує роботодавця в день звільнення видати працівнику трудову книжку із внесеним до неї записом про звільнення. Однак, в день видання наказів про звільнення 26 жовтня 2018 року та 29 жовтня 2018 року, він перебував на лікарняному, а тому, з наказами про звільнення ознайомлений не був та трудову книжку не отримував.
		Позивач вказує, що трудову книжку йому було видано 31 жовтня 2018 року і саме цей день міг би вважатися днем звільнення.
		Посилаючись на вказані обставини позивач просив визнати незаконними та скасувати накази №377-п від 26 жовтня 2018 року та №379-п від 29 жовтня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділення №280/06 АБ «Укргазбанк», та стягнути з відповідача оплату за весь час вимушеного прогулу починаючи з 26 жовтня 2018 року.
		У подальшому 27 вересня 2021 року ОСОБА_1 було подано заяву про збільшення позовних вимог у якій просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи від дня звільнення і до моменту ухвалення рішення про поновлення на роботі.
		Справа судами розглядалась неодноразово.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від                    24 травня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
		Суд першої інстанції відмовляючи в позові виходив із неповажності причин пропуску позивачем строків на звернення до суду за вирішенням трудового спору.
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		Постановою Закарпатського апеляційного суду від 09 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 травня                      2023 року залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, з позовом до суду позивач звернувся із пропуском без поважних причин строку для вирішення трудового спору, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, і суд першої інстанції обгрунтовано відмовив в позові.
		Аргументи учасників справи
		Узагальнені доводи вимог касаційних скарг
		09 серпня 2024 року представник АБ «Укргазбанк» - Артимич М. М. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 липня 2024 року, у якій просить змінити мотивувальну частину постанови апеляційного суду в контексті того, що позовні вимоги ОСОБА_1 до АБ «Укргазбанк» є недоведеними і рішення суду першої інстанції про відмову в позові за безпідставністю позовних вимог є законним та обґрунтованим.
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня                    2018 року у справі № 369/6892/15 (провадження № 14-96цс18), від 04 грудня        2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19), у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 1340/6082/18 (пункт                             1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд у цій справі прийшов до помилкового висновку про порушення процедури звільнення відповідачем ОСОБА_1 
		14 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 травня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від                     19 липня 2024 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі                    № 638/14165/21, від 04 листопада 2020 року у справі  № 753/1181/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Крім того, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Касаційна скарга мотивована тим, що необхідною важливою умовою звільнення працівника, який перебуває на лікарняному, на підставі статті 38 КЗпП України, є наявність узгодженої дати звільнення. Як встановлено в оскаржуваних судових рішеннях, позивача не було звільнено в узгоджену дату (дату, зазначену в заяві про звільнення 25 жовтня 2018 року) - 26 жовтня 2018 року. Звільнення датоване 29 жовтня 2018 року, тобто датою, на звільнення з якої жодного документального матеріалу волевиявлення позивача не випливає.
		Узагальнені доводи відзивів на касаційні скарги
		23 вересня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк», у яких просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
		04 жовтня 2024 року ПАТ АБ «Укргазбанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду змінити, а саме виключити помилкове посилання суду про порушення процедури звільнення відповідачем ОСОБА_1 . Зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо неповажності причин пропуску позивачем передбаченого законом строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі та за відсутності підстав для поновлення ОСОБА_1 такого строку.
		Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано цивільну справу № 308/14313/19 з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
		Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ПАТ АБ «Укргазбанк».
		Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		Суд установив, що наказом від 20 серпня 2012 року № 504 П ОСОБА_1 прийнятий на посаду головного економіста відділу продажу фізичним особам управління роздрібних продажів відділення №280/06 АБ «Укргазбанк».
		Наказом від 27 листопада 2017 року № 425П ОСОБА_1 переведено на посаду заступника начальника відділення №280/06 АБ «Укргазбанк».
		Згідно із записом у трудовій книжці НОМЕР_1 за №8 від 26 жовтня 2018 року ОСОБА_1 , звільнений за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, на підставі наказу від 26 жовтня 2018 року за №377-п.
		Наказом від 26 жовтня 2018 року №379-п ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділення №280/06 АБ «Укргазбанк», з 29 жовтня                  2018 року за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України з виплатою грошової компенсації за невикористані 39 календарних днів щорічної відпустки.
		Відповідно до запису у трудовій книжці за №9 від 29 жовтня 2018 року, запис                  № 8 недійсний, та позивач звільнений за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України на підставі наказу № 379-п від 29 жовтня 2018 року.
		2.Мотивувальна частина
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
		Відповідно частини першої та другої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
		За змістом наведеної правової норми право працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням кореспондує безумовний обов`язок роботодавця звільнити його з роботи з наведеної підстави в установлені законом строки.
		При цьому сторони трудового договору мають право домовитися про будь - який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку, навіть якщо відсутні поважні причини, Якщо підприємство домовилося з працівником про звільнення « не за згодою сторін» а - за власним бажанням, то датою звільнення може бути будь - який день, зокрема день написання заяви про звільнення.
		Аналогічний висновок викладений Верховним судом у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 359/2642/16-ц ( провадження № 61-14726 св18).
		Матеріалами справи стверджується, що 25 жовтня 2018 року ОСОБА_1 подав заяву на ім`я голови правління АБ «Укргазбанк» Шевченку К.Є. про звільнення його за власним бажанням з 26 жовтня 2018 року на підставі частини першої статті 38 КЗпП України і відповідач з власної ініціативи та без погодження із ОСОБА_1 змінив дату звільнення з 26 жовтня 2018 року на 29 жовтня                2018 року.
		Волевиявленням ОСОБА_1 на звільнення за власним бажанням було з 26 жовтня 2018 року про що свідчить подана ним заява від 25 жовтня 2018 року і звільнення його саме з 29 жовтня 2018 року відбулося без узгодженням з позивачем дати звільнення, що суперечить правилам статті 38 КЗпП України.
		Отже правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що такі дії роботодавця порушують права та інтереси позивача, оскільки у разі погодження роботодавця із вимогою працівника про розірвання на його вимогу трудового договору, відповідач мав звільнити позивача саме тією датою, яка зазначена працівником у заяві про звільнення.
		Частиною першою статті 233 КЗпП України (в редакції чинній на час звільнення позивача) передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. 
		У статті 234 КЗпП України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, закріплено, що в разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, місцевий загальний суд може поновити ці строки.
		Разом з тим стаття 234 КЗпП України не передбачає переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність визначається в кожному окремому випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можна лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 30 листопада 2006 року                       у справі «Красношапка проти України» вказано, що робітник, який вважає себе незаконно звільненим роботодавцем, має значний особистий інтерес                             в отриманні судового рішення щодо правомірності такої міри.
		У справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави - учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладному руху в судовому процесі.
		Суди встановили, що позивач отримав трудову книжку 31 жовтня 2018 року, а з позовом про поновлення на роботі звернувся 13 грудня 2019 року, з пропуском строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.
		Посилання позивача на те, що він очікував чим завершиться кримінальне провадження, тому не звернувся вчасно до суду із позовом, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, інших причин, які б могли бути поважними позивач не навів.
		Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 734/1793/20.
		Ураховуючи наведене ОСОБА_1 не навів поважних причин недотримання ним передбаченого статтею 233 КЗпП України строку на звернення до суду з позовом про захист порушеного права, які об`єктивно перешкоджали чи створювали йому труднощі для своєчасного звернення до суду, та не підтвердив це належними доказами, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку.
		Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів про відмову в задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з пропуском строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.
		Судова колегія враховуючи дійсні фактичні обставини справи, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог статті 38 КЗпП України, але з позовом до суду позивач звернувся із пропуском без поважних причин місячного строку для вирішення трудового спору передбаченого частини першої статті 233 КЗпП України і суди попередніх інстанцій обгрунтовано відмовили у задоволенні позову із цих підстав.
		Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявниками у касаційних скаргах.
		За таких обставин, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.
		Доводи касаційних скарг не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявників з висновками судів попередніх інстанцій та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без  змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» залишити без задоволення.
		Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від                                 24 травня 2023 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 липня 2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                М. Є. Червинська
		 
		                                                                                                            Є. В. Коротенко
		 
		                                                                                                             В. М. Коротун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...