Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/2410/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 19.02.2025.
Дата набрання законної сили: 18.02.2025
Номер судового провадження: 61-6926ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 лютого 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 461/2410/23
		провадження № 61-6926св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 , 
		відповідач - Кредитна спілка «Перше кредитне товариство», 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 липня 2023 року, ухвалене у складі судді Мироненко Л. Д., та постанову Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» (далі - КС «Перше кредитне товариство»), в якому просив суд: 
		- стягнути з КС «Перше кредитне товариство» на його користь пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за договорами від 21 вересня 2009 року                  № ЛВ 1/0120/09/1551, від 19 вересня 2008 року № ЛВ-20/0041/08/986 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок, за період з 01 квітня 2022 року до 30 червня 2022 року включно у розмірі 252 900,97 грн; 
		- стягнути з КС «Перше кредитне товариство» на його користь моральну шкоду             в розмірі 977 531,00 грн за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за договорами від 21 вересня 2009 року № ЛВ 1/0120/09/1551, від 19 вересня 2008 року № ЛВ-20/0041/08/986 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок.
		 
		Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що 19 вересня 2008 між ним та КС «Перше кредитне товариство» укладений договір № ЛВ-20/0041/08/986 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок (внесок) строком на 12 місяців, тобто, строком повернення вкладу є 19 вересня 2009 року. 
		Також 21 вересня 2009 між ним та КС «Перше кредитне товариство» укладений договір № ЛВ 1/0120/09/1551 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок (внесок) строком на 13 місяців, тобто, строком повернення вкладу є 21 жовтня 2010 року. 
		Однак в обумовлений у договорах строк, КС «Перше кредитне товариство» депозитні внески та нараховані проценти за вказаними договорами не повернула. 
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2012 року у цивільній справі № 1522/6783/12 за його позовом до КС «Перше кредитне товариство» з відповідача стягнуто суму внеску та проценти за депозитним договором                        від 21 вересня 2009 року № ЛВ-1/0120/09/1551 та договором від 19 вересня             2008 року № ЛВ-20/0041/08/986, з урахуванням додаткового договору № 1                   від 21 липня 2009 року, в розмірі 9 507,57 грн. На виконання судового рішення, яке набрало законної сили 21 червня 2012 року, видано виконавчий лист. Відділом державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції                       у м. Одесі відкрито ВП № НОМЕР_1.
		Вказував, що рішення суду не виконано, відповідач ухиляється від його виконання     і кошти не повертає. Зазначав, що зобов`язання повинно виконуватися належним чином, а у разі порушення виконання зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди. 
		Умовами договорів про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок, передбачено, що сторони несуть відповідальність за порушення умов цього договору, згідно з чинним законодавством України. 
		Пеня може нараховуватися на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, починаючи з першого дня прострочення та до виконання цього зобов`язання. Тому уважав,                     що на його користь підлягає стягненню пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за період з 01 квітня 2022 року до 30 червня 2022 року у розмірі 252 900,97 грн. 
		Крім того, у зв`язку з порушенням КС «Перше кредитне товариство» своїх грошових зобов`язань за депозитними договорами, йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає в фізичному болі, внаслідок погіршення стану здоров`я, та душевних стражданнях через неможливість користуватися та вільно розпоряджатися належними йому грошовими коштами, яку оцінює в розмірі 977 531,00 грн.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 26 липня 2023 року                                у задоволенні позову ОСОБА_1 до КС «Перше кредитне товариство» про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання та відшкодування моральної шкоди відмовлено.
		 
		Постановою Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, з урахуванням ухвали Львівського апеляційного суду від 20 березня 2024 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 липня 2023 року - без змін.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення пені, суд першої інстанції,                   з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що зі змісту укладених між ОСОБА_1 та КС «Перше кредитне товариство» договорів про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок                                  не встановлено обов`язку виплати неустойки (пені, штрафних санкцій) та її розміру за прострочення або несвоєчасне повернення грошових коштів.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив,                      що позивач ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції не надав належних та достатніх доказів, які б підтверджували, що діями відповідача йому завдано моральну шкоду.
		 
		Короткий зміст касаційної скарги  
		 
		У травні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 липня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		14 травня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження             у справі, витребувано її матеріали із Галицького районного суду м. Львова, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
		 
		У червні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (провадження № К/9901/59673/18), від 16 квітня 2021 року у справі № 461/709/19 (провадження № 61-1855св20), від 07 березня 2024 року у справі № 480/293/20 (провадження № К/990/1158/24) та у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 761/31065/14-ц (провадження             № 6-37цс16), від 01 червня 2016 року у справі № 761/13926/15-ц (провадження             № 6-2558цс15), від 28 вересня 2016 року у справі № 180/1179/15-ц (провадження        № 6-1699цс16), від 13 березня 2107 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 6-2128цс16).
		 
		Вказував, що суд установив обставини справи, що мають значення для вирішення спору, на підставі недопустимих доказів. Не врахував, що він на час укладення спірних договір перебував у статусі фізичної особи-підприємця, однак суди попередніх інстанцій не взяли це до уваги, а указані договори протилежного                          не містять. 
		Крім того, вважає, що надав суду достатньо доказів щодо протиправної поведінки відповідача та причинно-наслідкового зв`язку щодо заподіяння йому моральної шкоди діями відповідача.
		На думку заявника, судові рішення не обґрунтовані належним чином.
		Суд першої інстанції не створив йому належних умов для того, щоб він мав можливість повною мірою довести свою позицію, оскільки відмовив у задоволенні клопотання про витребування від відповідача доказів виконання грошового зобов`язання, чим порушив вимоги частини п`ятої статті 12 ЦПК України.
		Суди не врахували, що відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України встановлено, що відповідач порушив зобов`язання, тому має відповідати.
		 
		Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		19 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та КС «Перше кредитне товариство» укладений договір № ЛВ-20/0041/08/986 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок (внесок) в розмірі 100,00 грн строком на              12 місяців, строком повернення - 19 вересня 2009 року зі сплатою 21 % річних за користування коштами.
		 
		21 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та КС «Перше кредитне товариство» укладений договір № ЛВ-1/0120/09/1551 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок (внесок) у розмірі 5 555,00 грн строком на 13 місяців, строком повернення - 21 жовтня 2010 року зі сплатою 24 % річних за користування коштами.
		 
		Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 квітня 2012 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до КС «Перше кредитне товариство» про відшкодування неповернених грошових коштів з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних задоволено частково. 
		Стягнуто з КС «Перше кредитне товариство» на користь ОСОБА_1 суму внеску та проценти за депозитним договором від 21 вересня 2009 року № ЛВ-1/0120/09/1551 та договором від 19 вересня 2009 року № ЛВ-20/0041/08/986, з урахуванням додаткового договору № 1 від 21 липня 2009 року у розмірі 9 507,57 грн; у дохід держави стягнуто суму судового збору (держане мито) у розмірі 95,07 грн. 
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн відмовлено.
		 
		21 червня 2012 року Приморський районний суд м. Одеси видав виконавчий лист № 1522/6783/12, який скеровано на виконання до відділу Державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції у м. Одесі.
		 
		 
		На виконанні у Другому Приморському відділі Державної виконавчої служби                 м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області відкрито ВП № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 1522/6783/12, виданого Приморським районним судом м. Одеси 21 червня 2012 року, тривають виконавчі дії.
		Судове рішення № 1522/6783/12 відповідач не виконав.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
		- суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду       (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
		- суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків                             не спростовують. 
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Частиною першої статті 16 ЦК України та частиною першою статті 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		 
		Щодо стягнення пені
		 
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 уважав, що внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов`язання, що підтверджено судовим рішенням, у нього виникло право на стягнення пені.
		 
		Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
		 
		Згідно з частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
		 
		За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
		 
		Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
		 
		Відповідно до частини першої статті 549 та частини другої статті 551 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.
		 
		Установивши, що умовами укладених між сторонами депозитних договорів                  від 19 вересня 2008 року та 21 вересня 2009 року не передбачено відповідальності кредитної спілки за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді сплати пені, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
		 
		До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 серпня 2024 року                  у справі № 461/48/23 (провадження № 61-14348св23).
		 
		Крім того, підстав, передбачених нормами ЦК України, для такої цивільно-правової відповідальності не установлено.  
		 
		При цьому колегія суддів констатує, що вимог відповідно до статті 625 ЦК України позивач не заявляв.
		 
		Посилання ОСОБА_1 на норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» як на підставу для стягнення пені,                  є помилковими.
		Згідно з преамбулою Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» предметом регулювання даного закону є договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.
		 
		 
		Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року                 № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина  ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначення в Законі певного переліку суб`єктів правовідносин, на які поширюється його дія, зумовило виняток із загального правила про поширення дії Закону на всіх учасників відповідних правовідносин. Таким чином, перелік суб`єктів правовідносин, встановлений Законом, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. В аспекті конституційного звернення положення другого речення преамбули цього Закону, з наступними змінами, у взаємозв`язку з положеннями статей 1, 3  Закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов`язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб`єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності (підприємці).
		 
		Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 укладав депозитні договори від 19 вересня 2008 року та від 21 вересня 2009 року як фізична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, то до правовідносин, що виникли між сторонами у спорі, не підлягає застосуванню Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».
		 
		Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 16 квітня2021 року у справі № 461/709/19 (провадження № 61-1855св20), які правильно врахував суд апеляційної інстанції.
		 
		Щодо стягнення моральної шкоди
		 
		Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		 
		Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичний або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		 
		Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		 
		Таким чином, необхідною умовою для відшкодування моральної шкоди є доведення позивачем перед судом факту протиправної поведінки відповідача, наявність самої моральної шкоди, її розмір та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
		 
		Установивши, що ОСОБА_1 не надав доказів наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями або бездіяльністю КС «Перше кредитне товариство», не зазначив, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, та не надав доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди.
		 
		Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки висновки, зроблені судом апеляційної інстанції у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, наведених заявником у касаційній скарзі.
		 
		Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року       у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 30 січня 2019 року               у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 01 вересня 2020 року            у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20), у постановах Верховного Суду         від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (провадження № К/9901/59673/18), від 16 квітня 2021 року у справі № 461/709/19 (провадження № 61-1855св20),               від 07 березня 2024 року у справі № 480/293/20 (провадження № К/990/1158/24) та у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 761/31065/14-ц (провадження № 6-37цс16), від 01 червня 2016 року у справі № 761/13926/15-ц (провадження № 6-2558цс15), від 28 вересня 2016 року у справі № 180/1179/15-ц (провадження № 6-1699цс16), від 13 березня 2107 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 6-2128цс16), є також необґрунтованими, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими  ніж у справі, яка переглядається. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази                       з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, вказані висновки не суперечать висновкам цієї постанови.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив вимоги частини п`ятої статті 12 ЦПК України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи. 
		 
		Суд першої інстанції врахував вимоги частини першої статті 84 ЦПК України, наявність відкритого виконавчого провадження, за яким позивач є стороною, встановив, що позивач не довів свою неможливість самостійно надати докази, обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про витребування від відповідача доказів погашення боргу.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України встановлено, що відповідач є боржником, тому має нести відповідальність,                             не спростовують висновків про те, що умовами договорів про залучення внеску (вкладу) від 19 вересня 2008 року та від 21 вересня 2009 року не передбачено відповідальність кредитної спілки за несвоєчасне виконання зобов`язання у вигляді сплати пені, а вимог, передбачених статтею 625 ЦК України, позивач не зваляв.
		 
		Суди попередніх інстанцій інстанції виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судових рішень, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі, правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин.
		 
		Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження. 
		 
		Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником                             у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат                                    не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 липня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,   є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                               Г. В. Коломієць
		 
		 
		 
		                                                                                                       Б. І. Гулько
		 
		 
		 
		                                                                                                        Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...