Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 303/1273/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 19.02.2025.
Дата набрання законної сили: 17.02.2025
Номер судового провадження: 61-15425ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		17 лютого 2025 року
		м. Київ
		справа № 303//1273/22
		провадження № 61-15425св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., 
		Сердюка В. В.,
		учасники справи:
		позивачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_3 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Маркусь Михайло Іванович, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 вересня 2023 року у складі колегії суддів 
		Кондора Р. Ю., Кожух О. А., Собослоя Г. Г.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів за недійсним правочином.
		Позовна заява мотивована тим, що 31 січня 2013 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
		Відповідно до пункту 1.2. договору купівлі-продажу квартира придбана позивачами у спільну часткову власність, кожному по частці.
		Згідно з пунктом 3.2. договору купівлі-продажу позивачами перед підписанням договору передані відповідачу кошти у розмірі 32 830 грн (по 16 415 грн кожним покупцем). У подальшому 01 березня 2020 року посвідчено нотаріально заяву ОСОБА_3 про отримання від позивачів решти коштів у сумі 51 670 грн (по 25 835 грн від кожного покупця).
		Отже, позивачі здійснили повний розрахунок за придбану квартиру відповідно до договору купівлі-продажу від 31 січня 2013 року.
		Позивачі вказували, що у будинку АДРЕСА_2 існувала квартира № 5 , право власності на яку належало ОСОБА_4 , який набув це право 06 грудня 2005 року, у подальшому здійснив реконструкцію спірної квартири з прибудовою до неї та надбудовою мансардного поверху, збільшивши її загальну площу до 
		135,70 кв. м, і 22 квітня 2010 року передав її в іпотеку ОСОБА_5 
		Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням 
		від 30 листопада 2010 у справі № 2-3862/10 (303/4390/13-ц) визнав право власності на квартиру АДРЕСА_4 за ОСОБА_5 як на предмет іпотеки.
		12 лютого 2011 року ОСОБА_5 продав указану квартиру ОСОБА_6 , яка у свою чергу, 20 березня 2012 року подарувала її ОСОБА_3 .
		У травні-грудні 2012 року ОСОБА_3 здійснив реконструкцію квартири АДРЕСА_4 з переплануванням, розділивши її на дві окремі квартири: однокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 100,5 кв. м, житловою площею 37,3 кв. м.
		22 січня 2013 року ОСОБА_3 зареєстрував своє право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
		Апеляційний суд Закарпатської області рішенням від 10 травня 2013 року у справі № 707/2-337/2011 позов  ОСОБА_4 , ОСОБА_7 до ОСОБА_5 , третя особа - Орган опіки та піклування Мукачівського міськвиконкому, про визнання договору іпотеки недійсним задовольнив. Визнав недійсним договір іпотеки, укладений 22 квітня 2010 року між ОСОБА_4 
		та ОСОБА_5 
		Мукачівський міськрайонний суд ухвалою від 26 червня 2013 року рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 листопада 2010 року скасував у зв`язку з нововиявленими обставинами у справі 
		№ 2-3862/10 (303/4390/13-ц); Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалою від 16 вересня 2013 року позов ОСОБА_5 про визнання права власності на квартиру залишив без розгляду.
		Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням 
		від 01 жовтня 2015 року у справі № 303/4968/13-ц, залишеним у силі постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року, витребував у 
		ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 куплену ними квартиру, вирішив усунути перешкоди ОСОБА_4 у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .
		Відтак позивачів позбавлено як придбаного нерухомого майна, так і сплачених за нього грошових коштів.
		Також позивачі зазначали, що з припиненням підстави для набуття права власності на квартиру та витребуванням її на користь ОСОБА_4 , вони набувають права зворотної вимоги до ОСОБА_3 про відшкодування вартості квартири за цінами, що існують на дату пред`явлення позову. Згідно з висновком «Про вартість квартири, розташованої на першому-другому (мансарда) поверсі в житловому одноповерховому будинку (літ. «В»), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 » від 03 березня 2020 року, складеним суб`єктом оціночної діяльності ПП ОСОБА_8 , та з рецензією на цей висновок, складеною суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_9 
		02 квітня 2020 року, ринкова вартість квартири станом на 30 березня 
		2020 року становить 686 200 грн.
		Посилаючись на вказане вище, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд стягнути кошти у розмірі 686 200 грн у рахунок відшкодування вартості 
		частини квартири АДРЕСА_1 України, придбаної за недійсним правочином 
		від 31 січня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		і мотиви їх ухвалення
		Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області заочним рішенням 
		(у складі судді Заболотного А. М.) від 27 липня 2022 року позов 
		ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнив.
		Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 343 100 грн у рахунок відшкодування збитків.
		Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 343 100 грн у рахунок відшкодування збитків.
		Вирішив питання про розподіл судових витрат.
		У серпні 2022 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 липня 2022 року.
		Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалою 
		від 14 вересня 2022 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області 
		від 27 липня 2022 року задовольнив. Заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 липня 2022 року скасував. Призначив справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
		Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням 
		від 07 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовив.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обраний позивачами спосіб захисту неналежний, що є самостійною підставою для відмови в позові.Тому у задоволенні позову слід відмовити.
		Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції,  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 оскаржили його в апеляційному порядку.
		Закарпатський апеляційний суд постановою від 25 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнив.
		Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області 
		від 07 грудня 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнив.
		Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 
		по 343 100 грн, разом - 686 200 грн у рахунок відшкодування вартості 
		частини квартири АДРЕСА_1 України, придбаної кожним із них за недійсним правочином.
		Вирішив питання про розподіл судових витрат.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що визначений позивачами спосіб захисту порушених прав є ефективним. Тому, оцінюючи фактичні підстави та обставини, з яких пред`явлений відповідний позов, а також його предмет, суд не позбавлений права самостійно застосувати норму права, яка відповідає вказаним підставам, характеру і суті спірних правовідносин, пред`явленим вимогам, якщо позивач помилково, неточно послався на норми матеріального права. Тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2023 року, ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Маркусь М. І., просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду 
		від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження 
		№ 61-317цс19), постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 206/1193/16-ц (провадження № 61-30679св18), від 11 листопада 2019 року у справі № 335/7363/15-ц (провадження № 61-18149св18), від 14 липня 
		2021 року у справі № 161/2823/19 (провадження № 61-6515св20).
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не залучив до участі 
		у справі Публічне акціонерне товариство «Фольксбанк» (далі - ПАТ «Фольксбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Таскомбанк», оскільки 
		у останнього наявні речові права на спірну квартиру.
		Доводи інших учасників справи
		08 березня 2024 року через систему «Електронний суд»  ОСОБА_1 , 
		ОСОБА_2 подали відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, крім того, позивачі не мають кредитної заборгованості перед банком, а тому підстави для її скасування відсутні.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що 06 грудня 2005 року ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , 
		ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 і ОСОБА_18 з одного боку (продавці) та ОСОБА_4 з іншого боку (покупець) уклали договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого останній купив квартиру АДРЕСА_7 .
		Також установлено, що квартира АДРЕСА_4 розташована на першому та мансардному поверхах жилого будинку літ. «В», яка складається з чотирьох кімнат, житловою площею 92,5 кв. м, загальною площею 135,7 кв. м.
		На підставі договору іпотеки від 22 квітня 2010 року ОСОБА_4 передав квартиру АДРЕСА_8 в іпотеку ОСОБА_5 на забезпечення виконання своїх боргових зобов`язань перед ним.
		Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням 
		від 30 листопада 2010 року у справі № 2-3862/10 позов ОСОБА_5 
		до ОСОБА_4 про визнання права власності на предмет іпотеки задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_4 . У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
		11 лютого 2012 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого останній продав квартиру АДРЕСА_8 .
		На підставі договору дарування від 20 березня 2012 року ОСОБА_6 (дарувальник) подарувала ОСОБА_3 (обдарованому) чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_8 .
		Виконавчий комітет Мукачівської міської ради Закарпатської області рішенням від 29 травня 2012 року № 150 надав ОСОБА_3 дозвіл на реконструкцію квартири АДРЕСА_8 , з внутрішнім переплануванням під дві окремі квартири без зміни зовнішніх геометричних розмірів фундаментів у плані квартири № 5 , з організацією окремих входів.
		У період з 24 липня по 18 грудня 2012 року перепланування квартири 
		АДРЕСА_4 на дві окремі квартири: однокімнатну квартиру 
		АДРЕСА_5 , загальною площею 100,5 кв. м, житловою площею 37,3 кв. м, було проведене за встановленим порядком.
		31 січня 2013 року ОСОБА_3 з одного боку (продавець) та 
		ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з іншого боку (покупці) уклали договір 
		купівлі-продажу квартири з відстроченням платежу, відповідно до умов якого останні придбали у спільну часткову власність (по частині у праві власності кожен) однокімнатну квартиру АДРЕСА_9 , яка була зареєстрована на праві власності за продавцем 16 січня 2013 року.
		Квартира була куплена за 84 500 грн, з яких 32 830 грн були сплачені перед підписанням договору, а решта 51 670 грн - підлягали сплаті не пізніше 
		31 березня 2013 року.
		Факт повного розрахунку покупцями за квартиру з додержанням установленого договором строку визнається обома сторонами.
		Право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру 
		АДРЕСА_1 зареєстровано по частині у праві власності за кожним 31 січня 2013 року.
		З 26 лютого 2013 року вищевказана квартира перебувала в іпотеці 
		ПАТ «Фольксбанк» за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 лютого 2013 року на суму 51 670 грн, яке було виконане 14 січня 2022 року, у зв`язку з чим АТ «Таскомбанк», який є правонаступником ПАТ «Фольксбанк», подало державному реєстратору заяву від 27 січня 2022 року про зняття заборони відчуження квартири та вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про іпотеку щодо квартири.
		Апеляційний суд Закарпатської області рішенням від 10 травня 2013 року у справі № 707/2-337/2011 позов  ОСОБА_4 , ОСОБА_7 до ОСОБА_5 , третя особа - Орган опіки та піклування Мукачівського міськвиконкому, про визнання договору іпотеки недійсним задовольнив. Визнав недійсним договір іпотеки, укладений 22 квітня 2010 року між ОСОБА_4 
		та ОСОБА_5 .
		Верховний Суд ухвалою від 21 вересня 2018 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 06 серпня 2018 року за заявою ОСОБА_3 про перегляд рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 10 травня 2013 року у справі № 707/2-337/2011 року.
		Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалою 
		від 26 червня 2013 року у справі № 303/3953/13-ц заяву ОСОБА_4 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами задовольнив. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 листопада 2010 року скасував. Призначив справу до розгляду в загальному порядку.
		Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалою 
		від 16 вересня 2013 року у справі № 303/4390/13-ц позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права власності на предмет іпотеки залишив без розгляду.
		Апеляційний суд Закарпатської області ухвалою від 11 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнив. Ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 вересня 2013 року скасував, справу № 303/4390/13-ц повернув до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області для продовження розгляду.
		Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалою від 18 липня 2016року у справі № 303/4390/13-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Виконавчий комітет Мукачівської міської ради Закарпатської області, ПАТ «ВіЕсБанк», про визнання права власності на предмет іпотеки, прийняв зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції в Закарпатській області, про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_4 , для розгляду з первісним позовом.
		Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області ухвалою від 08 грудня 2016 року, даних про оскарження якої у Єдиному державному реєстрі судових рішень немає, первісний і зустрічний позови у справі № 303/4390/13-ц залишив без розгляду.
		Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням 
		від 01 жовтня 2015 року у справі № 303/4968/13-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , треті особи: ПАТ «Страхова компанія «Уніка», ПАТ «ВіЕсБанк», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про витребування майна та усунення перешкод у користуванні майном, шляхом виселення, позов ОСОБА_4 задовольнив, витребував на користь 
		ОСОБА_4 :у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_4 ; у ОСОБА_1 
		та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
		Усунув перешкоди у користуванні ОСОБА_4 майном шляхом: виселення ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_4 ; виселив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 ; вирішив питання про розподіл судових витрат.
		Апеляційний суд Закарпатської області рішенням від 21 листопада 2016 року рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області 
		від 01 жовтня 2015 року у справі № 303/4968/13-ц (у ЄДРСР рішення апеляційного суду в справі «№ 303/4968/13») скасував, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовив.
		Верховний Суд постановою від 04 грудня 2019 року рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 21 листопада 2016 року скасував, а рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 жовтня 
		2015 року у справі № 303/4968/13-ц (у ЄДРСР рішення касаційного суду в справі «№ 303/4968/13») залишив в силі.
		На час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій право власності на квартиру АДРЕСА_1 залишалося зареєстрованим за 
		ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по частині у праві власності за кожним, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 серпня 2022 року № 307645787 
		та від 24 вересня 2023 року № 238186.
		Суди також установили, що 20 серпня 2020 року головний державний виконавець Мукачівського МВ ДВС Південно-Західного МРУ Міністерства юстиції постановами закінчив виконавчі провадження № НОМЕР_2 щодо боржника ОСОБА_1 та № НОМЕР_1 щодо боржника ОСОБА_2 , про примусове виконання виконавчого листа № 303/4968/13, виданого Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області 17 липня 
		2020 року про усунення ОСОБА_4 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з неї ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також їхнього сина ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Як зазначено у постановах, рішення суду виконане боржниками до відкриття виконавчого провадження, ключі від квартири 17 серпня 2020 року були передані державному виконавцю, майно сім`ї Буряників у квартирі відсутнє, що підтверджується складеним цього дня актом державного виконавця. Тобто, рішення суду було добросовісно і добровільно виконане боржниками по суті невідкладно після видачі виконавчого листа.
		Із витребуванням на підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2015 року у справі № 303/4968/13-ц квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4 державна реєстрація за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 права спільної часткової власності на цю квартиру не утворює та не підтверджує реальної наявності у них цього права. З набранням законної сили вказаного рішенням суду про витребування майна право спільної часткової власності подружжя ОСОБА_1 на квартиру, що добросовісно було набуте на підставі договору купівлі-продажу квартири з відстроченням від 31 січня 2013 року, припинилося безвідносно до наявності чи відсутності державної реєстрації цього права.
		За таких умов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 втратили як право власності на вищевказану квартиру, так і кошти, яких вона їм вартувала. Згідно зі звітом «Оцінка вартості квартири АДРЕСА_1 » від 31 січня 2022 року, ринкова вартість квартири станом на 31 січня 2022 року становить 686 200 грн.
		08 лютого 2022 року ОСОБА_1 оплатив рахунок, виставлений за вищевказаний звіт і його рецензування, в сумі 3 000 грн без податку на додану вартість (далі - ПДВ).
		Альтернативного звіту про вартість майна відповідачем ОСОБА_3 не подано.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
		Звертаючись до суду з позовом,  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 як на підставу захисту своїх порушених прав посилалися на те, що вони здійснили повний розрахунок за придбану квартиру відповідно до договору купівлі-продажу 
		від 31 січня 2013 року. Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 01 жовтня 2015 року, яке Верховний Суд постановою 
		від 04 грудня 2019 року залишив в силі, витребував у ОСОБА_1 
		та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 . Одночасно вирішив усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_4 майном шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 . Отже, позивачів позбавлено як придбаного нерухомого майна, так і сплачених за нього грошових коштів, у зв`язку з чим вони звернулися з позовом про стягнення з відповідача коштів у розмірі 686 200 грн, як компенсація вартості майна, придбаного за недійсним правочином, на підставі статей 215, 216, 236, 328, 346, 1212, 1213 ЦК України, а також відповідно до умов пункту 4.2. договору купівлі-продажу квартири з відстроченням платежу від 31 січня 2013 року.
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 
		у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження 
		№ 61-2417сво19) зазначив, що порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
		Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
		Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності; власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової шкоди (частини перша, третя статті 386 ЦК України).
		Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
		Згідно зі статтею 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
		Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 38 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (стаття 1212 ЦК України).
		Відповідно до статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
		Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Відповідно до статті 660 ЦК України якщо третя особа на підставах, що виникли до продажу товару, пред`явить до покупця позов про витребування товару, покупець повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі у справі. Продавець повинен вступити у справу на стороні покупця. Якщо покупець не повідомив продавця про пред`явлення третьою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участі у справі, продавець не відповідає перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця. Якщо продавець був залучений до участі у справі, але ухилився від участі в її розгляді, він не має права доводити неправильність ведення справи покупцем.
		Згідно зі статтею 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою є нікчемним.
		За змістом наведених норм закону, з урахуванням положень частини першої статті 8 ЦК України, власнику майна, витребуваного в нього, на його вимогу відшкодовуються збитки в розмірі (за вартістю), визначеному станом на момент розгляду судом справи (реальні збитки, реальна вартість майна на час пред`явлення позову та/або розгляду справи).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19) в іншій правовій ситуації та за інших фактичних обставин, проте у спорі про право власності, вказала на те, що «у разі, якщо об`єкти нерухомого майна не можуть бути витребувані від особи, яка незаконно заволоділа ними, зокрема, якщо вони відчужені добросовісному набувачу, який набув право власності на нього 
		(стаття 330 ЦК України), то колишній власник нерухомого майна вправі вимагати відшкодування його вартості (пункт 2 частини 3 статті 1212, 
		частина 2 статті 1213 ЦК України)», чим вказала на належний і допустимий у подібній ситуації спосіб захисту права - шляхом відшкодування збитків.
		У постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження 
		№ 14-317цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «навіть у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту; кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжної набувачки, в якої придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України; відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав; таку ж вимогу може заявити і проміжна набувачка до первинного набувача.
		У разі, якщо продавець майна брав участь у справі, за результатом якої це майно витребувано у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Утім і в разі, якщо продавець не був залучений до участі в такій справі, він не відповідає перед покупцем лише тоді, коли доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця. Якщо ж продавець був залучений до участі у справі, але ухилився від участі в її розгляді, він не має права доводити неправильність ведення справи покупцем».
		Відмову в задоволенні позову про відшкодування вартості майна, придбаного за недійсним правочином суд першої інстанції аргументував виключно тим, що позивачами обраний неналежний спосіб захисту своїх прав.
		Такі мотиви відмови у захисті очевидно порушених прав позивачів, які позбавлені як придбаного нерухомого майна, так і сплачених за нього грошових коштів, є необґрунтованими з огляду на таке.
		Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
		Способи захисту суб`єктивного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на порушника.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., наприклад постанови Великої Палати Верховного Суду 
		від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20) 
		та від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 (провадження 
		№ 12-8гс22)).
		У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження 
		№ 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що «коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту».
		Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникало потреби у повторному зверненні до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження №12-161гс19) зазначила, що «суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».
		Отже, суди при ухваленні рішень по суті спору не зв`язані посиланнями на норми права, зазначені у позовній заяві та в інших письмових заявах учасників справи.
		У кожній справі за змістом обґрунтування позову та наданих позивачем пояснень суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах сформульованих ним позовних вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20) та від 04 липня 2023 року у справі 
		№ 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21)).
		Апеляційний суд установив:
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як покупці нерухомого майна не знали і не могли знати про наявність підстав, що виникли до продажу майна, для вилучення у них за рішенням суду майна на користь третьої особи і протилежного не встановлено;
		продавець нерухомого майна ОСОБА_3 не тільки брав участь у справі № 303/4968/13-ц про витребування у подружжя ОСОБА_1 майна на користь ОСОБА_4 , але й сам був відповідачем у цій же справі за вимогою про витребування квартири АДРЕСА_4 , тому мав повну можливість реалізувати свої цивільні та процесуальні права і відвернути, за наявності для того підстав, відібрання проданого товару у покупців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проте вказаного не зробив;
		продавець ОСОБА_3 має відшкодувати покупцям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 завдані їм реальні збитки відповідно до часток у праві власності на витребуване у них нерухоме майно, розмір яких ним не спростовано.
		За встановлених у справі обставин, апеляційний суд визначився правильно з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають до застосування, тому доводи касаційної скарги про вихід апеляційного суду за межі позовних вимог не заслуговують на увагу.
		На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про відшкодування вартості майна, придбаного за недійсним правочином.
		Як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник послався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 61-317цс19), постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 206/1193/16-ц (провадження № 61-30679св18), від 11 листопада 2019 року у справі 
		№ 335/7363/15-ц (провадження № 61-18149св18), від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19 (провадження № 61-6515св20).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 61-317цс19) зазначила, що «згідно з принципами диспозитивності та змагальності сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не розглядає не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини 
		першої-четвертої статті 12, частини першої та третьої статті 13 ЦПК України). Якщо кінцевий набувач розпорядився процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування майна, це не позбавляє його права заявити цей позов у разі ініціювання повернення майна власнику. Навіть у випадку повернення майна від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, у якого він придбав майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України».
		У постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 206/1193/16-ц (провадження № 61-30679св18) та від 11 листопада 2019 року у справі № 335/7363/15-ц (провадження № 61-18149св18) Верховний Суд зазначив, що «позивачка є добросовісним набувачем майна, а тому відповідачка має відшкодувати збитки відповідно до статті 661 ЦК України в сумі, отриманій нею від позивачки за договором купівлі-продажу спірної квартири».
		У постанові від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19 (провадження 
		№ 61-6515св20) Верховний Суд вказав, що «у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) прилюдних торгів за позовом учасника таких торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами прилюдних торгів, виникають права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця - повернути придбане майно, у продавця - повернути отримані від покупця кошти. За змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція та відшкодування збитків (додатковий наслідок). Правила статті 216 ЦК України застосовуються виключно до сторін правочину. […] Встановивши, що при реалізації квартири на електронних торгах Перший відділ ДВС міста Луцьк виступав від свого імені як продавець і за рішенням суду такі електронні торги визнані недійсними, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що сплачена позивачем сума коштів за недійсним правочином підлягає стягненню на її користь саме з виконавчої служби (в межах заявлених нею вимог до вказаного відповідача). […] З огляду на викладене, оскільки за встановленими в цій справі обставинами державна виконавча служба виступала від свого імені як продавець, то саме на неї покладається обов`язок повернути позивачу оплачену загальну вартість придбаного на прилюдних торгах майна в сумі 184 350 грн, незалежно від того, як ці кошти в подальшому були розподілені».
		Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		Посилання в касаційній скарзі про неврахування апеляційним судом висновків при розгляді справ у подібних спірних правовідносинах, які були викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 
		2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 61-317цс19), постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 206/1193/16-ц (провадження № 61-30679св18), від 11 листопада 2019 року у справі 
		№ 335/7363/15-ц (провадження № 61-18149св18), від 14 липня 2021 року 
		у справі № 161/2823/19 (провадження № 61-6515св20), є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів 
		є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
		Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не залучив до участі у справі ПАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є ПАТ «Таскомбанк», оскільки у останнього наявні речові права на спірну квартиру, колегія не бере до уваги з огляду на таке.
		Апеляційний суд установив, що з 26 лютого 2013 року квартира АДРЕСА_1 перебувала в іпотеці ПАТ «Фольксбанк» за кредитними зобов`язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 лютого 2013 року на суму 51 670 грн, яке було виконане 14 січня 2022 року, у зв`язку з чим 
		АТ «Таскомбанк» (правонаступник ПАТ «Фольксбанк») подав державному реєстратору заяву від 27 січня 2022 року про зняття заборони відчуження квартири та вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про іпотеку щодо квартири.
		Отже, апеляційний суд дійшов висновку про те, що права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ПАТ «Фольксбанк», правонаступником якого 
		є ПАТ «Таскомбанк», не порушені, а тому підстав для залучення банку до участі у справі немає.
		Доводи відповідача, що апеляційний суд, вирішуючи спір, безпідставно послався на практику вирішення судами справи за позовами про застосування наслідків недійсності правочинів, разом з тим, договір 
		купівлі-продажу квартири, укладений між сторонами, недійсним не визнавався, не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.
		Зважаючи на визнання судом недійсним договору іпотеки, укладеного 22 квітня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , на підставі якого відбулося відчуження нерухомого майна, беручи до уваги, що цей правочин не створював юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, визнання недійсним подальшого ланцюга правочинів включно з договором купівлі-продажу квартири з відстроченням платежу від 31 січня 2013 року не було необхідним, ОСОБА_4 реалізував своє право на витребування майна від подружжя ОСОБА_1 як останніх його володільців.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) зазначила, що «власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними».
		У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судового рішення з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, дійшла висновку, що апеляційний суд ухвалив судове рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.
		Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
		На думку судової колегії судове рішення є достатньо мотивованим.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Маркусь Михайло Іванович, залишити без задоволення.
		Постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 вересня 2023 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною 
		і оскарженню не підлягає.
		Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...