Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 554/6326/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти громадської безпеки; Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2025.
Дата набрання законної сили: 12.02.2025
Номер судового провадження: 51-4640км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62022170010000072

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		12 лютого 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 554/6326/22
		провадження № 51-4640 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                                          ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                      ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                         ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                               ОСОБА_5 ,
		захисників (у режимі відеоконференції)       ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		засудженої (у режимі відеоконференції)      ОСОБА_8 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 07 червня 2023 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 11 липня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за  №  62022170010000072 від 31 березня 2022 року, за  обвинуваченням
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Пустовійтове Глобинського району Полтавської області, яка проживає за  адресою: АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексуУкраїни (далі - КК України).
		Змістсудовихрішеньівстановленісудамипершоїтаапеляційноїінстанційобставини
		За вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 07 червня 2023  року ОСОБА_8 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України та призначено покарання у  виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з  іспитовим строком на 1 рік з покладенням на неї обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, ст. 76 КК України. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
		Відповідно до обставин, детально наведених у вироку місцевого суду, ОСОБА_8 31 березня 2022 року близько 09:00, перебуваючи на АДРЕСА_2 , на ділянці місцевості з  координатами: НОМЕР_2 під деревом знайшла два споряджені магазини до автомату, два предмети схожі на гранати загорнуті в папір та два запали до гранат.
		Надалі, ОСОБА_8 , достеменно знаючи, що знайдені нею бойові припаси та вибухові пристрої не можуть перебувати у власності громадян без передбаченого законом дозволу, оскільки згідно наказу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України №199 о/с від 12 березня 2020 року призначена на посаду інспектора взводу № 1 роти № 3 батальйону патрульної поліції в місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України та маючи спеціальне звання лейтенант поліції, найдені бойові припаси та вибухові речовини перенесла та поклала до багажника автомобіля ВАЗ 21099 д.н.з. НОМЕР_1 , яким керувала та рухалася в напрямку будинку, який знаходиться в АДРЕСА_2. 31 березня 2022 року близько 11:00 на блокпосту в АДРЕСА_3 працівниками поліції був зупинений автомобіль ВАЗ 21099 д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_8 , у багажному відділенні якого виявлено спортивну сумку, в якій знаходилися два предмети зовні схожі на гранати Ф-1, два предмети зовні схожі на запали до гранат та два магазини до автоматичної зброї споряджені набоями калібру 5,45 мм.
		31 березня 2022 року у період часу з 14:50 до 17:10 слідчим другого слідчого відділення (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого в м. Полтава, у порядку ч. 3 ст. 233 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) проведено обшук автомобіля ВАЗ 21099 д.н.з. НОМЕР_1 , в ході якого, серед іншого, виявлено та вилучено два предмети схожі на гранати Ф-1, два предмети схожі на запали УЗРГМ та два магазини до автоматів, в кожному з яких знаходилось по 30 набоїв калібру 5,45 мм, які згідно з висновками експертів відносяться до категорії вибухових пристроїв (боєприпасів).
		Полтавський апеляційний суд ухвалою від 11 липня 2024 року апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та прокурора ОСОБА_9 залишив без задоволення, а вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області - без змін.
		Вимогитаузагальненідоводиосіб, якіподали касаційніскарги
		У касаційній скарзі сторона захисту, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просять скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		На обґрунтування доводів касаційної скарги вказують, що: 
		·                    винуватість ОСОБА_8 не доведена «поза розумним сумнівом»;
		·                    у ОСОБА_8 був відсутній умисел на носіння та зберігання бойових припасів та вибухових пристроїв, обіг яких обмежений, оскільки вона мала намір здати їх працівникам поліції. Зазначений намір також підтверджується тим, що бойові припаси лежали відкрито та їх одразу можна було побачити при відкритті багажника;
		·                    оцінюючи показання ОСОБА_8 , суд першої інстанції не врахував той факт, що вона надавала послідовні свідчення, як у ході досудового слідства так і  в  судовому засіданні;
		·                    місцевий суд у вироку не надав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які, зокрема стверджували про відсутність інструкцій дій працівника поліції в умовах воєнного стану у випадку виявлення останніми боєприпасів, а також підтвердили відсутність будь-якої можливості повідомити про такий факт чергового ;
		·                    докази, на які посилається місцевий суд, лише підтверджують те, що знайдене ОСОБА_8 є боєприпасами та, що вона везла їх на блок пост з метою передати їх працівникам поліції;
		·                    апеляційний суд не надав оцінку доказам, на які посилався суд першої інстанції;
		·                    суд апеляційної інстанції вказуючи на порушення ОСОБА_8 пп. 3 п. 1 розділу 3 наказу МВС «Про затвердження Інструкції про поводження з вибуховими матеріалами в органах і підрозділах НП України та підрозділах Експертної служби МВС України» від 19 серпня 2019 року, фактично вийшов за межі обвинувачення, чим погіршив становище підозрюваної; 
		·                    думка апеляційного суду про те, що сторона захисту не надала доказів на підтвердження відсутності умислу в обвинуваченої вчиняти кримінальне правопорушення порушує принцип презумпції невинуватості;
		·                    ухвала суду апеляційної інстанції є не вмотивованою, не відповідає вимогам статей 370 і 419 КПК України та не узгоджується з практикою Верховного Суду.
		Заперечень від інших учасників кримінального провадження на касаційну скаргу сторони захисту до Верховного Суду не надходило.
		Позиціїучасниківсудовогопровадження
		Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги, просила залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.
		Засуджена та її захисники підтримали подану касаційну скаргу, просили скасувати судові рішення і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. 
		МотивиСуду
		Заслухавши доповідьсудді, обговорившидоводи, наведенівкасаційнійскарзі, перевірившиматеріаликримінальногопровадження, колегіясуддівдійшлатакихвисновків.
		Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в  оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи  іншого доказу.
		Отже, суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у  касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
		За правилами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Верховний Суд неодноразово наголошував, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і  основоположних свобод).
		З огляду на приписи статей 370, 374, 419 КПК України, суд апеляційної інстанції має надати вмотивовані відповіді на всі доводи скарги і постановити законне та обґрунтоване рішення.
		Зі змісту положень ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368 - 380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.
		Оскільки сторона захисту, оскаржуючи вирок місцевого суду, в апеляційній скарзі посилалася на невідповідність висновків суду обставинам справи і неповноту розгляду справи місцевим судом, а також на те, що суд надав неправильну оцінку доказам за наслідком судового розгляду, та, враховуючи, що вказані порушення, за умови їх підтвердження, могли вплинути на законність і обґрунтованість вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_8 , відповідні доводи апеляційної скарги потребували ретельної перевірки.
		Так, згідно з усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема викладеною в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду від 03 квітня 2023 року в справі № 537/984/20, суду апеляційної інстанції, необхідно здійснювати ретельну перевірку правильності встановлення обставин кримінального провадження за результатами оцінки місцевим судом доказів, наданих як стороною обвинувачення, так і стороною захисту.
		Апеляційний суд покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити й оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування судом норм матеріального і процесуального закону, безпомилковість вирішення тих питань, що підлягають з`ясуванню під час ухвалення судового рішення.
		Процесуальні вимоги, засновані на вмотивованій незгоді та обґрунтованому запереченні правильності висновків місцевого суду щодо встановлених обставин,  зобов`язують апеляційний суд надати мотивовані відповіді на доводи  апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з  наявними у справі матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній  скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення заявлених вимог без задоволення в судовому рішенні має бути  зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
		За результатами перевірки доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має обов`язок усунути (у разі встановлення) допущені місцевим судом недоліки та суперечності, вжити заходів для дотримання процесуальних прав усіх учасників провадження і постановити законне та обґрунтоване судове рішення. Жодна норма кримінального процесуального закону, як установлений імперативний припис, не звільняє апеляційний суд від указаного вище обов`язку.
		Крім того, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, мета викладення мотивів рішення полягає в тому, щоб показати сторонам, що їх почули. Водночас це зобов`язує суддю обґрунтовувати свої міркування об`єктивними  аргументами і дотримуватись прав сторони захисту (Ruiz Torija v. Spain, 09 December 1994, §29, SeriesA, no.303-A). Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожне порушене питання (Van de Hurk v. the Netherlands, 19 April 1994, §61, Series A, no.288), проте з рішення має бути зрозуміло, що головні проблеми, порушені у справі, було вивчено (Boldea v. Romania, 15 February 2007, §30, no.19997/02).
		Втім суд апеляційної інстанції в ході розгляду цього кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 таких вимог не дотримався.
		Так, зміст доводів касаційних скарг сторони захисту фактично зводиться до того,  що в діях ОСОБА_8 немає складу злочину, передбаченого ч. 1 ст.  263  КК  України, оскільки остання взяла речі, схожі на бойові припаси, та везла  їх  добровільно здати представникам правоохоронних органів, які знаходились на  блокпосту. Аналогічні доводи сторона захисту вказувала і в  апеляційній скарзі.
		З матеріалів справи вбачається, що місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, визнав ОСОБА_8 винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст.  263 КК України.
		Так, частина 1 ст. 263 КК України встановлює відповідальність за носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.
		Водночас суд першої інстанції зауважив, що він не приймає доводи про відсутність прямого умислу в ОСОБА_8 на носіння та зберігання бойових припасів та вибухових пристроїв, оскільки остання їх носила та зберігала не в порядку визначеному законом.
		Разом з тим, ч. 3 ст. 263 КК України (в редакції, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення) передбачає, що звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами першою або другою цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої.
		Надалі Законом України «Про внесення зміни до статті 263 Кримінального кодексу  України щодо скасування відповідальності у випадках добровільної  здачі  зброї, бойових припасів, вибухових речовин або пристроїв» №  2150-IX від  24  березня 2022  року, який набрав чинності 03 квітня 2022  року,  положення  ч.  3 ст. 263 КК України викладено в такій редакції: «Не  підлягає  кримінальній відповідальності за вчинення дій, передбачених  частиною  першою або другою цієї статті, особа, яка добровільно здала органам  влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої».
		Відповідно до пояснювальної записки вказаного закону, метою внесених у ч. 3 ст.  263 КК України, було виключно скасування кримінальної відповідальності за статтею 263 КК України у випадках добровільної здачі особою зброї, бойових припасів, вибухових речовин або пристроїв.
		Аналіз вказаної норми, зокрема і внесених змін до неї, свідчить про відсутність кримінальної відповідальності за одночасної наявності двох умов: 1) вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частинами 1, 2 ст. 263 КК України; 2) добровільна здача органам влади цієї зброї, бойових припасів, вибухових речовин  або вибухових пристроїв. 
		Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зауважує, що апеляційний суд,  погоджуючись з висновком місцевого суду про наявність складу кримінального правопорушення, зважаючи на наявні докази у справі, достатньо не  перевірив доводи сторони захисту щодо відсутності у ОСОБА_8 прямого  умислу на носіння та зберігання бойових припасів, а також не  проаналізував доводи сторони захисту щодо наявності реальної мети та умислу  ОСОБА_8 на добровільну здачу бойових припасів. 
		Водночас, погоджуючись з вироком місцевого суду, апеляційний суд зазначив,  що  доводи апеляційної скарги в цій частині спростовуються матеріалами справи та  фактичними обставинами цього провадження, які не оспорюються сторонами та  відповідно до яких ОСОБА_8 свідомо, всупереч чинного законодавства, не маючи відповідного дозволу, зберігала та перевозила боєприпаси. 
		Проте така відповідь є формальною та немотивованою, оскільки наявність в діях ОСОБА_8 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, не виключає добровільної видачі бойових припасів органам влади, та більш того є складовою цієї добровільної видачі. У той же час поза увагою апеляційного суду залишилися твердження сторони захисту щодо показань ОСОБА_8 та свідків, які на думку сторони захисту, узгоджуються між собою та свідчать про те, що засуджена, маючи реальну можливість уникнути виявлення уповноваженою особою бойових припасів, цілеспрямовано їхала на блок пост у зв`язку із оголошеною повітряною тривогою, достеменно знаючи, що там є представники влади та вона буде піддана неминучій перевірці, знайдені речі не переховувала, а перевозила відкрито та вживала реальні спроби завчасно повідомити уповноважених осіб про знайдене. До того ж, поза увагою апеляційного суду залишився час вказаної події 31 березня 2022 року (початок повномасштабного вторгнення рф в Україну), коли в Україні був запроваджений воєнний стан, а також доводи сторони захисту про те, що в ході цієї події була оголошена повітряна тривога, у зв`язку із чим ОСОБА_8 була позбавлена можливості зв`язатися з черговою частиною відділку поліції. 
		Тож, залишаючи без ефективної відповіді вищевикладені доводи сторони захисту, апеляційний суд істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, що могло вплинути на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		На думку колегії суддів, ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, що суперечить положенням статей 370, 419 КПК України.
		З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення касаційної скарги сторони захисту та скасування ухвали апеляційного суду на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України.
		Під час нового розгляду апеляційному суду належить урахувати вказане в  постанові суду касаційної інстанції, безпосередньо, за наявності для цього передбачених у законі підстав, дослідити необхідні докази, проаналізувати й  оцінити їх у сукупності, і, дотримуючись приписів кримінального та  кримінального процесуального законів, постановити законне, обґрунтоване та  справедливе рішення, навівши докладні, послідовні мотиви його ухвалення.
		Крім того, в ході нового апеляційного розгляду апеляційному суду необхідно розглянути питання, з урахуванням доводів сторони захисту, чи не перебувала ОСОБА_8 за встановлених судом фактичних обставин у стані крайньої необхідності в розумінні ст. 39 КК України. 
		Отже, касаційна скарга сторони захисту підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
		Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 задовольнити частково.
		Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 11 липня 2024 року стосовно ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є  остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                             ОСОБА_2                           ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...