Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 451/2004/13-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2025.
Дата набрання законної сили: 13.02.2025
Номер судового провадження: 51-3290км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12012150280000077

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		13 лютого 2025 року
		м. Київ
		справа № 451/2004/13-к
		провадження № 51-3290 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                   ОСОБА_1 ,
		суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,
		прокурора                                       ОСОБА_5 ,
		захисника                                        ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
		засудженого                                   ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засуджених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 02 листопада 2023 року й ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 березня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201215028000077, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Сабанівка Радехівського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1 ;
		ОСОБА_8 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 02 листопада 2023 року засуджено ОСОБА_7 і ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 122 КК України та призначено кожному покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України засуджених звільнено від призначеного покарання.
		Суд залишив без розгляду цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 про стягнення із засуджених матеріальної та моральної шкоди.
		Згідно з вироком суду ОСОБА_7 і ОСОБА_8 визнано винуватими в тому, що вони 18 травня 2012 року близько 23:00, перебуваючи на сходовому майданчику в будинку АДРЕСА_2 , на ґрунті неприязних стосунків із  ОСОБА_9 діючи спільно, умисно завдали останньому ударів руками по різних ділянках тіла, заподіявши потерпілому закриту черепно-мозкову травму (струс головного мозку), синець і крововилив у ділянці правого ока, чотири синці на грудях та перелом тіла грудини, які належать до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.
		Львівський апеляційний суд ухвалою від 25 березня 2024 року залишив без змін вирок місцевого суду.
		Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 і ОСОБА_7 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення їхньої винуватості в суді й вичерпанням можливості їх отримати. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник твердить, що слідчий витребував із медичного закладу охоронювану законом документацію, яка містить лікарську таємницю, стосовно тілесних ушкоджень потерпілого всупереч волі останнього та без дозволу слідчого судді на тимчасовий доступ до документів. Оскільки ці медичні документи, на яких ґрунтується висновок судово-медичної експертизи, на думку захисника, здобуто незаконно, висновок згаданої експертизи є недопустимим доказом. До того ж, як наголошує захисник, деякі із цих документів не відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України ані під час завершення досудового розслідування, ані в судах першої та апеляційної інстанцій і взагалі відсутні в матеріалах кримінального провадження. Крім того, захисник твердить про порушення строків досудового розслідування. Далі він зазначає, що апеляційний суд не звернув уваги на доводи сторони захисту про неповноту судового розгляду та недопустимість доказів, усупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК України повторно не дослідив обставин, установлених під час кримінального провадження, і постановив рішення, яке не відповідає приписам статей 370, 419 КПК України.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_7 і його захисник ОСОБА_6 просили задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
		Прокурор ОСОБА_5 вважала судові рішення законними, а касаційну скаргу захисника - необґрунтованою.
		Мотиви Суду
		Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
		За правилами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Статтею 94 КПК України передбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
		У касаційній скарзі захисник зазначив, що суди попередніх інстанцій не дотрималися вимог ст. 94 КПК України щодо оцінки доказів і всупереч положенням ст. 370 цього Кодексу обґрунтували висновок про винуватість ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у заподіянні потерпілому умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження недопустимими доказами, тому засудження цих осіб є незаконним. 
		Зокрема, указує, що орган досудового розслідування проводив слідчі дії, які потребують попереднього дозволу, без такого дозволу. Як твердить захисник, після відмови потерпілого надати медичні документи стосовно тілесних ушкоджень, слідчий самостійно витребував їх із медичного закладу і надав експерту, чим порушив порядок збирання таких доказів, адже, на думку захисника, у цьому випадку необхідно було отримати дозвіл слідчого судді на тимчасовий доступ до таких документів. Тому захисник вважає недопустимим доказом як медичні документи, так і сформовані на їх підставі висновки судово-медичних експертиз. Перевіривши наведені доводи захисника в межах повноважень, визначених кримінальним процесуальним законом, суд касаційної інстанції дійшов висновку про їх неспроможність з огляду на таке.
		Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Згідно зі ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом, а недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Підстави та критерії визнання доказів недопустимими визначено в ст. 87 КПК України.
		Положеннями ст. 93 КПК України регламентовано, що збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом (ч. 1). Частиною 2 цієї статті визначені способи збирання доказів стороною обвинувачення, до яких належать проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
		Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 27 січня 2020 року у справі № 754/14281/17 зазначила, що, виходячи із законодавчих норм, потерпілий наділений правом безпосередньо надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються завданої злочином шкоди його здоров`ю, а слідчий зобов`язаний прийняти ці документи для виконання завдань кримінального провадження та з`ясування всіх обставин, що згідно зі ст. 91 КПК належать до предмета доказування, у тому числі шляхом призначення судово-медичної експертизи за медичною карткою, отриманою від указаної сторони. У такому випадку разом із відповідною постановою слідчий скеровує до експертної установи медичну документацію, яка є об`єктом експертного дослідження. За інших обставин, тобто якщо потерпілий не згоден надати наявні в його розпорядженні необхідні документи, для отримання дозволу на тимчасовий доступ до них, слідчий, застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження, звертається до суду за правилами гл. 15 розд. II КПК.
		Водночас Касаційний кримінальний суд Верховного Суду неодноразово зазначав, що під час збирання доказів слідчий може отримати медичну документацію щодо тілесних ушкоджень не тільки від потерпілого, який надає її добровільно, а й від медичної установи за запитом, що передбачено наведеними вище положеннями ч. 2 ст. 93 КПК України. Лише у випадку неможливості отримати документи в такий спосіб слідчий звертається до слідчого судді за дозволом на тимчасовий доступ до речей та документів (постанови від 18 червня 2019 року у справі № 740/2536/17, від 14 липня 2022 року у справі № 607/12407/16к, від 12 січня 2023 року у справі № 596/413/21).
		У цьому кримінальному провадженні суди попередніх інстанцій установили, що слідчий з метою проведення судово-медичної експертизи, яка є обов`язковою для встановлення тяжкості й характеру тілесних ушкоджень, отримав медичну карту потерпілого за запитом від закладу охорони здоров`я, в якому останній проходив відповідні обстеження. 
		Також суди, виконуючи вимоги закону й дотримуючись сталої судової практики, безпосередньо під час допиту потерпілого з`ясували, що він погоджується з таким способом отримання стороною обвинувачення медичної документації, яка стосується завданих йому тілесних ушкоджень, та її подальшого використання в кримінальному провадженні. Потерпілий зазначив, що його права порушені не були і він не заперечував щодо надання медичним закладом його документів слідчому для проведення експертизи. З урахуванням позиції потерпілого Суд відхиляє як неспроможні посилання сторони захисту на те, що інформація з медичної картки, яка є лікарською таємницею, не підлягала розголошенню в такий спосіб, адже сам потерпілий, котрого стосуються ці відомості, має право вирішувати яким чином їх використовувати.
		У касаційній скарзі захисник твердить, що потерпілий насправді заперечував щодо отримання слідчим медичних документів, оскільки не відповів на його звернення з приводу їх надання. Однак доводи захисника не містять жодних аргументів і ґрунтуються на його власній суб`єктивній інтерпретації окремих обставин, які не спростовують установлених судами фактів. Натомість позиція потерпілого протягом усього здійснення кримінального провадження є незмінною та очевидно свідчить про його бажання співпрацювати зі слідством з приводу розслідування справи щодо заподіяння йому тілесних ушкоджень. 
		З огляду на викладене, твердження сторони захисту, що медична документація, покладена в основу висновку експерта, отримана з порушенням вимог КПК України, не ґрунтуються на вимогах закону. У наведеній ситуації орган досудового розслідування не мав необхідності звертатися з клопотанням до слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді тимчасового доступу до речей і документів. Отже, відсутність ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів у цій ситуації не зумовлює недопустимості отриманих слідчим медичних документів.
		Посилання захисника в касаційній скарзі на судову практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду не спростовує наведеного висновку та не свідчить на користь доводів сторони захисту про отримання слідчим медичних документів стосовно тілесних ушкоджень потерпілого в позапроцесуальний спосіб.
		Так, у постанові від 04 червня 2020 року у справі № 127/26665/16-к Суд лише підтвердив цей висновок, зазначивши, що слідчий долучив до матеріалів кримінального провадження та надав на експертизу медичну документацію за згодою потерпілого, тому не було встановлено підстав вважати, що ця документація була отримана в непроцесуальний спосіб. 
		Згідно з постановою від 18 серпня 2021 року у справі № 582/445/20, Суд скасував рішення апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону через відсутність належної перевірки доводів сторони захисту про те, яким чином медична документація опинилася в провадженні експерта, котрий надав висновок судово-медичної експертизи. Це свідчить лише про незмінну позицію суду касаційної інстанції щодо необхідності встановлення джерела отримання доказів в кримінальному провадженні. На відміну від цієї справи, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 і ОСОБА_8 суди попередніх інстанцій на підставі наявних у справі фактичних відомостей установили спосіб отримання медичних документів стосовно тілесних ушкоджень потерпілого.
		Твердження захисника про те, що суди застосували норми права в цьому кримінальному провадженні без урахування рекомендацій Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2013 року, є недоречним, оскільки не узгоджується з положеннями ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до яких суди повинні враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У касаційній скарзі захисник зазначає, що стороні захисту не було відкрито в порядку ст. 290 КПК України медичну карту й рентгенограму, на яких ґрунтується висновок судово-комісійної експертизи щодо тяжкості та характеру тілесних ушкоджень потерпілого, і, незважаючи на заявлені стороною захисту клопотання, ці документи взагалі не долучені до матеріалів кримінального провадження. Однак наведені доводи захисника також є неспроможними.
		Відповідно до висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в зазначеній вище постанові від 27 січня 2020 року у справі № 754/14281/17, відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК України не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом і скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку, і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.
		Як убачається з матеріалів справи, сторона захисту під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України, зокрема висновками судово-медичних експертиз, не порушувала питання про надання їй доступу до медичної карти № 1995 та рентгенограми від 21 травня 2012 року № 556, про які йдеться в касаційній скарзі. Далі під час судового провадження у зв`язку з оспорюванням стороною захисту достовірності й допустимості медичних документів, на підставі яких сформовано висновки судово-медичних експертиз, суд першої інстанції безпосередньо дослідив зазначені медичні документи, достеменно установив їх походження, упевнився в тому, що потерпілий дійсно звертався до медичного закладу та проходив відповідне дослідження і лікування. З`ясувавши всі обставини, які ставила під сумнів сторона захисту, суд першої інстанції не встановив підстав, що б унеможливлювали використання медичних документів та висновків судово-медичних експертиз у кримінальному провадженні, з чим мотивовано погодився суд апеляційної інстанції.
		У касаційній скарзі захисник твердить про відсутність у матеріалах кримінального провадження вказаної медичної документації, однак це твердження не відповідає дійсності. Так, на аркуші справи 42 в тому № 8 міститься клопотання засуджених від 20 липня 2023 року про ознайомлення з медичною документацією яка стосується потерпілого, а саме медичними картами та рентгенограмою. У зв`язку з цим у судовому засіданні 19 жовтня 2023 року потерпілий надав оригінали указаних документів і вони досліджувалися безпосередньо за участю засуджених і захисника ОСОБА_10 . Згідно із журналом судового засідання сторони і суд оглянули оригінали медичної картки й рентгенограм (а. с. 83, т. 8), після чого до матеріалів кримінального провадження було долучено копію цієї медичної картки та оригінали рентгенограм. Спростовуючи аналогічні доводи сторони захисту про відсутність цих документів, суд апеляційної інстанції указав конкретні томи й аркуші в матеріалах справи, де вони містяться. Отже, доводи захисника про те, що сторона захисту не ознайомлювалася із цими документами, суперечать матеріалам справи. Суд створив усі передумови для реалізації стороною захисту своїх процесуальних прав, зокрема права на ознайомлення з доказами, а сторона захисту зі свого боку добровільно обрала обсяг їх реалізації відповідно до обраної позиції захисту.
		Таким чином, у наведеній ситуації, зважаючи на статті 22, 290, 412 КПК України у їх взаємозв`язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону було би невідкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку експерта, що могло зумовити визнання його недопустимим доказом на підставі ст. 87 зазначеного Кодексу. Разом із тим безспірно встановлена свідома, добровільна, мовчазна відмова сторони захисту від реалізації права заявляти клопотання про надання на стадії виконання ст. 290 КПК України доступу до документів, які досліджували експерти, автоматично не ставить під сумнів допустимість висновків експертиз. Більш того, стороні захисту було надано всі можливості реалізувати це право під час судового та апеляційного розгляду кримінального провадження, що не суперечить меті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Натомість у касаційній скарзі захисник обстоює обрану стороною захисту позицію, за якою безпідставно твердить про відсутність документів, тоді як вказані документи досліджені судом за участю сторони захисту й долучені до матеріалів кримінального провадження.
		За цих обставин посилання захисника для доведення своєї позиції на постанову Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 555/456/18 є неспроможними, адже на відміну від цієї справи, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 і ОСОБА_8 медична документація, на яку послався експерт, наявна та безпосередньо досліджена судом першої інстанції за клопотанням сторони захисту. До того ж 27 січня 2020 року у справі № 754/14281/17 (провадження № 51-218кмо19) об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду відступила від висновку про застосування норм права у згаданій справі. Крім того, нерелевантними до цього кримінального провадження є правовідносини, що виникли у справі № 204/5336/19, де суд касаційної інстанції в постанові від 28 липня 2022 року визнав істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону відмову судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні клопотання сторони захисту про дослідження медичної документації, на якій ґрунтується висновок судово-медичної експертизи, з посиланням лише на те, що сторона захисту не скористалася своїм правом на ознайомлення із цими документами в порядку ст. 290 КПК України на стадії завершення досудового розслідування.
		На відміну від кримінального провадження щодо ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , у якому сторона захисту оспорює допустимість висновків судово-медичних експертиз з огляду на відсутність судово-медичної документації, тоді як відповідні документи, як зазначено вище,  досліджені у встановленому порядку, в постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 588/1199/16-к суд касаційної інстанції розглядав інші правовідносини, а саме наслідки недолучення до матеріалів кримінального провадження, невідкриття стороні захисту та невжиття прокурором усіх необхідних заходів для отримання ухвали слідчого судді апеляційного суду, яка стала процесуальною підставою проведення НСРД. Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що в тій конкретній ситуації несвоєчасне вжиття прокурором необхідних заходів для розсекречення процесуального рішення для відкриття його стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України призвело до порушення права обвинуваченого на захист, ненадання достатніх можливостей і часу для спростування доказів, які містяться у протоколах НСРД, і справедливості судового розгляду в цілому. Натомість у кримінальному провадженні щодо Піхів сторона захисту була забезпечена всіма можливостями ознайомитися з документами, про які йдеться в касаційній скарзі, та подати свої зауваження і заперечення на них, чим скористалася на власний розсуд.
		У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 601/1143/16, на яку також послався захисник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції не погодився з позицією суду першої інстанції про недопустимість висновку експерта, що частково ґрунтувався на показаннях свідка, зазначивши, що експерт досліджував не тільки ці показання, а й фактичні відомості, отримані за результатами проведення слідчого експерименту. Суд наголосив, що висновок експертизи не може визнаватися цілковито недопустимим лише через те, що частина інформації, використана під час експертизи, не підтвердилася в ході судового розгляду, адже без залучення експерта неможливо було визначити, яким чином виключення частини відомостей, на яких ґрунтувався його висновок, вплинуло на його правильність у цілому. Як саме ці правовідносини доводять правильність позиції сторони захисту у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , у касаційній скарзі захисник не зазначив.
		З огляду на викладене, аргументи захисника в касаційній скарзі про недопустимість як доказів згідно «доктрини отруйного дерева» висновків судово-медичних експертиз через порушення вимог кримінального процесуального закону під час отримання медичної документації, яку серед іншого використали експерти, а також через невідкриття цієї документації на стадії виконання ст. 290 КПК України є неприйнятними. 
		Доводи захисника щодо проведення досудового розслідування поза межами установлених законом процесуальних строків були обґрунтовано спростовані судами попередніх інстанцій. Так, з матеріалів справи вбачається, що слідчий у порядку ст. 113 КПК України 1960 року постановою від 21 червня 2012 року порушив кримінальну справу за фактом спричинення ОСОБА_9 середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а під час досудового слідства та після внесення відомостей про кримінальне провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань за правилами КПК 2012 року ОСОБА_7 і ОСОБА_8 не перебували в статусі обвинувачених або підозрюваних, як помилково зазначає захисник. Суди першої та апеляційної інстанцій правильно зважили на те, що відповідно до ч. 6 ст. 120 КПК України 1960 року правила 2-місячного строку досудового розслідування, викладені в ч. 1 цієї статті, не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Перебіг строку слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, яка вчинила злочин. Матеріалами справи підтверджено, що повідомлення ОСОБА_7 і ОСОБА_8 про підозру було здійснено 28 жовтня 2013 року, після чого досудове розслідування закінчене в межах строків, установлених ст. 219 КПК України.
		Також твердження захисника про те, що апеляційний суд, порушивши приписи ст. 404 КПК України, за клопотанням сторони захисту повторно не дослідив доказів, тоді як повинен був це зробити з огляду на доводи в апеляційній скарзі захисника про їхню недопустимість і неповноту судового розгляду, є неприйнятними.
		Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Тобто сама собою наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує апеляційний суд досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у місцевому суді. У разі коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з їх оцінкою, останній не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в місцевому суді.
		Крім того, обґрунтована відмова в задоволенні клопотання за відсутності, на переконання апеляційного суду, аргументованих доводів щодо необхідності дослідження доказів, які, на думку учасника судового провадження, були досліджені неповністю або з порушеннями, не свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду та не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо з такими висновками суду не погоджується учасник судового провадження.
		Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, зокрема висновків судово-медичних експертиз, не знайшов передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України підстав, які б свідчили про неповноту або наявність порушень під час їх дослідження та оцінки місцевим судом, а сторона захисту таких підстав також не навела. Тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих місцевим судом, і за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою, даною судом першої інстанції.
		Отже, застосована апеляційним судом процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК України засаді безпосередності дослідження доказів. Розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника в межах, установлених ст. 404 КПК України, та у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку, апеляційний суд в ухвалі навів мотиви прийнятого рішення, спростувавши доводи сторони захисту, які є аналогічними наведеним у касаційній скарзі, щодо недопустимості медичних документів, які використав експерт під час експертизи, порушень ст. 290 КПК України внаслідок їх невідкриття стороні захисту та недотримання строків досудового розслідування.
		Водночас Верховний Суд не вбачає жодних підстав вважати порушеними вимоги статей 10, 22 КПК України щодо створення необхідних умов для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто відповідно до вимог КПК України.
		Мотиви незгоди із судовими рішеннями, які зазначила сторона захисту в касаційній скарзі, не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не містять переконливих доводів, які б дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення були постановлені з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.
		Незгода сторони захисту з оцінкою наданих суду доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.
		Оскільки істотних порушень процесуального закону, які могли б вплинути на правильність і обґрунтованість судових рішень не встановлено, касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
		Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		у х в а л и в:
		Вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 02 листопада 2023 року й ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 березня 2024 року щодо ОСОБА_7 і ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_1                                         ОСОБА_2                                    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...