Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 678/150/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2025.
Дата набрання законної сили: 13.02.2025
Номер судового провадження: 51-5285км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023240000000529

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		13 лютого 2025року
		м. Київ
		справа № 678/150/24
		провадження № 51-5285 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                           ОСОБА_1 ,
		суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора                               ОСОБА_5 ,
		у режимі відеоконференції
		представника цивільного
		відповідача - адвоката           ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого та цивільного позивача ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Летичівського районного суду Хмельницької області від 18 червня 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023240000000529, за обвинуваченням 
		ОСОБА_9 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Летичівського районного суду Хмельницької області від 18 червня 2024 року ОСОБА_9 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено виконання відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
		Відмовлено у задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 до ТОВ «Торговій дім МВ Сталь», ОСОБА_10 , третьої особи ОСОБА_9 про відшкодування завданої немайнової (моральної) шкоди у сумі по 1 250 000 грн з кожного.
		Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів у провадженні. 
		Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_11 залишено без змін.
		За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку ОСОБА_9 засуджено за те, що він, 10 жовтня 2023 року приблизно о 20:30 год, керуючи автопоїздом у складі вантажного автомобіля «Renault Premium» д.р.з. НОМЕР_1 , у  зчеплені із причепом «SHWARZMUELLER TRAK-2/E» д.р.з. НОМЕР_2 , у темну пору доби, порушивши вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.1 (а) та 2.3 (д), 12.3, 12.6 (б) Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами і доповненнями, рухаючись на 313 км автодороги М-30 сполученням «Стрий-Ізварине», поблизу с. Летичів Летичівського ТГ Хмельницького району Хмельницької області, не маючи при собі посвідчення водія на право керування транспортними засобами категорії «СЕ», маючи водійський стаж до 2 років, рухаючись зі швидкістю близько 75 км/г, чим перевищив дозволену для нього швидкість руху в 70 км/г, маючи об`єктивну можливість завчасно виявити небезпеку для руху у вигляді вантажного сідлового тягача «MAN TGX 18.400», д.р.з. НОМЕР_3 , з причепом «CRONE SD» д.р.з. НОМЕР_4 , який сповільнювався та зміщувався праворуч, з метою уникнення зіткнення з причепом вказаного вантажного автомобіля, шляхом зменшення швидкості, без зміни напрямку свого руху аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, не вжив цих заходів, допустив дотичне зіткнення передньою правою частиною керованого ним вантажного автомобіля, із задньою лівою частиною причепа «KRONE SD», після чого змінив напрямок керованого ним автомобіля, перетнув лінію дорожньої розмітки 1.3 Правил Дорожнього руху, що поділяє транспортні потоки протилежних напрямків на дорогах, яку перетинати забороняється, таким чином здійснив виїзд на острівець, що розділяє транспортні потоки протилежних напрямків, позначений дорожньою розміткою 1.16.1 Правил Дорожнього руху. Під час виїзду на вказаний острівець ОСОБА_9 , будучи неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою та не відреагував відповідно на її зміну, маючи об`єктивну спроможність виявити пішохода - старшого сержанта поліції ОСОБА_7 , який ніс службу в добовому наряді та стояв на вказаному острівці, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого допустив наїзд на старшого сержанта поліції ОСОБА_7 .В результаті дорожньо-транспортною пригоди ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, зокрема і тяжкі.
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі представник цивільного позивача і потерпілого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_9 в частині вирішення цивільного позову та призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та матеріального права. Вважає, що між засудженим ОСОБА_9 та ТОВ «Торговий дім МВ Сталь» є трудові відносини, оскільки в товаро-транспортній накладній було зазначено, що саме ТОВ «Торговий дім МВ Сталь» є автоперевізником, водієм якого є ОСОБА_9 , а встановлені судами попередніх інстанції обставини, що остання є лише покупцем продукції, а ОСОБА_9 не водієм цього підприємства, є, на думку адвоката, помилковим. Крім того, як вбачається з КВЕД, одним із видів діяльності ТОВ «Торговій дім МВ Сталь» є «вантажний автомобільний транспорт», що включає і перевезення вантажним автотранспортом. Крім того, зазначає що ОСОБА_9 фактично працював у ОСОБА_10 без належного оформлення, а тому останній також є належним відповідачем.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Прокурор під час касаційного розгляду вважала за необхідне касаційну скаргу представника потерпілого та цивільного позивача ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 задовольнити, а оскаржувані судові рішення щодо ОСОБА_9 скасувати судові рішення в частині вирішення цивільного позову та призначити новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
		Під час касаційного розгляду представник цивільного відповідача ТОВ «Торговий дім МВ Сталь» - адвокат ОСОБА_6 зазначив про безпідставність доводів касаційної скарги адвоката ОСОБА_8 та просив судові рішення в частині вирішення цивільного позову залишити в силі, оскільки вони є законними та вмотивованими.
		Мотиви Суду
		Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		За частиною 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Статтею 438 КПК України визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Доведеність винуватостіОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, кваліфікація його дійу касаційній скарзі представника потерпілого та цивільного позивача не оспорюються, а тому не є предметом розгляду касаційного суду.
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
		Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
		Також у ч. 1 ст. 368, частинах 3, 4 ст. 374 КПК України передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, і якщо так, то на чию користь, в якому розмірі та порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.
		Під час вирішення цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
		Аналіз норм статей 1167, 1172, 1187, 1188 ЦК України дає підстави для висновку про те, що шкода, у тому числі моральна, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
		Положення статей 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до статей 1166, 1167 ЦК, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.
		Суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_9 у частині вирішення цивільного позову зазначених вимог закону дотримались.
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Згідно зі ст. 24 КЗпП України (в редакції чинній станом на липень 2016 року) трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
		Стаття 626 ЦК України визначає загальне поняття цивільно-правового договору. Відповідно, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається. 
		Сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 ЦК України. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання конкретних результатів праці.
		На відміну від трудового договору за договором підряду, відповідно до ст. 837 ЦК України, одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. 
		Крім того, на думку колегії суддів, основною ознакою, яка відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, між ОСОБА_9 та ТОВ «Торговий дім МВ Сталь»» не було укладено жодних договорів, ані трудового ані договору підряду (надання послуг з виконання функцій водія), відповідно до яких, ОСОБА_9 зобов`язувався б надавати послуги з перевезення вантажів на вантажному автомобілі ТОВ «Торговий дім МВ Сталь» або ж на власному вантажному автомобілі. Крім того, так само не підтверджено жодних трудових відносин між засудженим та ОСОБА_10 . Також було встановлено, що ТОВ «Торговий дім МВ Сталь» не є власником вантажного автомобіля, яким керував ОСОБА_9 .
		Крім того, і сам засуджений ОСОБА_9 підтвердив у судових засіданнях попередніх інстанцій, що жодних трудових відносин а ні з ТОВ «Торговий дім МВ Сталь» а ні з ОСОБА_10 у нього немає.
		Судами як першої так і апеляційної інстанцій було правильно відмовлено у задоволенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 до ТОВ «Торговій дім МВ Сталь», ОСОБА_10 , третьої особи ОСОБА_9 про відшкодування завданої немайнової (моральної) шкоди, оскільки ОСОБА_9 не перебував у трудових відносинах з вищезазначеними відповідачами, що на думку колегії, ґрунтується на вимогах закону.
		Доводи касаційної скарги представника цивільного позивача та потерпілого про відомості, які зазначені в товаро-транспортній накладній щодо водія ТОВ «Торговий дім МВ Сталь», яким являється ОСОБА_9 , що є доказом трудових відносин, то на думку колегії суддів касаційного суду вони є необґрунтованими, у зв`язку з тим, що, відповідно до Наказу Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року «Про затвердження правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в України», заповнення товаро-транспортної накладної покладається саме на вантажовідправника, яким є ДП «Лорта», а не ТОВ «Торговий дім МВ Сталь». Відповідальність на правильності заповнення зазначеної накладної лежить саме на ДП «Лорта».
		Рішення місцевого суду в частині вирішення цивільного позову прийнято з дотриманням положень кримінального процесуального закону та норм цивільного кодексу. Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 374 КПК України, у ньому наведено підстави для відмови у задоволення цивільного позову.
		Переглянувши вирок в апеляційному порядку, перевіривши доводи апеляційної скарги представника цивільного позивача та потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 у частині вирішенні цивільного позову, які, за своїм змістом, є аналогічними доводам його касаційної скарги, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України обґрунтовано визнав їх неспроможними, навівши належні й достатні мотиви спростування.
		З рішеннями судів попередніх інстанцій погоджується і колегія суддів касаційного суду щодо правильності вирішення цивільного позову у даному кримінальному провадженні.
		За таких обставин, враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено порушення вимог кримінального процесуального закону та матеріального права,  касаційна скарга представника потерпілого та цивільного позивача ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 не підлягає до задоволення.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Летичівського районного суду Хмельницької області від 18 червня 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргу представника потерпілого та цивільного позивача ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8  - без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                           ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...