Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/7827/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано судом: 18.02.2025. Зареєстровано: 19.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2025.

Номер судового провадження: К/990/15285/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 лютого 2025 року 
		м. Київ
		справа № 640/7827/22
		адміністративне провадження № К/990/15285/24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача  -  Мартинюк Н.М.,
		суддів  - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
		розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №640/7827/22
		за позовом  ОСОБА_1 
		до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 
		про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії,
		за касаційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 
		на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року
		(головуючий суддя: Кочанов П.В.) 
		і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2024 року (головуючий суддя: Чаку Є.В., судді: Єгорова Н.М., Коротких А.Ю.).
		 
		ВСТАНОВИВ:
		І. Історія справи
		У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просив суд:
		- визнати протиправною відмову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в оформленні подання про повернення сплачених ОСОБА_1 грошових коштів в сумі: 1   485 801,24 грн в якості виконавчого збору, оформлену листом №20223/159735-31-21/20.1 від 17 лютого 2022 року;
		- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787, оформити подання до Управління державної казначейської служби України в м. Києві про повернення коштів виконавчого збору у розмірі: 1   485 801,24 грн на користь ОСОБА_1 .
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2022 року у справі позов ОСОБА_1 задоволено: 
		- визнано протиправною відмову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в оформленні подання про повернення сплачених ОСОБА_1 грошових коштів в сумі: 1485801,24 грн, оформлену листом №20223/159735-31-21/20.1 від 17 лютого 2022 року; 
		- зобов`язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надіслати до Управління державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва подання про повернення ОСОБА_1 1485801,24 грн.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2022 року у цій справі набрало законної сили 30 липня 2022 року, а 7 вересня 2022 року судом видано позивачу виконавчий лист щодо зобов`язання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити певні дії.
		27 вересня 2023 року ОСОБА_1 подав до Київського окружного адміністративного суду заяву, в якій просив суд:
		- змінити спосіб виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2022 року у справі №640/7827/22, а саме: зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надіслати до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 1485801,24 грн. 
		В решті спосіб та порядок виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2022 року у цій справі залишити без змін.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2024 року, заяву ОСОБА_1 про зміну способу виконання рішення у цій справі задоволено: 
		змінено спосіб виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2022 року, а саме: зобов`язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надіслати до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 1485801,24 грн.
		Не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій щодо зміни способу виконання рішення суду, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав до Верховного Суду касаційну скаргу на них.
		У касаційній скарзі скаржник зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень та просить суд ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2024 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання рішення суду
		 
		Ухвалою від 2 липня 2024 року  Верховний Суд відкрив касаційне провадження за скаргою відповідача.
		Позивач у своєму відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, з підстав дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
		ІІ. Мотиви Верховного Суду
		Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої   статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України   (далі - «КАС України»), виходить із такого.
		Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої   статті 2 КАС України   є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до частин першої-четвертої   статті 242 КАС України   рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Предметом касаційного перегляду у цій справі є (не)дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при зміні способу виконання рішення суду.
		Вирішуючи спір, який виник між сторонами з цього процесуального питання, Верховний Суд виходить з такого.
		Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
		Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
		Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
		Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
		Конституційний Суд України у своїх рішеннях зазначав, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
		Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
		На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
		Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
		Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Згідно із частиною третьою статті 33 цього Закону за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
		Відповідно до частини першої статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
		У постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 200/2961/21-а зазначено, що, у разі необхідності встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення необхідно звернути увагу на те, що:
		1) із відповідною заявою варто звертатися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції;
		2) із такою заявою можуть звернутися стягувач чи виконавець (у випадках, встановлених законом);
		3) для зміни способу або порядку виконання судового рішення повинні існувати обставини, що істотно ускладнюють належне виконання рішення або роблять його неможливим;
		4) на виконання вимог процесуального законодавства потрібно надати суду належні та допустимі докази на підтвердження вищевказаних обставин як підстави для задоволення судом відповідної заяви.
		Тобто, процесуальна можливість встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення виникає за наявності виняткових обставин, які б ускладнювали його виконання або робили його виконання неможливим, адже в такий спосіб змінюються висновки вже прийнятого судового рішення. Разом із тим, зміна способу чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення повинна узгоджуватися з тими обґрунтуваннями судового рішення, на які спираються висновки суду, що містяться в резолютивній частині судового рішення. Здійснюючи зміну способу і порядку виконання судового рішення, суд не може змінювати зміст резолютивної частини рішення або змінити обраний судом спосіб захисту порушеного права. Висновки судового рішення щодо способу і порядку його виконання чітко визначені та не можуть бути змінені іншим судовим рішенням без відповідного обґрунтування виняткової необхідності застосування такої зміни рішення.
		З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України колегія суддів Верховного Суду робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об`єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
		Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.
		Повертаючись до обставин цієї справи, вбачається, що обовязковим для виконання рішенням суду, яке набрало законної сили, є рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2022 року. Цим судовим рішенням позов ОСОБА_1 задоволено: 
		- визнано протиправною відмову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в оформленні подання про повернення сплачених ОСОБА_1 грошових коштів в сумі: 1485801,24 грн, оформлену листом №20223/159735-31-21/20.1 від 17 лютого 2022 року; 
		- зобов`язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надіслати до Управління державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва подання про повернення ОСОБА_1 1485801,24 грн.
		Оскаржуваними у цій справі судовими рішеннями за заявою позивача було змінено спосіб виконання вказаного рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2022 року, а саме: 
		- зобов`язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надіслати до Головного управління Державної казначейської служби України у міста Києві подання про повернення ОСОБА_1 1485801,24 грн.
		Підставою для зміни судом способу виконання рішення суду стала заява ОСОБА_1 , яка обґрунтована тим, що виконавчий лист, виданий на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2022 року, було направлено до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. 
		У подальшому, листом Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 14 червня 2023 року №76668/89179-33-23/20.1 було повідомлено, що 26 жовтня 2022 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Водночас, у листі зазначено про неможливість виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2022 року у зазначений спосіб та порядок.
		Варто зауважити, як вже було зазначено, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
		У цьому випадку, змінивши спосіб виконання рішення суду, яке набрало законної сили, окружний суд, з яким погодився і апеляційний суд, фактично, змінив зміст способу захисту порушеного права ОСОБА_1 , що є недопустимим процесуальним порушенням при розгляді судом заяви в порядку статті 378 КАС України.
		Варто зауважити, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи по суті аналізувався спосіб захисту порушеного права позивача, зокрема, у контексті визначення субєкта, до якого відповідач має надіслати подання про повернення позивачеві грошових коштів. 
		У судових рішеннях, ухвалених по суті спірних правовідносин, окружний суд дійшов чіткого висновку, що саме до Управління державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва має надіслати подання Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про повернення ОСОБА_1 грошових коштів.
		Водночас, оскаржувані судові рішення не містять зазначення та аналізу підстав, які унеможливлювали б виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2022 року. Покликання у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали окружного суду, що «новий» спосіб виконання рішення суду направлений на своєчасне та повне виконання судового рішення, не розкриває змісту причин, які унеможливили виконання судового рішення у первинному змісті.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
		Варто відзначити, що у юридичній науці поняття «вмотивованості» судового рішення посідає самостійне місце поряд із поняттями «законності» та «обґрунтованості» в контексті дотримання принципу верховенства права та права на справедливий суд.
		Під умотивованістю розуміється повне і всебічне відображення в рішенні суду мотивів, якими він керувався при ухваленні свого рішення, при оцінюванні доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони покликалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні докази були взяті до уваги або відхилені, й віддзеркалення мотивів щодо позиції суду при застосуванні норм матеріального і процесуального права.
		Згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики Європейського суду з прав людини, існують такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.
		З урахуванням викладеного, а також застосовуючи універсальний підхід до оцінки мотивованості усіх видів судових рішень, у тому числі, ухвал суду з вирішення процесуальних питань виконання рішення суду, яке набрало законної сили, колегія суддів Верховного Суду вбачає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зміни способу виконання рішення суду, а оскаржувані судові рішення не вмотивованими з огляду на відсутність у них зазначення та аналізу підстав та обставин, які унеможливлюють виконання рішення суду, без зміни способу його виконання.
		Тож, Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги стосовно наявності підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
		Враховуючи зазначене, касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України належить задовольнити, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2024 року - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
		Керуючись статтями   341,   345,   349,   353,   355,   356,   359 КАС України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити частково.
		2. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2024 року у справі №640/7827/22 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
		……………………………
		…………………………..
		…………………………..
		Н.М. Мартинюк
		А.В. Жук
		Ж.М. Мельник-Томенко,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...