Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 354/679/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2025.
Дата набрання законної сили: 12.02.2025
Номер судового провадження: 61-14369ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		12 лютого 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 354/679/15
		провадження № 61-14369св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України,
		відповідачі: Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «Новекс Дім», 
		третя особа - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України на рішення та ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 червня 2024 року у складі судді Ваврійчук Т. Л., постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У вересні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України звернувся до суду із позовом до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , ТОВ «Новекс Дім», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та її витребування з чужого незаконного володіння у державну власність
		 
		Позовну заяву мотивовано тим, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року у кримінальній справі 
		№ 248436 (судовий № 1-6/2011) звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364 КК України. В ході розгляду вказаної справи встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 10 жовтня 2002 року № 36 щодо безоплатної передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,2500 га не приймалося та є підробленим. На це вказує і те, що у державному акті IV-ІФ 
		№ 028110 від 16 жовтня 2002 року зазначено, що він виданий на підставі рішення № 36, яке у жовтні 2002 року виконавчим комітетом сільської ради не приймалося. ОСОБА_1 із заявою про затвердження проекту землеустрою у сільську раду не звертався, зазначене питання на розгляд сесії сільської ради не виносилось та будь-яке рішення про передачу відповідачу у власність земельної ділянки не приймалось. 
		 
		Встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 від 10 листопада 2001 року та знаходиться у кварталі НОМЕР_1 , виділ 1 Поляницького лісництва, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування і таксаційною книгою. Впродовж 2002-2003 років члени організованої групи: ОСОБА_3 , 
		ОСОБА_4 та ОСОБА_5 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків землі державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом сільської ради не приймались, дозволу на таке вилучення постійний землекористувач не надавав.
		 
		Таким чином, внаслідок передачі у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 у ДП «Ворохтянське лісове господарство» незаконно вилучено земельну ділянку площею 0, 2500 га.
		19 грудня 2002 року ОСОБА_1 відчужив спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 , а останній продав її 28 грудня 
		2006 року ТОВ «Новекс Дім».
		 
		Ухвалою Яремчанського міського суду від 04 січня 2016 року залучено до участі у справі співвідповідача ТОВ «Новекс Дім», як власника спірної земельної ділянки.
		 
		06 листопада 2020 року перший заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури подав заяву у порядку статті 49 ЦПК України про зміну предмету позову, відповідно до якої прокурор просив поновити строк позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії IV-ІФ № 028110 від 16 жовтня 2002 року площею 0,2500 га та витребувати у ТОВ «Новекс Дім» земельну ділянку, площею 0,2500 га, яка розташована на ділянці «Прохідний» у с. Поляниця Яремчанської міської ради з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».
		 
		Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
		 
		Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 червня 2024 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року, закрито провадження у справі в частині заявленої позовної вимоги до ТОВ «Новекс Дім» про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Державного агентства лісових ресурсів України, роз`яснено прокурору, що розгляд зазначеної вимоги віднесений до юрисдикції господарського суду. 
		 
		Судові рішення мотивовані тим, щона момент звернення прокурора до суду із вказаним позовом спірна земельна ділянка вже була відчужена 
		ОСОБА_2 на користь юридичної особи - ТОВ «Новекс Дім». За таких обставин, з огляду на суб`єктний склад сторін, суди дійшли висновку про те, що спір у даній справі в частині позовних вимог прокурора про витребування земельної ділянки є спором про стверджуване порушення цивільного права та законного інтересу позивача як власника землі з боку юридичної особи, зокрема, щодо права власності на нерухоме майно та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, що виключає розгляд справи у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства.
		 
		Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року, відмовлено у задоволенні позову першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області,  ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,2500 га в с. Поляниця.
		 
		Судові рішення мотивовані тим, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави у протиправний спосіб на підставі фіктивного рішення органу місцевого самоврядування, який не був наділений відповідними повноваженням щодо розпорядження нею, що одночасно потяло за собою протиправну зміну її цільового призначення. 
		Відсутність спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення повноважного органу виконавчої влади означає, що держава, як власник, не виявляла волю на вилучення та передачу у приватну власність цієї земельної ділянки та свідчить про те, що відповідач ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не набув право власності на спірну земельну ділянку та відповідно не був наділений належними повноваженнями щодо її подальшого відчуження шляхом укладення договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_2 , а останній на користь юридичної особи - ТОВ «Новекс Дім».
		Також суд першої інстанції вказав, що у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України про визнання недійсним виданого ОСОБА_1 державного акту на право власності на землю слід відмовити, оскільки зазначена вимога не відповідає належному способу захисту порушеного права.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
		 
		28 жовтня 2024 року заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, шляхом формування документа у підсистемі «Електронний суд», подавдо Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив:
		- скасувати рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області            від 26 червня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду                 від 02 жовтня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог 
		про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку і в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову;
		- скасувати ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області              від 26 червня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду 
		від 02 жовтня 2024 року в частині закриття провадження у справі і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Підставою касаційного оскарження рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 червня 2024 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскількисуд апеляційної інстанції 
		в оскаржуваному судовому рішенні застосував частину першу статті 155 ЗК України без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 25 червня  2019 року у справі № 904/1083/18, від 12 вересня 2023 року у справі 
		№ 904/2720/22, від 06 червня 2023 року у справі № 920/277/22, від 10 травня             2023 року у справі № 920/343/22, від 10 травня 2023 року у справі № 920/155/22, від 02 травня 2023 року у справі № 920/225/22, від 23 травня 2023 року у справі             № 925/352/22, від 21 січня 2020 року у справі № 922/807/19, від 23 червня                    2021 року у справі № 917/1372/20, від 03 серпня 2023 року у справі                                   № 910/13049/22, тощо.
		 
		Підставою касаційного оскарження ухвали Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 26 червня 2024 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року заявник зазначає порушення судами правил інстанційної юрисдикції (пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України), що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не звернули уваги, що предметом позовних вимог у даній справі є повернення спірної земельної ділянки від теперішнього власника ТОВ «Новекс Дім» державі в особі Державного агентства лісових ресурсів України та визнання недійсним і скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого фізичній особі ОСОБА_1 . Вказані вимоги, на думку прокурора, є взаємопов`язані та нерозривними між собою, що виключає їх окремий розгляд. Вимога до ТОВ «Новекс Дім» про повернення земельної ділянки є похідною, задоволення якої залежить від задоволення основної вимоги - визнання недійсним державного акту.
		 
		Вказує, що задоволення лише однієї позовної вимоги про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, виданого ОСОБА_1 , жодним чином не поновить порушених інтересів держави, оскільки власником землі є інша особа, а саме ТОВ «Новекс Дім». І навпаки вирішення питання про повернення земельної ділянки від ТОВ «Новекс Дім», як теперішнього власника, без визнання недійсним первинного державного акту, виданого фізичній особі, неможливо. Саме вказаний документ став підставою для вчинення всіх наступних правочинів, пов`язаних із розпорядженням та відчуженням землі іншим власникам. Отже, на думку прокурора, спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. 
		 
		Прокурор зазначає, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним, а тому є належним способом захисту вимога про визнання недійсним державного акту. 
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
		 
		Встановлені судами фактичні обставини справи
		 
		У постійному користуванні Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства (у подальшому перейменовано на ДП «Ворохтянське лісове господарство») перебували землі для ведення лісового господарства площею 4358,5 га, про що свідчить копія Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701, виданого 10 листопада 2001 року на підставі рішення Поляницької сільської ради від 11 січня 2001 року.
		 
		10 жовтня 2002 року виконавчий комітет Поляницької сільської ради ухвалив рішення № 36 «Про вилучення, надання, передачу земельних ділянок у приватну власність та зміну цільового призначення землі», відповідно до підпункту 1-6 якого виконком, керуючись рішенням сільської ради від 16 квітня 2002 року «Про делегування сільвиконкому повноважень в галузі регулювання земельних відносин» та розглянувши заяви громадян про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність, вирішив вилучити земельні ділянки, надати земельні ділянки громадянам (додаток №2); передати безоплатно у приватну власність земельні ділянки громадянам (додаток №3); вилучити в Поляницького лісництва Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства земельні ділянки площею 14,10 га (кв. 8 діл. 35 (1, 2 га), кв. 8 
		діл. (0, 6 га), кв. 7 діл. 42 (1, 5 га), кв. 6 діл. 11 (8, 5 га), кв. 24 діл. 11 (0, 3 га), кв. 32 діл. 1 (2, 0 га); віднести вказані ділянки загальною, площею 14,10 га, до земель запасу сільської ради та змінити їх цільове призначення з переведенням із земель лісового фонду в землі житлової та громадської забудови.
		 
		Як слідує з пункту 3 додатку № 2 до вказаного рішення «Надання земельних ділянок» ОСОБА_1 , жителю м. Івано-Франківськ, надано із земель запасу земельну ділянку, площею 0, 2500 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку на ділянці «Прохідний».
		 
		16 жовтня 2002 року на підставі вказаного рішення ОСОБА_1 був виданий державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ІФ №028110 на земельну ділянку площею 0,2500 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області. 
		 
		19 грудня 2002 року ОСОБА_1 відчужив спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 , а останній продав її 28 грудня 
		2006 року ТОВ «Новекс Дім». 
		 
		Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області 
		від 04 березня 2015 року (справа №1-6/11, провадження №1/341/6/15) звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 28, частиною першою статті 366, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 364 КК України.
		 
		З вказаної постанови слідує, що з метою протиправного вилучення з державної власності земель державного лісового фонду Поляницького лісництва Ворохтянського Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства та їх незаконної передачі у приватну власність фізичним особам шляхом зловживання владою та службовим становищем і службового підроблення офіційних документів, сільський голова с. Поляниця ОСОБА_3 у листопаді 2001 року створив та очолив організовану групу, до якої завербував спеціаліста 
		1 категорії Яремчанського міського відділу земельних ресурсів, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради ОСОБА_4 а також начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_5 Так, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міськради, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду № 25 від 26 листопада 2001 року, № 28 від 27 травня 2002 року, № 28 від 27 серпня 2002 року, № 132 від 19 вересня 2002 року, № 171 від 07 жовтня без зазначення року, № 25 від 15 березня 2003 року, № 24 від 26 травня 2003 року, № 32 від 26 червня           2003 року, які ОСОБА_3 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради та направив на адресу керівників Ворохтянського держлісгоспу. 
		 
		В подальшому, всупереч вимог статей 20, 118, 123, 149, 151, 156, 207 
		ЗК України, пункту 12 Перехідних Положень ЗК України, статті 42 ЛК України, генерального плану забудови с. Поляниця, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 30 січня 2001 року, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12 листопада 2002 року, статей 3, 19 Закону України «Про планування та забудову територій» ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за погодженням з ОСОБА_5 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 від 14 лютого 
		2002 року, № 32 від 12 вересня 2002 року, № 36 від 10 жовтня 2002 року, № 40 
		від 15 листопада 2002 року, № 6 від 13 лютого 2003 року, № 27 від 10 липня 2003 року «Про вилучення земельних ділянок» Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ загальною площею 40,69 га, віднесення їх до земель запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, які ОСОБА_3 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_5 .
		 
		Надалі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , за погодженням з 
		ОСОБА_5 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради № 4 
		від 14 лютого 2002 року, № 32 від 12 вересня 2002 року, № 36 від 10 жовтня 
		2002 року, № 40 від 15 листопада 2002 року, № 6 від 13 лютого 2003 року, № 27 від 10 липня 2003 року «Про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків» фізичним особам в тому числі ОСОБА_6 - 0,2110 га, які ОСОБА_3 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_5 На підставі зазначених документів проєктними організаціями було виготовлено технічну документацію на земельні ділянки державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Яремчанського держлісгоспу, та передано її для погодження начальнику відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_5 , яка при наявних порушеннях в матеріалах технічної документації, які не відповідали вимогам пункту 1.16 Інструкції «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», затвердженої наказом Держкомзему України № 43 від 04 травня 1999 року, в порушення пункту 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 12, 118 пункту 2б, статті 198 ЗК України, при відсутності технічного завдання на виконання робіт, журналів польових вимірювань, висновків та погоджень відділу архітектури та відділу земельних ресурсів про наявні обмеження на використання земельної ділянки, погоджень сусідніх землекористувачів, а в окремих випадках - без виготовлення проекту відведення земельних ділянок, при наявних обмеженнях відділу архітектури стосовно їх використання, незаконно погодила матеріали технічної документації.
		 
		Окрім цього, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 склали, підписали, завірили печатками Поляницької сільської ради та Яремчанського міського відділу земельних ресурсів та незаконно видали державні акти про право власності на земельні ділянки, в результаті чого незаконно вилучено з державної власності 40,69 га земель державного лісового фонду вартістю 3 714 997, 00 грн. 
		Також, упродовж 2002-2003 років ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та 
		ОСОБА_5 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не приймалися у результаті чого незаконно вилучено з державної власності 5,452 га земель державного лісового фонду. Усього внаслідок злочинних дій ОСОБА_3 , 
		ОСОБА_4 та ОСОБА_5 упродовж 2001-2004 років незаконно вилучено з державної власності всього 46,142 га земель державного лісового фонду, чим заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам на загальну суму 6 944 718,89 грн та спричинено тяжкі наслідки. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
		 
		Щодо позовних вимог про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку
		 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
		 
		Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
		 
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
		 
		Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника.
		 
		Верховний Суд сформував сталу практику у подібних спорах за позовами прокурора щодо витребування на користь держави (територіальної громади) земельних ділянок лісового фонду, отриманих з порушенням приписів законодавства та відчужених на користь третіх осіб. 
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно (постанови Великої Палати Верховного Суду 
		від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), 
		від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 94)).
		 
		Власник з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), 
		від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19 (пункт 9.47)).
		 
		У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
		 
		У постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 (провадження                                  № 12-157гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Закон не вимагає встановлення судом таких обставин в іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. У межах розгляду справи про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння позивач вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених рішень без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані. 
		 
		Висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту порушеного права узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).
		 
		Враховуючи зазначене, а також те, що спірна земельна ділянка, площею 0,2500 га зареєстрована на праві приватної власності за ТОВ «Новекс Дім», Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту прав держави шляхом визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку першого набувача землі ( ОСОБА_1 ), що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
		 
		У цій справі права держави на земельну ділянку порушує не сам державний акт на землю першого набувача землі, а її вибуття з володіння з порушенням закону та відчуження у подальшому на користь ТОВ «Новекс Дім», тому ефективним способом захисту права власності є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на земельну ділянку.  
		 
		У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку суди відмовили, правильно застосувавши норми матеріального права, взявши до уваги правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах.
		 
		Щодо закриття провадження у частині вимог до ТОВ «Новекс Дім»
		 
		Статтею 19 ЦПК України у чинній редакції встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України 2004 року в редакції, яка діяла під час відкриття провадження у справі, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України у чинній редакції, господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
		 
		У пункті 6 частини першої статті 12 ГПК України в редакції, яка діяла під час відкриття провадження у справі, вказано, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав (крім винятків, передбачених пунктом 1 цієї частини); справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
		 
		Спір у цій справі в частині позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння від ТОВ «Новекс Дім» у власність держави є спором про порушення права власності держави, яке порушується юридичною особою.
		 
		Отже, з огляду на суб`єктний склад сторін, справа у частині позовних вимог прокурора в інтересах держави до юридичної особи (господарського товариства) віднесена до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у зазначеній частині у порядку цивільного судочинства.
		 
		З урахуванням характеру спірних правовідносин у цій справі, предмет спору та з`ясовані судами обставини, слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі в частині позовних вимог прокурора до ТОВ «Новекс Дім» про витребування майна із чужого незаконного володіння.
		 
		Слід також зазначити, що витребування земельної ділянки слід вважати основною ефективною позовною вимогою.
		 
		Зазначене спростовує доводи прокурора про те, що позовні вимоги нерозривно пов`язані між собою, а тому їх необхідно розглядати в межах одного провадження у порядку цивільного судочинства.
		 
		Прокурор не позбавлений права на вирішення спору про витребування земельної ділянки у порядку господарського судочинства. 
		 
		Схожі висновки у подібних правовідносинах, де останнім набувачем земельних ділянок виступає юридична особа, висловлені у постановах Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 354/608/15 (провадження № 61-549св24), від 17 червня 2024 року у справі № 354/600/15-ц (провадження № 61-552св24), 
		від 26 червня 2024 року у справі № 354/602/15 (провадження № 61-2560св24), 
		від 18 грудня 2024 року у справі № 354/671/15 (провадження № 61-9655св24).
		 
		Щодо посилань прокурора на практику Верховного Суду про визначення юрисдикції спору, необхідно зазначити таке. 
		 
		При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин в справі (висновки Верховного Суду в постанові від 05 серпня 2021 року в справі № 199/6042/19, провадження № 61-11658св20).  
		 
		Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог (висновки Верховного Суду в постанові від 18 травня 2022 року в справі  № 932/13956/20). 
		 
		У постанові Верховного Суду від 12 вересня 2023 року в справі № 904/2720/22 зазначено, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих  ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18) та постановах Верховного Суду від 06 червня 2023 року в справі № 920/277/22, від 10 травня 2023 року в справі № 920/343/22, від 10 травня 2023 року в справі № 920/155/22. 
		 
		Загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи, що виникають із земельних правовідносин, за винятком тих, розгляд яких передбачено в порядку іншого судочинства. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 травня 2023 року в справі № 920/225/22, від 23 травня 2023 року в справі № 925/352/22, від 21 січня 2020 року в справі                     № 922/807/19, від 23 червня 2021 року в справі № 917/1372/20. 
		 
		У постанові Верховного Суду від 03 серпня 2023 року в справі № 910/13049/22 вказано, що для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18). 
		Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (зокрема, постанови від 12 жовтня 2022 року в справі № 183/4196/21, провадження 
		№ 14-36цс22; від 08 червня 2022 року в справі № 362/643/21, провадження 
		№ 14-32цс22; від 23 листопада 2021 року в справі № 641/5523/19, провадження № 14-2цс21 та інші). 
		 
		Наведені висновки в частині загального правового регулювання підстав розмежування юрисдикції судів застосовні до цієї справи та дотримані судами попередніх інстанцій.Неспроможним є посилання на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
		 
		Щодо клопотання про розгляд справи з участю Івано-Франківської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора та сторін в справі
		 
		Заявник у касаційній скарзі просить повідомити Івано-Франківську обласну прокуратуру, Офіс Генерального прокурора та сторони про дату, час та місце розгляду справи. 
		 
		Розгляд цієї справи здійснюється Верховним Судом в попередньому судовому засіданні.
		 
		Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		 
		Тобто попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		 
		Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
		 
		Оскільки попередній розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, Верховний Суд у справі, яка переглядається, не встановив потреби викликати учасників справи з метою надання ними пояснень, тому у задоволенні відповідного клопотання прокурора необхідно відмовити.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, 
		у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності 
		від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, 
		від 10 лютого 2010 року).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишити без задоволення.
		 
		Рішення та ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області 
		від 26 червня 2024 року, постанови Івано-Франківського апеляційного суду 
		від 02 жовтня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                     О. В. Білоконь
		О. М. Осіян
		Н. Ю. Сакара

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...