Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 727/3351/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; витребування майна із чужого незаконного володіння.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2025.
Дата набрання законної сили: 12.02.2025
Номер судового провадження: 61-12079ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 лютого 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 727/3351/23
		провадження № 61-12079св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів:  Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
		   
		учасники справи:
		позивач- ОСОБА_1 ,
		відповідач- ОСОБА_2 , 
		треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Рендюк Наталі Василівни та ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду          від 25 липня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Кулянди М. І.,          Половінкіної Н. Ю., Одинака О. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про витребування із чужого незаконного володіння ідеальних часток нежитлових приміщень.
		 
		Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 10 грудня 2004 року, укладеного між ним та ОСОБА_4 , він набув право власності на 42,5 (425/1000) ідеальних часток          у праві спільної часткової власності на нежитлові приміщення кафе-бару та офісу, загальною площею 386,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
		Відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 10 грудня 2004 року ОСОБА_3 придбав 42,5 (425/1000) ідеальних часток у праві спільної часткової власності на нежитлові приміщення, загальною площею              386,7 кв. м, на АДРЕСА_1 .
		25 вересня 2018 року з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 вересня 2018 року за № 139075828 та від 26 вересня 2018 року за               № 139116106, яку отримав його представник за адвокатським запитом, він довідався про те, що ОСОБА_2 набула право власності на належні йому та ОСОБА_3 850/1000 ідеальних часток вказаних нежитлових приміщень на підставі договору купівлі-продажу від 19 грудня 2012 року, укладеного від його імені та від імені ОСОБА_3 за дорученням ОСОБА_4 . ОСОБА_3 дізнався про вказані обставини у листопаді 2018 року з документів, отриманих                у суді.
		Позивач вважав, що вказаним договором купівлі-продажу порушено його право власності на ідеальну частку у спільному частковому майні, оскільки станом на день його укладення його не було на території України, ні він, ні ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) не видавали будь-яких довіреностей та не уповноважували жодну особу на відчуження належних їм часток у нежитлових приміщеннях на АДРЕСА_1 .
		З метою відновлення свого права власності на нерухоме майно він у вересні            2018 року, а у ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) - у листопаді 2018 року, звернулися до Шевченківського районного суду м. Чернівці з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: приватні нотаріуси Чернівецького міського нотаріального округу Балацький О. О. та ОСОБА_10 , про визнання довіреності недійсною, визнання недійсним договору купівлі-продажу частини нежитлових приміщень, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо частини нежитлових приміщень, скасування права власності на частину нежитлових приміщень, визнання права власності на частину нежитлових приміщень, зобов`язання повернути в натурі частину нежитлових приміщень.
		За захистом своїх порушених прав він звернувся до суду у вересні 2018 року.
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 вересня 2022 року             у справі № 727/10229/18 у задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності.
		Постановою Чернівецького апеляційного суду від 14 березня 2023 року рішення суду першої інстанції змінено, мотивувальну частину рішення викладено в новій редакції, зокрема, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у позові у зв`язку         з неефективним способом захисту позивачем своїх майнових прав, посилаючись на те, що захистити свої порушені права позивачі можуть шляхом пред`явлення позову про витребування спірного майна в порядку статті 388 ЦК України.
		 
		З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд витребувати на його користь із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 425/1000 ідеальних часток нежитлових приміщень, загальною площею 386,7 кв. м, на АДРЕСА_1 .
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 квітня 2024 року                   у справі № 727/3351/23 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
		Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 425/1000 ідеальних часток нежитлових приміщень (кафе-бар та офіс), загальною площею 386,7 кв. м, на АДРЕСА_1 .
		 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне нерухоме майно, а саме 425/1000 ідеальних часток нежитлових приміщень, загальною площею 386,7 кв. м, на АДРЕСА_1 , вибуло з володіння позивача поза його волею, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного особою, яка не мала права її відчужувати, а тому позивач має право на витребування вказаного майна у добросовісного набувача.
		 
		Суд першої інстанції виходив із того, що довіреність від 06 грудня 2012 року, видана  від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_4 , посвідчена приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_10 на підставі анульованого паспорта громадянина Великобританії ОСОБА_1 . Довіреності, посвідчені 06 грудня 2012 року , видані від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_4 , зареєстровані в реєстрі за № 2366, 2367, 2368, 2369, не підписувались ОСОБА_1 , ОСОБА_3 не підписували, тому не відповідали внутрішній волі на вчинення цих правочинів (на видачу таких довіреностей) та свідчить про відсутність волевиявлення на вчинення таких правочинів, такі правочини будь-якої юридичної сили не мають, що має своїм наслідком витребування спірного майна від добросовісного набувача.
		Районний суду зазначив, що позивач строк позовної давності не пропустив, так як мало місце переривання строку позовної давності шляхом пред`явлення позову              у вересні 2018 року, тому строк позовної давності сплив 26 вересня 2021 року.
		 
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		 
		Постановою Чернівецького апеляційного суду від 25 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 квітня 2024 року скасовано.
		У позові ОСОБА_1 відмовлено.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що обраний позивачем спосіб судового захисту шляхом витребування із чужого незаконного володіння ідеальних часток нежитлових приміщень, є неефективним, оскільки між сторонами мають місце договірні відносини, а не відносини речово-правового характеру.
		 
		Апеляційний суд зазначив, що, враховуючи характер правовідносин, які склалися між сторонами, належним та ефективним способом захисту порушеного права власності позивача є визнання недійсним довіреності від 06 грудня 2012 року, виданої на ім`я ОСОБА_4 , як одностороннього правочину та договору купівлі-продажу від 19 грудня 2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо передачі у власність ОСОБА_2 425/1000 ідеальних часток у спірному нежитловому приміщенні.
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів
		 
		У серпні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Рендюк Н. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що способом захисту порушених прав позивача є визнання довіреності та договору купівлі-продажу недійсними, оскільки між сторонами мають місце договірні відносини, а не відносини речово-правового характеру.
		Апеляційний суд не врахував, що у тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
		Договір купівлі-продажу від 19 грудня 2012 року ОСОБА_1 не підписував та не уповноважував будь-яку іншу особу укладати від його імені договори про відчуження спірного майна, в отже, його волевиявлення щодо правочину не було, істотних умов цього договору він не погоджував.
		Спірне нерухоме майно вибуло у позивача поза його волею, позовна вимога про витребування майна з незаконного володіння відповідачки, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав позивача як власника цього майна.
		Крім того, 26 вересня 2018 року ОСОБА_1 звертався до Шевченківського районного суду м. Чернівці з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький О. О., про визнання недійсною довіреності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування права власності на частину нежитлових приміщень, визнання права власності на частину нежитлових приміщень, зобов`язання повернути в натурі частину нежитлових приміщень (справа                         № 727/10229/18).
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 листопада 2022 року     у задоволенні позову відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
		Постановою Чернівецького апеляційного суду від 14 березня 2023 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 листопада 2022 року змінено, мотивувальну частину рішення викладено в новій редакції. Зокрема, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у позові у зв`язку з неефективним способом захисту позивачем своїх майнових прав та вважав, що правильним способом захисту порушених прав є витребування майна з чужого незаконного володіння.
		Саме вказані висновки Чернівецького апеляційного суду стали підставою для подання 05 квітня 2023 року адвокатом Івасюком І. Г., що діє в інтересах позивача, до Шевченківського районного суду м. Чернівці позову до ОСОБА_2 про витребування 425/1000 ідеальних часток нежитлових приміщень з чужого незаконного володіння.
		Натомість позивач, звертаючись з новим позовом та обираючи спосіб захисту, визначений судом, зіштовхнувся з ситуацією, коли органи судової влади приймають протилежні за змістом судові рішення за одних і тих же фактичних обставин, що унеможливлює захист майнових прав позивача у жодний із встановлених законом способів. Як наслідок - це підриває довіру до системи правосуддя, нівелює принципи верховенства права, правової визначеності.
		Підставами касаційного оскарження постанови Чернівецького апеляційного суду від 25 липня 2024 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,               а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду                від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18),       від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19),         від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20),              від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21),                 у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 727/8771/17 (провадження № 61-3738св19), від 27 вересня 2023 року у справі № 201/1051/22 (провадження № 61-5210св23) та у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2017 року у справі № 6-2407цс15.
		 
		У серпні 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,    в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просилазмінити мотивувальну частину постанови апеляційного суду.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, щоЧернівецький апеляційний суд у різних складах суддів, розглянувшицивільні справи (справу, яка переглядається, та справу № 727/10229/18) за одними і тими ж обставинами, в якій брали участь фактично ті самі особи, дійшов до прямо протилежних висновків, викладених у мотивувальній частині постанов. 
		ОСОБА_2 вказує на те, що вона є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки у неї як покупця спірного майна не було будь-яких підстав сумніватися              в дійсності довіреності, і вона не знала і не могла знати про можливу підробку нотаріального документа. Також в її діях як набувача майна не було необережної форми вини, оскільки вона не лише не усвідомлювала і не бажала, а й не допускала можливості настання будь-яких несприятливих для неї наслідків, придбавши                    у власність за ринковою ціною в центрі міста приміщення діючого кафе-бару та офісу, площею 386,7 кв. м, будучи впевненою у законності цієї угоди. 
		Вважає, що позивач не має законних підстав витребовувати спірне майно від добросовісного набувача, оскільки вона придбала це майно за оплатним договором, а позивач особисто і добровільно до укладення договору купівлі-продажу передав це майно у фактичне володіння іншій особі - ОСОБА_4 , яка за власною волею відчужила його.
		Суд першої інстанції не врахував, що відсутність повноважень на розпорядження спірним майном від позивача не спростовує факту передачі цього майна позивачем у фактичне володіння ОСОБА_4 за власною його волею. Вдіях позивача, який вважає себе власником спірного майна, вбачається воля на передачу майна іншій особі, що вказує на те, що спірне майно вибуло з володіння позивача за його бажанням, що виключає виникнення у нього права на витребування цього майна          у добросовісного набувача майна. Позивач сам несе відповідальність за дії ОСОБА_4 , якій добровільно довірив своє майно. Він же має законне право на відшкодування завданих йому ОСОБА_4 збитків.
		Суд апеляційної інстанції помилково відмовив у позові з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, а не по суті спору, а тому наявні правові підстави для зміни мотивувальної частини постанови апеляційного суду.
		Крім того, позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, оскільки після реєстрації права власності на спірне нерухоме майно 18 червня 2014 року він мав об`єктивну можливість довідатись про порушення своїх прав на нерухоме майно.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження               № 14-144цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження        № 14-288цс18), від 22 травня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження               № 14-188цс20), у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі              № 742/3315/16-ц (провадження № 61-18544св18), від 14 квітня 2021 року у справі      № 450/2410/18 (провадження № 61-19036св20), від 02 червня 2021 року у справі       № 761/44057/19 (провадження № 61-19405св20), від 10 листопада 2021 року у справі № 450/2421/18 (провадження № 61-6513св21) та у постановах Верховного Суду України від 12 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15, від 16 серпня 2017 року              у справі № 6-54цс17, від 21 листопада 2106 року у справі № 1522/25684/12.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У вересні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Рендюк Н. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скаргиОСОБА_2 .
		 
		У жовтні 2024 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Рендюк Н. В.
		 
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рендюк Н. В. залишено без руху.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2024 року продовжено представнику ОСОБА_1 - адвокату Рендюк Н. В. строк для усунення недоліків, вказаний в ухвалі Верховного Суду від 04 вересня 2024 року.
		 
		У вересні 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката               Рендюк Н. В.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 01 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		10 грудня 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу 42,5 ідеальних часток нежитлових приміщень кафе-бару та офісу, загальною площею 386,7 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Голубничою О. В., за реєстровими № 4759 та 4758.
		 
		Відповідно до Витягу про державну реєстрацію прав № 36706767 від 13 грудня        2012 року, виданого Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації, право власності зареєстроване у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 13 грудня 2012 року, за реєстраційним номером 8790475.
		 
		10 грудня 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу 42,5 ідеальних часток нежитлових приміщень кафе-бару та офісу, загальною площею 386,7 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Голубничою О. В., за реєстровими № 4761 та 4760.
		 
		Відповідно до Витягу про державну реєстрацію прав № 36707191 від 13 грудня          2012 року, виданого Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації, право власності зареєстроване в реєстрі прав власності на нерухоме майно 13 грудня 2012 року, за реєстраційним номером 8790475.
		 
		01 січня 2008 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (орендодавці) та ОСОБА_8 (орендар) укладений договір оренди нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 .
		 
		19 грудня 2012 року між ОСОБА_4 , яка діяла від імені громадянина Великобританії ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої              ОСОБА_10, приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу, 06 грудня 2012 року за реєстровим № 2366, 2367, тавід імені громадянина Великобританії ОСОБА_3 , на підставі довіреності, посвідченої          ОСОБА_10, приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу, 06 грудня 2012 року за реєстровим № 2368, 2369, та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу 850/1000 ідеальних часток нежитлових приміщень (кафе-бар та офіс), що знаходяться на АДРЕСА_1 .
		 
		Вказаний договір підписаний ОСОБА_4 на підставі довіреностей від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (продавці) та ОСОБА_2 (покупець) та нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О.
		 
		Згідно з довіреністю від 06 грудня 2012 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_10, номери в реєстрі нотаріальних дій № 2366 та 2367, громадянин Великобританії ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_4 бути його представником. У цій довіреності зазначено певний обсяг повноважень, у тому числі на управління та розпорядження належнимиОСОБА_1 частками нежилого приміщення АДРЕСА_1.
		 
		Відповідно до довіреності від 06 грудня 2012 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_10, номери                в реєстрі нотаріальних дій № 2368 та 2369, громадянин Великобританії ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_4 бути його представником. У цій довіреності зазначено певний обсяг повноважень, у тому числі на управління та розпорядження належними ОСОБА_3 частками нежилого приміщення АДРЕСА_1 .
		 
		Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно 18 червня 2014 року за             ОСОБА_2 зареєстровано право власності на придбане 19 грудня 2012 року нерухоме майно, на підставі договору купівлі-продажу 850/1000 ідеальних часток нежитлових приміщень, серія та номер: ВТВ № 017477.
		 
		Відповідно до висновку експерта Українського НДІ спеціальної техніки та судових експертиз СБУ за результатами проведення почеркознавчої експертизи № 252/1      від 23 липня 2019 року, підпис в графі «Підпис ____ ОСОБА_1»                                у довіреності від 06 грудня 2012 року, що видана громадянином Великобританії ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_4 , посвідчена у м. Чернівці приватним нотаріусом ОСОБА_10 та зареєстрована в реєстрі за № 2366 та 2367, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з ретельним наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_1 » (справа № 727/10229/18 (т. 2, а. с. 230-233)).
		 
		Згідно з висновком експерта Українського НДІ спеціальної техніки та судових експертиз СБУ за результатами проведення почеркознавчої експертизи № 270/1      від 26 липня 2019 року, підпис в графі «Підпис ____ ОСОБА_3» у довіреності від 06 грудня 2012 року, що видана громадянином Великобританії ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_4 , посвідчена в м. Чернівці приватним нотаріусом ОСОБА_10 та зареєстрована в реєстрі за № 2368 та 2369, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою з ретельним наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_3 » (справа № 727/10229/18 (т. 2, а. с. 234-237)).
		 
		Відповідно до висновку експерта за результатами проведення первинної судово-почеркознавчої експертизи № 386-К від 26 березня 2020 року (справа                                  № 727/10229/18 (т. 3, а. с. 48-54)) вбачається, що підпис в графі «Підпис ____ ОСОБА_1» у довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_10 від 06 грудня 2012 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його підпису.
		Підпис в графі «Підпис ____ ОСОБА_3» у довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_10 від 06 грудня 2012 року, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою                                      з наслідуванням його підпису.
		 
		Згідно з висновком експерта за результатами проведення повторної судово-почеркознавчої експертизи № 6613 від 24 листопада 2020 року (справа                               № 727/10229/18 (т. 4, а .с. 8-15)), підпис від імені ОСОБА_1 , розташований після слова: «Підпис», перед словом « ОСОБА_1 » на зворотній стороні довіреності, укладеної в м. Чернівці Чернівецької області від імені громадянина Великобританії ОСОБА_1 , 06 грудня 2012 року посвідченої приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрованої в реєстрі за №№ 2366,2367, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його справжніх підписів.
		Підпис від імені ОСОБА_3 , розташований після слова: «Підпис», перед словом « ОСОБА_3 » на зворотній стороні довіреності, укладеної                            в м. Чернівці Чернівецької області від імені громадянина Великобританії ОСОБА_3 , 06 грудня 2012 року посвідченої приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрованої                    в реєстрі за № 2368 та 2369, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою з наслідуванням його справжніх підписів.
		 
		24 листопада 2018 року (тобто в період дії договору оренди)представники ОСОБА_2 змінили замки на вхідних дверях цього приміщення, зайняли ці нежитлові приміщення та перешкоджали ОСОБА_8 здійснювати свою господарську діяльність та перешкоджали йому в доступі до його рухомого майна, яке там знаходиться, що встановлено судовими рішеннями у справі № 727/13110/18 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про усунення перешкод                                 в користуванні орендованим майном.
		 
		У вересні 2018 року ОСОБА_1 та у листопаді 2018 року ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) звернулися до суду з позовами до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , у яких просили визнати недійсними довіреності від 06 грудня 2012 року та договір купівлі-продажу 850/1000 ідеальних часток нежитлових приміщень (кафе-бар та офіс), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , від 19 грудня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка діяла від їх імені на підставі довіреностей № 2366, 2367, 2368, 2369; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 червня 2014 року, індексний номер 13882094; скасувати право власності за ОСОБА_2 , зареєстроване державним реєстратором реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області Скрипником І. І., запис про право власності № 6059484                       від 18 червня 2014 року; та визнати за ними право власності за кожним на 425/1000 ідеальних часток у нежитлових приміщеннях, загальною площею 386,7 кв. м,                  на АДРЕСА_1 , й зобов`язати ОСОБА_2 повернути у натурі їм по 425/1000 ідеальних часток в нежитлових приміщеннях, загальною площею               386,7 кв. м, на АДРЕСА_1 , отриманих на виконання договору купівлі-продажу від 19 грудня 2012 року.
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 вересня 2022 року            у справі № 727/10229/18 у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання довіреності недійсною, визнання недійсним договору купівлі продажу частини нежитлових приміщень, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо частини нежитлових приміщень, скасування права власності на частину нежитлових приміщень, визнання права власності на частину нежитлових приміщень, зобов`язання повернути в натурі частину нежитлових приміщень, відмовлено                       у звязку із пропуском строку позовної давності.
		 
		Постановою Чернівецького апеляційного суду від 14 березня 2023 року у справі          № 727/10229/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ,                      в інтересах яких діяв ОСОБА_9 , задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22 листопада 2022 року змінено, викладена його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 обрали спосіб захисту порушеного права, який                               є неефективним, і вони мають право захистити свої порушені права шляхом звернення до суду з позовом про витребування спірного майна в порядку статті 388 ЦК України.
		 
		Суд першої інстанції дослідив матеріали справи № 727/10229/18, в якій наявні копії: паспорта громадянина Великобританії ОСОБА_1 , номер НОМЕР_1 , GBR, що виданий Паспортною установою Об`єднаного Королівства          16 серпня 2005 року та дійсний до 16 серпня 2015 року (т. 1, а. с. 126), паспорта громадянина Великобританії ОСОБА_3 номер НОМЕР_2 , GBR, що виданий Паспортною установою Об`єднаного Королівства 12 червня 2008 року та дійсний до 12 березня 2019 року (т. 1, а. с. 132), надані приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_10
		 
		Згідно з відповіддю приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_10 від 23 червня 2020 року № 54 на ухвалу суду у справі                             від 12 червня 2020 року (т. 3, а. с.174-175), вона здійснила перевірку законності перебування в Україні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за паспортами вказаних осіб під час оформлення та посвідчення довіреностей. На підставі положення «Про затвердження Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів», затвердженого наказом Міністерства юстиції України            від 12 квітня 2012 року № 578/5, Типової номенклатури справ державної нотаріальної контори та приватного нотаріуса затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 1909/5 від 21 грудня 2012 року «Про знесення змін до Правил ведення нотаріального діловодства», зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 21 грудня 2012 року за № 2140/22452, із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства юстиції України, зареєстровано у Міністерстві юстиції України 19 березня 2015 p. за № 298/26743 та номенклатури справ приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_10 за 2007-2012 роки, відібрані до знищення як такі, що не мають науково-історичної цінності та втратили практичне значення, документи, в тому числі і «Нотаріально посвідчені Довіреності (термін дії до З років)» за 2007, 2008, 2009, 2010, 2011 та 2012 роки.
		 
		Відповідно до акта про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду № 1 від 29 березня 2019 року, документи, які суд просив надати (довіреності та копії документів до них) - знищені згідно вимог чинного законодавства України.
		 
		Наявний у матеріалах справи оригінал паспорта громадянина Великобританії ОСОБА_1 , номер НОМЕР_1 , GBR, виданий Паспортною установою Об`єднаного Королівства 16 серпня 2005 року, дійсний до 16 серпня 2015 року, був погашений у серпні 2010 року при отриманні нового паспорта НОМЕР_3 , виданого 19 серпня 2010 року та анульованого 27 жовтня 2014 року, що підтверджується довідкою паспортного відділу Її Величності Арагонський суд             від 21 вересня 2021 року з Апостилем, перекладом та затвердженням нотаріусом    (т. 3, а. с. 86-91).
		 
		Представник ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції клопотання про застосування судом строку позовної давності.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                       є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Рендюк Н. В. підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                  і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Цим вимогам оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно з частиною першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		 
		У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 просив суд витребувати на його користь з незаконного володіння ОСОБА_2 425/1000 ідеальних часток нежитлових приміщень, загальною площею 386,7 кв. м, на АДРЕСА_1 , оскільки вказане нерухоме майно вибуло із його власності незаконним шляхом, а саме на підставі підроблених правочинів.
		 
		Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		 
		Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		 
		Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 ЦК України).
		 
		Відповідно до абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		 
		Згідно з абзацом першим частини першої, частин другої та третьої статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.
		 
		За положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину                             є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України).
		 
		Згідно з абзацом першим частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
		 
		Статтею 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
		 
		За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві),                   а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
		 
		Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
		 
		Відповідно до абзацу першого статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		 
		Тлумачення вищенаведених норм ЦК України свідчить, що обов`язковим елементом двостороннього правочину (в даному випадку купівлі-продажу) є дії його сторін щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто правочин не може бути визнаний таким, що відбувся, без цілеспрямованих дій його сторін, які є вираженням їх волевиявлення.
		Отже, основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.
		 
		Коли ж відсутній факт вираження волевиявлення стороною двостороннього правочину, можна говорити про відсутність обов`язкового суб`єкта цивільних правовідносин та, як наслідок, констатувати відсутність фактичної підстави для виникнення договірних правовідносин. 
		 
		Тобто, на відміну від укладених правочинів, у цьому випадку не виникає самої можливості піддати юридичній оцінці об`єктивно відсутній юридичний факт (цілеспрямовану дію), існування якого було б зумовлено юридично значимим волевиявленням учасника цивільних правовідносин.
		 
		Натомість у випадку недійсності чи нікчемності правочину насамперед йдеться про юридичну кваліфікацію об`єктивно наявного та вираженого у певний спосіб волевиявлення суб`єкта права щодо виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин.
		 
		Таким чином, на відміну від неукладеного правочину, оспорюваний та нікчемний правочин є такими, що відбулися, а його сторони виразили своє волевиявлення на зміну цивільних правовідносин.
		 
		Конструкція частини третьої статті 203 ЦК України визначає наявність волевиявлення учасника правочину обов`язковим і безумовним елементом, додержання якого є необхідним для чинності правочину. При цьому таке волевиявлення має бути: 1) вільним; 2) відповідати внутрішній волі учасника правочину.
		 
		У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю на вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті,                                      а правовідносини за ним - не виникли.
		 
		Підпис на правочині, для якого визначено обов`язкову письмову форму, виконує функцію підтвердження волевиявлення сторони, зафіксованого у тексті цього правочину. При цьому підпис є обов`язковим атрибутом письмової форми правочину.
		 
		З огляду на зміст частини четвертої статті 203, частини першої статті 215, частини першої статті 218 ЦК України закон не пов`язує недійсність правочину                                     з недотриманням установленої для нього обов`язкової письмової форми, частиною якої є підпис сторін.
		 
		Водночас укладеність договору пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних його умов (див. частину першу статті 638 ЦК України). Належним підтвердженням досягнення сторонами згоди щодо визначених у договорі умов є, зокрема, їх підписи.
		 
		Неукладеність договору у зв`язку з недотриманням установленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину волевиявлення на його укладення, про що може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).
		 
		Відсутність (підроблення) підпису сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення, свідчить про неукладеність такого правочину.
		 
		Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати.
		 
		Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23). 
		 
		У справі, яка переглядається, встановлено, що довіреність від 06 грудня 2012 року, видана від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_4 , посвідчена приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_10 на підставі анульованого паспорта громадянина Великобританії ОСОБА_1 . 
		 
		Довіреності, посвідчені ІНФОРМАЦІЯ_1 , видані від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_4 , зареєстровані в реєстрі за № 2366, 2367, 2368, 2369, не підписувались ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , а тому не відповідали внутрішній волі на вчинення цих правочинів (на видачу таких довіреностей) та, відповідно, на управління та розпорядження належними ОСОБА_1 частками нежилого приміщення АДРЕСА_1 , що свідчить про відсутність волевиявлення на вчинення правочину з відчуження спірного майна та підписання договору            купівлі-продажу неуповноваженою особою.
		 
		Таким чином,підписання договору купівлі-продажу від імені ОСОБА_1 іншою неуповноваженою особою свідчить про те, що ОСОБА_1 фактично не є учасником договірних правовідносин.
		 
		З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що необхідно кваліфікувати договір купівлі продажу 850/1000 ідеальних часток нежитлових приміщень (кафе-бар та офіс), що знаходяться на АДРЕСА_1 , який укладений             19 грудня 2012 року між ОСОБА_4 , яка діяла від імені громадянина Великобританії ОСОБА_1 на підставі довіреності посвідченої              ОСОБА_10, приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу, 06 грудня 2012 року, за реєстровими № 2366, 2367, та від імені громадянина Великобританії ОСОБА_3 , на підставі довіреності посвідченої           ОСОБА_10, приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу, 06 грудня 2012 року, за реєстровими № 2368, 2369, та ОСОБА_2 , як неукладений, оскільки законний власник майна фактично не був учасником спірних правовідносин купівлі-продажу та не виражав своєї волі на відчуження належного йому нерухомого майна.
		 
		Щодо правових наслідків недотримання сторонами письмової форми правочину 
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2024 року у справі          № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23) дійшла висновку про те, що належним способом захисту права особи, майно якої вибуло з її законного володіння за неукладеним договором купівлі-продажу, є віндикаційний позов - витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача, з огляду на таке.
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі               № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 02 лютого 2021 року у справі             № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).
		 
		Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		 
		Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
		 
		Також позов не може містити вимогу, у якій ідеться про предмет спору, що відсутній (не існує); реституція ж як спосіб захисту застосовується для повернення виконаного за правочином, а не в тому разі, коли жодного виконання не відбувалося.
		 
		У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.
		 
		Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, реєстрація права власності на належне йому майно за іншою особою, чи зайняття та використання іншою особою приміщення позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав).
		 
		Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.
		 
		Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).
		 
		Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		 
		Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		 
		Отже, якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства.
		 
		Відчуження нерухомого майна за неукладеним договором потрібно розглядати як вибуття такого майна з володіння власника не з його волі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23).
		 
		Тому належним способом захисту позивача в цій справі є вимога про витребування спірного нерухомого майна у ОСОБА_2 на підставі статті 387 ЦК України.
		 
		За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для витребування з чужого незаконного володіння           ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 425/1000 ідеальних часток нежитлових приміщень (кафе-бар та офіс) загальною площею 386,7 кв. м                          на АДРЕСА_1 .
		 
		Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що належним та ефективним способом захисту порушеного права власності позивача є визнання недійсним довіреності від 06 грудня 2012 року, виданої на ім`я ОСОБА_4 , як одностороннього правочину та договору купівлі-продажу від 19 грудня 2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо передачі у власність ОСОБА_2 425/1000 ідеальних часток у спірному нежитловому приміщенні.
		 
		Щодо застосування строку позовної давності
		 
		За змістом статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		 
		Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
		 
		Представник ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції клопотання про застосування судом строку позовної давності.
		 
		Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		 
		Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, пред`явлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
		 
		Такі правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду             від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18),        від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та інших.
		 
		Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивної (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.
		 
		У справі, яка переглядається, установлено, що позивач дізнався про порушення свого права 25 вересня 2018 року з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка отримувалась у зв`язку з необхідністю здачі      в експлуатацію самочинного будівництва приміщення бару «Оптиміст», що підтверджується довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, після чого 26 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Чернівці з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький О. О., про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності.  
		З позовом про витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_1 звернувся до суду у квітні 2023 року.
		 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
		 
		Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
		 
		У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
		 
		Отже, Законом № 540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, було продовжено перебіг позовної давності для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на час дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), тому заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності не підлягає задоволенню судом з урахуванням положень вищенаведеного законодавства, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20, від 07 вересня 2022 року у справі         № 679/1136/21, від 16 листопада 2023 року у справі № 487/1342/21.
		 
		З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину з 12 березня 2020 року у межах позовної давності знаходиться період з 12 березня 2017 року.
		 
		Отже, строк звернення з цим позовом, пред`явленим у квітні 2023 року, тобто під час карантину, який був введений з 20 березня 2020 року та продовжувався до                     30 червня 2023 року, не сплив.
		 
		Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не пропустив строк звернення до суду з цим позовом, однак помилково посилався на те, що, зверненням у вересні 2018 році ОСОБА_1 до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький О. О., про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності (справа                                 № 727/10229/18), перебіг позовної давності переривається,  не врахував положення статті 264 ЦК України, яка визначає вичерпний перелік підстав для переривання перебігу позовної давності, який розширеному тлумаченню не підлягає.
		 
		Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_2 про втручання у право власності набувача 
		 
		Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди мають застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права, що передбачають й інші критерії, які мають бути дотримані суб`єктами публічного права під час втручання у право власності.
		Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції (далі - Перший протокол) та утворюють «трискладовий тест», за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.
		 
		У статті 1 Першого протоколу містяться три норми: 1) кожна особа має право мирно володіти своїм майном; 2) позбавлення власності є допустимим винятково в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; 3) держава має повноваження вводити у дію закони, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном: а) відповідно до загальних інтересів; б) для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		 
		ЄСПЛ наголошує на тому, що зазначені норми не є окремими, а друга і третя норми стосуються лише конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном.
		Зокрема, втручання у здійснення права на мирне володіння майном у розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу також повинно переслідувати мету в суспільному інтересі [рішення ЄСПЛ у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine)].
		 
		Перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, суд повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden»).
		 
		Щодо першого припису ЄСПЛ у пунктах 63, 64 рішення у справі «Маркс проти Белгії» (Marckx v. Belgium) зауважив, що, визнаючи право на безперешкодне користування своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності. Держава сама визначає «необхідність» відповідного закону, а наявність «спільного інтересу» може спонукати державу до «здійснення контролю за використанням власності», включаючи розпорядження та спадкування.
		 
		ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля [рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited v. Ukraine].
		 
		Зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії (що мають оцінюватися у сукупності), як: 1) законність вручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.
		 
		Контроль за дотриманням конвенційних гарантій здійснюється ЄСПЛ, який застосовує норми Конвенції відповідно до базових принципів (методів) тлумачення, до яких відносять «принцип автономного тлумачення понять», «принцип еволюційного (динамічного) тлумачення», «принцип європейського консенсусу», «принцип розсуду держави», «принцип ефективного тлумачення» та «принцип пропорційності та балансу інтересів».
		Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність як його складова частина висвітлені у практиці ЄСПЛ.
		 
		Так, у рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz and Roire V. France) ЄСПЛ зазначає, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування - прояв свавілля держави.
		 
		У цьому рішенні ЄСПЛ вказав на неприпустимість свавільного втручання держави у права людини без нагальної на те потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.
		 
		Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.
		 
		ЄСПЛ вказав на необхідність перевіряти передбачення обмеження прав людини у національному законі, визначати наявність обставини для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність.
		 
		Обмеження прав має передбачатись національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження.
		 
		Обмеження прав у такому разі повинно прямо передбачатись у законі, а зміст закону повинен бути доведений до відома громадян.
		 
		Закон має відповідати критеріям якості - обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного.
		 
		Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи.
		 
		Втручання у права має відповідати вимогам співмірності.
		 
		Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не метою, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним, безальтернативним та достатнім, а не надмірним.
		 
		Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.
		 
		Таким чином, можна зазначити, що лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.
		 
		Так, законність втручання в цій справі обумовлена тим, що право власності                        є конституційним правом особи, передбаченим статтею 41 Конституції України, воно є непорушним та набувається в порядку, визначеному законом. Законний власник не втрачає право власності на належне йому майно, якщо воно вибуває з його володіння без належної на те законної підстави чи не з його волі, тому таке право підлягає захисту. 
		 
		Легітимною метою (виправданістю втручання загальним інтересом) є необхідність захисту гарантованого Конституцією України права законного володільця, майно якого вибуло з його володіння без відповідної на те правової підстави чи не з його волі.
		 
		Що стосується принципу пропорційності, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що: 1) можливість втручання у право кінцевого набувача майна, яке вибуло з володіння власника без відповідної правової підстави, чи не з його волі прямо передбачене ЦК України (статті 387, 388); 2) закон безпосередньо врегулював, що добросовісний набувач не набуває право власності на відчужене йому майно, яке вибуло із володіння власника поза його волею; 3) майнове право добросовісного набувача захищено передбаченим статтею 661 ЦК України механізмом відшкодування завданих йому збитків у зв`язку з витребуванням у нього за рішенням суду майна (товару), тоді як законний володілець позбавлений можливості захистити своє майнове право у інший спосіб, ніж витребування належного йому майна.
		 
		Ураховуючи встановлені у справі обставини, а саме відчуження спірного майна без волевиявлення власника, витребування такого майна на користь законного власника є пропорційним втручанням у право власності ОСОБА_2 , яке ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		 
		За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення                     у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте                    в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		 
		Верховний Суд частково виходить за межі доводів і вимог касаційної скарги відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України, у зв`язку з необхідністю врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23), яка прийнята після подання позивачем касаційної скарги.
		 
		Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із зміною мотивів рішення суду першої інстанції                        в редакції цієї постанови.
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі           26 840,00 грн, а тому зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені ним судові витрати на сплату судового збору.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рендюк Наталі Василівни задовольнити. 
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Чернівецького апеляційного суду від 25 липня 2024 року скасувати.
		 
		Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 квітня 2024 року змінити в частині мотивів, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови,                     а у решті - залишити без змін.
		 
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі                    26 840,00 грн (двадцять шість тисяч вісімсот сорок гривень 00 копійок).
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,    є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:                                                                                               І. Ю. Гулейков
		 
		 
		Б. І. Гулько
		 
		 
		Г. В. Коломієць
		 
		 
		Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...