Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 361/5996/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2025.
Дата набрання законної сили: 12.02.2025
Номер судового провадження: 61-6851ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		12 лютого 2025 року                                 
		м. Київ                                                               
		 
		справа № 361/5996/19
		 
		провадження № 61-6851св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),  
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Титаренком Дмитром Сергійовичем, на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області                  від 07 грудня 2021 року у складі суддіПетришин Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 07 листопада 2007 року вона з відповідачем уклали шлюб. Під час спільного подружнього життя у сторін народилася                       донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Зазначала, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 грудня                   2012 року у справі № 2-6250/2012 шлюб між ними було розірвано, а 12 жовтня              2016 року вони з ОСОБА_2 повторно уклали шлюб. При цьому у період                            з травня 2013 року до дати повторного укладення шлюбу, тобто до 11 жовтня               2016 року, вони проживали однією сім`єю, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу, який було розірвано 30 жовтня 2017 року рішенням Деснянського районного суду  м. Києва (справа № 754/8922/17).
		 
		Посилалася на те, що вони разом з відповідачем відвідували друзів та знайомих, приймали гостей, спільно святкували свої дні народження та інші свята, мали спільний відпочинок, у тому числі, у Туреччині (у червні 2016 року), селі Коропове Харківської області (у серпні 2016 року), що підтверджується спільними фотознімками.
		 
		Необхідність встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу виникла у зв`язку із тим, що і їй потрібно врегулювати питання щодо спільного майна, набутого за час проживання з відповідачем однією сім`єю.
		 
		Ураховуючи наведене,  ОСОБА_1 просила суд встановити факт її проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2                              у період з травня 2013 року до 11 жовтня 2016 року.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня                2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що періодичне спільне проживання позивачки та відповідача не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у розумінні статті 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України) без наявності інших ознак сім`ї. 
		 
		Районний суд вказав, що, заявляючи позовні вимоги про встановлення факту спільного проживання з відповідачем у певний період часу, ОСОБА_1 не визначила мети пред`явлення такого позову, не пред`явила інших позовних вимог.
		 
		 
		 
		Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня                          2021 року змінено, викладено мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду.
		 
		Змінюючи мотивувальну частину рішення, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в цьому випадку питання про встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу не може бути розглянуто окремо від вирішення позову про поділ майна, який перебуває у провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області (справа № 361/1696/19), а тому вважав висновок суду першої інстанції щодо недоведеності факту проживання сторін однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу передчасним.
		 
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції                                      (касаційне провадження № 61-413св23).
		 
		Верховний Суд вважав, що обраний позивачкою спосіб захисту передбачений законом і може бути вирішений як в одному провадженні із заявленням одразу вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу та поділ майна, так і в окремих провадженнях. Отже, апеляційний суд спір по суті не вирішив, відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 лише                     з формальних підстав, не надавши оцінку наявним у справі доказам.
		 
		Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2021 року - без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
		 
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновком районного суду про те, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів у розумінні                                  статей 77, 78 ЦПК України на підтвердження факту спільного проживання разом                      з ОСОБА_2 у період з травня 2013 року до 11 жовтня 2016 року однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу.
		 
		Апеляційний суд зазначив, що надані позивачкою докази підтверджують факт спільного відпочинку, спільної присутності на святкуванні свят, перебування                           у близьких стосунках позивачки та відповідача, проте не доводять факту ведення спільного господарства, наявності спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя у зазначений ОСОБА_1 період, що підлягає доведенню              у цій справі.
		 
		Суд апеляційної інстанції відхилив посилання апеляційної скарги ОСОБА_1 на те, що між сторонами було проведено релігійний обряд вінчання, оскільки відповідно до частини третьої статті 21 СК України релігійний обряд шлюбу                            не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов`язків подружжя.
		 
		При цьому апеляційний суд погодився з доводами апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 у позовній заяві було зазначено мету встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу, а саме - з метою подальшого вирішення спору щодо поділу спільного нажитого у визначений період часу майна. Проте вважав, що вказане не спростовує правильності висновків суду першої інстанції по суті спору.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Титаренко Д. С., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2021 року, постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та встановити факт її проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу                                          з ОСОБА_2  у період з 04 травня 2013 року до 12 жовтня 2016 року.
		 
		Крім того, у касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Титаренко Д. С. просить стягнути судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді касаційної інстанції, а саме судовий збір у розмірі 1 229,44 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 грн, докази понесення яких будуть надані після відкриття касаційного провадження у справі.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У травні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду                           у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду                                          від 24 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її             представником - адвокатом Титаренком Д. С., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та відмовлено                                у задоволенні клопотання заявника про зупинення дії оскаржуваних судових рішень.
		 
		У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2025 року справу призначено до розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Титаренком Д. С., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову                                         у задоволенні позову.
		 
		Посилається на те, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не дослідили надані ОСОБА_1 докази її проживання з  ОСОБА_2  однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбуу період з 04 травня 2013 року до 12 жовтня 2016 року.
		 
		Вважає, що суди проігнорували наявні у матеріалах справи спільні фотографії, показання свідків, якими підтверджується факт проживання ОСОБА_1 та  ОСОБА_2  однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу.
		 
		Крім того, апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання                            її представника про прослуховування в судовому засіданні технічного запису судового засідання Броварського міськрайонного суду Київської області                                    від 24 вересня 2020 року, в якому  ОСОБА_2 фактично визнав факт проживання з нею однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу у вказаний період часу.
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Титаренко Д. С. вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах,                викладених у постановах Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі                     № 757/19682/18-ц та від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц,                                   що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Також представник  ОСОБА_1 - адвокат Титаренко Д. С. зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		 
		У липні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Тараненко Я. Ю.подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, які відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України.
		 
		Вважає, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які                              б свідчили про спільне проживання сторін однією сім`єю, як чоловіка та жінки,                       у період з часу розірвання шлюбу до моменту його повторного укладення. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Згідно з копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Лівобережним відділом реєстрації шлюбів м. Києва Державним центром розвитку сім`ї                                     07 листопада 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Києва                         від 10 грудня 2012 року у справі № 2-6250/2012 (том 1, а. с. 9; 10). 
		 
		Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції в м. Києві 06 липня 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від шлюбу мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а. с. 13).
		 
		ОСОБА_2 та ОСОБА_1 29 квітня 2015 року здійснили релігійний обряд  вінчання (том 1, а. с. 62).
		 
		Згідно з копіями розписок від 01 березня 2016 року, 01 травня 2016 року, 01 червня 2016 року, 01 липня 2016 року, 01 серпня 2016 року ОСОБА_2 позичив                                  у ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 500 000 грн на придбання власного житлового будинку та сплачував кошти ОСОБА_5 в рахунок придбання у нього житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 106-110).
		 
		12 жовтня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повторно уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві 12 жовтня                    2016 року (том 1, а. с. 11).
		 
		27 жовтня 2016 року між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Бурлакою Л. К., зареєстрований в реєстрі за № 1124 (том 1, а. с. 115).
		 
		Пунктом 1.1. вказаного договору купівлі-продажу передбачено, що                            ОСОБА_6 передав у власність (продав), а ОСОБА_2 прийняв у власність (купив) земельну дліянку, площе. 0,0300 га, із кадастровим номером 3210600000:01:005:0060, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Відповідно до пункту 2.1. вказаного договору купівлі-продажу продаж земельної ділянки за домовленістю сторін проводиться за суму 117 160 грн, яку продавець отримав під час підписання цього договору. 
		 
		Також 27 жовтня 2016 року між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу житлового буднику АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Бурлакою Л. К., зареєстрований в реєстрі за № 1123 (том 1, а. с. 116).
		Згідно з пунктом 2.1. вказаного договору купівлі-продажу за домовленістю сторін продаж здійснюється за суму 199 795,72 грн, яку продавець отримав до підписання цього договору.
		 
		Рішенням Деснянського районного суду м Києва від 30 жовтня 2017 року у справі     № 754/8922/17 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано                                (том 1, а. с. 12).
		 
		ОСОБА_1 з 01 жовтня 2012 року до 26 лютого 2016 року працювала                                        в спеціалізованій школі № 23 з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району м. Києва, що підтверджується записами № 11, 12 в трудовій книжці серії НОМЕР_4 (том 1, а. с. 63-66).
		 
		Згідно з копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 , виданого                 01 листопада 2007 року Деснянським РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 6).
		 
		Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії                        ЯЖ № 688782, виданого Відділом земельних ресурсів у Згурівському районі Київської області 03 березня 2009 року власником земельної ділянки,                         площею 0,2500 га, в АДРЕСА_3 є ОСОБА_2 (том 1, а. с. 172).
		 
		Рішенням виконавчого комітету Войтівської сільської ради Згурівського району Київської області від 17 березня 2016 року № 14 присвоєно земельній ділянці, наданій для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_3 згідно з державним актом серії ЯЖ № 688782, яка належить                      ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 07 червня 2008 року № 3117, такі адресні реквізити: АДРЕСА_3 (том 1, а. с. 113).
		 
		У будівельному паспорті на будівництво житлового будинку та господарських будівель і споруд на АДРЕСА_3 , виданого 30 березня 2018 року вказано, що забудовником                          є ОСОБА_2 (том 1, а. с. 111).
		 
		До матеріалів справи додано фотографії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у різний час на підтвердження факту проживання однією сім`єю.
		 
		За даними Єдиного державного реєстру судових рішень у провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області знаходиться цивільна справа № 361/1696/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, провадження в якій зупинено до розгляду цієї справи.
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій                   статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою                  статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Титаренком Д. С., задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                   з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                     і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу                   (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). 
		 
		Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
		 
		Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
		 
		Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або                      в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, провадження № 14-130цс19, звернуто увагу на те, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
		 
		Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.
		 
		Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, показання свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання необхідно зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.
		 
		Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 жовтня                      2019 року у справі № 643/6799/17, від 19 лютого 2021 року у справі № 738/1093/19, від 22 червня 2021 року у справі № 554/1251/20, від 22 липня 2021 року у справі                   № 280/1710/18.
		 
		Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
		 
		Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
		 
		Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно,            за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
		 
		Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
		 
		Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
		 
		Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
		 
		Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. 
		 
		Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня                       2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого             2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21) та інших.
		 
		Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі                                    № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня           2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
		 
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
		 
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої                                                   статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Ці дані встановлюються такими засобами:
		1) письмовими, речовими і електронними доказами;
		2) висновками експертів;
		3) показаннями свідків.
		 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування              (частина перша статті 77 ЦПК України).
		 
		У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		 
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).
		 
		Відмовляючи у задоволення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних                      у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка не довела належними та допустимими доказами факту її спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_2 , ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжюу період з травня 2013 року до 11 жовтня 2016 року.
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції проігноровано клопотання представника позивачки про прослуховування технічного запису судового засідання Броварського міськрайонного суду Київської області                                    від 24 вересня 2020 року, не впливають на правильність висновків судів про недоведеність ОСОБА_1 заявлених позовних вимог.
		 
		Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суди встановили обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законних судових рішень по суті спору.
		 
		Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
		 
		Доводи ОСОБА_1 у поданій нею касаційній скарзі щодо неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 листопада 2023 року у справі                     № 757/19682/18-ц та від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають,                  то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено                        з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені              у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Титаренком Дмитром Сергійовичем, залишити без задоволення.
		 
		Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня                      2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2024 рокузалишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,  є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Д. Д. Луспеник   І. Ю. Гулейков   Б. І. Гулько   Г. В. Коломієць   Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...