Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/18879/20-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 20.02.2025.
Дата набрання законної сили: 12.02.2025
Номер судового провадження: 61-1842ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		12 лютого 2025 року                                 
		м. Київ                                                               
		 
		справа № 757/18879/20-ц
		 
		провадження № 61-1842св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),  
		 
		учасники справи:
		позивач -перший заступник керівникаПодільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради,
		відповідачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Бойком Віталієм Васильовичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва                                від 27 липня 2023 року у складі судді Остапчук С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У травні 2020 року перший заступник керівникаПодільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду                             з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, визнання спадщини відумерлою, скасування державної реєстрації та витребування майна.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що Київською місцевою прокуратурою № 7 під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні                                    № 12016100070000103, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань                         06 січня 2016 року виявлено факти незаконного відчуження об`єктів                     нерухомого майна, у тому числі, факт заволодіння квартирою  АДРЕСА_1 .
		 
		Подільською окружною прокуратурою м. Києва, під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 12016100070000103 встановлено,                    що на підставі підроблених документів та низки договорів, вказана квартира,                             як і 125 інших, вибула із власності територіальної громади м. Києва.
		 
		Зазначав, що первинна реєстрація права власності на вказану квартиру була проведена за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 17 серпня 2006 року Відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва на підставі розпорядження від 17 серпня 2006 року № 269.
		 
		У подальшому власницею квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 вересня  2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В. за реєстровим № 3679.
		 
		Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 78 років ОСОБА_7 померла. Спадкова справа до майна померлої не заводилася, спадкоємці відсутні, тому спадщина                       у вигляді спірної квартири мала бути визнана відумерлою та перейти у власність територіальної громади м. Києва згідно зі статтею 1277 ЦК України Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 338 ЦПК України.
		 
		Разом з тим, 22 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М. право власності на квартиру  АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 лютого 2018 року, укладеного з  ОСОБА_2 , якому спірна квартира нібито належала на підставі договору дарування, укладеного                                            із ОСОБА_7 та посвідченого 18 червня 2009 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л. К. за реєстровим № 416.
		 
		Після цього право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного                     13 липня 2018 року між нею та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войстрик О. В., зареєстрованого у реєстрі за № 296.
		 
		Відповідно до повідомлення Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» договір дарування від 18 червня 2009 року, укладений на користьОСОБА_2 , посвідчений 18 червня 2009 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л. К. за реєстровим № 416, книгах бюро технічної інвентаризації не реєструвався.
		 
		Крім того, згідно з висновком експерта від 30 травня 2019 року № 17-3/613, наданого                                        за результатами проведення додаткової технічної експертизи документів, призначеної в ході досудового розслідування кримінального провадження                          № 12016100070000103 від 06 січня 2016 року, оригінал договору дарування                              від 18 червня 2009 року № 416 виготовлений за допомогою                                       копіювально-множувальної техніки струменевим способом передачі зображення; підписи та рукописні записи виконані за допомогою пишучого приладу; договір не відповідає аналогічним документам, що знаходяться в офіційному обігу на території України, тобто є підробленим.
		 
		Отже, ОСОБА_2 не був законним власником спірного майна - квартири АДРЕСА_1 , оскільки договір дарування квартири                   від 18 червня 2009 року за реєстровим № 416 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л. К. не посвідчувався,                 а тому він та ОСОБА_3 не мали права нею розпоряджатися.
		 
		Посилався на те, що вказаний договір дарування від 18 червня 2009 року порушує публічний порядок, є нікчемним в силу статті 228 ЦК України, а наступні договори                   є недійсними.
		 
		Ураховуючи, що Київською міською радою, якій в силу наслідків відумерлості спадщини має належати спірна квартира, рішення про відчуження спірного майна не приймалося, тобто не було волевиявлення законного власника на відчуження майна, вважав, що спірне майно підлягає витребуванню від ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України на користь Київської міської ради, як власника та розпорядника майна територіальної громади м. Києва.
		 
		Ураховуючи наведене, перший заступник керівникаПодільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради просив суд:
		- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 22 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М., зареєстрований у реєстрі за № 61;
		- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 серпня   2018 року, індексний номер 39808623, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності                        ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 ; 
		- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 липня                2018 року, індексний номер 42048945, відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності                       ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 ; 
		- визнати спадщину, що відкрилася після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7                у вигляді квартири АДРЕСА_1 , відумерлою та передати її у власність територіальної громади міста Києва; 
		- витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва              в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року,позов Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах Київської міської ради задоволено частково.
		Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 22 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М., зареєстрований у реєстрі за № 61.
		Визнано спадщину, яка відкрилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 ,          що складається із квартири АДРЕСА_1 , відумерлою та передано її у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.
		Витребувано з володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади                           м. Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 42,3 кв. м (житловою площею 19,1 кв. м).
		В іншій частині позову відмовлено.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Судові рішення мотивовано тим, що Київська міська рада не є власником спірного майна до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою, проте                       в силу закону на неї покладено обов`язок по захисту прав територіальної громади, що свідчить про наявність законного інтересу який полягає в тому, щоб майно, яке може бути визнане відумерлою спадщиною, не було незаконно виведено зі спадкової маси, оскільки від цього залежить подальша можливість переходу такого майна у власність територіальної громади.
		 
		Суди вважали, що останнім законним власником квартири була ОСОБА_7 , яка померла  ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після смерті якої у встановленому законом порядку, це майно ніким не набуто у власність.
		 
		З огляду на те, що договір дарування квартири від 18 червня 2009 року                                     був спрямований на незаконне заволодіння спірним майном, яке в силу                                статті 1277 ЦК України, є власністю територіальної громади міста Києва, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вказаний правочин є таким, що порушує публічний порядок, тобто є нікчемним на підставі частин першої, другої                               статті 228 ЦК України. Ураховуючи, що відповідач ОСОБА_2 не набув права власності на спірну квартиру у спосіб, передбачений діючим законодавством, що виключає можливість розпорядження цим майном, суди вважали, що договір купівлі-продажу квартири  АДРЕСА_1 , укладений 22 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М., зареєстрований у реєстрі за № 61 слід визнати недійсним.
		 
		Оскільки визнання спадщини відумерлою у розумінні статті 1277 ЦК України                           є підставою для набуття територіальною громадою м. Києва права власності на таке майно, беручи до уваги, що Київською міською радою, як розпорядником майна територіальної громади м. Києва, рішення про відчуження спірного майна не приймалося, не було волевиявлення фактично законного власника на відчуження вказаного майна, спірна квартира АДРЕСА_1  незаконно вибула з володіння територіальної громади м. Києва, а тому підлягає витребуванню у відповідача  ОСОБА_1 на користь територіальної громади                           м. Києва в особі Київської міської ради, яка є дійсним власником майна.
		 
		Посилаючись на відповідну практику Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень задоволенню не підлягають, оскільки є неналежним способом захисту права або інтересу позивача.
		 
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в апеляційному порядку не переглядалося.
		 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Печерського районного суду м. Києва                 від 27 липня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня                  2023 року в частині задоволених позовних вимог Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах Київської міської ради скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		В іншій частині судові рішення у касаційному порядку не оскаржуються, тому, відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, Верховним Судом                    не переглядаються.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У лютому 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду                   у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
		 
		У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2024 року справу призначено до розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2024 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 30 жовтня 2024 року справу повернуто на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом  Бойком В. В., мотивована тим, що первинна реєстрація квартири АДРЕСА_1  не відбулася за  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у спосіб, передбачений діючим законодавством, що виключає можливість розпорядження цим майном, відтак вони не мали законного права розпоряджатися вказаною квартирою, зокрема, продавати ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 вересня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В. за реєстровим № 3679.
		 
		Посилається на те, що Київська міська рада не є власником спірного майна та не може бути позивачем у справі. Позивачем не надано жодного доказу, що підтверджує первинну реєстрацію права власності на спірну квартиру, а також не надано жодного доказу що спірне майно можна визнавати відумерлою спадщиною та передати у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
		 
		Вважає, що суди не надали належної оцінки добросовісності набуття                        ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру на підставі оплатного договору купівлі-продажу квартири від 13 липня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войстрік О. В., зареєстрованого у реєстрі за № 296, оскільки нотаріусом перевірено правовстановлюючі документи на спірну квартиру у продавця, підстави належності йому зазначеного майна, відсутність заборон на її відчуження.
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі                     № 669/927/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня                  2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 та постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15,                  від 22 лютого 2023 року у справі № 202/8669/19, від 14 червня 2023 року у справі                № 761/17557/15, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Також ОСОБА_1 зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини,                               що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4                              частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		 
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У квітні 2024 року заступник керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що доводи ОСОБА_1 , викладені у касаційній скарзі,                                            є необґрунтованими, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
		 
		Зазначає, що суди зробили правильний висновок про наявність правових підстав для визнання спадщини відумерлою, та відповідно, витребування спірного майна                 з незаконного володіння ОСОБА_1 , за якою воно зареєстроване на праві власності, що призведе до ефективного захисту прав власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.
		 
		Вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають положенням                                      статей 263-265 ЦПК України.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 17 серпня 2006 року, виданим Відділом приватизації державного житлового фонду Печерського району м. Києва на підставі розпорядження від 17 серпня 2006 року № 269 квартира  АДРЕСА_1 , належала на праві власності  ОСОБА_4 та членам               її сім`ї ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в рівних долях (том 1, а. с. 71).
		 
		Рішенням Київської міської ради від 03 вересня 2015 року № 944/1808                                        «Про перейменування вулиць, площ, провулків та проспектів у місті Києві» вулиця «Миколи Щорса» у Печерському районі м. Києва перейменована на честь українського громадсько-політичного діяча, голови Проводу українських націоналістів Євгена Коновальця.
		 
		22 вересня 2006 року ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В. за реєстровим № 3679, відчужили квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_7 (том 1, а. с. 72).
		 
		Відповідно до листа Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 06 листопада 2018 року № 062/14-13656  за даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» квартира  АДРЕСА_1 була проведена за  ОСОБА_4 ,                         ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (в рівних долях) на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17 серпня 2006 року. У подальшому право власності на вказану квартиру перейшло до ОСОБА_7 та зареєстровано за останньою на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 вересня 2006 року (том 1, а. с. 69).
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 78 років ОСОБА_7 померла, що підтверджується актовим записом про смерть від 20 лютого 2018 року № 3156, виданим відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві.  Згідно з актом про смерть, на підтвердження факту смерті  ОСОБА_7 . Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи видано лікарське свідоцтво про смерть від 24 січня 2018 року № 283 (том 1, а. с. 74).
		 
		Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва станом на 13 липня 2018 року  ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 31 жовтня 2006 року  була зареєстрована у квартирі  АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 101).
		 
		Після смерті  ОСОБА_7 відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира                 АДРЕСА_1 , яка належала померлій на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири                              від 22 вересня 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С. В. за реєстровим № 3679.
		 
		Другою Київською державною нотаріальною конторою на запит прокурора надано інформаційну довідку зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину, заповіти/спадкові договори), відповідно до якої за параметрами запиту: ОСОБА_7 у Спадковому реєстрі інформація відсутня. Спадкова справа після смерті ОСОБА_7 не заводилася (том 1, а. с. 80-82).
		 
		06 січня 2016 року до Єдиного реєстру досудового розслідувань за фактом незаконного відчуження об`єктів нерухомості, розташованих у місті Києві, внесено відомості № 12016100070000103 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 364,                        частиною третьою статті 28, частиною четвертою статті 358, частиною третьою статті 28, частиною третьою статті 358, частиною першою статті 358,                            частиною третьою статті 15, частиною четвертою статті 190, частиною третьою статті 28, частиною першою статті 365-2, частиною третьою статті 28,                          частиною другою статті 365-2, частиною третьою статті 28, частиною третьою                статті 365-2, частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України                                (том 1, а. с. 50-60).
		 
		Подільською окружною прокуратурою м. Києва здійснюється процесуальне представництво у кримінальному провадженні № 12016100070000103 від 06 січня 2016 року.
		 
		22 лютого 2018 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М. зареєстрованого у реєстрі за № 61, ОСОБА_2 (продавець) відчужив квартиру  АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 (покупець). Відповідно до пункту 3 зазначеного договору, квартира належить продавцю на підставі договору дарування квартири, посвідченого 18 червня 2009 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області                  Мегедь Л. К. за реєстровим № 416 (том 1, а. с. 99).
		 
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 лютого 2018 року № 114923480 запис про право власності                     ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 39808623 від 22 лютого 2018 року, державний реєстратор: приватний нотаріус Шупеня О. М., Київський міський нотаріальний округ, місто Київ (том 1, а. с. 100).
		 
		Згідно з повідомленням Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 30 листопада 2018 року за даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» квартира АДРЕСА_1  зареєстрована за ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 вересня 2006 року. Договір дарування                 від 18 червня 2009 року, укладений на користь ОСОБА_2 , посвідчений 18 червня 2009 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л. К. за реєстровим № 416, книгах бюро технічної інвентаризації не реєструвався (том 1, а. с. 70).
		 
		13 липня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войстрик О. В., зареєстрованого у реєстрі за № 296, ОСОБА_3 (продавець) відчужила                квартиру  АДРЕСА_1 на користь                                 ОСОБА_1 (том 1, а. с. 85).
		 
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 травня 2020 року № 208432485 запис про право власності                     ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 42048945 від 13 липня 2018 року, державний реєстратор: приватний нотаріус Войстрик О. В., Київський міський нотаріальний округ, місто Київ (том 1, а. с. 66-67).
		 
		Згідно з висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 30 травня 2019 року № 17-3/613, складеного головним судовим експертом відділу почеркознавчих досліджень, технічного дослідження документів та обліку лабораторії криміналістичних видів досліджень Юріною О. В. на підставі постанови від 18 квітня 2019 року про призначення додаткової технічної експертизи документів, винесеної прокурором Чаплигіним К. В. за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100070000103 від 06 січня 2016 року, фонові зображення вихідних типографських даних договору дарування квартири      від 18 червня 2009 року № 416, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мегедь Л. К., предметом якого               є квартира  АДРЕСА_1 , нанесені за допомогою копіювально-множильної техніки зі струменевим способом передачі зображення та оригінал вказаного договору не відповідають аналогічним документам,                                 що знаходяться в офіційному обігу на території України (том 1, а. с. 112-124).
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій                   статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою              статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом  Бойком В. В., підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                     з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                           і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не повністю.
		 
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).
		 
		У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право                              у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Поданий першим заступником керівникаПодільської окружної прокуратури                                м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради позов спрямований на захист інтересу територіальної громади на майно, яке за своїм статусом та у зв`язку з відсутністю спадкоємців померлої особи може бути визнане відумерлою спадщиною відповідно до положень статті 1277 ЦК України та глави 9 ЦПК України.
		 
		При цьому позов містить декілька позовних вимог, зокрема, про визнання недійсним договору купівлі-продажуквартири АДРЕСА_1 , укладений 22 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М., зареєстрований у реєстрі за № 61; визнання спадщини відумерлою та витребування на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради спірної квартири.
		 
		Щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 22 лютого 2018 року між ОСОБА_2          та ОСОБА_3 . 
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду                               за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, визнав договір купівлі-продажу спірної квартиривід 22 лютого 2018 року недійсним як такий, що порушує публічний порядок в силу                              положень 228 ЦК України, згідно із частиною першою якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, незаконне заволодіння майном.
		 
		За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти. 
		 
		Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		 
		Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 
		 
		Згідно із частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою                                        статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 
		 
		У частині першій статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
		 
		У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України). 
		 
		Тобто правовим наслідком недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення договору є його нікчемність. 
		 
		У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 753/15818/19 (провадження № 61-11676св21) зазначено, що правовим наслідком недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення договору є його нікчемність. 
		 
		Згідно із частинами першою, другою статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 
		 
		У зазначеній статті визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, а також встановлено їх перелік. 
		 
		Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України керується змістом самої протиправної дії, її антисоціальним характером, а також значущістю порушених прав і свобод людини та громадянина внаслідок вчинення такого правочину. 
		 
		Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року  у справі № 910/4932/19, від 25 березня 2021 року у справі № 911/2961/19,                               від 31 січня 2024 року у справі № 461/8830/17, від 16 лютого 2024 року у справі                         № 917/1173/22. 
		 
		У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, визнав договір купівлі-продажу спірної квартиривід 22 лютого 2018 року недійсним як такий, що порушує публічний порядок в силу                              положень 228 ЦК України, згідно із частиною першою якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, незаконне заволодіння майном.
		 
		У постанові Верховного Суду від 13 вересня 2021 року у справі № 146/898/20 (провадження № 61-10983св21) з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження                       № 12-304гс18) зроблено висновок, що «нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та             в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
		 
		Отже, визнання правочину щодо відчуження нерухомого майна недійсним з підстав, установлених статтею 228 ЦК України, не є ефективним способом захисту порушеного права позивача.
		 
		Подібні висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 27 квітня                         2022 року у справі № 335/4419/19 (провадження № 61-6171св21).
		 
		Київська міська рада не є стороною нікчемного договору купівлі-продажу, проте цим договором порушуються її права, оскільки спірна квартира вибула зі спадкової маси після смерті ОСОБА_10 , а подальше набуття права власності на квартиру за відповідачем  ОСОБА_1 , обмежує право міської ради на отримання                                у власність територіальної громади міста Києва такого майна як відумерлої спадщини.
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі                    № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня                   2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16. 
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		Ураховуючи наведене, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог першого заступника керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 22 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М., зареєстрований у реєстрі за № 61.
		 
		Щодо визнання спадщини у вигляді квартири  АДРЕСА_1  відумерлою та витребування цієї квартири на користь територіальної громади 
		 
		Відповідно до глави 86 ЦК України за загальним правилом спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово та на підставі споріднення. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
		 
		Одночасно ЦК України запобігає таким ситуаціям, коли відсутність спадкоємців має наслідками відсутність власників спадкового майна та його занепад. А тому передбачає у такому випадку перехід прав на це майно до територіальної громади за місцем знаходження цього майна (стаття 1277 ЦК України). У разі відсутності спадкоємців за заповітом чи за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття у територіальної громади виникає інтерес щодо переходу спадкового майна у власність громади.
		 
		Частинами першою-третьою статті 1277 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
		Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року                      з часу відкриття спадщини. 
		Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
		 
		Однак відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається з моменту реєстрації цього права. 
		 
		Зміст зазначених норм права свідчить про те, що спадщина набуває статусу відумерлої саме після набуття чинності рішенням суду про визнання її такою, а право власності на зазначене майно набувається у територіальної громади з моменту реєстрації цього права за громадою.
		 
		До звернення із заявою про визнання спадщини відумерлою і набрання законної сили відповідним рішенням суду у територіальної громади існує законний інтерес, заснований на правових нормах, що регулюють правовідносини щодо підстав набуття і припинення права власності після смерті особи, у якої відсутні спадкоємці. Цей інтерес (законні очікування) полягає у прагненні органу місцевого самоврядування набути право власності на відумерлу спадщину. Паралельно із цим інтересом у територіальної громади існує обов`язок звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою.
		 
		При цьому, за положеннями глави дев`ятої розділу IV ЦПК України, справи за заявою про визнання спадщини відумерлою розглядаються в окремому провадженні із залученням органу самоврядування та усіх заінтересованих осіб.
		 
		За змістом зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права, орган місцевого самоврядування не є спадкоємцем у справі та не залучається до спадкування. Однак у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців у нього виникає цивільний інтерес на визнання спадщини відумерлою та отримання її у власність територіальної громади. Зазначене надає підстави місцевій раді звертатись до суду як із заявами про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження та у подальшому оформити своє право власності на таке майно, так і з належними позовами в порядку позовного провадження на захист свого інтересу.
		 
		Розглядаючи проблему застосування цивільного та цивільного процесуального законодавства при визнанні спадщини відумерлою з точки зору процедур розгляду таких справ та способу захисту інтересу територіальної громади на спадкове майно, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі                            № 461/12525/15 (провадження № 14-190цс20) дійшла таких висновків:
		«Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право».
		 
		Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи  з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі. 
		Як зазначалось, стаття 1280 ЦК України передбачає, що якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі ж продажу такого майна спадкоємець має право на грошову компенсацію.
		Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А отже, застосовуючи аналогію закону, територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації. 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та            у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем».
		 
		Передаючи справу, яка є предметом касаційного перегляду, на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалу від 25 вересня 2024 року мотивував незгоду із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 14 грудня 2022 року справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) та зазначив про наявність підстав для відступу від них.
		 
		Повертаючи справу на розгляд відповідній колегії суддів, Велика Палата Верховного Суду при установленні подібності правовідносин порівняла обставин справи, що переглядається, з обставинами у справі № 461/12525/15-ц (провадження                                       № 14-190цс20) та вказала на нерелевантність висновків, сформульованих у справі № 461/12525/15-ц, цій справі.
		 
		З огляду на зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені                           у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження                                        № 14-190цс20).
		 
		Установлено, що на момент відкриття спадщини після смерті  ОСОБА_7 , яка померла  ІНФОРМАЦІЯ_1 , спірна квартира належала спадкодавцю на праві власності, тобто, входила до складу спадщини. 
		 
		З огляду на відсутність у спадкодавця спадкоємців за заповітом і за законом, вказана квартира після спливу одного року з часу відкриття спадщини за заявою Київської міської ради повинна бути визнана відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади міста Києва.
		 
		Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те,                      що останнім законним власником спірної квартири була  ОСОБА_7 , яка померла  ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Подальші дії зі спірним нерухомим майном, а саме: набуття права власності на квартиру  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , за умови відсутності належних документів дійсності набуття права власності на цю квартиру                ОСОБА_2 , не можуть мати юридичних наслідків у формі набуття права власності зазначеними особами.
		 
		При цьому суди попередніх інстанцій правильно врахували інформацію Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 30 листопада 2018 року, відповідно до якої, договір дарування квартири від 18 червня 2009 року, посвідчений 18 червня 2009 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області             Мегедь Л. К. за реєстровим № 416, на підставі якого ОСОБА_2 набув право власності на спірну квартиру, в книгах бюро технічної інвентаризації не реєструвався.
		 
		За таких обставин, ураховуючи відсутність спадкоємців після смерті ОСОБА_7 , належна їй на праві власності на час відкриття спадщини спірна квартира, на підставі положень статті 1277 ЦК України повинна була перейти у власність територіальної громади міста Києва.
		 
		Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387,                            388 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.
		 
		Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуальновизначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.
		 
		Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 
		2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 
		3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння,                    не з їхньої волі іншим шляхом. 
		Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).
		 
		Відтак саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц та від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13).
		 
		Установивши наявність підстав для визнання спадщини відумерлою та, відповідно, переходу права власності на спірну квартиру до територіальної громади м. Києва, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог першого заступникв керівника Подільської окружної прокуратури    м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради в частині витребування спірної квартири від ОСОБА_1 .
		 
		Зазначені висновки узгоджуються з правовим висновком, викладеними Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 754/4108/18-ц (провадження № 61-20219св19), від 22 січня 2020 року у справі № 754/14094/17 (провадження                      № 61-5800св19), від 14 квітня 2021 року у справі № 753/11965/19 (провадження                         № 61-1157св21) та від 01 листопада 2023 року у справі № 202/5154/21 (провадження № 61-10518св22).
		 
		Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		 
		Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема,                                      й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції, яка гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність. 
		 
		Для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
		 
		Стала практика ЄСПЛ свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет відповідності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном гарантіям статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання                      в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
		 
		Суди попередніх інстанцій правильно врахували, що звернення прокурора з позовом до суду спрямоване на задоволення легітимної мети, яка полягає у відновленні законності, та у поверненні у власність територіальної громади комунального нерухомого майна (квартири), яке незаконно вибуло на підставі підробленого правочину.
		 
		Відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 754/446/22 (провадження № 61-7349сво23) територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації; закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем; з метою захисту порушеного права чи інтересу територіальної громади при відчуженні спадкового майна розмір грошової компенсації вартості цього майна визначається, виходячи          з його ринкової вартості на час розгляду спору в суді або на час добровільного врегулювання спору між сторонами цих правовідносин. Отже, за встановлених фактичних обставин у цій справі при відчуженні спадкового майна територіальна громада має право лише на компенсацію вартості спадкового майна за ринковими цінами, а тому позовні вимоги територіальної громади про визнання спадщини відумерлою та передачу її територіальній громаді міста Києва задоволенню не підлягають. Крім того, суди не врахували, що саме власнику або законному користувачу майна належить право на витребування майна з незаконного володіння (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц, провадження  № 14-247цс18; від 30 червня 2020 року                     у справі № 19/028-10/13). У цій справі суди встановили, що позивач не є власником або законним користувачем спірного майна, яке незаконно вибуло з його володіння, а тому у нього немає підстав для витребування майна на свою користь як неволодіючого власника або користувача.
		 
		Разом з тим, у даному випадку до спірних правовідносин не застосовуються правові висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 754/446/22 (провадження                                       № 61-7349сво23), оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається,                        а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		 
		Велика Палата Верховного Суду в постановах від 12 жовтня 2021 року у справі                       № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року у справі                     № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
		 
		Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів.                 Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389                            та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
		 
		З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників)                                    є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.
		 
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року                       у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи                          (пункт 32).
		 
		Так, у справі № 754/446/22 Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зроблено висновок про те, що територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації.
		 
		Разом з тим, у справі, яка переглядається Верховним Судом, судами встановлено, що ОСОБА_1 не може вважатися добросовісним набувачем спірної квартири, зважаючи на те, що є колишньою дружиною ОСОБА_11 , який, у свою чергу,            є обвинуваченим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 15, частиною третьою статті 28, частиною четвертою статті 190, частиною першою статті 263, частиною третьою статті 358, частиною четвертою статті 358, частинами першою-третьою статті 365-2 КК України, спрямованих на незаконне заволодіння, у тому числі, спірною квартирою. Кримінальне провадження № 12019100070002750 за обвинуваченням ОСОБА_11 перебуває на розгляді в Дніпровському районному суді м. Києва (кримінальна справа № 755/18758/19). 
		 
		Отже, правовідносини у цій справі та у справі № 754/446/22 не є подібними за змістовим критерієм та фактичними обставинами.
		 
		За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди не надали належної оцінки добросовісності набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру.
		 
		Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		Посилання касаційної скарги  ОСОБА_1 на застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду                        від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня                   2021 року у справі № 922/2416/17 та постановах Верховного Суду від 14 грудня              2022 року у справі № 461/12525/15, від 22 лютого 2023 року у справі № 202/8669/19, від 14 червня 2023 року у справі № 761/17557/152, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази                  з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не віднесено до компетенції суду касаційної інстанції.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Відповідно до частин першої-третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення                          у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Оскільки у справі немає необхідності встановлювати додаткові обставини справи, при цьому суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, які перешкоджають розгляду справи по суті, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати судові рішення судів першої                      й апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог першого заступника керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 22 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею О. М., зареєстрований у реєстрі за № 61                та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог першого заступника керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва                                   в інтересах держави в особі Київської міської ради про визнання правочину недійсним.
		 
		Ураховуючи, що в частині позовних вимог про визнання спадщини відумерлою та витребування майна, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, суди в цій частині правильно застосували норми матеріального права до встановлених на підставі поданих доказів фактичних обставин, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій частині без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд                   у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Бойком Віталієм Васильовичем, задовольнити частково.
		 
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 рокув частині вирішення позовних вимог першого заступника керівника Подільської окружної прокуратури                            м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про визнання правочину недійсним скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
		 
		Відмовити у задоволенні позову першого заступника керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 22 лютого 2018 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шупенею Олександровим Миколайовичем за реєстровим № 61.
		 
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року в частині позовних вимог першого заступника керівника Подільської окружної прокуратури м. Києва                               в інтересах держави в особі Київської міської ради про визнання спадщини відумерлою та витребування майна залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,  є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                            Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...