Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 991/4001/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Надіслано судом: 20.02.2025. Зареєстровано: 20.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 21.02.2025.
Дата набрання законної сили: 20.02.2025
Номер судового провадження: 22-ц/991/2/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		справа № 991/4001/24
		провадження № 22-ц/991/2/25
		 
		 
		ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
		АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		20 лютого 2025 року                                                           м. Київ
		 
		Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі: 
		головуючого - судді Семенникова О.Ю., 
		суддів Калугіноі І.О., Михайленка Д.Г., 
		за участю секретаря судового засідання Ляшинської А.Ю.,
		представника позивача прокурора Стрільцова І.С.,
		відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		представника відповідачів адвоката Альошина В.С.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві апеляційні скарги представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвоката Альошина Владислава Сергійовича на рішення Вищого антикорупційного суду від 20 вересня 2024 року у справі за позовом Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави,
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом обставини.
		Держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора (далі - САП) звернулась до Вищого антикорупційного суду з позовом до  ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3 , в якому просила визнати необґрунтованими та стягнути на користь держави активи на суму 6 987 254,77 грн, а саме:
		- готівкові грошові кошти у розмірі 4 893 000,77 грн, вилучені у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 27 грудня 2023 року під час проведення обшуку будинку за місцем мешкання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; 
		- транспортний засіб марки та моделі Skoda Kodiaq, 2023 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , вартістю 2 094 254,00 грн, право власності на який зареєстрований за ОСОБА_3 .
		Рішенням Вищого антикорупційного суду від 20 вересня 2024 року позовні вимоги задоволено частково, вирішено визнати необґрунтованими та стягнути в дохід держави грошові кошти у розмірі 4 634 754,77 грн., що належать ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та транспортний засіб марки та моделі Skoda Kodiaq, 2023 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 , право власності на який зареєстрований за ОСОБА_3 .
		 
		Вимоги апеляційної скарги, доводи особи, яка її подала.
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції представник відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвокат Альошин В.С. звернувся з апеляційними скаргами, в яких просив скасувати вищевказане рішення та ухвалити нове, яким визнати активи, що належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 законними, визнати транспортний засіб марки та моделі Skoda Kodiaq, 2023 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 обґрунтованим активом, що належить ОСОБА_3 , та відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.
		Стверджуючи про обґрунтованість активів представник відповідачів посилався на наступні доводи.
		21 лютого 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір позики на суму 30 000 доларів США. ОСОБА_5 як ФОП зареєстрований з 1999 року та заощаджував грошові кошти на протязі усього періоду своєї підприємницької діяльності.
		01 червня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладений договір позики на суму 10 000 доларів США. ОСОБА_6 на протязі свого життя неодноразово їздив на заробітки за кордон.
		11 вересня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 укладено договір позики на суму у розмірі 50 000 доларів США. При цьому 04 серпня 2022 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 був укладений договір позики на суму 100 000 доларів США, строк дії вищевказаного договору закінчується 31 грудня 2024 року, а отже на момент укладання договору позики з ОСОБА_2 . ОСОБА_8 був законним володільцем за розпорядником грошових коштів, сума яких значно перевищує розмір грошової позики, наданої останній. Наявність грошових коштів у ОСОБА_10 підтверджується нотаріально посвідченим договором іпотеки від 02 лютого 2022 року.
		Також в період з 2019-2023 років ОСОБА_11 передавала на зберігання ОСОБА_1 грошові кошти на загальну суму 40 000 доларів США.
		Крім того, 11 листопада 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_12 укладено договір позики на суму 400 000 грн., у цей же день ОСОБА_3 написана розписка про отримання грошових коштів у сумі 400 000 грн. за вказаним договором позики.
		12 листопада 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_13 укладено договір позики на суму 500 000 грн., у цей же день ОСОБА_3 написана розписка про отримання грошових коштів у сумі 500 000 грн. за вказаним договором позики.
		Відповідні відомості були внесені до декларації дружиною ОСОБА_3 , оскільки вона є суб`єктом декларування.
		Посилаючись на положення ст.41 Конституції України, ст.202, 204, 208, 215, 1046, 1047 ЦК, представник наполягає на тому, що вищевказані договори позики, укладені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є дійсними, такими, що відповідають вимогам цивільного законодавства України, в судовому порядку не визнані недійсними, а отже висновки суду першої інстанції про те, що зазначені договори позики мають ознаки удаваності є незаконними та не мають під собою жодної доказової бази. Будь-яких доказів або фактів, що спростовують версію відповідачів позивачем не надано.
		На думку представника відповідачів колегія суддів першої інстанції не врахувала надані відповідачами докази, які є більш переконливі ніж докази позивача та винесла незаконне рішення.
		Також до апеляційних скарг додані клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, пропущений відповідачами у зв`язку з погіршенням стану їх здоров`я. 
		 
		Позиції учасників справи.
		Відповідачі та їх представник адвокат Альошин В.С. у судовому засіданні просили суд задовольнити у повному обсязі подані ними апеляційні скарги за викладених у них підстав, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову.
		Представник позивача прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційних скарг, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, а доводи апеляційних скарг безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення. 
		 
		Мотиви суду.
		       Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. 
		Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч.1 ст.127 ЦПК).
		20 вересня 2024 року в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частину оскаржуваного судового рішення, повний текст рішення суду складено 24 вересня 2024 року, який отриманий відповідачами 27 вересня 2024 року, відповідно, з урахуванням того, що останній день процесуального строку припадає на вихідний день, останнім днем строку апеляційного оскарження є 28 жовтня 2024 року, апеляційні скарги представник відповідачів подав 16 листопада 2024 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження.
		В поданих відповідачами заявах про поновлення пропущеного строку останні посилались на погіршення стану здоров`я, перебування на лікуванні з 25 жовтня по 14 листопада 2024 року, що завадило останнім зустрітись з їх представником для узгодження юридичної позиції з приводу підготовки апеляційних скарг на оскаржуване рішення суду. На підтвердження захворювань відповідачами надані відповідні медичні виписки.
		При вирішенні питання про поновлення строків на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції враховує процесуальну поведінку осіб під час розгляду справи та після ухвалення судового рішення, їх обізнаність про розгляд справи у суді, поважність причин, якими обґрунтовується пропущення встановленого законом строку на апеляційне оскарження та їх доведеність, тривалість строку, який пройшов з часу ухвалення судового рішення, яке оскаржується, сутність доводів апеляційної скарги та інші обставини, які мають істотне значення.
		Норми ЦПК не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення прокушеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду у справі №439/1493/15-ц від 18 листопада 2020 року та у справі №466/948/19 від 18 листопада 2020 року.
		Поважні причини - це ті обставини, що вказують на безпосереднє унеможливлення або ускладнення можливості вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, що виникли об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк.
		Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що наведені відповідачами причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду є поважними, оскільки виникли внаслідок об`єктивних обставин. До того ж, суд враховує, що пропуск строку є незначним та становить всього один робочий день.
		Відповідно до ч.3 ст.354 ЦПК строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
		Ураховуючи викладене та виходячи з принципу верховенства права, положень ст.21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст.6 Конвенції, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень ст.3, 15 ЦК, ст.2, 4, 5 ЦПК щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та інтересів, враховуючи представленні документи, що підтверджують погіршення стану здоров`я відповідачів, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотань відповідачів та поновлення їм строку на апеляційне оскарження рішення Вищого антикорупційного суду від 20 вересня 2024 року, що дозволяє останнім реалізувати право доступу до правосуддя та на апеляційне оскарження судового рішення.
		Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст.375 ЦПК).
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників провадження, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду від 20 вересня 2024 року в межах доводів і вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарг без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, виходячи з наступного.
		Відповідно до ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 
		Законом України від 31 жовтня 2019 року №263-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» (далі - Закон України №263-IX) запроваджено інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.Зазначений Закон набув чинності 28 листопада 2019 року.
		Наявність такого інституту стала можливою відповідно до Конвенції ООН проти корупції від 2005 року, Рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), відповідно яким країни повинні створювати механізми, які б дозволяли без винесення обвинувального вироку конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом, або інструментів злочину.
		Особливості позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави передбачені Главою 12 ЦПК.
		Згідно з ч.2 ст.290 ЦПК позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави пред`являється щодо активів, набутих після дня набрання чинності Законом України №263-IX, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену ст.368-5 КК; активів, набутих після дня набрання чинності Законом України №263-IX, якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п`ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом (1 003 500 грн.), а кримінальне провадження за статтею 368-5 КК, предметом злочину в якому були ці активи, закрите на підставі п.3, 4, 5, 8, 10 ч.1 ст.284 КПК і відповідне рішення набуло статусу остаточного; доходів, отриманих від активів, зазначених в абз.2, 3 цієї частини.
		       Термін "активи" означає грошові кошти (у тому числі готівкові кошти, кошти, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи, у тому числі криптовалюти, обсяг зменшення фінансових зобов`язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування (п.1 ч.8 ст.290 ЦПК).
		       Під "набуттям активів" слід розуміти набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність, а також набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (п.2 ч.8 ст.290 ЦПК).
		При цьому, згідно з п.3 ч.8 ст.290 ЦПК, особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, зазначені у п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про запобігання корупції".
		Термін "законні доходи" визначено в п.5 ч.8 ст.290 ЦПК та означає доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема джерел, визначених п.7, 8 ч.1 ст.46 ЗУ "Про запобігання корупції".
		Згідно з ст.291 ЦПК суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів.
		При цьому положенням абз.2 ч.2 ст.81 ЦПК визначено, що у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов`язаний навести у позові фактичні дані, які підтверджують зв`язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної ч.2 ст.290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача.
		У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони (ч.4 ст.89 ЦПК).
		Положеннями ст.292 ЦПК встановлено, що активи, визнані судом відповідно до ст.291 цього Кодексу необґрунтованими, стягуються в дохід держави.
		Виходячи з практики ЄСПЛ показовим при розгляді справ про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави є рішення у справі «Гогітідзе та інші проти Грузії» (заява №36862/05 від 12 травня 2015 року), за яким, зважаючи на такі міжнародні правові механізми як Конвенція ООН проти корупції від 2005 року, Рекомендації Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) і двох відповідних Конвенцій Ради Європи від 1990 та 2005 рр. щодо конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом, Суд зазначає, що звичайні європейські і навіть універсальні правові стандарти можуть існувати і заохочувати, по-перше, до конфіскації майна, що пов`язане із серйозними кримінальними злочинами, зокрема такими, як корупція, відмивання коштів, обіг наркотичних засобів тощо, без попереднього кримінального звинувачення у цих злочинах. По-друге, тягар доведення законності походження майна, яке, як стверджувалось, було отримано незаконним шляхом, міг бути законним чином перекладений на відповідачів цих некримінальних проваджень щодо конфіскації, у тому числі цивільних проваджень in rem. По-третє, заходи щодо конфіскації могли застосовуватись не тільки безпосередньо до майна, яке було отримане незаконним шляхом, а й майна, доходів та інших непрямих прибутків, які були отримані шляхом конвертування або перетворення цінностей, отриманих злочинним шляхом, або змішані з іншим майном, джерело походження якого, можливо, є законним. Зрештою, заходи з конфіскації можуть бути застосовані не тільки до осіб, які безпосередньо звинувачуються у кримінальних злочинах, а й до будь-яких інших третіх осіб, які мають право володіння майном без необхідної добросовісності з метою приховування їхньої злочинної ролі у накопиченні цінностей, які є предметом розгляду у справі [§ 105].
		При апеляційному перегляді оскаржуваного рішення судом встановлено наступне.
		Позовні вимоги ґрунтувались на доводах про необґрунтованість готівкових грошових коштів, а саме 146 925,00 доларів США, 4 515,00 євро та 253 520,00 грн., виявлених та вилучених під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 , а також у автомобілі, який перебуває у його користуванні. Як стверджував представник позивача, з урахуванням видатків та законних доходів родини, ОСОБА_1 та члени його сім`ї не мали законних джерел доходів, які б дозволили їм заощадити зазначені готівкові грошові кошти та придбати за рахунок законних доходів автомобіль Skoda Kodiaq, 2023 року випуску, вартістю 2 094 254,00 грн., право власності на який зареєстрований за ОСОБА_3 , тому вказані активи є необґрунтованими.
		Відповідно до пояснень, наданих ОСОБА_1 в суді першої інстанції, кошти у розмірі:
		- 253 520,00 грн., 20 300,00 доларів США, 4 515,00 євро - належать йому та заощаджені із отриманої заробітної плати, від продажу електричної енергії та продажу нерухомості;
		- 90 000,00 доларів США - належать дружині ОСОБА_2 та були запозичені у ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ;
		- 40 000,00 доларів США - належать ОСОБА_11 та перебувають у ОСОБА_1 на зберіганні.
		- автомобіль Skoda Kodiaq придбано ОСОБА_3 самостійно за рахунок власних заощаджень та за кошти які були ним отримані у позику від ОСОБА_12 у сумі 400 000,00 грн. та від ОСОБА_13 у сумі 500 000,00 грн (за попередньою версією відповідачів, ОСОБА_3 придбав автомобіль за власні кошти, лише після надання позивачем відомостей про недостатність для цього офіційних доходів ОСОБА_3 , з`явилася версія про позику).
		Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи необґрунтованими активи у виді вищевказаного автомобіля та грошових коштів в розмірі 4 634 754,77 грн., що належать ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , тобто у меншому розмірі, ніж просив прокурор, суд, провівши аналіз офіційно підтверджених доходів та видатків, встановив що кошти від продажу квартири у розмірі 352 500,00 грн є законним доходом ОСОБА_1 .
		Також суд встановив розмір заощаджень родини ОСОБА_14 , походження яких станом на грудень 2023 року визнав обґрунтованим, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - 253 377,4 грн., ОСОБА_3 - 80 705,87 грн., проте оскільки ці кошти на день обшуку перебували на банківських рахунках, тож не могли бути використані для придбання валюти чи бути готівковими заощадженнями, які були віднайдені під час обшуку, щодо необґрунтованості походження яких ставив питання позивач.
		Щодо готівкових коштів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у сукупному розмірі 250 000,00 грн., то суд звернув увагу на те, що, такі кошти акумулювались ними впродовж тривалого часу, що відображено у деклараціях ОСОБА_1 за 2020 - 2023 роки. Надаючи пояснення про джерела походження виявлених під час обшуку коштів, відповідачі вказували, що кошти були отримані ними виключно впродовж 2023 року. В той же час, із виписок відкритих в АТ КБ «Приватбанк» по рахунках ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлено, що у 2023 році вони не знімали готівку зі жодного із своїх рахунків, отже вони не могли заощадити готівкові кошти у 2023 році із законних джерел, тому суд не враховував вказані у декларації готівкові кошти при обрахуванні законного доходу ОСОБА_1 .
		       Висловлюючи незгоду з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості зазначених активів, представник відповідачів в апеляційних скаргах та під час апеляційного розгляду стверджував, що обґрунтованість активів доводиться укладеними ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договорами позики, а також передачею ОСОБА_11 на зберігання ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 40 000 доларів США.
		Надаючи оцінку зазначеним доводам та перевіряючи відповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, колегією суддів враховано таке.
		       Як вбачається з оскаржуваного рішення судом першої інстанції наведено ретельне дослідження майнового стану відповідачів, у тому числі позикодавців за відповідними договорами, а також надано оцінку доводам щодо надання ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 40 000 доларів США на зберігання.
		Так, під час допиту ОСОБА_11 показала, що усі кошти, які їй надсилала свекруха - ОСОБА_15 , вона знімала у гривні, купувала долари та передавала на зберігання ОСОБА_1 . Зазначила, що декілька разів свекруха дозволяла витрати кошти на свої потреби, але у якому розмірі свідок не пригадує, однак разом така сума була меншою ніж 1 000 євро. Інколи свідок витрачала кошти свекрухи на свої потреби, але потім разом з чоловіком купували долари на суму витрачених коштів, які передавали ОСОБА_1 . Щодо точних сум, які ОСОБА_11 щороку передавала ОСОБА_1 , а також суми коштів, які нею були витрачені, свідок повідомила, що не пам`ятає.
		Поряд з цим, із досліджених судом виписок по валютному рахунку ОСОБА_11 встановлено, що з початку 2019 року по грудень 2023 року готівкою знято суму, що еквівалентна 32 394,43 євро, яких недостатньо щоб придбати 40 000 доларів США. Також з аналізу виписок встановлено, що ОСОБА_11 використовувала кошти з валютного рахунку, для проживання та оплачувала з них продукти, комунальні, одяг та інше, що також не узгоджується із версією про те, що такі кошти були призначені для придбання нерухомості.
		Також судом першої інстанції надано критичну оцінку самої цілі зняття готівки - з метою збереження грошових коштів, оскільки видається сумнівним те, що для того, щоб зберегти кошти, ОСОБА_11 знімала їх із свого валютного рахунку та передавала їх на зберігання в приватний будинок ОСОБА_14 .
		Оскільки будь-яких доказів, які б підтверджували передання ОСОБА_11 для ОСОБА_1 на зберігання 40 000,00 доларів США судом встановлено не було, то таку версію суд оцінив як удавану.
		З такою оцінкою погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на таке грошові кошти в сумі 40 000,00 доларів США правомірно визнані необґрунтованими активами.
		Стосовно договорів позики колегією суддів встановлені наступні обставини.
		Із наданих відповідачами договорів позики вбачається, що ОСОБА_2 отримала у позику кошти:
		- 21 лютого 2023 року від ОСОБА_5 у розмірі 30 000,00 доларів США, із зобов`язанням повернути їх до 21 лютого 2024 року;
		- 01 червня 2023 року від ОСОБА_6 у розмірі 10 000,00 доларів США, із зобов`язанням повернути їх до 01 червня 2024 року;
		- 11 вересня 2023 року від ОСОБА_7 у розмірі 50 000,00 доларів США, із зобов`язанням повернути їх до 01 квітня 2024 року;
		ОСОБА_3 отримав у позику кошти:
		- 11 листопада 2023 року від ОСОБА_12 у розмірі 400 000,00 грн.;
		- 12 листопада 2023 року від ОСОБА_13 у розмірі 500 000,00 грн.
		Надаючи оцінку вказаним договорам, судом першої інстанції взято до уваги наступні обставини.
		Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків за період з 2001 по 2018 роки ОСОБА_5 отримав дохід на загальну суму 5 747 894,48 грн. Поряд з цим, встановлено витрати ОСОБА_5 , які він поніс за період з 2001 по 2018 рік, а саме: 8 439,00 грн. за купівлю 15 червня 2015 року земельної ділянки; 147 483,00 грн. за придбання 17 вересня 2013 року житлового будинку із земельною ділянкою; 303 000,00 грн за купівлю 31 липня 2015 року автомобіля Dodge Ram-1500, 2006 року випуску; 290 000,00 грн. за купівлю 26 вересня 2017 року автомобіля Toyota Land Cruiser Prado, 2010 року випуску; 574 204,40 грн. за купівлю 15 листопада 2017 року автомобіля Volkswagen Passat, 2013 року випуску; 572 644,99 грн. за купівлю 24 січня 2018 року автомобіля Toyota Land Cruiser 150, 2011 року випуску; крім цього, за період з 2001 по 2018 року ОСОБА_5 придбав ще 8 автомобілів, вартість яких не вказана у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів. Згідно з поданими ОСОБА_5 податковими деклараціями його сукупний дохід за період з 2019 по 2022 роки становить 3 593 308,00 грн., відповідно до виписок з рахунку ОСОБА_5 , відкритого в АТ КБ «Приватбанк» фактично на його рахунок за період з 01 січня 2019 року по 21 лютого 2023 року надійшло доходів на загальну суму 3 745 978,51 грн., при цьому витрати, згідно з вказаних виписок, за цей же період, складають 3 561 213,30, з яких 31 310,00 грн було знято готівкою. Отже різниця між доходами та відомими витратами ОСОБА_5 є вочевидь недостатньою для того, щоб здійснювати витрати на підприємницьку діяльність та на проживання впродовж 17-ти років (з 2001 по 2018 роки) та до того ж, щоб заощадити кошти у розмірі 30 000,00 доларів США.
		Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, за яким доводи про те, що ОСОБА_2 отримала 30 000,00 доларів США у позику від ОСОБА_5 , який отримав такі кошти із законних джерел, а саме від зайняття підприємницькою діяльністю, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та жодних доказів, які б свідчили про протилежне, суду надано не було та під час апеляційного перегляду не встановлено.
		Також, відповідно до даних з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ОСОБА_6 за період з 2000 року до дати надання позики, а саме до 31 травня 2023 року, отримав дохід на загальну суму 1 292 856,43 грн., згідно з виписок по рахунках ОСОБА_6 за період з 01 січня 2019 року по 31 травня 2023 року його витрати становили 764 412,47 грн., а готівки за цей період знято 121 954,95 грн. Отже, різниця між доходами ОСОБА_6 та відомими витратами становить - 528 443,98 грн., чого є явно недостатньо, для того, щоб здійснювати витрати на проживання впродовж 18-ти років (з 2000 по 2018 роки) та для того, щоб заощадити кошти у розмірі 365 686,00 грн., що еквівалентно сумі позики у 10 000,00 доларів США.
		Крім того, судом також встановлено, що ОСОБА_7 не здійснює легальну підриємницьку діяльність, яка б дозволила йому заощадити кошти у розмірі 50 000,00 доларів США.
		У своїх поясненнях представник відповідачів ОСОБА_16 вказав, що 04 серпня 2022 року ОСОБА_7 отримав у позику від ОСОБА_9 100 000,00 доларів США та саме з цих коштів була надана позика для ОСОБА_2 . В свою чергу ОСОБА_7 пояснив, що він отримав кошти від ОСОБА_9 для того, щоб вкласти їх у придбання криптовалюти.
		Під час судового розгляду ОСОБА_9 пояснив, що надавав ОСОБА_7 у позику 100 000,00 доларів США, оскільки той мав намір вкласти їх у криптовалюту. Раніше кошти йому не позичав, де ОСОБА_7 працює йому невідомо, які у нього доходи свідку також невідомо. Договір позики укладений між свідком та ОСОБА_7 не мав строку виконання, не мав додаткових умов та був безвідсотковим. Приблизно 30 000,00 доларів США було його особистими заощадженнями, а 70 000,00 доларів США йому надали батьки 3-4 роки тому на підставі безстрокового договору позики. Пояснив, що укладав договір позики та іпотеки зі своїм батьком - ОСОБА_17 для того, щоб у випадку розлучення його дружина не отримала половини таких коштів. Наявність коштів у свого батька свідок пояснив тим, що такі кошти були заощаджені ним впродовж трудової діяльності та з продажу нерухомості. Позичав кошти у батька з метою добудувати готельний комплекс у місті Бердянськ, однак у зв`язку із війною цього зроблено не було, тому кошти залишались невикористаними. Свою суму доходів та дружини свідок назвати не зміг, однак зазначив, що дохід від 5 його підприємств за 1 рік становить приблизно 1 000 000 грн.
		Разом з тим, згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків за період з 2006 року по липень 2022 року ОСОБА_9 отримав дохід на загальну суму 834 045,78 грн., що викликає обґрунтовані сумніви у спроможності заощадити 30 000,00 доларів США, що на день надання позики було еквівалентно 1 097 058,00 грн., та здійснювати при цьому витрати на проживання родини впродовж цього періоду.
		ОСОБА_7 повідомив суду, що часто надає фізичним особам позики з метою отримання прибутку, в той же час, він надає позику у розмірі 50 000,00 доларів США для ОСОБА_2 безвідсотково, не маючи жодних гарантій у забезпеченні такої позики будь-яким майном, при цьому передані для ОСОБА_2 кошти, були раніше запозичені ним у ОСОБА_9 . Позичав кошти у ОСОБА_9 для того, щоб збільшити свої прибутки, при цьому сам ОСОБА_9 не отримав жодної вигоди надаючи ОСОБА_7 у позику 100 000 доларів США, ОСОБА_9 надає йому у позику кошти, які він сам раніше, запозичив у свого батька. 
		З цього приводу ОСОБА_9 повідомив, що 02 лютого 2022 року він отримав у позику від свого батька - ОСОБА_17 5 720 000 грн. з умовою погасити такий борг до 02 лютого 2042 року, та того ж дня - 02 лютого 2022 року ОСОБА_9 в забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором позики передав ОСОБА_17 в іпотеку дачний будинок загальною площею 420,0 кв.м. та земельну ділянку, площею 0,1га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . 
		Поряд з цим, відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків за період з 1998 року по лютий 2022 року ОСОБА_17 отримав доходу на загальну суму 1 130 092,71 грн, що очевидно свідчить про неспроможність надання його сину ОСОБА_9 позики на суму 5 720 000 грн., яка понад в 5 разів перевищує його дохід, отриманий за останніх 24 роки трудової діяльності. 
		На підтвердження вказаних показань жодних доказів щодо отримання цих грошових коштів батьком від продажу нерухомості, як і щодо існування відповідних суду не надано та під час судового розгляду не досліджено.
		Таким чином доводи позикодавців ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про їх фінансову спроможність надати вказані суми у позику ОСОБА_2 не знайшли свого документального підтвердження, тому такі твердження суд першої інстанції обґрунтовано оцінив як сумнівні, що не були доведені, як факти які швидше мали місце, аніж ні.
		Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність ані факту надання позики для ОСОБА_2 , ні наявність у позикодавців достатньої суми коштів, отриманих із законних джерел, для надання вказаних у договорах сум позик. За своїми характеристиками та умовами вказані правочини не відповідають загальним засадам розумності, мають удаваний характер, не мали на меті настання реальних наслідків, а спрямовані на легалізацію грошових коштів, відшуканих у родині ОСОБА_14 .
		З огляду на таке суд першої інстанції правомірно визнав грошові кошти в сумі 90 000 доларів США необґрунтованими активами.
		Оцінюючи можливість придбання ОСОБА_3 транспортного засобу Skoda Kodiaq, 2023 року випуску, вартістю 2 094 254,00 грн., а також укладені ним договори позики з ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , судом першої інстанції враховано таке.
		Надаючи пояснення щодо джерел походження коштів у ОСОБА_3 на придбання цього автомобіля, ОСОБА_1 у своїх поясненнях для НАЗК зазначав, що він не має відношення до придбання цього автомобіля, автомобіль був придбаний за кошти сина, які останній отримав за період своєї трудової діяльності. При цьому ОСОБА_1 зазначив, що його син проживає окремо та не пов`язаний з ним спільним побутом.
		Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ОСОБА_3 з 2015 року по кінець жовтня 2023 року, тобто за весь час своєї трудової діяльності, отримав дохід на загальну суму 478 196,79 грн., що не включає в себе податки та витрати на проживання.
		Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ОСОБА_3 за 2023 рік від ТОВ «Агротек-Інвест» отримав доходу на загальну суму 101 833,37 грн., таку ж суму доходу було задекларовано дружиною ОСОБА_3 - ОСОБА_18 , яка є суб`єктом декларування, та у щорічних деклараціях за 2022 та 2023 роки вказала про відсутність у її родини будь-яких грошових активів.
		Отже є очевидним неможливість придбання ОСОБА_3 транспортного засобу за кошти, отримані ним за період своєї трудової діяльності, при цьому повідомлення ОСОБА_3 про придбання саме ним автомобіля за власні кошти, зароблені у позаробочий час за обслуговування сільгосптехніки та не відображені у відповідній декларації дружини, не впливає на ці висновки, оскільки будь-яких доказів на підтвердження цих обставин відповідачем надано не було та під час судового розгляду не досліджено.
		Під час судового розгляду відповідачі повідомили, що частину коштів, а саме 900 000,00 грн. було отримано за договорами позик від ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
		Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ОСОБА_12 за період з 2012 року по жовтень 2023 року фактично отримав доходу на загальну суму 562 550,82 грн., чого є очевидно недостатньо для того, щоб поряд з витратами на проживання заощадити суму у розмірі 400 000,00 грн.
		У судовому засіданні ОСОБА_12 підтвердив наведену інформацію, однак зазначив, що його дружина не працює. При цьому будь-яких доказів, які б свідчили про суми отриманої від батьків допомоги, чи про сам факт її надання, ОСОБА_12 суду не надав.
		Відповідно до даних з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ОСОБА_13 з 2003 року по жовтень 2023 року фактично отримав дохід на загальну суму 2 830 086,28 грн., що включає в себе кошти з продажу рухомого майна у розмірі 1 900 002,00 грн. Поряд з цим, у вищевказаний період, ОСОБА_13 також здійснював придбання вартісного майна, а саме: 25 березня 2017 року автомобіль Kia Sportage, 2017 року випуску, вартістю 940 950,00 грн.; 31 березня 2023 року автомобіль Volkswagen Touareg, 2021 року випуску, вартістю 1 731 860,00 грн. Отже різниця між доходами ОСОБА_13 та його двома відомими витратами становить 157 276,28 грн, що свідчить не лише про неможливість здійснити заощадження на суму 500 000,00 грн, а й ставить під сумнів можливість здійснення витрат на проживання впродовж 21 року.
		У судовому засіданні ОСОБА_13 , щодо джерел походження коштів, які він надав у позику ОСОБА_3 , а також придбавав вартісне майно, повідомив, що його родині допомагають батьки, однак жодних доказів, які б свідчили про суми отриманої від батьків допомоги, чи про сам факт її надання, ОСОБА_13 суду не надав.
		Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що навіть за умови надання ОСОБА_13 та ОСОБА_12 позики на загальну суму 900 000,00 грн., доходів ОСОБА_3 все одно було недостатньо для придбання автомобіля вартістю 2 094 254,00 грн., будь-яких доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_3 інших законних джерел отримання коштів суду не надано.
		Таким чином, судом правомірно встановлено, що коштів, отриманих ОСОБА_3 із законних джерел очевидно недостатньо для придбання 17 листопада 2023 року у власність транспортного засобу Skoda Kodiaq, 2023 року випуску, вартістю 2 094 254,00 грн, отже такий актив є необґрунтованим.
		При цьому, судом першої інстанції досліджено докази відповідачів, зокрема щодо прийняття ОСОБА_1 на зберігання від ОСОБА_11 40 000 доларів США, отримання ОСОБА_2 в борг 90 000 доларів США від ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , який в свою чергу запозичив грошові кошти у ОСОБА_9 , а також отримання ОСОБА_3 в борг 400 000 грн. та 500 000 грн. від ОСОБА_12 та ОСОБА_13 відповідно, тож, всупереч доводам представника відповідачів, дослідження майнового стану вказаних осіб відбулось у відповідності до ст.89 ЦПК.
		Разом з цим, внаслідок аналізу наявних в матеріалах справи даних про офіційні доходи та витрати вказаних осіб суд першої інстанції дійшов однозначного висновку про недостатність їх доходів для акумулювання відповідних сум та їх подальше надання на зберігання або у позику. Доказів зворотного ані суду першої, ні апеляційної інстанції не надано, а тому колегія суддів погоджується з вказаним висновком.
		Також, з огляду на: зберігання автомобіля за місцем проживання ОСОБА_1 ; досліджену в судовому засіданні переписку ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , у якій йдеться про придбання транспортного засобу, фінансовий моніторинг та можливу необхідність доведення походження такої суми коштів у сина; відсутність у ОСОБА_3 достатніх коштів для придбання вказаного транспортного засобу; позикодавці ОСОБА_12 та ОСОБА_13 також не мали достатньої кількості заощаджень, отриманих із законних джерел доходів, які б дозволили їм надати вказані у договорах суми позик, - судом першої інстанції обґрунтовано встановлено зв`язок цього транспортного засобу з ОСОБА_1 , як особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та який може прямо чи опосередковано вчиняти щодо активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. Таким чином зв`язок ОСОБА_1 з вказаним активом, необґрунтованість якого встановлена судом, є очевидним та доведеним.
		Аналізуючи доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що вони не ґрунтуються на належній доказовій базі та не спростовують фактичних обставин, покладених в основу рішення суду першої інстанції.
		Заперечення на висновки суду першої інстанції щодо удаваності укладених між відповідачами договорів позики не містять нових вагомих доказів, які б змогли змінити оцінку встановлених фактів. Суд першої інстанції ретельно проаналізував надані відповідачами документи, зокрема договори позики, та дійшов обґрунтованого висновку, що ці документи мають ознаки удаваності та складені з метою уникнення стягнення активів.
		Колегія суддів також врахує, що жодних нових доказів, які б підтверджували правомірність набуття активів, зазначених у позові, відповідачами надані не були. Договори позики, зазначені в апеляційних скаргах, не спростовують висновки суду першої інстанції щодо їх ознак удаваності, оскільки відсутні належні підтвердження джерела коштів, зазначених у цих договорах. 
		Враховуючи всі вищезазначені обставини та оцінку суду першої інстанції наданим доказам, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції, з підстав, на які посилаються відповідачі в апеляційних скаргах. Рішення суду першої інстанції в частині надання оцінки доказам, наявним в матеріалах провадження, є законним та обґрунтованим, оскільки відповідачі не надали переконливих доказів, які б спростовували висновки суду.
		Разом з цим, під час апеляційного перегляду судом апеляційної інстанції встановлено ймовірно допущену судом першої інстанції арифметичну описку щодо розрахунку остаточної суми готівкових грошових коштів, що належать ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які визнані необґрунтованими активами та підлягають стягненню.
		Арифметичною помилкою визнається помилка у визначенні результату підрахунку (пропуск цифри, випадкова перестановка цифр, спотворення результату обчислення у зв`язку із використанням несправної техніки або неуважністю), тобто та помилка, яка суттєво впливає на вирішення спору.
		Помилки в тексті судового рішення, зумовлені арифметичними помилками або граматичними помилками (описками), що стосуються істотних обставин або ускладнюють виконання рішення, можуть бути усунуті саме судом, який прийняв рішення або ухвалу. А вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (постанові або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває відповідні неточності.
		При цьому, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Відтак, можлива наявність в оскаржуваному рішенні арифметичної помилки при розрахунку постановленого до стягнення розміру необґрунтованих активів, на яку особи, які подали апеляційні скарги, не посилались як на підставу для скасування/зміни судового рішення, з урахуванням застосування колегією суддів першої інстанції вірного підходу та підстав усіх розрахунків, суд апеляційної інстанції зазначає, що зазначена обставина не може бути підставою для зміни/скасування судового рішення, а повинна бути з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправлена саме судом, який прийняв рішення або ухвалу.
		Таким чином, оскаржуване судове рішення у межах доводів апеляційних скарг ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції дослідивши докази у справі, надав їм належну оцінку з урахуванням принципів змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, проте ймовірно допустив при цьому арифметичну описку у п.п.1.1 (4 987 254,77 грн.), яка в подальшому призвела до можливого помилкового розрахунку суми грошових коштів, визнаних необґрунтованими активами.
		Підсумовуючи викладене, на переконання колегії суддів, судом першої інстанції з посиланням на докази, встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, досліджені докази з відповідними мотивованими оцінками доводів учасників судового процесу щодо заявлених позовних вимог, зазначені застосовані при задоволенні позову норми права та обставини, на підставі яких судом зроблено висновок про необхідність часткового задоволення позову, в тому числі в частині визнання активів обґрунтованими.
		Відтак, доводи апеляційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до незгоди представника відповідачів з висновками суду, викладеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та переоцінки досліджених доказів.
		Із урахуванням того, що інші доводи апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції є аналогічними доводам, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи представника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
		Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		За ч.1 ст.375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, у зв`язку з чим керуючись ст.ст.259, 375, 381-384 ЦПК, колегія суддів
		 
		УХВАЛИЛА:
		 
		Клопотання про поновлення строку задовольнити.
		Поновити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 строк апеляційного оскарження рішення Вищого антикорупційного суду від 20 вересня 2024 року.
		Апеляційні скарги залишити без задоволення.
		Рішення Вищого антикорупційного суду від 20 вересня 2024 року у справі за позовом Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави залишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухваленнята може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. 
		 
		Судді:
		 
		___________          ___________                 ___________
		Семенников О.Ю.          Калугіна І.О.                         Михайленко Д.Г.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...