Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 711/920/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; дарування.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 21.02.2025.
Дата набрання законної сили: 13.02.2025
Номер судового провадження: 61-15331ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 лютого 2024 року                    
		м. Київ
		 
		справа № 711/920/23
		провадження № 61-15331св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Гудими Д. А., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи: 
		позивач ? ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		треті особи: приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Вінніченко Жанна Вікторівна, Департамент організаційного забезпечення Черкаської міської ради,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , поданою адвокатом Шимановським Артемом Володимировичем, на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 липня 2023 року у складі судді Скляренко В. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В., Василенко Л. І.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Вінніченко Ж. В., Департамент організаційного забезпечення Черкаської міської ради, про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
		Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно. Спадкоємцями першої черги після його смерті є: він, ОСОБА_2 (дочка спадкодавця), ОСОБА_3 (дружина спадкодавця), які звернулися до нотаріуса з відповідними заявами про прийняття спадщини.
		У вересні 2017 року він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про скасування державної реєстрації права власності на майно та визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 жовтня 2020 року у справі № 711/7983/17, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року, його позов задоволено частково, скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно - домоволодіння на АДРЕСА_1 . Визнано за ним у порядку спадкування за законом після батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на будівельні матеріали, що використані під час будівництва 1/6 частки самочинно збудованого житлового будинку з підвалом. 
		Він звернувся 02 грудня 2022 року до Департаменту управління справа та юридичного забезпечення Черкаської міської ради з питанням скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про право власності за ОСОБА_3 на спірне домоволодіння, однак йому було відмовлено з тих підстав, що встановлено припинення права власності у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок. У подальшому йому стало відомо, що його мати - ОСОБА_3 , будучи обізнаною про відсутність права здійснювати розпорядження вказаним будинком, 11 жовтня 2017 року уклала зі своєю дочкою ( ОСОБА_5 ) договір дарування, за яким житловий будинок перейшов останній у дар.
		Вважає, що вказаний договір дарування був укладений для приховування факту самочинного будівництва і є наслідком недобросовісної поведінки відповідачів, оскільки ОСОБА_3 неправомірно набула у власність і здійснила за собою державну реєстрацію права власності на житловий будинок, а відтак не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності на його відчуження. 
		Крім того, договір дарування за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків і укладений з порушенням вимог частин першої, п`ятої статті 203 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним. Укладення такого договору порушує його права як власника будівельних матеріалів, з яких складається самочинно побудований житловий будинок, і унеможливлює виконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 жовтня 2020 року. 
		ОСОБА_1 просив суд:
		визнати недійсним договір дарування серія та номер 1096, посвідчений 11 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Вінніченко Ж. В., житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ;
		скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Вінніченко Ж. В.
		Короткий зміст судових рішень
		Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року, позов задоволено. 
		Визнано недійсним договір дарування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , серія та номер 1096, посвідчений 11 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Вінніченко Ж. В., який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . 
		Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 37518014 від 11 жовтня 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Вінніченко Ж.В. 
		Додатковим рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 серпня 2023 року задоволено заяву представника позивача - адвоката Шарої Л. О. про ухвалення додаткового рішення. Доповнено рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 липня 2023 року абзацами про стягнення: з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн; з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги обґрунтовуються порушенням майнових прав та інтересів позивача як власника 1/6 частини будівельних матеріалів, з яких самочинно побудований спірний будинок, внаслідок неправомірного набуття та переоформлення відповідачами права власності на майно, що зроблено з таких будівельних матеріалів. Судом встановлено, що спірний будинок є об`єктом самочинного будівництва, здійсненого ОСОБА_3 та її померлим чоловіком ОСОБА_4 , а відтак таке майно не могло бути набуто у власність на умовах правового режиму об`єкта нерухомого майна. Позивач в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 набув право власника щодо 1/6 частини будівельних матеріалів, з яких був побудований спірний будинок, а отже має право на набуття у власність пропорційної частки у праві власності на такий об`єкт, тобто має право вимагати визнання права власності на самочинно збудоване майно відповідно до частин третьої, п`ятої статті 376 ЦК або відшкодування витрат на будівництво відповідно до частини шостої статті 376 ЦК, оскільки таке право є суб`єктивним, що переходить у порядку спадкування відповідно до статей 1216, 1218 ЦК.
		Водночас право власності на спірний будинок на цей час набуто ОСОБА_2 на підставі договору дарування і зареєстроване у встановленому законом порядку. Зазначена обставина вочевидь порушує законні права та інтереси позивача, оскільки унеможливлює реалізацію його майнових прав як правонаступника учасника самочинного будівництва, яким був померлий ОСОБА_4 , а відтак позивач має право на оспорення укладеного відповідачами договору дарування. Між сторонами існував спір щодо порядку спадкування майна після смерті ОСОБА_4 , у зв`язку з чим правомірність набуття ОСОБА_3 у власність майнових прав на спірний будинок було предметом судового розгляду у справі № 711/7983/17. За наслідками розгляду цієї справи суд констатував відсутність юридичного факту набуття ОСОБА_3 права власності на спірний будинок, внаслідок чого ухвалив рішення про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на такий об`єкт за ОСОБА_3 . Відсутність юридичного факту набуття ОСОБА_3 права власності на спірний будинок унеможливлює укладання нею правочинів щодо відчуження такого права.
		Оспорюваний договір дарування був укладений 11 жовтня 2017 року, тобто під час наявності судового спору щодо правомірності набуття ОСОБА_3 у власність спірного будинку. Натомість під час судового провадження у справі № 711/7983/17 відповідачі не повідомляли суд та учасників справи про переоформлення ними права власності на спірний будинок шляхом укладання договору дарування. Зазначена поведінка свідчить про недобросовісний характер дій відповідачів. Таким чином, на момент укладення оспорюваного договору дарування відчужувач ( ОСОБА_3 ) не мала належного обсягу правосуб`єктності, а предметом договору є неіснуючі майнові права, які не виникли у передбаченому законом порядку. Таким чином, укладення оспорюваного договору дарування не направлено на реальне настання правових наслідків, а мало на меті уникнути здійснення процедури набуття права власності на об`єкт самочинного будівництва та усунути позивача від участі у такій процедурі, що дає правові підстави позивачу вимагати захисту його прав та інтересів.
		Позивачем обрано правильний та ефективний спосіб захисту, застосування якого поновить його права та інтереси, а також усуне наявні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомості, що внесені без належної правової підстави. Укладення відповідачами оспорюваного договору дарування та наявність державної реєстрації за ОСОБА_2 права власності на спірний будинок фактично усуває позивача від участі у процедурі легалізації спірного будинку та унеможливлює виконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 жовтня 2020 року у справі  № 711/7983/17. 
		Не заслуговують на увагу доводи відповідача про пропуск позовної давності, оскільки аналіз змісту судових рішень у справі № 711/7983/17 свідчить, що відповідачі не повідомляли про укладення оспорюваного договору, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 жовтня 2020 року у справі № 711/7983/17 набрало законної сили 19 жовтня 2022 року. Позовна заява у цій справі надійшла до суду 13 лютого 2023 року, як стверджує позивач, йому стало відомо про існування оспорюваного договору дарування після отримання рішення державного реєстратора від 09 грудня 2022 року про відмову у вчиненні реєстраційних дій на підставі заяви позивача, яку останній подав з метою виконання судового рішення у справі № 711/7983/17. За таких обставин, незважаючи на формальний пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки він мав змогу довідатись з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про існування оспорюваного договору раніше, ніж звернувся до державного реєстратора, суд вважає, що причини пропуску такого строку є поважними, а тому порушене право позивача підлягає захисту.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що враховуючи факт відсутності у відчужувача права власності на будинок, відсутність у неї об`єкта цивільного права, направленість дій відповідачів при укладенні договору дарування було спрямоване не на реальне настання правових наслідків, а на уникнення процедури правового порядку набуття права власності на об`єкт самочинного будівництва та усунення позивача від участі у такій процедурі.
		Аргументи учасників справи
		24 жовтня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що позовні вимоги позивача не відновлять його порушене право на 1/6 частину будівельних матеріалів, які використані в будівництві будинку. ОСОБА_1 не вказує яким саме чином дії відповідачів позбавили його права на 1/6 частину будівельних матеріалів. У справі № 711/7983/17 предметом спору були будівельні матеріали, які визначені родовими ознаками, а не нерухоме майно, тому передача майна за договором дарування, укладеного між відповідачами, ніяк не впливає на право позивача на 1/6 частину будівельних матеріалів. Зміна власника майна не може вплинути на право позивача та не призвело до фактичного порушення його прав. За змістом статті 184 ЦК України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси у справі від 28 жовтня 2020 року у справі № 711/7983/17 не встановлено конкретну кількість та розмір в якому визначається 1/6 частина будівельних матеріалів, яка належить позивачу. Вказану частину будівельних матеріалів неможливо виокремити з вже фактично побудованого будинку. Визнання договору дарування житлового будинку недійсним не призведе до застосування реституції, не поверне та не відновить матеріальні цінності у натурі, а саме не виокремить 1/6 частину будівельних матеріалів, то, відповідно, такий позов не може підлягати задоволенню, адже фактично позивачем не буде отримано 1/6 частину вказаних будівельних матеріалів, яка належить йому за законом, а лише вплине на її права як законного власника будинку. Тому позивачем неправильно обрано спосіб захисту, оскільки такий не відновить його право на будівельні матеріали. 
		Укладення оспорюваного договору дарування не могло бути направленим на ухилення від виконання судового рішення у справі № 711/7983/17, оскільки позовні вимоги були заявлені одночасно до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , де предметом позову було визнання права власності саме на будівельні матеріали, а не на нерухоме майно. 
		Важливим фактором є те, що позивач не є замовником будівництва будинку, і він ніяким чином не може претендувати на 1/6 частину вже збудованого будинку, у будівництві якого були використані частина матеріалів, що належать позивачу за рішенням суду у справі № 711/7983/17.
		Крім того, позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом.
		            30 листопада 2023 року адвокат ОСОБА_1 - Шарая Л. О. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін, а також стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
		Відзив мотивований тим, що позивач в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 набув прав власника щодо 1/6 частини будівельних матеріалів, з яких був побудований спірний будинок, а отже має право на набуття у власність пропорційної частки у праві власності на такий об`єкт, тобто має право вимагати визнання права власності на самочинно збудоване майно відповідно до частин третьої, п`ятої статті 376 ЦК або відшкодування витрат на будівництво відповідно до частини шостої статті 376 ЦК. Невиконання судового рішення та наявність оспорюваного договору унеможливлює реалізацію його права на володіння, користування та розпорядження спадковим майном. Оспорюваний договір протиправно змінив правовий режим успадкованого майна: будівельні матеріали, використанні під час самовільного будівництва, стали об`єктом нерухомого майна. У справі № 711/7983/17 встановлено, що спірний будинок є об`єктом самочинного будівництва, тому здійснення реєстрації права власності на нього як на об`єкт нерухомого майна протирічить вимогам закону, а ОСОБА_3 неправомірно набула будинок у власність і здійснила за собою державну реєстрацію. За таких обставин ОСОБА_3 не мала повноважень відчужувати будинок.
		Помилковими є доводи скаржника про пропущення позивачем позовної давності, адже укладення договору дарування відповідачі приховали, не повідомили про це під час розгляду справи № 711/7983/17, тоді як позивач одразу вжив заходів для виконання рішення суду після перегляду справи Верховним Судом та отримання постанови суду касаційної інстанції. Про порушення своїх прав він дізнався після отримання рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 09 грудня 2022 року.
		Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
		Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі. 
		В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 та постановах Верховного Суду від 19 вересня 2023 року у справі № 910/19668/21, від 27 січня 2021 року у справі № 186/599/17).
		Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду. 
		Фактичні обставини справи
		Суди встановили, що земельна ділянка з кадастровим номером 7110136400:02:044:0052, площею 0,0496 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , - належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі державного акта серії та номер ЧР 24-2-2025, виданого 22 лютого 1999 року, видавник виконавчий комітет Черкаської міської ради, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
		Перебуваючи у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на зазначеній земельній ділянці побудували житловий будинок загальною площею 295,2 кв. м. Будівництво будинку здійснювалось без дозволів, що видаються органом державного архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт та належно затверджених проектів або будівельних паспортів.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. 
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ? діти спадкодавця, а також ОСОБА_3 ? дружина спадкодавця, як спадкоємці першої черги за законом звернулися до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 
		18 травня 2017 року державним реєстратором Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради здійснено реєстрацію права власності на спірний будинок за ОСОБА_3 , номер запису про право власності - 20560127.
		У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права власності на майно, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, та право забудовника, у тому числі з оформлення правової документації щодо зазначеного майна.
		11 жовтня 2017 року між відповідачами укладено договори дарування, посвідчені приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Вінніченко Ж. В., за яким ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 спірний будинок та земельну ділянку з кадастровим номером 7110136400:02:044:0052, на якій він знаходиться.
		11 жовтня 2017 року здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірний будинок (номер запису про право власності 22772590) та земельну ділянку (номер запису про право власності 22773298).
		Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 жовтня 2020 року у справі №711/7983/17 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 35335649 від 24 травня 2017 року, номер запису про право власності 20560127, про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на нерухоме майно - домоволодіння по АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після померлого батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на будівельні матеріали, що були використані в процесі будівництва 1/6 частини самочинно збудованого житлового будинку з підвалом. У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
		Вказане судове рішення набрало законної сили 19 жовтня 2022 року у зв`язку із прийняттям Верховним Судом постанови від 19 жовтня 2022 року, якою рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 жовтня 2020 року залишено в силі.
		02 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради з питанням про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо державної реєстрації права власності на спірний будинок за ОСОБА_3 
		09 грудня 2022 року рішенням державного реєстратора відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні відповідних реєстраційних дій у зв`язку з тим, що відомості про право власності на будівельні матеріали не відноситься до речових прав, які підлягають державній реєстрації. Також державний реєстратор зазначив, що право власності з реєстраційним номером 20560127 є припиненим у зв`язку з нотаріальним переходом права власності на спірний будинок.
		Позиція Верховного Суду
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
		У пунктах 41-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження №12-52гс20), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)). Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19»
		Схожі висновки зроблено у постановах Великої Палати від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20) та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 вересня 2023 року у справі № 910/19668/21, на які є посилання в касаційній скарзі.
		Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
		Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
		Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
		У частині шостій стаття 376ЦК України передбачено, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно. У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності. (див. пункти 152, 154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23)).
		Тому якщо позивач прагне захистити свої права, порушені внаслідок самочинного будівництва, він має право звернутись до суду з позовною вимогою, сформульованою відповідно до положень статті 376 ЦК України.
		Автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21).
		В доктрині права зазвичай виокремлюється компенсаційна функція, яка спрямована на відновлення порушених цивільних прав і полягає в наданні таких засобів (зазвичай, грошей), завдяки яким це стало б можливим. Так, при пошкодженні майна особи сплачується його вартість або гроші, необхідні для ремонту; при завданні шкоди здоров`ю особи - кошти для лікування, протезування, реабілітації тощо; при поширенні неправдивої інформації про особу - її спростування та грошова компенсація моральної шкоди та ін. «Сompensare» (з лат.) означає відшкодовувати або урівноважувати. По своїй суті компенсація в приватному праві - це певні дії задля справедливого «урівноваження» майнової чи немайнової втрати (внаслідок, наприклад, завдання шкоди чи припинення повністю або частково певного суб`єктивного права) шляхом сплати особі грошей, як загального еквіваленту всіх цінностей, або передання їй будь-якого майна такого роду, якості та вартості, що дадуть змогу «залагодити» понесену втрату (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2024 року у справі № 201/13593/19).
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
		Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).
		Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 
		Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.
		У справі, що переглядається:
		предметом спору є визнання недійсним договору дарування від 11 жовтня 2017 року житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , та скасування рішення про державну реєстрацію права власності;
		суди встановили, що земельна ділянка, яка знаходиться за вказаною адресою, належала на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі державного акта серії та номер ЧР 24-2-2025, виданого 22 лютого 1999 року; перебуваючи у шлюбі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на зазначеній земельній ділянці самочинно побудували житловий будинок; 18 травня 2017 року здійснено реєстрацію права власності на спірний будинок за ОСОБА_3 , яка 11 жовтня 2017 року подарувала його та земельну ділянку, на якій він знаходиться, ОСОБА_2 ; за позивачем рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 жовтня 2020 року у справі № 711/7983/17 визнано в порядку спадкування за законом після померлого батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на будівельні матеріали, що були використані в процесі будівництва 1/6 частини самочинно збудованого житлового будинку з підвалом;
		суди зазначили, що позовні вимоги  ОСОБА_4 обґрунтовуються порушенням майнових прав та інтересів позивача як власника 1/6 частини будівельних матеріалів, з яких самочинно побудований спірний будинок, внаслідок неправомірного набуття та переоформлення відповідачами права власності на майно, що зроблено з таких будівельних матеріалів. Позивач має право на набуття у власність пропорційної частки у праві власності на такий об`єкт, тобто має право вимагати визнання права власності на самочинно збудоване майно відповідно до частин третьої, п`ятої статті 376 ЦК України або відшкодування витрат на будівництво відповідно до частини шостої статті 376 ЦК України. Право власності на спірний будинок на цей час набуто ОСОБА_2 на підставі договору дарування і зареєстроване у встановленому законом порядку, що порушує законні права та інтереси позивача, оскільки унеможливлює реалізацію його майнових прав як правонаступника учасника самочинного будівництва, яким був померлий ОСОБА_4 , фактично усуває позивача від участі у процедурі легалізації спірного будинку та унеможливлює виконання рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 жовтня 2020 року у справі  № 711/7983/17;
		суди не врахували, що оскільки реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею положення статті 376 ЦК України, не змінює правовий режим самочинного будівництва, то така реєстрація не впливає і на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб;
		тому позивач, який прагне захистити свої права на 1/6 частину будівельних матеріалів, з яких самочинно побудований спірний будинок, визнані за ним судовим рішенням, не позбавлений права звернутись до суду з позовом про відшкодування витрат на будівництво відповідно до частини шостої статті 376 ЦК України, і реєстрація (визнання) права власності на цей будинок за власником земельної ділянки, його подальше відчуження, не є для того перешкодою;
		суди не звернули уваги, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 жовтня 2020 року справа № 711/7983/17, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року, яким визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після померлого батька ОСОБА_4 право власності на будівельні матеріали, що використані під час будівництва 1/6 частки самочинно збудованого житлового будинку, одночасно відмовлено в позові у частині визнання за ОСОБА_1 права забудовника, оскільки домоволодіння є самочинно збудованим; спадкодавець  ОСОБА_4 та позивач права власності на земельну ділянку, на якій розташований спірний будинок, не мали; 
		у зв`язку з цим помилковим є висновки судів про порушення законних прав та інтересів позивача як правонаступника учасника самочинного будівництва на «участь у процедурі легалізації спірного будинку» та на визнання права власності на самочинно збудоване майно відповідно до частин третьої статті 376 ЦК України, оскільки спадкодавець ОСОБА_4 не мав речових прав на відповідну земельну ділянку, яка не надавалася йому у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як забудовнику, відповідно, позивач такі права не успадкував.
		Тому оспорюваний договір дарування житлового будинку не порушує прав (інтересів) позивача, а вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності є неналежним способом захисту прав позивача на 1/6 частину будівельних матеріалів, з яких самочинно побудований спірний будинок. У зв`язку з цим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23), дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
		Щодо додаткового рішення суду першої інстанції
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що «додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».
		З урахуванням того, щорішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 липня 2023 року підлягає скасуванню, то і додаткове рішення цього ж суду від 01 серпня 2023 року також належить скасувати.
		Щодо розподілу судових витрат
		Відповідно до частин шостої, тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Позивач (а. с. 11) та ОСОБА_2 (а. с. 43) звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а тому не сплачували його при зверненні до суду та з апеляційною скаргою. З огляду на це та відмову у позові за результатами касаційного перегляду справи, Верховний Суд розподіл судових витрат не здійснює, а витрати на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 покладаються на нього.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		УХВАЛИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
		Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 липня 2023 року, додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 серпня  2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 вересня 2023 рокускасувати. 
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування житлового будинку та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відмовити.
		З моменту ухваленняпостанови суду касаційної інстанції рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 липня 2023 року, додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 серпня 2023 року та постанова Черкаського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                           В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Д. А. Гудима
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков
		 
		П. І. Пархоменко
		 
		М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...