Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 385/196/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 21.02.2025.
Дата набрання законної сили: 05.02.2025
Номер судового провадження: 61-1012ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                    
		05 лютого 2025 року                                                                     
		м. Київ
		справа № 385/196/23
		провадження № 61-1012св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		судді-доповідача Литвиненко І. В.,
		суддів Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Фермерське господарство «Олена»,
		розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Марущака Олександра Євгенійовича на постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Карпенка О. Л., Мурашка С. І., Єгорова С. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Олена» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження шляхом скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просив скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3521110100:02:000:0207, номер запису про інше речове право: 38311340, вчинений 21 вересня 2020 року державним реєстратором Гайворонської районної державної адміністрації Кіровоградської області Лособиковим М. Г., підстава для державної реєстрації: додаткова угода від 22 листопада 2022 року, до договору оренди земельної ділянки від 05 січня 2012 року, зареєстрованого 30 листопада 2012 року, видавник орендар - Фермерське господарство «Олена» (далі - ФГ «Олена»), орендодавець - ОСОБА_1 , а право оренди терміном на 20 років з автоматичним продовженням дії договору припинити.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що йому на праві приватної власності належить вказана земельна ділянка.
		05 січня 2012 року ОСОБА_1 та ФГ «Олена» уклали договір оренди земельної ділянки строком на 10 років. З урахуванням того, що за умовами цього договору він набрав чинності з часу його державної реєстрації, яка відбулася 30 листопада 2012 року, строк дії договору закінчився 30 листопада 2022 року.
		На підставі цього договору відповідач користувався його земельною ділянкою.
		19 липня 2021 року позивач направив ФГ «Олена» повідомлення про своє небажання поновлювати договір від 05 січня 2012 року на новий строк.
		12 грудня 2022 року з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізнався, що 12 листопада 2022 року державний реєстратор зареєстрував додаткову угоду до договору оренди від 30 листопада 2012 року, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 30 листопада 2032 року, а також зареєстрував право оренди земельної ділянки за відповідачем.
		Позивач стверджував, що він не отримував від орендаря пропозицій щодо продовження строку дії договору та не підписував додаткової угоди до договору оренди від 05 січня 2012 року, нікого не уповноважував на вчинення такого правочину.
		Зазначена додаткова угода до договору оренди є неукладеною, а його права на земельну ділянку грубо порушені.
		Належним способом захисту його порушених прав буде усунення перешкод у користуванні належним йому майном шляхом задоволення вимоги про скасування державної реєстрації про державну реєстрацію речового права.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Гайворонський районний суд Кіровоградської області рішенням від 02 червня 2023 року позов задовольнив.
		Скасував державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3521110100:02:000:0207, номер запису про інше речове право: 38311340, вчинений 21 вересня 2020 року державним реєстратором Гайворонської районної державної адміністрації Кіровоградської області Лособиковим М. Г., підстава для державної реєстрації: додаткова угода від 22 листопада 2022 року до договору оренди земельної ділянки від 05 січня 2012 року, зареєстрованого 30 листопада 2012 року, видавник орендар - ФГ «Олена», орендодавець - ОСОБА_1 , а право оренди терміном на 20 років з автоматичним продовженням дії договору припинив.
		Стягнув з ФГ «Олена» на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 1 073,60 грн зі сплати судового збору та 15 000 грн понесених витрат на правову допомогу.
		Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не підписував додаткову угоду від 22 листопада 2022 року до договору оренди земельної ділянки від 05 січня 2012 року, зареєстрованого 30 листопада 2012 року, а тому цей правочин є неукладеним. Договір оренди припинився у зв`язку із закінченням строку, на який його укладено. Підстава, на якій здійснена державна реєстрація права оренди за відповідачем, спростована, що порушує права позивача на користування та розпорядження його майном.
		Обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову забезпечить реальне відновлення його порушеного права.
		Кропивницький апеляційний суд постановою від 13 листопада 2023 року апеляційну скаргу ФГ «Олена» задовольнив.
		Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 02 червня 2023 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовив.
		Стягнув з ОСОБА_1 на користь ФГ «Олена» компенсацію за сплачений судовий збір в сумі 1 610,40 грн.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що існування додаткової угоди від 22 листопада 2022 року до договору оренди землі, як документа та передбаченої пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» документальної підстави державної реєстрації за ФГ «Олена» права оренди до 30 листопада 2032 року, сторони у справі під сумнів не ставили.
		Лише через ненадання відповідачем на вимогу суду оригіналу додаткової угоди до договору оренди (особливо зважаючи на те, що на вимогу суду надано копію додаткової угоди з реєстраційної справи) на підставі частини десятої статті 84 ЦПК України суд не міг визнавати встановленою ту обставину, що підпис від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді від 22 листопада 2022 року до договору оренди земельної ділянки виконаний не позивачем, адже сам по собі цей доказ не спростовував належність виконаного підпису позивачу.
		Разом з тим, позивач не надав суду доказів того, що він не підписував додаткову угоду від 22 листопада 2022 року до договору оренди його земельної ділянки, а суд першої інстанції визнав цю обставину встановленою з порушенням норм процесуального права.
		У зв`язку з цим, презумпція належності ФГ «Олена» права оренди земельної ділянки, яка ґрунтується на державній реєстрації цього права на підставі договору оренди та додаткової угоди до нього, у цій справі не спростована позивачем, а тому немає підстав вважати, що власник земельної ділянки протиправно обмежений відповідачем у реалізації своїх правомочностей, тож немає й підстав для задоволення позову.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Марущак О. Є. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 листопада 2023 року, в якій просить оскаржене судове рішення скасувати та рішення суду першої інстанції залишити в силі.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
		Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків викладених у постановах Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 567/1471/21, 
		від 22 травня 2019 року у справі № 130/1508/18, від 23 жовтня 2019 року у справі 
		№ 130/1510/18, від 24 червня 2020 року у справі № 130/1509/18, від 21 жовтня 
		2020 року у справі № 130/1503/18, від 20 жовтня 2021 року у справі № 581/39/20, 
		від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21, від 24 травня 2023 року у справі 
		№ 567/792/22, від 19 червня 2023 року у справі № 601/1965/21, від 21 червня 
		2023 року у справі № 567/874/22, від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17, 
		від 19 серпня 2020 року у справі № 387/970/17.
		Ухвала суду першої інстанції про витребування доказів ФГ «Олена» не виконано. Зазначені відповідачем причини неможливості подання витребуваних судом документів є неповажними. Обґрунтування причин втрати оригіналу додаткової угоди та неможливості її подання суду протягом більше місяця з дати відкриття провадження у справі і витребування доказів відповідач не зазначив.
		Отже, зазначена додаткова угода ОСОБА_1 не підписувалася та не укладалася. Після закінчення строку дії договору оренди землі і під час розгляду справи в суді першої інстанції земельна ділянка позивачу не повернута, що не заперечується сторонами.
		Оскільки участі в підписанні додаткової угоди позивач не брав, продовження строку дії основного договору оренди порушує права позивача як власника земельної ділянки.
		Обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову забезпечить реальне відновлення порушеного права.
		Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У березні 2024 року від ФГ «Олена» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.
		Вказує, що позивачем не надано доказів неукладення спірного правочину, незважаючи на обставини справи та факт офіційного визнання відповідного речового права, шляхом відповідної державної реєстрації.
		Крім того, належне ФГ «Олена» право оренди земельної ділянки, яка на праві власності належить позивачу, презюмується відомостями з Державного реєстру прав на нерухоме майно про державну реєстрацію цього речового права, здійснену державним реєстратором 21 вересня 2020 року на підставі договору оренди землі та додаткової угоди до цього договору. Обов`язок спростування презумпції права покладається на особу, яка її оспорює, зокрема, власника нерухомого майна, який оспорює зареєстроване за третьою особою речове право користування майном власника.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 19 лютого 2024 року відкрив провадження та витребував справу з Гайворонського районного суду Кіровоградської області.
		Справа № 385/196/23 надійшла до Верховного Суду 29 лютого 2024 року.
		Верховний Суд ухвалою від 29 січня 2025 року справу призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,0104 га, якій присвоєно кадастровий номер 3521110100:02:000:0207, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Гайворонської міської ради Кіровоградської області. Право власності позивача на земельну ділянку посвідчено державним актом на право приватної власності на землю серії ІV-КР № 035832 від 20 травня 2002 року.
		05 січня 2012 року ОСОБА_1 та ФГ «Олена» уклали договір оренди землі строком на 10 років, який зареєстровано 30 листопада 2012 року. Об`єктом оренди за умовами договору є належна ОСОБА_1 земельна ділянка, якій присвоєно кадастровий номер 3521110100:02:000:0207.
		Право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 3,0104 га, якій присвоєно кадастровий номер 3521110100:02:000:0207, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі відомостей Державного земельного кадастру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2174811135211, дата державної реєстрації 21 вересня 2020 року.
		21 вересня 2020 року у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано інше речове право, а саме право оренди земельної ділянки площею 3,0104 га, якій присвоєно кадастровий номер 3521110100:02:000:0207, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2174811135211, яке належить ФГ «Олена» на підставі додаткової угоди від 30 листопада 2022 року до договору оренди земельної ділянки від 05 січня 2012 року, зареєстрованого 30 листопада 2012 року, строк дії чинності права - 30 листопада 2032 року, реєстраційний номер іншого речового права 38311340.
		 
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
		Під час вирішення цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, ніж закон. Більш того, враховуючи положення ЦПК України, така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах.
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		У частині першій статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		У статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
		Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
		Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідне орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
		У статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
		Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
		Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).
		У частині першій статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
		Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
		У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 обґрунтовував позов про скасування проведеної 21 вересня 2020 року державним реєстратором Гайворонської районної державної адміністрації Кіровоградської області Лособиковим М. Г. державної реєстрації додаткової угоди від 22 листопада 2022 року до договору оренди землі від 05 січня 2012 року, зареєстрованого 30 листопада 2012 року, тим, що він не підписував зазначеної додаткової угоди, тому така угода є неукладеною, а державна реєстрація, здійснена на її підставі, - незаконною.
		Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Згідно з абзацом першим частини першої, абзацом першим частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункти 4, 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).
		Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		У частині другій статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
		Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).
		Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Відповідно до частин першої, третьої, шостої, сьомої-десятої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов`язку подати витребувані судом докази. У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
		Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (частина перша статті 103 ЦПК України).
		Відповідно до положень пункту 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.
		У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).
		Як вбачається з матеріалів справи, Гайворонський районний суд Кіровоградської області ухвалою від 13 лютого 2023 року задовольнив клопотання представника позивача про витребування доказів. Витребував у ФГ «Олена», зокрема, додаткову угоду від 22 листопада 2022 року до договору оренди від 05 січня 2012 року, зареєстрованого 30 листопада 2012 року, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 30 листопада 2032 року з автоматичним продовженням дії договору, для огляду в судовому засіданні.
		10 та 23 березня 2023 року від представника відповідача - адвоката Кінько О. В. до суду надійшли заяви щодо виконання ухвали про витребування доказів. В даних заявах зазначається, що витребувану судом додаткову угоду не має можливості надати суду, оскільки її втрачено. На підтвердження чого до суду надано: акт про втрату документів від 14 березня 2023 року; пояснення ОСОБА_2 від 10 березня 2023 року; наказ про службове розслідування.
		Гайворонський районний суд Кіровоградської області ухвалою від 10 березня 2023 року задовольнив клопотання представника позивача про витребування доказів. Витребував у Голованівської районної державної адміністрації Кіровоградської області, зокрема, додаткову угоду від 22 листопада 2022 року до договору оренди від 05 січня 2012 року, зареєстрованого 30 листопада 2012 року, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 30 листопада 2032 року з автоматичним продовженням дії договору, для огляду в судовому засіданні.
		Проте, ухвала суду про витребування оригіналів документів, що безпосередньо стосуються предмету спору не виконана, оскільки представником Голованівської районної державної адміністрації Кіровоградської області надіслано до суду копію додаткової угоди від 22 листопада 2022 року укладеної із позивачем.
		Суд першої інстанції встановив, що після закінчення строку дії договору оренди землі, і під час розгляду справи у суді першої інстанції земельна ділянка позивачу не була повернута, що не заперечувалось сторонами.
		Врахувавши ухилення відповідача від надання оригіналу спірної додаткової угоди, а також її відсутність у матеріалах справи, що унеможливлює проведення судової почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач не спростував доводів позивача про відсутність його волевиявлення на укладання додаткової угоди до договору оренди землі.
		Позивач вживав заходи щодо отримання оригіналу оспорюваної додаткової угоди від 22 листопада 2022 року до договору оренди земельної ділянки від 05 січня 2012 року, зокрема заявляв клопотання про витребування доказів, натомість відповідач не надав суду цього правочину, зазначивши про його відсутність у зв`язку із втратою.
		З огляду на викладене, суд першої інстанції, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам та процесуальній поведінці сторін, дійшов правильного висновку, що ФГ «Олена» не спростувало доводів позивача про неукладення та непідписання ним додаткової угоди від 22 листопада 2022 року до договору оренди земельної ділянки від 05 січня 2012 року і не довело законності державної реєстрації цього правочину.
		Щодо доводів касаційної скарги стосовно ефективного способу захисту прав позивача.
		У пункті 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		За змістом частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
		Згідно зі статтею 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
		Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
		Згідно з пунктом 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком.
		У пунктах 1, 9, 14 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
		Згідно з частиною третьою статті 26 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року, яка діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції) визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України.
		Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
		Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
		Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
		Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
		Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження                     № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та враховуючи дійсний зміст правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.
		Ефективним способом захисту та таким, що забезпечує реальне відновлення порушеного права у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди, є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації.
		Аналогічні за змістом правові висновки у подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 385/342/23, від 20 березня 2024 року у справі № 385/35/23, від 10 квітня 2024 року у справах № 385/405/23, № 385/340/23 і № 385/273/23, від 17 квітня 2024 року у справі № 385/291/23, від 22 травня 2024 року у справі № 385/350/23 щодо вирішення спорів орендодавців з ФГ «Олена» про скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі.
		Таким чином, оскільки ФГ «Олена» не спростувало доводів ОСОБА_1 про непідписання ним спірної додаткової угоди, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про неукладення цього правочину та наявність правових підстав для задоволення позову для реального відновлення порушеного права позивача.
		Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2024 року у справі № 385/290/23, від 10 липня 2024 року у справі № 385/292/23, від 16 жовтня 2024 року у справі № 385/351/23, від 18 грудня 2024 року у справі № 385/84/23.
		Висновки суду першої інстанції про необхідність задоволення позову відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які суд правильно застосував, а також відповідають наведеній вище судовій практиці Верховного Суду.
		Апеляційний суд на зазначене належної уваги не звернув, не врахував наведених правових висновків Верховного Суду, скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону
		Отже, оскільки суд апеляційної інстанції скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, яке відповідало вимогам закону, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
		Щодо судових витрат 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Виходячи із положень статей 133, 141 ЦПК України суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Виходячи з того, що колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Марущака О. Є., судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на ФГ «Олена».
		За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 4 294,40 грн.
		Таким чином, судовий збір, сплачений     ОСОБА_1 за подання касаційної скарги, яка за наслідками касаційного розгляду справи задоволена повністю, підлягає стягненню на користь   ОСОБА_1 із ФГ «Олена».
		Керуючись статтями 141, 400, 406, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Марущака Олександра Євгенійовича задовольнити.
		Постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 листопада 2023 року скасувати.
		Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 02 червня 2023 року залишити в силі.
		Стягнути з Фермерського господарства «Олена» на користь ОСОБА_1 4 294 (чотири тисячі двісті дев`яносто чотири) гривні 40 копійок судового збору за подання касаційної скарги.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                        І. В. Литвиненко
		Судді:                                                                                                             А. І. Грушицький 
		                                                                                                                        Є. В. Петров
		                                                                                                                        В. В. Пророк
		                                                                                                                        В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...