Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 466/7772/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; щодо реєстрації або обліку прав на майно.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 21.02.2025.
Дата набрання законної сили: 19.02.2025
Номер судового провадження: 61-2776ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 лютого 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 466/7772/20
		 
		провадження № 61-2776св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - заступник військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах Міністерства оборони України;
		відповідач -  ОСОБА_1 ; 
		треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Ацилут», західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України;
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 23 вересня 2022 року у складі судді Невойта П. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 23 січня 2024 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.           Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У жовтні 2020 року заступник військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах Міністерства оборони України звернувся до суду з позовом до  ОСОБА_1 про визнання державної реєстрації незаконною та її скасування.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 20 серпня 1981 року № 349 надано дозвіл Квартирно-експлуатаційному управлінню Прикарпатського військового округу на проектування і комплексну забудову житлового мікрорайону АДРЕСА_1 у відповідності до проекту детального планування північного житлового району.
		 
		Згідно з актом інвентаризації земель Міністерства оборони України від 1993 року, на території м. Львова в користуванні Львівського Квартирно-експлуатаційного управління, а саме військового містечка № НОМЕР_1 знаходиться 2,30 га земель, що охоплюється АДРЕСА_2 .
		 
		У 1987 році в межах земельних ділянок загальною площею 2,30 га, а саме поруч з будинком АДРЕСА_3 розпочалось будівництво багатоквартирного житлового будинку шифр 49/87, площа земельної ділянки 1 387 кв. м. Замовником будівництва виступало Управління (квартирно-експлуатаційне) Західного оперативного командування. За відсутності фінансування будівництво було зупинене.
		 
		Під час зведення фундаменту, з метою повноцінного будівництва цього житлового будинку, виникла необхідність залучення додаткової площі, а тому квартирно-експлуатаційне управління надало ОСОБА_2 та його дружині ОСОБА_3 дві квартири в будинку АДРЕСА_3 , в обмін на житловий будинок по АДРЕСА_5 , який межував з ділянкою проведення будівельних робіт.
		 
		16 липня 2004 року Квартирно-експлуатаційне управління Західного оперативного командування в особі Овчаренко О. Г. передало об`єкт незавершеного будівництва новому замовнику - Західному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України.
		 
		Факт наявності фундаменту Міністерства оборони України на вказаній земельній ділянці підтверджено також викопіюванням з Плану м. Львова датованим 23 червня 2005 року.
		 
		Таким чином, об`єкти нерухомості на АДРЕСА_5 , недобудований житловий будинок (фундамент) та прилегла територія військового містечка № НОМЕР_1 належали державі в особі Міністерства оборони України, протягом 2004-2015 років будь-яких будівельних робіт Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України не проводило.
		 
		При цьому, рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 03 серпня 2009 року у справі № 2-2149/09 за ОСОБА_4 було визнано право власності на індивідуальний житловий будинок площею 33,5 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_5 за спадковою справою. На підставі вказаного рішення за ОСОБА_4 зареєстровано право власності, що підтверджується витягом від 09 вересня 2009 року № 23801468.
		 
		В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу будинку від 01 жовтня 2009 року № 2442 право власності на зазначений індивідуальний житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується витягом від 06 жовтня 2009 року № 24052873.
		 
		Крім того, рішенням Шевченківського районного суду від 16 вересня 2009 року у справі № 2-2435/09 за ОСОБА_4 було визнано право власності на нежитлові приміщення майстерні загальною площею 185,6 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_5 .
		 
		На підставі вказаного рішення Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - ОКП ЛОР «БТІ та експертної оцінки») проведено реєстрацію права власності на нежитлові приміщення майстерні та сараю загальною площею 185,6 кв. м за ОСОБА_4 . За договором купівлі-продажу від 01 жовтня 2009 року № 2446, посвідченим приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Тишківською Р. І., ОСОБА_4 продав ці приміщення ОСОБА_1 .
		 
		Позивач вказував, що майно, яке є предметом договору не існує та не існувало в натурі, а під виглядом цього майна незаконно відчужено незавершене будівництво житлового будинку Міністерства оборони України. Такого громадянина України як ОСОБА_4 також немає, а є громадянин ОСОБА_5 , який був допитаний в рамках кримінального провадження та повідомив, що право власності на об`єкти нерухомого майна по АДРЕСА_5 він ніколи не набував і не продавав це нерухоме майно ОСОБА_1 .
		 
		Крім того, рішення, копія якого міститься в матеріалах інвентарної справи, судом ніколи не приймалося і така справа не розглядалася, а за № 2-2435/2009 в Шевченківському районному суді м. Львова зареєстрована цивільна справа за позовом про розірвання шлюбу.
		 
		Тобто, невстановленими особами було підроблено судові рішення про визнання за ОСОБА_4 права власності на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_5 , що стало підставою для знищення майна Міністерства оборони України вартістю 358 000 грн та заволодіння земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. 
		 
		Наявність на вказаній земельній ділянці недобудованого житлового будинку Міністерства оборони України та факт його незаконного знесення підтверджені аудиторським звітом за результатами проведення аудиту ефективності діяльності Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України за період з 01 січня 2014 року по 30 вересня 2015 року.
		 
		Міністерство оборони України або інші уповноважені органи не приймали будь-яких рішень (погоджень) щодо вилучення майна та земельної ділянки. Будь-яких коштів чи компенсацій за незаконно вилучене майно держава в особі Міністерства оборони України не отримала.
		 
		Враховуючи викладене, заступник військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах Міністерства оборони України просив: 
		-    визнати незаконним та скасувати рішення ОКП ЛОР «БТІ та експертної оцінки» від 09 вересня 2009 року (реєстраційний номер 28011256, номер запису 8843) про реєстрацію права власності на індивідуальний житловий будинок площею 33,5 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 за ОСОБА_4 ; 
		-    визнати незаконним і скасувати рішення ОКП ЛОР «БТІ та експертної оцінки» від 06 жовтня 2009 року (реєстраційний номер 28011256, номер запису 8843) про реєстрацію права власності на індивідуальний житловий будинок площею 33,5 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 за ОСОБА_1 ; 
		-    визнати незаконним і скасувати рішення ОКП ЛОР «БТІ та експертної оцінки» від 30 вересня 2009 року (реєстраційний номер 28405194) про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення майстерні загальною площею 185,6 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_5 за ОСОБА_4 ; 
		-    визнати незаконним і скасувати рішення ОКП ЛОР «БТІ та експертної оцінки» від 06 жовтня 2009 року (реєстраційний номер 28405194) про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення майстерні загальною площею 185,6 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_5 за ОСОБА_1 ;
		-    стягнути судові витрати.
		 
		Короткий зміст судових рішень
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 23 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 23 січня 2024 року, у задоволенні позову заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах Міністерства оборони України відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що за договором купівлі-продажу від 01 жовтня 2009 року № 2446, посвідченим приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Тишківською Р. І., ОСОБА_4 продав приміщення майстерні, розташоване по АДРЕСА_5 ОСОБА_1 , яка в подальшому передала це нежитлове приміщення в статутний капітал ТзОВ «Ацилут».
		 
		Відповідно до наказу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 15 березня 2010 року № 423-нж-ш ТзОВ «Ацилут» зареєструвало в ОКП ЛОР «БТІ та експертної оцінки» право власності на вищевказані нежитлові приміщення площею 185,6 кв. м та розробило технічну документацію на земельну ділянку по АДРЕСА_5 .
		 
		Ухвалою Львівської міської ради від 18 грудня 2014 року № 4191, з урахуванням ухвали міської ради від 31 липня 2014 року № 3776 «Про надання ТзОВ «Ацилут» дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок на місцевості на АДРЕСА_5, АДРЕСА_7 », затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та ТзОВ «Ацилут» надано земельну ділянку загальною площею 0,1462 га (кадастровий номер 4610137500:09:002:0084) на АДРЕСА_5, АДРЕСА_7 в оренду терміном на 10 років для будівництва і обслуговування житлового будинку. 
		 
		27 лютого 2015 року між Львівською міською радою та ТзОВ «Ацилут» було укладено договір оренди землі № Ш-3320 щодо земельної ділянки на АДРЕСА_5 та АДРЕСА_7 терміном на 10 років до 18 грудня 2024 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 16 березня 2015 року.
		 
		Крім того, згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26 серпня 2014 року земельна ділянка площею 0,1462 га, кадастровий номер 4610137500:09:002:0084, на АДРЕСА_5 та АДРЕСА_7 належить до земель житлової та громадської забудови.
		 
		Вказані ухвали Львівської міської ради від 31 липня 2014 року № 3776 та від 18 грудня 2014 року № 4191 є чинними та ніким не скасовані, доказів протилежного суду не надано.
		 
		Також, з довідки приватного підприємства «БТІ Експрес-сервіс» від 15 травня 2015 року № 34 вбачається, що нежитлові приміщення будівлі майстерні на АДРЕСА_5, АДРЕСА_7 знесено, а на місці знесених нежитлових приміщень ведуться будівельні роботи на підставі повідомлення про початок будівельних робіт від 26 березня 2015 року ЛВ № 010150860086.
		 
		За таких обставин, оскільки відомості про право власності ТзОВ «Ацилут» на нежитлові приміщення майстерні на АДРЕСА_5, АДРЕСА_7 є чинними, ніким не скасовані, то суди зробили висновок про необґрунтованість та безпідставність доводів прокурора щодо ймовірного неіснування в натурі майна, яке було предметом спірного договору.
		 
		При цьому матеріали справи не містять належних доказів наявності у Міністерства оборони України зареєстрованого права власності чи іншого речового права (користування) земельною ділянкою, на якій знаходився за доводами позивача, спірний об`єкт, а саме розпочате будівництво багатоквартирного житлового будинку шифр 49/87, відтак відсутні підстави для висновку про наявність у позивача суб`єктивного права на захист.
		 
		Також суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зазначив, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх прав, оскільки визнання незаконним і скасування оспорюваних рішень ОКП ЛОР «БТІ та експертної оцінки» не призведе до поновлення порушених прав Міністерства оборони України.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		27 лютого 2024 року заступник керівника спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 23 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 січня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов прокурора задовольнити.
		 
		Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 910/13356/17 тощо, а також - не дослідили зібрані у справі докази.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду міста Львова.
		 
		19 квітня 2024 року справа № 466/7772/20 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту порушеного права, не звернули увагу на те, що з 16 січня 2020 року Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не передбачає такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права.
		 
		Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави на якій особа набула таке право.
		 
		Однак суди попередніх інстанцій взагалі не досліджували обставини реєстрації спірного житлового будинку та приміщень майстерні по АДРЕСА_5 за громадянином ОСОБА_4 , не врахували, що реєстрацію права власності було проведено на підставі неіснуючих судових рішень, натомість наявні у матеріалах справи документи, на які прокурор послався в позовній заяві, в сукупності підтверджують перебування спірної земельної ділянки у користуванні Міністерства оборони України. Водночас, відсутність реєстрації (оформлення) такого права не є підставою для втрати цього права (рішення Конституційного Суду від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005).
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У квітні 2024 року ТзОВ «Ацилут» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, тому підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 20 серпня 1981 року № 349 надано дозвіл Квартирно-експлуатаційному управлінню Прикарпатського військового округу на проектування і комплексну забудову житлового мікрорайону АДРЕСА_1 у відповідності до проекту детального планування північного житлового району (т.1 а.с.14-15).
		 
		Згідно з актом інвентаризації земель Міністерства оборони України від 1993 року, на території м. Львова в користуванні Львівського Квартирно-експлуатаційного управління, а саме військового містечка № НОМЕР_1 знаходиться 2,30 га земель, що охоплюється АДРЕСА_2 (т.1 а.с.17-20).
		 
		У 1987 році в межах земельних ділянок загальною площею 2,30 га, а саме поруч з будинком АДРЕСА_3 розпочалось будівництво багатоквартирного житлового будинку шифр 49/87 , площа земельної ділянки 1 387 кв. м. Замовником будівництва виступало Управління (квартирно-експлуатаційне) Західного оперативного командування. За відсутності фінансування будівництво було зупинене.
		 
		Під час зведення фундаменту, з метою повноцінного будівництва цього житлового будинку, виникла необхідність залучення додаткової площі, а тому квартирно-експлуатаційне управління надало ОСОБА_2 та його дружині ОСОБА_3 дві квартири в будинку АДРЕСА_3 , в обмін на житловий будинок по АДРЕСА_5 , який межував з ділянкою проведення будівельних робіт (т.1 а.с.103).
		 
		16 липня 2004 року Квартирно-експлуатаційне управління Західного оперативного командування в особі Овчаренко О. Г. передало об`єкт незавершеного будівництва новому замовнику - Західному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України (т.1 а.с.44-47).
		 
		Однак, вищевказаним рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів від 20 серпня 1981 року № 349 не вирішувалося питання про надання у користування або передачу у власність земельної ділянки і матеріали справи не містять належних доказів наявності у Міністерства оборони України зареєстрованого права власності чи іншого речового права (користування) земельною ділянкою, на якій знаходився за доводами позивача, спірний об`єкт, а саме розпочате будівництво багатоквартирного житлового будинку шифр 49/87.
		 
		В свою чергу, 09 вересня 2009 року ОКП ЛОР «БТІ та експертної оцінки» проведено реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на індивідуальний житловий будинок площею 33,5 кв. м в цілому, розташований за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер 28011256. Підставою реєстрації зазначено рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 03 серпня 2009 року (т.1 а.с.111-112).
		 
		В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу будинку від 01 жовтня 2009 року № 2442 право власності на зазначений індивідуальний житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується витягом від 06 жовтня 2009 року № 24052873 (т.1 а.с.114, 115).
		 
		30 вересня 2009 року ОКП ЛОР «БТІ та експертної оцінки» проведено реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на нежитлові приміщення майстерні та сараю загальною площею 185,6 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер 28405194. Підставою реєстрації зазначено рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 16 вересня 2009 року (т.1 а.с.116, 117).
		 
		За договором купівлі-продажу від 01 жовтня 2009 року № 2446, посвідченим приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Тишківською Р. І., ОСОБА_4 продав нежитлові приміщення майстерні та сараю загальною площею 185,6 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_5 , ОСОБА_1 , яка передала ці приміщення в статутний капітал ТзОВ «Ацилут» (т.1 а.с.123-126).
		 
		Відповідно до наказу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 15 березня 2010 року № 423-нж-ш ТзОВ «Ацилут» зареєструвало в ОКП ЛОР «БТІ та експертної оцінки» право власності на вищевказані нежитлові приміщення площею 185,6 кв. м, житловий будинок площею 33,5 кв. м та розробило технічну документацію на земельну ділянку по АДРЕСА_5 (т.1 а.с.171-177).
		 
		Ухвалою Львівської міської ради від 18 грудня 2014 року № 4191, з урахуванням ухвали міської ради від 31 липня 2014 року № 3776 «Про надання ТзОВ «Ацилут» дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок на місцевості на АДРЕСА_5, АДРЕСА_7 », затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та ТзОВ «Ацилут» надано земельну ділянку загальною площею 0,1462 га (кадастровий номер 4610137500:09:002:0084) на АДРЕСА_5, АДРЕСА_7 в оренду терміном на 10 років для будівництва і обслуговування житлового будинку (т.1 а.с.178).
		 
		27 лютого 2015 року між Львівською міською радою та ТзОВ «Ацилут» було укладено договір оренди землі № Ш-3320 щодо земельної ділянки на АДРЕСА_5 та АДРЕСА_7 терміном на 10 років до 18 грудня 2024 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 16 березня 2015 року (т.1 а.с.179).
		 
		Вказані ухвали Львівської міської ради від 31 липня 2014 року № 3776 та від 18 грудня 2014 року № 4191 є чинними та ніким не скасовані, доказів протилежного суди попередніх інстанцій не встановили.
		 
		Крім того, згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26 серпня 2014 року земельна ділянка площею 0,1462 га, кадастровий номер 4610137500:09:002:0084, на АДРЕСА_5 та АДРЕСА_7 належить до земель житлової та громадської забудови.
		 
		14 грудня 2015 року Управлінням архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради ТзОВ «Ацилут» видано містобудівні умови на обмеження забудови земельної ділянки на АДРЕСА_5, АДРЕСА_7 (т.1 а.с.182-183).
		 
		28 грудня 2015 року ТзОВ «Ацилут» отримало декларацію на початок виконання будівельних робіт з будівництва багатоквартирного житлового будинку з нежитловими приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_5 , АДРЕСА_7 .
		 
		Також, з довідки приватного підприємства «БТІ Експрес-сервіс» від 15 травня 2015 року № 34 вбачається, що нежитлові приміщення будівлі майстерні на АДРЕСА_5, АДРЕСА_7 знесено, а на місці знесених нежитлових приміщень ведуться будівельні роботи на підставі повідомлення про початок будівельних робіт від 26 березня 2015 року ЛВ № 010150860086 (т.1 а.с.181).
		 
		Враховуючи наведене, оскільки відомості про право власності ТзОВ «Ацилут» на нежитлові приміщення майстерні на АДРЕСА_5, АДРЕСА_7 є чинними, ніким не скасовані, то суди попередніх інстанцій вважали необґрунтованими та безпідставними будь-які доводи прокурора щодо неіснування майна, яке було предметом спірного договору.
		 
		Також судами попередніх інстанцій було встановлено, що Заступник військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звертався до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір від 01 жовтня 2009 року № 2446 купівлі-продажу приміщення майстерні, розташованого по АДРЕСА_5 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Тишківською Р. І.
		Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова 25 травня 2020 року у справі № 466/5105/18 було відмовлено у задоволенні позову Заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах Міністерства оборони України до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , треті особи: ТзОВ «Ацилут», приватний нотаріус Львівського нотаріального округу Тишківська Р. І., про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
		 
		Ухвалою Львівського апеляційного суду від 08 липня 2021 року прийнято відмову Військової прокуратури Львівського гарнізону, яка діє в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, яку підтримав представник Міністерства оборони України від позову, провадження у справі закрито. Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 25 травня 2020 року у справі № 466/5105/18 визнано нечинним.
		 
		2.           Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга заступника керівника спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		 
		Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		 
		Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		 
		Статтею 182 ЦК України в редакції, чинній на час прийняття оспорюваних рішень ОКП ЛОР «БТІ та експертної оцінки» визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
		 
		На час прийняття оспорюваних рішень ОКП ЛОР «БТІ та експертної оцінки» спірні відносини, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості регулював Закон України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» в редакції із змінами, внесеними згідно із Законом України від 05 березня 2009 року № 1066-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об`єднання земельних ділянок (далі - Закон № 1952-IV).
		 
		Пунктом 5 Розділ V «Прикінцеві положення» Закону № 1952-ІV встановлено, що до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об`єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.
		 
		За змістом статті 2 Закону № 1952-ІV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру  речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
		 
		Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обмеження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів  нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна; 
		 
		Об`єкт нерухомого майна (нерухоме майно, нерухомість) - земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на  земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
		 
		Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.
		 
		В частині першій статті 4 Закону № 1952-IV вказано, що обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) речові права на чуже нерухоме майно: а) право володіння; б) право користування (сервітут); в) право постійного користування земельною ділянкою; г) право користування  земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); ґ) право забудови земельної ділянки (суперфіцій); д) право користування нерухомим майном строком більш як один рік. Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації згідно з  цим Законом; 3) обмеження речових прав.
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 13 Закону № 1952-IV державний реєстр прав містить дані про зареєстровані речові права, їх обмеження, суб`єктів речових прав, об`єкти нерухомого майна, відомості про осіб, в інтересах яких вчинено обмеження речового права, копії документів про правочини, на підставі яких проведено реєстрацію прав, обмежень цих прав. Державний реєстр прав складається з розділів, які відкриваються на кожний об`єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього.
		 
		Відповідно до частин першої-третьої статті 17 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав проводиться в такому порядку: облік заяви про державну реєстрацію речових прав; прийняття і перевірка документів, поданих для державної реєстрації речових прав; установлення відсутності підстав для відмови в державній реєстрації речових прав; державна реєстрація речових прав або відмова в такій реєстрації прав та внесення даних до Державного реєстру прав; присвоєння кадастрового номера об`єкту нерухомого майна; видача документів, що підтверджують зареєстроване речове право. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться за наявності кадастрового плану земельної ділянки та даних технічної інвентаризації інших об`єктів  нерухомого майна, речові права стосовно яких підлягають державній реєстрації. Державній реєстрації підлягають заявлені речові права на нерухоме майно за наявності документів, що підтверджують вчинення правочинів щодо таких об`єктів, посвідчених відповідно до закону, або свідчать про наявність інших, передбачених законом підстав. Інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації речових прав орган державної реєстрації прав згідно із порядком ведення Державного реєстру прав зобов`язаний надати до відома заявників.
		 
		В статті 24 Закону № 1952-IV вказано, що у державній реєстрації права може бути відмовлено в разі, якщо: заявлене право не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; нерухоме майно або більша за площею його частина перебуває в іншому реєстраційному (кадастровому) окрузі; із заявою про державну реєстрацію звернулася особа, яка відповідно до цього Закону не може бути суб`єктом права власності на даний об`єкт нерухомого майна або представником такого суб`єкта; подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; заяву про державну реєстрацію права власності відповідно до правочину про відчуження нерухомого майна було подано після державної реєстрації обмежень, вчинених щодо цього майна; заявлене право власності або інше речове право вже зареєстроване. Відмова в державній реєстрації прав із підстав, зазначених в абзаці четвертому частини першої цієї статті, не позбавляє особу права повторно звернутися із заявою за умови усунення підстав  для відмови у державній реєстрації прав. Відмова у державній реєстрації прав з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
		 
		Державна реєстрації прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18).
		 
		Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
		 
		У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).
		 
		Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.
		 
		Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		 
		Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
		Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
		 
		У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18).
		 
		Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту її права чи інтересу. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 та ін.)
		 
		Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.
		 
		Важливою також є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів як ефективність, тобто можливість за наслідком застосування засобу захисту відновити, наскільки це можливо, порушені права та інтереси позивача.
		 
		Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні) (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 листопада 2023 року у справі № 910/12832/21).
		 
		Отже, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).
		 
		Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19, провадження № 12-41гс23).
		 
		Наслідком застосування судом того чи іншого способу захисту має бути відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
		 
		У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій було встановлено, що на час звернення заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах Міністерства оборони України до суду з позовом, право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за ТзОВ «Ацилут». 
		 
		Однак в цій справі прокурор не заявляв вимог до ТзОВ «Ацилут» та не оспорював правомірності набуття ним у власність житлового будинку площею 33,5 кв. м, нежитлових приміщень майстерні загальною площею 185,6 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_5, а також - рішень Львівської міської ради, на підставі яких ТзОВ «Ацилут» набуло право користування земельною ділянкою, на якій розташовані спірні об`єкти нерухомого майна.
		 
		Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту, оскільки визнання незаконним і скасування оспорюваних рішень ОКП ЛОР «БТІ та експертної оцінки» не призведе до поновлення порушених прав Міністерства оборони України.
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 910/13356/17 тощо, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.  
		 
		З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
		 
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів. 
		 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу заступника керівника спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону залишити без задоволення.
		 
		Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 23 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 січня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                      Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                      О. В. Білоконь
		 
		О. М. Осіян
		 
		Н. Ю. Сакара
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...