Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/7132/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 21.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.02.2025.
Дата набрання законної сили: 30.01.2025
Номер судового провадження: 61-18013ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		30 січня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 638/7132/15-ц
		провадження № 61-18013свп23
		 
		Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуюча - Червинська М. Є. (суддя-доповідач), 
		судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Зайцев А. Ю., Коротенко Є. В., Коротун В. М., Краснощоков Є. В., Крат В. І., Пархоменко П. І., Тітов М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний центр «ЦУМ»,
		третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради Харківської області,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від  06 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до                       ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний центр «ЦУМ» (далі -                       ТОВ «ТЦ «ЦУМ»), третя особа - Управління служби у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради Харківської області, про визнання права власності в порядку спадкування.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір ОСОБА_7 , після смерті якої відкрилась спадщина на 4/12  частини житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого на                              АДРЕСА_1 , вартістю 5 639 957,00 грн, 4/12 частини земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , площею 1 358 кв.м., вартістю 5 161 902,00 грн, автомобіль марки «Mercedes-Benz» S-500, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 1 307 049,04 грн, автомобіль марки «Lexus LX 570», реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю                 1 441 206,90 грн, автомобіль марки «Subaru Tribeca В9», реєстраційний номер     НОМЕР_2 , вартістю 385 343,60 грн, квартиру АДРЕСА_3 , вартістю 43 962,00 грн, гараж № НОМЕР_3 у гаражному кооперативі «ІНФОРМАЦІЯ_2», що розташований за адресою: АДРЕСА_5, вартістю 43 962,00 грн, на частину майна ТОВ «ЦУМ», що розташований за адресою: АДРЕСА_4 в розмірі  25% від статутного фонду товариства, вартістю  5 804 950,00 грн. 
		За життя її мати склала заповіт, за умовами якого заповіла їй квартиру                АДРЕСА_3 та гараж № НОМЕР_3 в гаражному кооперативі « ІНФОРМАЦІЯ_2», що розташований за адресою: АДРЕСА_5 , інше майно заповіла її брату ОСОБА_8 .
		Вона та брат в установлений законом строк звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. 14 квітня 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Костіною Ю. С. їй видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом (реєстровий № 654) на квартиру АДРЕСА_3 та гараж № НОМЕР_3 в гаражному кооперативі «ІНФОРМАЦІЯ_2», що розташований за адресою: АДРЕСА_5 .
		ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_8 , за життя право власності на спадкове майно не оформив.
		Протягом останніх років вона проживала разом з матір`ю, оскільки вона потребувала допомоги та догляду, на час відкриття спадщини вона була непрацездатною особою у зв`язку з досягненням 57 років, а отже має право на обов`язкову частку.
		Посилаючись на викладене, просила визнати за нею право власності в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на наступне майно: 4/48 частин житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , вартістю 469 996,41 грн,                     частину земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га, кадастровий номер 6310136300:07:022:0014, надану для обслуговування житлового будинку і споруд, та площею 0,0358 га, кадастровий номер 6310136300:07:022:0015, цільове призначення - для ведення садівництва, вартістю 430 158,50 грн, частину автомобіля «Mercedes-Benz» S-500, реєстраційний номер НОМЕР_1 , залишити у власності відповідачів, стягнувши з них на її користь грошову компенсацію в розмірі 326 762,35 грн; частину автомобіля марки «Lexus LX 570», реєстраційний номер НОМЕР_1 , залишити його у власності відповідачів, стягнувши з них на її користь грошову компенсацію у розмірі 360 301,70 грн,                     частину автомобіля марки «Subaru Tribeca В9», реєстраційний номер                     НОМЕР_2 , залишити автомобіль у власності відповідачів, стягнувши з них на її користь  грошову компенсацію в розмірі 96 335,90 грн, частину в статутному фонді ТОВ «ТЦ «ЦУМ», що розташований за адресою: АДРЕСА_4, пропорційно частці ОСОБА_7 , як учасника товариства, виходячи з її долі в статутному товаристві в розмірі 25 процентів, станом на час відкриття спадщини, у розмірі 1 451 237,50 грн.
		Короткий зміст судових рішень 
		Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова в складі судді                   Штих Т. В. від 12 листопада 2018 року в задоволенні позову                            ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка, будучи громадянкою Сполучених Штатів Америки, на час смерті ОСОБА_7 , не досягла пенсійного віку, мала бізнес в США та сплачувала податки, суд приходить до висновку, що Позивачка не набула статусу непрацездатної особи. Посилання Позивачки на те, що, на час смерті ОСОБА_7 , їй було                        57 років, та, відповідно, до законодавства України, вона досягла віку непрацездатної особи, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні також. Позивачкою не надано до суду документів або фактів, які б підтвердили нею статус набуття непрацездатної особи в України, а Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не може бути до неї застосований, так як вона не є громадянкою України. Позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
		Постановою Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2018 року залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що право на обов`язкову частку у спадщини врегульовано частиною першою статті 1241 ЦК України, відповідно до якої таке право мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Юридичним фактором, який презюмує постійну непрацездатність особи, є пенсійний вік. Рішенням Конституційного Суду України від 11 лютого 2014 року у справі                  № 1-1/2014 роз`яснено, що зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в абзаці першому частини першої статті 1241 ЦК України щодо права на обов`язкову частку в спадщині, ґрунтується на положеннях частини третьої статті 75 СК України, яка відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів І, ІІ та ІІІ груп, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний». Відповідно до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» до осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані  особами з інвалідністю в установленому порядку. Статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Оскільки позивачка на момент смерті матері ОСОБА_7 досягла  57 років, вона є непрацездатною за віком. Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України її обов`язкова частка у спадковому майні становить від частки, яка належала б їй за законом, якби ОСОБА_7 не було складено заповіт, а тому апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
		Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року  касаційну скаргу  ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Суд касаційної інстанції, вказав що апеляційний суд неправильно витлумачив положення статті 1241 ЦК України, зазначивши, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на обов`язкову частку у спадковому майні підлягали б задоволенню, якби не було заповіту. Такий висновок є помилковим, оскільки за змістом зазначеної норми закону, право на обов`язкову частку у спадщині зазначені у ній особи мають, незалежно від наявності чи відсутності заповіту. Дійшовши помилкового висновку про те, що за наявності заповіту позивач не має права на обов`язкову частку у спадщині, апеляційний суд не з`ясував, яке майно увійшло до спадкового майна після смерті                        ОСОБА_7 та його вартість, не встановив, яка частка від загального спадкового майна була отримана позивачем за заповітом та на яку частку майна, яке залишилося не заповідане їй, вона має право. При визначенні розміру обов`язкової частки позивача у спадщині необхідно також ураховувати майно, яке було нею успадковане за заповітом - квартира АДРЕСА_3 та гараж № НОМЕР_3 у гаражному кооперативі «ІНФОРМАЦІЯ_2», що розташований за адресою: АДРЕСА_5 .
		Верховний Суд своїм розпорядженням від 25 березня 2022 року                                 № 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінив територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову. Визнано за                     ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 наступне майно: 4/48 частини житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , вартістю 469 996,41 грн;  частину земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га, кадастровий номер 6310136300:07:002:0014, надану для обслуговування житлового будинку і споруд, та площею 0,0358 га, кадастровий номер 6310136300:07:002:0015, цільове призначення - для ведення садівництва, вартістю 430 158,50 грн; частину автомобіля марки «Mercedes-Benz» S-500, реєстраційний номер НОМЕР_4 , залишити автомобіль у власності відповідачів, стягнувши з ОСОБА_2 , що діє в інтересах   ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 326 762,35 грн; частину автомобіля марки «Lexus LX 570», реєстраційний номер НОМЕР_1 , залишити його у власності відповідачів, стягнувши з ОСОБА_2 , що діє в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 360 301,70 грн; частину автомобіля марки «Subaru Tribeca В9», реєстраційний номер НОМЕР_2 , залишити автомобіль у власності відповідачів, стягнувши з  ОСОБА_2 , що діє в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі  96 335,90 грн; в статутному фонді ТОВ «ТЦ «ЦУМ», що розташований за адресою: АДРЕСА_4, пропорційно частці ОСОБА_7 , як учасника товариства, виходячи з її долі в статутному товаристві у розмірі  25 процентів, станом на час відкриття спадщини, у розмірі  1 451 237,50 грн.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки                            ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , вона згідно із                           абз. 2-3 статті 1 розділу ІІІ Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» , у редакції, що діяла на момент відкриття спадщини, вважалась непрацездатною особою та мала право на обов`язкову частку у вигляді частини спадщини. Оскільки позивачка ОСОБА_1 на час смерті ОСОБА_7 , як рідна донька була непрацездатною, тож має право на обов`язкову частку у спадковому майні щодо якого спадкодавець залишила заповідальне розпорядження. З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов до висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог, оскільки іншим шляхом аніж в судовому порядку, позивача позбавлена можливості набути право власності на обов`язкову частку у спадковому майні, враховуючи, що наявний заповіт на ім`я ОСОБА_8 .
		Аргументи учасників справи
		18 та 19 грудня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Мірошниченко А. М. звернувся до Верховного Суду із касаційними скаргами на постанову Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року, у яких просить скасувати зазначену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає  відсутність висновку та необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо норми Закону України «Про міжнародне приватне право» в частині спадкування особами, які мають право на обов`язкову частку у спадкуванні (стаття 1241 ЦК України), а саме: набуття статусу непрацездатної особи громадянкою іншої держави в Україні, згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
		Представник ОСОБА_1 - адвокат Рись В. Г. 20 лютого 2024 року подав до Верховного Суду відзив на касаційні скарги, у якому просить касаційне провадження закрити, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін. Зазначає, що оскільки на момент смерті ОСОБА_7 ,                      ОСОБА_1 виповнилося 57 років і вона має такий же обсяг правоздатності, як і громадяни України, отже є непрацездатною за віком, і спадкове нерухоме майно, частку у праві власності на яке в порядку спадкування просить визнати позивачка, знаходиться на території України та підлягає державній реєстрації, апеляційний суд з урахуванням положень статей 38-40, 70-72 Закону України «Про міжнародне приватне право», дійшов правильного висновку, що спадкування спірного спадкового майна регулюється правом України, а тому позивачка відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку в спадщині, яка відкрилась після смерті її матері.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу                              № 638/7132/15-ц з Дзержинського районного суду м. Харкова.
		Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2024 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
		Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2024 року справу № 638/7132/15-ц передано на розгляд Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд встановивши, що на час смерті ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) позивачка ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» була непрацездатною особою за віком (пенсіонером), відповідно дійшов правильного висновку, що позивачка входила до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині після смерті матері ОСОБА_7 згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України.
		Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачкою надано належні докази на підтвердження того, що остання набула статусу непрацездатної особи в Україні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки відповідно до частини четвертої цього закону, у редакції, що діяла на момент відкриття спадщини, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		А відтак дія вказаного закону поширюється і на ОСОБА_1 , яка на час відкриття спадщини була громадянкою США, та перебувала на території України на законних підставах.
		Згідно абзацу 2-3 ст.1 розділу ІІІ ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у редакції, що діяла на момент відкриття спадщини право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними 55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно.
		Оскільки ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , вона згідно вищезазначеного закону станом на момент відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи у віці 57 років , вважалась непрацездатною особою та мала право на обов`язкову частку у вигляді частини спадщини.
		Разом із тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду  у постанові 09 травня 2024 року у справі                      № 761/22711/19 (провадження № 61-3903св24) дійшов протилежного висновку щодо такої підстави, як досягнення особою пенсійного віку. Вважав, що має застосовуватися закон, який визначає пенсійний вік для особи, яка є громадянином відповідної держави. Це аж ніяк не порушує принцип рівності, оскільки всім особам - і громадянам України, і іноземним громадянам, надається рівне право на спадкування. Тож позивачка таке право має і реалізує його. Однак переваги, надані законодавством України, пов`язані із соціальним законодавством саме України, яке розраховано на вік громадян України щодо виплати їм пенсій. Така взаємообумовленість спадкового права і права соціального забезпечення і породжує питання про вік, з якого спадкоємці стають обов`язковими. І цей вік відіграє  значення для громадян України, оскільки якщо особа досягла пенсійного віку і, як наслідок, стає непрацездатною, то їй призначається пенсія і як справедливий наслідок - додаткове право в сфері спадкування (право на обов`язкову частку у спадщині). Тобто такі особи мають бути підвищено соціально захищеними. Якщо ж особа є громадянином іншої держави, то її соціальна захищеність визначається законодавством цієї держави і, відповідно, це залежить від віку, який береться до уваги цією державою. Тому несправедливо вважати, що  українське законодавство має надати такій  додаткові преференції в сфері спадкового права.
		Передаючи на розгляд Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 травня 2024 року у справі № 761/22711/19 (провадження № 61-3903св24).
		Ухвалою Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2024 року справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		Фактичні обставини справи
		ОСОБА_1 є громадянкою Сполучених Штатів Америки, донькою                   ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		На день смерті ОСОБА_7 проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
		15 лютого 2011 року ОСОБА_7 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Манерко Л. М., відповідно до якого заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , квартиру АДРЕСА_3 та гараж № НОМЕР_3 у гаражному кооперативі «ІНФОРМАЦІЯ_2», що розташований за адресою:                      АДРЕСА_5. Інше майно ОСОБА_7 заповіла сину - ОСОБА_8 ,  ІНФОРМАЦІЯ_6 .
		Після смерті ОСОБА_7 відкрилась спадщина на 4/48 частин житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , вартістю 469 996,41 грн, на 1/4 частину земельних ділянок за адресою будинок АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га, кадастровий номер 6310136300:07:022:0014, надану для обслуговування житлового будинку і споруд, та площею 0,0358 га, кадастровий номер 6310136300:07:022:0015, цільове призначення - для ведення садівництва, вартістю 430 158,50 грн, на частину автомобіля «Mercedes-Веnz» S-500, реєстраційний номер НОМЕР_4 , на                           частину автомобіля «Lexus LX 570», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на                  частину автомобіля «Subaru Tribeca В9», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на                частину в статутному фонді  ТОВ «ТЦ «ЦУМ», що розташований за адресою:      АДРЕСА_4 , пропорційно частці ОСОБА_7 , як учасника товариства, виходячи з її частки в статутному капіталі товариства в розмірі 1 451 237,50 грн, що складає 25 процентів статутного капіталу товариства.
		ОСОБА_8 та ОСОБА_1 в установлений законом строк звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини за заповітом.
		ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_8 , спадкоємцями якого є його дружина - ОСОБА_2 , діти - ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та неповнолітня на час розгляду справи ОСОБА_3 . За життя                     ОСОБА_8 право власності на спадкове майно не оформив.
		14 квітня 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Костіною Ю. С. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом (реєстровий № 654), згідно з яким ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 та гаража № НОМЕР_3 у гаражному кооперативі «ІНФОРМАЦІЯ_2», що розташований за адресою                      АДРЕСА_5.
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		У цій справі, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом посилалась на те, що вона відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку у майні спадкодавця. Приватноправові відносини, що виникли між сторонами щодо спадкування спірного майна, мають іноземний елемент, оскільки ОСОБА_1 є громадянкою США. Тому ключовим питанням на яке мав відповісти касаційний суд, чи має іноземець право на обов`язкову частку і чи для визначення непрацездатності іноземця можуть застосовуватися норми публічних українських законів.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду                                           (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа                                       № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
		Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
		Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від               05 грудня 2022 року в справі  № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
		Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі  № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
		Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (частина перша статті 26 Конституції України).
		Гарантована Конституцією України рівність усіх людей у їхніх правах і свободах означає потребу забезпечення їм рівних юридичних можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту                                 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012).
		Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є (частина перша статті 16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
		Іноземці та особи без громадянства мають цивільну правоздатність в Україні нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України (частина друга статті 17 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
		Спадкування в Україні регулюється основним регулятором приватних відносин, яким є ЦК України. Втім за умови наявності в таких відносинах іноземного елемента застосовується норми Закону України «Про міжнародне приватне право» (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).
		Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом (стаття 1 ЦК України).
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
		Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (частина перша статті 1223 ЦК України).
		Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням (частина перша та друга статті 1268 ЦК України).
		Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (частина третя статті 1235 ЦК України).
		Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (частина четверта статті 1236 ЦК України).
		Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення (частина перша статті   1241 ЦК України).
		Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини. Аналіз абзацу другого частини першої статті 1241 ЦК України дозволяє стверджувати, що зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення (зокрема, ними може вважатись тривала відсутність спілкування між спадкодавцем і спадкоємцем, неприязні відносини, зумовлені аморальною поведінкою спадкоємця, тощо). Позбавлення особи права на обов`язкову частку судом ЦК України не передбачено, хоча особа, яка має право на обов`язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 510/350/16-ц (провадження № 61-19810св18)).
		Непрацездатність - це соціально-фізіологічний стан людини, який визначається її об`єктивною втратою чи зменшенням природних функцій організму або зниженням кваліфікації, значним зменшенням обсягу чи припиненням трудової діяльності, у разі настання якого особа втрачає засоби до існування та потребує матеріального соціального забезпечення (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 липня 2018 року в справі № 525/216/17-ц (провадження № 61-29933 св 18)).
		При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 510/350/16-ц (провадження № 61-19810св18)).
		Касаційний суд зауважує, що 
		пріоритет права на обов`язкову частку в спадщині над заповітом (частина третя статті 1235, стаття 1241 ЦК України) проявляється в тому, що в імперативно та вичерпно визначених певних суб`єктів виникає право на обов`язкову частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту;
		цей різновид пріоритету не абсолютний, оскільки суб`єкти права на обов`язкову частку претендують лише на половину частки, яка б належала кожному з них у випадку спадкування за законом, при чому вона може бути зменшена судом (абз. 1 ч. 2 ст. 1241 ЦК України);
		хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту;
		законодавець таким чином конструює правило про обов`язкову частку в спадщині, що не пов`язує наявність такого права з вказівкою в заповіті відповідного суб`єкта. Тобто, допускається виникнення права на обов`язкову частку як в тій ситуації коли в заповіті вказаний один спадкоємець, який не відноситься до суб`єктів права на обов`язкову частку, так і коли в заповіті вказано двох спадкоємців, один з яких має право на обов`язкову частку в спадщині;
		коли в заповіті вказано двох спадкоємців, один з яких має право на обов`язкову частку в спадщині, то при визначенні того чи виникає право на обов`язкову частку і її розміру необхідно зважати на зміст заповіту і розпорядження в ньому спадковим майном;
		якщо спадкодавець в заповіті заповів суб`єкту права на обов`язкову частку в спадщині менше спадкового майна, аніж його розмір обов`язкової частки, то у такому разі право на обов`язкову частку в спадщині підлягає захисту, оскільки на нього не може впливати зміст заповіту. Розмір обов`язкової частки має визначатися із врахуванням того майна, що заповідане йому в заповіті;
		натомість у разі, коли суб`єкт права на обов`язкову частку в спадщині за заповітом отримав той обсяг спадкового майна, який відповідає розміру його обов`язкової частки або більше спадкового майна, аніж його розмір обов`язкової частки, то в цьому випадку право на обов`язкову частку не виникає, оскільки суб`єкт права на обов`язкову частку «захищений» змістом заповіту (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року в справі № 509/672/19 (провадження № 61-11196св22));
		для цивільних відносин властиві такі критерії, завдяки яким відносини є цивільними: юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність їх учасників. Натомість публічні відносини мають інші, повністю протилежні характеристики. Законодавець не передбачив у статті 1 ЦК України можливості застосування до регулювання цивільних відносин норм публічних законів;
		цивільні права та обов`язки можуть мати не лише громадяни України, а, зокрема, й іноземці. Про це свідчить використання законодавцем такого юридичного поняття як «фізична особа». Такий підхід законодавця при формулюванні положень основного «регулятора» цивільних відносин, підтверджує той факт, що відсутність у фізичної особи громадянства України зовсім не змінює обсяг можливих суб`єктивних цивільних прав та обов`язків. У ЦК України відсутні норми, які б вказували на обмеження, заборони чи інші особливості участі в приватних відносинах тієї фізичної особи, яка є іноземцем;
		ЦК України, як основний «регулятор» спадкових відносин, не містить жодних обмежень чи заборон щоб суб`єктом права на обов`язкову частку був іноземець. Проте іноземець, як суб`єкт права на обов`язкову частку має бути непрацездатним в розумінні закону тієї держави, громадянином якої він є. Як наслідок для визначення того чи є іноземець непрацездатним не можуть застосовуватися норми публічних українських законів.
		У справі, що переглядається:
		            суд першої інстанції при відмові в позові ОСОБА_1 вважав, що позивачка не набула статусу непрацездатної особи в США; позивачкою не надано до суду документів або фактів, які б підтвердили нею статус набуття непрацездатної особи в України, а Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не може бути до неї застосований, так як вона не є громадянкою України, а як наслідок - вона не має права на обов`язкову частку у спадщині;
		апеляційний суд, при частковому задоволенні позову, зазначив, що позивачка відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку у спадщині, яка відкрилась після смерті її матері;
		            суди не звернули увагу, що ЦК України, як основний «регулятор» спадкових відносин, не містить жодних обмежень чи заборон щоб суб`єктом права на обов`язкову частку був іноземець. Проте іноземець, як суб`єкт права на обов`язкову частку має бути непрацездатним в розумінні закону тієї держави, громадянином якої він є. Як наслідок для визначення того чи є іноземець непрацездатним не можуть застосовуватися норми публічних українських законів;
		            суд першої інстанції встановив, що позивачка, як громадянка США, не є непрацездатною особою в розумінні закону цієї держави. Втім суд першої інстанції помилково вважав, що для визначення того чи є іноземець непрацездатним, можуть застосовуватися норми публічних українських законів. Але суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що відсутні підстави для задоволення позову. Натомість апеляційний суд скасував рішення суду, яке відповідає закону. Тому постанову апеляційного суду належить скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але допущено помилку у застосуванні норм матеріального права, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а судове рішення суду першої інстанції зміні в мотивувальній частині.
		Водночас, Друга судової палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 травня 2024 року у справі                                № 761/22711/19 (провадження № 61-3903св24), оскільки висновки у справі, що переглядається та висновки у справі № 761/22711/19 (провадження                                № 61-3903св24) не суперечать однин одному.
		Щодо судових витрат
		У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на  новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, понесені відповідачкою ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 7 308,00 грн за подання касаційної скарги підлягають стягненню з позивачки.
		Висновки щодо застосування норми права
		Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
		На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Другої палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.
		Законодавець таким чином конструює правило про обов`язкову частку в спадщині, що не пов`язує наявність такого права з вказівкою в заповіті відповідного суб`єкта. Тобто, допускається виникнення права на обов`язкову частку як в тій ситуації коли в заповіті вказаний один спадкоємець, який не відноситься до суб`єктів права на обов`язкову частку, так і коли в заповіті вказано двох спадкоємців, один з яких має право на обов`язкову частку в спадщині.
		Коли в заповіті вказано двох спадкоємців, один з яких має право на обов`язкову частку в спадщині, то при визначенні того чи виникає право на обов`язкову частку і її розміру необхідно зважати на зміст заповіту і розпорядження в ньому спадковим майном.
		Якщо спадкодавець в заповіті заповів суб`єкту права на обов`язкову частку в спадщині менше спадкового майна, аніж його розмір обов`язкової частки, то у такому разі право на обов`язкову частку в спадщині підлягає захисту, оскільки на нього не може впливати зміст заповіту. Розмір обов`язкової частки має визначатися із врахуванням того майна, що заповідане йому в заповіті.
		Натомість у разі, коли суб`єкт права на обов`язкову частку в спадщині за заповітом отримав той обсяг спадкового майна, який відповідає розміру його обов`язкової частки або більше спадкового майна, аніж його розмір обов`язкової частки, то в цьому випадку право на обов`язкову частку не виникає, оскільки суб`єкт права на обов`язкову частку «захищений» змістом заповіту.
		Для цивільних відносин властиві такі критерії, завдяки яким відносини є цивільними: юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність їх учасників. Натомість публічні відносини мають інші, повністю протилежні характеристики. Законодавець не передбачив у статті 1 ЦК України можливості застосування до регулювання цивільних відносин норм публічних законів.
		Цивільні права та обов`язки можуть мати не лише громадяни України, а, зокрема, й іноземці. Про це свідчить використання законодавцем такого юридичного поняття як «фізична особа». Такий підхід законодавця при формулюванні положень основного «регулятора» цивільних відносин, підтверджує той факт, що відсутність у фізичної особи громадянства України зовсім не змінює обсяг можливих суб`єктивних цивільних прав та обов`язків. У ЦК України відсутні норми, які б вказували на обмеження, заборони чи інші особливості участі в приватних відносинах тієї фізичної особи, яка є іноземцем.
		ЦК України, як основний «регулятор» спадкових відносин, не містить жодних обмежень чи заборон щоб суб`єктом права на обов`язкову частку був іноземець. Проте іноземець, як суб`єкт права на обов`язкову частку має бути непрацездатним в розумінні закону тієї держави, громадянином якої він є. Як наслідок для визначення того чи є іноземець непрацездатним не можуть застосовуватися норми публічних українських законів.
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційні скарги ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Постанову Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року скасувати.
		Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 листопада                      2018 року змінити, виклавши його мотивувальну частині в редакції цієї постанови.
		З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року втрачає законну силу.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 7 308,00 грн.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючаМ. Є. Червинська  Судді:Д. А. Гудима   І. О. Дундар   А. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко   В. М. Коротун   Є. В. Краснощоков   В. І. Крат   П. І. Пархоменко   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...