Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/9425/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 21.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.02.2025.
Дата набрання законної сили: 19.02.2025
Номер судового провадження: 61-18687ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 лютого 2025 року
		м. Київ
		справа № 201/9425/18
		провадження № 61-18687св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		відповідач - ОСОБА_3 ,
		треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шаулова Марина Олексіївна, Управління-служба у справах дітей адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційні скарги приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Шаулової Марини Олексіївни та ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2023 року в складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М., 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У серпні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 та просили з урахуванням уточненої позовної заяви визнати недійсним договір купівлі-продажу частини квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шауловою О. М.  26 грудня 2012 року.
		На обґрунтування позову зазначали, що з 09 лютого 1991 року ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , у якому народилась дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		У період перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_1 разом з чоловіком ОСОБА_4 придбали квартиру АДРЕСА_1 . 
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2016 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 шлюб було розірвано та у вищевказаній квартирі залишились проживати позивачі.
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Навесні 2018 року під час прибирання в квартирі ОСОБА_1 знайшла у сейфі колишнього чоловіка договір купівлі-продажу, за умовами якого він продав ОСОБА_3 частку квартири АДРЕСА_1 . В квартирі на час вчинення правочину проживала малолітня ОСОБА_4 , а вона не надавала згоду на відчуження частини квартири.
		Заява-згода від її імені на відчуження вказаної частки квартира є підробленою, вона до нотаріуса з метою посвідчення такої заяви не зверталася.
		Оспорюваний правочин є недійсним, оскільки укладений без письмової згоди дружини на відчуження частки в спільному майні подружжя, а також без дозволу органу опіки та піклування незважаючи на те, що вказаною квартирою має право користуватись неповнолітня дитина.
		Про існування цього договору купівлі-продажу вони дізналися лише навесні 2018 року, відтак позовна давність нею не пропущена.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року, позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої   ОСОБА_2 , задоволено.
		Визнано недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 26 грудня 2012 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шауловою М. О. за реєстровим № 1112, про продаж частки квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
		Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 під час придбання спірної квартири перебували у шлюбі, ОСОБА_1 не надавала згоду на відчуження майна, яке належало їй на праві спільної сумісної власності, а згода іншого з подружжя на продаж такого майна, яка є обов`язковим документом при вчиненні нотаріальної дії щодо відчуження нерухомого майна, підписана від її імені іншою особою.  
		Постановою Верховного Суду від 02 листопада 2022 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 спочатку подала позов у своїх інтересах, потім уточнила позовні вимоги та пред`явила позов в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , на що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, уваги не звернув та визнав недійсним договір купівлі-продажу з підстав відсутності згоди ОСОБА_1 (як другого з подружжя) на укладення ОСОБА_4 договору купівлі-продажу 1/2 частини спірної квартири, не з`ясувавши, чи підтримувала ОСОБА_1 поданий нею позов у своїх інтересах в первісній редакції, чи лише уточнений позов, який вона подала в інтересах дитини, посилаючись виключно на її порушені інтереси.
		При цьому суди взагалі не досліджували питання щодо порушення майнових прав неповнолітньої  ОСОБА_2  внаслідок укладення її батьком договору купівлі-продажу частини квартири.
		Суди не встановили, чи була квартира постійним місцем проживання неповнолітньої  ОСОБА_2  на час відчуження її частини, не надали належну правову оцінку всім доказам, які містяться у матеріалах справи, не врахували заяву відповідача про застосування позовної давності.
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року, позов задоволено.
		Визнано недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 26 грудня 2012 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шауловою М. О. за реєстровим № 1112, про продаж частки квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, рішення мотивував тим, що ОСОБА_1 не надавала згоду на відчуження спірної квартири, яка належала їй та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, заява-згода на продаж цього майна підписана від її імені іншою особою.  
		Враховуючи вищенаведене, спірний договір суперечить правам та інтересам  ОСОБА_2 , яка була неповнолітньою на момент його укладення та є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 .
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
		У грудні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року й ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
		На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19), від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18, від 16 жовтня 2020 року в справі № 910/12787/17, від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), від 09 вересня 2021 року в справі № 925/1276/19, від 23 вересня 2021 року в справі № 904/1907/15, від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21), від 27 жовтня 2022 року в справі № 643/12890/19 (провадження № 61-1049св22), від    02   листопада   2022   року    в    справі   №   201/9425/18   (провадження № 61-15007св21), від 03 листопада 2022 року в справі № 725/5032/21 (провадження № 61-3766св22), від 26 травня 2023 року в справі № 905/77/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Суди першої інстанції не виконав вказівки Верховного Суду та не взяв до уваги доводи відповідача та третьої особи, які заперечували проти задоволення позову.
		Позивачі обрали неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмову у задоволенні позову.
		У грудні 2023 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шаулова М. О. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року й направити справу на новий розгляд.
		На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року в справі № 912/1672/18, від 16 жовтня 2020 року в справі № 910/12787/17 та від 22 червня 2021 року в справі № 120/5780/20-а (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Суди не дослідили питання порушення прав позивачів внаслідок укладення оспорюваного договору.
		ОСОБА_1 щонайменше з 17 жовтня 2016 року була обізнана про укладення ОСОБА_4 оспорюваного договору.
		З матеріалів справи неможливо встановити, коли та як відбирались зразки підпису у ОСОБА_1 .
		Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження, суперечать завданням цивільного судочинства.
		ОСОБА_2 на момент подання уточненої позовної заяви є одноосібним власником спірної квартири та передала її в іпотеку ОСОБА_5 24 лютого 2023 року.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
		Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Шаулової М. О.
		20 лютого 2024 року справа № 201/9425/18 надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Встановлено, що ОСОБА_1 з 09 лютого 1991 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , у якому народилася дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		27 червня 2022 року, тобто у період перебування у шлюбі, ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2016 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Спадкова справа за останнім відомим місцем реєстрації ОСОБА_4 не заводилась.
		Восени 2018 року ОСОБА_1 дізналась, що 26 грудня 2012 року, ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить їм на праві спільної сумісної власності. Договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шауловою М. О. за реєстровим № 1112.
		Згідно з матеріалами справи приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Шаулової М. О. ОСОБА_1 у своїй заяві від 26 грудня 2012 року, посвідченій приватним нотаріусом, надала письмову згоду ОСОБА_4 на укладання вищевказаного договору.
		Згідно з висновком експерта № 4538-19 від 10 лютого 2020 року, складеним за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, рукописний запис та підпис від імені ОСОБА_1 в графі «підпис» у заяві про надання згоди на продаж частини квартири, яка посвідчена 26 грудня 2012 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шауловою М. О. і зареєстрована в реєстрі за №1099, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Статтями 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.
		Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.
		Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
		Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
		Наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.
		З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.
		Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
		Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19, від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц.
		Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд на наведене уваги не звернув, не врахував, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи-контрагента за таким договором, жодної оцінки добросовісності чи недобросовісності дій ОСОБА_3 при укладенні спірного правочину не надав, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу частини квартири від 26 грудня 2012 року недійсним.
		В силу приписів статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, в зв`язку з чим позбавлений можливості ухвалити нове рішення або змінити судове рішення у цій справі.
		За таких обставин постанова апеляційного суду не може вважатися законною і обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Шаулової Марини Олексіївни та ОСОБА_3 задовольнити частково.
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,  є остаточною і оскарженню не підлягає.
		    Головуючий    М. Є. Червинська  СуддіА. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко   В. М. Коротун   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...