Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 444/2061/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за законом..
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 21.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.02.2025.
Дата набрання законної сили: 18.02.2025
Номер судового провадження: 61-14818ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		18 лютого 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 444/2061/23
		провадження № 61-14818св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		треті особи: приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Головач Орислава Романівна, ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Заремба Олександр Олександрович, на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 15 лютого 2024 року у складі судді Мікули В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Крайник Н. П., Левика Я. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом.
		 
		Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який був батьком позивача, відповідача та третьої особи ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яку учасники справи прийняли. 
		Зазначала, що з 2016 року і до смерті спадкодавець потребував медичних обстежень та сторонньої допомоги в побуті, яку надавала йому позивачка, однак відповідач протягом останніх 20-ти років не спілкувався з батьком, не цікавився його життям, не відвідував його. З 2016 року і до моменту смерті позивач неодноразово зверталася до відповідача стосовно того, що батькові слід допомогти матеріально, пройти обстеження, допомогти в побуті тощо, однак усі прохання залишилися без відповіді та належного реагування.
		У зв`язку з викладеним, позивачка просила усунути відповідача від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .
		 
		Короткий зміст оскаржуваних судових рішень 
		 
		Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 15 лютого            2024 року, залишеним без змін постановоюЛьвівського апеляційного суду                      від 24 вересня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не надано належних, допустимих та безспірних доказів, що відповідач ухилявся від надання допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані та потреби спадкодавця в допомозі саме від відповідача. У матеріалах справи відсутня медична документація про стан здоров`я ОСОБА_4 та висновки лікарів стосовно необхідності здійснювати сторонній догляд за хворим та його стан, що унеможливлює (обмежує) пересування хворого. Такі обставини, на думку судів, унеможливлюють задоволення позовних вимог про усунення відповідача від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
		 
		30 жовтня 2024 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від імені  ОСОБА_1 - адвокат Заремба О. О.подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановахВерховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 233/6868/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 753/21722/13-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 521/19609/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивачка довела належними та допустимими доказами ухилення відповідача від надання спадкодавцю допомоги, який в силу свого віку та стану здоров`я потребував такої допомоги. Такі обставини підтверджені наданими нею медичними документами, а також могли б бути підтверджені показаннями свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , однак суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив її клопотання про виклик та допит цих свідків.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Зазначену ухвалу Верховного суду разом із касаційною скаргою та додатками до неї ОСОБА_2 отримав 03 грудня 2024 року, однак правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
		 
		Встановлені судами фактичні обставини справи
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 у віці 73 роки.
		 
		Відповідно до Лікарського свідоцтва про смерть від 25 серпня 2022 року причиною смерті останнього стала поліорганна недостатність та гангрена петель тонкої кишки. 
		 
		ОСОБА_4 заповіту не складав. 
		 
		Спадкоємцями майна спадкодавця першої черги за законом є його діти: дочка ОСОБА_1 (позивачка), син ОСОБА_2 (відповідач) та дочка ОСОБА_3 (третя особа), які в межах шестимісячного строку заявили про намір прийняти спадщину та подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.
		 
		Приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Львівської області Головач О. Р. відкрила спадкову справу № 69795068 щодо майна померлого ОСОБА_4 .
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 
		411 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		Звернувшись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалась на наявність підстав, визначених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, для усунення відповідача від права на спадкування, стверджуючи, що ОСОБА_2 будучи сином померлого ОСОБА_4 , ухилявся від надання спадкодавцю допомоги, який через похилий вік та стан здоров`я її потребував.
		 
		Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		 
		Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
		 
		Частиною третьою статті 1224 ЦК України передбачено, що не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
		 
		Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
		 
		Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
		 
		Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
		 
		Вказані висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15, від 04 березня 2019 року у справі 
		№ 321/1573/17, від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц, від 02 лютого 2022 року у справі № 706/445/20, від 31 травня 2022 року у справі № 323/288/21, від 16 березня 2023 року у справі № 185/6281/21, від 26 червня 2023 року у справі № 466/6613/20.
		 
		Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за позовом заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому необхідно враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.
		 
		Ухилення від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій (див. постанови Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15 та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16).
		Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга
		статті 77 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		 
		Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		 
		Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		 
		Суди попередніх інстанцій, надавши належну оцінку наявним у справі доказам та встановленим на їх підставі обставинам, дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України підстав для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_4 , оскільки позивачка не надала належних, допустимих та достатніх доказів перебування ОСОБА_4 у безпорадному стані та існування у нього потреби в допомозі саме ОСОБА_2 .
		 
		Та обставина, що ОСОБА_2 та спадкодавець ОСОБА_4 не спілкувалися протягом тривалого часу не свідчить про факт умисного ухилення відповідача від надання допомоги.
		 
		Суди попередніх інстанції правильно вважали, що надані позивачкою медичні документи (виписка із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, а. с. 77)) вказують лише про наявність хвороби у померлого та не підтверджують факту, що ОСОБА_4 через наявну хворобу не міг самостійно забезпечити умови свого життя чи потребував стороннього догляду, допомоги та піклування.
		 
		Тобто, з матеріалів справи слідує, що спадкодавець був особою похилого віку, мав захворювання, проте доказів того, що він потребував сторонньої допомоги матеріали справи не містять.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що позивачка доглядала за батьком, займалась похованням, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки чинне законодавство не пов`язує можливість усунення одного із спадкоємців від права на спадкування у разі надання допомоги спадкодавцю іншим спадкоємцем. Спадкоємця може бути усунено від права на спадкування лише у разі сукупності таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Однак позивачка не довела належними та допустимим доказами настання наведених обставин.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання про допит свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 помилкові. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
		 
		Згідно з частиною другою статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. 
		 
		За правилами частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		 
		У порушення вимог статті 367 ЦПК України ОСОБА_1 не надала доказів неможливості заявити клопотання про допит зазначених свідків у суді першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивачки, тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив позивачці у задоволенні відповідного клопотання, поданого на стадії апеляційного провадження.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду 
		від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
		 
		Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 233/6868/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 753/21722/13-ц, 
		від 30 червня 2020 року у справі № 521/19609/16-ц, колегія суддів відхиляє, оскільки встановлені судами фактичні обставини є різними, у цих справах суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. При цьому у вказаних справах Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у позові про усунення від права на спадкування за недоведеністю стороною позивача факту перебування спадкодавця у безпорадному стані, потреби в допомозі саме відповідача та ухилення відповідача від надання такої допомоги спадкодавцю. Тобто висновки у зазначених справах не суперечать висновкам у справі, яка переглядається.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, 
		у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності 
		від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, 
		від 10 лютого 2010 року).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Заремба Олександр Олександрович,залишити без задоволення.
		 
		Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 15 лютого 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                     О. В. Білоконь
		О. М. Осіян
		Н. Ю. Сакара

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...