Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/29547/22-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.02.2025.
Дата набрання законної сили: 11.02.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		                                              
		справа №757/29547/22-ц                                                 Головуючий у 1 інстанції: Ільєва Т.Г.
		 
		провадження №22-ц/824/3883/2025                                      Головуючий суддя: Олійник В.І.
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		11 лютого 2025 року                                                                                                     м. Київ
		 
		Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
		Головуючого судді: Олійника В.І., 
		суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П., 
		при секретарі: Курченко С.С., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами адвоката Решетова Віктора Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року та на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної державної адміністрації в м. Києві про визнання місця проживання неповнолітніх дітей та за зустрічним позовом Заго ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної державної адміністрації в м. Києві, про визнання місця проживання дітей та зобов`язання передати дітей батьку, -
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		У жовтні 2022 року ОСОБА_2 через свого представника звернулась до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовувала тим, що між нею та відповідачем виник спір щодо місця проживання їх спільних двох малолітніх дітей після їх розлучення.
		Представник позивачки зазначав, що після повномасштабного вторгнення Росії на територію України позивачка переїхала до США, отримала тимчасовий притулок та налагоджує життя там разом з дітьми, яких забезпечує самостійно.
		Представник ОСОБА_2 вказував, що матір дітей має самостійний дохід від здачі в оренду своєї власної квартири у розмірі 900 доларів США та володіє на праві приватної власності двома об`єктами нерухомого майна у місті Києві, а саме: у АДРЕСА_1 та у АДРЕСА_2 , що підтверджує її впевнений матеріальний статус, необхідний для можливості забезпечення якнайкращих інтересів дітей.
		Вказував, що позивачка забезпечує та має всі належні умови для виховання двох малолітніх дітей, однак батько дітей належним чином не приймає участь у житті дітей, не забезпечує їх, не цікавиться ними та негативно впливає на психологічний стан дітей.
		Таким чином, ОСОБА_2 була змушена звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів дітей та просила суд визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), з нею (матір`ю ОСОБА_2 ) за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування.
		У серпні 2023 року представником відповідача було подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної місті державної адміністрації, про визнання місця проживання дітей та зобов`язання передати дітей батьку.
		Свої вимоги обгрунтовував тим, що Заго ОСОБА_3 (батько дітей) завжди дбав і дбатиме про їх безпеку, про здобуття дітьми гарної освіти, про їх підготовку до самостійного дорослого життя. Батько здатен забезпечити дівчаткам стабільне та спокійне життя у Франції як у ОСОБА_6 , так і в м.Мійо, в будинку своєї родини. Зрештою, вся французька родина хоче, щоб дівчатка жили з ними у Франції та підтримує батька, і щиро не розуміє, чому дівчата повинні просити притулку і статусу українських біженців в США, якщо у них є велика родина у Франції і дівчатка, врешті-решт, і є громадянами Франції.
		Так, батько вважає, що умови життя доньок з матір`ю у США є незадовільними та остання не зможе належним чином забезпечити належний спосіб життя дітей.
		Відтак, на думку ОСОБА_1 , є підстави для визначення їх місця проживання з їх батьком та для зобов`язання матері передати доньок батьку.
		Тому, просив суд визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за місцем проживання батька Заго Гійома, Франсуа, П`єра та зобов`язати ОСОБА_2 передати неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , їх батьку.
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року позовні вимоги задоволено.
		Визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), з матір`ю ОСОБА_2 за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування.
		Здійснено розподіл судових витрат.
		В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної місті державної адміністрації, про визнання місця проживання дітей та зобов`язання передати дітей батьку - відмовлено.
		В апеляційній скарзі на рішення Печерського районного суду від 19 вересня 2024 року ставиться питання про скасування рішення і ухвалення нового, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з матір`ю за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування та задовольнити позов ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , П`єра до ОСОБА_2 , а саме: визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за місцем проживання батька Заго Гійома, Франсуа, П`єра та зобов`язати ОСОБА_2 передати неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , їх батьку.
		Скаргу обгрунтовує тим, що висновок органу опіки та піклування у справі є необгрунтованим, тому суд першої інстанції помилково погодився з цим висновком. 
		Вважає, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 19.09.2024 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову у зв`язку з тим, що: ні рішення суду, ні висновок органу опіки не відповідає інтересам дітей; суд першої інстанції проігнорував обставини самовільної зміни Відповідачкою за зустрічним позовом місця проживання дітей і не врахував, що у дітей відсутнє стабільне життя з матір`ю; суд в порушення ст. 161 СК України передав дітей до проживання з матір`ю, яка не має самостійного доходу.
		У жовтні 2024 року до суду надійшла заява представника позивача/відповідача ОСОБА_2 - адвоката Кісілевича О.М. про ухвалення додаткового рішення у справі №757/29547/22-ц позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної місті державної адміністрації, про визнання місця проживання неповнолітніх дітей та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної місті державної адміністрації, про визнання місця проживання дітей та зобов`язання передати дітей батьку.
		Згідно вимог заяви відповідач просив ухвалити додаткове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму витрат на правову допомогу у розмірі 86 000 грн.
		Свою заяву обгрунтовував тим, що на виконання договору про надання правничої допомоги, заявнику було надано професійну правничу допомогу в обсязі та вартості, встановленому у Акту-рахунку, відповідно до якого, заявнику було надано правничу допомогу на суму 86 000 грн.
		Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2024 року заяву задоволено частково.
		Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 72 000.
		В іншій частині вимог відмовлено.
		В апеляційній скарзі адвоката Решетова В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким у задоволенні заяви відмовити.
		Скаргу обгрунтовує тим, що суд першої інстанції проігнорував заперечення ОСОБА_1 щодо розміру витрат, заявлених до розподілу позивачкою. У запереченнях від 16.10.2024 року викладено доводи Заго Гійома, які давали суду можливість зменшити розмір судових витрат позивачки, задекларований до стягнення з вдповідача.
		Вважає, що є підстави для відмови у відшкодуванні судових витрат у розмірі 54 000 грн., тобто у частині перевищення, заявленого ОСОБА_2 у заяві від 23.09.2024 року, порівняно з попереднім розрахунком, заявленим нею у позові.
		Так, на час подання позову ОСОБА_2 від 24.10.2022 року до Печерського районного суду м. Києва між сторонами вже тривала справа №2022016928-FC-28 в американському суді про повернення дітей до Франції у порядку Гаазької конвенції 1980 року. 
		Позивачці добре були відомі як засоби зв`язку Заго Гійома, так і його місце проживання. На сторінці 7 відзиву на зустрічний позов ОСОБА_2 також зазначила, що її чоловік проживає у Франції з 31.08.2022 року.
		Крім того, з інших заяв відповідачки по суті спору випливає, що їй було добре відомо, що її чоловік раніше проживав також у ОСОБА_9 . Натомість, у позові від 24.10.2022 року зазначено, що жодні засоби зв`язку Заго Гійома їй нібито невідомі, а останнє відоме місце проживання - м. Київ, у якому він не проживав уже кілька років. Навіть у прохальній частині свого позову ОСОБА_2 просив повідомити француза Заго Гійома про розгляд справи в Києві через оголошення на сайті суду. Також, позивачка замовчує у своїй позовній заяві обставини того, як саме її діти опинилися в США, щоб не викликати у суду лишніх питань. Отже, суд першої інстанції помилково поклав на Заго Гійома 72000 грн. судових витрат ОСОБА_2 , адже проігнорував факт зловживання позивачкою своїми процесуальними правами у цій справі.
		ОСОБА_10 - представник ОСОБА_2 подав до апеляційного суду письмові пояснення на апеляційну скаргу відповідача, в яких просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.
		Вказує, що при розгляді справи щодо місця проживання дитини Печерський районний суд м. Києва насамперед виходив з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
		У своїй апеляційній скарзі відповідач усіляко ставить під сумнів висновок на необґрунтовано намагається зневілювати український державний орган, який дав висновок, що малолітнім ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) доцільно проживати з матір`ю однією родиною, що забезпечить найкращі інтереси дітей.
		Відповідач піддає сумніву доходи позивача через те, що вона має самостійний дохід від здачі в оренду своєї власної квартири у розмірі 900 доларів США у гривневому еквіваленті на дату сплати орендного платежу. При цьому, власне про свої доходи відповідач власне суду не повідомляє у жодному документі, який був поданий до суду.
		Також зазначає, що адвокатом були та будуть у майбутньому виконані роботи з юридичного супроводу підготовки з розгляду позовної заяви, що є, у свою чергу, обґрунтуванням розрахунку суми судових витрат на правову допомогу у розмірі 20 400 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача, а саме: обґрунтований розрахунок суми судових витрат на правову допомогу у розмірі 40 000 гривень.
		Складення письмових пояснень по суті апеляційної скарги та подача їх до суду 20 000 гривень.
		Участь у судових засіданнях у справі 6 000 гривень, гонорар успіху за виграш справи 14 000 гривень. Усього орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу: 40 000  гривень.
		Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Решетова В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року не підлягає до задоволення, а на додаткове рішення підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Постановляючи оскаржувані судові рішення, суд першої інстанції з урахуванням обставин справи, висновку органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві, враховуючи Конвенції про права дитини щодо забезпечення її якнайкращих інтересів та безпеки і права на життя, введення в Україні воєнного стану, перебування дітей з матір`ю в Сполучених штатах Америки, їх малолітній вік, соціальні зв`язки та психологічну прив`язаність, дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та визначення проживання малолітніх дітей разом з матір'ю.
		Крім того, визначаючи розмір витрат на правову допомогу, суд першої інстанції на основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, за відсутності клопотання про зменшення витрат, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, враховуючи складність справ, кількість підготовлених документів та судових засідань, дійшов висновку про часткове задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення у справі та вважав за необхідне зменшити розмір витрат та стягнути з відповідача 72 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
		Суд зазначав, що всі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
		Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року відповідає вимогам закону, а додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2024 року підлягає зміні.
		Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		            Крім того, згідно п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної  інстанції за  результатами розгляду  апеляційної скарги  має право: скасувати судове рішення повністю або частково  і ухвалити  у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		Судом встановлено, що 28 лютого 2015 року між громадянкою України ОСОБА_2 та громадянином Французької Республіки Заго ОСОБА_3 було укладено шлюб, який зареєстрований на підставі свідоцтва про одруження НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у 
		м. Києві, актовий запис № 270 у Книзі реєстрації шлюбів.
		Від шлюбу сторони мають двох спільних дітей: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) року народження, які є малолітніми (а.с.41-50, том 1).
		Згідно даних довідки про реєстрацію особи громадянином України №1387/2015, рішенням ГУ ДМС України в м. Києві від 22 вересня 2015 року Заго Крістіна набула громадянство України, на підставі частини 1 статті 7 Закону України "Про громадянство України", та є громадянкою України від 06 травня 2015 року.
		Згідно даних довідки №61628/536-019 від 11 січня 2017 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована громадянкою України.
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 серпня 2022 року у справі № 761/12094/22 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано (а.с.26-27, том 1).
		Так як розпочалась повномасштабна війна Росії проти України, то позивачка переїхала в США (штат Флорида, м.Маямі) та отримала тимчасовий захищений статус (TPS). Подала 02 травня 2023 року на статус тимчасовий захищений статус (TPS), який отримала 30 листопада 2022 року з правом працевлаштування.
		Статус особи, що користується тимчасовим захистом (TPS), є формою імміграційного статусу для осіб, які вже знаходяться у Сполучених Штатах. TPS призначений для осіб, які не можуть повернутися до своєї батьківщини через небезпеку, таку як збройний конфлікт або екологічна катастрофа.
		Як зазначає представник ОСОБА_2 , Сполучені Штати Америки продовжили тимчасово захищений статус (TPS) для громадян України, які його отримали раніше на 18 місяців - від 20 жовтня 2023 року до 19 квітня 2025 року (за інформацією Міністерство внутрішньої безпеки США).
		Спочатку ОСОБА_2 проживала у Санні-Айлс-Біч - місті в США, в окрузі Маямі-Дейд штату Флорида.
		Позивачка змінила орендоване майно, підписавши 15 листопада 2022 року новий довгостроковий договір оренди житла. Адреса орендованого майна: 18201, ОСОБА_11 , назва комплексу ТРАМП РОЯЛ КОНДО, Санні Айлс Біч, Флорида 33160. При чому період оренди збільшився та становить 9 місяців та закінчується 14 серпня 2023 року. А площа складає 119,752 кв.м., що цілком є достатнім для розвитку та виховання двох малолітніх дітей.
		Договір підписано між Алехандро та Ізабель Кеведо і Надією Заго, що охоплює певне нерухоме майно, описане як Приміщення 106 в Кондомініумі ALCA, розташованому за адресою: 5838 SW 74th Terrace, Miami, FL 33143 (місто Маямі, штат Флорида). Термін дії цього Договору оренди починається 14 серпня 2023 року і завершується 13 серпня 2024 року.
		З тверджень матері вбачається, що малолітні діти проживають з нею у США та отримують освіту у шкільному навчальному закладі Elementary school Norman Edelcup Sunny Isles Beach K-8, зокрема, дана інформація зазначалась станом на день звернення з даним позовом.
		Крім цього, представник ОСОБА_2 стверджує, що матір самостійно забезпечує дітей та оплачує житло, за рахунок в тому числі від здачі в оренду свого власного житла.
		Відтак, матір звернулась до суду з метою визначення місця проживання дітей з нею, оскільки вона їх виховує, а тому на думку останньої саме діти з нею мають проживати.
		Встановлено, що батько ОСОБА_1 проживає у Франції та працює у гловному офісі Vinci Construction Grands Project Франції (а.с.75, том 2). Проживає у АДРЕСА_3 , де знімає трьохкімнатну квартиру площею 64,76 кв.м.
		Відтак, вбачається, що і в батька наявні умови для проживання дітей та фінансова можливість утримувати останніх.
		Тому, ОСОБА_1 теж просив суд визначити місце проживання дітей з батьком, оскільки він може забезпечити їм належні умови, навчання та медичне обслуговування.
		В рамках розгляду справи 16.06.2023 року від Шевченківської районної місті державної адміністрації надійшов висновок Органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання місця проживання малолітніх дітей.
		Так, з даного висновку вбачається, що громадянка ОСОБА_2 належним чином піклується про фізичний, духовний та моральний розвиток дітей і має стабільний фінансовий дохід.
		На даний час ОСОБА_2 разом із малолітніми дітьми тимчасово проживає у Сполучених Штатах Америки, проживає у Санні - Айлс - Біч, в окрузі Маямі - Дейд штату Флорида, винаймає кондомініум площею 316 м. кв, що цілком є достатнім для розвитку та виховання двох малолітніх дітей.
		У квартирі, де проживають діти, створені належні умови для проживання малолітніх дітей і задоволені всі потреби дітей. Наявна окрема дитяча кімната, ліжко, функціональні меблі, техніка та сантехніка.
		З наданих матеріалів відомо, що діти отримують освіту у шкільному навчальному закладі Elementary school Norman Edelcup Sunny Isles Beach K-8. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається 2 класі, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається 1 класі.
		Орган Опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, керуючись інтересами дітей, відповідно до ч.1 ст.161 СК України, вважав, що малолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , доцільно проживати з матір`ю, однією родиною, що забезпечить найкращі інтереси дітей.
		Отже, орган опіки та піклування своїм висновком рекомендував проживання дітей з матір`ю, оскільки це в інтересах дітей.
		Крім цього, в рамках розгляду справи представником ОСОБА_2 було долучено копію постанови Київського апеляційного суду від 09.02.2024 року у справі №761/19824/22, яка скасувала рішення Шевеченківського районного суду м. Києва від 21.03.2023 року та ухвалила нове.
		Так, Київський апеляційний суд ухвалив стягнути із Заго Гійома Франсуа П`єр на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 , у розмірі 1/3 частини від всіх видів заробітку (доходів), щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від 22 вересня 2022 року і до досягнення найстаршою дитиною, а саме: ОСОБА_4 повноліття, тобто, до ІНФОРМАЦІЯ_5 , а в подальшому стягувати із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання ОСОБА_5 , у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходів), щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення нею повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
		Таким чином, станом на день розгляду справи вбачається, що рішенням суду вирішено стягувати аліменти на утримування двох доньок до досягнення ними повноліття із Заго ОСОБА_3 .
		Проте, дане рішення ще не свідчить, що батько критично ухиляється від виконання своїх обов`язків в частині фінансового забезпечення дітей, оскільки останній оплачував школу, в яких навчались діти, забезпечував сім'ю, а тому з огляду на його позицію в рамках даної справи, останній зацікавлений в участі у вихованні дітей.
		Відтак, суд вважав, що сам ОСОБА_1 є зацікавленим у виконанні рішення суду щодо сплати аліментів, з метою забезпечення належного способу життя та надання належної освіти своїм дітям.
		Щодо інших тверджень стосовно утримання дітей, фінансового стану обох батьків, то суд вважав, що питання утримання дітей, сплати аліментів станом на день розгляду є вирішеним, а тому не вбачав підстав для повторного дослідження обставин, які встановленні судом.
		Також, суд не прийняв до уваги позиції двох сторін щодо способу життя один одного, оскільки всі доводи сторін зводяться до того, що між батьками склались неприязні стосунки, а тому твердження та докази, на які посилаються сторони, не стосується вирішення питання з ким будуть проживати діти. Всі посилання є суб`єктивним сприйняттям ситуації та не є такими обставинами, які свідчать про те, що батьки зловживають спиртними напоями, наркотичними речовинами, перебування на диспансерному нагляді, притягненні до кримінальної чи адміністративної відповідальності.
		За пунктом 3 частини першої статті 2 Закону України «Про міжнародне приватне право» цей Закон застосовується до питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, питань щодо підсудності судам України справ з іноземним елементом.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, коли хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.
		Права та обов`язки батьків і дітей, крім випадків, передбачених статтями 67, 67-1, 67-4 цього Закону, визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини (стаття 66 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
		Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (частини перша та друга статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
		Україна згідно із Законом від 11 січня 2006 року №3303-IV є учасницею Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (Гаазька конвенція 1980 року).
		Відповідно до статті 16 Гаазької Конвенції 1980 року після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не будуть вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення.
		Вказана норма обмежує юрисдикцію виключно органів держави, на територію якої дитину переміщено, а не держави, із якої було дитину переміщено.
		Згідно зі статтею 19 Гаазької Конвенції 1980 року ніяке рішення, прийняте відповідно до цієї Конвенції, щодо повернення дитини, не розглядається як встановлення обставин будь-якого питання про піклування.
		У свою чергу нормами чинного законодавства України не передбачено імперативної умови про те, що перебування дитини за межами України є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання такої дитини.
		Зважаючи на положення міжнародних договорів щодо збереження юрисдикції судів України у питаннях батьківської відповідальності, очевидним є можливість вирішення справи про визначення місця проживання дитини саме національними судами.
		Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, сама по собі обставина проживання дитини за кордоном (незалежно від того чи вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання.
		Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним з батьків в Україні, а факт повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця проживання такої дитини.
		Відповідно до ст.51 Конституції України та ст.5 СК України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Зокрема, держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини (частина друга і третя статті 5 СК України). При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
		Згідно з ч.ч.2, 8, 9 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
		За змістом статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
		Відповідно до ч.2 ст.155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
		Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, який проживає окремо від дитини має право на спілкування з дитиною, а батько з яким проживає дитина, не має право перешкоджати такому спілкуванню.
		Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
		Згідно статей 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) (далі - Конвенція) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
		В силу частини першої статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
		Згідно з положеннями статті 9 зазначеної Конвенції держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
		Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц.
		У §54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, №250, ст.35-36, §90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
		Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, та у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
		Відповідно до ст.141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.
		Згідно з ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
		Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
		Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції, згідно з якими держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
		Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки й приділяє їм належну увагу.
		Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
		При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
		Такий висновок є сталим у практиці Верховного Суду (зокрема постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати КЦС від 14 лютого 2019 року у справі №377/128/18, на яку є посилання в касаційній скарзі).
		У Європейській конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованої Законом від 3 серпня 2006 року № 69-V, зазначено, що предметом Конвенції про права дитини є у найвищих інтересах дітей - підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються. Для цілей цієї Конвенції розгляд судовим органом справ, що стосуються дітей, визнається розглядом сімейних справ, зокрема тих, що пов`язані зі здійсненням батьками своєї відповідальності, наприклад стосовно місця проживання дітей і доступу до них.
		Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин кожної конкретної справи, а вже тільки потім - права батьків.
		Подібний висновок Верховний Суд зробив у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, на яку позивач посилається у касаційній скарзі.
		Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте, найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
		Сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів. Судам слід пам`ятати, що основним суб`єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина.
		У спорах про визначення місця проживання дитини суди мають крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
		До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема:
		- особисті якості батьків (моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, перебування на диспансерному нагляді, притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності);
		- відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (встановлення повного чи часткового виконання батьківських обов`язків, наявність причин що впливають на виконання батьківських обов`язків; встановлення, чи враховують мати/батько інтереси дитини, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною);
		- можливість створення дитині належних умов для виховання і розвитку (наявність самостійного доходу, належних житлових умов у кожного із батьків);
		- стан здоров`я дитини (наявність хвороб у дитини, що потребують посиленого догляду, наявність у батьків навичок щодо надання первинної медичної допомоги);
		- стан безпеки дитини (можливість створення дитині безпечних умов для життя та розвитку) тощо.
		Вказане тлумачення статті 161 СК України при розгляді категорії справ, що стосуються надчутливої сфери правовідносин (оскільки йдеться не просто про спір між позивачем і відповідачем, а про долю дитини), є сталим та однозначним у практиці Верховного Суду.
		Крім того, першочерговим завданням держави є забезпечення безпеки і права на життя дитини, що проголошено статтею 6 Конвенції про права дитини, а тому, розглядаючи справи про визначення місця проживання дитини з урахуванням особливостей, спричинених введенням в Україні воєнного стану, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, судове рішення має бути спрямованим на забезпечення її безпеки і права на життя.
		У відповідності до частини першої статті 81 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
		Частиною четвертою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
		Виходячи з наведеного та з урахуванням зазначених обставин справи, висновку органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві, враховуючи Конвенції про права дитини щодо забезпечення її якнайкращих інтересів та безпеки і права на життя, введення в Україні воєнного стану, перебування дітей з матір`ю в Сполучених штатах Америки, їх малолітній вік, соціальні зв`язки та психологічну прив`язаність, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та визначення проживання малолітніх дітей разом з матір'ю.
		Така позиція суду, зокрема зумовлена інтересами двох малолітніх дітей, побут та життя яких переважно налаштований матір`ю, а тому з метою мінімізації психологічного дискомфорту дітям, доцільно буде визнати проживання їх разом з матір`ю, не дивлячись на те, що остання можливо не в повній мірі може забезпечити стабільне місце проживання дітей. Однак суд бере до уваги, що такі обставини, склались через те, що на території України введено військовий стан, який зумовив матір в першу чергу керуватись діями, які б забезпечили її дітям безпечні умови життя.
		Крім того, суд першої інстанції вірно вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення, оскільки суд дійшов висновку про доцільність проживання малолітніх дітей з матір'ю.
		Проте, суд звернув увагу, що визначення місця проживання дитини з матір`ю не позбавляє батька батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків, що мають усвідомлювати обоє з батьків, спір між якими вирішено судом. При істотній зміні обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку фізичної опіки щодо дитини.
		У п.1 ст.9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).
		Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
		Відтак, так як матір з дітьми проживає в Сполучених Штатах Америки, то суд вірно вважав, що остання повинна повідомляти батька про своє місце проживання та перебування, оскільки місце проживання дітей визначено за матір'ю.
		Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2024 року, то апеляційний суд вважає, що воно підлягає зміні, а витрати на професійну правничу допомогу, зменшенню до 35 000 грн, виходячи з наступного.
		За ч.1, 2 ст.15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
		Згідно з п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).
		Враховуючи ст.28 Правил адвокатської етики необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
		Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
		Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
		За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитисьв тому, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
		Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
		У постанові від 08 квітня 2020 року у справі №306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
		Відповідно до ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
		Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
		Судом встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної місті державної адміністрації про визнання місця проживання неповнолітніх дітей.
		Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
		За ч.1 ст.60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
		Повноваження адвоката, як представника, підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
		Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
		1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
		2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
		3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
		З матеріалів справи вбачається, що 01.07.2022 року між ОСОБА_2 та адвокатом Кісілевичем О.М. укладено Договір про надання правової допомоги б/н.
		Відповідно до Додатку №1 від 01 жовтня 2022 року до Договору про надання правової допомоги від 01 липня 2022 року, а саме: пунктів «Сторони договору домовились щодо винагороди адвоката за надані юридичні послуги:
		1.1. Підготовка та подача позовної заяви про визначення місця проживання дітей - 
		14 000 гривень за кожен запит;
		1.2. Представництво інтересів Клієнта у судовому засіданні - 4 000 гривень за одне судове засідання;
		1.3. Ознайомлення із матеріалами судового провадження - 4 000 гривень за одне ознайомлення;
		1.4. Підготовка та подача процесуальних документів по судовій справі, які адресовані Печерському районному суду м. Києва - 1 000 гривень один аркуш тексту на А4.
		1.5. Гонорар успіху за виграну справу 14 000 гривень.
		Згідно довідки від 23 вересня 2024 року позивач оплатив послуги адвоката готівковими коштами у розмірі 86 000 гривень без НДС.
		Відповідно до АКТУ-РАХУНКУ від 23.09.2024 року до Договору №б/н про надання правової допомоги від 01.07.2022 року та Додаткової угоди №1 від 01 жовтня 2022 року адвокат Кісілевич О.М. виконав роботи (надав послуги) ОСОБА_2 щодо надання правової допомоги у вище зазначеній цивільній справі.
		Зокрема, згідно вказаного акту-рахунку, адвокатом були виконані наступні роботи:
		1. Підготовка та подача безпосередньо до Печерського районного суду м. Києва позовної заяви про визначення місця проживання дітей 24.10.2022 року - 14 000 гривень;
		2. Підготовка та направлення до Печерського районного суду м. Києва клопотання про поновлення процесуальних строків та долучення до матеріалів справи додаткових документів як доказів від 23.02.2023 року - 4 000 гривень;
		3. Підготовка та направлення до Печерського районного суду м. Києва заперечення проти клопотання відповідача про закриття справи від 04.07.2023 року - 5 000 гривень;
		4. Підготовка та направлення до Печерського районного суду м. Києва клопотання про поновлення процесуальних строків та долучення до матеріалів справи додаткових документів як доказів від 30.08.2023 року - 5 000 гривень;
		5. Підготовка та направлення до Печерського районного суду м. Києва відзиву на зустрічну позовну заяву від 02.10.2023 року - 10 000 гривень;
		6. Підготовка та направлення до Печерського районного суду м. Києва письмові пояснення на письмові пояснення сторони відповідача від 06.12.2023 року - 18 000 гривень;
		7. Участь у судових засіданнях, які відбувались у Печерському районному суді 
		м. Києва: судове засідання від 05 липня 2023 року - 4 000 гривень; судове засідання від 31 серпня 2023 року - 4 000 гривень; судове засідання від 27 травня 2024 року - 4 000 гривень; судове засідання від 19 вересня 2024 року - 4 000 гривень. Всього вартість участі у судовому засіданні у Печерському районному суді м. Києва - 16 000 гривень.
		8. Два ознайомлення із матеріалами судової справи у Печерському районному суді 
		м. Києва № 757/29547/22-ц - 8 000 гривень.
		9. Гонорар успіху за виграну справу у Печерському районному суді м. Києва - 14 000 гривень.
		Загальна вартість послуг включно від 01.10.2022 року до 23.09.2024 року становить 86 000 грн. (без ПДВ).
		Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
		Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
		Так, сам факт наявності двосторонньої домовленості позивача та адвокатського об`єднання не зумовлює безумовного виникнення у відповідача, який не є стороною договору про надання правової допомоги, обов`язку з відшкодування усіх фактично понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, так як на особу, що не є стороною правочину, суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними). Саме такі критерії щодосудових витрат застосовує у своїй практиці Єврог прав людини (п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України; п. 80 Рішення у справі Двойних проти України; п. 88 Рішення Меріт проти України).
		Щодо додаткового гонорару «гонорару успіху» в розмірі 14 000 грн, суд зазначав, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
		Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
		Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.
		Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як "гонорар успіху", проте суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року в справі №904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.
		Відтак, враховуючи дані позиції Великої Палати Верховного Суду, клієнт і адвокат, користуючись принципом свободи договору, можуть визначити додаткові витрати між собою у вигляді гонорару успіху, проте вказаний вид гонорару не підпадає під пряме визначення адвокатських послуг та, відповідно, не може переносить на іншу сторону (не сторону такого договору).
		У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
		За наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року в справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
		З урахуванням наведеного, суд першої інстанції зазначав, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Адже, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
		Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18.
		Суд зазначав, що у цій справі підставою для звернення із заявою про винесення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу є приписи статтей 133, 137, 141 ЦПК України, і вимога відповідача обумовлена саме необхідністю вирішити питання про розподіл сплачених нею судових витрат (визначених як професійна правнича допомога), що відповідно до вказаних норм процесуального права підлягає розподілу між сторонами.
		В свою чергу, "гонорар успіху" визначено договором про надання правничої допомоги як гонорар, який не включається у вартість надання послуг з правничої допомоги та виплачується адвокату після ухвалення судового рішення виключно у випадку позитивного вирішення справи.
		Така винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі як "гонорар успіху", за своїм змістом і правовою природою не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 ЦК України та статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, а є платою за сам результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг, так як і не є професійною правничою допомогою в розумінні статті 137 ЦПК України, оскільки не є послугою адвоката та не відноситься до судових витрат.
		Тобто, "гонорар успіху" не є складовою витрат на професійну правничу допомогу.
		Виходячи з наведеного, суд вважав, що «гонорар успіху» не був необхідним в межах розгляду наведеної справи  та виходячи з того, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, врахувавши реальність та необхідність понесених стороною позивача витрат на правничу допомогу, у стягнення з відповідача судових витрат в частині «гонорару успіху» слід відмовити.
		На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, за відсутності клопотання про зменшення витрат, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, враховуючи складність справ, кількість підготовлених документів та судових засідань, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення у справі та вважає за необхідне зменшити розмір витрат та стягнути з відповідача 35 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу
		Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
		Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
		Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.  
		Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
		Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в  рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.  
		Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
		Проте, додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2024 року підлягає зміні в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу, а саме, зменшивши їх до 35 000 грн
		 
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
		п о с т а н о в и в :
		 
		Апеляційну скаргу адвоката Решетова Віктора Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року залишити без задоволення. 
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року залишити без  змін.
		Апеляційну скаргу адвоката Решетова Віктора Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 19 вересня 2024 року задовольнити частково.
		Додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2024 року змінити в частині розміру витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши їх до 35 000 грн. 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
		Повний текст постанови складено 20 лютого 2025 року.
		 
		 
		Головуючий:  
		 
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...