Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/13250/24 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, з них.
Надіслано судом: 21.02.2025. Зареєстровано: 24.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 26.02.2025.
Дата набрання законної сили: 14.07.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		19.02.2025Справа № 910/13250/24
		Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді:                     Ломаки В.С., 
		за участю секретаря судового засідання:                                                             Видиш А.В., 
		розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
		за позовом                     ОСОБА_1 
		до                              Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Олімпійський" 
		про                              визнання недійсним рішення,
		 
		За участі:
		від позивача:           ОСОБА_1;
		від відповідача:           Кобзаренко Ю.В. за ордером від 19.11.2024 року серії АІ № 1751782.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Олімпійський" (далі - відповідач, ОСББ) про визнання недійсним рішення ревізійної комісії ОСББ, оформленого актом від 05.12.2022 року.
		В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на те, що він є добросовісним набувачем нерухомого індивідуально визначеного в натурі нежитлового приміщення загальною площею 66,2 м2, що утворене не за рахунок паркомісць на території паркінгу будинку. 05.12.2022 року членом ревізійної комісії ОСББ ОСОБА_4 було підписано Акт ревізійної комісії ОСББ, зі змістом якого вказана комісія вибірково перевірила щомісячні нарахування за утримання паркомісць, зокрема приміщення гаражу № НОМЕР_1 , власником якого є позивач, та встановила правомірність розміру нарахувань позивачу за утримання паркомісця в сумі 520,00 грн. Позивач зазначив, що спірне рішення у формі акту від 05.12.2022 року було прийнято з порушенням процедури та з неправильним визначенням розміру щомісячних нарахувань, у зв`язку з чим, з урахуванням наведених підстав, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
		Крім того, до позовної заяви позивач долучив клопотання про витребування у відповідача доказів, а саме: документів, які правління ОСББ надавало члену ревізійної комісії ОСББ ОСОБА_4 для складання акту ревізійної комісії від 05.12.2022 року; бухгалтерських відомостей щодо нарахування плати за особовим рахунком НОМЕР_2 ; бухгалтерських відомостей щодо надходження плати за особовим рахунком НОМЕР_2 ; акту приймання-передачі на баланс ОСББ житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним гаражем (місцями для паркування машин), разом з планом земельної ділянки, технічним паспортом будинку та відповідною технічною документацією (інвентарна справа, акт прийняття в експлуатації, плани зовнішніх мереж тощо); оригіналу технічного паспорта на паркінг в будинку на 172 паркомісця, який ОСББ видає за виготовлений 10.05.2012 року КП КМР "КМ БТІ" на замовлення замовника будівництва будинку КП "Печерськ-Інвест", інвентаризаційна справа № 130585.
		Ухвалою від 04.11.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/13250/24, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 04.12.2024 року. Крім того, цією ухвалою суд повернув позивачу без розгляду подане ним клопотання про витребування доказів.
		20.11.2024 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив ОСББ від 19.11.2024 року на позовну заяву, в якому останнє заперечило проти задоволення вимог позивача з огляду на те, що спірний акт ревізійної комісії не є правочином та не створює, не змінює і не припиняє цивільні права позивача а також не впливає на його обов`язки.
		У підготовчому засіданні 04.12.2024 року суд встановив позивачу строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву до 13.12.2024 року, встановив відповідачу строк на подання заперечень до 25.12.2024 року, а також без виходу до нарадчої кімнати продовжив строк проведення підготовчого провадження у справі № 910/13250/24 та постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 15.01.2025 року.
		24.12.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача від 23.12.2024 року на відзив на позовну заяву, в якій останній навів додаткові аргументи на підтвердження обґрунтованості пред`явлених позовних вимог. Вказана заява по суті справи прийнята судом до розгляду та долучена до матеріалів справи.
		Слід зазначити, що у відповіді на відзив позивач просив суд, зокрема, прийняти окрему ухвалу щодо фактів незаконної діяльності Голови ОСББ ОСОБА_6, адвоката Кобзаренка Ю.В., зокрема, щодо підроблення ОСББ технічного паспорта на 172 паркомісця, який не виготовляло 10.05.2012 року КП КМР "КМ БТІ", інвентаризаційна справа № 130585, та подання представником ОСББ адвокатом Кобзаренком Ю.В. підробленого технічного паспорта до суду в справах № 757/50337/21-ц та № 757/53886/21-ц, і направити окрему ухвалу до Деснянської окружної прокуратури ЄДР 12021105060002388.
		Також, до цієї заяви по суті справи позивач долучив клопотання від 23.12.2024 року, в якому просив суд витребувати у господарського суду міста Києва з матеріалів судової справи № 910/17576/20 наданий суду в цій справі ОСББ технічний паспорт від 02.09.2013 року, план від 14.09.2011 року, а також висновок експерта від 11.11.2021 року № 11584/21-43, складений на підставі проектної документації на будинок.
		25.12.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла додаткова відповідь позивача від 25.12.2024 року на відзив на позовну заяву, до якої останній долучив, зокрема, клопотання про зобов`язання відповідача надати докази нарахування ОСББ та сплату ОСОБА_1 за індивідуально визначене в натурі приміщення площею 66,2 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2416326980000) на користь ОСББ внеску в сумі 520,00 грн., а також припинення повноважень членів Ревізійної комісії ОСББ ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
		У підготовчому засіданні 15.01.2025 року суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зобов`язання відповідача надати зазначені позивачем у клопотанні від 25.12.2024 року докази з огляду на необґрунтованість такого клопотання ОСОБА_1 , а також без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про залишення без задоволення клопотання позивача про витребування доказів. Також, у підготовчому засіданні 15.01.2025 року суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про постановлення окремої ухвали, у зв`язку із чим, відмовив у задоволенні означеного клопотання ОСОБА_1 .
		Ухвалою від 15.01.2025 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження та призначив справу № 910/13250/24 до судового розгляду по суті на          12.02.2025 року.
		До початку призначеного судового засідання 12.02.2025 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення позивача (вступне слово).
		У судовому засіданні 12.02.2025 року оголошувалася перерва до 19.02.2025 року.
		18.02.2025 року через систему "Електронний суд" надійшла заява ОСББ від 18.02.2025 року, в якій останнє просило суд стягнути з позивача на його користь                        18 500,00 грн. витрат на оплату професійної правничої допомоги. До наведеної заяви відповідач долучив копії Додаткової угоди від 19.11.2024 року № 8 до Договору про надання правничої (правової) допомоги № 01/05/2020 від 01.05.2020 року, акту надання правової допомоги по Договору № 01/05/2020 про надання правничої допомоги від 01.05.2020 року та Додаткової угоди № 8 від 19.11.2024 року, а також фільтрованої виписки за період з 01.03.2022 року по 18.02.2025 року.
		До початку призначеного судового засідання 19.02.2025 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли письмові репліки та виступ позивача у судових дебатах.
		У судовому засіданні 19.02.2025 року позивач підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
		Представник відповідача у цьому судовому засіданні проти задоволення вимог позивача заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 19.11.2024 року.
		У судовому засіданні 19.02.2025 року проголошену вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Обґрунтовуючи пред`явлені у даній справі вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 12.09.2003 року між Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією, КП "Печерськ-Інвест" та ВАТ Автомобільна компанія "Укртранс" (правонаступником якої є ПрАТ "АК "Укртранс") укладений договір № 315 участі в будівництві житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним гаражем (місцями для паркування машин) на розі вулиць Димитрова та А. Барбюса у Печерському районі м. Києва, який з 2013 року знаходиться на балансі ОСББ.
		10.05.2012 року на замовлення КП "Печерськ-Інвест" (замовника будівництва будинку), Комунальне підприємство Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" виготовило технічний паспорт на увесь будинок, інвентаризаційна справа           № 130585.
		Згідно з відомостями журналу підрахунку площі житлового будинку з нежитловими (вбудованими) приміщеннями, що є складовою означеного технічного паспорту, нумерація машино-місць починається з № 1-01 та закінчується № 2-88, на 166 машино-місць загальною площею 3 042,20 м2. Площа машино-місць: 1 рівень - 1449,2 м2; 2 рівень - 1593,0 м2. При цьому, нумерація з 1-09 по 1-12, 1-33, 1-81, 2-87 (7 шт) - відсутня.
		Позивач вказував, що він є добросовісним набувачем нерухомого індивідуально визначеного в натурі нежитлового приміщення у вищенаведеному будинку загальною площею 66,2 м2, яке складається з приміщення № 2-3-4 і знаходиться на двох рівнях, а саме: на нижньому рівні № 2-3 (площею 33 м2) на верхньому № 4 (площею 33,2 м2). Це нежитлове приміщення було утворено внаслідок проведення у встановленому порядку об`єднання нежитлових приміщень № 2, № 3 та № 4, що підтверджується отриманим ОСОБА_1 23.07.2021 року Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 267356343, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2416326980000. 
		Так, приміщення № 4 було набуте позивачем у власність на підставі укладеного 05.04.2021 року з Товариством з обмеженою відповідальністю "Євротранссервіс" договору купівлі-продажу, зареєстрованого у реєстрі за № 344, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 414080180000. Приміщення № 2 та № 3 були придбані позивачем за платними договорами купівлі-продажу, укладеними з Товариством з обмеженою відповідальністю "Євротранссервіс" 22.06.2021 року, зареєстрованими в реєстрі за № 1054 та № 1056, реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна: 414286980000 та 414025780000 відповідно.
		ОСОБА_1 вказувала, що належне їй нежитлове приміщення не було утворене за рахунок парко-місць, які знаходяться на території паркінгу будинку, у зв`язку із чим ОСББ здійснювало нарахування позивачу внесків як для співвласника нежитлового приміщення. Так, протягом травня-грудня 2021 року позивач отримував від ОСББ рахунки (особовий рахунок НОМЕР_2 ) за площу 33,3 м2 на суму 368,96 грн., тобто                11,08 грн./1м2, що відповідає тарифу за нежитлове приміщення (офіс). Відтак, ОСОБА_1 зазначала, що між сторонами у справі склався фактичний порядок сплати витрат на утримання належного їй майна, а поведінка ОСББ була спрямована на сплату позивачем внесків як за нежитлове приміщення.
		У той же час, з наданих ОСББ у справі № 757/53886/21-ц документів позивачу стало відомо, зокрема про підроблення ОСББ технічного паспорта на паркінг будинку (ОСББ самостійно протизаконно додало 6 нових машино-місць під номерами: 1-33 (15,1 м2); 1-81 (106,1 м2) - на 1 рівні та 2-41-1 (33,2 м2); 2-87 (19,6 м2); 2-87-1 (58,1 м2), 2-09-1 (32,1 м2) - на 2 рівні, збільшивши кількість машино-місць в паркінгу будинку з 166 до 172 та незаконно збільшивши площу паркінгу на 1 рівні на 121,2 м2 - з 1449,2 м2 на 1570,4 м2; на 2 рівні на 139,7 м2 - з 1593,0 м2 на 1732,7 м2. Загальна площа збільшення (розширення) паркінгу склала 260,9 м2. Також позивач дізнався про зміну ОСББ нумерації приміщення, у зв`язку з якою, з урахуванням збільшення площі паркінгу, частина належного ОСОБА_1 нежитлового приміщення загальною площею 66,2 м2, яке складається з приміщення № 2-3-4 і знаходиться на двох рівнях (на нижньому рівні - № 2-3 площею 33 м2; на верхньому рівні - № 4 площею 33,2 м2) та знаходиться поза межами території паркінгу, а саме верхнє № 4 - стало машино-місцем 2-41-1 у межах території паркінгу.
		Рішенням загальних зборів співвласників ОСББ, оформленим протоколом від 10.10.2020 року № 09/2020, зокрема, затверджено кошторис відповідача та щомісячний внесок співвласників будинку в розмірі 8,76 грн. за 1 м2 загальної площі співвласника житлового приміщення, 11,08 грн. за 1 м2 загальної площі співвласника нежитлового приміщення (офісу); 520,00 грн. - за парко-місце.
		Крім того, з наданих ОСББ документів у справі № 757/53007/21-ц ОСОБА_1 також стало відомо, що "член" ревізійної комісії відповідача ОСОБА_4 підписала одноособовий Акт ревізійної комісії ОСББ від 05.12.2022 року.
		За змістом означеного акту ревізійною комісією вибірково перевірено щомісячні нарахування за утримання паркомісць, у тому числі приміщення гаражу № НОМЕР_1 , яке розташоване на верхньому рівні паркінгу, за період з 01.01.2019 року по 01.10.2022 року, та підтверджено правомірність і правильність вказаних нарахувань у сумі 520,00 грн., що встановлено Загальними зборами співвласників ОСББ. Сума за утримання парко-місця розрахована, виходячи з фактичних витрат ОСББ, затверджена Загальними зборами, та підлягає обов`язковій сплаті всіма власниками парко-місць.
		Ревізійною комісією не виявлено будь-яких інших нарахувань за утримання парко-місць за вказаний період.
		Також комісією встановлено, що парко-місця, у тому числі приміщення гаражу № НОМЕР_1 , яке розташоване на верхньому рівні паркінгу, не мають та не мали індивідуальних підключень до будь-яких комунікаційних мереж (опалення, вода, електрика, водовідведення, каналізація), як відповідно до плану паркінгів будинку, виданого БТІ, так і фактично.
		Ревізійна комісія в акті від 05.12.2022 року окремо зазначила, що приміщення гаражу № НОМЕР_1 , яке розташоване на верхньому рівні паркінгу та становить предмет судової суперечки, за планом будинку не має будь-яких комунікаційних мереж з водопостачання, водовідведення, опалення, постачання електроенергії тощо. Відсутні будь-які нарахування у бухгалтерських програмах з компенсації користування вказаними вище комунальними послугами як від попереднього власника, так і від нового власника з моменту набуття ним права власності.
		У позовній заяві ОСОБА_1 посилалася на те, що підписане членом ревізійної комісії ОСББ ОСОБА_4 рішення від 05.12.2022 року призвело до нівелювання рахунків ОСББ, які вона отримувала (сплати позивачем вартості витрат на утримання приміщення як за нежитлове приміщення); технічного паспорта КП КМР "КМ БТІ" від 10.05.2012 року, інвентаризаційна справа № 130585, де встановлено кількість                   машино-місць - 166, а також проектної документації на паркінг будинку, розробленої "НДІПРОЕТРЕКОНСТРУКЦІЯ", із встановленими межами паркінгу. Крім того, означене рішення зумовило легалізацію рейдерської діяльності в будинку шляхом фактичного визнання підробленого ОСББ технічного паспорта на паркінг будинку на 172 парко-місця.
		На підставі рішення ревізійної комісії ОСББ у формі акту від 05.12.2022 року позивач дізнався, що правління змінило свою поведінку на протилежну, а саме: самостійно "приєднало" відокремлене приміщення позивача (з окремим входом та стінами) до території паркінгу та нараховує щомісячні внески у розмірі, які передбачені для парко-місць паркінгу будинку, а не для нежитлових приміщень.
		Враховуючи наведені обставини, ОСОБА_1 вказувала на те, що рішення ревізійної комісії ОСББ у формі акту від 05.12.2022 року є незаконним, порушує її права та інтереси, у зв`язку із чим підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.
		Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з такого.
		Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна; співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
		Частинами 1, 4, 5 статті 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" передбачено, що об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
		Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.
		Господарче забезпечення діяльності об`єднання може здійснюватися власними силами об`єднання (шляхом самозабезпечення) або шляхом залучення на договірних засадах суб`єктів господарювання.
		За змістом статті 10 означеного Закону органами управління об`єднання є загальні збори об`єднання, правління, ревізійна комісія об`єднання.
		Вищим органом управління об`єднання є загальні збори.
		Загальні збори скликаються та проводяться в порядку, передбаченому цим Законом для установчих зборів з урахуванням положень цієї статті. Ініціатором загальних зборів є правління об`єднання або ініціативна група, яка складається не менш як з трьох власників квартир або нежитлових приміщень.
		Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників.
		Рішення загальних зборів може бути оскаржене в судовому порядку.
		До виключної компетенції загальних зборів об`єднання відноситься, зокрема, затвердження статуту об`єднання, внесення змін до нього; затвердження кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників; прийняття рішення про реконструкцію та ремонт багатоквартирного будинку або про зведення господарських споруд.
		Для здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю правління об`єднання на загальних зборах обирається з числа співвласників ревізійна комісія (ревізор) або приймається рішення про залучення аудитора.
		Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад затверджуються загальними зборами.
		Згідно з частинами 1-3 статті 23 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" утримання і ремонт приміщень, які перебувають у власності, здійснюються відповідно до законодавства України.
		Власник квартири та/або нежитлового приміщення зобов`язаний відповідно до законодавства забезпечити використання, утримання, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт приміщень або їх частин без завдання шкоди майну і порушення прав та інтересів інших співвласників.
		Внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.
		Пунктом 17 розділу 3 Статуту ОСББ, затвердженого рішенням Загальних зборів співвласників ОСББ, оформленим протоколом від 10.07.2020 року № 07/2020 (далі - Статут), передбачено, що для здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю правління об`єднання на загальних зборах обирається з числа співвласників ревізійна комісія, а при необхідності приймається рішення про залучення аудитора.
		Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад затверджуються загальними зборами. 
		Ревізійна комісія зі свого складу може обирати голову комісії та його заступника.
		Якщо інше не встановлено рішенням загальних зборів, рішення ревізійної комісії приймаються більшістю голосів від загальної кількості її членів.
		Кожен член ревізійної комісії при прийнятті нею рішень має один голос та не має права передоручати своє право голосу іншим особам.
		Ревізійна комісія підзвітна Загальним зборам. Загальні збори своїм рішенням вправі в будь-який час припинити повноваження ревізійної комісії чи окремих членів ревізійної комісії.
		У разі відчуження членом ревізійної комісії всіх належних йому в будинку квартир і нежитлових приміщень, а також у разі смерті члена ревізійної комісії, визнання його померлим, безвісно відсутнім або недієздатним, а також набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього, повноваження такого члена ревізійної комісії припиняються.
		Згідно з пунктом 18 розділу 3 Статуту ревізійна комісія має право: 
		- відповідно до періодичності, встановленої загальними зборами, але не рідше одного разу на рік отримувати від правління та працівників об`єднання первинні та аналітичні документи бухгалтерського і податкового обліку, фінансової, статистичної та податкової звітності об`єднання за будь-який період діяльності об`єднання, ознайомлюватися із зазначеними документами, робити із них виписки та копії; 
		- відповідно до періодичності, встановленої загальними зборами, але не рідше одного разу на рік отримувати від правління та працівників об`єднання письмові пояснення щодо діяльності об`єднання за будь-який період діяльності об`єднання; 
		- перевіряти та надавати загальним зборам висновки щодо підготовлених правлінням проектів кошторисів, балансу, річного звіту об`єднання; 
		- здійснювати інші дії щодо контролю за фінансово-господарською діяльністю правління об`єднання. 
		Загальні збори можуть визначити інший перелік прав ревізійної комісії. 
		Суд зазначає, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи (у тому числі ревізійної комісії) не є правочинами у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 Цивільного кодексу України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.
		Ненормативні акти є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені загальними зборами після їх виконання.
		У рішенні від 01.12.2004 року в справі № 18-рп/2004 Конституційний Суд України, визначаючи зміст поняття "охоронюваний законом інтерес", розтлумачив, що його треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, яке є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		У мотивувальній частині цього рішення Конституційний Суд зазначив, що:
		- "охоронюваний законом інтерес", на відміну від інтересу в широкому розумінні, перебуває виключно у логічно-смисловому зв`язку із суб`єктивними правами, але прямо ними не опосередковується, тобто виходить за межі останніх (абзац 1 підпункту 3.3          пункту 3);
		- види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними (абзац 3 підпункту 3.4 пункту 3);
		- наголос на "охоронюваності законом" чи законності того чи іншого інтересу застосовується лише у разі, коли не виключена можливість шляхом зловживання інтересами, прагненнями, використовуючи ті чи інші юридичні норми, забезпечити реалізацію незаконних інтересів (абзац 3 підпункту 3.5 пункту 3);
		- поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним (абзац 3 підпункту 3.6 пункту 3);
		- легітимний інтерес акціонерного товариства не є простою сукупністю законних інтересів його акціонерів. Індивідуальні інтереси останніх, як правило, відрізняються суперечливістю, а нерідко й конфліктністю, оскільки спрямовуються на пошук і використання або створення шляхів і засобів для задоволення різних за обсягом і змістом потреб та відрізняються різними мотивами у таких бажаннях і прагненнях. Не можуть бути завжди тотожними інтереси власника однієї акції та інтереси держателя контрольного пакету акцій, лабільні інтереси міноритарного (дрібного) акціонера, стратегічні інтереси акціонерного товариства у цілому тощо (абзац 1 підпункту 4.1 пункту 4);
		- проблема правового захисту індивідуальних інтересів, особливо міноритарних акціонерів, як і виключення можливості зловживання такими інтересами, у сучасному законодавстві України ефективно не вирішена. В результаті акціонери, які мають незначний пакет акцій, взагалі не можуть впливати на діяльність товариства, їхні голоси фактично не враховуються на загальних зборах під час прийняття рішень, тобто законодавець свідомо допускає абсолютний пріоритет більшості голосуючих акцій, якими володіють кілька або навіть один акціонер, над меншістю голосуючих акцій, що належать переважній більшості учасників товариства - міноритарним акціонерам, і цим самим відбувається повне погашення законних індивідуальних інтересів останніх інтересами акціонерного товариства, формулювання яких залишається, як правило, прерогативою меншості учасників товариства (абзац 1 підпункту 4.3 пункту 4);
		- акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства; порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом (абзац 1 підпункту 4.4 пункту 4).
		Суд зауважує, що фактично будь-яке рішення, яке прийняте органами юридичної особи, так чи інакше стосується інтересу учасника (співвласника), який може бути прямим, опосередкованим чи потенційним. Кожний учасник (співвласник) має (чи принаймні повинен мати, діючи добросовісно) інтерес у тому, щоб органи управління діяли відповідно до закону. Це так званий інтерес "всіх та кожного" у легітимності прийнятих рішень, який поряд з цим має абстрактний та загальний характер.
		З огляду на функції ревізійної комісії, визначені у статті 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", а саме: здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю правління об`єднання, співвласник ОСББ має безсумнівно законний інтерес у правомірній та прозорій діяльності ревізійної комісії, яка є одним з органів управління об`єднання. 
		Проте, наявність такого інтересу не означає, що будь-які процедурні порушення під час діяльності ревізійної комісії автоматично мають правові наслідки - визнання недійсним відповідного рішення.
		Метою звернення з позовом про визнання недійсним рішення органу управління юридичної особи є не визнання недійсним певного акта, а захист гарантованого законом права, зокрема, на участь в управлінні юридичною особою. З огляду на це, обов`язковому встановленню підлягає факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника юридичної особи. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.
		Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
		Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
		Гарантоване статтею 55 Основного Закону й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 року в справі № 761/45721/16-ц.
		Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
		Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
		Аналогічний за змістом правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 року в справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року в справі                      № 910/8357/18, від 22.09.2022 року в справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 року в справі              № 922/2013/21, від 17.11.2022 року в справі № 904/7841/21.
		Як було зазначено вище, в обґрунтування порушення спірним актом ревізійної комісії ОСББ від 05.12.2022 року прав та охоронюваних законом інтересів позивача, ОСОБА_1 посилалася на те, що підписане членом ревізійної комісії ОСББ                     ОСОБА_4 рішення від 05.12.2022 року, оформлене відповідним актом, призвело до нівелювання рахунків ОСББ, які вона отримувала (сплати позивачем вартості витрат на утримання приміщення як за нежитлове приміщення); технічного паспорта КП КМР "КМ БТІ" від 10.05.2012 року, інвентаризаційна справа № 130585, де встановлено кількість машино-місць - 166, а також проектної документації на паркінг будинку, розробленої "НДІПРОЕТРЕКОНСТРУКЦІЯ", із встановленими межами паркінгу. Крім того, означене рішення зумовило легалізацію рейдерської діяльності в будинку шляхом фактичного визнання підробленого ОСББ технічного паспорта на паркінг будинку на 172 парко-місця.
		Проте позивачем не було доведено та підтверджено відповідними доказами фактичного та безпосереднього впливу оскаржуваного акту, складеного 05.12.2022 року, на правильність відомостей, зазначених в отриманих позивачем від ОСББ рахунках, а також на відомості технічного паспорту, виданого КП КМР "КМ БТІ" 10.05.2012 року, та інвентаризаційної справи № 130585. ОСОБА_1 не було обґрунтовано й фактичного чи правового взаємозв`язку між оспорюваним актом та вищенаведеними документами, складеними різними суб`єктами та у різний час.
		Суд звертає увагу на те, що за змістом оскаржуваного акту від 05.12.2022 року ним лише зафіксовано результати вибіркової перевірки щомісячних нарахувань та утримання парко-місць за період з 01.01.2019 року по 01.10.2022 року. У той же час, у матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження того, що наведений акт, який фіксує ретроспективні обставини та сам по собі не створює, не змінює та не припиняє жодних цивільних прав та обов`язків позивача чи інших осіб, став самостійною та достатньою підставою для прийняття рішень чи вчинення відповідачем (органами його управління) дій, які порушують права ОСОБА_1 на належне їй майно.
		З огляду на викладене, суд не бере до уваги посилання позивача на те, що рішення ревізійної комісії ОСББ, оформлене актом від 05.12.2022 року, позбавило його права на сплату плати як для нежитлового приміщення, права на комунальні послуги та, у подальшому, рейдерське захоплення майна позивача, а також на те, що на підставі спірного акту правлінням відповідача належне ОСОБА_1 приміщення № 2-3-4 віднесено до території паркінгу та змінено порядок нарахування вартості утримання належного їй майна, чим спричинено позивачу збитки та зумовлено перебування позивача у стані правової невизначеності щодо площі та кількості парко-місць будинку.
		Викладені ОСОБА_1 у позовній заяві доводи фактично зводяться лише до оспорювання нею дійсності виданого КП КМР "КМ БТІ" технічного паспорту від 10.05.2012 року на паркінг в будинку на 172 парко-місця та порушення прав позивача як власника нежитлового приміщення загальною площею 66,2 м2, яке складається з приміщення № 2-3-4 і знаходиться на двох рівнях, що полягає у зміні порядку розрахунку правлінням ОСББ нарахувань за вказане майно, які не можуть бути відновлені внаслідок визнання недійсним спірного у даній справі акту від 05.12.2022 року, оскільки такий акт не встановлює, а лише підтверджує правомірність і правильність вказаних нарахувань у сумі 520,00 грн., що встановлено Загальними зборами співвласників ОСББ.
		Вказані обставини підтверджуються посиланнями самого позивача у позовній заяві на те, що рішення ревізійної комісії від 05.12.2022 року фактично спрямоване на прикриття незаконної діяльності ОСББ щодо підробки документації на будинок, і таке рішення, за твердженням ОСОБА_1 , було прийняте ревізійною комісією відповідача як заінтересованою особою щодо результату вирішення судової справи № 757/53007/21-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСББ, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Євротранссервіс", про захист прав споживача та відновлення надання комунальних послуг.
		З огляду на викладене, суд додатково звертає увагу на те, що визнання акту недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу), а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 року в справі № 908/976/19.
		Верховний Суд неодноразово наголошував, що ініціювання спору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова Верховного Суду від 27.01.2020 року в справі № 761/26815/17).
		Твердження позивача про порушення відповідачем внаслідок прийняття спірного рішення у формі акту від 05.12.2022 року принципів належного врядування та добросовісності, а також перебування позивача у стані правової невизначеності, оцінюються судом критично з огляду на те, що з метою отримання судового захисту шляхом визнання недійсним саме рішення органу управління юридичної особи позивач не може абстрактно та загально посилатися на порушення його прав, а має обґрунтувати конкретне несправедливе обмеження (порушення) його безпосередніх прав чи інтересів прийнятим рішенням, що оскаржується, а також співмірність обраного способу захисту (відновлення становища, яке існувало до прийняття оскаржуваного рішення) зі стверджуваним порушенням.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від            10.11.2021 року в справі № 924/881/20.
		Інші посилання ОСОБА_1 , викладені у позові, зокрема, на те, що колишній Голова ОСББ ОСОБА_6 умисно не передавав ревізійній комісії достовірну проектну документацію на будинок, а також на взаємопов`язаність оскаржуваного акту від 05.12.2022 року та підробки ОСББ технічного паспорта на паркінг будинку, також не беруться судом до уваги, оскільки не стосуються безпосереднього предмета спору та не свідчать про наявність порушеного права позивача внаслідок прийняття оскаржуваного в даній справі акта від 05.12.2022 року.
		Суд зазначає, що при оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права (постанова Верховного Суду від 02.02.2022 року в справі № 910/18962/20).
		Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й буде здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
		Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 року в справі № 904/3368/18).
		Верховний Суд наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 року в справі               № 904/3368/18).
		Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 року в справі № 910/8060/19 вказав, що під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.
		Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 року в справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).
		Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 року в справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 року в справі "Афанасьєв проти України" зазначено, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
		Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003).
		Таким чином, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність); відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
		Відтак, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року в справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 року в справі № 925/642/19 (провадження                     № 12-52гс20, пункт 52), від 22.06.2021 року в справі № 220/606/18 (провадження                        № 14-125цс20, пункт 76).
		Отже, рішення органів управління юридичної особи (які породжують певні правові наслідки, спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин) можуть бути оскаржені в судовому порядку учасником товариства шляхом пред`явлення позову про визнання їх недійсними, якщо такі рішення порушують права чи законні інтереси такого учасника (співвласника). Водночас, позивач за таким позовом має довести спроможність судового рішення про визнання недійсним рішення органу управління юридичної особи призвести до відновлення прав та законних інтересів позивача, на захист яких було подано такий позов. 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).
		Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. 
		Оскільки ОСОБА_1 не було доведено тих обставин, на які вона посилалася як на підставу пред`явлених до відповідачів вимог, а також з огляду на недоведеність останньою факту порушення її прав оскаржуваним рішенням (актом від 05.12.2022 року) та можливість відновлення таких прав внаслідок визнання його недійсним, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову.
		При цьому, суд зазначає, що інші доводи учасників справи не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.
		Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
		Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
		Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача, у зв`язку із відмовою в задоволенні позову, та компенсації останньому не підлягають.
		Щодо витрат ОСББ на оплату професійної правничої допомоги у даній справі, суд зазначає таке.
		Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
		Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
		Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
		Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
		Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
		1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
		2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
		3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
		Так, за умовами частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
		Згідно з викладеним у відзиві на позовну заяву попереднім розрахунком судових витрат, очікуваний розмір витрат ОСББ на правову допомогу в даній справі склав                 11 500,00 грн.
		Відповідно до частини 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
		За частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
		Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
		За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу відповідач надав суду копію укладеного 01.05.2020 року між ним (клієнт) та Адвокатським об`єднанням (далі - Об`єднання) договору про надання правової (правничої) допомоги № 01/05/2020 (далі - Договір), за умовами якого клієнт доручає та оплачує, а Об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу клієнту, або іншій особі за вказівкою клієнта, в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором. 
		У Додатковій угоді від 19.11.2024 року № 8 до Договору його сторони погодили, що клієнт доручає та оплачує, а Об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правничу (правову) допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором, а саме: судове представництво у справі № 910/13250/24.
		Сторони визначили, що оплата правничої допомоги буде здійснюватися у розмірі              8 000,00 грн. на рахунок Об`єднання за підготовку заяв по суті справи (позовної заяви, відзиву тощо), апеляційних та/або касаційних скарг, та 3 500,00 грн. за участь адвоката у кожному судовому засіданні.
		Для надання правової допомоги клієнту Об`єднання призначає адвоката Кобзаренка Юрія Васильовича.
		З матеріалів справи вбачається, що 18.02.2025 року між клієнтом та Об`єднанням було складено та підписано відповідний акт надання правової допомоги по Договору та Додатковій угоді від 19.11.2024 року № 8 до нього, за яким Об`єднання надало, а ОСББ - прийняло послуги професійної правничої допомоги зі складання та подання відзиву на позов у справі № 910/13250/24 згідно з рахунком № 1 від 18.11.2024 року на суму 8 000,00 грн., а також участі у судовому засіданні 15.01.2025 року згідно з рахунком № 2 від 15.01.2025 року на суму 3 500,00 грн. та участі у судовому засіданні 12.02.2025 року згідно з рахунком № 3 від 11.02.2025 року на суму 3 500,00 грн.
		У наведеному акті сторони Договору також зафіксували, що відповідачем сплачена вартість участі у судовому засіданні 19.02.2025 року в справі № 910/13250/24 згідно з рахунком № 4 від 17.02.2025 року на суму 3 500,00 грн.
		Разом сплачена правнича допомога складає 18 500,00 грн.
		Факт оплати ОСББ на користь Об`єднання вартості правничої допомоги за Договором та Додатковою угодою від 19.11.2024 року № 8 до нього у загальному розмірі 18 500,00 грн. підтверджується наданою відповідачем фільтрованою випискою з банківського рахунку Об`єднання за період з 01.03.2022 року по 18.02.2025 року.
		Частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		У додатковій постанові від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження           № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
		Отже, відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд має право за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але лише у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті, яка, зокрема встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справ. При цьому, для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат.
		Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
		Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (пункт 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23.06.1993 року).
		Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
		Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
		Водночас, беручи до уваги принцип змагальності, який знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.
		Разом із тим, від ОСОБА_1 обґрунтованого клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, понесених відповідачем у зв`язку із розглядом справи № 910/13250/24, не надходило.
		У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката на суму                  18 500,00 грн., позивач не надав. У той же час, із доданих до матеріалів справи документів вбачається, що понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі             18 500,00 грн. є підтвердженими.
		У пункті 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		За змістом частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких віднесено витрати на оплату професійної правничої допомоги), покладаються на позивача.
		З огляду на те, що позивачем не подано обґрунтованого клопотання про зменшення розміру заявлених відповідачем до стягнення судових витрат та не доведено суду належними та допустимим доказами обставин, які свідчать про наявність підстав для відмови у стягненні чи зменшення належного до стягнення розміру адвокатських витрат, та які безпосередньо вказані у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на те, що фактично понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу на суму 18 500,00 грн. є підтвердженими, враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про те, що обов`язок з відшкодування витрат у сумі 18 500,00 грн. покладається на позивача.
		Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
		 
		ВИРІШИВ:
		1.          У задоволенні позову відмовити.
		2.          Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Олімпійський" (03150, Україна, місто Київ, вулиця Ділова, будинок, 2Б; код ЄДРПОУ 37954299) 18 500 (вісімнадцять тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. витрат на оплату професійної правничої допомоги.
		3.          Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
		4.           Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		5.           Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повне рішення складено та підписано 21.02.2025 року. 
		 
		Суддя                                                                                                                     В.С. Ломака

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...