Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/26511/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 20.02.2025. Зареєстровано: 24.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.02.2025.
Дата набрання законної сили: 20.02.2025
Номер судового провадження: К/990/28640/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 лютого 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 320/26511/23
		адміністративне провадження № К/990/28640/24  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
		cудді-доповідача - Радишевської  О.Р.,
		суддів - Білак  М.В., Смоковича  М.І.
		розглянув як суд касаційної інстанції у порядку письмового провадження адміністративну справу №  320/26511/23
		за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, провадження в якій відкрито,
		за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.03.2024, ухвалене суддею Лисенко  В.І., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2024, ухвалену у складі: судді-доповідача Аліменка  В.О., суддів Бєлової  Л.В., Кучми  А.Ю.,
		УСТАНОВИВ:
		І. Суть спору
		1.           ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з вимогами:
		- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з  13.07.2018 по 18.05.2023;
		- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 13.07.2018 по 18.05.2023.
		2.          На обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач при звільненні не виплатив йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексацію грошового забезпечення, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), та стягнення з нього середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку.
		ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
		3.           ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 з 13.08.2013 по 13.07.2018.
		4.          Наказом військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.07.2018 №7-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».
		5.          13.07.2018 позивач був виключений із списків особового складу військової частини та знятий з усіх видів забезпечення.
		6.          Після звільнення позивач двічі звертався до суду з вимогами провести з ним повний розрахунок у зв`язку зі звільненням.
		7.          Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 у справі №320/11217/21:
		-          визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за грудень 2015 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - квітень 2014 року;
		-          визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018;
		-          зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період грудень 2015 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, з виплатою різниці між перерахованою індексацією грошового забезпечення та фактично отриманою;
		-          зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року;
		-          зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по день фактичної виплати індексації, за весь час затримки виплати.
		У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
		8.          Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31.12.2021 у справі №320/8624/21:
		-          визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік;
		-          зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки.
		9.          На виконання указаних рішень суду військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачеві:
		-          16.02.2022 - 19  396,81  грн компенсації за невикористані дні відпустки;
		-          01.05.2023 - 87  417,11 грн індексації грошового забезпечення.
		10.          Посилаючись на те, що відповідач не виплатив йому в день звільнення всі суми, на які він мав право, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за увесь період затримки.
		ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
		11.          Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20.03.2024 позов задоволено частково:
		-          зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 14.07.2018 по 19.01.2023 у розмірі 126  512,78 грн;
		-          у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		12.          Суд першої інстанції зазначив, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		13.          Суд першої інстанції встановив, що позивач звільнився зі служби 13.07.2018, водночас остаточний розрахунок з позивачем при звільненні відповідач провів 01.05.2023, виплативши йому індексацію грошового забезпечення в розмірі 87  367,11  грн.
		14.          Обчислюючи розмір середньої заробітної плати, суд першої інстанції зазначив, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, яким 117 КЗпП України було змінено й встановлено, що компенсація за несвоєчасний розрахунок виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
		15.          З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що період, за який підлягає стягненню середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку, необхідно поділяти на дві частини: до 19.07.2022 і після цієї дати.
		16.          Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не передбачала обмежень періоду, за який міг нараховуватися середній заробіток. У разі істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати середній заробіток зменшується з урахуванням принципу пропорційності, механізм застосування якого викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №  761/9584/15-ц.
		17.          Період після 19.07.2022 регулюється новою редакцією статті 117 КЗпП України (яка обмежує виплату середнього заробітку шістьма місяцями) і висновки Великої Палати Верховного Суду, які стосуються стягнення відшкодування з урахуванням принципу пропорційності, до цього періоду не застосовуються.
		18.          Щодо періоду до 19.07.2022, то суд першої інстанції встановив, що розмір середнього заробітку за з 14.07.2018 по 18.07.2022 становить 507  060,08 грн (345,88 грн  х  1466 днів). Суд першої інстанції зазначив, що з огляду на очевидну неспівмірність невиплаченої при звільненні суми у порівнянні з сумою середнього заробітку, остання підлягає пропорційному зменшенню.
		19.          Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №  761/9584/15-ц, суд першої інстанції зазначив, що розмір середнього заробітку може бути визначений через призму майнових втрат працівника, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
		20.          З урахуванням викладеного, суд першої інстанції зазначив, що обчислений таким чином розмір середнього заробітку за період з 14.07.2018 по 18.07.2022 складає 62  524,98  грн (сума, невиплачена при звільненні, помножена на відсоток середньозваженої ставки за кредитами, помножена на кількість днів затримки розрахунку). Водночас розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 складає 63  987,80  грн (345,88 грн  х  185 днів) і не підлягає пропорційному зменшенню.
		21.          Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2024 рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.03.2024 скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково:
		-          визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.07.2018 по 18.07.2022 та з 01.11.2022 по 01.05.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100;
		-          зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.07.2018 по 18.07.2022 та з 01.11.2022 по 01.05.2023, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100, у розмірі 39  912,78 грн.
		22.          Суд апеляційної інстанції дійшов аналогічних висновків щодо загального періоду затримки розрахунку (з 14.07.2018 до 01.05.2023) та особливостей застосування статті 117 КЗпП України з урахуванням змін, що вносилися до неї Законом від 01.07.2022 №   2352-ІХ, які полягали в обмеженні виплати середнього заробітку шістьма місяцями.
		23.          Водночас суд апеляційної інстанції уважав, що вказані зміни до статті 117 КЗпП України не впливають на обов`язок суду зменшити суму середнього заробітку, якщо буде встановлено його непропорційність сумі, яку роботодавець несвоєчасно виплатив.
		24.          Суд апеляційної інстанції також не погодився з висновками суду першої інстанції, які стосувалися методики обчислення суми середнього заробітку (щодо необхідності обчислення середнього заробітку виходячи із суми процентів, які б мав сплатити працівник, якщо б узяв кредит в розмірі невиплаченої суми).
		25.          Суд апеляційної інстанції зазначив, що у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у від 30.11.2020 у справі №  480/3105/19 Касаційний адміністративний суд, розвиваючи підхід, який був сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №  761/9584/15-ц, дійшов висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. 
		26.          Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 14.07.2018 року по 18.07.2022, суд апеляційної інстанції встановив: (1)  середньомісячне значення невиплаченої позивачеві суми в розрізі загального періоду затримки, яким, відповідно до розрахунків суду апеляційної інстанції, є 60 місяців або 5 років) - 1  780,23 грн (шляхом ділення невиплаченої при звільненні суми « 106  813,92 грн» на 5 років «за які нараховувалась компенсація» і подальшим діленням на 12 місяців); (2)  середньоденне грошове забезпечення позивача за два перед звільненням місяці роботи - 514,60 грн (шляхом ділення суми грошового забезпечення за травень-червень 2018 року - 21  098,78 грн на 41 робочий день).
		27.          Співставивши отримане вказаним чином середньомісячне значення невиплаченої позивачеві суми з середньоденною заробітною платою позивача, суд апеляційної інстанції отримав коефіцієнт у розмірі 3,46%, який у подальшому суд апеляційної інстанції застосував для визначення частки середнього заробітку за час затримки розрахунку (від суми середнього заробітку, розрахованої звичайним чином), яка підлягає стягненню на користь позивача.
		28.          Аналогічним чином суд апеляційної інстанції визначав і розмір середнього заробітку за період після 19.07.2022, з тією лише особливістю, що шестимісячний період, за який обчислюється середній заробіток, відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням внесених до неї змін, суд апеляційної інстанції відраховував у зворотному порядку - від дати фактичного розрахунку - 01.05.2023, отримавши таким чином період з 01.11.2022 по 01.05.2023, тоді як суд першої інстанції не розривав період, за який підлягає нарахуванню середній заробіток відповідно до статті 117 КЗпП України.
		29.          Керуючись такими висновками, суд апеляційної інстанції присудив позивачеві 17  840,77 грн середнього заробітку за період з 14.07.2018 року по 18.07.2022 (або 3,46% від повної суми середнього заробітку, розрахованої за звичайними правилами, без пропорційного зменшення) та 63  810,40 грн середнього заробітку за період за період з 01.11.2022 по 01.05.2023 (або 34,59% від повної суми середнього заробітку, розрахованої за звичайними правилами, без пропорційного зменшення).
		IV. Провадження в суді касаційної інстанції
		30.          23.07.2024 до Суду від позивача надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким позов задовольнити, зобов`язавши військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 14.07.2018 по 19.01.2023 у розмірі 421  819,78 грн.
		31.          Ухвалою Верховного Суду від 28.08.2024 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
		32.          За доводами позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суди попередніх інстанцій застосували статтю 117 КЗпП України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах  від 30.11.2023 у справі №  380/19103/22; від 29.01.2024 у справі №  560/9586/22; від 22.02.2024 у справі №  560/831/23 і дійшли помилкових висновків щодо значення змін, які набрали чинності з 19.07.2022, до питання можливості пропорційного зменшення середнього заробітку.
		33.          Позивач зазначає, що у постановах Верховного Суду, неведених ним як підстава для відкриття касаційного провадження, викладено правову позицію, відповідно до якої період, за який підлягає стягненню середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку, необхідно поділяти на дві частини: до 19.07.2022 і після цієї дати.
		34.          Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не передбачала обмежень періоду, за який міг нараховуватися середній заробіток. У разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, середній заробіток може бути пропорційно зменшено.
		35.          Період після 19.07.2022 регулюється новою редакцією статті 117 КЗпП України і висновки Верховного Суду, які стосуються стягнення середнього заробітку з урахуванням принципу пропорційності, до цього періоду не застосовуються.
		36.          Позивач зазначає, що наведеним висновкам Верховного Суду рішення суду апеляційної інстанції не відповідає, адже суд апеляційної інстанції, обчислюючи середній заробіток за період після 19.07.2022, зменшив його розмір з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі №  480/3105/19, які не підлягали застосуванню, адже були сформовані за попередньої редакції статті 117 КЗпП України.
		37.          Позивач також зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили загальний період, на який відповідач затримав виплату належних йому при звільненні сум, розмір цих сум, а застосована судами попередніх інстанцій методика визначення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню за наслідками пропорційного зменшення, не відповідає формулі, застосованій у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №  480/3105/19.
		38.          Позивач доводить, що для цілей обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період до 19.07.2022 судам належало з`ясувати співвідношення невиплаченої при звільненні суми із загальною сумою, яку відповідач мав виплатити йому при звільненні, й стягнути на його користь середній заробіток, пропорційний невиплаченій частці.
		39.          Водночас за період після 19.07.2022 середній заробіток стягується в повному розмірі, проте не більше ніж за шість місяців.
		40.          Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що проведений судом апеляційної інстанції розрахунок середнього заробітку відповідає нормам матеріального права та принципу співмірності, а тому підстав для скасування чи зміни постанови суду апеляційної інстанції немає.
		V. Джерела права та акти їхнього застосування
		41.          Статтею 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		42.          За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		43.          У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
		44.          За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		45.          При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		46.          Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		47.          У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		48.          Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
		49.          «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
		50.          При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
		51.          Відповідно до статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
		52.          Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
		VI. Позиція Верховного Суду
		53.          Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Особливістю спірних правовідносин є те, що впродовж періоду затримки, який за висновками судів попередніх інстанцій тривав з 14.07.2018 по 01.05.2023, до статті 117 КЗпП України, яка регулює загальні умови нарахування середнього заробітку, було внесено зміни.
		54.          Так, статтею 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача (13.07.2018)), було передбачено, що середній заробіток, як вид відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок, виплачується за весь період затримки розрахунку. Водночас Законом №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції, відповідно до якої середній заробіток виплачується по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
		55.          Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що до спірних правовідносин стаття 117 КЗпП України має застосовуватися у двох редакціях: період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не передбачала обмежень періоду, за який міг нараховуватися середній заробіток. Період після 19.07.2022 регулюється новою редакцією статті 117 КЗпП України (яка обмежує виплату середнього заробітку шістьма місяцями)
		56.          Проте суди попередніх інстанцій дійшли різних висновків щодо можливості застосування до правовідносин, пов`язаних із нарахуванням середнього заробітку за час затримки розрахунку після 19.07.2022, висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі №  761/9584/15-ц, щодо пропорційного зменшення суми середнього заробітку.
		57.          Зокрема, суд апеляційної інстанції окремо обчислив середній заробіток за час затримки розрахунку за період до і після 19.07.2022 і, посилаючись на дисбаланс між сумою, яку відповідач не виплатив позивачеві при звільненні, і сумою середнього заробітку, дійшов висновку про необхідність зменшення останнього.
		58.          Суд зазначає, що Верховний Суд уже вирішував питання застосування 117 КЗпП України до подібних триваючих правовідносин, у тому числі й в аспекті застосування після 19.07.2022 правової позиції, що була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №  761/9584/15-ц.
		59.          Так, після відкриття провадження у справі Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі №  440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону №  3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону №  2352-IX.
		60.          Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №  3248-IV), та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №  2352-IX), то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
		61.          Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі №  761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону №  2352-IX).
		62.          Верховний Суд зазначив, що у зв`язку з набранням чинності Законом №  2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України (у редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV) втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі №  761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли  /  тривають після 19.07.2022, є недоречним.
		63.          Верховний Суд також звернув увагу на те, що аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №  761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України (в редакції Закону від 20.12.2005 №  3248-IV) не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і з метою уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах. Необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.
		64.          Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативно-правовому рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності та недобросовісності.
		65.          З прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 КЗпП України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
		66.          У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах і можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, Верховний Суд дійшов висновку, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону №  2352-IX, не є можливим.
		67.          Аналогічним чином положення статті 117 КЗпП України були застосовані в постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, на які позивач посилався як на приклад неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.
		68.          Отже, суд апеляційної інстанції помилково вважав за можливе зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період після 19.07.2022. Середній заробіток за період за період з 19.07.2022 обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону №  2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, і висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі №  761/9584/15-ц (та інших), щодо можливості пропроційного зменшення середнього заробітку до таких правовідносин не застосовуються.
		69.          Перевіряючи інші аргументи касаційної скарги, які стосуються проведеного судами попередніх інстанцій розрахунку середнього заробітку, Суд зазначає таке.
		70.          Особливості обчислення середнього заробітку до 19.07.2022, зокрема випадки та критерії його зменшення були сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №  761/9584/15-ц.
		71.          Пізніше Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №  480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби.
		72.          У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
		73.          Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
		74.          Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно ураховувати:
		-          розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
		-          період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
		-          ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
		-          інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		75.          Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
		76.          Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		77.          Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
		78.          Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
		79.          Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період до 19.07.2022 виплачується в розмірі прямо пропорційному розміру невиплачених звільненому працівникові сум.
		80.          Таким чином, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14.07.2018 (наступний після звільнення день) по 18.07.2022 (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України) суди мали застосувати норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, та встановити: (1)  розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100; (2)  загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; (3)  частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4)  частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.
		81.          Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
		82.          У контексті викладеного, Суд зазначає, що проведений судами попередніх інстанцій розрахунок не відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
		83.          Так, суд першої інстанції, зменшуючи розмір середнього заробітку за період з 14.07.2018 (наступний після звільнення день) по 18.07.2022 (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України), помилково вдався до обчислення приблизної оцінки розміру майнових втрат позивача, виходячи із відсотків, які б він заплатив у разі, якщо б узяв кредит на суму, яку йому несвоєчасно виплатив відповідач.
		84.          Суд апеляційної інстанції, хоча і послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, застосував їх неправильно, адже відсоткове співвідношення встановлював між невиплаченою позивачеві сумою у перерахунку на місяць і сумою середньоденного грошового забезпечення позивача за останні 2 перед звільненням місяці служби.
		85.          Унаслідок застосування судами попередніх інстанцій неправильної методики обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суди попередніх інстанцій не з`ясували істотних для справи обставин, які б дозволили здійснити такі розрахунки під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій.
		86.          Так, суди попередніх інстанцій не встановлювали співвідношення між загальною сумою, яка належала позивачеві при звільненні, та невиплаченими сумами.
		87.          У цьому контексті Суд також зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки аргументам позивача про те, що для цілей визначення відсотка суми, що була несвоєчасно виплачена, до значення загальної суми, що належала йому при звільненні, необхідно було включити також і компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 13  598,05 грн за період з 01.12.2015 по 13.07.2018, яка була присуджена йому рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 у справі №  320/11217/21.
		88.          З урахуванням викладеного, обґрунтованими є аргументи позивача про те, що суму середнього заробітку за період до 19.07.2022 суди попередніх інстанцій визначили неправильно.
		89.          Що стосується розрахунків, проведених судами попередніх інстанцій за період після 19.07.2022, то Суд зауважує таке.
		90.          Як уже було зазначено Судом, суд апеляційної інстанції помилково вважав за можливе застосувати до вказаного періоду висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №  761/9584/15-ц, та у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
		91.          Суд апеляційної інстанції також не навів мотивів, якими він керувався, визначаючи, що періодом затримки розрахунку, за який підлягає нарахуванню середній заробіток, є період з 01.11.2022 по 01.05.2023, а не з 19.07.2022 по 19.12.2022, і не зазначив, яким чином була обчислена кількість днів у вказаному періоді - 124 дні, ураховуючи, що кількість календарних днів у вказаному періоді становить 182?.
		92.          Неправильно суд апеляційної інстанції визначив і суму середньоденного грошового забезпечення (514,60 грн), адже помилково обчислював її виходячи з кількості робочих, а не календарних днів у травні і червні 2018 року (місяці, які передували звільненню позивача).
		93.          Суд першої інстанції загалом правильно визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за шестимісячний період після 19.07.2022 (з 19.07.2022 по 19.01.2023).
		94.          Водночас розрахунки суду першої інстанції за іншу частину затримки розрахунку (з наступного після звільнення дня - 14.07.2018 по 18.07.2022) ґрунтуються на неправильному застосуванні статті 117 КЗпП України та суперечать формулі, визначеній у постанові Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
		95.          Виходячи з меж перегляду судом касаційної інстанції судових рішень, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		96.          Беручи до уваги, що суди попередніх інстанцій не встановили істотних для справи обставин, а Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові, Суд не може здійснити відповідний розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні самостійно.
		97.          Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
		98.          Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		99.          У цій справі суди попередніх інстанцій застосували статтю 117 КЗпП України (у частині формули, що застосовується під час зменшення середнього заробітку) без урахування висновків, щодо застосування цієї норми, викладених у постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
		100.          Суд апеляційної інстанції також застосував положення статті 117 КЗпП України у редакції Закону №  2352-IX у спосіб, що не відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі №  440/6856/22.
		101.          Унаслідок неправильного застосування норм матеріального права поза увагою суду залишилися істотні для справи обставини: (1)  загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат (з урахуванням доводів позивача щодо необхідності включення до вказаної суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 13  598,05 грн за період з 01.12.2015 по 13.07.2018); (2)  частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (3)  частка коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат; (4)  розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
		102.          З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням вимог процесуального права, що є підставою для їхнього скасування з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		103.          Під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови та установити наведені в ній обставини, які входять до предмету доказування і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
		VII. Судові витрати
		104.          Ураховуючи результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
		105.          Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		106.          Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		107.          Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.03.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2024 скасувати.
		108.          Справу №  320/26511/23 направити на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
		109.          Судові витрати не розподіляються.
		110.          Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		Суддя-доповідач:                                                                                О.Р. Радишевська
		 
		 
		Судді:                                                                                                    М.В. Білак
		 
		                                                                                                    
		                                                                                                    М.І. Смокович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...