Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 203/566/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано судом: 24.02.2025. Зареєстровано: 24.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 26.02.2025.
Дата набрання законної сили: 11.06.2025
Результат оскарження 11.06.2025 Дніпровський апеляційний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: 2/0203/212/2023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		Справа № 203/566/22
		Провадження № 2/0203/212/2023
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09.10.2023 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в залі суду в м. Дніпрі у складі:
		головуючого судді - Ханієвої Ф.М.,
		за участю секретаря судового засідання - Сливчук В.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		встановив:
		 
		04.02.2022 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась ОСОБА_2 з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», відповідач) про зобов`язання вчинити певні дії, в якому позивач просить суд:
		- визнати неправомірними дії АТ КБ «ПриватБанк» в частині невиконання банківських послуг при користуванні платіжними картками НОМЕР_1, виданими на ім`я ОСОБА_1 ;
		- визнати нечинною транзакцію щодо переказу зі своєї картки № НОМЕР_1 суми у розмірі за мінусом -4865,21 грн;
		- визнати нечинною транзакцію щодо переказу першого платежу за покупку на суму 11997,00 грн в магазині «Алло» за адресою: АДРЕСА_1 , від 08.09.2021 року за сервісом «Оплата частинами» на суму за мінусом -1199,70 грн;
		- зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 4865,21 грн шляхом відновлення їх на картковому рахунку, відкритому в АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 ;
		- визнати недійсним кредитний договір «Оплата частинами» від 08.09.2021 року на загальну суму розстрочки у розмірі 11997,00 грн;
		- визнати нечинними транзакції щодо переказу в період з 01.12.2021 року по 29.12.2021 року в рахунок погашення боргу за кредитною карткою № НОМЕР_1 на загальну суму 4349,95 грн;
		- зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 4349,95 грн шляхом відновлення їх на картковому рахунку, відкритому в АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 .
		І. Стислий виклад позицій учасників справи.
		В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що вона є споживачем банківських послуг, які надаються їй АТ КБ «ПриватБанк». Відносно позивача 07.09.2021 року було вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 185 КК України, а саме було викрадено її мобільний телефон з сім-карткою з номером телефону: НОМЕР_2 , який був її фінансовим номером телефону в АТ КБ «ПриватБанк». Протягом наступного дня позивач намагалась самостійно повернути свій телефон, телефонувала на свій номер телефону з телефону знайомої, домовлялась з невідомим їй чоловіком, який відповів на дзвінок, про прибуття та повернення телефону. Проте такі дії залишились безрезультатними та позивач зрозуміла, що відносно неї вчинене кримінальне правопорушення. Позивач повідомила відповідача 08.09.2021 року о 21:10 годині на короткий номер 3700 з мобільного телефону за номером: НОМЕР_3 , про викладення її мобільного телефону з сім-карткою з фінансовим номером телефону: НОМЕР_2 , та просила банк негайно зупинити будь-які операції по її карткам і рахункам. Вже 09.09.2021 року позивач звернулась до відділення АТ КБ «ПриватБанк», де співробітники банку повідомили їй про те, що з її картки «Універсальна» в АТ КБ «ПриватБанк» за № НОМЕР_1 , було здійснено зняття коштів, а також оформлено 08.09.2021 року кредит «Оплата частинами» торгівельної точки «Алло». Позивач вказала, що з виписки видно, що вона користувалась кредитними коштами, проте кошти на погашення кредиту сплачувала щомісячно у передбачені договором строки.
		Позивач звернулась 10.09.2021 року до ЧЧ ВП №6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про викрадення телефону. Вона повідомила про те, що з її кредитних карток списані значні грошові суми, та 08.09.2021 року невідомою особою було оформлено оплату частинами через АТ КБ «ПриватБанк» в магазині «Алло» за адресою: м. Дніпро, вул. Титова, 11. За заявою позивача було внесено відомості до ЄРДР за №12021046680000524. За результатами проведення досудового розслідування 18.09.2021 року слідчим було винесено постанову про закриття кримінального провадження №12021046680000524 за кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 1 ст. 185 КК України. Тому 19.10.2021 року позивач повторно звернулась до ЧЧ ВП №6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, та постанова про закриття кримінального провадження №12021046680000524 була скасована прокурором, а до ЄРДР були внесені відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 190 КК України.
		Згодом позивач зверталась з листами до відповідача та до НБУ з проханнями про повернення грошей на її картку, проте їй було повідомлено про неможливість повернути грошові кошти та про те, що необхідно співпрацювати з правоохоронними органами. Несанкціонований доступ до фінансового номеру телефону та списання з банківської картки грошей сталися внаслідок доступу до телефону позивача або до її сім-картки третіх осіб. Проте наразі працівники банку систематично здійснюють дзвінки на номер телефону позивача з вимогою негайно погасити заборгованість за кредитним договором. Такі дії банку позивач вважає незаконними, протиправними.
		Тому позивач звернулась до суду з позовом про зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправними дій банку, нечинними транзакції, визнання недійсним кредитного договору.
		12.10.2022 року відповідач подав до суду засобами електронного зв`язку відзив на позов із запереченнями проти задоволення позовних вимог.
		Відповідач зазначив, що відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, клієнт несе відповідальність у повному обсязі за всі операції, які супроводжуються авторизацією, до моменту подання письмової заяви клієнта про блокування картки (рахунку) на рух коштів, номера мобільного телефону на надання банківських послуг. Банком встановлено, що переказ коштів був здійснений шляхом проходження авторизації. При даній процедурі клієнт вводить дані, вводить тільки йому відомий ключ доступу (пароль, пін-код) і після цього до банку надходить платіжне доручення, відповідно до якого банк здійснює переказ коштів. Користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувались ним. Емітент у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувались або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Позивач звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» тільки на наступний дінь після того, як їй стало відомо про втрату/крадіжку телефону, тобто 08.09.2021 року. Така бездіяльність з боку позивача і призвела до втрати коштів з картки, будь-яких порушень з боку банку допущено не було. При цьому відповідач вказав, що у разі встановлення винної особи у кримінальному провадженні у позивача буде право в рамках кримінального провадження подати позов до суду про стягнення незаконно отриманих коштів, але станом на сьогодні вироку не винесено.
		Тому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
		Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.
		ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
		Ухвалою суду від 14.02.2022 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
		У чергове судове засідання 09.10.2023 року учасники справи не з`явились, належним чином були повідомлені про час, дату та місце розгляду справи.
		Позивач надала суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності та підтримала позовні вимоги у повному обсязі, просила суд їх задовольнити.
		Представник відповідача не повідомив суду про причини неприбуття у судове засідання, будь-яких заяв чи клопотань щодо участі у судових засіданнях на адресу суду не надсилав.
		Суд на підставі положень ст. ст. 128, 211, 223 ЦПК України розглянув справу за відсутності учасників справи за наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
		Під час судового розгляду справи судом були досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
		ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.
		Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є клієнтом банку - Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», та на її ім`я було відкрито картку/рахунок № НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ), додатковий рахунок по договору №SAMDNWFC00061894347 від 27.08.2020 року. Це підтверджується виписками з банківського рахунку позивача від 09.09.2021 року за № НОМЕР_6 .
		Відповідно до виписок з банківського рахунку позивача в АТ КБ «ПриватБанк» від 09.09.2021 року за №9FNNA5939AM5SUG3, 07.09.2021 року з рахунку позивача за № НОМЕР_7 було здійснено переказ грошових коштів у розмірі за мінусом -4865,21 грн; залишок після операції за мінусом -14891,22 грн. Тобто станом на 06.09.2021 року на рахунку позивача рахувалось +4865,21 грн.
		При цьому 08.09.2021 року з рахунку позивача за № НОМЕР_7 було здійснено платіжну операцію: «Перший платіж за покупку на суму 11997 грн в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: АДРЕСА_1 , від 08.09.2021 року за сервісом «Оплата частинами»; сума у валюті операції за мінусом складає: -1199,70 грн; залишок після операції за мінусом складає: -14231,04 грн.
		З роздруківки Українського бюро кредитних історій від 02.10.2021 року видно, що 08.09.2021 року ОСОБА_1 був укладений кредитний договір на споживчі цілі з АТ КБ «ПриватБанк» на суму ліміту 11997,00 грн.
		Відповідно до витягу з ЄРДР від 11.09.2021 року №12021046680000524 станом на 04.10.2021 року, за заявою ОСОБА_1 від 10.09.2021 року були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за попередньою правовою кваліфікацією, передбаченою ч. 1 ст. 185 КК України, запис №1; короткий виклад обставин: ЧЧ ВП №6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшла заява від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про те, що 07.09.2021 року близько 18:30 години за адресою: АДРЕСА_2 , невстановлена особа шляхом вільного доступу заволоділа майном заявника, розмір шкоди встановлюється; 18.09.2021 року кримінальне провадження було закрите за п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
		Відповідно до витягу з ЄРДР від 11.09.2021 року №12021046680000524 станом на 20.10.2021 року, за заявою ОСОБА_1 від 19.10.2021року були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за попередньою правовою кваліфікацією, передбаченою ч. 1 ст. 190 КК України, запис №2; короткий виклад обставин: в ході досудового розслідування по кримінальному провадженню №12021046680000524 було допитано потерпілу ОСОБА_1 , котра під час допиту дала наступні показання, а саме те, що коли в неї було викрадено мобільний телефон, в ньому були встановлені додатки мобільних банків: АТ «Альфа-Банк», АТ «Приватбанк», з яких невстановлена особа шахрайським шляхом заволоділа кредитними коштами, що належать заявнику ОСОБА_1 .
		Постановою дізнавача сектору дізнання ВП №6 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області від 19.10.2021 року було залучено ОСОБА_1 в якості потерпілої у кримінальному провадженні №12021046680000524 від 11.09.2021 року.
		Листами від 08.11.2021 року, від 17.11.2021 року «Про розгляд звернень» НБУ повідомив позивача про те, що АТ КБ «ПриватБанк» звернув увагу на те, що зміни паролю до акаунту в «Приват24» не здійснювалось, всі операції здійснено правильно з відповідною авторизацією, у банку була відсутня інформація стосовно того, що такі операції виконуються третіми особами. Банк наголосив на тому, що картка була заблокована на підставі звернення позивача 08.09.2021 року о 21:10:11. При цьому банк повідомив, що не може повернути позивачу грошові кошти за спірними операціями, проте буде намагатися максимально ефективно співпрацювати з правоохоронними органами та сприяти найскорішому розгляду справи. Отже, несанкціоноване списання грошових коштів з рахунку позивача в банку є наслідком доступу до її номеру телефону або сім-картки третіми особами та несвоєчасного повідомлення банку про втрату телефону. Також обставини, на які посилається позивач, є предметом розслідування в кримінальному провадженні, і можуть бути встановлені судом в межах кримінальної справи.
		Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу визнання неправомірними дій банку, нечинними транзакцій на банківському рахунку позивача, визнання недійсним кредитного договору, зобов`язання банку вчинити певні дії.
		ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
		Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до положень статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		Відповідно до положень статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Згідно з частиною 1 статті 1066 ЦК України, за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
		Стаття 1073 ЦК України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
		Відповідно до положень статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Згідно з положеннями частин 1-5 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
		Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
		Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		За правилом, визначеним частиною 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
		Відповідно до положень статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
		Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
		Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
		За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
		Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
		Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
		Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
		Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
		Водночас одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
		Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
		Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
		Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
		За правилом частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
		Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
		Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
		Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
		В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
		Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 року №2346-III (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин; закон втратив чинність 01.08.2022 року), платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
		Держателем електронного платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
		Неналежний отримувач - це особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
		Неналежний переказ - це рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі.
		Неналежний платник - особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів.
		Відповідно до пунктів 14.12, 14.17 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (у чинній редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
		Банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого законом для розгляду звернень скарг громадян.
		Строки встановлення емітентом правомірності переказу та повернення на рахунок користувача попередньо списаного неналежного переказу встановлені пунктом 37.2 статті 37 цього Закону.
		Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про платіжні послуги» від 30.06.2021 року №1591-IX (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), автентифікація - процедура, що дає змогу надавачу платіжних послуг установити та підтвердити особу користувача платіжних послуг та/або належність користувачу платіжних послуг певного платіжного інструменту, наявність у нього підстав для використання конкретного платіжного інструменту, у тому числі шляхом перевірки індивідуальної облікової інформації користувача платіжних послуг ; авторизація діяльності - визначена цим Законом процедура допуску до провадження діяльності з надання платіжних послуг, обмежених платіжних послуг, допоміжних послуг, що здійснюється шляхом видачі ліцензії та/або включення до Реєстру платіжної інфраструктури; неналежна платіжна операція - це платіжна операція, внаслідок якої з вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг, здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі;  неналежний отримувач - це особа, на рахунок якої без законних підстав зарахована сума платіжної операції або яка отримала суму платіжної операції в готівковій формі ; неналежний платник - особа, з рахунку якої списано кошти без законних підстав (помилково або неправомірно);  неналежний стягувач - особа, яка не має визначених законом підстав на ініціювання платіжної операції з рахунку платника.
		Згідно з пунктом 2 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року №705 (далі - Положення №705, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин; втратило чинність станом на 01.08.2022 року), емітент зобов`язаний надавати ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу здійснювати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу, лише держателю електронного платіжного засобу .
		Емітент під час видачі електронного платіжного засобу зобов`язаний проінформувати держателя про можливість або неможливість зміни ПІНу. Перша зміна ПІНу здійснюється безкоштовно.
		Емітент має право передати електронний платіжний засіб держателю або представнику користувача через агента.
		Відповідно до пункту 3 розділу VI Положення №705, банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.
		Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення №705, користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися.
		Відповідно до пункту 6 розділу VI Положення №705, користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.
		Пунктами 7, 8 розділу VI Положення №705 визначено, що емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
		Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення №705, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		Відповідно до пункту 10 розділу VI Положення №705, банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян».
		За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 01 лютого 2018 року у справі №758/7327/14-ц, відповідач має довести факт того, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Із посиланням на конкретні докази у справі суд має вказати, які саме конкретні обставини підтверджують факт того, що позивач своїми діями сприяв розкриттю конфіденційної інформації, внаслідок чого відбулось незаконне списання грошових коштів з карткового рахунку позивача.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15, Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №127/23496/15-ц, касаційне провадження №61-3239св18 , від 13 вересня 2019 року у справі №501/4443/14-ц (провадження №61-10469св18); від 02 жовтня 2019 року у справі №182/3171/16 (провадження №61-24548св18); від 23 січня 2020 року у справі №179/1688/17 (провадження №61-12707св19).
		Також у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі №905/2260/17 вказано, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (стаття 3 ЦПК України).
		Згідно з положеннями статті 16 ЦК України, захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.
		У постанові від 10 жовтня 2019 року в справі №320/8618/15-ц (провадження №61-4393сво18) Верховний Суд зробив правовий висновок про те, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта.
		Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дій в частині незарахування сплати, зобов`язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов`язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитним договором, зобов`язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги.
		Нарахування позивачу пені (штрафу тощо) є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов`язань, яка безпосередньо не впливає на права позивача. Відповідний розрахунок може бути письмовим доказом, який у разі виникнення спору між сторонами повинен оцінюватися судом відповідно до вимог процесуального законодавства.
		Верховний Суд у постанові від 10.06.2021 року, справа №234/7159/20, підсумував, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
		Неналежний спосіб захисту є самостійною підставою для відмови в позові в будь-яких правовідносинах (постанова ВП ВС від 26 січня 2021 року, справа №522/1528/15-ц, провадження №14-67цс20).
		Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Положеннями частини 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно з положеннями статті 12 ЦПК України та відповідно до частин 1, 5 та 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до положень статті 81 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
		Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.
		Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Згідно із положеннями статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Аналіз викладеного вище вказує, що позивач є неналежним платником по спірним транзакціям, проведеним на її банківському рахунку в АТ КБ «ПриватБанк» з 07.09.2021 року, та з цього часу по її банківському рахунку були проведені неналежні платежі. При цьому кредитний договір «Оплата частинами» від 08.09.2021 року на загальну суму розстрочки 11997,00 грн був укладений поза волею позивача неналежним платником без додержання вимог частин 1-5 статті 203 ЦК України, що є підставою недійсності правочину, відповідно до вимог ст. 215 ЦК України.
		У ході судового розгляду справи судом було встановлено, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення позивачем дій чи бездіяльності, які сприяли б втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації з обмеженим доступом, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за банківськими картками в АТ КБ «ПриватБанк».
		Водночас позивач надала суду докази того, що вона зверталась до правоохоронного органу із заявою про вчинення злочину, після чого до ЄРДР були внесені відомості, зареєстроване кримінальне провадження від 11.09.2021 року №12021046680000524 за попередньою правовою кваліфікацією ч. 1 ст. 185 КК України, а згодом - за ч. 1 ст. 190 КК України; орган досудового розслідування: Підрозділ дізнання відділення поліції №6 Дніпровське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, з приводу обставин вчинення невідомою особою транзакцій з кредитної картки позивача, що сталось 07.09.2021 року та 08.09.2021 року, відповідно, тобто після викрадення телефону позивача.
		При цьому позивач була визнана слідчим потерпілою особою у кримінальному провадженні №12021046680000524. Також позивач неодноразово зверталась до відповідача та Національного банку України із зверненнями, заявами та скаргами щодо повернення їй в повному обсязі сум грошових коштів, з урахуванням відсотків, штрафу та пені, що були списані з банківського рахунку внаслідок шахрайських дій з кредитними коштами, та припинення, у зв`язку з цим, нарахування штрафних санкцій. Проте такі звернення позивача залишились без задоволення банком та роз`яснено право звернутися за судовим захистом.
		Суд враховує те, що грошові кошти за оспорюваним кредитним договором перераховані на банківську картку, яка позивачці не належить, інших рахунків у цьому банку позивачкою не відкривалося, договорів не укладалось, іншої банківської картки позивачка не має, також відсутнє волевиявлення позивачки на укладання оспорюваних правочинів. При цьому кредитний договір був укладений відповідачем не з позивачкою, а з іншою особою, і грошові кошти перераховані на банківську картку, яка їй не належить.
		З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині вимог про зобов`язання відповідача відновити залишок кредитних коштів по картці/рахунку і додатковим рахункам до того стану, в якому вони були перед виконанням операцій - 07.09.2021 року, тобто станом на 06.09.2021 року, та повернення грошових коштів у розмірі 4865,21 грн станом на 06.09.2021 року, тобто до того стану, в якому він був перед виконанням операції «Переказ зі своєї карти» - 07.09.2021 року, визнання недійсним кредитного договору «Оплата частинами» від 08.09.2021 року на загальну суму розстрочки 11997,00 грн, які становлять ефективний спосіб захисту порушених прав позивача та підлягають задоволенню. В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання дій банку щодо невиконання банківських послуг неправомірними, визнання нечинними транзакцій є неефективними, оскільки не відновлюють порушене право права позивача і жодним чином не сприяють поліпшенню негативних наслідків порушення права позивача.
		Крім того, позовна вимога про зобов`язання відповідача повернути позивачу грошові кошти у розмірі 4349,95 грн шляхом їх відновлення на банківському рахунку не доведена жодними належними та допустимими доказами. Позивач не надала суду доказів того, що з її банківського рахунку були здійснені перерахування грошових коштів за мінусом у розмірі -4349,95 грн, тому у суду відсутні правові підстави для задоволення цієї позовної вимоги.
		Також у ході судового розгляду справи судом було встановлено, що позивач не довела належність їй банківської картки, відкритої на її ім`я в АТ КБ «ПриватБанк» за № НОМЕР_1 . Натомість відповідно до банківської виписки від 09.09.2021 року, на ім`я позивача було відкрито картку/рахунок № НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ), додатковий рахунок по договору №SAMDNWFC00061894347 від 27.08.2020 року, та у виписці відображені транзакції за період 06.09.2021 року - 09.09.2021 року по банківському рахунку № НОМЕР_7 .
		Тому суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.
		З приводу вирішення питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, суд зазначає таке.
		Відповідно до частин 1, 6 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.
		Відповідно до положень частин 1, 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
		За подання до суду: позовної заяви немайнового характеру, яка подана: фізичною особою ставка судового збору визначена у розмірі: 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 
		Суд, з урахуванням предмета позову, вважає за необхідне пропорційно до задоволеної частини позовних вимог стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 496,20 грн (992,40 грн : 2 = 496,20 грн).
		V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви та вирішення питання про розподіл судових витрат.
		З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову ОСОБА_1 та зобов`язання Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» відновити залишок кредитних коштів по картці/рахунку № НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ) і додатковим рахункам договору №SAMDNWFC00061894347 від 27.08.2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Акціонерному товаристві Комерційному банку «ПриватБанк», повернути грошові кошти у розмірі 4865,21 грн станом на 06.09.2021 року, тобто до того стану, в якому він був перед виконанням операції «Переказ зі своєї карти» - 07.09.2021 року, визнання недійсним кредитного договору «Оплата частинами» від 08.09.2021 року на загальну суму розстрочки 11997,00 грн, а у задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.
		Також з приводу вирішення питання про розподіл судового збору, враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору як споживач, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 496,20 грн. 
		Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 133, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
		 
		вирішив:
		 
		Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
		Зобов`язати Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; код ЄДРПОУ 14360570) відновити залишок кредитних коштів по картці/рахунку № НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ) і додатковим рахункам договору №SAMDNWFC00061894347 від 27.08.2020 року ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_8 ) в Акціонерному товаристві Комерційному банку «ПриватБанк» та повернути грошові кошти у розмірі 4865,21 грн станом на 06.09.2021 року, тобто до того стану, в якому він був перед виконанням операції «Переказ зі своєї карти» - 07.09.2021 року.
		Визнати недійсним кредитний договір «Оплата частинами» від 08.09.2021 року на загальну суму розстрочки 11997,00 грн.
		У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
		Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; код ЄДРПОУ 14360570) на користь держави судовий збір у розмірі 496,20 грн (чотириста дев`яносто шість гривень 20 копійок).
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення  до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		Суддя Ф.М. Ханієва

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...