Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/22315/17 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Крадіжка.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 25.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 26.02.2025.
Дата набрання законної сили: 18.02.2025
Номер судового провадження: 51-5622км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12015100020001925

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 лютого 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 753/22315/17
		провадження № 51-5622км24
		 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                    ОСОБА_1 ,
		суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,          
		прокурора                                          ОСОБА_5 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100020007068, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , раніше не судимого в силу вимог ст. 89 КК України,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України.
		Історія кримінального провадження
		Органами досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених  ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України.
		Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 29 липня 2021 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених:
		-         ч. 1 ст. 185 КК України та засуджено за вказаною нормою статті до покарання у виді арешту на строк 3 місці. Відповідно до положень ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_6 звільнено від покарання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 цього Кодексу у зв`язку з закінченням строків давності;
		-         ч. 2 ст. 185 КК України та засуджено за вказаною нормою статті до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
		За обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, визнано невинуватим та виправдано, у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення;
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2024 року вирок суду першої інстанцій залишено без змін.
		Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком суду, 20 червня 2016 року приблизно о 18:30 ОСОБА_6 , перебуваючи у квартирі за місцем мешкання свого знайомого ОСОБА_7 за адресою:, АДРЕСА_2 , упевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, умисно, таємно, шляхом вільного доступу викрав телефони марки «Samsung»вартістю 1499 грн та «Apple iPhone 5» вартістю 6560 грн, що належать ОСОБА_7 , чим завдав потерпілому матеріального збитку на загальну суму 8059 грн.
		Крім того, ОСОБА_6 в період з 23:00 години 04 червня 2017 року по 03:00 годину 05 червня 2017 року, перебуваючи у квартирі за місцем мешкання свого знайомого за адресою: АДРЕСА_3 , упевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, умисно, таємно, повторно, шляхом вільного доступу викрав телефон марки «Samsung SM-J7», вартістю 6499 грн, що належить ОСОБА_8 , чим завдав останньому матеріального збитку на вказану суму.
		Також у вироку суду викладено обвинувачення за ч. 2 ст. 289 КК України, пред`явлене органом досудового слідства ОСОБА_6 , згідно з яким він обвинувачується у вчиненні вказаного злочину за таких обставин.
		26 січня 2015 року приблизно о 17:00 ОСОБА_6 , вживаючи алкогольні напої зі своїми знайомими неподалік магазину «Гастроном» за адресою: вул. Ялтинська, 20/18, м. Київ, керуючись раптово виниклим умислом, спрямованим на незаконне заволодіння транспортним засобом - автомобілем «Mersedes Benz Е220», 2001 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , який на праві власності належить його знайомому  ОСОБА_9 , на столі біля останнього помітив ключі від указаного автомобіля, та в момент, коли вони спільно вживали алкогольні напої, непомітно для нього заволодів ними для полегшення вчинення злочину.
		Згодом, за допомогою цих ключів ОСОБА_6 запустив двигун автомобіля та зник з місця вчинення злочину.
		Того ж дня, рухаючись на викраденому автомобілі «Mersedes Benz Е220», на перехресті вулиць Харківське шосе та вул. Привокзальної в м. Києві, не впоравшись із керуванням, ОСОБА_6 здійснив зіткнення з автомобілем марки «DaewooLanos», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_10 , у результаті чого пошкодив автомобіль марки «Mersedes Benz Е220», завдавши своїми діями власнику цього майна ОСОБА_9 значної матеріальної шкоди на суму 142 015,38 грн.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.  
		На обґрунтування своїх вимог касаційної скарги прокурор зазначає, що апеляційний суд безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції щодо виправдання ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України. Вважає, що поза увагою апеляційного суду залишилися його доводи про безпідставність визнання всіх наданих стороною обвинувачення доказів винуватості ОСОБА_6 неналежними. Звертає увагу, що апеляційний суд лише частково задовольнив клопотання прокурора про повторне дослідження доказів та відмовив у повторному допиті свідка ОСОБА_11 , який, на його переконання, є ключовим свідком обвинувачення, в чому вбачає порушення ст. 23 КПК України. 
		Крім того, вказує, що апеляційний суд не звернув уваги на той факт, що на час постановлення ухвали минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.
		За твердженням автора скарги, поза увагою апеляційного суду залишилося й те, що вироком районного суду ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 185 КК України було призначене покарання у виді арешту, проте відповідно до Закону України від 23 серпня 2023 року № 3342-ІХ були внесені зміни до вказаної статті й наразі відсутнє таке покарання за санкцією цієї норми закону, як арешт.
		Позиції інших учасників судового провадження 
		У судовому засіданні прокурор підтримав подану скаргу.
		Заслухавши суддю-доповідача і доводи прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
		Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судом норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		Мотиви Суду
		Стосовно доводів прокурора про безпідставність виправдання ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.
		Перевіривши доводи касаційної скарги прокурора про доведеність винуватості ОСОБА_6 у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 2 ст. 289 КК України, та необґрунтованість його виправдання, колегія суддів доходить висновку, що ці доводи безпідставні.
		Так, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, в якій порушувалися питання стосовно незаконності виправдання ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 289 КК України у зв`язку з неправильною оцінкою доказів, наданих стороною обвинувачення, апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення та, не встановивши істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу, обґрунтовано залишив виправдувальний вирок районного суду без змін.
		Таке рішення суду апеляційної інстанції узгоджується з приписами ч. 1 ст. 373 КПК України, відповідно до яких обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
		За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінального провадження має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у скоєнні цього злочину.
		Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.
		Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
		Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК України випадках, - на потерпілого.
		Переглянувши вирок районного суду, перевіривши та дослідивши в апеляційному порядку обставини, встановлені судом першої інстанції, а також обговоривши доводи апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд погодився з висновком районного суду, що стороною обвинувачення не надано достатньо належних та допустимих доказів, які в сукупності могли би підтвердити винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.
		Такий висновок районного та апеляційного судів достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом безпосереднього дослідження суду першої інстанцій відповідно до вимог ст. 94 КПК України та в сукупності отримали належну оцінку апеляційного суду. 
		Як вбачається зі змісту вироку, суд першої інстанції дослідив показання обвинуваченого ОСОБА_6 , який стверджував, що злочину не вчиняв, а транспортний засіб - автомобіль «Mersedes Benz Е220,» потерпілий ОСОБА_9 надав йому добровільно. При цьому пояснив, що досить часто користувався автомобілем потерпілого з його дозволу. Напередодні події, яка сталася 26 січня 2015 року, він також керував указаним автомобілем, був зупинений працівниками поліції та притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, на підтвердження чого надав суду постанову судді Дарницького районного суду м. Києва від 18 березня 2015 року. 26 січня 2015 року приблизно о 17:00 керував автомобілем «Mersedes Benz Е220», у стані алкогольного сп`яніння та на перехресті вулиць Харківське шосе та Привокзальної в м. Києві, не впоравшись із керуванням, здійснив зіткнення з автомобілем марки «Daewoo Lanos» під керуванням водія ОСОБА_10 , унаслідок чого належний потерпілому ОСОБА_9 автомобіль був пошкоджений. За домовленістю з останнім обвинувачений мав відремонтувати автомобіль, однак автомобіль не відремонтував, після чого потерпілий подав до поліції заяву про угон автомобіля.
		Потерпілий ОСОБА_9 пояснив, що 26 січня 2015 року у вечірній час він у компанії знайомих, серед яких був ОСОБА_6 , у кафе  вживав алкогольні напої. Поряд із кафе стояв припаркований належний йому транспортний засіб. Ключі від нього лежали на столику, за яким він перебував. Згодом він виявив, що ключі зникли. За яких обставин це відбулося, він не запам`ятав, оскільки був у стані сильного алкогольного сп`яніння. Того ж дня приблизно через 2-3 години, коли трохи протверезившись, він прийшов додому, йому подзвонив ОСОБА_6 та повідомив, що потрапив в ДТП на його автомобілі. Прибувши на місце подіх, він побачив розбитий автомобіль та ОСОБА_6 , який пообіцяв йому його відремонтувати протягом двох тижнів.
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, не взяв до уваги вказаних показань потерпілого та досить детально, з посиланням на інші докази вмотивував свій висновок.
		Так, цей суд зазначив, що показання потерпілого ОСОБА_9 не доводять інкримінованих ОСОБА_6 обставин незаконного заволодіння транспортним засобом потерпілого. При цьому суд урахував, що потерпілий разом із ОСОБА_6 перебували в дружніх стосунках і нерідко обопільно вживали алкогольні напої, потерпілий не заперечував, що неодноразово добровільно давав обвинуваченому в користування свій автомобіль, що свідчить про довірчий характер їх взаємовідносин щодо користування цим автомобілем. Крім того, за показаннями потерпілого, він чітко не запам`ятав подій, які відбувалися увечері 26 січня 2015 року, а факт зникнення транспортного засобу і ключів від нього виявив лише вдома, до того ж не повідомив працівників поліції про факт викрадення автомобіля одразу після виявлення його зникнення та після безпосереднього виявлення транспортного засобу в присутності працівників поліції. 
		 Не взяв до уваги районний суд і показань свідка ОСОБА_11 , який пояснював, що не запам`ятав, у який саме день бачив обвинуваченого та потерпілого та безпосередньо не бачив, як обвинувачений забирав у потерпілого ключі від автомобіля.
		Водночас суд послався на те, що показання потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_11 не спростовують показань обвинуваченого, який стверджував, що 26 січня 2015 року не перебував разом із потерпілим, а був у свого кума ОСОБА_12 .
		Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні підтвердив показання обвинуваченого ОСОБА_6 та пояснив, що останній протягом 25 і 26 січня 2015 року перебував у нього вдома, свідок його забрав з Ленінградської площі 25 січня 2015 року, де ОСОБА_6 і зупинили працівники поліції за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння.
		Повідомлені ОСОБА_6 та свідком ОСОБА_12 обставини підтверджуються постановою судді Дарницького районного суду м. Києва від 18 березня 2015 року, де зазначено, що 25 січня 2015 року, тобто за день до ДТП, ОСОБА_6 був зупинений за керуванням належним потерпілому транспортним засобом, що підтверджує показання обвинуваченого про користування автомобілем ОСОБА_9 певний час.
		Таким чином, суд першої інстанції, аналізуючи надані стороною обвинувачення докази, дійшов висновку, що фактично єдиним доказом, який надав прокурор на підтвердження винуватості ОСОБА_6 є суперечливі показання потерпілого ОСОБА_9 , який під час допиту показав, що всіх подій, які відбувались за столиком у кафе, він не пам`ятає, оскільки був у нетверезому стані.
		У свою чергу суд апеляційної інстанції з метою перевірки доводів апеляційної скарги прокурора та висновків суду відповідно до приписів ст. 404 КПК України частково дослідив наведені у вироку докази і дійшов переконання, що в апеляційній скарзі прокурора не наведено доводів на спростування висновків, викладених у вироку, щодо мотивів, з яких суд не взяв до уваги показання потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_11 .
		Що стосується доводів прокурора про вибіркове дослідження апеляційним судом доказів, які підтверджують винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, то вони не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах кримінального провадження.
		Твердження прокурора про порушення апеляційним судом ст. 23 КПК України у зв`язку з тим, що цей суд повторно не викликав свідка ОСОБА_11 , є необґрунтованими.
		Так, зміст такої засади, як безпосередність дослідження доказів судом апеляційної інстанції, відрізняється від змісту цієї засади в суді першої інстанції, тому що апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК України.
		Ця відмінність зумовлена функцією суду апеляційної інстанції з перегляду вироку суду в апеляційному порядку, а не вирішення кримінального провадження по суті, тому апеляційний суд не зобов`язаний у кожному провадженні повторно досліджувати докази.
		Відсутність обґрунтованого клопотання сторони кримінального провадження про дослідження доказів, за умови того, що в оскарженому вироку суд дав їм оцінку, з якою на стадії апеляційного оскарження вироку не погодилася певна сторона провадження, не зумовлює обов`язку апеляційного суду повторно досліджувати обставини, встановлені під час кримінального провадження, та не створює передумов для використання апеляційним судом свого права дослідити нові докази за наявності підстав, регламентованих положеннями ч. 3 ст. 404 КПК України. 
		Як убачається з матеріалів провадження, суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду проаналізував доводи прокурора про необхідність повторного дослідження доказів та, з`ясувавши позиції сторін кримінального провадження, ухвалив задовольнити клопотання прокурора частково та допитати обвинуваченого, а також дослідити письмові докази, при цьому не знайшовши ґрунтовних підстав передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України, для виклику свідка. 
		Тому стверджувати, що мало місце порушення апеляційним судом вимог КПК України щодо безпосередності дослідження доказів, немає обґрунтованих підстав.
		Отже, апеляційний суд,установивши відсутність у матеріалах кримінального провадження доказів, які би поза розумним сумнівом свідчили про скоєння    ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, залишив вирок без змін. Крім того, виклав аналіз доказів і навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши доводи прокурора щодо безпідставності виправдання ОСОБА_6 та наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.
		Щодо доводів прокурора про неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню
		На стадії касаційного розгляду на адресу Верховного Суду від захисника надійшло клопотання разом з узгодженою позицією ОСОБА_6 , за змістом якого, засуджений не заперечує щодо його звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 1 та ч. 2 ст. 185 КК України на підставі ст. 49 цього Кодексу у зв`язку із закінченням строків давності.
		За змістом п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, частин 1 та 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України, якщо на час судового чи апеляційного розгляду справи сплинули строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, то відповідно суд першої чи апеляційної інстанції має роз`яснити обвинуваченому його право на звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.
		Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2021 року в справі № 521/8873/18, особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у суді касаційної інстанції в порядку ст. 440 КПК України за таких умов: до набрання вироком суду першої інстанції законної сили закінчилися строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення; особа не подавала до апеляційного суду відповідного клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності й суд апеляційної інстанції не роз`яснив за приписами ст. 285 КПК України особі наявність зазначених підстав для звільнення від кримінальної відповідальності та не з`ясував її думки щодо згоди чи незгоди з таким звільненням; така особа висловила згоду в касаційному суді на звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.
		Так, у касаційній скарзі прокурор слушно звертає увагу, що апеляційний суд не звернув уваги на той факт, що на час апеляційного розгляду минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.  
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, злочин, передбачений ч. 2 ст. 185 КК України, ОСОБА_6 вчинив 05 червня 2017 року.
		Отже, на час набрання вироком районного суду законної сили (23 вересня 2024 року) минуло понад 5 років, тобто з дня вчинення кримінального проступку закінчився строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, передбачений ст. 49 КК України.
		Крім того, як видно з матеріалів кримінального провадження та самого вироку районного суду, всупереч п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, частинам 1 та 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України, обвинуваченому не було роз`яснено його право на звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України за ч. 1 ст. 185 КК України. Не звернув уваги на вказане порушення і апеляційний суд.
		Якщо суди першої чи апеляційної інстанцій усупереч положенням ст. 285 КПК України не роз`яснили обвинуваченому такого права, вказане є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що тягне за собою неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		За правилами ст. 440 КПК України при перегляді судових рішень суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок, ухвалу і закриває кримінальне провадження.
		Отже, необхідно вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду слід у цій частині скасувати і на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185 та  ч. 2 ст. 185 КК України, а кримінальне провадження закрити згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
		Окремо, варто відмітити слушність доводів прокурор про те, що поза увагою апеляційного суду залишились зміни в законодавстві, зокрема відповідно до Закону України від 23 серпня 2023 року № 3342-ІХ були внесені зміни у ст. 185 КК України і на цей час відсутнє таке покарання за санкцією цієї норми закону, як арешт.
		Проте, беручи до уваги, що кримінальне провадження в цій частині підлягає закриттю, підстави для внесення змін у судові рішення наразі відсутні.
		Враховуючи, що в касаційній скарзі прокурор просив скасувати лише ухвалу апеляційного суду, а колегія суддів дійшла висновків про закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК України та звільнення його на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України від кримінальної відповідальності за вчинені кримінальні правопорушення, то вирок районного суду в порядку ч. 2 ст. 433 КПК України та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню. 
		З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне, касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
		Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.
		Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 29 липня 2021 року в порядку ч. 2 ст. 433 КПК України та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 вересня 2024 року в частині засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК України скасувати.
		На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК звільнити ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК України і кримінальне провадження в цій частині щодо нього закрити.
		В іншій частині судові рішення залишити без зміни.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                                   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...